Частина 1

Я вирішив пробувати виходити з дому частіше.

Для Роксі було непросто вивести мене назовні. Це не повинно пропасти даремно.

- Тату. Можна я піду пограю зовні?

В один із днів запитав я Пола, тримаючи в руках ботанічну енциклопедію. Діти мого віку зазвичай уже самостійно бігають важкодоступними місцями в пошуках невідомого, не встигнеш і оком кліпнути. Але я зовсім не збирався далеко йти, щоб не змушувати батьків зайвий раз хвилюватися.

- Зовні? Погратися? Не у дворі?

- Так.

- О-охх. Звичайно.

Він з легкістю погодився.

- Якщо подумати, ми досі не давали тобі особистого часу. Ми необдумано вирішили навчати тебе магії і технік меча одночасно, але ж ігри теж дуже важливі для дитини.

- Я вдячний за те, що знайшов таких чудових учителів.

Я завжди вважав, що Пол дуже суворо ставиться до навчання, але, схоже, у нього є і м'яка сторона. Я був навіть готовий до того, що у відповідь мене змусять продовжувати тренування з мечем увесь день. Яка трата нервів. Навіть якщо він багато в чому покладається на інстинкти і почуття, схоже, він не з того типу людей, які вважають "якщо є бажання, знайдеться і спосіб".

- Якщо подумати, ти ж і справді збираєшся вийти назовні, хм. У мене завжди було відчуття, що твоє тіло було занадто слабким у минулому. Час дійсно летить дуже швидко.

- Чому ти вирішив, що я був слабким?

Я вперше почув про це. Я ніколи не відчував жодних ознак хвороби.

- Тому, що ти ніколи не плакав в дитинстві

- Це так. Ну, хіба це не добре? Тут немає нічого поганого. Ви виростили милого і міцного малюка.

Я скорчив кумедну пику, і Пол криво посміхнувся у відповідь.

- Ти справді змушуєш мене похвилюватися, коли не поводишся як звичайна дитина.

- І чим же саме ти незадоволений, коли твій старший син такий відповідальний?

- Та ні, нічим власне.

- Це нормально, якщо ти з незадоволеним виразом почнеш повчати мене як стати гідним спадкоємцем родини Ґрейрат.

- Без зайвої гордості можу сказати, що твій батько був дикою дитиною, яка тільки й думала про те, як задирати спідниці дівчатам цілими днями безперервно.

- Задирати спідниці?

У цьому світі теж таке є? Цей хлопець всерйоз сказав таке дитині.

- Тож якщо справді хочеш бути гідним імені Ґрейрат, повертайся з подружкою.

Що? Ми сім'я такого типу? Хіба ми не захисники кордону? Хіба ми не дрібні дворяни? Невже тут немає якихось формальностей або чогось у цьому дусі? Ні, у будь-якому разі ми занадто низького рангу. Нехай так і залишиться.

- Я зрозумів. Тоді я вирушу в село і пошукаю місце, де можна позадирати спідниці.

- Ах, ти повинен ставитися до дівчат делікатно. І не поводься надто зарозуміло, через те, що володієш магією. Сила потрібна чоловікові не для того, щоб витрачати її на дурну зарозумілість.

О, непогано сказано. Зрозуміло, зрозуміло. Я б хотів дати це почути своїм братам із минулого. Це правильно, марно покладатися тільки на грубу силу. Пол висловив це дуже добре. Я теж підтримую таку логіку.

- Я зрозумів, тату. Сила потрібна, щоб виглядати круто перед дівчатами.

-... Ні, взагалі-то не так.

А? Хіба він не про це говорив? Упс. Хе-хе.

- Просто жартую. Сила потрібна, щоб захищати слабких, вірно?

- Мммм, правильно.

Коли наша розмова добігла кінця, я запхав ботанічну енциклопедію під пахву, а жезл, подарований Роксі, заткнув за пояс. Коли я вже був готовий іти, я згадав ще дещо і повернувся до батька.

- Ах, точно. Тату, я збираюся ходити на прогулянки час від часу в майбутньому, але обіцяю завжди про це попереджати і не хочу пропускати свої тренування магії та фехтування. Я повернуся до темряви і не піду в жодні небезпечні місця.

- Ох... леле.

Просто хотів прояснити про всяк випадок. Пол втратив дар мови. Взагалі-то це він мав сказати, так?

- Гаразд, я йду.

- ...Будь обережнішим дорогою.

І ось так просто я вийшов за ворота

Частина 2

Через кілька днів. Зовні не страшно. Все гладко. Я навіть примудряюся весело вітати зустрічних людей. Усі мене знають. Дитина Пола і Зеніт. Учень Роксі. Я представляюся людям, яких бачу вперше. Я кажу "привіт" тим, кого вже зустрічав. Усі відповідають мені з посмішками на обличчях. Давним-давно я не почувався таким розслабленим. Це все здебільшого через популярність Пола і Зеніт. І звичайно завдяки Роксі. Завдяки її старанням. Я добре подбаю про божественний артефакт (трусики), який належав їй.

