Частина 1

Цього разу ми проговорили з Полом увесь день.

Не те щоб ми розмовляли про щось важливе. Це були просто дріб'язкові розмови.

Ми почали з того, що відбувалося в селі Буена в ті кілька років, поки я був у місті-фортеці Роа.

Схоже, що хоча в Пола було дві дружини, не було ніякої розпусти. Зеніт і Лілія обговорювали це кілька разів, і здебільшого він не мав жодних сексуальних стосунків із Лілією. Однак, схоже, Лілія випросила дозвіл на випадок, якщо Зеніт завагітніє втретє і Пол не зможе витерпіти, незважаючи ні на що... Або якось так, на цьому обговорення й закінчилися. І хоча Зеніт, здається, була не зовсім із цим згодна, для Пола це було вельми зручне завершення. Завидно, так?

- Отже, невже в мене з'явиться ще одна маленька сестричка?

- Хах, це було б дуже... Хоча у твоєму випадку знадобився всього один постріл...

- Дати народження такому чудовому синові за один постріл, тобі пощастило, батьку.

- Ти постійно це говориш.

Хіба такою має бути розмова батька і його одинадцятирічного сина? Ну або так я подумав, але атмосфера була цілком затишною.

Ми не торкалися теми чи живі, чи мертві Зеніт і Лілія. Ми навмисно уникали її. Обидва ми розуміли. Навіть якщо ми заговоримо про це, нічого доброго з цього не вийде, нас лише охоплять сумні почуття.

- Із Сільфі все було добре?

- Так. Ця дитина дивовижна. Я зміг відчути твій талант учителя.

Схоже з Сільфі все було добре. Вранці пробіжки і тренування з маною, а після полудня вона навчалася магії зцілення у Зеніт. Здається, після того, як Айша достатньо підросте, вона б стала вивчати етикет з Лілією.

- Думаю її можна назвати "цілеспрямованою", так? Вона часто приходила в наш дім і щось робила в твоїй кімнаті.

- ...Сільфі ніколи нічого там не знаходила?

- Що? Ти ховав щось, що завдало б тобі неприємностей, якби це побачили?

- Ні, звісно ні. Та не може бути, щоб там було щось подібне, вірно?

От чорт.

- Ну, схоже що все зникло, хоча...

Згідно зі сказаним Полом, здається більшість об'єктів у Фіттоа зникли. Схоже все, від дрібних дрібничок, на кшталт пір'я і чорнильниць, до архітектурних споруд на кшталт будинків і мостів, зникло. Єдиним винятком були речі, які були в контакті з тими, кого телепортувало, сказав він.

- От як?

До чого ж соромно. Хоча я не зовсім розумію звідки береться цей сором, але в самій глибині серця оселилося почуття самотності. *

- А чим ти займався в цей час?

- Маєш на увазі в Роа?

Мене запитали і я розповів. Про те як у перший же день був побитий Еріс так, що моє серце було майже розбите. Про те, як "абсолютно випадково" нас викрали, і як нам вдалося втекти. Про те, як завдяки цьому став трохи ближчим з Еріс. Про те, як попри це, вона ніколи не слухала на моїх уроках. Про те, як я в сльозах попросив про допомогу в Гіслен. Про те, як завдяки їй Еріс нарешті почала слухати. Про те, як ми повільно ставали дедалі ближчими одне до одного. Про те, як разом вчилися танців. І нарешті про мій десятий день народження.

- Твій день народження, так? Вибач за це...

- За що?

- Я навіть не з'явився там.

Для жителів королівства Асура, десятиліття - ключовий момент у їхньому житті, і тому досягнення цього віку має велике значення. Хоча я так досі й не знаю чому це так важливо, певно просто щось на кшталт забобонів. Влаштовують велике свято і навіть подарунки дарують.

- Та не важливо. Родина Еріс гідно привітала мене врешті-решт.

- Ясно. І що вони тобі подарували?

- Дорогий посох. Його назвали "Гордовитий Водяний Король-Дракон, Аква Хертія" *, хоча це трохи бентежне ім'я.

- Справді? Хіба це не круто?

Круто? Що за дурниці ти говориш? Хіба одне звучання цього імені не змушує мурашки збентеження пробігти по спині? Хоча в цьому світі, може бути таке, що чим вищі можливості предмета, тим більш екстравагантне ім'я йому дають. *

- І Руді, я вже чув від Альфонса, чи знаєш. Ти ж отримав ще один приємний подарунок, хіба ні?

- Приємний подарунок?

