Частина 1

Портове місто Святий Порт.

Це місто відоме як місто-близнюк Порта Вітру. Місто з безліччю пагорбів і схилів, чиє життя зосереджене навколо гавані більше, ніж будь-де ще. І навіть Гільдія Шукачів Пригод куди ближче до порту ніж до центру міста.

Однак є й кілька відмінностей. По-перше, тут значно більше дерев'яних будівель, ніж у Порті Вітру. Можливо для захисту від морського бризу, але вони розфарбовані яскравими фарбами. У місті є кілька вулиць, що простягнулися по всій території, і якщо подивитися за межі міста, вдалині можна побачити величезний ліс, що розстеляється там. Тут повно зелені. Порівняно з великими обсягами білого, сірого і коричневого на Демонічному материку, вона майже засліплює вас. Розділені лише невеликою океанською протокою, вони виглядають як різні світи.

У будь-якому разі такого й очікуєш від континенту Міліс. Зовнішній вигляд перехожих різноманітний, але тут немає демонічних рас, замість них звіролюди, ельфи, гноми, гоббіти, все розмаїття рас, які на вигляд набагато ближчі до людської раси.

І тепер, якщо вже справа торкнулася пошуків заїжджого двору, спершу нам варто переконатися скільки у нас грошей при собі. З точки зору курсів демонічного континенту, це буде 2 маленькі зелені монети, 18 залізних монет, 5 уламків залізних монет, 3 кам'яні монети. Ми зберегли саме стільки.

Якщо обміняти їх, вийде 3 золотих монети Міліса, 7 великих мідних монет Міліса і 2 мідних монети Міліса. Так виходить.

Це дещо менше ніж я розраховував, але схоже є націнка при обміні. Якби ми не мали стосунку до гільдії і спробували обміняти валюту, з нас здерли б ще більше. І якщо вже так, це ще більш-менш прийнятно.

- Добре б відшукати готель ближче до Гільдії Шукачів Пригод.

- Правильно, буде не дуже добре, якщо не зможемо одразу взятися за якесь завдання.

Рахуючи від завтрашнього дня, ми залишимося тут ще на один тиждень, піднімемо репутацію Смертельного глухого кута ще трохи, виконуючи завдання. Послухавши те, що говорять, здається, ім'я «Смертельний Тупик» не надто відоме на континенті Мілліс. Схоже, день, коли ми вже не зможемо використовувати нашу усталену репутацію, дедалі ближче.

Обдумуючи це, ми почали пошуки заїжджого двору в безпосередній близькості від гільдії. Однак, як би загадково це не було, у всіх готелях із прийнятними цінами не було місць.

Таке трапилося вперше. Ми стикалися з переповненими готелями, але ніколи раніше одразу у всіх готелях взагалі не було кімнат. Не може бути щоб якраз зараз тут був якийсь фестиваль або відбувалося ще щось таке.

Спантеличившись, я запитав власника готелю про це.

- Наближається сезон дощів. Усі основні готелі найімовірніше вже забиті.

Так ось у чому справа.

Сезон дощів - це особливий тип погоди, що трапляється у Великому лісі континенту Міліс, цілих три місяці тривають постійні зливи. Великий ліс буде затоплений і звичайно неможливо буде скористатися трактом. З цієї причини, тут велика кількість відвідувачів, що бронюють заїжджі двори на довгий час.

Зазвичай вам варто уникати подорожувати цією місцевістю під час сезону дощів. Ось про що я подумав, але здається, різноманітні монстри, характерні тільки для сезону дощів, часто підпливають до міста. А матеріали з них продаються за досить високими цінами. З цієї причини величезна кількість шукачів пригод приїжджає і зупиняється в цьому місті під час сезону.

І для нас таке становище теж може стати корисним. Якщо ми гарненько постараємося тут, за ці три місяці, ми зможемо зібрати достатньо грошей, щоб покрити всі подальші витрати. А також зможемо розрекламувати ім'я Руджерда поки будемо цим займатися. І зрештою, з цим, почати подорож через континент Мілліс буде набагато легше.

