Розділ 2: Їфу*
* Yìfù —义父 — названий, прийомний батько.
Прихопивши миску зі свіжозвареними ліками, Чан Ґен увійшов до кімнати свого їфу.
Кімнату Шень Шильов освітлював однісінький каганець. Його світіння було розміром з біб, і таким тьмяним, що нагадувало світлячка.
Чоловік сидів біля вікна. Майже все обличчя Шень Шильов знаходилося в затінку лампи, освітленою залишалася лише невелика його частина, в цій пітьмі здавалося, ніби той заснув. Шень Шильов не носив корони*: його волосся вільно спадало на плечі. Дві маленькі обережні цяточки кольору кіноварі розміщувалися під кутиком ока та на мочці вуха. Вони виглядали такими мініатюрно-обережними, неначе були створені тонесенькою голкою.
*Аксесуар, щоб збирати волосся в пучок або хвіст.
Ця пара привабливих рис захопила на себе все мізерне світло. В мороку кімнати вони здавалися надто сліпучими.
Чан Ґен спостерігав за ним під блідим світлом. Чарівність його їфу, здається, стала більш помітною, принаймні втричі помітнішою, ніж зазвичай.
Будь-хто оцінив би красу Шень Шильов, навіть якщо йому вже доводилося бачити її багато разів. У Чан Ґена перехопило дихання. Він швидко зморгнув декілька разів, ніби хотів стерти з очей ці сліпучі криваво-червоні плями.
Прокашлявшись і підвищивши голос, Чан Ґен сказав:
— Шильов, прийми ліки.
Підліток переживав період, коли його голос, ламаючись, змінювався. Йому було трохи важко розмовляти. На щастя, цього разу Шень Шильов усе почув, і звук cюня*, від якого кров поривалась піти вухами, припинився.
*Сюнь — керамічна флейта, схожа на яйце з отворами.
Шень Шильов примружив очі, побачивши Чан Ґена, що стояв у дверях:
— Де твої манери, як ти мене щойно назвав?
Насправді він був лише приблизно на 7-8 років старшим за Чан Ґена. Шильов навіть не був одружений. Він повністю усвідомлював свою нікчемну натуру і був повністю готовий жити цим життям один, не маючи змоги знайти собі дружину. Але раптом у нього з'явився син, якого довелося виховувати самому; він не хотів нічого іншого, окрім як міцно триматися за хлопця. Не в змозі величатися своїми здобутками, він міг лише наголошувати на своїй ролі «батька», щоб хоч якось оправдовувати своє існування.
Чан Ґен проігнорував Шильов і обережно поставив ліки перед ним:
— Пий, поки ще гаряче. Вже пізно, поспішай лягати, коли закінчиш із ліками.
Шень Шильов відклав сюнь і взяв напій:
— Як невдячно, хіба тобі так погано живеться, бувши моїм сином? Я витратив так багато зусиль, щоб добре дбати про тебе!
Він без труднощів випив ліки, проковтнувши все за раз, що було для нього звичною справою. Чан Ґен протягнув йому склянку води для полоскання, і той, зробивши два ковтки, махнув рукою:
— Сьогодні в Чан'яні був ринок, і я придбав дещо дивовижне для тебе! Ходи сюди.
Шень Шильов нахилився та почав шукати щось довкола столу. Через поганий зір він водив кінчиком носа так близько до поверхні, що, здавалось, міг зачепити її. Чан Ґен не міг нічим допомогти, окрім як запитати:
— Що ти шукаєш? Давай я тобі допоможу. — А потім одразу поскаржився: — Я вже виріс! Невже тобі нічого робити окрім як приносити мені дитячі іграшки?
«Якщо в тебе так багато вільного часу, чому б просто не перестати завдавати мені клопоту і дозволити вивчати більш корисні речі», — ця думка крутилась в голові Чан Ґена, але, звісно, він не став озвучувати її, знайшовши це трохи образливим.
На жаль, пан Сю Байху рідко буває вдома. Він не має змоги часто спілкуватись з Чан Ґеном, проте він добрий та чесний чоловік, який поводиться добре зі своїм пасинком. Чан Ґен часто думав про нього та про те, що найважливіші роки свого життя провів із цим неналежним названим батьком.
