Частина 1

Лілія колись була покоївкою-охоронницею у внутрішньому палаці Королівства Асури.

Покоївка-охоронець: служниця, яка пройшла підготовку охоронця.

Зазвичай вони виконують обов'язки покоївок, але, якщо щось трапиться, можуть взятись за меч задля захисту господаря.

Лілія сумлінно виконує свої обов'язки. Як до служниці до неї немає зауважень.

Але, як мечник, вона досить посередній боєць.

Через це, у битві проти вбивці, який націлився на новонароджену принцесу, втративши пильність, отримала поранення в ногу, після удару коротким мечем.

Меч був отруєний. Це була отрута, створена спеціально для вбивства знаті.

Від нього не було протиотрути та навіть магія не могла впоратися з такою сильною отрутою.

Сама рана була швидко вилікувана завдяки лікарям, які використовували всі можливі методи для зцілення, але навіть якщо життя Лілії було врятовано, побічні ефекти від дії отрути все одно залишилися.

Це була не така вже проблема в повсякденному житті, але вона вже ніколи не зможе бігати або тупотіти.

Королівство звільнило її без вагань.

У цьому не було чогось незвичайного тож Лілія змирилась з такою долею.

Втрата здібностей – стандартний привід для звільнення.

Нехай їй навіть не виплатили грошову компенсацію, можна вважати успіхом, що її не змусили взагалі назавжди замовкнути, просто через роботу при дворі.

Після цього Лілія покинула столицю.

Організатора спроби замаху так і не було знайдено.

Лілія добре знала правила, що діють у палаці, і розуміла, що може стати наступною ціллю.

Або королівство могло навмисне підставити її, щоб виманити організатора.

Її завжди турбувало чому вона, не маючи особливих здібностей, була прийнята до палацу. І тоді вона нарешті зрозуміла чому: їм потрібна була служниця, яку можна без проблем використати та викинути.

Однак, незалежно від причини, вона повинна була покинути столицю якнайшвидше, заради власної безпеки.

Нехай навіть королівство використовувало її як наживку, вона не була зобов'язана залишатися, оскільки їй ніхто не наказував.

Тож вона не мала почуття обов'язку чи вірності який мала б виконати.

Змінивши диліжанси*, вона прибула до Фіттоа, на найдальших кордонах, що славилися великими сільськогосподарськими угіддями.

Окрім міста Роа резиденції місцевого правителя, що знаходився в серці цих земель тут були лише безкрайні пшеничні поля. Тихе містечко.

Лілія вирішила знайти тут роботу.

Але після поранення вона вже не могла розраховувати на роботу, яка потребує фізичної сили.

Можливо зайняття з фехтування, але ще краще влаштуватися служницею, їм і платять більше.

На кордонах завжди велика кількість тих, хто добре вміє володіти мечем і може навчати фехтування, а ось добре навчені служниці рідкість.

За низької конкуренції й цінуватимуть більше.

Але найматися до лорда Фіттоа або ще до когось зі знаті небезпечно.

Люди такого рівня обов'язково пов'язані із королем.

Якщо дізнаються, що вона була служницею у палаці, то є можливість, що її використовують як інструмент для якихось політичних ігор.

Саме через це Лілія трималась подалі.

І їй зовсім не хотілося знову проходити подібне.

Це було трохи несправедливо стосовно принцеси, Лілія сподівалася залишатися якнайдалі від королівської боротьби за владу.

Але якщо платитимуть мало, тоді не вистачить грошей, щоб відсилати сім'ї.

Знайти безпечну роботу з пристойною платнею було не просто.

Частина 2

Після місяця посилених пошуків Лілія натрапила на оголошення.

В одному з сіл Фіттоа, Буене, лицар нижчого класу шукає прислугу.

Також було зазначено, що особливу перевагу буде надано кандидатам з досвідом догляду за дітьми та знаннями з приймання пологів.

Буене було маленьким селом на краю Фіттоа.

Село серед сіл. Абсолютно звичайнісіньке село.

Нехай це й було дуже далеке від цивілізації місце, саме таке Лілія шукала.

Те, що наймач був лицарем нижчого класу, теж було несподіваним успіхом.

Але найбільше її вразило ім'я наймача.

Пол Ґрейрат.

Молодший товариш Лілії.

Син дворянина, який одного разу прийшов до школи бойових мистецтв, де Лілія навчалася фехтування.

За його словами, він залишив будинок після сварки з батьком та прийшов до школи, щоб вивчати майстерність меча.

Оскільки він вивчав фехтування ще вдома, незабаром він перевершив її, навіть з огляду на різницю у їхніх стилях.