Подивимося... Що ж я такого отримав? Мудрість, відвагу і безмежну силу? Не думаю. У мене недостатньо всього цього, хоча...

- Ну ж бо, це ж юна леді від Філіпа. Я побачив її зовсім недавно, але хіба вона не відважна і симпатична дівчина? Вона так відчайдушно намагалася захистити тебе, знаєш...

...отримав. Таке відчуття, що це трохи занадто говорити так. Ні, я маю на увазі, звісно Філіп сказав "Добре" і дозволив, але це ще не дійшло до стадії, коли я можу сказати "Смачного мені". *

Я хочу подбати про неї.

І той випадок вчора, теж. Це перший раз, коли хтось ніжно обійняв мене, поки я був у глибокому смутку, і вона навіть гладила мене по голові поки я не заснув.

Я безумовно ніколи не зраджу Еріс. Була ще й та обіцянка щодо мого п'ятнадцятиріччя, але навіть якщо коли мені виповниться п'ятнадцять вона передумає, я зможу витримати це. Хоча, навіть якщо я так і кажу, я ймовірно все ще можу зірватися. За ці чотири роки з цього моменту, мої сексуальні бажання, ймовірно, стануть тільки сильнішими, і я насправді не впевнений, що зможу втримати їх під контролем. Але принаймні це те, що я вирішив зараз.

- Еріс важлива для мене людина. Але навіть так, говорити щось на кшталт того, що я "дістав" її, насправді не варто в моєму випадку, як бачиш.

- Ну, ти б усе одно одружився і став би частиною її сім'ї врешті-решт. Замість "роздобув" тут більше схоже, що це тебе зібралися "роздобути", так?

- Хех? - я видав дивний звук.

Одружився б?

- Ну, з Філіпом як покровителем, ти збирався стати дворянином, чи не так?

- Що за розмови? Коли ти таке почув?

- Коли питаєш? Ну, десь за рік до телепортації, знаєш. Що ви з Еріс порозумілися і ваші почуття міцні, тож прийшов лист про те, що тебе хочуть узяти до себе в якості чоловіка, знаєш. Хоча я й думаю, що дворяни здебільшого лише шматки лайна, але якщо вже ти сам так вирішив, я відповів листом, що дозволю тобі все зробити так, як ти хочеш, але...

Ясно. Інакше кажучи, коли мені ще було десять, Філіп уже закінчив усі приготування з Полом. Якби нас не розкидало незабаром після цього, без жодних сумнівів, за наступні кілька років, використовуючи всілякі методи, він постарався б, щоб я опинився в парі з Еріс. І тому ти говорив щось у цьому дусі в барі?

Іншими словами, я нарешті зрозумів, як Пол прийшов до цієї ідеї щодо Еріс і мене. Двоє людей, що дали обіцянку одружитися. Двоє людей, які залишилися наодинці й мучаться нестерпною тривогою. Якби ми були коханцями, тоді нічого не можна було б вдіяти з тим, що могло здатися, що ми витратили всю дорогу на загравання і ласки.

- Судячи зі сказаного, схоже Філіп провернув усе це в нас за спиною.

- То це якраз такий випадок, га?

Ми одночасно випустили зітхання. Зараз, імовірно, обличчя однієї й тієї самої людини спливло в наших умах. Філіп. Високопоставлений дворянин із королівства Асура. Людина, у якої вистачало сил, щоб вижити в такому підлому місці, як вищий світ.

- То що, твої стосунки з юною леді, просто дуже хороші? Прямо як із Сільфі... А, ні, нічого. Забудь що я сказав.

Якщо вже ці слова Пола справді були застереженням, вони починають виглядати неоднозначно. Сільфі все ще не була знайдена. Принаймні згідно з відомостями Пола.

Хоч він і сказав, що це нічого не означає, я задумався над цим. Мені подобається Сільфі. Однак таке відчуття, що з нею все трохи інакше, ніж з Еріс. Якщо вже спробувати висловити це, вона скоріше мені як молодша сестричка або навіть донька. "Над нею знущалися, мені було її шкода, тож я подбаю про неї". Такі ось почуття. До того ж я сам заборонив собі появу і розвиток будь-яких інших емоцій.

Хоча з Еріс все одно є багато спільного. Вона теж рятувала мене багато разів. Але якщо запитаєте хто з них здобув би перемогу, то я віддав би першість Еріс.

Однак я дійшов такого висновку не тому, що гідно оцінив їх обох. Це скоріше питання часу проведеного разом. Як і очікувалося, ефект від того, що ми довгий час були разом, по-справжньому сильний. Навіть якщо є безліч речей, які стосуються ваших друзів дитинства, в основному це все тому, що ви просто провели з ними багато часу разом. Я провів удвічі більше часу з Еріс, ніж із Сільфі. Та й пережите з нею було набагато сильнішим емоційно.

