Частина 1

---З точки зору Пола---

Коли я прийшов до тями, то зрозумів, що перебуваю посеред лугів на полі трави.

Це були поля трави. По-іншому і не скажеш, крім як "поля трави". Тут не було нічого, крім звичайнісінької трави, нічого конкретного, але як не дивно я відчував, що мені це місце знайоме. Я витратив чимало хвилин, намагаючись з'ясувати, де це знаходиться. Я згадав. Це Південна частина королівства Асура. Неподалік від міста, де я одного разу зупинявся. У той час я тільки вивчав фехтування стилю Бога Води в місті. Іншими словами, це поблизу від будинку Лілії.

Я подумав що це сон. Цілком природно було так подумати.

Навіть так, це досить ностальгічне місце. Скільки років я прожив тут. Один рік, чи два? Я пам'ятаю тільки, що це було не надто довго.

Мої спогади в основному стосувалися тієї школи фехтування, я згадав одного зі старших учнів.

Він був мерзенним хлопцем. Особистість, яка тільки й знає як говорити гидоти. Це був покидьок, через якого проблеми так і сипалися мені на голову, і все тому що я нібито не мав права перевершувати його, навіть коли він побачив мій талант.

Я ненавиджу всі ці нав'язані стосунки старший-молодший і начальник-підлеглий. Я і з дому теж втік тому, що доводилося вічно підкорятися батькові. І навіть так мій батько був кращим за того хлопця. Як би пояснити, все тому що його сила була реальною.

Однак, той мій старший "товариш" узагалі не володів будь-якою силою. Він був усього лише дрібною сошкою, яка могла лише базікати, насолоджуючись своїм нарцисизмом. Коли я тренувався, щоб досягти середнього рівня, цей хлопець усе ще крутився в районі початкового. Це було явно низького польоту.

Але навіть у головній школі, він вважався їхнім найкращим серед старших учнем у фехтуванні стилю Бога Води. Вони лише вигадували різні відмовки, щоб виправдати власну некомпетентність так чи інакше.

Я часто думав що одного разу покажу свою справжню силу цим хлопцям.

Проте врешті я так і не зміг нічого показати цьому хлопцю.

Було багато речей з якими я досі не можу змиритися. На кшталт того злочину, що я вчинив з Лілією, так що я втік. Я був більш-менш націлений на це з самого початку, це факт що мені хотілося таким вчинком довести свою цінність для них. Ці хлопці почали несамовито мене шукати, відразу після того, як я втік. Я залишив країну, щоб висміяти їх.

Коли я згадую про це, то розумію, що тоді був просто дитиною. Як там діяв той старший учень не важливо, факт що я вчинив поганий вчинок з Лілією.

- ...нн.

Подув вітер. Пил полетів в очі і я примружився. Потім раптом відчув як щось смикає край мого одягу.

- Тату... де, ми..?

- Ох?

Придивившись, це Норн тісно до мене притискалася. Вона дивилася з таким занепокоєнням.

Нарешті поправивши свій домашній халат, я зрозумів, що стою на рівнині.

Підошви ніг ясно відчувають поверхню землі.

Тепло Норн.

Це був не сон.

- ...Що ж це?

Я не розумію, чому я тут. Якби я був сам, то до останнього б думав, що це сон. Однак тут була Норн, притиснута до моїх грудей. Норн народилася три роки тому. Крихітна Норн.

Моя мила донечка.

Я рідко вступав у контакт зі своїми доньками. Оскільки я сподівався стати суворим батьком, зазвичай я уникав з ними тісного фізичного контакту.

То чому ж я обіймаю Норн...?

...Ох, точно.

Я згадав.

Тільки нещодавно я розмовляв удома із Зеніт. Це була просто балаканина, нічого особливого.

- Коли наші доньки підростуть, вони й самі почнуть уникати контакту з їхнім батьком, тож нормально, якщо перестанеш стримуватися, хоча б зараз.

