Частина 1

Готелем, де зупинився Пол, була "Брама Світанку". Він розташовувався по сусідству і був трохи більшим за звичайний заїжджий двір.

Всередині круглий дерев'яний стіл на десять місць. Я сиджу за одним із них. Пол сидить навпроти.

Хоча ще стоїть день, усі місця зайняті. Усі хлопці, яких я вирубав, були підліковані магами-союзниками Пола, і всі вони теж сидять навколо. Не варто й казати, що схоже сприймають вони мене не надто добре. Здається всі тут товариші Пола.

Зокрема я помітив одну особу позаду Пола. Там сиділа жінка-воїн. У неї коротке каштанове волосся. І зовнішність як у американки. Уся вона має чарівний вигляд. Пухкі губки, великі груди, тонка талія, повна попка. Одягнена в так зване броне-бікіні. Дівчина років вісімнадцяти.

Так, та сама дівчина, яку Пол називав Вірою.

З одного погляду зрозуміло, що вона саме того типу, який обожнює Пол.

Таке броне-бікіні не таке вже й незвичне в цьому світі. У цьому світі невеликі рани можна з легкістю зцілити магією. Якщо припустити, що обладунки просто мають блокувати атаки, легка вага краща. Речі на кшталт кольчуги цілком підійдуть. Є багато фехтувальників, які так вважають. Цілком імовірно вона одна з таких.

І все-таки я вперше бачу когось одягненого так легко. Зазвичай під тонким одягом носять обладунки, що захищають суглоби, наприклад плечі та лікті. Навіть якщо вона так вбралася, бо ми в барі, вона могла хоча б накинути плащ або щось на кшталт того. Принаймні всі молоді жінки, що я досі бачив на демонічному материку робили так. Їй що зовсім не холодно в такому відвертому вбранні?

Я чув, що через сім веж клімат завжди тут стабільний. Тому з нею все гаразд? Гаразд, просто зійдемося на цьому поки що. На це все-таки приємно подивитися.

Поки я роздивлявся її, наші погляди раптом зустрілися. Мені підморгнули. Я підморгнув у відповідь.

- Гей, Руді... Руді? - коли Пол заговорив зі мною, дівчина-воїн і я розірвали наші погляди.

- Батьку, давно не бачилися.

- Так ти вижив, Руді... добре - вимовив Пол втомленим голосом.

Як би це сказати... він справді змінився. Він неголений, його волосся розпатлане, дихання пахне перегаром і все його тіло справляло враження пошарпаного. Він зовсім не виглядав як Пол із моїх спогадів.

- Ну... так...

У будь-якому разі мій розум ніяк не може в усьому розібратися. Чому Пол тут? Це Мілішіон. Це так само далеко від Асури, як Африка від Монголії. Він тут щоб відшукати мене? Ні, він же не знав, що мене телепортація закинула на демонічний континент. У такому разі, справа в іншому, так? Що з його обов'язками щодо захисту села Буена.

- Отже, чому ти тут, батьку?

Думаю, я маю запитати про це насамперед, у відповідь Пол зі здивуванням глянув на мене.

- "Чому" ти питаєш, ти ж бачив повідомлення, чи не так?

- Повідомлення... кажеш?

Повідомлення. Що за повідомлення? Я не можу пригадати нічого такого. Побачивши, що я явно розгублений, Пол насупився. Можливо, я сказав щось, що засмутило його?

- Гей, Рудеусе. Чим ти взагалі досі займався?

- Навіть якщо питаєш, це прозвучало досить грубо, знаєш.

Це я той, хто хоче дізнатися що відбувається. Подумавши про це, я пригадав мою подорож. Про те, як мене закинуло на демонічний континент, як мене врятував один незвичайний демон, як я став шукачем пригод і близько року провів з Еріс на демонічному материку. Якщо подумати, це була досить весела подорож. Ті труднощі на початку, як ми жили пів року життям шукачів пригод, ми багато чого пережили.

Можливо, через це, але поступово я розговорився і почав дедалі пристрасніше розповідати про події, які з нами трапилися під час мандрівки. Усе, що я розповідав, не було фантастикою, чудова велика вистава.

Я поділив нашу подорож на три частини:

Перша описувала зустріч із Руджердом, те, як ми потоваришували з ним, і подальший хаос у місті Рікаріс.

Друга була про Великого Мага Рудеуса, який допомагає Руджерду і його місії змінити ставлення світу.

