Тури - (1)

Том 1. Розділ 10.2 - Акі - (1)

Минуло два роки після того, як я ледь не померла від раптових вибухів і подальшого мого призову в цей світ як героя.   Розумієте!   Минуло цілих два роки!   Навіть через стільки часу, я досі не можу в це повірити...   Я була звичайною японською школяркою зі своїми турботами. Єдині важкі думки в моїй голові були про вибір хорошого вишу і таке інше.   Але тепер...   Все набагато складніше...   Раптово, я опинилася в іншому світі.   Я не знала жодної мови місцевих, а також, я досі не вірила в те, що відбувається. Але що добре, знайшлися люди, що пояснили ситуацію і піклувалися про мене перший час.   Було кілька людей, які могли спілкуватися японською, але щоправда тільки, з поганою вимовою. Ці люди якраз і роз'яснили мені ситуацію, в яку я потрапила.   Я опинилася в іншому світі. Рівень розвитку цього світу був на рівні із середньовіччям. Хоча, в ньому було багато різних речей, що дивують мене і донині.   По-перше, це магія і магічні пристосування. Все точнісінько як в іграх. Ці речі набагато полегшують життя людям. Наприклад, хоч тут і нерозвинена сучасна медицина, але за допомогою спеціальної магії можна лікувати важкі травми і різні недуги. Магічні пристосування замінюють деякі сучасні предмети першої необхідності.   Камені, що світяться, це заміна електричних лампочок.   Магічні руни, це заміна деяких побутових речей на кшталт газової плити та інші...   Чорт візьми! У них навіть є дорогі магічні пристосування, що імітують сучасні туалети і водопровід.   Це неймовірно!   Але...   Шкода тільки, що в них немає смартфона та інтернету...   ....   Зараз, я в імперському палаці.   Я опинилася в країні під назвою Імперія. Якщо говорити конкретніше, то моє місцезнаходження була столиця.   Досить непогана точка призову!   Але я була покликана не людьми.   Я з'явилася з волі, як вони кажуть, богині.   В імперському палаці є таємна кімната, де щоразу закликали героя з іншого світу для порятунку людей у цьому. Сама держава не контролювала цей процес, як власне і самі покликані. Тому, цей заклик, усі вважають витівками самої богині.   Герой з'являється тільки тоді, коли світові загрожує небезпека в особі демонів та їхнього владики. Герої, що були до мене, щоразу боролися з цим злом.   Для кращого контакту з майбутніми героями, деяким спеціальним людям поставили за мету вивчити японську. Завдяки цьому покращувалася комунікація з майбутніми іносвітцями, а також зменшувався час на їхню підготовку до нового світу.   Вчителем з японської мови був один із минулих героїв.   Певне коло людей, які знають японську, природно, контролювалося державою. Покоління змінювали одне одного, люди передавали знання про цю мову своїм наступникам. Таким чином стало зрозуміло, чому коло людей, які піклуються про мене, знають японську, але у них погана вимова.   Зі зникнення минулого героя минуло 300 з чимось років.   Знання японської було досить вузьким, передані знання один одному за весь цей час могли спотворитися або десь помінятися.   Але давайте вже опустимо цю тему...   Насправді минулий герой не зник, а був убитий владикою.   Це сильно мене насторожувало.   "Невже в-вони хочуть відправити м-мене на смертельний бій, навіть не запитавши моєї думки?"   "Чому я взагалі повинна брати участь у всьому цьому?!"   "Я думаю це якась помилка!"   Але мене трохи заспокоїли...   Минулого владику демонів вдалося запечатати, а не вбити. Це означало, що появи нового владики можна було не очікувати.   За всю історію герой бився з владикою вже сім разів.   Період між усіма подіями був +/- 100 років.   А в моєму випадку минуло цілих 300 років.   Імператор, найближчі сенатори, Патріарх та інші високопосадовці були дуже здивовані несподіваною новиною щодо мого покликання.   Справа була не тільки в нульовій загрозі від демонів і владики...   Герой призивався зазвичай у той момент, коли демони тільки брали в облогу материк. Тоді це було жахливою подією і світ потребував рятівника.   Але ось мій випадок був абсолютно іншим.   Ніхто все ще не знає достеменно, для чого я була покликана...   Точніше, від якої загрози, я повинна взагалі рятувати...?   Протягом трьохсот років світ був відносно спокійним. Жодного світового лиха що тоді, що зараз, не спостерігалося. З усіма проблемами могли впоратися самі люди без чиєїсь допомоги.   