Частина 3

Ну а тепер. Основна мета прогулянок це зміцнити ноги і запам'ятати географію околиць. Якщо я вивчу її, то не загублюся, навіть якщо мене виженуть з дому. Водночас я хотів досліджувати рослини. Раз уже в мене є ботанічна енциклопедія, я можу визначати, що їстівне, а що ні, так само як і розрізняти лікарські та отруйні рослини... непогано знати таке. Завдяки цьому, навіть якщо мене виженуть із дому, я не голодуватиму.

Роксі вже дала мені загальне уявлення про рослини, які вирощують у селі, пшеницю, овочі та інгредієнти для створення парфумів. Парфуми роблять із квітів рослини під назвою бардіус, що нагадує лаванду. Слабкого пурпурного кольору, а також вони їстівні.

Зосередившись на помічених рослинах, я порівнюю побачене з ботанічною енциклопедією. Але село не таке вже й велике, тож і рослин тут зустрічається не так вже й багато. Після кількох днів мої маршрути стали ширшими і я потроху почав наближатися до лісу. У лісі повно всяких рослин. Ґрунтуючись на чутках, у глибині лісу куди небезпечніше через те, що мана легше збирається в таких місцях. А в областях, де накопичується мана, високий шанс появи монстрів. Це відбувається через вплив мани на звичайну лісову живність. Хоча я й не знаю, чому саме в лісі збираються потоки мани. Але навіть так, у цьому районі монстри - велика рідкість, оскільки село періодично полює на них, заради безпеки.

"Полювання На Монстрів" являє собою саме те, що і має означати. Щомісяця лицарі, мисливці та чоловіки з місцевих сил самооборони збираються разом, щоб очистити ліс від нечисті. Але подейкують, що в самій гущавині лісу можуть з'являтися справді страхітливі монстри. Навіть якщо я знаю магію, я все ще залишаюся безробітним неробою, який ніколи не бився раніше. Я не можу бути настільки самовпевненим. У мене немає справжнього бойового досвіду. Це було б жахливо, якби я припустився помилки через надмірну безпечність. Я бачив безліч людей, які загинули так... У манзі. До того ж я спокійна людина. Мені здається, що найкраще просто уникати сутичок. Якщо побачу якусь небезпечну істоту, я просто втечу і повідомлю Полу. Зроблю саме так.

Як і планував, я виліз на невеликий пагорб. Тут, підносячись над усім, росло величезне самотнє дерево. Це було найбільше дерево в окрузі. Я хочу перевірити, що за дерево могло досягти таких значних розмірів. І в цей момент.

- Демонам не місце тут! - донісся з вітром чийсь голос.

Це відродило ненависні спогади. Про те, що змусило мене стати безробітним неробою. Про той кошмарний час, коли моїм прізвиськом стало "Залупа ". І цей голос сильно нагадував голос того, хто назвав мене так. Ясно розрізнялися і голоси інших хуліганів.

- Загубися!

- З'їж це!

- Я влучив!

Виглянувши, я побачив поле, яке перетворилося на справжнє болото після нещодавніх дощів. Посеред поля три вимазаних дитини кидалися брудом у маленького хлопчика.

- Отримаєш 10 очок, якщо влучиш у голову!

- Добре!

- Я влучив! Я влучив!

Воу. Таке справді може вивести з себе. Брудні хулігани. Ці правопорушники відчувають, що можуть робити все що завгодно з людьми з нижніх верств суспільства. Купують повітряні рушниці та розстрілюють їх. Почати з того, що стріляти в людей взагалі не можна. Вони навіть не сприймають своїх жертв за людей. І їх самих уже неможливо вважати людьми. Говорячи про цього маленького хлопчика, для нього найкраще було б просто швидко втекти геть, то чому ж він покірно терпить знущання? Я придивився ще раз і нарешті помітив, що він несе щось на кшталт кошика, тісно притискаючи його до грудей, щоб захистити від бруду. Із цим він просто не може уникнути атак цього хулігана.

- У нього щось є!

- Скарб демона!

- Мабуть, він десь його вкрав.

- Той, хто влучить у це, отримає сто очок!

- Заберемо скарб!

Кинувшись у бік хлопчаків, що знущаються, я створив кулю бруду, використовуючи магію. Тієї ж миті, коли я досяг граничної дистанції стрільби, я метнув її з усією своєю силою.

- Вах!

- Що сталося?

Я влучив точно в обличчя тому, хто виглядав заводилою.

- Ой, воно потрапило мені в очі.

- Що ти робиш?

- Зникни, це тебе не стосується!

- Ти що, хочеш стати союзником демонів?!

Їхньою ціллю одразу ж став я. Все як завжди, неважливо, що це за світ.

- Я не союзник демонів, я просто заступився за слабкого.

Гордо вимовив я, але ці молоді хлопчаки явно вважали, що правда на їхньому боці.

- Якого біса ти поводишся як герой?!

- Ти ж син того лицаря, так?

- Шляхетний "юний ґазда", ха!

Овва, це погано. Моя особистість розкрита.

- Ти справді думаєш, що синові лицаря слід чинити так?

- Я всім розповім, що лицарі тепер дружать із демонами!

- Покличемо братів!

- Брате! Тут якийсь дивний хлопець!