Ну, курчат по осені рахують. Ми не так багато можемо зробити з нашим поточним бюджетом і ніяк не можемо відшукати заїжджий двір. Єдині місця, де ще є кімнати, - це готелі куди дорожчі або куди дешевші, ніж ті, якими ми зазвичай користуємося. Ми не можемо витрачати гроші, яких у нас немає, тож це не добре.

Якщо вже підбивати підсумки, схоже нам доведеться пожити в місці з не найкращими хлопцями. Якщо говорити прямо, ми змушені зупинитися в готелі в районі нетрів.

Одна ніч, три великі мідні монети. Харчування окремо і немає жодних додаткових послуг. Це дешево, але не таке вже й погане місце, щоб просто поспати. На демонічному континенті ми зупинялися в готелях значно гірших за цей.

Але навіть якщо я так кажу, якщо подумати про те, що жити тут доведеться три місяці, тоді, якщо це залежатиме від наших коштів, краще було б перебратися кудись іще.

- Хммм, нормальний готель!

Хоч Еріс і шляхетного походження, але здається її не турбують старовинність або погане обслуговування. Скоріше, це доходить майже до такого стану, що в мене самого з'являються серйозні заперечення.

- На мій погляд, хотілося б зупинитися в кращому місці.

- Рудеус такий самолюбний.

Не хочу чути таке від Еріс. Хоча я не можу заперечити. Якщо повернутися далеко, по-справжньому далеко, назад у минуле, ця юна леді, не боячись вошей, безтурботно й міцно спала на підстилці з сіна в стайнях, що провоняли кінським гноєм. І не прокинулася навіть після того, як її груди обмацали. Вона відрізняється від мене, хто все ще хоче спати в м'якому і теплому ліжку навіть після переродження.

І в цьому випадку я просто не можу говорити про самолюбство. Усе, що я можу, це обробити ліжко гарячим повітрям, щоб повбивати всіх комах, які можуть жити там. На цьому ми й закінчили прибирання в кімнаті.

Це не означає, що я люблю, щоб усе мало гарний вигляд. Якщо чесно, я віддаю перевагу невеликому безладу. Однак у готелях на кшталт цього іноді залишаються речі, залишені попередніми постояльцями. Наприклад, можна відшукати монетку, що загубилася в щілині між ліжками. Або каблучку, яку хтось впустив. Це ж не проблема знайти гроші ось так, вірно? Але щодо каблучок, іноді в Гільдії Шукачів Пригод можна зустріти завдання з їхнього повернення. Якщо відшукати таке, вони заплатять гроші, такі види завдань не мають рейтингу і можуть бути з легкістю виконані. Зазвичай це просто дрібниця, але схоже іноді можна отримати і гідну ціну. Ось чому я і зайнявся ретельним прибиранням. Де можуть бути загублені речі? Де їх важко буде відшукати? Просто жартую.

Еріс тим часом позичила відро і провела простеньке вологе прибирання. Крім цього ми по швидкому подбали про нашу екіпіровку. На той час як ми з усім цим закінчили, сонце вже хилилося до заходу сонця.

- Еріс, час вирушати на зустріч із Руджердом.

Тоді йдемо. Як і казав, я згадав, де розташований цей готель. Неподалік від трущоб. Громадський порядок тут не найкращий.

Одного разу ми зупинялися в готелі поруч із нетрями на демонічному континенті. Варто було нам вирушити на завдання, як злодій з легкістю проник у нашу кімнату.

Руджерд вчасно напав на їхній слід, очолив гонитву, і їх наздогнала жорстока кара, але викрадені речі були вже комусь передані й ніколи більше не були повернуті.

Того разу в нас не вкрали нічого важливого. До того ж ми і не збираємося залишати тут що-небудь цінне цього разу. Проте буде гарною ідеєю вжити заходів для запобігання злочинам.

- Я піду і подбаю про все сам, тож, будь ласка, приглянь за будинком.

- Сидіти вдома? Чому я не можу піти з тобою?

- Не в тому річ, у цьому районі неспокійно.

- Це не має значення, у нас же немає нічого цінного.