Зрозуміло, виникає питання...   Навіщо цьому світу знадобилася я?   Хіба зараз не епоха спокою?   Епоха воєн була ж давно, хіба ні?   Проте моє існування залишається в таємниці. Про мене знають тільки Імператор, Патріарх і довірене коло людей. Це зроблено для того, щоб не створювати паніку серед звичайних людей.   Моя поява могла означати, що найближчим часом може статися катастрофа нарівні з демонічним вторгненням. Якщо люди дізнаються про мене, вони злякаються і почнуть панікувати.   Тому протягом двох останніх років, я ще жодного разу не покидала палац. Наразі я не тільки живу тут як нахлібниця, а й поступово навчаюся.   У перші місяці після моєї появи, я бунтувала і не хотіла нічого робити.   А ви самі що хотіли?!   У той час я була налякана і постійно думала, як повернутися додому. Я хотіла повернуться назад у цивілізований світ, повернуться до звичайного життя, повернуться до своїх батьків. Ночами я багато разів не могла заснути. Частенько я кидалася на прислугу в напади люті.   У той час, я була дуже роздратованою!   І дуже сумною...   Я довго не могла змиритися з цим...   Але все ж, я взяла себе в руки.   Якщо подумати, то без призову в цей світ, я могла померти.   Адже в минулому світі я потрапила в катастрофу, мої шанси на виживання були нульові.   У мене були страшні травми і я втрачала свідомість від диму.   Але те світіння і та дивна пентаграма, врятували мене тоді.   Мене перенесло в інший світ і мені майже відразу ж допомогли.   Я відчуваю невелике почуття обов'язку за моє врятоване життя.   Через цю просту причину, я взялася за розум.   Тепер, через два роки, я змогла багато чому навчиться. Наприклад, я навчилася ф'єрсійської мови і можу непогано нею розмовляти. Також, я вмію писати і читати. На додачу, я вивчила історію та культуру цього світу. І ще, я трохи опанувала мистецтво магії та бойовий дух.   Щоправда тільки, мої здібності ще на низькому рівні.   Магія: Школа світла - 1 ступінь.   Бойовий дух: Загальні ази та управління - 1 ступінь.   Але як кажуть мої вчителі: "Це ще непоганий результат", "У майбутньому ваші сили будуть тільки зростати", "Ви єдина, хто може навчитися магії та бойового духу одночасно, тому ви безсумнівно станете сильною".   Я рада чути їхню підтримку.   Хоч і не видно, що світу загрожує небезпека, але мене навчають і тренують. Цілком можливо, що насправді є якась "прихована загроза", яка дасть про себе знати в майбутньому. Тому, про всяк випадок, я проходитиму те саме, що й старі герої. А саме, базові навчання в стінах палацу і пригодницька практика з командою супутників.   У всіх минулих героїв були супутники.   Завжди в команді героя було чотири супутники. Кожен із них був певної раси - Людина, ельф, гном, звіролюдина. Така причина пояснювалася тим, що таким чином кожна раса вкладала свій внесок. Також, це допомагало зберігати добрі стосунки між расами.   Само собою, претенденти на таку роль не вибиралися випадково.   У людей була традиція, відправляти в команду героя найсильнішого члена королівської сім'ї.   У ельфів завжди народжувалася "обрана" дитина, якій була уготована доля скласти компанію герою.   У гномів, рада кланів самостійно обирала претендента на таку роль.   У звіролюдів було набагато простіше, серед них проводили турнір, і найсильніший з них вирушав на допомогу герою.   І звісно, мій випадок не був винятком.   Коли я закінчу навчання в стінах палацу, я вирушу в пригодницьку практику. Я буду полювати на монстрів і допомагати людям як і личить герою. Перед цим, найімовірніше, мене покажуть перед народом.   Думаю після того дня, новини розлетяться швидко.   Решта рас дізнаються про це і відправлять свого представника, щоб ті склали мені компанію в цій пригоді. У такий спосіб я ставатиму сильнішою, навчатимуся командної роботи і вже після, буду готова дати бій Владиці Демонів.   Хоча щодо останнього, я не впевнена...   Владика Демонів наразі запечатаний.   А нація демонів досі в занепаді.   Так чи інакше, пригодницька практика мені все одно потрібна.   Щоправда тільки, мені не зовсім подобається ця ідея з групою героя і все таке.   Не знаю чому, але це не здається чимось зайвим?   Ми будемо немов діти, що грають в уявну гру. Весь цей фарс схожий на заїжджену тему з фільмів або ігор. На кшталт: "Ворогуючі раси об'єдналися разом проти спільного ворога", "Чотири різних народи стоять спиною до спини як єдине ціле", і все в такому дусі....   