// «Смаколикам» три роки! Ю-ху! 🥳
ГЛАВА 8.2
— Що ти кажеш, Лю-цзи? Ти хочеш навчити такого плетива всіх жінок нашої бригади? — майстер Гуань, який курив люльку, почувши прохання Цзян Лю, вийняв її з рота і недовірливо подивився на співбесідника.
Про популярність плетених виробів Цзян Лю знала вся комуна, й зрозуміло, що багато хто заздрив. Тож вони теж спробували плести різне начиння й продавати його на ринку. На жаль, ніхто не хотів купувати їхні поробки через примітивність візерунків та грубу роботу. Щоб навчитися нових візерунків, потрібно витратити чимало зусиль і часу, а в бригаді не так багато нероб, які могли б цим зайнятися, тому скласти конкуренцію Цзян Лю не виходило.
Старий Гуань знав, що в команді ходить багато чуток, але їх розпускали переважно ті, хто не мав особливої популярності в комуні. Більшість раділи з того, що Цзян Лю навіть у такій ситуації зміг знайти спосіб утримувати сім’ю. Бригадир вирішив, що хлопець просто не витримав тиску від таких чуток і тому запропонував навчити народ цього виду заробітку.
— Так, дядько Гуань, я серйозно. Я виріс у цій бригаді. Минулими роками мене підтримували багато людей. Думаю, моє ремесло здатне стати дуже прибутковим, але я не можу бути егоїстом і думати лише про себе. Я хочу привести до щасливого життя всю нашу команду.
Коли старий бригадир почув такі щирі слова, то відчув, що його щоки червоніють від сорому: навряд чи він сам зміг би вчинити так само щедро та безкорисливо, якби опинився на місці Цзян Лю.
— Але навіть якщо ти передаси свої навички іншим людям у бригаді, кількість охочих купити такі вироби не збільшиться. Якщо вмілих майстрів побільшає, то чи зможуть вони все продати? — трохи стурбовано спитав майстер Гуань.
— Дядю, за це не хвилюйся. Я вже домовився з керівником універмагу в місті: усі вироби нашої бригади можна буде відправити на продаж до торгового центру. От тільки вони мають високі вимоги до якості, погану роботу вони не візьмуть. Я навчу всіх, але перед відправкою на продаж я повинен перевірити кожен виріб.
— Мистецтво плетіння з соломи не є чимось незвичайним, це правда, — продовжив Цзян Лю з трохи пригніченим виглядом. — Чимось особливим ці вироби роблять техніки, які я розробив сам. Будь-яка уважна людина зможе швидко їх освоїти. Я боюся, що якщо люди з інших комун навчаться такого плетіння, то універмаг може не захотіти співпрацювати з нами, а вибере іншу команду.
— Нехай спробують! — майстер Гуань різко грюкнув по столу й підвівся.
Він не тямив себе від щастя та не міг стримати усмішку до самих вух. Адже Цзян Лю сказав, що їхня бригада зможе торгувати безпосередньо з міським універмагом! Наскільки більше товарів вони зможуть продавати через міські торговельні мережі?
Але сумніви Цзян Лю також нагадали йому, що багато жінок з інших комун вийшли заміж за хлопців його бригади. А чимало дочок у їхніх родинах вийшли заміж в інші комуни. Що як одна з цих жінок, освоїть нові навички та й розкриє секрет стороннім?
— Не переживай. Твій дядько Гуань ще не втратив свого авторитету в цих місцях. Я не дозволю їм усім скористатися тобою. Ті, хто посміють відкрити рота, вилетять із бригади всією родиною, — хоча це була вельми жорстока заява, бригадир висловив її без жодного вагання.
— Крім того, я не можу дозволити тобі зазнати втрат. Звичайно, ти можеш навчити всіх бажаючих, але за свою майстерність отримуватимеш десятину від кожного плетеного виробу, який зможе продати наша бригада.
Цзян Лю витратив чимало сил та часу на те, щоб придумати й випробувати всі ці техніки, а йому до того ж все ще потрібно лікуватися. Цілюща дієта, якої він потребує після травми, напевно, недешева. Звичайно, після того, як Цзян Лю надасть таку велику послугу бригаді, слід подбати про його вигоду.
