О, розбиваюче вогнище...!

Вона не впізнала його обличчя. Він був рудий, молодий і кремезний, а костюм дворецького ледве сидів на ньому. Вона побачила кров на його рукавах, а також гвардійця на підлозі в коридорі.

— Нарешті, — сказав чоловік, навіть не потурбувавшись зачинити за собою двері. — Ми цілий день чекали можливості поговорити з вами наодинці.

«Не так наодинці, як ми очікували, — відповів жнець, дивлячись на Ґаровеля. — І хто ж ти такий? Ти теж не назвав себе Авангардом».

Ґаровель вирішив не відповідати.

— Можливо, ми поводимося грубо, — чоловік притиснув руку до грудей. — Мене звати Дезмонд, — сказав він. — Це мій друг, Езмортіґ.

«Чесно кажучи, — сказав Езмортіґ. — Ми з полегшенням почули, що ви не з Авангарду. І все ж, після того, як ви пройшли весь цей шлях сюди, в Атрею, було б даремно йти зараз».

— Чого ви хочете? — запитала Гелен.

Езмортіґ подивився на Мельзанц.

«Твоєї співпраці, звісно. Маючи королеву Гелен на нашому боці, ми зможемо згладити перехід».

— Перехід до чого?

«До війни» — відповіла Мельзанц.

Гелен опустила брови.

— Я так не думаю.

— Ну що, ви, Ваша Величносте. Вислухайте нас.

«Ми слухаємо» — сказав Ґаровель.

Дезмонд ступив крок вперед.

— Бачите, ваш брат, Принц Габріель, думає, що найняв нас. Він не розуміє, що ми знайшли його. І хоча він здається хитрою людиною, я думаю, що всі тут погодяться, що зараз він трохи без голови.

«Нам байдуже, хто на троні, — сказав Езмортіґ. — Аби він був наш».

— Принц хотів, щоб ми увірвалися, вбили вас і покінчили з цим, — сказав Дезмонд. — Що, зізнаюся, я й досі більш ніж радий зробити, але мій друг каже, що вбивство королеви спричинить певний переполох — як у політичному, так і в суспільному плані. І я схильний погодитися, бо якщо дійде до бійки, я можу випадково зруйнувати половину цього замку. Тож ми подумали, що маємо дати вам шанс полегшити всім життя. І найкраще те, що ви всі будете жити.

Вона побачила, як Ґаровель і Мельзанц обмінялися поглядами.

«Дуже добре, — сказав Ґаровель. — Що саме ви хочете, щоб королева зробила?»

Гелен хотіла протестувати, коли голос Мельзанц змусив її замовкнути.

«Слухай. Тільки ти можеш мене почути, — сказала вона. — Ми просто тягнемо час, тож не борись. Цей чоловік уб’є нас усіх».

— Що ж, експансіоністський рух — гарний початок, — сказав Дезмонд. — Більші зусилля з мілітаризації могли б...

«Стоп, — сказав Езмортіґ. — Це було занадто просто. Не знаю, як щодо цього Ґаровеля, але Мельзанц була в Авангарді. Вона б так просто не пішла на співпрацю».

Дезмонд насупився.

— Що ти маєш на увазі?

«Вони щось задумали. Вбий їх негайно».

Дезмонд посміхнувся.

— Авжеж.

«Зачекайте хвилинку, — сказав Мельзанц. — Ми визнаємо, що нам не зрівнятися з вашим слугою. Ми просто...»

«Ви брешете» — сказав Езмортіґ.

Дезмонд підійшов, і Гелен стала перед жницею.

Мельзанц торкнулася її плеча.

«Нічого не вдієш».

Дезмонд підніс вказівний палець до її обличчя.

— Ти ще навіть не маєш здібностей, чи не так?

Гелен схопила палець, маючи намір зламати його, але він одразу ж відламався. Він потемнів у її руці та почав шипіти, коли Дезмонд відступив.

«Позбудься його!» — крикнула Мельзанц.

Вона кинула його. Палець вибухнув у повітрі. Гелен відступила, половина плоті зникла з її обличчя.