Діти використали "Виклик підмоги". Добре що він не спрацював. Але навіть так, мої ноги тремтять! Чорт забирай, нехай навіть я один проти трьох, факт того, що мої ноги ослабли після дитячих погроз, справді бентежить. Усе через те, що через знущання я перетворився на безвольного самітника...

- Заткніться! Ви найгірші, втрьох знущатися над ним.

На їхніх обличчях відбилося лише здивування.

- Д-дратує.

- Ти єдиний тут дратуєш своїми криками, ідіот!

Розлютившись, я метнув у них ще кулю. Вона пролетіла повз.

- Дурень!

- Звідки цей хлопець узяв бруд?!

- Яка різниця, просто кидайтеся у відповідь!

У помсту я отримав цілих три кидки. Але, спираючись на уроки Пола і використовуючи магію, зміг елегантно їх усіх уникнути.

- Я... Я не можу влучити по ньому!

- Не смій ухилятися!

Ха-ха-ха, немає нічого особливого в тому, що ви не можете влучити! Вони продовжували кидати в мене брудом ще деякий час, але нарешті зрозуміли, що це марно, і зупинилися, їм явно набридло.

-Ах-ах! Яка нудьга.

- Ходімо.

- Я всім розповім, що син лицаря став посіпакою демонів!

- Ми не програли! Нам просто набридло з тобою гратися.

З цими словами троє хлопців попрямували на інший бік поля. Успіх! Я вперше у своєму житті переміг хуліганів! Нуу, по ідеї тут не так багато приводів для гордості. Якщо подумати, я все ще не надто хороший у бою. Добре, що це не переросло в бійку.

- Гей, з тобою все гаразд? Твої речі цілі?

Я повернувся, щоб подивитися на хлопчину, якого закидали...

- Воа..., - це був справжній красунчик, вік якого важко визначити.

Трохи довге волосся для дитини, тонко виліплений ніс, маленькі милі губки, витончене підборіддя. Його порцелянова шкіра... Поєднуючись із виразом, як у переляканого кролика, все це створює невимовно естетичну красу. Прокляття. Якби Пол був більш гарненьким, тоді можливо і я б... Ні, Пол досить непоганий. Зеніт теж має чудовий вигляд. Із цим моїм обличчям немає проблем. Особливо якщо порівнювати з попереднім, повним слідів целюліту, з ним точно немає проблем. Безумовно, так.

- Ум... Ум... Я в порядку...

Хлопченя нарешті злегка ожило. Він схожий на маленьке миле звірятко, змушуючи людей відчувати необхідність захистити його. Це просто мрія для будь-якої любительки молоденьких хлопчиків. Але зараз він весь перемазаний брудом. Бруд був скрізь, повністю вкривав одяг і половину обличчя. Волосся теж було кольору бруду. Диво, що він зміг уберегти свій кошик.

Схоже, немає вибору.

- Відклади свої речі і встань на коліна ненадовго, он там, біля стоку.

- Е..? Шо..?

Нехай навіть він перебував у замішанні, я не знаю, чому він так просто виконав наказ. Невже він просто не може чинити опір такому? Ну, якби він міг чинити опір наказам, він би що-небудь відповів, хоча б зараз. Натомість хлопчина опустився на карачки там, де було вказано. Якби таке побачив який-небудь любитель маленьких хлопчиків, він би точно вчинив що-небудь протизаконне.

- Заплющ очі.

Відрегулювавши температуру води за допомогою магії вогню, я створив теплу воду десь у сорок градусів і вилив її на хлопчика.

- Ваа!!!

Я схопив хлопця, який запанікував, за шию і взявся відмивати бруд із його волосся. Нехай він і чинив опір спочатку, звикнувши до температури, він знову затих. Його одяг... Ну, краще нехай виперуть удома.

- Добре, цього має вистачити.

Відмивши його від бруду, я використав вогняну магію, щоб створити гарячий вітер на кшталт фена.

І нарешті, використавши носовичок, ретельно протер його обличчя.

Одночасно з довгими вухами в очі кинулося смарагдове волосся. Тієї ж миті, як я побачив його колір, я згадав слова Роксі.

- Не наближайся до володарів смарагдового волосся.

Ем? Ні, по-моєму було щось ще. Я пам'ятаю це...

- Володарі смарагдового волосся і рубінового каменю в лобі, не наближайся до них.

Так, тепер точно. Раса з рубіновим каменем у лобі. У хлопчика був широкий лоб красивого білого відтінку. Врятований. Він не з тієї небезпечної раси Супардів.

- Дя... Дякую...

Я повернувся до реальності, після того як він подякував мені. Гей, гей, це змусило серце забитися трохи частіше. Щоб злегка розвіяти збентеження, я вельми марнославно порадив.

- Гей ти. Якщо не дати їм відсіч, вони завжди приставатимуть.

- Я не зможу перемогти...

- Куди важливіше просто проявити волю до перемоги.

- Але їх завжди більше... Я боюся болю...

Зрозуміло. Якщо він захищатиметься, вони просто покличуть ще людей, щоб повністю зламати його. Це спільне для всіх світів. Завдяки зусиллям Роксі, дорослі стали терпиміше ставитися до демонів, але з дітьми все інакше. Іноді вони неймовірно жорстокі. Якщо хтось трохи відрізняється, вони будуть відкидати його.