Проте... Якщо ви запитаєте, турбуюся я про неї чи ні, це зовсім інша історія. Сільфі зникла безвісти.

- Було б добре, якщо Сільфі жива...

- Думаю, це не тільки завдяки тобі, це дитя справді старалося як могла. Я маю на увазі, вона ж навіть зуміла опанувати безмовні чари для зцілювальної магії. Упевнений вона жива, десь. Лікувальні маги дуже цінуються за межами континенту Міліс.

- Ось як...?

...Хм? Тільки що, я що, почув щось обурливе?

- Будь ласка, почекай-но хвилинку. Сільфі може використовувати безмовні чари для магії зцілення?

- Хм? Так, Зеніт так здивувалася. Але ж ти теж можеш їх використовувати, хіба ні, Руді?

- Я не можу використовувати їх із магією зцілення, знаєш.

Я не можу застосовувати цю магію без читання заклинань. Я просто не розумію її принципів зрештою. Не важливо скільки я нею користуюся, я не можу зрозуміти механізм, завдяки якому рани зцілюються за допомогою мани.

- Ось як?

- Так. Я можу використовувати заклинання, але...

- Ну, хоча я справді не знаю подробиць про магію, але ж кажуть, що є такі речі, як спеціалізації та слабкості, врешті-решт. Можливо, у Сільфі талант у цій галузі?

Можливо, за той час, що я її не бачив, Сільфі стала набагато сильнішою за когось на кшталт мене. Буде злегка страшнувато зустрітися з нею знову. Якщо вона скаже що-небудь на кшталт "Руді, а ти зовсім не виріс, так?", що тоді мені робити?

Поки ми розмовляли з Полом про найрізноманітніші речі, дистанція між нами повністю зникла.

Частина 2

Близько вечора, хтось привітався з Полом. Це була та сама сестричка в броне-бікіні і так закутана сестричка маг. Сьогодні бікіні не було, вона була одягнена як нормальна міська дівчина. Тоді що це таке було вчора? Ну, можливо причиною було те, що вона вирішила проявити розсудливість.

- Батьку.

- Що таке?

- Звісно, я довіряю тобі, тату, і ми вже говорили про це вчора, тож я питаю тільки щоб упевнитися. Ти ж не зраджуєш, так?

- Звісно ні.

Ясно. Мені вже легше. Та сварка з Полом учора почалася і через ці підозри. У підсумку ми просто звинувачували один одного в слабкості до жінок, без будь-яких реальних фактів. Просто заявляти щось на кшталт "вчорашнє ніколи не траплялося" могло бути недалекоглядним.

Ну, здається, у Пола просто не було вільного часу, щоб думати про інших жінок. Навіть зникнення сім'ї не стало приводом до цього. Я маю наслідувати його приклад і стримувати свою збочену натуру.

Наприкінці, щоб підтвердити мої цілі, Пол запитав.

- Руді, ти сказав, що збираєшся захищати Еріс і супроводжувати її до регіону Фітттоа, твк?

- Так, - упевнено кивнувши, відповів я, - чи буде краще, якщо я приєднаюся до пошуків?

- Ні, в цьому немає потреби. Яку б дорогу ти не обрав, найкраще супроводити члена роду Бореас назад у королівство Асура.

- ...Звучить так, ніби це дуже важливо. Чи справді нормально, довіряти таке мені?

- Тут немає нікого більш підходящого для цього, ніж ти. До того ж вона довіряє тобі, так?

Здається, вона довіряє мені, раптово зрозумів я, але я хвилююся, чи не переоцінює мене Пол? Ні, якщо вже він справді так оцінив мене, мені хочеться відповідати його очікуванням.

- Навіть так, не схоже, що ти готовий залишити її саму в Мілішіоні, не важливо, скільки б людей охороняло її замість тебе, чи не так? - усміхаючись, Пол вимовив щось вельми солодко-наївне.