«Він має здібність трансфігурації!» — сказав Ґаровель.

— Саме так, — Дезмонд був поруч, і він схопив королеву за шию, піднімаючи її з землі. — Ви не дуже хороша бійчиня, чи не так, Ваша Величносте?

У Гелен паморочилося в голові, вона бачила лише одним оком, на іншому була кривава рана, яка повільно заростала.

«Позаду тебе, Дезмонде».

Меч Ліннетт відрубав чоловікові руку, і Гелен впала на землю. Дезмонд розвернувся, щоб замахнутися на фехтувальницю, але вона відрубала йому й другу руку.

Він подивився на свої два обрубки, потім на неї та розсміявся.

— Вражає. Але це тобі не по зубах, дівчинко.

Ліннетт вимахувала своїм дворучним клинком. Дезмонд плавно ухилився від наступного удару і замахнувся на її ноги, але вона була готова, відступила на крок назад і відрубала йому ногу.

Однак нога вже шипіла, коли він зупинився перед розгубленим поглядом Ліннетт. Гелен повалила її на землю, і вибух сколихнув усю кімнату.

Спина і ноги Гелен тліли, під пошматованою тканиною виднілися розірвані м’язи та зламані кістки, але Ліннетт була безпечно захована під нею, ошелешена і неушкоджена.

— Будь ласка, не підходь, Ліннетт, — тихо промовила вона.

Дезмонд відтягнув її від Ліннетт однією рукою, що повернулася.

— Я думав, що гвардійці повинні захищати королеву, а не навпаки.

Важкий удар змусив стіни затремтіти.

— Що це було? — спитав Дезмонд.

Гелен вдарила його ліктем у ніс, змусивши його відпустити її, і вона впала на землю.

Дезмонд похитав головою і насупився, але ще один удар змусив його зупинитися. Він подивився на Езмортіґа. Ще один удар, і стеля обвалилася над ним.

Крізь уламки на Дезмонда впала товста мармурова плита. Він підняв обидві руки без рукавів і вхопив її на повну, від чого підлога під ним тріснула.

Чорна постать присіла на плиті, вхопившись обома руками за її широкий край і дивлячись на Дезмонда крізь металевий шолом.

— Ти, мабуть, слуга того іншого женця, — Дезмонд посміхнувся до нього, все ще тримаючи мармурову плиту. — Гарний вхід.

-+-+-+-+-

Дезмонд жбурнув плиту через кімнату.

Гектор відскочив від неї, взув один черевик у залізо і штовхнув Дезмонда в дальню стіну, що застряг аж по пояс.

«Вбий женця, зараз же!» — крикнув Ґаровель.

Гектор кинувся на Езмортіґа, замахнувшись на нього залізними пальцями, але жнець провалився крізь підлогу першим.

«Гарна спроба, виродку».

Гектор загарчав і озирнувся на інших.

Ліннетт допомагала королеві піднятися, заляпавши кров’ю свій мундир. Гелен випросталася і побачила Гектора.

Це був перший раз, коли Гектор зміг добре роздивитися королеву. Навіть по телевізору він бачив її лише мигцем. Але, мабуть, і зараз це було не найточнішим зображенням. Вона виглядала не найкращим чином: її синьо-сірий штанний костюм був подертий, а макіяж розмазаний кров’ю.

«Познайомитесь пізніше, — випередив Ґаровель. — Нам треба йти».

«Твій слуга не може перемогти Дезмонда?» — запитала Мельзанц.

«Я не знаю, але сумніваюся, що він зможе вбити женця до того, як Дезмонд зруйнує будівлю».

Гектор кивнув.

— Гаразд, зустрінемося біля мотоцикла.

«Ні, — сказав Ґаровель. — Там можуть бути й інші ворожі слуги. Тримаймося разом».

— З ким він розмовляє? — запитала Ліннетт.

Дезмонд відірвався від стіни.

«Йдіть!» — сказав Ґаровель.

Королева вивела Ліннетт з кімнати, а Гектор прикрив їх, побачивши, що Дезмонд рушив до них.

«Що ти казав про його здібності?» — запитав Гектор, коли вони бігли.