Третя ж оповідала про те, як підступні звіролюди схопили мене і про мою відчайдушну боротьбу в полоні.

Я дещо драматизував розповідь у деяких місцях, я почав говорити більш плавно, поступово мої жести стали більш життєрадісними, і я навіть став супроводжувати розповідь звуковими ефектами. Але частину, що стосується Хітогамі, я опустив.

- І ось, коли ми дісталися до Порта Вітру, ми побачили...

- ...

Але десь у той час, коли я закінчив розповідати другу частину "Мандрівка Трійці з Чорного Списку Демонічним Континентом - Арка Симпатії", я раптом замовк. Пол виглядав занадто похмурим. Його обличчя виглядало роздратованим, і він постукував пальцями по столу. Я чимось його засмутив. Не розуміючи, я було продовжив свою історію...

- Після чого ми попрямували до Великого Лісу...

- Досить.

Із роздратуванням у голосі Пол перервав мене.

- Те, що ти провів останній рік мандруючи у своє задоволення, я вже добре зрозумів.

Ставлення і слова Пола вже починали потроху дратувати мене.

- У мене були досить складні часи, знаєш.

- І що такого "складного" в них було?

- Е?

Коли він запитав мене про це у відповідь я не зміг утриматися від здивованого вигуку.

- Судячи з тону твоєї розповіді, там не було ні краплі труднощів.

Тільки тому що я вибрав таку манеру мови. Хоча може і злегка цим захопився.

- Гей, Руді. Є одна річ, яку я хочу запитати.

- Що таке?

- Ти, чому ти навіть не намагався відшукати сліди інформації про решту людей, які були телепортовані, поки був на демонічному континенті?

Я мовчав. У мене не було іншого вибору, крім мовчання. Навіть якщо запитати мене "Чому?", я не знайдуся що відповісти. Тут є тільки одна відповідь. Тільки одна причина. Тому що я забув. Спочатку в нас були великі труднощі, однак навіть коли я зміг зітхнути вільніше, у мене не виникло й єдиної думки, що можуть бути інші люди, окрім нас, які опинилися на демонічному континенті.

- Я... Я забув... У нас не було часу, і...

- Не було часу? Хоча в тебе було вдосталь часу, щоб допомагати якомусь демонові, якого ти навіть не знав, у тебе не вистачило часу потурбуватися про інших людей, які були телепортовані?

Я мовчав. Я неправильно розставив свої пріоритети. Тепер, коли він нагадав про це, все дійсно може виглядати так. І все одно, не питай у мене таке, коли все вже позаду. Я справді геть забув про це в той час. З цим уже нічого не поробиш, вірно?

- Ха! Не намагаючись відшукати інших, не написавши жодного листа, разом із цією милою, чарівною юною леді, ви були все одно що на пікніку, живучи як шукачі пригод. І не тільки, ти обзавівся сильним охоронцем, який супроводжував вас. І ось, ха, уперше прибувши в Мілішіон, ти побачив сцену викрадення і вирішив зіграти в героя, натягнувши трусики на голову?

Пол глузливо зітхнув і потягнувся за глечиком вина з сусіднього столика. Випивши половину залпом, він сплюнув, насміхаючись наді мною. Оскільки це був явно знущальний жест, я відчув роздратування. Хоча я й не збираюся просити його перестати напиватися, але хіба ми не в середині важливої розмови?

- Навіть мені доводилося справлятися з проблемами, що йдуть одна за одною. Я вирішив, що в ситуації, коли я не можу розібратися в тому, що відбувається, я просто маю захистити Еріс... Багато чого сталося, і з цим уже нічого не поробиш, вірно?

- Я ж не звинувачую тебе або щось у цьому роді.

Він говорив зухвало глузливим тоном. Нарешті я підвищив голос.

- У такому разі, чому ти явно намагаєшся посваритися зі мною?!

Я вже досяг меж свого терпіння, я просто не розумію, чому Пол говорить таке.

- Чому, питаєш? - Пол знову сплюнув.

- Це я тебе маю про це питати.

- Мене?

Я не можу зрозуміти цього. Що він намагається сказати?

- Та Еріс, яку ти згадав, адже дочка Філіпа?

- Е? А, звісно вона його донька.

- Я ніколи не бачив її, але ж вона напевно чарівна юна леді, так? Ти не надсилав листів, бо думав, що кількість її охоронців одразу ж зросте, і просто хотів вільно пофлірувати з нею по дорозі?

