Розділ 15: Нічна розмова
Чан Ґену було важко вважати Шень Шильов та Ґу Юня однією людиною.
Шень Шильов був просто якимось негожим чоловіком із прикордонного міста, який проводив усі свої дні тиняючись і байдикуючи, зовсім не заробляючи на життя, але який також був вибагливим їдцем, якому було надзвичайно важко догодити. Він був щирим і нестеменним, але водночас і дещо огидливим.
Ґу Юнь же був не таким.
Для більшості людей у цьому світі Ґу Юнь не був справжньою особою. Він був більш схожий на символ; неймовірна істота з трьома головами й шістьма руками, надзвичайно вправний і талановитий чоловік.
У великій країні, що охоплювала тисячі миль, могла бути лише одна така людина, як Ґу Юнь.
Не тільки Чан Ґен, але й Ґе Пансяо та Цао Няндзи, обговорюючи це питання, також відчували, ніби вони лише марять.
Але Чан Ґен все ж відрізнявся від двох своїх маленьких друзів. Зрештою, Шень Шильов не був їхнім їфу.
Чан Ґен не образився на Ґу Юня за те, що він його обдурив. Врешті-решт, він був оточений обманом із дня свого народження: одним більше, одним менше – немає великої різниці.
Крім того, яке діло великому Аньдінхов до того, що він обдурив бідного хлопця-сироту?
Загалом можна сказати, що саме завдяки благословенню Сьов Нян — яка створила йому цю фальшиву особистість — такий незначний персонаж, як він, мав шанс зустрітися у своєму житті з самим Аньдінхов. Маршал навіть опустився до того, щоб «обдурити» його, тож, мабуть, на це були причини.
Отримати прихильність Чан Ґена — просто. Дві частини його були віддані батьківщині, дві були для Сю Байху, який рідко приїжджав додому. Решта шість були для його маленького їфу. Але тепер, коли маршал Ґу змусив його маленького їфу зникнути, ці шість частинок прихильності без потреби впали на землю й розбилися, утворивши велику яму в серці хлопця, а кровотеча від уламків розлилася всією його душею.
Але у той момент, коли Шень Ї приніс до намету ліки так пізно вночі, Шень Шильов та Ґу Юнь — дві окремі фігури, які знаходилися на двох абсолютно протилежних полюсах, — несподівано злилися в одне ціле.
Через деякий час Шень Ї вийшов з порожньою мискою. Чан Ґен почув, як він сповістив солдатів, які охороняли біля намету маршала:
— Ви всі, пильнуйте тут, не дозволяйте нікому заходити та турбувати його.
Чан Ґен на мить завагався, але зробив крок ближче, ніби його штовхнула вперед невидима сила.
Після багатьох днів спільної подорожі особиста охорона Ґу Юня точно впізнала його. Але завдяки вказівкам Шень Ї солдату нічого не лишалося, окрім як зробити крок уперед, щоб зупинити хлопця:
— Ваша Імператорська Високосте, маршал сьогодні почувається дещо недобре, він уже прийняв ліки й пішов спати. Якщо у вас є якась справа, будь ласка, наказуйте своїм підданим. Я можу зробити все, що забажаєте.
Чан Ґену тепер доводилося турбувати інших, щоб лише поглянути на обличчя чоловіка, з яким він раніше жив по сусідству, і до якого міг легко зазирнути, навіть не постукавши у двері.
Чан Ґен схилив голову. Його голос, здавалося, був сповнений самотності:
— Цей брат...
Охоронець одразу став навколішки:
— Не смію.
— Ні-ні, я не це маю на увазі. — Чан Ґен швидко махнув рукою, а потім безпорадно посміхнувся. Через мить він зітхнув: — Просто в місті Яньхвей я носив йому ліки. Я тільки хотів швиденько поглянути. Якщо це справді незручно, то я...
Він не міг більше говорити. Чан Ґен вирішив, що якщо йому знову відмовлять, він не буде принижувати себе далі.
Несподівано в цей час підійшов інший охоронець і прошепотів йому на вухо:
— Хіба маршал не казав, що немає потреби повідомляти його, якщо це Його Високість прийшов із візитом? Не будь таким упертим.
Чан Ґен був поряд і, звичайно, зміг це почути. Він здивовано підняв голову, не розуміючи емоцій у своєму серці. І його впустили до намету.
Запах ліків ще не вивітрився. Ліжко було застелене. На ньому мовчки лежав чоловік.
Підійшовши трохи ближче, Чан Ґен здогадався, що Ґу Юнь ще не спав.
Можливо, через головний біль пальці Ґу Юня були міцно притиснуті до його скроні, між бровами утворилась глибока зморшка; він не помітив, що хтось увійшов.
Чан Ґен кашлянув за кілька кроків, а потім обережно вигукнув:
— Мар...
Він щойно видав звук, але Ґу Юнь, який лежав на ліжку, миттєво підвівся, він витягнув шаблю, заховану в ковдрі, оголену приблизно на три дюйми. Чан Ґен не встиг навіть зморгнути, коли гостре лезо меча вже було притиснуто до його шиї. Холод металу передався і йому. Людина, що тримала шаблю, нагадувала лихого дракона, який щойно прокинувся.