«Трансфігурація. Він може змусити частини свого тіла вибухати. Я поясню, якщо ми виберемося звідси живими».

У фоє на них чекав рій гвардійців.

«Скажи їм відійти!» — сказала Мельзанц.

— Не стріляти! — крикнула Гелен, коли вони проштовхувалися. — Я наказую вам усім забиратися звідси!

Гектор знову озирнувся і побачив відрубану руку Дезмонда, що летіла до них.

«Це вб’є всіх тут! — закричав Ґаровель. — Гекторе!»

Він зрозумів і стрибнув. Він схопив її за зап’ястя і міцно притиснув до грудей. Потемніла плоть затріщала, палаючи. Гектор кинувся накривати тулуб металом.

Вибух відірвав йому руки та ноги. Його метал пошматувало, як папір. Він пролетів над натовпом гвардійців і врізався в люстру. Скло розлетілося і посипалося на мармурову плитку, коли він впав на підлогу і підкотився до вапнякового стовпа.

Все навколо було червоним, ймовірно, від крові в його очах. Він не міг дихати й був майже впевнений, що у нього розірвані обидві легені. Він знав, що його кінцівки скоро відростуть, але не міг не панікувати від того, що не може їх відчувати. Не в змозі рухатися. Не в змозі говорити. Майже нічого не бачити та не чути.

Але за мить він відчув, як хтось підхопив його на руки. Оніміння у вухах швидко минуло, і він підняв очі вгору, щоб побачити обличчя королеви.

— Я тримаю тебе, юний лицарю.

— Як він ще живий?! Якщо вже на те пішло, як ви, Ваша Високість?!

Вони вибралися на подвір’я. Там було ще більше гвардійців, і королева крикнула їм, щоб вони розійшлися, коли вони проштовхувалися.

Дезмонд незабаром наздогнав їх. Однак він зупинився, як і всі інші, коли побачили, що перед ними розвалюється будівля сторожки.

— Ох, —  сказав Дезмонд. — Я хотів зробити це сам.

З-під уламків виліз широкоплечий чоловік з руками, схожими на стовбури дерев. Його руде волосся було трохи темніше, ніж у Дезмонда, і він не міг бути менш як два метри на зріст. Жнець йшов за ним.

«Тобі справді потрібно було руйнувати сторожку?» — запитав Езмортіґ, дивлячись на цю сцену з неба.

«Ти першим наробив безладу» — відповів новий жнець.

Дезмонд розсміявся.

— Гей, я намагався сказати їм, що ми не підходимо для цієї роботи.

Здавалося, здоровань не мав що сказати. Судячи з виразу його плаского обличчя, він навряд чи усвідомлював, що відбувається.

Гектору все ще потрібно було більше часу, щоб відновитися. Він ледве відновив свої коліна та лікті.

Окрім Ліннетт, один з гвардійців ще не встиг втекти, як було наказано. Це був чоловік в окулярах, і він ступив до велетня, поправляючи чорний козирок свого офіцерського кашкета.

— Я дійсно ненавиджу вас, Аболішців, — сказав він. — Завжди вербуєте цих бідолашних простаків у слуги. Хіба не вистачає таких божевільних придурків, як отой хлопець?

«А ти хто в біса такий?»

— Я Роман. І вам, виродкам, не раді в моїй країні.

«А я — Воріс, — з’явився ще один жнець, прямо з-під землі. — Це наша земля, гівнярі».

— О, стулися, — сказав Роман. — Нікому немає діла до того, що ти кажеш.

«Довбаний вилупок! Я тут головна! Ти лише мій слуга!»

— Ти була б мертва, якби не я!

«Ні, ти! Я б знайшла іншого слугу! Того, хто б не розпускав язика, ти, чотириокий недоумок!»

— Уявна сука!

Королева поставила Гектора на землю, коли його руки та ноги почали формуватися, кістки з’явилися раніше, ніж плоть навколо них.

Дезмонд вивернув шию і потріскував кісточками пальців.

— Ми будемо більш ніж щасливі вбити вас, прибулих, разом з усіма іншими.