Ну як так? Еріс занадто мало турбується про можливі злочини. У нас будуть труднощі, навіть якщо вони просто вкрадуть наші повсякденні речі. У нас насправді не так багато грошей.

У мене просто немає іншого вибору, окрім як покласти відповідальність за те, щоб попередити можливі злочини, на неї.

- А тепер гарненько послухай. Ти ж не хочеш, щоб твої свіжо випрані трусики були вкрадені?

- Єдиний хто буде красти щось на кшталт цього це Рудеус!

Я не дозволив собі простонати. Однак, Еріс. Я ж жодного разу не крав трусики після того як вони були випрані, жодного разу, ти чуєш?

Частина 2

Я йду на самоті нічним містом. Знадобилася двогодинна промова, щоб умовити Еріс. Все-таки це важливо - запобігти можливим злочинам.

І ось тепер виявилося, що хоча й треба було забрати Руджерда вночі, точний час не було згадано. Здається тут підходить будь-який час після заходу сонця і вони можуть і зовсім тягнути з цим ще кілька днів. І Руджерда в даний час сприймають як раба. Хоча вони і повинні доглядати за ним хоча б трохи, за минулий тиждень Руджерд міг витерпіти чимало жорстокого поводження.

Він, найімовірніше, харчувався всякою гидотою. Тож імовірно буде голодний. А коли люди голодні вони зляться. Якщо не поспішити і не зустріти його, тоді...

Я рушив до причалу, тримаючи в руці тризуб Руджерда. Місце, де приймають контрабандні товари, і місце, де вони зберігають їх, схоже, вміло заховані.

Край пристані. Тут вишикувалося чотири великих склади з дерева. Я зайшов у той, на якому було написано «Склад №3». Усередині була всього одна людина, яка там прибирала. Він носив одну з найпопулярніших зачісок кінця минулого століття - ірокез. Я сказав йому: «Привіт, Стіве. Як там Джейн на березі, здорова?». Саме та фраза, що повідомив мені посередник.

Подивившись на мене Ірокез* одразу став підозрілим.

- Що трапилося, малий, тобі тут щось потрібно?

Ну от, цікаво, я десь помилився з паролем? Ні, справа не в цьому, якщо вже я дитина, він просто не вірить цьому.

- Згідно з наказом свого господаря я прийшов забрати вантаж.

Коли я сказав так, схоже Ірокез нарешті зрозумів. Він спокійно кивнув і відповів: «Йди за мною», - попрямувавши вглиб складу. Я мовчки пішов за ним. У самій глибині там був великий дерев'яний ящик, у якому могло поміститися чоловік п'ять. Ірокез узяв факел і почав рухати ящик. Під ним виявилися сходи.

Спустившись сходами, ми опинилися в сирій і задушливій печері. Ірокез продовжив рухатися вперед, після того як підпалив факел. А я продовжив іти за ним, намагаючись не посковзнутися. Ціла година пішла на цю печеру.

Покинувши печеру, ми опинилися в лісі. Схоже це десь за межами міста. Після того, як ми пройшли ще трохи, показалася велика будівля, оточена великою кількістю різноманітних дерев.

Її вигляд відрізнявся від складу, вона була більше схожа на віллу багатої людини. Тоді, мабуть, це і є місце зберігання. Цікаво, а монстри не атакують цю будівлю, якщо вже вона побудована посеред лісу?

- Думаю, ти й так розумієш, але дивись не пробовкай про це. Якщо розбовтаєш, тоді...

- Я зрозумів - Я рішуче кивнув.

Якщо я комусь розповім про це місце, вони, звісно, відшукають мене і вб'ють. Мені вже пояснив це посередник, ще на Демонічному континенті. Якщо вже ви збираєтеся підходити з розмахом до дачі таких обіцянок, як щодо контрактів, написаних кров'ю, або чогось у цьому роді? Я дивуюся, чому вони цього не роблять. Може є раси, у яких немає крові? Ну, обидві сторони ймовірно просто не хочуть залишати за собою письмових слідів на кшталт цього. Варто обмежувати створення можливих доказів провини.