Шень Шильов був неробою. Одне діло день за днем витрачати свій час, та він постійно повинен тягнути за собою Чан Ґена! Якщо не піти на ярмарок, то треба обов'язково покататися на конях.
Одного разу він навіть знайшов «цуценя», якого доручив виростити Чан Ґену. Побачивши це, вчитель Шень позеленів від переляку. Цей сліпий не зміг відрізнити вовка від собаки й приніс додому маленьке вовченя!
Скільки ж сили волі потрібно хлопчику, який тільки-но почав дорослішати, щоб не перейняти ці шкідливі звички Шень Шильов?
Чан Ґен з острахом думав про це.
За натурою він був не з тих дітей, що полюбляли бавитися. Чан Ґен у всьому мав свій план, якого неухильно дотримувався. Понад усе він не любив, коли його турбували інші. Тому постійне занепокоєння з боку Шень Шильов дуже дратувало.
Та дратівливість зазвичай тривала недовго, оскільки Шень Шильов справді любив його як рідного сина — і це були не пусті слова.
Того року, коли Чан Ґен тяжко захворів, Сю Байху, як і зазвичай, не було вдома. Лікарі попереджали, що хвороба серйозна, і йому загрожує небезпека. Саме його їфу забрав хлопчика до себе та протягом трьох безсонних діб день і ніч наглядав за ним.
Кожного разу, коли Шень Шильов виходив на прогулянку, незалежно від того, поблизу чи далеко від нього Чан Ґен, незалежно від того, чим би той не займався, він обов'язково дарував Чан Ґену маленьку іграшку чи закуску. Чан Ґену не дуже подобалися ці подарунки, та йому не могло не бути приємно від того факту, що Шильов тримав його у своїх думках постійно, будь-де і будь-коли.
Словом, кожного дня, коли Чан Ґен бачив Шильов, його дратівливість була надзвичайно сильною. Але, не зважаючи на це, він не міг не турбуватися про нього.
Чан Ґен інколи думав про себе так: хоча Шень Шильов не був військовим чи вченим, і хоча він не був тим, хто вміє принаймні працювати до болю в кістках, але в майбутньому знайдеться хтось, хто поведеться на його гарний вигляд?
У майбутньому його молодий батько зрештою одружиться, заведе власних дітей. Та чи пам'ятатиме він свого названого сина?
Ці думки непокоїли серце Чан Ґена. Тут він помітив коробку на столі Шильов. Здихавшись зайвих думок, він показав її своєму їфу:
— Це воно?
— Це для тебе, відкрий.
То могла бути рогатка, а може, пакунок сиру, проте, це точно не могло бути чимось вартісним. Чан Ґен відкрив коробку без будь-яких очікувань і дорікнув:
— Ти маєш навчитися економити гроші. Навіть якщо у тебе є зайві. До того ж я...
Наступної миті, тільки-но побачивши предмет у коробці, він стулив рота. Його очі широко розкрились.
У коробці був тєваньков — залізний браслет*!
*铁腕扣, tiewan kuo — залізний браслет.
Так званий «залізний браслет» насправді був частиною легких обладунків, якими користувалися солдати. Ця річ дуже зручна в експлуатації, оскільки вона являє собою невелику пластину, що обвивається навколо зап'ястку. Саме тому її часто використовують окремо від усієї броні.
Залізний браслет має ширину близько чотирьох дюймів і може вмістити від трьох до чотирьох маленьких ножів всередині. Ножі для залізних браслетів виготовляють з величезною майстерністю; вони настільки тонкі, що їх можна порівняти з крилами цикади. Вони також мають назву сьов джонси*.
*Xiuzhong si — дослівно — нитка, захована всередині рукава.
Кажуть, що найкращий сьов джонси, вилітаючи із залізного браслета, може розколоти уздовж одну волосину на дві на відстані кількох футів в одну мить.
Чан Ґен був здивований:
— Це... Де ти це взяв?
— Тсс, не дай Шень Ї почути, це не іграшка. Він знову почне скаржитись, якщо побачить. Ти вмієш цим користуватися?
Сам учитель Шень поливав квіти на подвір'ї. З його слухом усе було добре, тож він гарно чув про що розмовляли в будинку. Той лишень не знав, що робити з цією напівглухою людиною, яка звикла міряти всіх по собі.