- Хіба я не сказав, що забув?

Нічого такого я не думав, але... Звісно, Еріс має високе становище в суспільстві. Рід Ґрейрат великий. Можливо, звернувшись до правителя Святого Порту, ми й отримали б одного чи двох охоронців. Але я ж пояснював, що в цей час мене якраз схопили звіролюди і... ох, я ж не пояснив, так? Я ще не встиг дістатися до цієї частини. Навіть так. Я щосили намагався зробити все, що можу, по-своєму. Хоча мені й не вдалося зробити все якнайкраще, це не дає йому права звинувачувати мене ось так.

Поки я мовчав, та войовниця в бікіні підійшла ззаду і поклала руки на плечі Пола. Бачачи це я презирливо усміхнувся. Хоч цей чоловік і говорив потужно й упевнено, не йому засуджувати мене коли справа стосується жінок. Він саме такий тип людини. Він не в тому становищі, щоб щось казати мені таке. Я жодного разу не чіплявся до Еріс всерйоз. Звичайно були ситуації близькі до цього. Були випадки, коли я піддавався своїм бажанням. Але жодного разу не накинувся на неї.

- Коли справа стосується жінок, я не хочу чути таке від тебе, батьку.

- ...Ха?

Очі Пола наповнилися роздратуванням. Але я цього не помітив.

- Що в тебе з цією жінкою?

- З Вірою?

- Мама, наша шановна матінка, і Лілія знають, що поруч із тобою треться така красуня?

- ... Вони не знають. Вони просто не можуть про це дізнатися.

Обличчя Пола відображало нестерпну скорботу, але я навіть не помітив цього. Я помилково вважав, що знайшов гідний контраргумент.

- То ти просто обманюєш їх як хочеться? Навіть змусив її одягнути таке еротичне вбрання. Схоже день, коли в мене з'явиться новий братик чи сестричка, не за горами, так?

Я навіть не встиг зрозуміти. Не встигнувши зрозуміти, я зазнав удару і був відкинутий на землю. Пол, переповнений злістю, дивився на мене зверху вниз.

- Не жартуй зі мною, Руді.

Мене вдарили. Чому? Прокляття.

- Гей, Руді. Раз вже ти тут, це означає, що проходив через Святий Порт, хіба ні?

- І що?

- Тоді ти ж маєш знати, так?

Я більше не розумію, що відбувається. Тільки те, що Пол щось приховує, але оскільки я не знаю про це, він продовжує мене звинувачувати так, бо думає, що я природно все знаю. Не жартуй так зі мною. Навіть я можу чогось не знати. Є безліч речей про які я хочу дізнатися.

- Я не знаю! - вигукнув я і, стиснувши кулак, вдарив Пола.

Він ухилився. Одночасно, я активував своє магічне око.

"Мою ногу схоплено і я перекинутий"

Я наступив на ногу Полу щосили. Потім, розвернувшись колом, націлився йому в підборіддя.

"Він ухиляється і завдає удару в ззаду контратакою"

Він рухається по справжньому добре для п'яного.

Я зібрав ману в правій руці. Я досі не можу зрівнятися з Полом у ближньому бою. Однак, якщо я використовую магію, це вже не проблема. Я створив вихор у правій руці і Пол вирушив у політ.

- Воа?!

Пол, обертаючись, пролетів у повітрі й був відкинутий за барну сойку. З гуркотом розлетілася випивка і впала на ліжко.

- Чорт! Тепер ти догрався!

Він одразу ж схопився, але його ноги слабкі. Цей ідіот випив занадто багато.

У минулому Пол був набагато сильнішим за цього. Навіть у такому положенні він зміг би ухилитися від вихору.

- Руді, ти сволота...

Ще одна жінка кинулася до Пола, який спотикався. Хоча він сам оточений усіма цими красунями, він справді сміє говорити мені всі ці речі!

- Не чіпай мене! - Він струсив її і встав переді мною.

- Поле, зі скількома ж жінками ти зраджував поки мене не було?

- Заткнися до біса!

"Він змахує правим своїм кулаком у мій бік."

Це був по-справжньому некрасивий, ясний удар, який я можу прочитати. Це справді той самий Пол? Від такої атаки я можу ухилитися навіть без свого магічного ока.