Здоровань кинувся на Воріс.

Роман тупонув ногою. Земля здійнялася та підкинула здорованя до Дезмонда, як млинець.

Дезмонд просто зійшов з дороги.

Роман кинув свій білий халат Гектору.

— Давай, малий. Зараз не час шарами грати.

Гектор почервонів і поспішно обмотав тканину навколо талії. Він тримав її там залізною стрічкою.

Ще одна шипляча рука полетіла на групу.

Роман відбив її прямо в повітрі, і вона безболісно вибухнула. Живіт здорованя вивернуло, а через секунду його вирвало кислотою.

Ліва частина обличчя і тулуба Романа розтанула, оголивши сиру кістку і липкі, пухирчасті м’язи. Не стримуючись, він підняв кулак. Він затремтів і почав червоно потріскувати, створюючи видимий дим. Він витягнув руку. Помаранчеве полум’я вилилося назовні.

Супротивники розбіглися, щоб уникнути вогню, а Роман переслідував здорованя.

«Що за здібності у цього хлопця?!» — Гектор був знову на ногах.

«Якась вібрація. Не спускай очей з Дезмонда».

Гектор побачив, як він наближається збоку. Дезмонд все ще відрощував руку.

— Я відверну його увагу, — прошепотів Гектор жінкам. — Спробуйте підібратися до нього ззаду і відірвати йому голову.

— Дуже добре, — сказала Хелен.

Ліннетт кивнула і приготувала свій меч.

Гектор рушив першим, лобова атака. Дезмонд ухилився від удару і завдав свого в живіт, відкинувши Гектора на кілька кроків назад.

Гектор продовжував тиснути. Він вкрив обидві руки залізом і замахнувся. Дезмонд зловив ліву руку і відірвав її від зап’ястя. Він вдарив Гектора об бетон, утворивши невеликий кратер.

Несподівано там опинилася Ліннетт. Але Дезмонд побачив її та вдарив плоску сторону леза, перш ніж воно встигло з’єднатися з його шиєю. Втративши рівновагу, вона намагалася втриматись, і цього разу Дезмонду вдалося підсікти їй ноги. Вона приземлилася на спину, і Дезмонд залишив відрубану руку перед її обличчям. На якусь мить Ліннетт і Гектор побачили, що в очах у них потемніло.

У неї не було часу, щоб відповзти. Вона мала померти. Гектор знав це. Хтось інший збирався померти перед ним.

У його голові промайнули слова Ґаровеля.

Відповідай, стаючи кращим.

Гектор зігнув одну руку. Він зосередився на Ліннетт, відчайдушно вимагаючи від себе більшого, більше заліза, більше концентрації, більше всього; і на мить весь біль в його тілі більше не турбував. Агонія вдарила, як приливна хвиля. Але залізо відгукнулося.

Порошок матеріалізувався на її тілі, сірі плями злипалися разом, і за лічену секунду жінка була повністю покрита.

Рука Дезмонда вибухнула. Ліннетт полетіла і з гуркотом впала на бетонну доріжку. Гектор впав у центральний фонтан, забарвивши воду у червоний своєю кров’ю.

Його тіло знову розірвало на шматки, він вибрався з басейну і вчепився в бортик фонтану. Він побачив Ліннетт і відпустив метал. Вона не ворухнулася.

Дезмонд і Гелен зчепилися. Знову з обома руками, і лише одна рука була відсутня, він перемагав її. Він розтрощив їй череп об землю. Її тіло обм’якло.

Дезмонд повернувся до Мельзанц і Ґаровеля.

— Тікайте! — сказав Гектор женцям. Він витягнув себе з фонтану, мокрий і повзучий.

— Вони не втечуть, — сказав Дезмонд. — Як ти думаєш, що станеться, якщо вони кинуть вас тут? Зрештою, ви перестанете оживати самі, а вони не зможуть знайти нових слуг, бо все одно будуть прив’язані до вас. Я покладу ваші мізки в гарненькі баночки, а потім на дозвіллі полюватиму на женців. А крім того... — він проткнув рукою власні груди. — У мене є дещо для бігунів, — він витягнув своє серце. Його пульсівна, багряна плоть почала темніти.