Хіба не можна вчинити простіше?   Відправити зі мною разом найкращих солдатів, наприклад...   Хіба обов'язкова щоб була така різношерста група?   Але, гаразд...   Якщо їм видніше, то нехай так і буде...   До речі, про супутників героя...   Я вже особисто знайома з одним із них.   Ця людина живе в палаці разом зі мною.   Це природно, адже він імперський принц.   Він іноді особисто контролював моє навчання і часто складав мені компанію.   Протягом року, між нами легко встановилося спілкування. Незважаючи на те, що він зі шляхетної крові і є третім сином імператора, нас можна назвати друзями. Напевно від того, що ми ровесники, ми так швидко і здружилися. Його величність схожий на старшокласника, як і я.   Навіть незважаючи на те, що минуло два роки з мого призову, я ні на краплю не підросла. Це пояснюється тим, що це одна з особливостей героя. Минулі герої теж не старіли після їхнього призову. Це означає, що я залишаюся в замороженому віці сімнадцятирічної старшокласниці.   Хм... Вічна молодість?   Мені радіти чи сумувати?   З одного боку, я ніколи не постарію.   З іншого, я не стану дорослою.   ....   ....   ....   Але краще перейдемо до його високості, принца...   Його ім'я - "Сандро фон Редхард"   І він...   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....       ❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤   Я НЕ МОЖУ!!!   ВІН ТАКИЙ КРАСЕНЬ!!!   ТАКИХ ХЛОПЦІВ Я БАЧИЛА ХІБА ЩО В ДОРАМАХ ПРО КОХАННЯ!!!   ❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤❤   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   ....   Його зовнішність як у європейця.   Його характер, зовнішній вигляд, жести і ввічлива поведінка одразу розкривають перед усіма, що цей юнак зі шляхетної крові.   Світле волосся немов золото.   Блакитні очі подібні до океану.   М'яка на вигляд порцелянова шкіра.   Він виглядає наче плейбой із журналів.   Ніколи б не подумала, що такі красиві хлопці існують насправді.   Хоча точніше...   Ніколи б не подумала, що я дружитиму з одним із них.   Його гарне і дороге вбрання надає йому ще більшого шарму. Відточені рухи, харизма і джентельменське поводження не раз змушують мене червоніти перед ним...   Перебуваючи постійно в його компанії, допомагає мені забути про мій минулий світ і не впасти в чергову депресію.   Поруч із принцом, моє серце стукає як скажене.   Благо, хоча б під час спілкування з ним, я не заїкаюся...   Наразі ми вдвох перебуваємо в спеціальній відведеній кімнаті, що слугує мені класним кабінетом. Його високість Сандро допомагає мені з уроком Ф'єрсійської мови. А саме, з письмовою частиною.   Хоч я навчаюся досить добре, але через те, що ми перебуваємо тільки удвох, і ми сидимо поруч, я не можу гарненько зосередиться. І через це, я постійно відволікаюся!   Але, нарешті закінчивши з моїм письмовим завданням, я передала листок принцу.   Взявши його, Сандро пробігся очима по вмісту.   Чомусь від того, що його високість зараз дивиться на мій почерк, мені стає ніяково...   Переглянувши мою писанину, він відклав аркуш паперу. Його блакитні очі зосередилися на мені, м'яко посміхаючись, він промовив....   ~ Пані герой, жодної помилки, ви просто неймовірні!   ~ Дякую ваша високість, це все завдяки вашим настановам.   ~ Думаю, краще буде похвалити тих учителів, які навчали вас на самому початку. Адже я, своєю чергою, просто перевіряю ваші накопичені знання, пані герой.   Як і завжди...   Його високість дуже скромний!   Від його слів, я знову мимоволі почервоніла. Але було дещо, що я мала зараз сказати...   ~ Ваша високість, скільки разів я маю повторити...? Прошу, називайте мене просто Ошима... Ні, краще просто Акі...   ~ Хм... Здається, я теж казав щось подібне... Чому ви весь час називаєте мене "ваша високість"? Хіба я не казав, що ви можете називати мене по імені?   ~ Якщо ви так хочете, Сандро... ~   ~ Дуже добре, Акі... Якщо ви дозволите, то чому б нам, через рік нашого знайомства, не перейти б нарешті на "ти"?   ~ Я не проти...   Після моєї відповіді, над нами нависла тиша. Деякий час ми сиділи й несміливо перезиралися в бік одне одного. Гнітюча атмосфера заполонила кімнату. Почуття незручності всередині мене різко зросло. Моє обличчя знову залилося фарбою і я різко опустила погляд.   