- Ні, ні, я прагну стати гідним батьком. На відміну від Рудеуса, Норн схоже більш приземлена, тож я буду з більшою обережністю ставитися до своїх батьківських обов'язків.

- Отже, справа не в тому, що ти не любиш її?

- ...Так, давай тоді я все-таки обійму її...

Така ось розмова.

Неподалік, Лілія чогось навчала Айшу. Лілія хотіла, щоб Айша пройшла спеціалізоване навчання. Я був проти, кажучи, що ми повинні дозволити дітям рости більш вільно, але був повністю переможений Лілією.

Айша росла швидко. Усе, чого її вчили, вона одразу засвоювала, скажімо, ходити вона навчилася напрочуд швидко.

І ось.

Якраз у цей час мене охопило яскраве світло.

Ох, я згадав. Спогади повернулися.

...Схоже, щось трапилося, я тут же усвідомив це.

- ...Тату? - пролунав стривожений голос Норн, вона дивилася мені в обличчя.

- Усе добре.

Я ніжно погладив її по голові, потім оглянув околиці. Не було й сліду Лілії або Зеніт.

Чи були вони десь поблизу, чи це тільки мене забрало разом із Норн?

Але чому?

...Я згадав.

У підземеллі був один раз, коли я потрапив у жорстоку пастку. Здається, це була якась магія телепортації, яку ми запустили. Мені пощастило, що того разу мене закинуло кудись недалеко. Еліналіз якраз схопилася за край мого одягу і її теж захопило. Це була пастка, яка може спричинити миттєву смерть, якщо вам не пощастить. Мавпу розвідника, що теж потрапив у пастку, ми так ніколи й не знайшли... Ну та неважливо.

Якщо підбити підсумки, тільки людина, що увійшла з вами в прямий контакт, у цей момент буде телепортована разом із вами. Ось тому Норн зі мною.

Однак, чому? Чому це сталося?

Це було занадто раптово. Чиїх рук це справа?

У мене є багато ворогів. Не було б дивно, якби хтось із них зробив подібне.

Однак це була телепортація. Телепортація це зовсім інша історія. Не існує заклинань для магії телепортації.

Значить були використані магічні предмети чи ще якісь магічні речі.

Предмети заряджені магією телепортації давно визнані нелегальними в усьому світі. Магія телепортації визнана забороненою технікою і давно загублена.

Тільки щоб помститися мені, одній єдиній людині, навіщо було йти таким заплутаним, складним і небезпечним шляхом? Крім того навіщо взагалі переносити мене в ці непотрібні луки?

Не може бути. Учень зі школи фехтування був одним із винуватців? Одна думка раптом спливла в моїй голові. Мене відправили подалі, щоб дістатися до Лілії? Місце, де я опинився, може бути підказкою. І на той час, коли я повернуся додому, Лілія і Зеніт уже будуть збезчещені якимось вульгарним чоловіком. Прокляття, здається це цілком може бути планом, що вони склали.

- Агов, батьку.

- Норн, все добре. Ми негайно повертаємося додому.

Безперервно бурмочучи це самому собі, я попрямував до міста.

На щастя, на випадок якщо щось трапиться, у піхвах меча були приховані золоті асурійські монети. Меч же я завжди носив при собі, це була звичка ще з часів, коли я був шукачем пригод. Я не знімаю його навіть коли сплю. Єдиний час коли я дозволяю собі знімати його, це коли проводжу час із жінкою.

Моя карта шукача пригод теж була зашита в піхви. Якраз на такий випадок.

Я вирушив до Гільдії шукачів пригод і розміняв гроші. Вісім великих мідних монет і дев'ять срібних. А я й не знав, що вони підняли комісію. Хоча й такої кількості має вистачити.

Я швидко переглянув завдання на дошці оголошень, і оскільки там було завдання на швидку доставку, я негайно взяв його.