Мельзанц і Ґаровель пішли під землю.

— Це вас не врятує! — засміявся Дезмонд, витягаючи руку назад.

Гектор зціпив зуби та вдарив кулаком у бік.

Кидок Дезмонда мав силу гармати. Однак серце не покинуло його руки. Він подивився на свою руку і побачив, що вона обгорнута металом.

— Ах, ти, бляд...!

Метал перетворився на пил якраз перед тим, як серце вибухнуло. Тіло Дезмонда розлетілося на частини, як кавун, обгорнутий динамітом.

Гектор перекинувся на спину.

«Я підловив його...»

«Справді? — Ґаровель висунув голову з землі. — Ого, Гекторе... Я думав, що ми точно мерці».

Він просто важко зітхнув. Голова королеви регенерувала, а Ліннетт все ще була нерухома.

«Ти вбив Езмортіґа?»

«Ні, — він бачив Езмортіґа в небі. — І я не можу до нього дотягнутися...»

«Тоді у нас є лише кілька хвилин, — сказав Ґаровель. — Треба йти, поки є можливість».

«Може, той інший хлопець зможе дотягнутися...»

Роман пролетів повз, підстрибуючи на доріжці, і врізався в дерево. Так багато його шкіри та м’язів було розплавлено, що виднілася половина скелета. Зелена і жовта пара шипіла навколо його тіла. Однак він все ще міг рухатися, і на тому, що залишилося від його обличчя, була похмура гримаса.

«Що ти, в біса, робиш?! — вигукнув Воріс. — Той хлопець надер тобі зад!»

— Заткнися! — легені Романа конвульсивно стиснулися в грудній клітці. — Це кислота! Дуже важко рухатися, коли в мене немає жодних м’язів!

«Не будь слабаком, Романе!»

— Від’єбись!

Здоровань потупцяв до них. Роман вдарив кістлявим кулаком по землі, і велетень провалився крізь раптову дірку в бетоні. Він боровся по самісінький живіт, а потім вирвався з-під землі, готуючи черговий вибух кислоти в кишківнику.

Гектор закрив чоловікові рот залізом.

Кислота вихлюпнулася назовні та проїла метал, але не встигла бризнути йому на обличчя. Його очі закипіли в голові.

Роман моргнув.

— Молодець, малий...

Чоловік все одно подався вперед і виблював на нього ще більше кислоти.

— Трясця твоїй матері, — Роман з усіх сил намагався підняти руку, що парувала, коли чоловік наблизився.

Меч Ліннетт вибухнув з лоба велетня. Вона вчепилася йому в спину, коли він вдарився обличчям об землю. Всі витріщилися на неї, коли вона витирала свій меч об сорочку мертвого чоловіка.

— Де інший хлопець? — запитав Роман. — Якщо ми дістанемо їхні мізки, то зможемо зупинити їхню регенерацію.

— Він вибухнув, — сказав Гектор. — Я майже впевнений, що його мозок вже не цілий...

— Лайно. Тоді його жнець може переробити його де завгодно.

«Якщо Дезмонд знову прийде за нами, то ми повинні підготуватися до зустрічі з ним у більш сприятливому місці» — сказав Ґаровель.

«Згідна, — сказала Воріс. — Романе?»

— Гаразд, всі за мною. Неси королеву, Малий.

«Його звуть Гектор. А мене — Ґаровель».

Гектор потягнув себе до королеви, коли останні зламані кістки зрослися. Ліннетт запропонувала допомогу, але він знову був достатньо сильним, щоб нести Гелен самостійно.

— Чорт забирай, — Роман стояв над трупом здорованя. — Кислота просочилася всередину і почала плавити його мозок. Цього хлопця теж десь перероблять.

Роман повів їх над руїнами Сторожки Белґранта. На вулиці стояли покинуті автомобілі, двері яких були прочинені. Без сумніву, люди розбіглися, побачивши, як впала сторожка, і почувши подальші вибухи. Сирени вдалині попереджали про неминучу присутність поліції.