Якщо розглядати становище тільки з позиції втрат і вигод, це був би цілком прийнятний варіант. У тому, щоб залишити Еріс у Мілішіоні під охороною, розділитися і вирушити на пошуки самостійно, є сенс. Повернутися на Демонічний континент заради пошуків просто зараз теж було б розумно. Однак я просто не можу дивитися на цю справу тільки з позиції можливих вигод і втрат. Я просто не можу вибрати щось, що спричинить розставання з Еріс. Я повинен захищати її до кінця. Ба більше, не думаю, що вийде щось хороше, якщо я кину розпочате на середині шляху і займуся чимось іще. За все своє минуле життя я так нічого і не довів до кінця. Без сумнівів за такого розкладу обидві справи залишаться незавершеними. У цьому разі, вирушивши на Демонічний материк і так і не довівши Еріс до кінця шляху, я так ні в чому і не зможу досягти успіху. У такому разі я робитиму все по черзі. До того ж є ще Руджерд. Не схоже, що хтось настільки прямолінійний, як він, зможе ужитися з пошуковою групою, він може теж покинути все на півдорозі, сказавши що-небудь про те, що такі дії не варті воїна, і впавши в лють.

- Ні, думаю, найкраще, мені все ж супроводжувати її.

- Ну, в нашій групі немає нікого сильнішого за тебе, і ти не можеш довірити це кому-небудь ще.

Після сказаного, обличчя Пола стало задумливим. Можливо, він турбується через те, що програв мені в бою. Я думаю це тільки завдяки тому, що він був п'яний, хоча я і не в тому становищі, щоб втішати його. Я просто залишу його в спокої.

- Як довго ти ще збираєшся пробути в Мілішіоні?

- Давай подивимося. Оскільки я хочу зібрати грошей на транспортні витрати, ще близько місяця.

- Якщо вся справа у витратах на подорож, то в мене є дещо.

Пол повернув голову до тих двох жінок. До тієї закутаної в мантію магічної сестрички. Вона вся у ластовинні і схоже зовсім лагідна дівчина. Пол звернувся до неї.

- У мене ж є, так?

- Це гроші, довірені паном Альфонсом заради пошуку сім'ї Бореас.

Схоже на випадок, якщо когось буде знайдено на Мілісі і, щоб вони змогли подорожувати з комфортом, Альфонс залишив Полу деякі гроші.

- Так і є.

- Ясно. Чудово, що ці гроші не зникли, будучи витрачені на випивку.

- Шера особисто наглядала за цими коштами врешті-решт.

Те, з якою гордістю говорить про це мій батько, це так зворушливо, Треба ж.

- Отже, скільки їх?

- Відповідає двадцяти королівським банкнотам.

Варто було запитати Шеру як я отримав негайну відповідь.

Королівські банкноти найцінніша валюта в Мілісі. Якщо виходити з того, що одна єна дорівнює одній кам'яній монеті, ми отримаємо 50,000 єн за банкноту. Тут 20 банкнот. Іншими словами...

- ОДИН МІЛЬЙОН ЄН!

- ...Що це за реакція? - Пол дивився на мене в замішанні.

Гроші сильно хвилювали мене. Принаймні ці півтора року... І я вже не думав ні про що, крім грошових питань, як справжній скупець. І ось такій людині раптово вручили 1.000,000 єн.

- Так багато грошей... Та цього ж вистачить, щоб ні про що не піклуватися все життя?!

- Ну, хоча я і думаю, що цього вистачить, щоб побудувати собі будинок на півдні, цього не вистачить, щоб безтурботно провести залишок життя, знаєш.

Еххх, але це ж 1,000,000 йен. ОДИН МІЛЬЙОН ЄН. Це ж ціла тисяча зелених монет! Цього вистачить навіть щоб супарда прокатати на кораблі!

Ох. Поки я радів, нове питання спливло в мене в голові.

- У мене з'явилося питання?

- Є ще щось?

- Так. Коли ми захотіли посадити супарда на борт корабля в Порті Вітру, плата була величезною. Я не знаю, скільки це коштуватиме в Західному Порті, але напевно дуже багато. Чи вистачить на це цих двадцяти королівських банкнот, чи...?

- То ти про це, так...?

Пол схрестив руки на грудях. Він же не збирається сказати щось на кшталт "Просто залиш Руджерда", чи збирається?

- Шера. Як багато грошей потрібно, щоб дати супарду перетнути море?

Раптово запитав Пол і Шера кивнувши відгукнулася з коротким "Так".

- На це піде 100 королівських банкнот. - відповіла вона.

Чи може бути, що вона справді завчила все це? Якщо так, вона справді виняткова. З такими здібностями вона прямо як секретар.

- ...!

Варто було нашим очам зустрітися, як вона тихо скрикнула й опустила погляд. Колишня носійка бікіні ніби ненароком стала між мною і Шерою, закриваючи її від мого погляду. Я злегка шокована.

- Вибачте. Ця дівчина погано справляється з чужими поглядами. Прошу не дивіться на неї занадто багато.