Я перехопив цю руку, і кинув його через плече. Звісно, я не знаю нічого такого, на кшталт дзюдо. Я просто використав магію вітру, щоб зробити це можливим, я з силою кинув його.

- Гухах...!

Схоже він навіть не може правильно використовувати укемі*. Хоча я насправді і не знаю чи існують у цьому світі такі техніки. Я осідлав Пола, який незграбно розпластався на підлозі, так само як зазвичай чинить Еріс, я заблокував обидві його руки колінами, нейтралізувавши будь-який опір.

- Я теж намагаюся з усіх сил!

Я вдарив його. Вдарив, вдарив, вдарив, вдарив. Пол витримав усе і досі дивиться на мене з ненавистю. Прокляття! Що з цим поглядом? Чому на мене дивляться ось так?

- Уже нічого не зміниш, чи не так?! Я опинився в місці, про яке нічого не знав! Там не було нікого, кого б я знав! І навіть так я якось зумів дістатися сюди! То чому мені дорікають за це ось так?!

- ...Оскільки це був ти, ти повинен був зробити все краще!

- Я не міг!

Після цього я безмовно вдарив Пола знову, і знову. Пол не сказав ні слова, і, поки кров сочилася з його рота, продовжував дивитися на мене. Роздратовано. Наче дивився на когось, хто просто не мав гідних причин.

Чому?

Він не повинен ось так дивитися на мене.

Прокляття...

Прокляття.

- Зупиниииись!

У цей момент щось промайнуло збоку і врізалося в мене. Через удар я відсахнувся і тієї ж миті Пол відкинув мене геть і піднявся.

Я приготувався до атаки.

Однак, Пол не рухався. Між нами стояла маленька дівчинка.

- Досить уже!

У неї був носик Пола і золоте волосся як у Зеніт. Я зрозумів усе з одного погляду. Це Норн. Моя молодша сестра. Вона так виросла. Якщо я правильно пам'ятаю, їй зараз п'ять, вірно? Ні, чи вже шість?

Чому ж вона стоїть до мене обличчям ось так от розкинувши ручки?

- Не знущайся з тата!

Почувши ці слова, я завмер. Знущатися? Ні, я просто... Е?

Норн, дивлячись на мене очима, готова ось-ось заплакати. Я тут же озирнувся і чомусь... Усі погляди оточуючих були сповнені осуду.

- ...Та що таке?

Моє серце охопив холод. Я згадав той інцидент десятиліття тому. Той час, коли наді мною знущалися. У ті часи всі в класі дивилися на мене так само.

Ах, ну так. Я сказав щось недобре. Я здаюся. Моє серце розбите.

Мене це більше не хвилює. Я піду додому. Я нічого не бачив. Я нічого не знаю. Я повернуся назад у готель і чекатиму на Еріс і Руджерда. Тоді варто піти негайно. Завтра і післязавтра. Навіть поза столицею ми ще зможемо заробити грошей, тож кого це хвилює. У західному Порту теж має бути Гільдія шукачів пригод.

- Руді, не тільки тебе було телепортовано. Кожен із селища Буена теж був захоплений цим телепортаційним катаклізмом.

Пол вимовив щось, що я вже насилу чув.

---

Е? Що? Щойно... Що?!

- Ми залишили послання у Святому Порту і в Західному Порту. У Гільдії шукачів пригод. Ти став шукачем пригод, хіба ні? То чому ти не бачив їх...?

Навіть якщо ти кажеш, нічого там не... Ні, все правильно. Я не відвідував Гільдію шукачів пригод у Святому Порту. Оскільки одразу після того, як я вирушив забрати Руджерда, я закінчив тим, що здавався в селі клану Дорудія.

- Поки ти безтурботно подорожував, незліченна кількість людей загинула.

Незліченна кількість людей. Такий масштаб. Магічна катастрофа. Телепортаційна катастрофа. Чому я не зрозумів цього? Навіть Хітогамі тоді заявив "Масштабний магічний катаклізм". Чому ж я думав, що з селом Буена все гаразд?

Зрозуміло. Усі зникли...

- Іншими словами... Сільфі теж?

Коли я сказав це, Пол знову подивився на мене з люттю.

- Руді. Тебе більше турбує подружка, ніж твоя власна мати?

Я зковтнув.

- Ма... Мама все ще серед зниклих?!

- Так. Я так і не зміг відшукати її! І Лілію теж!