Ірокез постукав біля входу. Тук-тук-тук-тук, тук-тук-тук. Швидше за все тут є якась особлива послідовність.

Після короткого очікування, з'явився сивочолий чоловік, одягнений в одяг дворецького. Подивившись на обличчя Ірокеза і мене, він коротко вимовив: «Входьте». Я увійшов усередину. Прямо навпроти були сходи на другий поверх. З боків розташовувалися дві зали. І були двері праворуч і ліворуч. Якби треба було коротко описати його, це було б щось на кшталт холу особняка. У кутку холу стояв круглий стіл, за яким сиділо, поставивши на нього лікті, кілька не надто симпатичних хлопців. Так чи інакше виглядали вони досить напруженими.

Потім сивочолий дворецький зміряв мене підозрілим поглядом.

- Хто прислав?

- Діттс.

Діттс це ім'я посередника.

- Діттс, так, у будь-якому разі посилати такого малюка, вони мають бути обережними людьми.

- Все-таки йдеться про той товар.

- Так, забирай його швидше. Боюся, він становить небезпеку.

Сказавши це, сивочолий дворецький дістав каблучку з ключами з нагрудної кишені, один з яких і вручив Ірокезу.

- Кімната номер 202.

Ірокез мовчки кивнув і почав іти. Я пішов за ним.

Підлога поскрипувала і звідкись лунало щось схоже на стогони. Зрідка долинало запах звіра.

Раптом з'явилася кімната із залізними ґратами, так що я зміг зазирнути всередину. Всередині сяяло магічне коло, у центрі якого розвалився великий звір, прикутий там. Було темно, тож не можу сказати точно, але я ніколи не бачив такого звіра, навіть на Демонічному континенті. Цікаво, це звір звідкись із континенту Мілліс?

- Ви також займаєтеся перевезеннями товарів з континенту Міліс на Демонічний материк?

- Так - відповів Ірокез, який не очікував запитання.

Не здивуюся, якщо це і зовсім не приховується.

Ірокез почав спускатися сходами. Якщо вже це 202, я думав, що це буде десь на другому поверсі, але виявляється, це підвал.

- Підвал, так?

- Нагорі всього лише пустушка.

Схоже вони зберігають усі речі, з якими можуть бути проблеми при виявленні, під землею. Тож у підвалі вони тримають товари, що обкладаються великими податками, або ті, чиє зберігання чи перевезення незаконне.

- Ось воно.

Ірокез зупинився біля дверей із табличкою «202». Всередині сидів Руджерд зі скутими за спиною руками, з невеликою порослю зеленого волосся, що вже почало відростати.

Як і очікувалося після цілого тижня, його голова вже нагадувала марімо.

- Вибачте за незручності.

Ірокез кивнув у відповідь і став біля входу в кімнату. Наразі, мабуть, оглядаючись.

- Не знімай ручні кайдани тут. Ми ж не хочемо, щоб тут вирував Супард зрештою.

Обличчя Ірокеза злегка зблідло, коли він говорив це. Схоже навіть коли вони так коротко обрізані, ефект смарагдового волосся діє. Якби я просто зняв наручники, а потім просто вислухав усе, що Руджерд хотів би сказати, він би злякався ще більше. Ні-ні, я не буду поводитися як нікчемний чоловічок, який користується запозиченою владою.

Так от, варто було мені замислитися над тим, де ж ключ, виявилося, що я забув його. Оглянувши всі кишені я ніде не зміг його знайти. Мабуть, залишив у готелі. Занадто багато мороки, тож я просто використовую магію, щоб відкрити наручники.

Коли я підійшов до Руджерда, він виглядав досить похмуро. Цікаво, все через те, що люди зляться, коли голодні? Почекай трохи, я незабаром дам тобі наїстися досхочу.

- Рудеусе, підійди ближче. - тихо прошепотів Руджерд.

- У чому річ?

Варто було мені схилитися до нього ближче, як Ірокез запанікував.

- Е... Ей, зупинись. Він же живцем тебе з'їсть.

