Гармонійна зустріч у маєтку Розвааля
Re: Життя в іншому світі з нуля— Знаєш, споглядаючи за цим згори, я відчула... що ти геть з'їхав з глузду, гадаю.
У їдальні, куди його привели близнючки і де проходив сніданок, кучерява дівчинка, яка вже сіла, сказала це замість привітання.
Субару суворо насупився на неї, крутивши лікті, що досі боліли.
— Про що ти говориш такого чудового ранку, лолі?
— Цікаво, що це за слово? Ніколи не чула його, але воно викликає у мене такий дискомфорт, гадаю.
— Я маю на увазі, що ти занадто молода, як на мій смак. Я ніколи не залицяюся до дівчат, які молодші за мене.
— ...Бути таким грубим з Бетті теж досить жалюгідно.
З жалісливим виразом на обличчі дівчинка зітхнула, опустившись на стілець. Вона взяла склянку, що стояла на столі, і швидко набрала в горло бурштинової рідини.
За формою келих був схожий на фужер*, і Субару не міг не замислитися, чи не було в ньому алкоголю. Дівчинка багатозначно посміхнулася під його підозрілим поглядом і направила келих до нього.
*Фужер — традиційний високий келих для шампанського об’ємом 120-200 мл.
— Що, хочеш випити, гадаю?
— Так, але це був би непрямий поцілунок. Надто швидкий розвиток подій.
— Я намагалася дражнити тебе зі злості, але що це за наївне почуття, гадаю!? Мені від цього ще більше соромно! — дівчинка розсердилася на Субару, який збентежено постукував пальцями.
Зараз у їдальні було лише двоє людей, і вони могли робити все, що їм заманеться. У центрі великого приміщення стояв великий стіл, накритий білою скатертиною, а навколо нього розставили близько 10 стільців, починаючи з почесного місця спереду і закінчуючи рештою по боках.
Було кілька сидінь, навпроти яких вже був посуд, тому Субару міг сісти на будь-яке з них. Простіше кажучи, він міг зайняти одне з нижніх місць.
— Я займу одне з найкращих.
— Чудовий вибір. Але очевидно, що неправильний, гадаю.
— Хе-хе-хе, тут зазвичай сидить Емілія-тан, так? Від думки про те, що наші сідниці непрямо торкаються одні одних, у мене паморочиться в голові від збудження...
— Ти що, високорівневий збоченець, гадаю?! Це не просто моторошно, це огидно, гадаю!
Субару багато чого хотів сказати, але маленька дівчинка, яка поводилася, по суті, як гетеросексуальний чоловік, справді була варта того, щоб її дражнити. Він не зміг позбутись бажання побачити, як вона відреагує на його раптову збочену поведінку.
— Тому насправді я роблю ЦЕ ненавмисно, хі-хі-хі.
— Останній смішок був не дуже переконливим... Я не можу сприймати жодного твого слова серйозно, гадаю!
Поки дівчинка трималася за лоба й хитала головою, Субару ворушив задом на стільці, розігріваючи його.
— Гадаю, все гаразд, адже нічого поганого не сталося, але це було до біса жорстко!
Згадавши їхню першу зустріч, яка закінчилася для нього непритомністю, Субару покрутив руками і ногами, щоб дати зрозуміти своє незадоволення.
— О, Боже, я раптом зрозумів, що кількість разів, коли я втрачав свідомість за останні два дні, досягла страшного рівня. Точніше, у мене було не так багато можливостей прокинутися, еге ж? ...Але це... мало чим відрізняється від того часу, коли я був хікікоморі, хах.
“З іншого боку, було б чудово, якби я міг більше ледарювати!”
Витягнувши шию, дівчинка дивилась на Субару так, ніби стримувала позіхання.
— Твої ворота були широко відчинені й з них витікала мана, і було б марнотратством дозволити їй втекти, тому я поглинула її, гадаю. Краще тобі бути вдячним.
— Це ТВОЯ провина, що вона витікала! Хіба не ти натомість повинна бути вдячною, що там з'явилася дірка? Не сміши мене! Це просто смішно! І чи не занадто нахабно ти поводишся?!
Не звертаючи уваги на безперервні скарги Субару, дівчинка знову нахилила склянку. Випивши без вагань, вона втратила силу волі, щоб відповісти йому.
Для неї було цілком природно пити, зважаючи на сумний і жалюгідний стан світу.
— Потім юна дівчина ознайомилася з нічними розвагами, витратила надто багато грошей, а потім, кінець кінцем, завагітніла в підлітковому віці... Як твій старший брат, я не можу не заплакати!
— Не можна просто так взяти і зробити Бетті героїнею великої трагедії!
— В моїй уяві ти просто гімняна героїня гімняного мобільного роману*!
*Мобільний роман — літературний жанр, зароджений у Японії, твори якого дійсно писалися на телефонах через месенджери. Розділи в таких працях короткі через обмеження об’єму повідомлення. Спочатку їх писали в основному жінки і тематикою твору було кохання, а також приємні та неприємні (навіть жахливі) його наслідки та прояви.
Колись хлопець вбивав час, слідкуючи за такими штуками, але знайти хороший роман було справою везіння — або влучив, або промахнувся. Приблизно в той же час він вивчав алфавіт ґяру.
Напевно, вона навіть не зрозуміла значення того, що Субару щойно сказав, і, насупившись, дівчинка легенько постукала пальчиками по столу.
— Що ж, хай буде так. Скажеш Бетті слова подяки?
— Подяки? Подякувати свердлололі, яка мене мучила? Це не вважається винагородою в моєму світі!
— Чому ти злишся, гадаю?! Це ж Бетті повинна злитися! Та, що врятувала тебе, коли ти був на волосину від смерті, була...