- Добре...

Хоча колишня носійка бікіні і пояснила все так, у мене є непевні здогади, в чому справа. Хоча з Полом усе налагодилося, інші члени групи досі мене ненавидять? Ну, це нормально.

І все-таки, 100 королівських банкнот. Це близько 5,000,000 єн. Це не така сума, яку можна легко зібрати. Я зітхнув.

- Чому тільки для супардів плата така висока?

- Усе тому що ці закони ухвалювали, коли гоніння на супардів були найсильнішими.

З-за спини колишньої носійки бікіні невимушено відповіла Шера. Вона з готовністю відповіла, навіть будучи не в курсі тієї ситуації з людиною на контрольно-пропускному пункті в Порті Вітру. Хоча її груди малі, мозок навпаки вельми розвинений, так?

- Крім того, дворянин, який очолює митницю, відомий своєю ненавистю до рас демонів. Навіть якщо зберете достатню кількість грошей, вас можуть зупинити так чи інакше.

- Ось як... Ем, а ми нічого не можемо зробити за допомогою впливу маминої родини?

- Вибач, але ми й так занадто багато на них покладалися, якщо можливо, я не хотів би завдавати їм ще більше проблем.

Іншими словами знову контрабандисти? У нас уже є деякі неприємні спогади щодо цього, тож за можливості я не хотів би знову до них звертатися. Це все сталося на цьому ж континенті. Можливо через зв'язок між контрабандистами, ми вже занесені в їхній чорний список. Чим більше я думаю про перевезення супарда, тим більшим головним болем це стає.

- Я зрозумів. З цими витратами я сам як-небудь впораюся.

- Вибач.

Сказавши це, Пол широко посміхнувся. Він обернувся з гордим виглядом до двох дівчат, які чекали позаду.

- Ну як він? Мій малюк. Він досить надійний, так?

- Хаххх.

- Умм...

Дівчата обмінялися кривими посмішками. Що це ще за ставлення таке до сина?

- Батьку. Прошу перестань проробляти настільки вульгарні речі, як безпосередньо питати в дам, як їм "твій малюк". Люди можуть подумати, що вся сім'я Ґрейрат така.

- Те, як ти це сказав, набагато вульгарніше, знаєш.

І ми вдвох розсміялися. Хоча дві дівчини відступили від нас, нас це не хвилювало.

- А тепер, Руді, мені вже час іти.

- Так.

Пол піднявся, ляснувши мене по плечу. Схоже ми розмовляли досить довго. Коли я подивився за барну стійку, побачив, що власник криво посміхнувся. Зрештою ми провели тут стільки навіть нічого не замовивши. Буде краще підкинути йому трохи чайових.

- Коли визначишся з планом подальшої подорожі, зв'яжися зі мною. Давайте поїмо з Норн усі разом, перш ніж ти поїдеш.

- Так, я зрозумів - сказавши це я проводив Пола поглядом.

Я дивився як Пол залишає бар із двома жінками. Дивлячись на це я подумав, що він справді ласий до жінок, даремний батько.

Частина 3

Незабаром після відходу Пола повернулися Еріс і Руджерд. У Еріс був великий синець під оком, а в Руджерда вельми розгублене обличчя.

- Що сталося з вами двома?

- Нічого. Отже, що стало з цим чоловіком? - Явно чимось вкрай незадоволена, Еріс схрестила руки на грудях і фиркнула.

- Ми помирилися.

Коли я сказав це, очі Еріс тут же примружилися.

- Чому?!

Вона вдарила кулаками по столу. Стіл зламався з оглушливим шумом. Мн, ну, це було сильно...

- Ясно. То ви помирилися, так? - Руджерд, навпаки, був радий.

- Рудеусе! - Еріс схопила мене за плечі.

Вона стиснула їх як у лещатах. Її сила абсурдно велика.

- Чому?!

- Що значить "чому"? - запитав я злегка розгубившись.

- Ще вчора, хіба ти не був у повній депресії?!

- Так. Ти справді допомогла мені вчора. Тільки завдяки твоїм обіймам я зміг заспокоїтися.

Те, що я все ж зміг подивитися Полу в обличчя сьогодні, теж без помилки, тільки завдяки Еріс. Якби цих обіймів не було, я б точно замкнувся у своїй кімнаті на деякий час.

- Я не про це! Ця людина навіть не прийшла на твій десятий день народження, Рудеусе! І не тільки це! Подорож Демонічним континентом була справді складною! Тебе навіть кинули в темницю у Великому Лісі! І ось, коли тобі нарешті вдалося зустрітися з ним, він зробив таке! Ти ж сказав, що він відкинув тебе, так?! Так чому ти пробачив його?! - Еріс випалила все це на одному диханні.

