Мрець

Розділ 17: Мрець

 

 

Чан Ґен не міг цього сказати. Дорогою до палацу незліченна кількість людей крадькома поглядала на нього, і він відчував, ніби тоне під їхніми поглядами. Попри це, він все одно зовсім не бачив схожості між собою та чоловіком на ліжку, не було ні однісінької волосинки, що видавала б їхню спорідненість.

 

Він почув, як Ґу Юнь підійшов ближче і тихо прошепотів йому на вухо:

— Просто скажи одну єдину фразу. Не важливо, щира вона чи брехлива. Лише один раз.

 

Чан Ґен повернув голову й зазирнув в очі свого маленького їфу. Його погляд був ясним і холодним, в ньому не було й натяку на сльози, бодай на фальшиві. Він виглядав красиво і безжально.

 

Ця, здавалося б, безжальна людина зітхнула і прошепотіла:

— Я благаю Вас.

 

У серці Чан Ґена все ще був невирішений конфлікт. Його з’їдали незліченні запитання, на які у нього не було відповідей; але почувши це прохання, він не мав іншого вибору, окрім як піти на компроміс. Хлопець подумав: «Можливо, ця брехня хоча б втішить старого».

 

Він опустив очі й невиразно промовив:

— Імператорський батьку.

 

Очі Імператора Юань Хе раптово спалахнули, ніби він зібрав усю життєву силу, що залишилася в нього, щоб утворити цей запал; його погляд нагадував феєрверк, який освітив усю кімнату. Було таке відчуття, що навіть якби Імператор міг дивитись на Чан Ґена цілу вічність, йому було б цього замало. Через деякий час чоловік тихо промовив:

— Я дам... дам тобі ім'я Мін*. Сподіваюсь, що мій син виросте мудрим і справедливим, матиме безтурботне і спокійне життя... Сподіваюсь, що ти будеш цілим і здоровим... протягом сотні років... У тебе є дитяче ім’я?

*旻, mín — означає «небо».

 

— Так, мене звати Чан Ґен.

 

Губи Імператора Юань Хе злегка здригнулися, з горла долинули звуки, але на мить він не зміг вимовити ані слова.

 

Ґу Юнь був вимушений ступити вперед і допомогти Імператору підвестися. Він обережно поплескав його по спині, що дозволило старому сплюнути слину, застряглу в горлі. Чоловік, тремтячи, хапав повітря ротом, він важко дихав, коли ліг назад, його кістлява й слабка рука схопила Ґу Юня за зап’ястя.

 

Ґу Юнь:

— Ваш підданий тут.

 

Голос Імператора Юань Хе лунав, наче зламана сопілка:

— Усі його брати вже виросли, тільки мій Чан Ґен... Я не міг бачити, як він дорослішає...

 

В серці Ґу Юня, здавалося, пробудились якісь почуття. Ці двоє лише дивились один на одного — старий і молодий, один з очима мокрими від сліз, інший — сповнений спокою, — але здавалося, що в цей момент між ними була укладена таємна угода.

 

Ґу Юнь:

— Ваш підданий усе зрозумів.

 

— Я довіряю цю дитину тобі, Дзи Сі. У мене немає більше нікого, кому я можу передати його – лише тобі. Ти повинен піклуватися про нього замість мене... – Голос Імператора Юань Хе ставав дедалі слабкішим; ближче до кінця його слова стали зовсім тихими й нерозбірливими. Ґу Юнь насилу зрозумів, що він мав на увазі. — Я хочу дати йому імператорський титул... Де ти його знайшов?

 

— Місто Яньхвей, що на Північному кордоні.

 

— Яньхвей... — Імператор Юань Хе про себе повторив назву міста. — Я ніколи не бував у цих краях, це так далеко… Тоді... передай... передай мій указ... Четвертий син Імператора, Лі Мін, буде названий Янь Бей*-ваном. Але... але не зараз. Потрібно дочекатися церемонії його повноліття...

*Yan — «птах» з «міста Яньхвей» (птах, що повертається) і Bei — від «північний»; Yan Bei означає «північний птах».

 

Ґу Юнь слухав мовчки. Це було звичною процедурою для імператорських сімей Великої Лян — отримувати титули. Зазвичай, брати та діти Імператора отримували титул «Цінь-ван»*. Другому принцу надавали титул «Вень-ван». Існував іще менш значущий — «Дзюнь-ван» – який зазвичай отримували діти спадкоємного принца.