Леді за прийомним столом поповнила магічний заряд карти шукача пригод і підтвердила прийняття завдання. Зрозумівши, що рейтинг записаний у карті був S, вона чимало здивувалася. Причина здивування крилася не тому що вищий ранг був рідкістю, а радше сам факт прийняття такого запиту. Зазвичай такі завдання на доставку не вимагають жодного рейтингу через терміновість, але за замовчуванням вони вважаються запитами E рівня. Зазвичай я не приховую причин, але зараз пояснювати було б занадто клопітно, тож я не став.

Я з готовністю простягнув срібну монету. Скільки ж років минуло відтоді, коли я востаннє готувався до подорожі? Це було давно, але я все ще ясно пам'ятаю, що може знадобитися. Приготування були завершені в найкоротші терміни.

Також я взяв у Гільдії Шукачів Пригод коня в оренду. Як же я радий, що там був запит на термінову доставку. Однією з багатьох переваг рейтингу S, є вільне надання коня якраз для таких завдань. І звісно це не обов'язково означає, що мені потрібно повертати його одразу ж після виконання роботи.

Цього разу я одразу попрямував у зовсім в іншому напрямку, ніж той, якого вимагала доставка. Звісно мені незручно перед замовником, але в мене теж надзвичайна ситуація.

Цей кінь напевно був у них одним із найкращих. Мені знову пощастило. Це все лише показує якою надзвичайною була ситуація. Цілком могло бути, що мій статус шукача пригод давно анульований і я не зможу скористатися його перевагами. Все-таки я вже не збирався продовжити вести життя шукача пригод.

Посадивши Норн на спину коня, я застрибнув слідом. Негайно ми виїхали з міста.

Частина 2

Норн стало зле по дорозі. Схоже, я занадто поспішав.

У Норн немає абсолютно ніякого досвіду їзди на конях, тим більше в такого роду постійній їзді вдень і вночі, тим паче що вона ще тільки дитина.

Знадобився час, щоб вилікувати Норн, тож на той час, як ми дісталися регіону Фіттоа, минуло вже два місяці. Таку ж кількість днів забрала б поїздка в кінному екіпажі. Тож завдання на доставку було давно провалено. Ну штраф не був великою проблемою, хоча...

Хоча я був у розпачі. Ще до того як ми дісталися до села Буена, я вже почав усвідомлювати всю серйозність ситуації.

Весь регіон Фіттоа зник.

Я був у повній розгубленості. Що ж сталося? Де взагалі село Буена, що я знав?

Зеніт?

Лілія?

Міста-фортеці Роа теж більше не було.

Чи означає це що Рудеус теж зник?

Дурниця...

Несвідомо я впав на коліна.

"Знищення в телепортаційній пастці"

Ці слова крутилися в голові. Ще з часів шукача пригод.

Я безліч разів чув історії про підземелля, що найнебезпечнішими пастками там є телепортаційні. У кращому разі групу виявляють розділеною на частини, і ніхто навіть не знає, де можуть перебувати їхні товариші. Одна з найгірших пасток, у яку не варто потрапляти.

Я чув багато розповідей про групи, які потрапили в таку пастку, і більшість із них були повністю знищені. Якщо якась група потрапляє в таку пастку, вони повинні обов'язково відшукати шлях назовні до точки зустрічі... В іншому разі, ті, хто не зможе вибратися, найімовірніше, помруть. Той, хто почує таку розповідь, буде приголомшений.

Але, безумовно. У такому місці як це... Я...

- Тату, ми все ще не вдома?

Ці слова повернули мене до реальності. Моя дочка, якій лише три рочки, схопилася за мій одяг.

Я мовчки обійняв Норн.

- Тату? Що таке?

Так. Я тато. Тато.

Не проявляти жодних слабкостей. Я повинен зберегти рішучий настрій.

Так і є. Телепортація справді страшна пастка. Я не знаю, чому ми опинилися в такій ситуації. Але я живий. Зеніт теж колишня шукачка пригод. Навіть Лілія, хоча вона й не така сильна, володіє мечем.

Айша... Я спробував пригадати, у той час, у той момент, Лілія ж була в контакті з Айшею, так?

...Я не можу згадати чітко.