- Це має бути складно для тебе. Через те, що твоє волосся нагадує Супардів, тебе ображають.

- А в т-тебе все з цим гаразд?

- Це тому що мій учитель теж належала до демонічної раси. А ти з якої раси?

Роксі казала, що раса Мігурдів близька до раси Супардів. Можливо він теж щось на зразок цього. Я запитав його, думаючи саме так, але хлопчик лише похитав головою.

- ...Я не знаю.

Хм, ти не знаєш? Це через його вік?

- А до якої раси належить твій батько?

- ...Він наполовину людина, наполовину ельф.

- А як щодо матері?

- Людина, але в ній є трохи крові звіриної раси...

Син напівельфа і власниці частки крові звіриної раси? Це через це в нього таке волосся? Поки я це обмірковував, очі хлопчика наповнилися сльозами.

- ...Тож, навіть якщо батько каже... Я не з демонів... але колір мого волосся, він відрізняється від їхніх...

Я постарався втішити його, потріпавши по голові. Але це може бути великою проблемою, якщо колір волосся відрізняється від батьківських. Можливо, його мати крутила інтрижку з іншим хлопцем.

- Відмінність тільки в кольорі волосся?

- Мої вуха... Вони довші, ніж у батька...

- Зрозуміло...

Зелене волосся, довгі вуха магічних рас... тут цілком може бути щось подібне. Хм, нехай навіть мені не дуже хочеться багато розпитувати про чужий дім, я сам був такою самою дитиною, яку переслідували хулігани, тож краще допомогти йому. Це сумно, якщо його діставатимуть, тільки через колір волосся. За ідеєю, те, що з мене стали знущатися - частково моя вина. Але для цього хлопця все по іншому. Переродитися і потім почати жити своїм розумом для нього неможливо. Його поливають брудом через колір волосся, від самого народження. Ууууу... Навіть подумати про таке страшно.

- Твій батько добре до тебе ставиться?

- ...Так. Нехай навіть він доволі страшний, коли злиться, він не злиться, коли я слухаюся.

- Ось воно як. А як щодо матері?

- Вона дуже ніжна.

Хо. Судячи з його голосу, батьки дійсно люблять його. Ні, не можна поспішно судити про такі речі.

- Гаразд, тоді ходімо.

- ...Підемо? Підемо куди?

- Я проведу тебе.

Якщо я складу йому компанію, це дасть мені змогу побачити його батьків. Дуже логічно.

- Чому ти хочеш піти зі мною?

- Ну, ти розумієш, ті хлопці можуть повернутися. Дозволь скласти тобі компанію. Ти повертаєшся? Чи ти хочеш доставити цей кошик кудись?

- Мене послали з їжею... до батька...

Його батька, напівельфа? Коли справа доходить до опису ельфів в історичних книжках, їх описують як довгоживучих відлюдників, які дещо зарозуміло ставляться до інших рас. Вони гарні у стрільбі з лука і магії, особливо в магії води і вітру. Ну і звичайно довгі вуха.

Згідно з Роксі: "У принципі опис підходить, тільки на ділі вони зовсім не така вже й замкнута раса."

Чи такі гарні ельфи, як очікувалося? Ні, схоже красиві ельфи здебільшого зустрічаються лише в уявах японців. У західних іграх, вони виглядають кволими і не такими вже й милими. Це просто невелика культурна відмінність у сприйнятті між нашими країнами. Утім, якщо подивитися на цього хлопчика, мимоволі задумаєшся, якими ж чарівними можуть бути його батьки.

-Можу я запитати... Чому ви допомогли мені?

Молодий хлопчик запинався, усім своїм виглядом тільки збільшуючи бажання захистити його.

- Тому, що мій батько казав, що потрібно захищати слабких.

- Але... Тоді вас теж почнуть уникати.

І справді. Якщо я допомагаю людям, над якими знущаються, наді мною теж почнуть знущатися... Звичайна справа.

- Тоді як щодо того, щоб грати разом? З сьогоднішнього дня - ми друзі.

- Е?!

- Давай організуємо команду, так. Постійні знущання зазвичай починаються коли той, кого захищають, зраджує свого благодійника. Людина, яка отримала допомогу, має прийняти відповідальність і підтримувати людину, яка їй допомогла.

Хоча у цього хлопчика дещо інші обставини і куди глибші причини для знущань над ним. Я сумніваюся, що він зрадить мене і приєднається до знущань.

- Ах, чи тобі потрібно допомогти з роботою по дому?

- Н-ні.

Мені потрібно прислухатися до його думки, але він тільки мотає головою майже без емоцій. Це просто дивовижний вираз обличчя. Він абсолютно точно вразить прямо в серце всіх, хто цікавиться молодими хлопчиками.

До речі непогана ідея.

Напевно він буде дуже популярний серед дівчат з таким обличчям. І поки я з ним, усі, хто залишиться за бортом, може звернути увагу і на мене. Нехай навіть моє обличчя не представляє нічого особливого, якщо ми, два хлопці, встанемо разом, ми виглядатимемо як непоганий улов. Будь-яка дівчина, яка не так упевнена в собі, обов'язково змінить свою мету з нього на мене. Я віддаю перевагу таким занадто самовпевненим дівчатам. Це має спрацювати. Дівчата частенько підбирають некрасивих подруг, щоб відтінити свою красу. Я зроблю навпаки.