*«Ван» — інший спосіб сказати «принц».

 

Імператор Юань Хе:

— Я не хочу створювати йому проблеми, але я більше не зможу захищати його. Ми маємо запобігти тому, щоб його старші брати відчували незадоволення в майбутньому... Дзи Сі, ти розумієш, чому ми повинні чекати, поки він досягне повноліття, щоб успадкувати свій титул?

 

Після короткої паузи Ґу Юнь кивнув.

 

Чан Ґен не знав, які інтриги вони приховують. Його серце мимоволі забилося, як шалене. Він відчував, ніби наближаються тривожні часи.

 

Імператор Юань Хе:

— Оскільки я хочу видати цей наказ, нехай мій Чан Ґен стане твоїм прийомним сином. Ніхто не робив такого раніше, але я не можу ні на кого більше покластися. Я повинен порушити звичаї минулих поколінь і дозволити йому пожити під твоїм опікунством декілька років до отримання титулу... Дзи Сі, ти повинен бути добрим до нього. Навіть якщо у тебе будуть власні діти в майбутньому, не поводься з ним погано. Він уже в підлітковому віці й не буде довго тебе турбувати... Коли прийде час його коронації, він від’їде до свого маєтку як принц... Я вже обрав для нього відповідне місце...

 

На цьому моменті Імператора Юань Хе раптово вразив сильний напад кашлю. Ґу Юнь хотів простягнути руку та допомогти йому, але чоловік відмахнувся від нього.

 

Старий Імператор дивився на надто бліде обличчя Чан Ґена, і чим довше він дивився, тим більше боліло його серце.

 

Він думав про те, чому такий хороший хлопчик не зміг залишитися поруч із ним?

 

Після всіх клопотів і труднощів з його пошуком, чому він не міг довго на нього дивитися?

 

Імператор Юань Хе відвів очі від Чан Ґена, наче слабка і боягузлива дитина. Натомість він сказав Ґу Юню:

— Він, мабуть, втомлений від довгої подорожі. Нехай хлопчик піде відпочити. Я хотів би поговорити з тобою ще про дещо.

 

Ґу Юнь відіслав Чан Ґена до дверей і передав його охоронцеві. Він прошепотів йому на вухо:

— Поки що йди відпочинь. Я прийду за тобою пізніше.

 

Чан Ґен нічого не відповів і мовчки пішов за охоронцем. Неможливо було описати, що коїлося у нього всередині.

 

Цього разу він офіційно став прийомним сином Ґу Юня. Це мало б бути добре, але він не міг змусити себе відчути радість.

 

Оскільки наказ Імператора був вимовлений, права на відмову хлопець не мав. Йому не дозволялося чинити опір, тож він не міг мати своєї думки в цьому питанні.

 

Йому залишалося лише схилити голову й маленькими кроками піти від палацу, сповненого запаху медикаментів й аури близької смерті. Але зробивши лише кілька кроків, Чан Ґен мимоволі озирнувся на Ґу Юня. Він дивився на чоловіка, що стояв у напівоберті. Профіль молодого Аньдінхов був гарний, неначе списаний з картини.

 

Важкий офіційний одяг огортав маршала, додаючи його образу стриманості, — це пробуджувало в грудях почуття невимовного смутку.

 

Про що ти думаєш?

 

Чан Ґен глузливо посміхнувся: «Ще кілька днів тому ти був лише пасинком мера маленького містечка і матері, яка навела на тебе прокляття. Сьогодні ж ти прийомний син самого Аньдінхов — чи можна було мріяти про більше?

 

Він просто сміявся над собою, безсилий перед усім, що відбувалося навколо. Тринадцятирічний хлопець пройшов тьмяно освітленим коридором палацу. Загалом його шлях складався з дев’ятисот вісімдесяти одного кроку — цю прогулянку він запам’ятає на все життя.

 

***

 

Ворота були щільно зачинені. Кадильниця біля ліжка випускала білий дим.

 

Імператор Юань Хе звернувся до Ґу Юня, який став біля нього навколішки:

— Я пам’ятаю, якими близькими були ви з А-Янєм в дитинстві. Ви були приблизно одного віку і, стоячи поряд, нагадували пару нефритових ляльок.