Усе гаразд. Якщо це Руджерд, він буде пережовувати мене дбайливо. І поки я жартував так про себе, я вже присунув вухо ближче до Руджерда.

- Тут є діти в полоні.

Ясно.

- Діти звіролюдів. Схоже їх насильно викрали. Я міг чути їхні голоси, що плачуть, звідси.

- ...Зрозуміло.

Діти. Скоріш за все раби. Чесно кажучи, я не зовсім розумію, як працює система рабства в цьому світі. Що таке добре і що таке погано, між ними не така вже й велика різниця. Невже порятунок рабів буде для них самих найкращим виходом? Наприклад, якщо це діти, яких продали батьки, що потрапили в скрутну ситуацію. Навіть якщо відправити їх назад до батьків, це тільки створить проблеми.

- Я хочу врятувати їх.

Навіть якщо я і кажу так, коли справа стосується Руджерда, діти - це дуже важливо. Ці обставини вже не мають жодного стосунку до нашої спільної подорожі. На жаль для вас, контрабандисти. Подумати тільки, ви викрали кількох дітей, поки Руджерд був тут.

- У будівлі досить багато охоронців.

- Я вже знаю.

- Контрабандисти просто роблять свою справу.

- То ти проти?

Руджерд виглядає так ніби не в силах в це повірити. Так ніби я зрадив його. Однак єдиними зрадниками тут будемо ми.

- Вони роблять свою роботу. Чи не буде таке означати зраду з нашого боку?

- Мені це не важливо. Якщо це необхідно, щоб врятувати дітей, я прийму безчестя зрадника.

- Не тільки Руджерд прийме це безчестя, а й уся раса Супардів.

- Мму... але... ти ж розумієш?

Не треба робити таке обличчя. Я ж не стверджував, що ми не будемо рятувати їх?

Я ж уже казав це врешті-решт. Якщо ти не зможеш більше цього виносити, просто скажи мені. Що у нас є достатньо маневру, щоб врятувати дітей. Я не збираюся забирати ці слова назад.

- Якщо ти хочеш якнайшвидше врятувати їх, усе буде гаразд, поки ми зможемо запобігти витоку інформації.

- Рудеусе!

Після моїх слів обличчя Руджерда засяяло гордістю. Цього разу дозволимо Руджерду робити все, що заманеться. Зрештою його тиждень тримали під замком. Він має бути вельми злий на все це.

Хоча я і кажу так, навіть якщо всього одному вдасться втекти, інформація про буйство Супарда пошириться серед організації контрабандистів. І наші імена, тих хто перевозив Супарда контрабандою, теж пригадають.

Для клієнтів, що так зрадили організацію, вони наймуть найкращих убивць. Жахлива смерть чекає на всіх зрадників. Ось що сказав тоді посередник.

Щось на кшталт найманих убивць не така вже й проблема, поки Руджерд поруч. Проте все одно не надто приємно усвідомлювати, що не зможеш спокійно спати ночами. Та й немає жодної гарантії, що Руджерд завжди буде поблизу.

Отже, як би нам запобігти витоку інформації?

- Якщо вся справа в цьому, тоді не потрібно турбуватися.

- У тебе є якийсь план?

- Я не дозволю піти жодній людині в цій будівлі. Це різанина.

Фух, як і очікувалося від Руджерда. Цим словам можна повністю довіряти. Звісно, якщо вирізати всіх, це теж створить проблеми. Чи не буде таке рішення занадто поспішним?

- Вони вороги, яких неможливо пробачити?

- Так, я готовий закипіти в будь-який момент.

Руджерд надзвичайно злий. Що ж ви наробили, контрабандисти?

- Не заперечуєш, якщо я запитаю, що сталося?

- Коли побачиш дітей, ти зрозумієш.

Навіть якщо ти й кажеш, що я зрозумію, тільки глянувши на них...

- Є ж варіант повернутися і врятувати дітей пізніше...

- Згідно з тим, що я чув, вони планують посадити дітей на човен і перевезти на демонічний материк уже завтра.

Завтра це недобре, ха. Однак вирізати їх усіх... різанину б поменше... Має бути й інший спосіб. Розумний метод де ми зможемо обійтися без убивств.

