***
Пізніше я дізналася, що окрім мене та старшого брата існували ще діти. Полігамія у цьому світі була дозволена обом статям, тож було лише питанням можливості та обставин, аби такий стиль життя підтримувати.
Тоді у мого батька було чотири дружини. З моїм потраплянням у цей світ, на його імені стало тепер п'ять нащадків. З всіх п'яти лише мій брат та я належали моїй прекрасній матері. Мій брат Ахілль народився за чотири роки до мене.
— Ксано, ти така мила. Я завжди буду поруч, аби тебе захистити.
На відміну від мене, що мала золоту гриву матері та яскраво-червоні очі батька, Ахілль з голови до п'ят був схожий на матір. По характеру він був трохи ганчіркою, але все одно здавався миловидним, як цуцик. Йому якось вдалося вистояти бруд жахливого оточення, у якому він народився, та зберегти свою невинність та усміхненість.
Скільки я його пам'ятала, Ахілль постійно наглядав за мною з цією своєю дурною усмішкою, кажучи інфантильні нісенітниці. Ментально я була більш ніж на десять років за нього старшою, тож дивитись, як він вів себе наче "великий брат", було жахливо смішно. Проте також правдою було те, що він був критичним фактором для мого пристосування та збереження глузду у цій непереконливій подобі на дім.
Це була резиденція клану Аґріче, давньої сім'ї з виразним душком. Кажучи простіше, Аґріче були злочинною сім'єю, що крутилися серед мешканців злочинного світу. Складаючись з крадіїв, шахраїв, наркоділків та навіть вбивць за контрактом, коли того потребувала ситуація, вони були сумнівною купкою людей, що заробляли на життя, як тільки могли. Звісно, "заробіток" на життя для цієї сім'ї зовсім не міг порівнятися з будь-якою сумою, яку могли уявити простолюдини.
Тож що ми таке, мафія? Все це було для мене абсурдним. Більше дратувало те, що кожна дитина, яка народжувалась у цю сім'ю, мала продовжувати сімейну справу. Аґріче поколіннями так виживали, тож нам, дітям, завжди казали, що ми маємо бути майстрами сімейного діла.
Тепер на мене, колишню південнокореянку з доволі середнім походженням, хотіли спихнути такий небажаний тягар. І так, я наче сказала, що швидко адаптувалася, але все було по-іншому. У цьому місці кожен день нас "навчали", як вправлятися зі зброєю, вбивати голими руками, змішувати наркотики та отруту, користуватися вмінням скритності та маскування тощо. Не на щастя для мене, такі здібності були далеко поза моїми можливостями. Якби все це закінчувалося на запам'ятовуванні купи фактів, я була би в повному порядку. Однак, як зʼясувалося, я була просто відстійною, коли справа доходило до кримінальних витівок.
— Ця, здається, не має жодного таланту, — одного дня пробурмотіла жалюгідна пародія на мого батька. Мені було вісім, що приблизно дорівнювало кількості разів, які я бачила його паршиву мармизу до цього моменту. Іншими словами, наші стосунки як батька і доньки були найбільш відстороненими, наскільки це можливо.
Факт лишається фактом, Ланте Аґріче — батько, що майже не виказує жодної зацікавленості у своїх дітях взагалі. Можливо, це не мало бути чимось шокуючим, враховуючи, що за всі ці роки він знайшов собі десять дружин та мав шістнадцять дітей. Для нього, вірогідніше, було неможливо рівноцінно приділяти час та любов всім членам своєї родини.
— Якби вона була вправна хоч у чомусь одному, ми могли би сконцентруватися на відточенні цього, але…
Мені не подобалося, що його пильний погляд ніби оцінював мене наче предмет, а не як свою доньку.
"Проте я навіть не хочу працювати на цю огидну сім'ю!" — ледь не вигукнула я, роздратована. На щастя, я встигла згадати пораду, яку повторювали мені мати та Ахілль кілька днів підряд: тримати язика за зубами, незважаючи ні на що.
Мати стояла поряд, її розчарування можна було майже фізично відчути. Батько нарешті востаннє поглянув на мене і виніс свій вирок:
— Це неважливо. Ми можемо спробувати використати її якось по-іншому.
Вирішивши, як саме я робитиму внесок до їх кримінальної корпорації, батько постановив, що я маю дотримуватися більш унікальної навчальної програми.
Тож, починаючи з того дня, мене почали тренувати у мистецтві… зваблення.