Ні, не здавайся. Того разу Лілія точно тримала Айшу за руку. Давайте думати, що це так.

Частина 3

Повертаючи запозиченого коня в найближчому місті я спробував зібрати деякі відомості.

Здається катастрофа охопила весь регіон Фітттоа. Саурос і Філіп обидва зникли і тепер лорд його брат. Але не схоже, що цей брат Філіпа збирається брати на себе відповідальність і втрутитися в будь-який момент, розбираючись із наслідками катастрофи. Він занадто стурбований своїм власним становищем, щоб турбуватися про надання допомоги. Схоже замість того, щоб захищати людей, які опинилися під його пануванням, він вважає за краще піклуватися про себе. Ось тому дворяни Асури абсолютно огидні.

Поки я збирав дані, старий на ім'я Альфонс зв'язався зі мною. Він був дворецьким, який служив у Філіпа.

Він присягнувся у вірності роду Ґрейрат. І навіть у такій ситуації не став переслідувати власних корисливих цілей. Він навіть використав свої заощадження, щоб почати будівництво таборів для біженців.

Альфонс сказав, що потребує моєї допомоги. Почувши від мене запитання: "Чому я?", він відповів, що чув про мене від Філіпа.

А Філіп сказав: "Він людина, яка завжди докладає всіх зусиль у надзвичайній ситуації, але оскільки він не вміє передбачати наслідки, то він вкрай ненадійна людина, що завжди вплутується в неприємності через свої ж власні помилки. "

Ось так от. І це не його справа. Альфнос схоже сумнівався, чи варто зв'язуватися зі мною, але оскільки я був батьком Рудеуса, він скористався шансом запропонувати співпрацю. Я просто слідував ходу розмови, але дуже зрадів, що Рудеуса так високо оцінив навіть дворецький родини.

Охоче погодившись, я пішов за інструкціями Альфонса.

Після цього минув місяць. Альфонс постійно збирає і позичає добровольців і кошти з найрізноманітніших джерел і використовує їх, щоб розгорнути табори для біженців. Які чудові здібності.

Я ж, своєю чергою, відшукував і збирав разом загублених людей у цих таборах, а також організував і керував "Пошуковою групою Фіттоа". Ця мережа розкинулася в усіх напрямках, намагаючись врятувати тих, хто перетворився на біженців.

Однак моєю основною метою було не рятувати всіляких незнайомих людей, а допомогти відшукати мою власну родину. На той час сили, зібрані докупи, були достатньо великі, щоб належати й королю. Альфонс уже організував стійке джерело коштів на підтримку таборів.

Я залишив записки у всіх таборах біженців, описавши свої плани, і попрямував у Святе Королівство Міліс, до Штабквартири Гільдії Шукачів Пригод. Міліс і Асура, якщо я зможу успішно налагодити контакт між цими двома країнами, можна було б легше обмінюватися інформацією. Це було рішення, яке я прийняв.

Так можна з легкістю буде відшукати всіх і кожного. Це те, що я думав у той час. Я був занадто наївний.

Частина 4

Минуло пів року відтоді, як я почав свою діяльність у Мілісі. Значну кількість людей було закинуто на континент Міліс.

І всі вони були врятовані один за одним. Дехто з них потрапив у рабство. Але я вирішив врятувати їх усіх.

Варто сказати, що якщо будете звільняти рабів насильно, закінчите тим, що підете проти законів королівства Міліс. Але ж і Лілія із Зеніт цілком можливо теж врешті-решт опинилися в рабстві. Якби це було так, то не може бути жодних вагань, навіть якщо це вважається злочином. Я врятую їх усіх. Я продовжував дотримуватися такого судження. Таким чином, у будь-якій ситуації я пам'ятатиму, що я роблю і навіщо. Я не можу дозволити будь-якому прецеденту або іншій причині похитнути моє рішення.

Думаючи про це, я усвідомив, що можу покластися на сім'ю Зеніт. Рід Зеніт, могутні дворяни в королівстві Міліс. Престижний і відомий як рід багатьох прекрасних лицарів. Я точно міг покластися на них.