Гіркі слова Пола огріли мене немов ляпас. Я захитався, ніби отримавши повноцінний удар. Мої ноги підкосилися. Я відчуваю, що ось-ось впаду.

Поруч стілець, абияк я зміг спертися на нього.

- Щоб відшукати зниклих людей, ми організували пошукову групу.

Пошукова група. Ясно, інакше кажучи, люди тут із пошукової партії?

- Н-ні, чому пошукова група викрадає людей?

- Були й ті, хто став рабами.

Рабами, будучи телепортованими, навіть не знаючи, де вони перебувають, вони були обмануті й перетворені на рабів... І, мабуть, таких людей величезна кількість.

Пол і його група схоже відшукувала рабів зі списку зниклих одного за одним і чесно попросила власників повернути їм свободу. Однак серед них виявилося багато тих, хто не хоче розлучатися з рабами, яких вони отримали. Згідно з Мілісіанськими законами, незалежно від обставин, якщо людина стала рабом, вона є власністю свого господаря.

Ось чому Пол вирішив силою захопити рабів. Викрадення рабів природно злочин. Але в цьому законі є лазівка. Використовуючи її Пол звільнив незліченну кількість рабів.

Природно, якби це відповідало їхнім бажанням, найкраще було б залишити рабів. Однак, більшість із них благали в сльозах, щоб їм дозволили повернутися на батьківщину. Хлопчисько врятований цього разу був один із таких. Я думав, що вже бачив десь це обличчя, цей хлопчик був одним із тих, хто знущався з Сільфі в минулому, Сомал. Весь минулий рік він був змушений вести життя повії *.

Чулися гіркі крики тих, кого перетворили на рабів, але навіть серед них були ті, кого неможливо врятувати. Інакше кажучи, знаходилися й такі, хто був так принижений деякими дворянами, але все ж не зміг прийняти суворий підхід пошукової групи до таких справ. І зверху і знизу, вони піддавалися критиці з усіх боків. І хоча нерви Пола зношувалися з кожним днем, він ніколи не здавався і продовжував старатися як міг. Усе заради порятунку тих, хто був телепортований через магічний катаклізм.

- Руді, я думав ти вже давним-давно усвідомив усю ситуацію і вживаєш заходів.

У відповідь на слова Пола, я лише безсило схилив голову.

Не кажи щось настільки безпричинне... Як саме я мав усе усвідомити?

Ахх, але мені ясно. Ясно. Цілком можливо, що за час моєї мандрівки Демонічним континентом в одному з відвіданих міст були люди з регіону Фітттоа.

Якби я розпитав одного з них про його історію, я б давно усвідомив усю тяжкість ситуації. Я занадто недбало поставився до події. Моїм пріоритетом мало стати дізнатися більше про катаклізм замість ситуації з Руджердом. Я схибив.

- То для тебе це було просто безтурботною пригодою...

Безтурботною. Все так. Все правильно, чи не так? У той час як я збуджувався від трусиків Еріс. У той час як я збуджувався від тіл юних жінок з Гільдії Шукачів Пригод. У той час як я облизував стегна Великої Імператриці Світу демонів. У той час як я обмацував тіла тих дівчаток зі звіриними вушками. Пол ризикував своїм життям, щоб відшукати нашу сім'ю.

Звичайно він злий.

- ...

Ось тільки я не можу вибачитися. Тому що з цим уже нічого не поробиш, вірно? Як би сказати? Усе тому що я думав, що намагаюся з усіх сил у той час.

- ...

Пол нічого не говорить. Норн теж мовчить. Однак у її погляді я відчуваю сильне почуття неприязні. Це почуття розриває мене. Воно розриває мені серце. Воно розриває мені душу.

Коли я подивився навколо, я знайшов, що всі супутники Пола дивляться на мене з докором.

Спогади про моє минуле тут же спливли в пам'яті. Це було наступного дня після того, як фотографії мене, голого і приниженого, були розклеєні по школі. Погляди всіх, коли я зайшов у клас...

Мій розум захопила білосніжна порожнеча.

Частина 2

Я навіть не помітив, як повернувся в наш готель.

Я впав на ліжко. У мене не було думок. У мене взагалі не було жодних думок.

Я ні про що не думав.

Звідкись із кишені одягу пролунав шелест. Подивившись, я знайшов там письмовий папір.

Я зім'яв його і викинув.

Я не хочу нічого робити. Якщо подумати, це вперше коли мої батьки так холодно поставилися до мене. І не важливо в попередньому чи нинішньому житті. Що тут що там мої батьки балували мене.