 

При згадці Третього принца вираз обличчя Ґу Юня нарешті змінився:

— Ваш підданий був дуже впертим. Мене не слід порівнювати з Третім принцом. У молодому віці він мав ясний розум і витончені манери.

 

— Ти не був упертим, — Імператор Юань Хе зробив паузу, а потім повторив тихим голосом: — Не був упертим... Якби А-Янь був хоч трохи схожий на тебе, він би не помер таким молодим. Дракони народжують драконів, фенікс народить фенікса; яке буде насіння — таке виросте дерево. Дзи Сі, кров, що тече в тобі, є справжньою залізною кров’ю колишнього Імператора...

 

Ґу Юнь:

— Ваш підданий не розуміє.

 

Імператор Юань Хе махнув рукою:

— Сьогодні тут немає сторонніх. Я хочу бути відвертим з тобою. Дзи Сі, з народження тобі судилося стати тим, хто буде розширювати території. Навіть вовки тремтітимуть і схилятимуть голови перед тобою. Але я завжди турбуюся, що ти надто оповитий насильницькою аурою. Це матиме згубний вплив на твою карму в майбутньому.

 

Серед простолюду ходили чутки, що дід Ґу Юня з боку його матері — Імператор Ву — за своє життя вбив чимало людей, через це його спіткала гірка доля: його діти гинули один за іншим.

 

— Амбіції Вей-вана можуть бути грандіозними, але завдяки тобі я не маю тривоги з цього приводу. Я не хвилююсь через країну в руках спадкоємного принца. Я непокоюся лише через тебе… Ти мусиш прислухатися до моїх слів — усе хороше в цьому світі має тенденцію закінчуватися – тож подбай і про своє благословення на майбутні часи... Можна сказати, що старший настоятель храму Ху Ґво спостерігав за тобою з юності. Вчення Будди безмежне. Якщо у тебе знайдеться трохи вільного часу, тобі слід навідатись до нього.

 

У старого лисого віслюка з храму Ху Ґво був «воронячий дзьоб»: він якось сказав, що Ґу Юнь народжений під лихою зіркою, і в майбутньому його доля вплине на життя рідних для нього людей: обох батьків, братів і сестер, дружини та дітей. Через це Ґу Юнь завжди відмовлявся входити в цей храм.

 

Коли ж той почув, як Імператор згадує про це, Ґу Юнь подумав собі так: «Вірно, я майже забув про того лисого віслюка. Треба дочекатися нагоди та гарно йому завдячити — підпалити його гнилий буддистський храм, в якому обманюють людей».

 

Причина його глибокої образи полягала не в його малодушності. Того року після смерті старого Аньдінхов Імператор Юань Хе також керувався риторикою про «лиху зірку, що вплине на майбутню долю», щоб послабити Чорний залізний табір.

 

Проте за останні роки у морях Великої Лян почали все частіше помічати  «драконів»*, що належали іноземним державам. Від Північного кордону до Західних регіонів і навіть за тисячі миль до Східного моря — жодна частина Великої Лян не була вільною від жадібних поглядів іноземних ворогів, які були наче ті голодні тигри, що спостерігають за своєю здобиччю.

*«Дракони» в цьому оповіданні — це різновид мореплавних суден.

 

Якщо забагато вбивств несуть згубний вплив на карму, то чи означає це, що занепала країна, кожне місто якої охоплене полум’ям і димом воєн; заблукалі люди, тіла мертвих, що пропливають милі ріками й морями – можна розглядати як мир і процвітання?

 

Якби маршал Ґу разом із Чорним залізним табором були такими ж сентиментальними, як і його родич-Імператор, то невинним мирним жителям цієї великої нації не було б на кого надіятись. Не було б того, хто міг захистити їхні домівки.

 

Чи може потрібно було «завойовувати» людську прихильність за допомогою повчань посадовців з імператорського двору?

 

По правді кажучи, Ґу Юнь не просто хотів битви з ворогом. Він жадав дати їм такий бій, що запам’ятався б на довгі століття. В ідеалі потрібно промаршувати усім Західним регіоном, повністю винищуючи іноземців по іншу лінію кордону, щоб відбити їх жагу територій Центральних рівнин, залякати їх настільки, щоб вони ніколи більше не наважилися навіть глянути у бік сусідньої країни, що процвітала.

