Ще початок, а нам вже кінець
Ця історія починається з того, що мій шановний батько викрав молодого хлопця.
— Батьку, хто це? Він відрізняється від іграшок, що я бачила досі, — сказала я.
— Лише щеня одного самовдоволеного виродка, ось хто, — відповів мій батько. — Він тут для вкрай необхідного уроку.
Насправді я чітко знала, хто він, як тільки вперше побачила. З його присутністю та харизмою не було жодних сумнівів, що цьому хлопцю судилося відіграти одну з головних ролей у цьому світі.
— Тоді можна я з ним пограюсь? Я досить непогано навчилася тренувати інших, знаєш.
— Я теж!
— Так, і я!
Мої молодші брат та сестра, обидвоє такі ж безнадійні, як і їх батько, почали пищати наче голодні курки.
— Киньте його у підземелля, поки не стане більш покірним, — наказав мій батько, і один з його підлеглих поволок хлопця за волосся. Йому не тільки заткнули рота кляпом, а й почепили зачаровані наручники на зап'ястя та щиколотки. Це були інструменти, що зазвичай використовувались для утримання монстрів.
Однак попри те, що у цій, схожій на лігво лева, пастці він був один, аура впевненості, яку він випромінював, захоплювала подих. Навіть коли його пхали вниз до підземелля, хлопець так і не відвів того презирливого погляду від нашої жалюгідної родини. Цей погляд був настільки лютий, що майже змусив мене здригнутися у страху.
— Охо, здається, цей в нас доволі жвавий.
— Хіба я не можу пограти з ним зараз?
Як було згадано раніше, я одразу впізнала його. Він був ніким іншим, як старшим братом головної героїні — Кассісом Педеліаном.
Поки мої перезбуджені брат та сестра продовжували сперечатися між собою, у мене в голові крутилася лише одна думка:
"Вау… НАМ КІНЕЦЬ!"
Мій дурний батько нарешті зайшов занадто далеко. Він буквально підписав наші смертні вироки.
Я ніколи не просила переродитися отак
За жодних умов я не могла знати, що цей новий світ насправді був у романі. Моє минуле життя закінчилося у холодний, сніжний день, коли мене збила машина. Я йшла дорогою додому з бібліотеки після довгого дня боротьби з дипломною роботою, коли якусь машину занесло на льоду і та заскочила на найближчий бордюр. За волею долі я йшла тим самим тротуаром, коли це залізне чудовисько помчало на мене.
Саме так я померла, а потім — переродилась. Щодо інших деталей мого минулого життя: я не бачу жодного сенсу їх згадувати. По-перше, вони не такі цікаві. По-друге, я згодом зрозуміла, що згадувати минуле все одно нікому ніколи не допомагало. Крім того, більш доречною інформацією зараз буде не те, як я вела своє минуле життя, а те, що моє нове — повний каюк.
Якщо чесно, на початку все було не так погано.
— Ох, цього разу це чарівна донечка. Як чудово, особливо тому, що в тебе вже є старший брат Ахілль.
Перші слова, що я почула від своєї матері, як новонароджена, були повні тепла та ласки. Здавалося, вона справді сподівалась на доньку. Звісно, я була дуже шокована своєю смертю, а потім тим, що раптово знов ожила. Проте в мене не зайняло багато часу примиритися зі своїм новим оточенням. Ба більше, у мене не те що був вибір. Я вже була мертва, і шляху назад не було. На щастя, я завжди швидко пристосовувалась.
Моє нове життя йшло разом із вродливою та ніжною матір'ю. Вона була тією, ким я справді могла захоплюватися. З гривою волосся, схожою на розплавлене медове золото, та глибокими блакитними очима, схожими на океан, вона була втіленням принцеси з казки. Я пам'ятаю, як подумала, що за щасливим чоловіком був мій батько, якому вдалося вхопити таку красуню.
Будучи естеткою, я завжди надзвичайно захоплювалася гарними речами і знаходила красу своєї статі особливо чаруючою. Щодо моєї матері, я не могла точно визначити її походження, але вона здавалася ідеальним поєднанням східних та західних рис. Кожен день мого раннього дитинства я проводила за розглядуванням її сяйва у подиві.
— Тож це — те саме дитя? — спитав мій батько, який хизувався рисами ще більш приголомшливими за мою матір. — Вона як дві краплі води схожа на тебе.
Я не могла не вразитися, коли побачила його вугільно-чорне волосся та яскраво-червоні очі. Як я й сказала, його риси доволі сильно відрізнялися від рис моєї матері. Можливо це були точені контури його обличчя чи загальна аура, яку він випромінював, проте він не був тим, кого можна було легко забути. За будь-якими стандартами він був вродливим чоловіком, але, мабуть, через його підкоряючу присутність цей факт здавався менш помітним.
— Так, але в неї твої червоні очі, — сказала моя матір зі скромною усмішкою. Чи дивно, що у мене були такі високі сподівання на мою красу у такому молодому віці? З генофондом, який заповіли мені ці двоє, як я могла бути менш ніж надзвичайно прекрасною?
— Роксана.
Однак вираз обличчя мого батька, коли він дивився на свою доньку-немовля, яку у руках колихала її матір, був суворий.
— Це дитя буде називатись Роксаною.
Тоді, ніби часу у нього було лише на те, аби назвати мене, він розвернувся та пішов наступної ж миті. Саме у цю мить я зрозуміла — він козел. Він був чоловіком, що навіть не потурбувався, аби навідати свою новонароджену дитину хоча б раз у перші дні її життя. Також тоді я зрозуміла, що його поведінка була більш віддалено спостережливою, аніж хоча б трохи ласкавою. Якщо коротко — замість батька я отримала емоційну пустку.
— Роксано, моє прекрасне янголятко.
Мати дала мені свою найяскравішу посмішку, що ховала натяк на розчарування, який я знайшла у її очах, коли пішов мій батько.
— Ти маєш вирости здоровою, аби стати чудовою Аґріче.
О-оу. Ось воно. Раптове відчуття дежавю.
"Аґріче"… Ім'я було мені знайомим. Судячи з зовнішності мого батька, я переродилась у іншій країні. Мої батьки не говорили англійською, але, розуміючи їх без усяких проблем, я підозрювала, що моє сприйняття мови було якось пов'язане з реінкарнацією…
Проте перед тим, як дійти висновку, я заснула. Я знала, що немовлята багато сплять, але ніколи не усвідомлювала, наскільки це було правдою. Ммм… Поки мати м'яко плескала мене по спині, я задрімала як немовля, яким і була.
Тоді я справді не знала, що клан, до якого я належала, Аґріче, був настільки нечестивим зборищем, що я впала у справжнє пекло. Не те щоб я могла щось зробити щодо цього, але все ж таки…