- Сіль...ф...

Він так тихо це прошепотів, що я ледь розібрав половину. Сільф, так?

- Це гарне ім'я. Прямо як дух вітру.

Коли я сказав це, Сільф почервонів і кивнув.

Частина 4

Батько Сільфа теж виявився гарненьким красенем. Довгі загострені вуха, сяюче золотисте волосся, струнке тіло без виражених м'язів. Він нічим не заплямував репутацію напівельфів і як чоловік схоже успадкував хороші риси як ельфів так і людей. Він стояв на вершині сторожової вежі, тримаючи в руках лук і вдивляючись у ліс.

- Тату, ось, обід...

- Ах, я завжди турбую тебе, Луффі. Над тобою не знущалися сьогодні?

- Ні, дехто допоміг мені.

Зловивши його погляд, я дружелюбно помахав у відповідь. Так його прізвисько Луффі, ха. Чому в мене відчуття, що він ось-ось почне розтягувати свої кінцівки? (Приб. Пер. відсилання до головного персонажа манги й аніме "One Piece"). Якби Сільф був таким же оптимістичним, з нього б не знущалися.

- Приємно познайомитися. Моє ім'я Рудеус Ґрейрат.

- Ґрейрат... Ти з родини Пола?

- Так. Пол мій батько.

- Ох, я чув про тебе. Ти справді ввічлива дитина. Ох, мої вибачення. Я Роулз. Зазвичай полюю в лісі.

За його словами, ця сторожова вежа призначена для спостереження, щоб попередити появу будь-яких монстрів із лісу. Вона працює 24 години на добу, її обслуговують чоловіки з села. Пол також іноді приймає зміну, тож Роулз зустрічався з ним до цього, і вони частенько обговорювали своїх дітей один з одним.

- Наша дитина народилася такою, тому що вона успадкувала риси наших давніх предків. Прошу, постарайся ужитися з ним.

- Звісно. Навіть якщо Сільф належить до раси Супардів, моє ставлення не зміниться. Я клянуся в цьому ім'ям свого батька.

Вислухавши це, Роулз промовив повним захоплення тоном:

- Ти розумієш, що таке честь у такому юному віці... Я заздрю Полу - мати таку чудову дитину.

- Бути чудовим у юності ще не означає, що так буде завжди. Ще не пізно, якщо хочете, щоб заздрили вам. Просто зачекайте, поки Сільф підросте.

Я також підтримав і Сільфа в той же самий час.

- Я зрозумів... Ти саме такий, як описував Пол.

- ...І що батько казав?

- Казав, що він втрачає впевненість у собі як у батьку, коли спілкується з тобою.

- Ось воно як. Що ж, тоді в майбутньому я збираюся робити деякі помилки, щоб він міг читати мені нотації.

Говорячи це я відчув як щось тягне мене за рукав. Озирнувшись, я побачив Сільфа, який опустив голову і смикає мене за рукав. Дорослі розмови вганяють дітей у таку нудьгу?

- Роулз-сан. Можемо ми погратися трохи?

- Ах, звісно. Тільки не заходьте в ліс.

Немає потреби повторювати це... Хоча цього замало.

- Тут є дуже велике дерево, що росте на пагорбі. Ми гратимемо там і я обіцяю привести Сільфа назад до заходу сонця. Але якщо ви не застанете нас, повернувшись додому, тоді ймовірність, що ми потрапили в якісь неприємності буде дуже висока, тож прошу одразу вирушити на наші пошуки.

- Ах... Хах...

Ну, у цьому світі немає телефонів. Тож обов'язково треба говорити, обговорювати й повідомляти про свої плани. Неможливо повністю уникнути нещасних випадків. Тож у разі чого необхідно діяти швидко. Навіть якщо в цій країні підтримується хороший рівень національної безпеки, ніхто не знає, які ще небезпеки можуть несподівано підкрастися. Проводжувані приголомшеним поглядом Роулза, ми попрямували до великого дерева в пагорбах.

- У що будемо грати?

- Н-не знаю... Я ніколи не грав із друзями раніше...

Сільф здається сильно не впевнений у питанні "друзів". Він можливо взагалі не мав друзів до цього. Як сумно. Хоча в мене теж немає друзів, навіть зараз.

- Хм. Якщо подумати, до цього я весь час проводив не виходячи з дому. Так у що ж грати?

Сільф, невпевнено перебираючи пальцями, дивиться на мене знизу вгору. Взагалі-то ми приблизно одного зросту, але він щоразу згинається, коли дивиться так.

- Ем, а чому ти міняєш Ти на Ви час від часу?

- Хм? Ах, це неввічливо, якщо не змінювати звернення відповідно до становища співрозмовника. Необхідно використовувати ввічливе звернення до когось, хто має більш високе становище.

- Ввічливе звернення?

- Те, що я використовував раніше.

- Хм?

Він здається не розуміє, але це те, що важко зрозуміти швидко. Це як стати дорослим.