І ось, тільки що, Пол повністю відкинув мене. І це ставлення було... Правильним. Так само до мене поставилися брати, коли викинули з дому.

Що я зробив не так?

Я не можу зрозуміти. Я планував зробити все правильно. Навіть якщо ретельно згадати минуле, я не робив фатальних помилок у своїх судженнях. Хоча це було досить ризиковано покластися на Руджерда на самому початку. Але, навіть сумніваючись у цьому богові, я все ж таки дослухався до його поради і довірився Руджерду.

Я намагався з усіх сил щасливо розповісти про свої пригоди. Хоча я і занадто захопився, я просто не хотів зайвий раз турбувати Пола, але також і моє его зіграло роль. "Я зміг зробити все це" - хотілося мені сказати.

Для Пола цілком можливо це все виглядало зовсім не смішно. І для товаришів Пола, як і слід було очікувати, це було зовсім не смішно.

Я дійсно промахнувся.

Я не збирався ставити Сільфі вище за свою матір. Я маю на увазі, Пол і Норн були там. Я думав, що і з Зеніт усе гаразд, вірно? Ні, це все відмовки, хіба ні? У той момент я зовсім не думав про Зеніт.

Це Пол був тим, хто підняв тему жінок. Я навіть не торкався Еріс. І мене відчитав Пол, у якого давня історія всяких інтрижок. Ось чому я мав право...

Ахх, ось воно як? Може, Пол і не зраджував з ними? Ясно. Якщо так, то природно він розлютився.

Добре, таке відчуття що я зміг трохи зібратися.

Гаразд. Завтра, я поговорю з ним ще раз. У будь-якому разі, навіть Пол був весь на емоціях. Адже таке вже траплялося з нами раніше?

Якщо ми поговоримо, він зрозуміє. Вірно, все буде добре. Навіть я турбуюся про свою сім'ю. Не те щоб це було не так. Я не шукав лише тому, що упустив важливу інформацію. Звичайно, це болісно, що за всі ці півтора року, що я міг би шукати на демонічному континенті, я так нічого і не зробив. Але я все ще живий. Я якось із цим впораюся.

Точно. Усе буде нормально, якщо я почну правильно шукати їх. Пол теж має це розуміти. У такому величезному світі, тільки те, що ви не знайшли їх одразу, ще не означає, що вони ніколи не будуть знайдені.

Ось чому я заспокою Пола і ми почнемо працювати за цим планом. Ми зосередимося на місцях, де ще не шукали. Я теж допоможу. Якщо доставлю Еріс в Асуру, я зможу піти на північ і пошукати в північних областях.

Правильно. Насамперед зустрітися з Полом... Я повернуся в той бар і зустрінуся з Полом...

- ...Оопп.

Раптово я відчув нудоту і кинувся у ванну. І мене вивернуло, повністю.

Навіть якщо я розумію все це в теорії, моє серце зовсім не визнає цього. Оскільки я давно вже не стикався з таким ставленням сім'ї, моє серце повністю розбите.

Частина 3

Руджерд повернувся незабаром після полудня. Він був у значно веселішому настрої, ніж зазвичай, і якщо придивитися, тримав щось схоже на конверт. Але побачивши, що я сиджу на ліжку, він насупився.

- Щось сталося? - запитали мене.

- Мій батько в цьому місті.

Коли я так відповів, Руджерд прийняв ще більш суворий вигляд.

- ...Тобі було сказано щось неприємне?

- Так.

- Минуло багато часу з вашої останньої зустрічі, так?

- Так.

- Розкажи мені подробиці.

Не приховуючи нічого, я повідав про те, що трапилося.

Руджерд коротко сказав "Ось як?". Бесіда на цьому зупинилася. Він залишив мене на деякий час.

Частина 4

Увечері повернулася Еріс. Мабуть, щось трапилося, бо вона виглядала схвильованою. До грудей прилипло листя, а на щоках бруд. Проте виглядала вона цілком щасливою.

З огляду на зовнішній вигляд, здається її полювання на гоблінів було вдалим. Я радий.

- З поверненням.

- Я повернулася, Рудеусе. Знаєш! Ах...

Коли я посміхнувся їй, вона приголомшено здригнулася. І тут же кинулася до мене.

- Хто це був? Хто це з тобою зробив?! - з шаленим виглядом вона почала трясти мене за плечі.