Я розумію її точку зору. Звісно. Якщо описувати все таким чином, Пол був гіршим за всіх. Якби він тоді заявив, що ненавидить мене, я б повірив.

Якби я був звичайною дитиною, я, ймовірно, ніколи не пробачив би Пола.

Однак тут уже нічого не поробиш із тим, що Пол завжди зазнає невдачі, коли справа стосується мене. Я зберіг усі спогади про своє минуле життя і завжди робив усе добре. Неправильно було б очікувати від нього, що він зможе нормально спілкуватися з таким незвичайним сином. У Пола завжди були труднощі з тим, щоб тримати між нами належну дистанцію, і з тим як саме ставиться до мене. Ба більше, хоча я і кажу це все, я і сам ще багато чого не знаю про те, яким має бути гідний батько.

Не думаю, що в усьому цьому є щось погане.

Для мене, з погляду сина, батько - це просто хтось, хто наглядає за тобою зверху і захищає. Для мене вже більше не важливо скільки разів ще Пол провалиться. Моє серце не буде розбите. Хоча є ще те, що наші шляхи вже знову розходяться.

- Еріс.

- Що...? - насуплено відгукнулася Еріс.

Я в скруті, що ж я маю сказати? Еріс так сердиться через мене. Однак, це те, що вже вирішено для мене.

- Батько просто людина. Він теж може помилятися.

Сказавши це, я використав магію зцілення на синяк у неї під оком. Хоча Еріс слухняно дозволила мені підлікувати її, дивлячись на вираз її обличчя, я зрозумів, що вона ще не прийняла цього. Коли я закінчив лікування, вона, надувшись, вирушила у свою кімнату в готелі. Проводивши її поглядом, я поставив Руджерду очевидне запитання.

- Отже, Руджерде.

- Що таке?

- Що це був за синець?

Синець під оком у Еріс. Ще вчора його не було.

- У мене були проблеми з тим, щоб зупинити її.

Він сказав це спокійно. Зазвичай він розлютився б при одній думці про людей, здатних вдарити дитину, але схоже його думка змінилася.

Еріс імовірно люто чинила опір, оскільки просто не могла пробачити Пола попри все. Але в неї з Руджердом були стосунки учня і вчителя. За час їхніх спільних тренувань Еріс не вперше отримує від нього травму.

Ні, варто придивитися уважніше. Цей вираз обличчя Руджерда... Він насправді не спокійний. Він не та людина, яка проявлятиме емоції, але зараз там читається гіркота. Схоже, він не хотів цього.

Ну, думаю, тут уже нічого не поробиш, так? Що саме сталося, яка між ними була розмова, чи якими були обставини - я нічого з цього не знаю. Однак я можу сказати тільки одне. Те, що Руджерд посварився з Еріс з моєї вини. Щоб я зміг помиритися з Полом. У такому разі я можу тільки висловити їм свою вдячність.

- Спасибі тобі величезне. Завдяки тобі я зміг примиритися з батьком.

- Немає причин для вдячності.

Однак, зараз Руджерд уже не може зупинити Еріс, не вдаривши її. Я навіть не помітив, коли вона стала настільки сильною, так?

Частина 4

Незабаром після цього ми влаштували наші стратегічні збори.

- Отже почнемо другі збори, з прибуття в Мілішіон.

Ми розташувалися в барі. Якщо подумати, сьогодні я звідси взагалі не виходив. У цьому барі затишно. І тут не так багато відвідувачів.

- Хіба ми не влаштовували таке днем раніше?

Еріс більше не злиться. Я думав, вона так і сидітиме у своїй кімнаті, надувшись, але вона повернулася за десять хвилин. Швидкість, з якою вона ось так змінює настрій, це те, чого і я хотів би навчитися.

- Ситуація змінилася. Зокрема нам більше не потрібно заробляти гроші. Як наслідок, я думаю, ми повинні покинути Мілішіон у найближчому майбутньому.

Отримання двадцяти королівських банкнот означає, що нам більше не треба турбуватися про гроші. Що стосується збору інформації, я вже почув усе необхідне від Пола. Що ж стосується питань з репутацією супардів, на даний момент ми поки що відкладемо це. І це означає, що кількість справ якими нам варто було зайнятися в цьому місті скоротилася практично до нуля.

Я коротко описав усе це для них.