- Замість цього, тим речам раніше. Навчи мене.

- Тим речам?

Сільф моргнув і почав допомагати собі жестами.

- Гаряча вода, що тече з руки, і той гарячий вітер. Цим речам.

- Ах. Це.

Магія, яку я використовував, щоб відмити його від бруду.

- Це складно?

- Навіть якщо це складно, якщо наполегливо практикуватися, будь-хто зможе це освоїти... Напевно.

Запаси моєї мани вже збільшилися настільки, що я навіть не уявляю скільки її в мене.

Плюс я не впевнений, який запас мани вважається середнім рівнем для людей у цьому світі. Все-таки це просто використання магії вогню, щоб нагріти воду. Якщо не використовувати безмовні чари, щоб створювати постійний потік, тоді будь-хто зможе використовувати це, застосувавши найпростішу комбінацію заклинань. Тож усе має бути нормально. Напевно.

- Гаразд. Починаючи з сьогоднішнього дня, будемо проводити спеціальні тренування.

Сільф і я грали так, поки не стемніло.

Частина 5

Повернувшись додому, я застав Пола в поганому настрої. Явно на щось злячись, він стояв упершись руками в боки на ґанку.

- Тату, я вдома.

- Ти знаєш, чому я злий?

- Ні.

Прикинуся, що не розумію. Якщо тру... божественний артефакт ще не виявлено, тоді я сам вирию собі могилу.

- Нещодавно до мене заходила місіс Ада. Схоже, ти вдарив її сина, Сомара.

Ада? Сомар? Хто це? Схоже на імена які я ніколи не чув раніше. Взагалі-то, я просто вітав жителів села. Говорив їм своє ім'я і вислуховував їх. Чи був серед них хтось на ім'я Ада? Таке відчуття, що і так і ні... Хм? Зачекайте-но.

- Це було сьогодні?

- Так.

Сьогодні я зустрів Сільфа і тих трьох хлопців. Значить цей Сомар, був одним з цих трьох?

- Я не бив його. Я просто кинув брудом.

- Ти пам'ятаєш, про що я тобі казав раніше?

- Сила дана не для того, щоб нею хизуватися?

- Правильно.

Ох. Хох. Зрозуміло. Якщо подумати, ті хлопці казали, що всім розкажуть, що я пособник демонів. Не знаю точно, що за брехню вони придумали, але в будь-якому разі вона спрямована проти мене.

- Я не впевнений, які саме чутки тато чув...

- Ні! Якщо ти зробив щось неправильне, спочатку ти повинен вибачитися!

Тут же я отримав серйозний прочухана. Не впевнений що саме він чув, але здається він навіть і не думає в цьому сумніватися. Це боляче. У такій ситуації, навіть якщо я скажу, що заступився за Сільфа через те, що вони над ним знущалися, це прозвучить як брехня. Але все що я можу - це спробувати пояснити з самого початку.

- Взагалі-то, я просто йшов у своїх справах...

- Не намагайся шукати виправдання!

Пол здається вже починає втрачати терпіння. І неважливо брехня це була чи ні, мої пояснення просто не можуть до нього пробитися. Навіть якщо це нормально спочатку вибачитися, я не думаю що це добре для Пола. Я не хочу, щоб мій молодший брат чи сестра зустрілися надалі з такою несправедливістю. Такий підхід до виховання - це не нормально.

- ...

- Що сталося, чому ти замовк?

- Тому що все, що я скажу, буде для вас лише приводом, щоб насварити мене.

- Що ти сказав?!

Пол люто подивився на мене.

- Злитися і змушувати дитину вибачатися, навіть не давши їй нічого сказати. Таке справді змушує заздрити тому, як у дорослих усе просто і зручно. Для них.

- Руді!

І тут же отримав удар по обличчю. Мене вдарили. Що й очікувалося. Якщо провокувати когось, то точно отримаєш удар у відповідь. Природньо так і сталося. Тож я вистояв. Мене не били вже років двадцять... Ні, мене побили перед тим як викинути на вулицю, тож лише п'ять років.

- Батьку, я робив усе від мене залежне, щоб бути хорошою дитиною. Я ніколи не зраджував урокам, отриманих від батьків, і завжди докладав усіх своїх зусиль.

- Що не має нічого спільного з тим, що трапилося сьогодні, вірно?

Пол і сам не очікував, що вдарить мене. Схоже, він збентежений. Ну, це добре.

- Ні, я зробив усе що міг, щоб упоратися з цим. Я щосили старався, щоб завоювати довіру батька і зберегти чисту совість, але батько навіть не хоче чути будь-які мої пояснення, сліпо вірячи комусь, кого я навіть ніколи не зустрічав, а потім кричить на мене, і врешті-решт просто б'є.

- Але та дитина, Сомар, справді постраждала...

Він постраждав? Я нічого такого не робив. Невже він сам? Він міг підлаштувати фальшивий нещасний випадок... Або просто випадково потрапити в неприємності.

- Навіть якщо він постраждав через мене, я не буду вибачатися. Якщо вже я не зраджував уроків батька, я можу навіть пишатися, що це зробив я.

- Зачекай... Що саме сталося?