 

Коли повстання на Заході було придушене, Ґу Юнь наважився просити дозволу зробити саме це. Імператор, мабуть, подумав, що той збожеволів. Він без пояснень відхилив це прохання, і натомість дав Аньдінхов дивне завдання з пошуку Четвертого принца, відправивши маршала якомога далі, до Північного кордону.

 

Звичайно ж, Імператор не міг передбачити того, що навіть далеко на півночі, обмежений наказом, Ґу Юнь захопить для нього принца-варвара.

 

Якщо людині, що має над головою зірку кривавих битв, не судилося стати вірним своїй країні генералом, що досягає успіху в розширенні територій, — така людина обов’язково принесе лихо власному народові.

 

Вмирущий чутливий Імператор і безжалісний генерал у розквіті сил — один навколішки, інший лежачи на вузькому ліжку — востаннє намагалися зазирнути один одному в серце, але врешті-решт жоден із них не міг достукатися до іншого.

 

Імператор Юань Хе подивився у холодні, як крижини, очі Ґу Юня і раптом відчув величезний смуток.

 

Старий Імператор подумав: «Якби не моя жага до імператорського престолу, я був би лише принцом, який неспішно прогулюється з собакою".

 

Він би не зустрів жінку, доля якої була вже вирішена. Можливо, він би віддав свою любов комусь іншому, і йому б не довелося провести життя в розлуці з дружиною та сином.

 

Можливо, на цьому клятому троні, пронизаному гострими шипами та висохлими кістками, могли всидіти лише такі жорстокі та сповнені рішучості вбивати люди, як старий Аньдінхов?

 

Імператор Юань Хе прошепотів:

— Дзи Сі... Ох, Дзи Сі...

 

Вираз обличчя Ґу Юня, що було неначе вилите з чавуну, став ніжніший; його повіки трохи опустилися, плечі, напружені й рівні, стали м’якшими.

 

Імператор Юань Хе запитав:

— Ти зневажаєш мене?

 

Ґу Юнь:

— Ваш підданий не наважився б.

 

Імператор Юань Хе знову запитав:

— То чи будеш ти сумувати за мною в майбутньому?

 

Ґу Юнь змовчав.

 

Старий Імператор невблаганно дивився на нього:

— Чому ти не нічого не кажеш?

 

Після хвилини мовчання Ґу Юнь, обличчя якого не виражало смутку, легкодушно відповів:

 

— Якщо Імператор полишить мене, у цього Дзи Сі більше не буде родини.

 

Невидима рука на мить ніби стиснула груди Імператора Юань Хе. Він ніколи раніше не чув від цього підлого виродка таких теплих слів. Ця єдина фраза майже стерла всю накопичену образу і дбайливу прив’язаність між двома поколіннями — те, що ніколи не висловлювалося вголос — залишивши в безперервному потоці часу лише крихкий жаль про те, що доведеться розлучитися один з одним.

 

У цей момент слуга біля дверей обережно нагадав:

— Ваша Величносте, час приймати ліки.

 

Ґу Юнь швидко прийшов до тями. Коли його погляд прояснився, маршал знову перетворився на непохитну смертоносну зброю, що захована у людській подобі:

— Ваша Величносте, будь ласка, подбайте про себе, а мені час іти.

 

Імператор Юань Хе раптом викрикнув:

— Сяо Шильов!

 

Ґу Юнь зупинився на місці.

 

Імператор Юань Хе насилу намацав під подушкою зв'язку старих браслетів з дерев’яних намистин:

— Іди сюди, дай мені руку.

 

Ґу Юнь дивився на старого чоловіка, який ледве дихав і одягав буддистський браслет на його зап’ясток. Ця дрібничка була дешевою і примітивною. Всередині чоловіка вирували суперечливі емоції.

 

— Цей двоюрідний брат... спостерігатиме за тобою, — тихо сказав Імператор Юань Хе, поплескуючи чоловіка по тильній стороні долоні.

 

Несиле винести цього, серце Ґу Юня розривалося на частини. Він не міг більше зберігати видимість спокою. В нього вистачило духу лише на те, швидко попросити вибачення.

 

Через три дні Імператор помер.

 

Судді, військові офіцери й тисячі цивільних прийшли проститися з минулою епохою.