Все пахло лайном із самого початку
Ця історія починається з того, що мій шановний батько викрадає молодого хлопця.
– Батьку, хто це? Він відрізняється від тих іграшок, які ми бачили раніше, – cказала я.
– Просто син якогось самовдоволеного покидька, ось хто, – відповів мій батько. – Він тут, щоб отримати вкрай необхідний урок.
Насправді я точно знала, хто він, щойно вперше побачила. Така харизма та постава — не було сумнівів, що цей хлопець приречений на головну роль у цьому світі.
– Тоді можна мені з ним погратися? Я, знаєте, досить добре навчилася тренувати інших.
– Я теж!
– Так, і я!
Мої молодші брати й сестри, такі ж безнадійні, як і наш батько, почали цвірінькати, немов голодні пташенята.
– Киньте його до підземелля, поки не стане слухнянішим, – наказав мій батько, після чого кілька слуг потягли хлопця за волосся. Він був не лише із заткнутим ротом, а й у магічних кайданах на зап'ястях і щиколотках. Ці інструменти зазвичай використовували для утримання монстрів.
Попри те, що він був замкнений наодинці в цьому лігві левів, впевненість й аура, які випромінювалися від нього, справляли неймовірне враження. Навіть коли його штовхали вниз до підземелля, хлопець не зводив свого зневажливого погляду з нашої жалюгідної родини. Це були настільки дикі очі, що я мало не здригнулася від страху.
– Ого, здається, нам дістався норовливий.
– Можна мені вже погратися з ним?
Я вже казала, що одразу впізнала його. Це був ніхто інший, як старший брат головної героїні — Кассіс Педеліан.
Поки мої надто захоплені брати й сестри продовжували сперечатися між собою, одна думка крутилася в голові.
Вау... МИ В ПОВНОМУ ЛАЙНІ!
Мій батько-придурок нарешті перетнув межу. Він фактично підписав нам смертні вироки.
Я не бажала переродитися ось так
Не було й думки, що цей світ насправді є частиною роману. Моє попереднє життя обірвалося в холодний сніжний день, коли випадковий автомобіль збив мене. Я поверталася додому з бібліотеки після довгого дня боротьби з моєю дипломною роботою, коли якусь машину занесло на льоду, і вона виїхала на найближчий тротуар. Доленькою судилося саме мені опинитися на тому місці, куди мчав цей металевий берсерк.
Ось як я померла, а потім переродилася. Що стосується інших подробиць мого минулого, то немає сенсу їх згадувати. По-перше, вони не настільки цікаві. По-друге, я швидко зрозуміла: спогади про те, що колись було, ніяк не допоможуть. Крім того, найважливіша інформація зараз — це не те, яким було моє колишнє життя, а те, що нове, у яке я потрапила, — повний провал.
Чесно кажучи, спочатку все було не так погано.
– Ох, цього разу чудова донечка. Як прекрасно, особливо коли в тебе вже є старший брат Ахілл.
Перші слова, які я почула від моєї матері, щойно народилася, були сповнені тепла й ніжності. Здавалося, вона справді дуже хотіла доньку. Звісно, мене дещо приголомшило те, що я померла, а потім раптово повернулася до життя. Утім мені не знадобилося багато часу, щоб звикнути до нового оточення. До того ж, не було жодного вибору. Я вже була мертвою, а шляхи назад заросли теренами. На щастя, мені завжди вдавалося швидко пристосовуватися.
Моє нове життя принесло мені красиву, ласкаву матір. Вона була такою, якою справді можна захоплюватися. З її шовковистим медово-золотим волоссям і глибокими, наче океан, блакитними очима, вона була мов принцеса з казки, що ожила. Пам'ятаю, як думала, який мій батько щасливчик, що впіймав таку красуню.
Як справжня естетка, я захоплювалася красивими речами, а власна стать завжди особливо чарувала. Щодо моєї матері, то її походження лишалося для мене загадкою, але здавалося, що вона мала ідеальне поєднання східних та західних рис. Упродовж усього дитинства я просто милувалася її сяйвом із захопленням.
– То це ця дитина? – запитав мій батько, який мав ще більш приголомшливі риси, ніж у моєї матері. – Вона точно твоя копія.
Неможливо було не здригнутися, коли я побачила його чорне, як вугілля, волосся та сповнені полумʼя очі. Як вже казала, його досить виразні риси відрізнялися від материнських. Можливо, через різкі контури обличчя чи загальної аури, яка випромінювалася від нього, але він точно не був тим, кого легко забути. За будь-яким стандартом він вважався красивим чоловіком, але, ймовірно, важка присутність затьмарювала цей факт.
– Так, проте в неї твої полумʼяні оченята, – сказала моя мати, усміхаючись. Чи варто дивуватися, що такі високі сподівання щодо власної краси з’явилися ще в такому юному віці? Із генетичним спадком від цих двох, як я могла бути чимось меншим, ніж приголомшливою?
– Роксана.
Однак вираз обличчя мого батька, коли він дивився на свою новонароджену доньку, яку мати тримала на руках, був похмурим.
– Цю дитину зватимуть Роксана.
Потім, ніби давши мені ім’я було єдиним, на що йому вистачило часу, він різко розвернувся й миттєво зник. У ту мить я зрозуміла, що він — придурок. Це чоловік, який навіть не спромігся відвідати своє новонароджене дитя хоча б раз протягом перших кількох днів її життя. Також спало на думку, що вся його поведінка під час цього візиту була радше спостережливою, аніж ніжною. Одним словом, мені дістався емоційний вир, а не батько.
– Роксано, мій прекрасний янголе.
Мати подарувала мені найяскравішу усмішку, яка приховувала натяк на розчарування в її очах, коли батько пішов.
– Ти маєш вирости здоровою, щоб стати чудовою Агріче.
Ой, ось воно. Раптовий спалах дежавю.
"Агріче"... Це прізвище звучало знайомо. Судячи з вигляду мого нового батька, я народилася заново в іншій країні. Мої батьки не говорили англійською, але оскільки я розуміла їх без проблем, припустила, що разом із переродженням відбулося щось на кшталт мовного перезавантаження...
Але перш ніж вийшло знайти відповідь, мене зморив міцний сон. Я знала, що немовлята багато сплять, однак ніколи не усвідомлювала, наскільки це правда. Ммм... Коли мати лагідно погладжувала мене по спині, я заснула, як справжня дитина.
Тоді я справді не знала, що рід, до якого належала — Агріче — був таким злим, і що мене відправили в справжнє пекло. Не те щоб у мене вийшло щось зробити, але все ж...