О, так ти нарешті зацікавився? Що ж, це було твоїм рішенням не слухати.

- Хіба ви не відмовилися слухати мої пояснення? - У відповідь на це запитання обличчя Пола страждальницьки спотворилося. Схоже йому потрібен ще один поштовх.

- Не хвилюйтеся, батьку. Відтепер я вважатиму за краще не помічати, якщо якісь люди втрьох нападуть на беззахисного. Я напевно навіть приєднаюся до них, щоб було четверо проти одного. Я навіть оголошу всюди, що знущання над слабкими - ось суть уроків гордості Ґрейратів. А потім, коли виросту, я покину дім і забуду, що мене колись звали Ґрейрат. Ігнорувати подібне насильство, як словесне, так і фізичне приниження, і дозволяти такому тривати й далі, це змушує мене відчувати нестерпний сором від того, що я ношу ім'я Ґрейрат.

Пол втратив дар мови. Його обличчя пробігло через цілу гаму барв, наче він не знав як реагувати. Він розлютився? Чи йому потрібен ще один поштовх? Здавайся Пол. Я понад двадцять років знаходив виправдання в ситуаціях, де просто не міг перемогти. Якщо є хоч найменша лазівка, я можу звести суперечку до нічиєї. Плюс я повністю правий. У тебе просто немає жодних шансів на перемогу.

-Вибач. Це батьківська помилка. Розкажи мені про це, - Пол винувато схилив голову переді мною.

Це правильно. Безглузда наполегливість тільки зробить обидві сторони нещасними. Якщо ти помилився, просто вибачся. Так буде найкраще. Мій настрій налагодився, і я, описуючи все в деталях, розповів про те, що трапилося. Я почув голоси, коли забрався на пагорб. Три дитини кидалися в четверту брудом із пшеничного поля. Після того як я запустив у них брудом два рази і посварився з ними, вони пішли, вигукнувши наостанок кілька погроз. Після цього я за допомогою магії відмив постраждалу дитину і погрався з нею. Щось на зразок цього.

- Якщо тут комусь і варто вибачатися, то це Сомару варто вибачитися перед Сільфом насамперед. Рани на тілі швидко загоюються, а от рани душевні - ні.

- Ти маєш рацію... Я винен. Вибач.

Пол опустив плечі, усвідомлюючи свою поразку. Я згадав слова Роулза, сказані раніше, коли побачив його таким.

- Він втрачає впевненість у собі як у батьку, коли спілкується з тобою.

Можливо, Пол намагався дати мені урок, щоб показати мені свою батьківську сторону? Ну, він явно провалився, цього разу.

- Немає необхідності вибачатися. Якщо ви відчуваєте, що я роблю щось неправильне, будь ласка, вичитуйте мене без сумнівів, але, будь ласка, прислухайтеся і до моїх пояснень. Навіть якщо пояснень буде недостатньо, щоб пробачити або вони звучатимуть як прості виправдання, у мене завжди може бути щось, що я хочу сказати у відповідь. Будь ласка, постарайтеся мене зрозуміти.

- Ах, я візьму це на замітку, але не думаю, що ти дійсно будеш робити помилки...

- Тоді розглядайте це як корисний освітній досвід і використовуйте на моїх майбутніх братах і сестрах.

...Так і зробимо.

Пол виглядав як людина, яка повністю визнала свою поразку і сповнена самознищення. Я перестарався? Програти п'ятирічній дитині. Ммм... Я б теж відчув шок від такого. Цей хлопець ще занадто молодий, щоб бути батьком.

- Якщо подумати, батьку, скільки тобі років?

- Хм? Двадцять чотири роки, а в чому справа?

- Зрозуміло.

Завів мене в 19 років? Хоча я не знаю, який тут середній вік вступу в шлюб, якщо йому часто доводиться стикатися з монстрами або війнами, то чи доречно одружуватися в дев'ятнадцять? Хлопець, набагато молодший за мене, одружується і всерйоз турбується про освіту своєї дитини. Якщо чесно, якась частина мене, тридцятичотичотирирічного безпритульного безробітного, без жодних досягнень, насправді виграє порівняно з ним... Ох, забули.

- Батьку, можу я привести сюди Сільфа, щоб пограти, наступного разу?

- А? Ах, звісно.

Я увійшов до будинку, задоволений його відповіддю. Це добре, що Пол не відчуває расистських почуттів до демонів.

Частина 6

-З точки зору Пола--

Мій син розлютився. Той, хто ніколи не любив показувати сильних емоцій до цього, просто був переповнений тихою люттю. Як же все прийшло до цього?

Усе почалося сьогодні вдень, коли місіс Ада заявилася в наш дім і зчинила справжній скандал. Вона привела із собою свого сина Сомара, якого завжди вважали жахливим хуліганом, із синцями під оком. Як досвідчений мечник я одразу розпізнав їх як наслідки бійки. Розповідь місіс Сомар була не надто зрозумілою, зрозуміло було тільки, що мій син вдарив Сомара. Почувши це, я взагалі-то відчув полегшення. Імовірно, він хотів приєднатися до Сомара та його компанії, щоб погратися. Але мій син відрізняється від звичайних дітей. Він уже маг рівня Святого Води, в його-то юному віці. Він, мабуть, сказав щось зарозуміле і поліз у бійку, коли йому не повірили. Хоча мій син розумний і чесний, він усе ще нагадує дитину в деяких питаннях.