Що ж стосується ситуації з регіоном Фітттоа, я вагався обговорювати це з Еріс. Однак я зібрався з духом і розповів їй. Краще вже, ніж діставшись до місця події, зануритися в розпач, одразу до цього підготуватися, і почати просто зараз.

- Еріс, схоже нашої батьківщини більше не існує.

- Саме так.

- Схоже, що лорд Філіп і лорд Саурос досі не були знайдені.

- З цим нічого не поробиш, так?

- Ми в принципі не знаємо місця розташування Гіслен, і цілком можливо...

- Знаєш, Рудеусе... - Еріс схрестила руки, підняла підборіддя і подивилася на мене.

- Я вже підготувалася до такого.

У погляді Еріс не було вагань. Це були очі, в яких, як і зазвичай, відбивалася велика сила, гордість і жодних сумнівів у її майбутньому. Це не означає, що вона забула, але вона вже була готова до такого. Прямо як вона і сказала.

Хоча я думаю, що Гіслен жива десь, не було б дивним, якби батько і дідусь мертві, так? - пирхнувши промовила вона.

Інакше кажучи, через те що це було надто важко для неї, коли її телепортувало, вона вже очікувала, що решта можуть померти. У цьому вся справа, так?

Ні, мабуть, вона просто намагається виглядати сильною. Важко сказати, коли саме вона носить цю маску, а коли справді сповнена впевненості.

- Усе-таки, навіть якщо ти намагався приховувати це від мене, Рудеусе, я вже давно це знала.

Гадки не маю що вона там нібито знала, але це зовсім не схоже на просте удавання. Еріс домоглася цього сама, враховуючи всі обставини. Інакше кажучи, єдиною людиною, яка повністю забула про Фітттоа, був тільки я. Досить ганебно, так?

- Ось як? Я зрозумів.

Як і слід було очікувати від Еріс. Думаючи про це, я продовжив розмову.

- У всякому разі, я думаю, ми покинемо місто протягом тижня, але...

- І ти задоволений цим? - тим хто запитав це був Руджерд.

- Щось не так?

- Оскільки ми продовжуємо нашу подорож, є можливість, що ти ніколи більше не побачиш свого батька знову.

- Ми знову повернулися до вельми невдалої теми...

Якщо вже Руджерд заговорив про це, суть тут дещо в іншому. Ми не те щоб конфліктуємо зараз. Навпаки...

- Оскільки є й інші члени сім'ї, з якими ми можемо ніколи не побачитися, якщо не вирушимо на їхні пошуки, ми розставили пріоритети саме так.

- Ось як? Тоді все правильно, так?

Коли Руджерд погодився з цим, ми нарешті перейшли до головної теми.

- Під час шляху, що залишився, давайте зосередимося на зборі інформації.

Як і очікувалося, думаю, ми повинні зупинятися в кожному місті приблизно на тиждень. Однак у цей час ми не будемо заробляти гроші, натомість сфокусуємося на пошуку даних. І те що ми будемо шукати в першу чергу це телепортовані люди.

Шлях із Міліса до Асури. У цьому світі цією дорогою слідує найбільше число мандрівників, і не менша кількість торговців, це справжній Шовковий Шлях * цього світу. Природно, члени пошукової групи вже досліджували його. Однак, все ще залишається ймовірність, що ми відшукаємо щось, що наші попередники не змогли.

Паралельно з цією пошуковою операцією ми можемо потурбуватися і відновленням честі супардів. Однак саме прізвисько "Смертельний Тупик" не так добре відоме в Мілісі та на Центральному материку. Нам краще придумати що-небудь ще для виправлення їхньої репутації.

- Уся проблема в цій платі за перевезення, так?

У цьому світі, сам акт перетину водного кордону має особливе значення. Хоча існує незліченна безліч способів впоратися з проникненнями в іншу країну, коли справа стосується сухопутних маршрутів, тільки моря дійсно дуже складно перетнути. Особливо для супардів.

- Що стосується цього, Рудеусе, подивися на це.

Те, що дістав Руджерд, було шматком паперу. Це був той самий учорашній конверт, який я вже зневірився побачити.

Я взяв його і розглянув.

Слова "Герцогу Баккіелю" красувалися на лицьовій стороні. Ззаду була червона сургучна печатка. Судячи з дизайну, це якийсь сімейний герб. Це викликає змішані почуття.

- Що це?

- Це те, що мій знайомий, написав для мене вчора.

Знайомий. Раз вже він нагадав, Руджерд і справді казав, що збирається зустрітися зі знайомим.

- І що за людина твій знайомий?

- Чоловік на ім'я Гуаш Браш. *

- Чим він займається?