- Приймай це простіше. Усе буде нормально, якщо ти сам не будеш бруднити руки.

Я завмер, почувши ці слова.

- Ні...

Слова Руджерда пронизали моє серце як маленький шип.

- Так мені... зайнятися цим?

Звичайно. Я уникав убивств весь минулий рік.

Я вбив безліч монстрів. Я навіть убивав монстрів схожих на людей.

Однак я ніколи не вбивав людей. Частково тому що в мене просто не було приводів робити це. І було більше причин не чинити так. Однак правда і в тому, що я ніколи навіть не замислювався про чиєсь вбивство.

Цей світ суворий. Це світ, де люди вбивають одне одного щодня. Одного разу я теж, найімовірніше, когось уб'ю. Таке обов'язково трапиться одного разу. Я готовий до цього. Напевно готовий. У мене є такий намір.

Хоча якщо запитаєте що я можу зробити, мені достатньо просто відрегулювати силу тієї ж кам'яної кулі. Щоб бути впевненим, що вона не надто потужна, щоб вбити людину, я просто знизив її до безпечнішого рівня.

Зрештою щось у мені повстає проти вбивства людей. Я можу заявляти все що завгодно, але не хочу порушувати заборону на вбивство. Все-таки в мене немає на це рішучості.

І Руджерду вдалося зрозуміти це.

Ось чому він підвів розмову до цього. Він просто намагається зберегти мій душевний спокій.

Не треба робити таке обличчя. Твої руки служать тільки щоб захищати Еріс.

Ну, думаю все гаразд. Я не переборщую, намагаючись силою змусити себе вбити когось. Сьогодні я просто позичу його силу. Якщо Руджерд може впоратися з усім цим сам, тоді я залишу це йому. Це нормально бути некомпетентним. Я просто робитиму те, що можу.

- Я зрозумів. Тоді я піду звільню дітей. Ти знаєш де вони?

- Через дві кімнати звідси. Тут семеро.

- Зрозумів. Прошу, збери трупи разом де-небудь. Потім спалимо їх.

- Зрозумів.

Я мовчки зняв наручники з Руджерда. Руджерд повільно піднявся, з хрускотом розправляючи плечі.

- Що... ти! Як ти зняв кайдани?

Панікуючий Ірокез.

- Усе гаразд. Так він буде слухати все, що я скажу.

- Пра... правда?

Почувши мою відповідь, обличчя Ірокеза відобразило полегшення.

Я передав Руджерду його тризуб.

- Хоча це не означає, що він не буде впадати в лють.

- Е?

Ірокез став першою жертвою. Руджерд безшумно прикінчив його і поспішив далі, вибігши сходами, не промовивши при цьому жодного звуку. Я попрямував у протилежному напрямку. Прямо до кімнати, де тримали дітей.

- Гяяяяяя!

- Су... супард! Він без кайданів!

- Лайно! У нього навіть тризуб!

- Це демон! Ааа, демон!

Я почув голоси, що лунали з першого поверху, щойно досяг потрібних дверей.

Сьогодні Руджерд жадає крові. Просто жартую.

До речі. Схопила дітей, мабуть, зовсім інша людина, тож ці контрабандисти просто опинилися не в тому місці, так?

Що ж, їм просто не пощастило.

↑ Приб. пер. Про всяк випадок нагадаю. Герой віддає перевагу непраним трусикам. Із запахом ва... Ванілі. :)

↑ Приб. пер. Герой називає цього чоловіка ім'ям його зачіски

 

↑ Приб. пер. Вид японських (втім не тільки, географія поширення у них ширша) водоростей, що являють собою зелені кульки. З інших відомих прикладів саме від них пішло прізвисько, яке дав Санджі Зоро з манги «One Piece». Руджерд хоч і не Зоро, але теж сильний і зеленоволосий.

 

P.S.

Якщо хочете допомогти у розвитку перекладацької роботи, можете зробити донат за реквізитами нижче

Монобанк 5375411506298475

ПриватБанк 5457082274610455

 

Патреон patreon.com/Kellar126