Чан Ґен був шокований тим, яким наміром убивства віяло від Ґу Юня і був змушений викрикнути:
— Шильов!
Ґу Юнь нахилив голову, на мить звузив очі й, здавалося, впізнав Чан Ґена. Він невиразно сказав:
— Вибач.
Він поклав шаблю назад у ковдру, а потім ніжно потер шию Чан Ґена:
— Я завдав тобі болю?
Чан Ґен був здивований, і як тільки він зібрався з думками, всередині нього закралась підозра: невже він не бачив?
Але тут же відкинув цю безглузду думку — як великий Аньдінхов може бути сліпим?
Ґу Юнь знайшов верхнє пальто і недбало одягнув його на себе:
— Чому ти прийшов?
При спробі підвестися він відчув запаморочення і знову завалився назад на своє ліжко. Ґу Юнь глибоко вдихнув і взявся за чоло однією рукою, а іншою сперся на матрац.
— Не рухайся, — Чан Ґен несвідомо потягнувся, щоб підтримати його.
Якусь мить він вагався, але потім нахилився й підняв ноги Ґу Юня, поклав їх на ліжко й належним чином підтягнув для нього ковдру. Не торкаючись довгого волосся, що було розкидане по подушці, на якій лежав чоловік, він підтримав плече Ґу Юня, щоб допомогти йому лягти. Закінчивши із вкладанням, Чан Ґен деякий час тупо стояв на місці. Раптом він не зміг віднайти слів, що б йому сказати. Лише жорстке запитання зірвалося з його вуст:
— Що з тобою сталося?
Ліки Ґу Юня починали діяти, він не очікував, що Чан Ґен, який «влаштував істерику», раптово прийде з візитом. Він міг лише неохоче терпіти головний біль і звуки, що лунали близько й далеко в його вухах.
Він мав намір спершу відіслати Чан Ґена, проте лише недбало засміявся:
— Розлютив маленького невдячного нахабу, який не визнає мене. Вибачте, Ваша Високосте, чи не могли б Ви принести мені пляшку вина?
За його досвідом, у такій ситуації пляшка вина могла б зробити біль більш стерпним.
Чан Ґен насупився й вагаючись подивився на нього.
Голова Ґу Юня боліла, ніби по ній били. Він збрехав:
— Лікарське вино Шень Ї може допомогти вилікувати мігрень.
Чан Ґена з легкістю обдурили. Він пішов за пляшкою, яка висіла поруч із комплектом легких обладунків.
Ґу Юнь нахилив голову й, не переводячи подиху, за раз випив половину пляшки. Коли він майже все випив, Чан Ґен швидко схопив його за зап’ясток і з силою відібрав пляшку:
— Досить, не пий так багато, навіть якщо це лікувальне вино.
Міцне вино потекло йому в шлунок, як палкий вогонь; кров у всьому тілі почала кипіти. Ґу Юнь видихнув і відчув, що тепер його погляд прояснився. Натомість у нього почала паморочитися голова від швидкого пиття. На мить їм двом було нічого сказати, і, через певний проміжок часу, що вони дивились один на одного, Ґу Юнь не зміг більше триматись. Він сперся на ліжко й обережно заплющив очі.
Його намір відіслати Чан Ґена був надзвичайно ясним. Навіть сам Чан Ґен розумів, що йому вже треба йти, але його ноги, здавалося б, приросли до землі.
З одного боку Чан Ґен глузував із себе: «Навіть якщо ти хвилюєшся, все одно безглуздо буде залишатись, будь розсудливим і йди зараз».
Але водночас він мимоволі простягнув руку і натиснув на акупунктурну точку на голові Ґу Юня.
Продовжуючи, він відчував себе мерзотним і слабким, але не міг зупинитися.
Лоб Ґу Юня був холодним, і, за винятком брів, що нахмурились на початку, він не висловив жодних претензій, просто дозволив Чан Ґену робити, що йому заманеться.
Хлопець зупинився лише тоді, коли його руки відчули втому. Він прошепотів:
— Тобі зараз краще?
Ґу Юнь розплющив очі й мовчки подивився на Чан Ґена.
Як кажуть, «навіть мудрий іноді може помилятися, і навіть дурень іноді може мати рацію». Під впливом вина Ґу Юнь зміг сказати щось розумне:
— Навіть після того, як ми прибудемо до столиці, їфу все ще буде поряд, щоб захистити тебе. Не бійся.
Чан Ґен був вражений. У тьмяному світлі він, здавалося, сильно тремтів.
Змушений так рано дозріти у своєму віці, добре знаючи, що йому немає на кого покластися, окрім самого себе, він лише зціплював зуби й змушував себе стати більш урівноваженим і стриманим дорослим.
Та зіткнувшись із мізерною часткою тепла, якого він завжди прагнув, серйозна і смілива зовнішня оболонка розпалася на шматки й виявила слабку та ніжну дитину під собою.
Ґу Юнь простягнув до нього руку:
— Їфу був неправий. Добре?