- Нічого страшного.

- Та не може такого бути!

Вона продовжувала сипати подібними запитаннями, ставлячи їх по кілька разів поспіль. Вона була наполеглива, тож я, нічого не приховуючи, байдуже розповів про свою розмову з Полом. Я розповів, що я йому сказав, про його реакцію і про те, що потім сталося.

- Та що ж таке?! Це...! - вислухавши мою історію, Еріс вкрай розлютилася.

- Сказати щось настільки самозакохане як це, це непробачно! Та він узагалі знає, як важко ти стараєшся?! Заявляти, що це були всього лише ігри...! Абсолютно непростимо! Він не гідний зватися батьком! Та я поб'ю його до смерті!

Викрикнувши щось небезпечне, вона рвонула з кімнати з мечем у руках. У мене не залишилося жодних сил, щоб зупинити її, тож я просто дивився, як вона втекла ось так.

Частина 5

Кілька хвилин потому Еріс повернулася. Її спіймав Руджерд за загривок і її несли як кошеня.

- Відпусти мене!

- Не варто втручатися в сварку батька і сина - заявивши це, Руджерд опустив Еріс на ліжко. Вона тут же розвернулася і втупилася на нього.

- Навіть якщо це сварка батька й сина, є речі, про які можна говорити, і ті, про які не можна!

- Так. Але я можу зрозуміти почуття батька Рудеуса.

- Тоді як щодо почуттів самого Рудеуса?! Це Рудеус. Рудеус, який завжди ставиться до всього з розумінням, який спокійний навіть коли його б'ють і штовхають. І його довели до депресії!

- Якщо він у депресії, тоді втіш його. Якщо ти жінка то здатна на це, так? *

- Що?!

Еріс просто втратила слова, а Руджерд спустився вниз по сходах.

Еріс, що залишилася в кімнаті, виглядала так ніби ніяк не може заспокоїтися, і блукала з кутка в куток. Потайки поглядаючи на мене, вона іноді приймала свою зухвалу позу, схрестивши руки. Стоячи так, вона відкривала було рот, щоб щось сказати, але тут же зупинялася і знову починала бродити взад-вперед. Вона просто не могла заспокоїтися. Ну прямо ведмідь у клітці.

Врешті-решт вона сіла поруч зі мною. Боязко. Не кажучи ні слова. Вона сіла. Делікатно збільшивши відстань.

Цікаво, який зараз у Еріс вираз обличчя? Я не можу розгледіти. Мені просто не вистачає самовладання, щоб дивитися в чиєсь обличчя.

Минуло трохи часу.

Раптово я зрозумів що її вже немає поруч. І щойно я почав хвилюватися, куди ж вона пішла, мене міцно обійняли ззаду.

- Усе буде гаразд. Я на твоєму боці...

Сказавши це, Еріс обняла долонями мою голову. М'яка, тепла, злегка пахне потом. Усе, що я пережив за минулий рік, було пов'язано із запахом Еріс.

Я відчув, що я в безпеці. Почуття тривоги через те, що я був відкинутий своєю сім'єю, мій страх... Я відчув, як усе це було зметено геть. Еріс уже стала частиною моєї сім'ї. Якби Еріс була в моєму минулому житті, можливо, я був би врятований куди раніше. Це були обійми, які дозволяли мені думати про це.

- Дякую, Еріс.

- Мені шкода, Рудеусе. Я не така вже й хороша в подібного роду речах.

Я розвернувся і схопив її за руки. Це були мозолисті від меча, сильні руки, зовсім не такі, які могли б належати доньці зі шляхетної родини. Ці руки ясно показували величезні докладені зусилля.

- Ні, ти по-справжньому допомогла мені.

- ...Мммм.

Розбите на шматочки серце знову зрослося і потроху моє самовладання повернулося до мене.

Думаючи про це, відчуваючи полегшення, я всім тілом притиснувся до Еріс. Я просто побуду з нею так ще трохи.

 

↑ Приб. пер. це загальна назва прийомів у японських бойових мистецтвах, що дають змогу безпечно приземлитися після таких ось кидків і падінь. Скажімо звичайний перекат після стрибка - теж укемі.

 

P.S.

Якщо хочете допомогти у розвитку перекладацької роботи, можете зробити донат за реквізитами нижче

Монобанк 5375411506298475

ПриватБанк 5457082274610455

Патреон patreon.com/Kellar126