Порятунок біженців теж просувався добре. Завдяки рано розпочатим діям, багато людей, які потребували допомоги, були знайдені майже миттєво.

Багатьох із них справді було телепортовано на континент Міліс. Їм довелося повертатися пішки, тож ми видавали їм гроші на подорож як допомогу. Літнім людям і дітям, яких відшукала "Пошукова група Фітттоа", надавалися місця для відпочинку. Для тих же, хто потрапив у рабство, були потрібні гроші, щоб викупити назад їхню свободу. Тут дуже допомагав вплив сім'ї Зеніт. Якщо ж усе це не спрацьовувало, тоді ми шукали способи викрасти їх назад.

Звісно, це викликало проблеми.

Коли дворянам королівства Міліс стало відомо, що я відповідальний за недавні зникнення і крадіжку рабів, багато хто послав свої часті армії, щоб атакувати мене. Це спричинило багато жертв, але мене не зупинило. Усе що ми робимо - виправдано. Ми мали рацію, рятуючи людей, і тому пошукова група продовжувала слідувати за мною.

Я використовував становище дворянина з роду Ґрейрат королівства Асура, сім'ю Зеніт і те, що я колишній авантюрист, щоб впоратися з проблемою. Однак жодна крихта інформації про Лілію або Зеніт так і не дісталася мене. Не кажучи вже про те, що те ж саме стосувалося Рудеуса. Мій син, де б не опинився, обов'язково був би в центрі уваги та чуток, але, на жаль, нічого такого не потрапляло до моїх інформаційних мереж.

Частина 5

Минув один рік. Він пролетів просто миттєво.

До цього часу звіти про знайдених стали досить розпливчастими і заплутаними, а також більш рідкісними, ніж раніше. Були ті, хто був знайдений посеред континенту Міліс і на півдні Центрального материка. Було кілька сільських жителів, яких так досі й не знайшли, та інші, хто досі перебуває в рабстві.

З цієї причини, звільнення рабів планомірно триває. Насамперед потрібно утримувати їх у безпеці, навіть якщо це вимагатиме застосування грубої сили. Також я зрозумів, що для багатьох місцевих дворян таке вважається огидним, настільки, що вони просто не можуть закрити на це очі. Ситуація стала ще гіршою, оскільки багато наших членів були атаковані і вбиті або серйозно поранені. Також є кілька членів, які дорікають мені за такі жорсткі методи. Ми могли б усе зробити краще, не кажучи вже про те, що я не очікував, що ми опинимося в такій ситуації. Але навіть так, моя думка не змінилася. Уже занадто пізно, щоб дозволити собі змінювати її.

Нещодавно стало надходити більше звітів про смерті біженців. У цьому не було нічого раптового або неясного. Від самого початку було багато повідомлень про смерті. Чесно кажучи, повідомлень про смерть було більше, ніж про тих, хто вижив. Це, Хлоя, Роулз, Бонні, Лейн, Маріон, Монті... Щоразу, коли я чую доповідь про смерть знайомого, по хребту пробігає холод.

Були деякі, кого зламали такі звіти. Були ті, кого ми ледь встигли врятувати від самогубства. Були ті, хто звинувачував мене, запитуючи, чому ми не почали пошуки в тому місці раніше. Щоразу це занурювало мене у все більш спустошений стан.

Потім, з часом, навіть ці звіти про смерті стали неоднозначними. Людина може бути мертвою. Труп, схожий на цю людину, тільки недавно знайшли. Десь у небезпечній гущавині лісу, хтось бачив когось схожого на цю людину. Якщо подумати як слід, всі вжиті нами дії виявилися марними для занадто багатьох.

І інформації про мою сім'ю досі не надходило.

Я думав, що міг зазнати невдачі. Нам варто було шукати на демонічному континенті та в північних районах Центрального материка. Якщо вони опинилися в рабстві в тих місцях, то ще можуть бути живі. Ми повинні були зробити все що можливо. Насамперед варто було почати пошуки в найнебезпечніших місцях

Ні, неможливо.