- Не знаю. Він здається досить важлива особистість.

Він розповів, що зустрівся з Гуашем сорок років тому. Це було на Демонічному континенті. Руджерд врятував групу, на яку напали монстри, і Гуаш був у ній.

На той час Гуаш був ще дитиною і тому дивився на Руджерда зі страхом і ворожістю, але на той час, коли вони розлучилися, він став значно дружелюбнішим. Коли він закінчив проводжати їх до міста, йому сказали, що якщо він колись буде в Мілішіоні, він повинен нанести візит, але оскільки на таке не було жодного шансу, він просто забув про це. Однак, схоже, коли ми оминали місто, щоб увійти у ворота району Шукачів Пригод, він помітив дещо своїм оком і згадав про це. У результаті він подумав, що все ж таки зможе нанести візит, але залишався шанс, що, можливо, Гуаш давно забув про це. І ось із цією тривогою в грудях Руджерд підійшов до нього, і Гуаш згадав його так, наче це було само собою зрозумілим, і радісно привітав. Хоча Руджерд і збирався лише привітатися, ці двоє знайшли спільну мову. Після розмови про мандри, що були в нього дотепер, здається, Гуаш сказав: "Ну тоді, коли прибудете до Західного Порту, покажи їм це."

Знайти спільну мову з Руджердом. Цікаво, якщо Гуаш схожий на Ґустава. Він тут же написав цього листа, і здається займає важливе становище. Хм, хотілося б мені подивитися що в конверті, але ж зламана печатка може зробити вміст недійсним, так?

- Цей Гуаш, ймовірно, дворянин, так?

- У нього багато підлеглих.

Підлеглих. Це так схоже на Руджерда ось так описувати речі. Напевно він має на увазі слуг або щось таке. Це його "багато" теж вельми розмито. Як би там не було, у будь-якому разі він знайомий Руджерда. Не було б дивним, якби він виявився навіть кандидатом у повелителі демонів, який має намір стати повелителем.

- Ти був у нього вдома?

- Так.

- Він великий?

- Досить великий, я думаю.

- І наскільки великий?

- Не настільки як замок Кішірісу, я думаю.

Замок Кішірісу. Те, що будинок менший, означає, що це не Білий палац посеред озера. Схоже, як і очікувалося, мова не про королівську родину. Але щось чий розмір можна порівняти, так? Хмммммм.

Це знайомий Руджерда. Не думаю, що він виявиться поганою людиною, але... Згідно з Полом, дворянин, що керує митницею, ненавидить демонів. Якщо вже це настільки нетривке знайомство, є ймовірність, що передача листа лише викличе зайві проблеми. Мабуть, краще буде дізнатися, що за людина цей Гуаш.

Але, у Руджерда був такий щасливий вираз, коли він дістав листа. Я не хотів би щоб це знову підняло питання про довіру, просто через надумані ідеї з цим Гуашем.

Ну та неважливо. У будь-якому разі я не можу придумати нічого іншого. Зараз я просто дам Руджерду зберегти обличчя. А потім таємно розпитаю Пола про ім'я Гуаш.

- Я б не заперечувала, якби ми покинули це місце навіть завтра, знаєте!

Я криво посміхнувся на коментар Еріс і на цьому наші збори закінчилися.

↑ Приб. пер. Божественний артефакт навіки втрачено?! Невже! Як так?! Не може бути! Хіба що вірна послідовниця Сільфі могла врятувати його... Як варіант герою терміново потрібен новий артефакт.

↑ Приб. пер. Гордовитий Водяний Король Дракон - це значення ієрогліфів у назві. А Аква Хертія - приблизне звучання.

↑ Приб. пер. Це скоріше замітка англійських перекладачів. Суть фрази в тому, що якщо вже в цьому світі є магія і суперсили, то за пишними іменами справді стоїть реальна сила, що викликає захоплення. На відміну від нашого, де таке виглядає лише ганебним хвастощами.

↑ Приб. пер. Itadakimasu - зазвичай говориться перед їжею. В Японії також служить евфемізмом для "сексу".

↑ Приб. пер. Один із найбільших і найдовших торгових шляхів у давнину. Зв'язував Східну Азію із Середземномор'ям.

 

↑ Приб. пер. Так і написано. Будемо сподіватися, що це просто прізвисько, а не жарт автора з англійськими словами.

 

P.S.

Якщо хочете допомогти у розвитку перекладацької роботи, можете зробити донат за реквізитами нижче

Монобанк 5375411506298475

ПриватБанк 5457082274610455

Патреон patreon.com/Kellar126