Чан Ґен навчався у Шень Ї розбирати обладунки, тож вміло одягнув залізну пряжку на зап'ясток. Тільки тоді він виявив, що цей браслет відрізняється від інших.
Виготовлення сьов джонси потребувало особливої майстерності. Мало існувало майстрів, здатних виплавити таку зброю. Більшість залізних браслетів на ринку були старими, та їх вже колись використовували в армії. Розмір їх призначався, звісно, теж на дорослих чоловіків, але той браслет, що приніс Шень Шильов був меншим за інші та ідеально підійшов підлітку.
Чан Ґен був приголомшений. Шень Шильов знав, що він хоче запитати, і повільно сказав:
— Я чув від торговця, що це бракований товар. Він абсолютно нормальний, просто розмір замалий. Все одно ніхто не придбав би його, тож він продав його мені за пів ціни. Я не зможу користуватися цим браслетом, тож ти можеш ним гратися. Тільки будь обережним і нікого не порань!
Чан Ґен рідко показував своє захоплення:
— Дякую...
Шень Шильов не міг змовчати:
— Дякуєш кому?
Чан Ґен одразу розлючено виправився:
— Їфу!!
— Будь вдячнішим тому, хто тебе годує, негідник!* — Шень Шильов розсміявся й обійняв Чан Ґена за плечі, прощаючись. — Іди додому, тобі не слід затримуватися до пізнього вечора в місяць покинутих духів.
*有奶就是娘 — китайська ідіома, дослівно перекладається так: «Людина, яка годує мене молоком — моя матір».
Чан Ґен слухав його та розмірковував. Дійсно, сьогодні ж 15 липня.
Він вийшов з будинку через задні двері. На порозі Чан Ґен раптом відчув, що мелодія, яку награвав Шень Шильов на сюні, була йому знайома. Хоча зовсім неспівоча, вона нагадувала траурну пісню, відому в народі, як ту, що лунала під час церемонії поховання.
«Чи доречно?..», — подумав Чан Ґен мовчки.
Дочекавшись, поки Чан Ґен піде, Шень Шильов зажмурився в пошуках силуету дверей і зрештою знайшовши, обережно штовхнув їх.
Учитель Шень, який чекав на подвір'ї, простягнув йому руку допомоги з порожнім виразом обличчя.
— Залізний браслет, виготовлений з найякіснішого заліза, три леза всередині якого були створені самим майстром Цьовтянь Лінєм. Після того, як майстер пішов із життя, ці браслети зникли з ринку. Бракований товар?..
Шильов не відповів.
— Гаразд вже грати роль цнотливого. Ти справді хочеш виховати його як власного сина?
— Звісно, мені подобається ця дитина. Він праведний і доброзичливий, — нарешті промовив Шень Шильов. — Може він теж про це думає. Якщо я справді зможу зробити його своїм спадкоємцем і передати йому своє ім'я, ми владнаємо декілька проблем за один раз. До того ж він міг би прожити набагато краще життя.
Учитель Шень якийсь час мовчав, а потім сказав тихіше:
— Спершу потрібно зробити так, щоб він не сердився на нас — ти зовсім не хвилюєшся?
Шень Шильов посміхнувся, притримавши край халата, і входячи в будинок.
Він сказав з безсоромним виразом обличчя:
— Уже і так багато хто обурюється на мене.
Цієї ночі річкою пливли вогники; душі поверталися додому.
Перед світанком Чан Ґен був збуджений, його тіло охопив жар. На спині виступили дрібні краплі поту, а пов'язка на стегні стала вологою.
В житті кожного підлітка настає момент, коли його охоплює переляк і розгубленість. Навіть якщо в його житті була людина, що навчила б його заздалегідь, він навряд чи позбувся цього почуття так легко.
Але Чан Ґен не панікував і не розгубився. Він був абсолютно спокійним, якусь мить посидів у ліжку, потім встав і вмився. Його обличчя зображало ледь помітну огиду.
Хлопець вийшов, щоб набрати відро холодної води. Обливши своє тіло з ніг до голови, він взяв з полиці обережно складений одяг, змінив постіль, залишивши тільки подушки, допив чай, що полишив на тумбочці вночі, й почав робити свої звичні денні справи.
Чан Ґен не знав, якими були сни в інших людей.