Більшість членів пошукової групи не придатні для боїв. Більша частина з них прості фермери. Деякі були шукачами пригод, але їх надто мало, і всіх кого я знав я вже відправив у відповідні місця. Решта ж членів "Пошукової Групи Фіттоа", навіть якщо і відправити їх на Демонічний континент, північ Центрального материка і континент Беґарітто, вони не зможуть вистояти в битвах. І тоді вже знадобиться рятувати самих рятувальників.

Тому мій вибір не був неправильним. Завдяки зробленому мною рішенню, я зміг врятувати тисячі біженців.

Можливо, якби я налагодив контакти з колишніми членами "Іклів Чорного Вовка", я б зміг організувати пошуки і на континенті Беґарітто та демонічному материку. На жаль, я зміг зв'язатися тільки з одним. Крім того, це було всього лише раз, і я більше не знаю де він був і чим займався далі.

Не думаю що вони такі безсердечні хлопці. Наші стосунки спочатку були поганими, і я неслабо посварився з ними під час нашого розставання. Це було найгірше з можливих прощань. Не було б дивно, якби вони досі на мене ображалися. Чому я зробив таке в минулому? Знаю, все тому, що був справжньою дитиною. І як уже кажуть, пізно вже шкодувати про це.

Частина 6

Минуло півтора року. За цей час я став більше випивати. Це вже факт, що я ні на що не здатний, поки не вип'ю.

Я п'ю з ранку до ночі. Не буває часу, коли я тверезий. Іноді я думаю, прокидаючись серед ночі, що мені не слід бути таким. Я став абсолютно даремний. І все через думку, що вся моя сім'я загинула. Якою була їхня смерть, що стало з їхніми тілами? Зрештою я можу думати тільки про це. Адже навіть про свого виняткового сина я досі нічого не чув із самого моменту катастрофи.

Я не хочу думати.

Я не хочу думати про їхню смерть.

Упевнений кожен із них ці півтора року чекав моєї допомоги і врешті помер у сльозах. Коли я думаю про це, я мало не божеволію. Чому я ще тут? З усіх можливих варіантів найкраще було б почати пошуки в найнебезпечніших місцях. Навіть у найгіршому випадку, залишившись абсолютно один. Я якось викрутився б.

Будь-яка помилка в моїх рішеннях коштувала комусь смерті, тим, хто міг бути врятований, але так і не був. Усіх тих, хто були нам дорогі, тих, хто були для нас найважливішим, було безжально в нас відібрано. Все ще не бажаючи вірити цьому, я топлю печаль в алкоголі. Тільки напившись до безпам'ятства я можу бути щасливий.

Я вже не здатний на будь-яку роботу. Через шість місяців план із повернення всіх знайдених на континенті Міліс назад у Фіттоа стартував. Я не можу просто перевезти тих, хто хворий, жінок, дітей і старих ось так запросто. Є люди, які просто не витримають довгу подорож, не кажучи вже про те, що потрібно по золотій монеті на кожного на транспортні витрати. Ми можемо лише сподіватися, що все пройде добре під час повернення додому. Наша "Пошукова Група Фіттоа" поверне їх назад. І ось, поки план втілюється, навіть якщо я, той, хто несе за нього відповідальність, не беру участі в зборах, а замість цього напиваюся цілими днями.

Усі ключові члени, включно зі мною, залишилися на Мілісі. Але наша пошукова активність природно скоротилася.

Два роки.

Пошуковий рух припинився не минуло й двох років. Хоча я думаю, що ще занадто рано, були й інші, хто вважав, що цього достатньо. Якщо ми продовжимо пошуки далі, то просто викинемо гроші на вітер.

Зрештою я так і не зміг відшукати навіть одного члена сім'ї. Що за нікчемна людина. Чому ж я такий нікчемний? Завжди був дитиною, не пристосованою до дорослого життя в усі часи.