Лілія й раніше не надто цим цікавилася, але тепер вона остаточно зрозуміла, що не має таланту і здалася.

Пола, який був напрочуд талановитим, вигнали з школи після однієї помилки.

Він залишив Лілії лише записку: – Я стану шукачем пригод.

Людина подібна до бурі.

З їхнього прощання минуло понад сім років.

Він став лицарем і одружився...

Звичайно, вона не знала, через що він пройшов за ці роки і яким став, але у спогадах Лілії він був непоганим хлопцем.

Якщо вона розповість йому про свої проблеми, він, звичайно, допоможе.

Якщо це не спрацює, завжди можна спробувати скористатися деякими спогадами з минулого.

Там було кілька цікавих моментів, здатних схилити чашу терезів у її бік.

Зважившись, Лілія попрямувала до Буене.

Пол найняв Лілію без жодних проблем.

Схоже, його дружина, Зеніт, була на останньому місяці та він дуже хвилювався про пологи.

Лілія була повністю підготовлена і мала всі необхідні знання і техніки, вивчені заради народження принцеси.

Мало того, вона була тим, кого Пол давно й добре знав.

Лілію прийняли з великою теплотою.

Її платня виявилася навіть більшою, ніж вона очікувала тож її бажання здійснилося.

Частина 3

Дитина народилася.

Не було жодних серйозних проблем чи несподіваних подій. Все так, як її навчали у палаці.

Ніяких проблем. Все пройшло дуже вдало.

За винятком того, що дитина не заплакала, коли народилася.

Лілію відразу кинуло в холодний піт.

Дитину витягли з навколоплідних вод відразу після народження, але він просто підняв голову без жодних емоцій і не видав жодного звуку.

Позбавлене виразу обличчя змусило думати про мертвонароджену дитину.

Лілія обстежила дитину. Його серце билося. Він дихав.

Але не плакав.

Лілія згадала слова наставниці.

Дитина, яка не заплакала при народженні, зазвичай має якісь ускладнення.

Не встигла вона замислитись над цим, як...

— Ах. Ахх...

Дитина подивилася на неї та щось невпевнено пробурмотіла.

Лілія розслабилася, почувши це.

Навіть без доказів, але вона відчула, що все гаразд.

Частина 4

Дитині дали ім'я Рудеус.

Це була дивна дитина. Немовля, яке не плаче і невередує. Спочатку думали, що він просто народився надто слабким і догляд за ним не вимагатиме багато зусиль.

Але так думали лише на початку.

Коли Рудеус навчився повзати, він почав пересуватися по всьому будинку.

Скрізь. Кухня, задні двері, комора, пральня, камінна тощо...

Він навіть заліз на другий поверх, хоча ніхто не міг собі уявити, як він це зробив.

Варто було хоч на мить відвести погляд і він одразу зникав.

Але завжди був у межах будинку.

Рудеус ніколи не покидав його.

Нехай навіть він постійно дивився назовні з вікон, він боявся зовнішнього світу.

Лілія інстинктивно побоювалася цю дитину, цікаво як давно це почалося.

Напевно в момент, коли він почав досліджувати будинок.

Рудеус часто посміхався.

Іноді дивлячись на овочі, вдивляючись у мерехтливе полум'я свічок, або просто витріщаючись на невипрані трусики.

Рудеус щось бурмотів і посміхався посмішкою, яка мимоволі змушувала людей відчувати огиду.

Це була усмішка, яка дійсно викликала огиду.

Коли Лілія працювала у внутрішньому палаці, вона часто бувала у головному палаці по справах.

Всі ці високопосадовці, яких вона зустрічала, усміхалися схожим чином.

Лисі, з жирними тремтячими підборіддями, вони вирячилися на її груди саме з такими усмішками.

Такими ж, як у цієї дитини.

Найстрашніше було носити Рудеуса на руках.

Його ніздрі починали тремтіти, куточки губ самі повзли вгору, а дихання частішало, варто було йому закопатись обличчям у чиїсь груди.

А потім він починав видавати дивні звуки, ніби приховуючи сміх впереміш з "Хьюю" та "Оххх".

Коли таке траплялося, все тіло Лілії тремтіло в ознобі. Щоразу їй хотілося схопити дитину і розмазати її об землю з усього маху.

Ця дитина була не милою. Його усмішка лякала.

Така ж усмішка як у тих високопоставлених дворян, кожен із яких, за чутками, мав безліч юних рабинь.

Нехай він всього лише немовля.

Лілія відчувала нестерпний дискомфорт і навіть справжнє почуття небезпеки. Це змушувало замислитися.

Ця дитина була дуже дивною.

Можливо він одержимий? Чи може проклятий?