Але зовсім скоро, я знову глянула на Сандро...   Причиною був його приглушений сміх, який він з усіх сил намагався стримати.   Чомусь цей дивний сміх змусив мене зніяковіти...   Напевно, я ще не досконало розмовляю Фьєрсійською, і через це, я могла помилково сказати не те слово і розсмішити принца.   ~ Пробач, якщо я сказала щось смішне...   Але у відповідь, принц різко мене переконав...   ~ Ні, ні, це ти вибач мене. Я сміюся не через це... Просто... Ти, напевно, перша, хто не з моєї сім'ї, хто звернувся до мене так фамільярно. Мені це дуже сподобалося і я розсміявся. Прошу вибачення, якщо образив тебе.   ~ Ось воно як...   Відповіла я.   Почувши це, з моїх плечей немов упав тягар. Я була рада, що не здалася перед Сандро посміховиськом. А ще...   Моє збентеження пробило чергову стелю, адже його високість, сам третій принц імперії, попросив у мене вибачення.   ....   ------------------------------   ....   Наближався вечір.   Закінчивши з рештою навчання, ми з принцом просто сиділи і пили чай.   Ми вели приємну бесіду і говорили про різні дрібниці. Але в один момент, Сандро перейшов до більш серйозної теми...   ~ Акі, гадаю, наприкінці цього місяця твої заняття в стінах палацу підійдуть до кінця.   ~ Що...? Але я ще багато чого не знаю, також мої здібності з магії та бойового духу перебувають тільки на першому ступені.   ~ Батько і його святість Патріарх, вважають, що ти вже готова. Усе таки, ми не встановили, з якої причини тебе було покликано. Цілком може бути, що зараз, десь у куточку світу, щось відбувається, що потребує уваги героя. Нам варто якнайшвидше почати з пригодницької практики і познайомити тебе з реаліями цього світу.   ~ Що ти маєш на увазі?   ~ У стінах палацу цього непомітно, але наш народ усе життя живе пліч-о-пліч із небезпечними маг-звірами та іншими монстрами. Кожен день, хтось помирає від лап чудовиськ. Я розумію що не мені це говорити, але простий люд, на відміну від аристократії, постійно страждає від цього.   ~ Ясно... Але хіба перед тим, як вирушити, ми не повинні оголосити всім про мене і дочекатися інших, хто приєднається до команди героя?   ~ Я б теж хотів для початку зібрати повну групу... Але...  Судячи з усього, ми поки що почнемо без них...   ~ Тільки удвох?   ~ Не зовсім...   Хмуро відповів Сандро.   Було видно, що його щось турбувало.   Створивши невелику паузу і відпивши ковток чаю, він продовжив...   ~ Річ у тім, коли ти тільки навчалася, батько таємно проводив переговори з Повелителем ельфів.   ~ Було щось незвичайне?   ~ Так... Зазвичай першою ознакою перед появою героя, завжди було народження "обраного" в їхній громаді. Зазвичай це було за сто років до призову героя...   Від цих нереальних цифр, у мене почала боліти голова.   Це виходить, що в ельфів має народитися "обраний" до мого призову?   Якщо це правда, то чому багато людей, м'яко кажучи, здивувалися моїй появі?   Якщо в ельфів народився б "обраний", то людям би варто було очікувати моєї появи в майбутньому. Але судячи з їхньої реакції тоді, я була чимось на кшталт грому серед ясного неба.   Вони не очікували моєї появи!   Навіть більше...   Вони думали, що герой ніколи більше не з'явиться!   Стоп!   Зачекайте!   ~ Невже ельфи нікому не повідомили, що в них народився обраний?   ~ Ти маєш рацію Акі... Сто років тому, у них народився обраний і вони це приховували...   ~ Але навіщо?!   ~ Мені це теж цікаво...   Сказав він і зробив великий ковток чаю.   Після цього, він продовжив...   ~ Наприкінці цього місяця, до нас у столицю прибуде цей самий "обраний". Після оголошення про твоє існування перед людьми, ми втрьох вирушимо на пригодницьку практику. Решта прибудуть пізніше...   ~ Добре...   Мляво відповіла я.   Щось мені це все не подобається...   Чому ельфи приховували існування "обраного" в секреті?   Якщо цей самий обраний народився 100 років тому, чи не означає це, що він буде немічним дідусем?   Якщо чесно, не вистачало ще впертого старпера в моєму житті.   І адже він буде в нашій команді...   Уже відчуваю, як його постійні моралізаторства і бурчання будуть виводити мене з себе!     Ім'я - Сандро Фон Редхард.   Раса - Людина.   Титул - Третій принц Імперії.   Приналежність - Імперія. Команда героя.   Вік - 17 років.   Зріст - 164 см.   Вага - 58 кг.   Любить - [?]   Не любить - [?]   ------------------------------