Серйозно, що, бляха, не так із цим місцем?! Оскільки я пішла у свою вродливу матір, звісно, я виглядала прекрасно, але хто хоч колись чув, аби нормальна, розсудлива родина вирішила навчати свою восьмирічну дитину такій дурні? Це було повне безглуздя, ось що, і все це було завдяки моєму батьку.
"По-іншому", чорт його забирай. Я припускала, що мене навчать витягувати інформацію, чи придумати ще якийсь спосіб, аби я змогла стати найманою убивцею. Все ж таки я належала до сім'ї, що не зволікала, аби тренувати восьмирічну дівчинку, як зваблювати когось. Як мерзенно!
— Чи справді я маю вчитися такому, мамо? І якій меті це буде служити? Можливо, ви забули, але мені лише вісім.
— Ксано, будь ласка, не кажи такого. Ти — Аґріче, це означає, що ти маєш старанно навчатися, аби одного дня прославити свою родину.
Її пальці впивалися у мої плечі, коли вона це казала. Думаючи назад, у той день у її голосі точно була крапля відчаю. Я так і не наважилася відмовити її сумному проханню. До того ж наша сім'я була настільки ієрархічною, що ніхто не посмів би засумніватися у рішенні батька.
Мені назначили брудну та ганебну роль, але я зробила, як мені було сказано, та врешті-решт розпочала свої тренування. Проте незабаром виявилося, що мої навички у звабленні також були повністю жахливими. Напевно, тому що до нього не лежало моє серце.
Набагато пізніше, коли я проходила через цю нову форму тренування, від Ахілля раптом "позбулися". Коли це сталося, йому було лише п'ятнадцять.
***
— Ахілль…!
Крики матері дзвеніли та моторошно відлунювалися у моїх вухах.
Хлопчик, що сміявся та грав з іншими членами сім'ї лише кілька днів тому, раптом був мертвий. Це було поза мого розуміння. Єдине пояснення ми отримали від жінки, що називалась "судовим приставом". Вона сказала, що згідно правил клану Ахілля судили непридатним для Аґріче та позбулися. За наше покоління таке правило використали вперше.
Відчувалося, наче мене облили відром, повним крижаної води. Я стояла та нестримно тремтіла.
[— Ця, здається, не має жодного таланту.]
Я раптом згадала той день три роки тому, коли мій батько поглянув на мене, ніби намагаючись оцінити вартість якогось товару. Тоді до мене дійшло, як сильно налякана була моя мати. Я знала, що ця сім'я була втіленням безладу, але ніколи до цієї миті не уявляла, що вона була настільки похерена.
При виді бездиханного тіла Ахілля моя ніжна мати просто зомліла. Днями після цього вона безсило лежала у ліжку. І казати не потрібно, що я теж до глибини душі була шокована. Я знала, що дещо має змінитися. Якщо від Ахілля можна було так легко позбутися, безсумнівно, наступною в черзі могла бути я.
Тоді раптове усвідомлення змусило волосся стати дибки. Це було ще одне нагадування, що мій батько, Ланте Аґріче, схильно ставився лише до тих з корисними навичками. Після цього я взялася за своє навчання більш серйозно. Також мені слід було поставитися до свого скрутного становища більш реалістично.
— Ксано, люба, як твоє навчання?
— Добре, мамо. Я важко працюю.
— Це чудово. Ти маєш старатися кожен день, аби вирости гідною Аґріче.
— Так, мамо.
Я більше не сперечалася з нею.
А щодо мого навчання, то, хоча й головним було мистецтво зваблення, це не означало, що я могла ігнорувати інші дисципліни. Зверх базового фізичного тренування існувало багато різних предметів, яким я мала навчитися, як-от володіння зброєю, фармакологія, збір інформації, красномовність тощо.
Хоча ми були домом, що був позбавлений жодного почуття сімейності, у нас все одно було щомісячне зібрання — "урочистий бенкет". Однак, батько запрошував на нього лише трьох найкращих дітей минулого місяця, аби провести з ними час. Як можна здогадатися, навіть коли Ахілль був живий, ні він, ні я на цей бенкет ніколи не потрапляли.
Після його смерті позбулися ще двох дітей. Один з них явно відчув неминучу загрозу і намагався втекти, але його швидко спіймали: він покінчив доволі жахливо. Я не могла постійно не сумніватися у логіці цього світу, але, як тільки я зрозуміла, що в центрі всього стояв Ланте Аґріче, то зібралася.
Через рік після смерті Ахілля мене запросили на мій перший урочистий бенкет у віці дванадцяти років. Саме там і тоді я усвідомила, що цей новий світ, у якому я переродилася, був лише романом.