Він не знав, як ця фраза торкнулася розколотого серця хлопця; можливо, не все було сказано щиро, тому що здебільшого Ґу Юнь ніколи не думав, що помилявся. Навіть якщо його совість час від часу промовляла до нього, він не задумувався, де саме він був неправий.
Його лагідність і поблажливість, навіяні вином, дали почуттям Чан Ґена вихід.
Чан Ґен міцно схопився за простягнуту руку, ніби хапався за останню рятівну соломинку. Задерев’янілі за багато днів напруги плечі раптом опустилися, він мало не розплакався.
Тепер він усвідомив, що весь цей час чекав лише цих двох простих речень. Він хотів лише, щоб ця людина сказала йому: «Їфу був неправий. Ти все ще потрібен їфу». Йому було достатньо знати, що навіть після образи Сьов Нян, якої більше немає, та після втрати Сю Байху, якого він навіть не мав нагоди побачити востаннє, у цьому світі все ще існувала ця частинка тепла для нього… Тепер він міг пробачити свого маленького їфу за що завгодно.
За минуле і назавжди.
Незалежно від того, звати його Шень Шильов чи Ґу Юнь.
Ґу Юнь відчув, що його повіки стають усе важчими й важчими. Він сперся на ліжко, заплющив очі та сказав:
— Чан Ґене, відтепер багато чого зміниться. Ніхто не знає, де зустріне свій кінець, тож не варто занадто багато думати.
Чан Ґен дивився на Ґу Юня, не кліпаючи. Його погляд несвідомо містив у собі натяки на ретельно приховану жадібність. Він із сумом визнав, що Ґу Юнь мав рацію; багато чого зміниться: живим людям доведеться померти, добрі часи минуть, родичі та друзі врешті-решт розлучаться; почуття глибокі, як море, і високі, як небо, зрештою нагадуватимуть річкові струмки, що розходяться по різних кінцях землі…
Тільки його власний кінцевий пункт був уже визначений: він стане божевільним.
Ґу Юнь посунувся далі на ліжку, а потім поплескав по порожньому місцю поруч із собою:
— Залазь сюди, завтра нам знову доведеться поспішати. Спи сьогодні у мене.
Чан Ґен заснув у маршальському наметі Ґу Юня після опівночі. Як завжди, кістка нечисті не відпускала його, нескінченні кошмари приходили один за одним, але він відчував навколо себе легкий запах ліків. Він добре знав, що перебуває у безпеці, і навіть смутно розумів, що бачить сни, та ці страхи й образи були ніби відділені від нього захисною плівкою.
Для Чан Ґена це була рідкісна ніч спокійного сну.
Звичайно, це було б так, якби, прокинувшись, він не виявив, що всю ніч використовував одну руку Аньдінхов як подушку, від чого вона заніміла. Щобільше, він навіть був міцно притиснутий до грудей чоловіка.
Ґу Юнь, цей безсоромний гад, ніколи не зрозуміє чутливе й емоційне серце молодого хлопчика, який ще росте. Чим більш самосвідомим ставав один, тим більше масла підливав у вогонь інший. Маршал Ґу вважав, що оскільки вони вже переночували в одному ліжку, то Чан Ґен повністю пробачив його, і Аньдінхов повернувся до своїх поганих звичок. Він потер свою онімілу руку й почав дражнити хлопчика. Це була його ранкова розвага. Він навіть сказав, що запам’ятає цей випадок, щоб завжди згадувати його в майбутньому.
Хворобливий і слабкий стан цієї людини вчора ввечері знову був лише постановкою?!
Рано вранці Шень Ї побачив, як Чан Ґен сердито вибігає із маршальського намету, червоніючи. Решту дня він повертав іншим шляхом, щойно бачив Ґу Юня.
По дорозі Шень Ї підвів свого коня, поглянув на обличчя Ґу Юня, а потім запитав:
— Тепер усе гаразд?
Ґу Юнь, наче той старий вовк, гордо і безтурботно сказав:
— Він просто маленька дитина, такі дрібниці. З самого початку нічого не було.
Шень Ї був свідком того, як Ґу Юнь вештався довкола із занепокоєнням і тривогою протягом попередніх двох днів. Він просто не мав слів і міг лише глузувати.
Ґу Юнь, як завжди, вдав, що не чує. Спостерігаючи за спиною Чан Ґена здалеку, він раптом промовив:
— Як думаєш... чи зможу я надалі лишити на нього Чорний залізний табір?
Шень Ї сухо відповів:
— Ви хочете, щоб він зустрів трагічну смерть?
Ґу Юнь видав звук роздратування, наче Шень Ї щойно зіпсував йому настрій.
— Ви справді вважаєте, що Чорний залізний табір — це щось хороше? Я відповім чесно, а ти, Дзи Сі, пробач мені за ці слова, їх неприємно чути, — сказав Шень Ї: — Чорний залізний табір в руках старого Аньдінхов був "зброєю для країни". Але коли він перейшов тобі, він став «зброєю проти країни». Зброя для країни є осяяною, її любить народ, чого не можна сказати про зброю проти країни.
Почувши таке тлумачення своїх слів, лінива посмішка сповзла з обличчя Ґу Юня.