Лілію охопило занепокоєння.

Вона вирушила в магазин і купила там деякі необхідні речі.

Коли сім'я Ґрейрат лягла спати, вона провела ритуал з вигнання зла.

Звичайно в таємниці від Пола та його родини.

На другий день, взявши Рудеуса на руки, вона зрозуміла.

Це було марно.

Дитина була такою ж відразливою як завжди. Було моторошно, що у немовляти може бути такий вираз обличчя.

Зеніт сказала: – Коли годуєш його молоком, він починає лизати.....

Це вже вкрай.

Навіть якщо Пол ніколи не вмів стримуватись з жінками, це не було аж так огидно.

Списувати все на спадковість було б дивно.

Лілія почала згадувати знову.

Вона чула одну історію у палаці: У минулому принц Асури був захоплений демоном. І в спробах відродити цього демона він часто тинявся ночами.

І коли служниця, яка нічого про це не знала, обняла його, принц ножем, захованим за його спиною, вдарив їй прямо в серце, вбивши її.

Дуже страшно.

Раптом Рудеус такий самий?

Не було жодних сумнівів. Він точно втілення зла.

Він ще відносно нешкідливий зараз, але одного разу він прокинеться і поки всі сплять він, одного за одним...

Я надто поквапилась із рішенням, просто надто поквапилась. Я не мала найматися в таке місце.

— Рано чи пізно я буду в небезпеці....

Лілія була людиною, яка серйозно вірить у такі речі.

Частина 5

На другому році життя вона ще боялася його.

Але вона не помітила як непередбачувані рухи Рудеуса почали змінюватися.

Він більше не зникав як йому заманеться і зазвичай проводив час у кабінеті Пола на другому поверсі.

До речі, про кабінет – це була проста кімната з безліччю книг. Тепер Рудеус весь свій час проводив там.

Лілія таємно спостерігала за ним і завжди знаходила його, бурмотячи, за читанням книг.

Безглузде бурмотіння.

Повинно бути.

Принаймні, це не була якоюсь із відомих мов.

Було ще зарано вчити його говорити. Звичайно ж, літери теж нічого для нього не означали, оскільки його ще слід було навчити алфавіту.

Так що це була просто дитина, яка дивиться на книгу і видає випадкові звуки.

Інакше це було б надто дивно.

Але Лілії завжди здавалося, що це бурмотіння справді щось означає, що складається в слова і має свою структуру.

Виглядало все так, ніби Рудеус справді розуміє зміст книги.

Це було надто страшно. Лілія завжди думала так, підглядаючи за Рудеусом через прочинені двері.

Але що дивніше, це видовище не викликало почуття огиди.

Якщо подумати, відколи він зачинився в цій кімнаті, те незрозуміле джерело ворожості потроху зникло.

Хоча він іноді ще посміхався тією відразливою усмішкою, коли Лілія брала його на руки, відтепер це не було чимось неприємним.

Він більше не заривався обличчям у груди та перестав хихотіти й важко дихати.

Чому вона завжди його побоювалася?

Останнім часом вона відчувала ауру щирості та працьовитості, яку дуже не хотілося порушувати.

Зеніт теж поділяла її почуття.

Після цього, Лілія відчувала, що краще не піклуватиметься про нього.

Це було почуття, що суперечить будь-якому здоровому глузду.

Задається, це ненормально, дозволяти дитині, що тільки недавно народилася, самому про себе піклуватися.

Але останнім часом в очах Рудеуса з'явилися ознаки справжнього інтелекту.

Лише кілька місяців тому це були очі справжнього стурбованого збоченця, але тепер там відбивалася сильна воля і сяйво знань.

То що робити?

Навіть маючи знання з догляду за дітьми, Лілії, яка не мала реального досвіду, було важко розібратись.

Вона не пам'ятала точно, хто це сказав, її наставниця або може мати під час візиту додому, що не існує єдиного правильного способу виховання дитини.

До того ж вона більше не відчувала огиди, дискомфорту чи страху.

Мабуть, краще не турбувати його вкотре.

У гіршому випадку він може повернутися до того стану, в якому був спочатку.

--Давай просто залишимо його таким, яким він є.

Врешті вирішила Лілія.

 

*Диліжа́нс — вид чотириколісного пасажирського або поштового транспортного засобу на жорсткій підвісці, який тягнула четвірка коней, що широко використовувався перед введенням залізничного транспорту.

P.S.

Якщо хочете допомогти у розвитку перекладацької роботи, можете зробити донат за реквізитами нижче

Монобанк 5375411506298475

ПриватБанк 5457082274610455

Патреон patreon.com/Kellar126