Місіс Ада намагалася роздути з цього велику справу, але це ж просто дитяча сварка. Судячи з того, що я бачу, від рани скоро навіть і сліду не залишиться. Кількох зауважень цілком вистачить. Для дітей звичайна справа сваритися, але Руді набагато сильніший за будь-яку іншу дитину. Крім навчання у молодого мага рівня Святого Води, Роксі, він також навчався і у мене і тренував своє тіло з трьох років. Це був би суто односторонній бій. Усе гаразд, якщо буде щось на кшталт сьогоднішнього, але якщо він прийме це надто близько до серця, він може й переборщити. Плюс Руді настільки розумний, що він має бути здатний вирішити проблему, не вдаривши Сомара. Я маю навчити його того, що не можна підходити до сутичок, не обміркувавши все як слід, і завжди варто задуматися про наслідки, перш ніж почати діяти. Мені потрібно бути суворішим із цим.

Але все пішло зовсім не так, як я припускав.

Мій син зовсім не має наміру вибачатися. Навіть не турбуючись про його вибачення, він дивиться на мене як на комашку. Можливо, з погляду мого сина, це була боротьба проти кількох, але він має розуміти, що якщо ти сильніший, то краще цю силу вміти контролювати. Ба більше, він навіть поранив когось. У будь-якому разі, я дам йому вибачитися. Він справді розумний. Можливо, він не може прийняти цього зараз, але він зрозуміє це сам, рано чи пізно. Поки я думав над цим і використовував суворий тон, щоб відчитати його, він виступив із кількома саркастичними зауваженнями. Я втратив самовладання і у відповідь на провокації вдарив його. Хоча я й хотів навчити його, що сильним необхідно контролювати свою силу і не застосовувати насильство проти слабких. Я зробив саме так. Я був не правий, але я був тим, хто зібрався бути наставником, тож просто не міг вибачитися. Вчити когось не робити того, що щойно сам зробив - такий підхід не витримує жодної критики. Поки я перебував у розгубленості, мій син заявив, що не робив нічого поганого, і якщо таке ненормально, він залишить цей будинок. Я мало не сказав "тоді провалюй", але стримався.

Я повинен стримати себе в такий момент. Я сам був тим, хто спочатку не міг витерпіти формальних правил свого дому та докорів суворого батька, поки врешті-решт не влаштував велику сварку і не залишив дім. Я успадкував кров свого батька. Успадкував цю вперту, непохитну батьківську кров. Рудеус такий самий.

Дивлячись на цю впертість, Рудеус справді моя дитина. Того дня, коли мені сказали, щоб я негайно покинув це місце, я не знайшов іншого шляху і справді пішов з дому. Рудеус напевно зробив би так само. Навіть якщо він і сказав, що залишить дім тільки коли виросте, якщо я скажу йому йти, він може зробити це негайно. Ми схожі в цьому аспекті. Схоже, що батько захворів, незабаром після того як я поїхав, і помер. Я чув, що він страшенно шкодував про той день сварки. І аж до цих подій я звинувачував себе. Ні, якщо бути точнішим, я просто тонув у жалю. І зараз, якби я сказав Рудеусу йти, він, звісно, так би й зробив, і я пошкодував би про це. Ми обидва пошкодували б про це.

Терпіння. Я мав вивчити це з власного досвіду. До того ж, хіба я не вирішив тоді? Що я ніколи не стану схожим на батька.

- ..... Вибач. Це батьківська помилка. Розкажи мені про це, - Я щиро вибачився.

І Рудеус теж розслабився і вільно все пояснив. Ґрунтуючись на його словах, він випадково побачив, як знущаються над дитиною Роулза, тож прийшов йому на допомогу. Не було ніякої бійки. Він просто кинув брудом і це навіть не було сутичкою як такою. Якщо він говорить правду, тоді те, що Рудеус зробив, справжній привід для гордості. Але замість того, щоб похвалити його, я не став слухати його пояснень і навіть вдарив.

Ах, я пам'ятаю як зараз. У мене був такий самий досвід у молодості. Батько ніколи не слухав мене і тільки вказував на мої слабкості. Щоразу я був такий нещасливий. Який провал. Що з того, що "це має його виховати"?

Хах...

Рудеус не звинувачував мене і навіть втішив наприкінці. Який дивовижний син. Це справді мій син? ... Ні, навіть серед людей, з якими Зеніт могла б зійтися, немає нікого настільки блискучого.

Ууу, моє насіння настільки добре...

Навіть не сказати, що я гордий, мене просто розпирає від гордості.

- Батьку, можу я привести сюди Сільфа, щоб погратися, наступного разу?

- А? А, звісно.

Ну, думаю, я маю бути щасливий за першого друга мого сина.

P.S.

Якщо хочете допомогти у розвитку перекладацької роботи, можете зробити донат за реквізитами нижче

Монобанк 5375411506298475

ПриватБанк 5457082274610455

Патреон patreon.com/Kellar126