Розділ 1

Все пахло лайном з самого початку

Ця історія починається з того, що мій шановний батько викрадає молодого хлопця.

– Батьку, хто це? Він відрізняється від тих іграшок, яких ми бачили раніше, – cказала я.

– Просто син якогось самовдоволеного покидька, ось хто це, - відповів мій батько. – Він тут щоб отримати вкрай необхідний урок.

Насправді я точно знала, хто він, щойно вперше побачила його. З його харизмою та поставою не було сумнівів, що цей хлопець приречений на головну роль у цьому світі.

– Тоді можна мені з ним погратися? Я, знаєте, досить добре навчилася тренувати інших.

– І я теж!

– Так, я теж!

– Киньте його до підземелля, поки він не стане слухнянішим, – наказав мій батько, після чого кілька слуг потягли хлопця за волосся. Він був не лише із заткнутим ротом, а й у магічних кайданах на зап'ястях і щиколотках. Ці інструменти зазвичай використовували для утримання монстрів.

Попри те, що він був замкнений наодинці в цьому левʼячому лігві, його впевненість і аура справляли неймовірне враження. Навіть коли його штовхали вниз до підземелля, хлопець не зводив свого зневажливого погляду з нашої жалюгідної родини. Той погляд був настільки диким, що я ледь не здригнулася від страху.

– Ого, здається, нам дістався норовливий.

– Можна я вже пограю з ним?

Як я вже й казала, я одразу впізнала його. Ним був ніхто інший, як старший брат головної героїні — Кассіс Педеліан.

Поки мої надто захоплені брати й сестри продовжували сперечатися між собою, одна думка крутитися в моїй голові.

Вау... МИ В ПОВНОМУ ЛАЙНІ!

Мій батько-ідіот нарешті перетнув межу. Він фактично підписав нам смертельні вироки.

---

Я не бажала переродитися ось так

Я гадки не мала, що цей світ насправді є частиною роману. Моє попереднє життя завершилося в холодний сніжний день, коли випадковий автомобіль збив мене. Я поверталася додому з бібліотеки після довгого дня боротьби з моєю дипломною роботою, коли якусь машину занесло на льоду, і вона виїхала на найближчий тротуар. Доленькою судилося саме мені опинитися на тому місці, куди мчав цей металевий берсерк.

Ось як я померла. а потім переродилася. Що стосується інших деталей мого минулого життя, то не бачу сенсу їх згадувати. По-перше, вони не такі вже й цікаві. А по-друге, я швидко зрозуміла, що згадувати про те, що колись було, аж ніяк не допомагає. Крім того, найважливіша інформація зараз – це не те, яким було моє минуле життя, а те, що нове життя, в яке я потрапила, – повний провал.

Чесно кажучи, спочатку все було не так погано.

– Ох, цього разу чудова донечка. Як прекрасно, особливо, коли в тебе вже є старший брат Ахілл.

Перші слова, які я почула від моєї матері, щойно народилася, були сповнені тепла і ніжності. Здавалося, вона справді дуже хотіла донечку. Звісно, я була в деякому шоці від того, що померла, а потім раптово опинилася знову живою. Але мені не знадобилося багато часу, щоб прийняти своє нове оточення.

До того ж, не було жодного вибору. Я вже була мертвою, а шляхи назад заросли теренами. На щастя, я завжди була тією, хто швидко адаптується.

Моє нове життя принесло мені красиву, ласкаву матір. Вона була такою, якою я справді могла захоплюватися. З її шовковистим медово-золотим волоссям і глибокими, океанськими блакитними очима, вона була немов принцеса з казки, що ожила. Я пам'ятаю, як думала, яким щасливим чоловіком був мій батько, що впіймав таку красуню, як вона.

Я, як есететка, була неабияк захоплена красивими речами, і прекрасність власної статі завжди особливо чарувала. Щодо моєї матері, я не могла точно сказати, яке в неї походження, але здавалося, що вона мала ідеальне поєднання східних та західних рис. Кожного дня свого дитинства я просто дивилася на її сяйво з захопленням.

– То це і є та дитина? – запитав мій батько, який мав риси, ще більш приголомшливі, ніж у моєї матері. – Вона точно твоя копія.

Я не могла не здригнутися, коли побачила його чорне, як вугілля волосся та сповнені полумʼя очі. Як я вже казала, у нього були досить виразні риси, але в інший спосіб, ніж у моєї матері. Можливо, це були різкі контури його обличчя чи загальна аура, яку він випромінював, але він точно не з тих, кого легко забути. За будь-яким стандартом він був красивим чоловіком, але, ймовірно, через його гнітючу присутність, цей факт здавався менш помітним.

– Так, але в неї твої полумʼяні оченята, – сказала моя мати, усміхаючись. Чи варто дивуватися, що я мала такі високі сподівання на свою красу ще в такому молодому віці? З генетичним спадком від цих двох, як я могла бути чимось менше, ніж приголомшливою?

– Роксана.

Однак вираз обличчя мого батька, коли він дивився на свою новонароджену доньку, яку мати тримала на руках, був похмурим.

– Цю дитину зватимуть Роксана.

Потім, ніби даючи мені ім’я було всім, чим він мав час зайнятися, він різко повернувся і зник миттєво. В ту мить я зрозуміла, що він — придурок. Він був чоловіком, який навіть не спромігся відвідати свою новонароджену хоча б раз протягом перших кількох днів її життя. Також я зрозуміла, що вся його поведінка під час цього візиту була більше спостережливою, ніж будь-якою на кшталт ніжності. Коротше кажучи, я отримала емоційну пустелю замість батька.

– Роксано, мій прекрасний ангелику.

Мати усміхнулася мені найяскравішою посмішкою, яка приховувала натяк на розчарування в її очах, коли мій батько пішов.

– Ти повинна вирости здоровою, щоб стати чудовою Агріче.

Ой, ось воно. Раптовий спалах дежавю.

"Агріче"... Це прізвище мало знайоме звучання. За виглядом мого нового батька, я мусила бути перероджена в іншій країні. Мої батьки не говорили англійською, але оскільки я розуміла їх без проблем, я припустила, що має бути якийсь перезавантаження мови переродження...

Але перш ніж я змогла знайти відповідь, я міцно заснула. Я знала, що немовлята багато сплять, але ніколи не усвідомлювала, наскільки це правда. Ммм... Коли мати лагідно погладжувала мене по спині, я заснула, немов справжня дитина.

Того часу я справді не знала, що рід, до якого я належала — Агріче — був таким злим, і що я опинилася в справжньому пеклі. Не те щоб я могла із цим щось зробити, але все ж...