Члени групи вже почали триматися подалі від мене, того хто завжди лише п'є і смердить перегаром. Це природно. Ніхто не захоче зв'язуватися з таким дурнем, який тільки й знає що напиватися цілий день.

Однак був один виняток, і це була Норн.

- Тату! Там щойно був такий великий чоловік.

Навіть коли я п'яний, Норн усе ще розмовляє зі мною так радісно.

Норн.

Для мене Норн тепер єдина сім'я. Вона моя найважливіша людина в цілому світі. Для мене існує тільки Норн.

Правильно. Я так і не вирушив на континент Беґарітто або Демонічний материк. І це через присутність Норн. Моїй дочці всього чотири роки зараз, як я можу кинути її одну? Чому я маю залишити її позаду і вирушати в настільки небезпечне місце, де можу померти?

- Ох? Що таке Норн? У тебе сталося щось цікаве?

- Так! Коли я мало не впала в канаву недавно, лисий чоловік мені допоміг! І ось це! Я отримала ось це!

Говорячи це, Норн витягнула вгору ручки, щасливо показуючи те, що в них тримала. Це було яблуко. Червоне яблуко. І справді найапетитнішого кольору.

- Ясно, це добре. Ти як слід йому подякувала?

- Так, я сказала "Дякую". А лисий дядько погладив мене по голові!

- Ясно, ясно. Хороша людина. Але тобі не варто звати його лисим, це може його образити.

Розмовляти з моєю донькою завжди кумедно. Норн мій скарб. Якщо хоч хтось посміє її торкнутися, я готовий виступити проти всього королівства Міліс. І якраз у той час як я думав про це...

- Лідере, все дуже погано!

Один із членів моєї групи увірвався в мою кімнату, перервавши розмову з моєю дорогоцінною донькою, я відчув легке роздратування.

Зазвичай я б просто накричав на нього на всю міць легенів. Однак, поруч із донькою, моя гордість утримала мене від цього.

- У чому річ?

- Я виконував роботу, яку ви мені доручили, коли на нас напали!

- Напали?

На них напали. Але хто? Повинно бути знову ці прокляті дворяни. Ми розповіли їм, що це були піддані королівства Асура, незаконно перетворені на рабство після тієї катастрофи. І навіть так, вони й пальцем не поворухнули, щоб повернути їх, жадібні виродки. І ось сьогодні знову та сама історія, вони послали людей повернути своїх рабів назад.

- Добре, всі, швидко підготуйтеся. Ходімо!

Зараз покличемо кожного, щоб зібралися разом. Вони не настільки сильні бійці, але і їхні супротивники аж ніяк не сильні шукачі пригод, здатні пробитися крізь підземелля. Вони мають бути в змозі хоча б бути з такими нарівні.

Поки вони збираються, я вирушу туди, де виникли проблеми. Це місце поблизу, тож я зможу одразу втрутитися. Секретним притулком Пошукової Команди було скупчення старих складів, де зберігався одяг та інші подібні речі. Це місце ніхто не повинен виявити. Це погано. Можливо, знадобиться змінити нашу базу.

- Містере Поле, ворог лише один, але він сильний, будьте обережні.

- ...він володіє мечем?

- Ні, це маг. Ймовірно дитина, але його обличчя приховано.

Магічне кодло... Можливо любитель, хоча якщо так, як він зміг перемогти так багато дорослих супротивників?

Напевно він із гномів або гобітів. З їхнім маленьким, як у дитини, зростом, він міг із легкістю обдурити нас, змусивши вважати себе простою дитиною.

Противник із карликових рас. Навіть п'яний, я повинен зуміти перемогти. Упевнений, мене не здолати простому бандиту, але... Ні, не проблема. У мене більш ніж достатньо можливостей у плані бойових здібностей.

 

Думаючи так, я вирушив на склад.

 

P.S.

Якщо хочете допомогти у розвитку перекладацької роботи, можете зробити донат за реквізитами нижче

Монобанк 5375411506298475

ПриватБанк 5457082274610455

Патреон patreon.com/Kellar126