— Якось це не дуже добре, — у душі Цзян Лю посміхнувся, коли побачив, як загорівся старий Гуань, але на його обличчі проявилася лише нерішучість.
— Дрібниці, в цьому немає нічого поганого. Просто роби, як я кажу, — сказав бригадир, махнувши рукою. Він подумав про те, що цей парубійко, Лю-цзи, надто простий і чесний. Старий Гуань повинен краще доглядати його та не дозволяти іншим притискати хлопця.
— Ну, мені зараз справді не вистачає грошей, але ж я не можу без кінця брати з людей такий відсоток. Як щодо такого: два роки? Лише два роки. Нехай це вважається моєю платою за навчання. А через два роки я більше не братиму комісійні, незалежно від того, займатимуться вони плетінням соломи надалі чи ні.
Цзян Лю прикинув, що хоч би яким суворим був майстер Гуань, неможливо повністю зупинити поширення нового ремесла. Інші бригади не стоятимуть осторонь і не дивитимуться мовчки, як їхня бригада заробляє гроші. Рано чи пізно, знайдуться люди, здатні самостійно освоїти його техніки.
Двох років буде достатньо, щоб накопичити якийсь капітал, вирішив Цзян Лю, а далі нехай події розвиватимуться природним шляхом.
— Ну що за гарний хлопчина! — старий майстер поплескав Цзян Лю по плечу, оскільки від захоплення не міг знайти інших слів.
Отже, питання вирішено. Спочатку майстер Гуань обговорить цю справу з бухгалтером бригади та з головою жіночого комітету, а потім винесе питання на загальні збори бригади.
***
— Старша невістка, у тебе така розкішна хустка! — коли Ван Сюемей виходила з дому, вона помітила біля криниці Сюй Сюсю, яка милувалась яскравою обновкою на своєму відображенні у воді, — Ця хустка явно не з дешевих, чи не так? Ах, яка велика! Й червоний колір такий яскравий! Вона, мабуть, добре підійшла б до мого тону шкіри.
Від заздрощів у Ван Сюемей очі аж спалахнули: коли це родина старшого брата встигла стати достатньо забезпеченою, щоб купити таку обновку? А ця дурна Сюй Сюсю навіть не подумала спочатку перевірити, чи підійде такий колір до її тьмяної жовтої шкіри.
— Ох-ох-ох, а я саме думала завтра з’їздити до матері. Якби на мені була така хустка, моя рідня переконалася б, що мені добре живеться в сім’ї Цзян, — із цими багатозначними словами Ван Сюемей підійшла до Сюй Сюсю. Вона ніби забула, що їхні домогосподарства вже розділилися, й досі була впевнена, що тиха та скромна невістка просто зобов’язана віддати їй усе, що їй сподобалося.
— Тобі так подобається ця хустка? — перепитала Сюй Сюсю так, наче й не чула останніх слів молодшої невістки. Її руки міцно стиснули яскраву тканину, а на обличчі проступила впертість.
— Подобається, навіть дуже! — кивнула Ван Сюемей, не відриваючи очей від хустки на шиї Сюй Сюсю. Вона нічого не помічала, бо вже не могла дочекатися, коли старша невістка розв’яже й віддасть їй обновку.
— Коли вона тобі так подобається, то як похолоднішає, я носитиму її щодня, аби моя молодша невістка могла тішитись, дивлячись на неї.
Сказавши це, Сюй Сюсю не стала чекати на реакцію Ван Сюемей, а швидко увійшла до будинку й зачинила за собою двері.
Хто б міг подумати? Вона нарешті змогла відмовити своїй зухвалій і норовистій молодшій невістці!
Серце Сюй Сюсю готове було вискочити із грудей.
Вона торкнулася своєї новенької м’якої та зручної хустки, зіслизнула вздовж дверей і сіла прямо на підлогу. А потім прикрила рота рукою та засміялася.
=============
// Більше глав та творів на нашому телеграм-каналі або на сайті. Смакуйте улюблені новели рідною мовою!