Роман побрів до екскурсійного автобуса, що стояв у хвості затору. Йому все ще бракувало чверті тіла. На ньому більше не було кепки, а спідня сорочка зникла, залишився лише лівий рукав.

— О, мені навіть не доведеться заводити її, — сказав Роман. — Ключі все ще в замку запалювання. Сідай за кермо, дівчинко з мечем. Я скажу тобі, куди їхати.

Ліннетт витріщилася на нього, можливо, задаючись питанням, чи він взагалі людина.

— Чому ти не можеш вести? — це все, що вона запитала.

Він махнув рукою перед обличчям. — У мене немає окулярів. Вони розтанули.

Королева заворушилася на руках Гектора, і він посадив її в крісло за водійським сидінням. Вона похитала головою, кілька разів моргнула.

«З поверненням» — сказала Мельзанц.

Гектор зайняв місце навпроти неї, коли двигун завівся.

— Що сталося? — запитала королева.

— Ми вижили, — відповів Роман. — Але ворог повернеться. Ми їдемо до гаража мого колеги. З його допомогою ми будемо в кращій бойовій формі.

«Хто ви такі? — запитав Ґаровель. — Авангард?»

«Ні, — відповіла Воріс. — А ви?»

«Ні».

«Тож ми всі тут незалежні».

«Схоже на те».

Автобус врізався в бордюр, і всі витріщилися на водійку.

— ...Я ніколи раніше не водила автобус, — сказала вона, перекрикуючи шум.

— Просто поверни праворуч, коли доїдеш до вулиці Віллард.

Мельзанц нахилила голову.

«Ця дівчина на диво розуміє, враховуючи, що вона не бачить нас трьох».

— Вона хороший солдат, — сказала Гелен.

«Я впевнена, що тобі буде весело пояснювати їй ситуацію пізніше» - сказала Мельзанц.

— Я все ще не впевнена, що сама розумію ситуацію.

Подорож була недовгою. Екскурсійний автобус під’їхав до досить доглянутої автомайстерні, і всі вийшли з нього. Повністю відновлений, Роман повів групу всередину.

У залі очікування були люди. Вони ніяково дивилися на новоприбулих.

Роман подзвонив у дзвоник на стійці реєстрації.

— Джеральде! Тягни сюди свою стару зашкарублу дупу!

Всі інші обмінялися поглядами.

Двері за стійкою відчинилися, і літній механік увійшов. Він кинув один погляд на Романа і зітхнув.

— Гаразд, — сказав Джеральд. — Вибачте всім, хто чекав, але ми зачиняємося. Мені потрібно, щоб ви всі пішли.

— Що? — вигукнув один чоловік, що стояв. — Але ж у вас моя машина. Вона мені потрібна завтра...

Роман підійшов, посміхаючись.

— Я знаю, що це незручно, але повір мені, друже. Це для твого ж блага, — він схопив зі стійки блокнот і папір і нашкрябав швидку записку, простягнувши її клієнтові. — Ось. Йди за цією адресою і віддай цю записку симпатичній білявій дівчині. Вона забезпечить тебе усіма новими автомобілями, безкоштовно.

Вираз обличчя чоловіка змінився, і він прочитав записку.

— Що... ця адреса навіть не в Сескорії. Це ж за сто кілометрів звідси!

Посмішка Романа згасла.

— Тоді, гадаю, тобі краще вирушати.

— Це безглуздо!

Гелен втрутилася, і незнайомець зробив дубль.

— Будь ласка, вислухайте його, — сказала вона. — Сюди прийдуть дуже погані люди. Вони вб’ють вас, якщо ви залишитеся.

Після цього переконливіших аргументів не знадобилося. Незабаром клієнти вийшли з будівлі.

— То хто ж прийде вбивати нас? — запитав Джеральд.

— Аболіш, — відповів Роман. — Два члени, обидва досить сильні, але нічого такого, з чим би ми не могли впоратися.

Вираз обличчя Джеральда потемнів, і він ще раз оглянув групу.

Роман почухав голі груди.

— До речі, у тебе є запасний одяг?