Насправді йому ніколи раніше не снилися весняні сни. Звичним для нього було бачити уві сні сніжну бурю, що здатна заморожувати до смерті.
Вітер того дня був безжальним, таким, що пронизував наскрізь. Кров із ран Чан Ґена уже згущувалася, перетворюючись на шлак зі снігу та бруду. Він не встигав тікати, а ревіння вовків вже було чутно звідусіль. Він навіть не відчував іржавого запаху крові, бо кожен подих приносив все більше болю, проникаючи глибоко, до самих кісток. Кожна частина тіла Чан Ґена була напружена, його легені горіли. Він думав, що цей сніг поглине його живцем.
Але ж ні.
Коли Чан Ґен прокинувся, він відчув, що хтось закутав його у пальто та ніс на руках.
Йому запам'яталося, що той чоловік був одягнений у білий одяг, а його тіло все було просякнуто запахом гірких ліків. Коли чоловік помітив, що Чан Ґен прокинувся, то не сказав жодного слова, просто дістав глечик з вином і дав йому зробити ковток.
Чан Ґен не знав, що це за вино, та в нього ніколи більше не було змоги спробувати його знову. Він лише пам'ятав, що навіть Шао Дао-дзи, яке продавали за межами міста, не було таким міцним. Воно було схоже на вогонь, який заливався йому в горло, розпалював кров у всьому тілі лише з одного ковтка.
Цією людиною був Шень Шильов.
Це був надзвичайно яскравий спогад. Ті відчуття, що лишились від сну про руки Шень Шильов, що тримали його та несли, залишились на його тілі на все життя. Чан Ґен тільки одного не міг зрозуміти – чи це і є та сама хвороблива людина? Як тоді в такій страшенній хуртовині його руки могли тримати так міцно?
Чан Ґен глянув на залізний браслет, що охоплював його зап'ясток. Він не знав, із якого матеріалу той був виготовлений. Навіть притиснутий до його тіла всю ніч, він не зігрівся ні на градус. Концентруючись на прохолоді металу, Чан Ґен чекав, поки його гаряче серце і кипляча кров охолонуть, він сміявся зі своїх безглуздих думок: «Побачити власного їфу у весняному сні...» Чан Ґен запалив лампу і взявся до читання.
Раптом здалеку почувся гуркіт. Земля затремтіла, стіни вібрували. Лише за мить він згадав, що, саме мав би бути час повернення «Гігантського змія», підрозділу Північного патруля.
«Гігантський змій» був великим кораблем довжиною понад 5000 чі*. Корабель мав два крила й складався з тисяч «палких плавників». Коли гігантський повітряний змій злетів, усі полум'яні плавці випустили білий пар, створюючи марево. Кожен плавець спалював дзильовдзінь**, спалахуючи фіолетово-червоним вогнищем. Це нагадувало тисячі вогнів.
*Чі — традиційна китайська одиниця вимірювання відстані. 1 чі відповідає: 0,3333333 метра.
** Ziliujin — 紫流金 — прямий переклад: потік пурпурного золота – це тип нафти, яка живить кожен стимпанк-прилад у цьому всесвіті, починаючи від військового спорядження до побутових предметів і багато іншого.
Чотирнадцять років тому плем'я Північних варварів вклонилися Великій Лян і пообіцяли стабільно виплачувати данину. Щороку 15 числа першого місяця десятки гігантських повітряних зміїв вилітали з прикордонних районів. Кожен із них слідував встановленому маршруту, вони були здатні переміщуватись на тисячі лі. Вони також могли спостерігати за кожним переміщенням варварів.
Окрім стримування варварського племені та постійних інспекцій, Гігантський повітряний змій відповідав за збір та переправлення данини від різних північних племен до столиці. Здебільшого це був дзильовдзінь.
Майже мільйон дзинь* міг перевозити Гігантський повітряний змій. Коли він повертався, витрати палива помітно збільшувалися під масою данини. Сердитий подих його «вогневих плавців» можна було почути за 20-30 лі**.
* Дзинь — традиційна китайська міра ваги; у КНР нині становить 500 грамів.
**Лі — китайська одиниця вимірювання довжини. Інша назва — «китайська миля». 1 лі = 500 м. У давнину величина 1 лі коливалася в межах 300–350 кроків.
Північний патрульний підрозділ вирушив у перший місяць року й повернувся лише через шість місяців.