Але коли голос дівчинки обірвався, Субару вигукнув "Га-а-а?". Однак, перш ніж вона встигла закінчити свою відповідь, двері до їдальні відчинилися.
— Вибачте, будь ласка, пане. Дозвольте мені накрити на стіл.
— Якщо дозволите, пане. Я накрию на стіл і подам чай.
Покоївки-близнючки заштовхували візки до кімнати. Покоївка з блакитним волоссям штовхала візок з їжею з меню традиційного сніданку на кшталт салату та випічки. Візок рожевоволосої покоївки, з іншого боку, містив тарілки та виделки.
Вони вдвох стали по обидва боки столу і почали швидко та вправно його накривати. Сервірування йшло ідеально синхронно, а теплі аромати змусили шлунок Субару мимоволі забурчати.
— Ого, не надто бідно. Справжній сніданок аристократів... А я боявся, що це буде якась чудернацька їжа з іншого світу.
Він розглядав можливість того, що тутешнє сервування обіднього столу могла б бути зовсім іншою. Якби хлопець припустився якихось помилок, то, можливо, зараз їв би жуків на щоденній основі.
І якби це справді сталося, Субару не мав би іншого вибору, окрім як розірвати свої зв'язки зі світом, таким чином звільнившись від земного життя і досягнувши нірвани.
— Ну серйозно, жуки — це вже було б занадто. Чому вони взагалі існують? Боже, тільки подивіться на них і на те, як вони живуть. Хіба їхня мета в житті не в тому, щоб загинути і навчити нас важливості життя в наші ранні роки?
— Якщо гнобиш слабких, то коли сам ослабнеш, сильні будуть гнобити вже тебе. Тобі слід засвоїти значення цих слів, гадаю. Мовчи, слабак, — навмисно відповіла маленька дівчинка, ніби намагаючись опустити його на землю, вишукано нахиливши келих.
Його роздратування досягало межі, голод посилювався, і його бісила її елегантність, яку вона щойно продемонструвала.
— П-о-к-в-а-п-т-е-сь-у-ж-е! Я більше не можу!
— Тобі геть бракує витонченості. Не можеш почекати у більш вишуканій та елегантній манері, гадаю?
— Я не хочу, щоб зі мною розмовляло п'яне дівчисько! Все, сідаймо їсти! Нумо їсти!
Субару грубо і люто вихопив ножа і виделку, поклав їх разом, змусивши маленьку дівчинку діяти. Її рука все ще була на келиху, а простір навколо нього почав деформуватися і вона спробувала пальцем спрямувати на нього паранормальну енергію. Однак, перш ніж ця зловісна техніка змогла досягти хлопця…
— Ооо. Схоже, в тебе все гарааазд. Це добре, дуууже добре.
…з'явилося усміхнене обличчя збоченця. Склалося враження, що він повністю перевдягнувся, змінивши попередній стиль на більш офіційний. Комір його вбрання був надмірно великим і барвистим. Зміна моделі, здавалося, відображала його погані смаки. Він дійсно був схожий на клоуна, а його ексцентрична поведінка була такою ж, як і завжди.
“О так, він справжній збоченець.”
Весело спостерігаючи за тим, як Субару нарізає столовими приладдям буряк, Розвааль раптом помітив маленьку дівчинку, яка тихенько нахилила свою склянку. Це змусило його підняти брови.
— Ооо, як рідко можна побачити тут Беатріс. Хіба це не чудооово, що ти вирішила пообідати зі мною вперше за стііільки часу?
— Досить. Он там сидить дуже безтурботний хлопець. Бетті тут лише для того, щоб розділити трапезу з братиком, гадаю.
Відмахнувшись від дружніх заяв Розвааля, маленька дівчинка — Беатріс — перевела погляд за його спину. Позаду нього до кімнати увійшла Емілія, а в її сріблястому волоссі був…
— Братик!
Дівчинка, здавалося, підхопилася зі свого місця і побігла до нього. Її довга спідниця розвівалася від руху. Її обличчя прикрашала усмішка, схожа на розквітлу квітку, — така чарівна, що Субару забув про те, що нещодавно вважав її "нахабою".
Дівчинка несподівано змінила поведінку, а її короткий біг був реакцією на сірого кота, що сидів у сріблястому волоссі. Його мордочка вилізла назовні і з розслабленим виразом сказала:
— Привіт, Бетті. Минуло вже два дні. Ти добре почуваєшся та поводишся, як і належить леді?
— Я з нетерпінням чекала на твоє повернення, братику. Хочеш провести день разом, гадаю?
— Ага, звучить чудово! Як щодо того, щоб просто розслабитися на цілий день?
— О, як чудово!
Пак вистрибнув зі сріблястого волосся Емілії, приземлившись у простягнутих руках Беатріс. Тепер вона кружляла і кружляла на місці.
Поки Субару був вражений радісною і безтурботною сценою, що відбувалася прямо перед ним, Емілія підійшла до нього з кривою посмішкою на обличчі.
— Ти, мабуть, здивований, так? Беатріс і Пак дуууже близькі.
— Це несподівано, чи, може, мені варто запитати, що, в біса, відбувається з цією лолі? Хіба вона не хитрує, прикидаючись кращою перед котом?
— Вибач, але я гааадки не маю, про що ти говориш.
Обірвавши слова Субару, Емілія вимовила "Мм?" зі здивуванням на обличчі, вказуючи на місце, де він сидів.
— Це місце...
— О, так! Ем, знаєш, холодний стілець може змусити почуватися наче ти на звалищі, так? Я проводжу кампанію, щоб стати твоєю лікувальною ковдрою, увійти у твоє серце і подолати прірву між нами. Ось чому я вирішив зігріти твоє крісло для тебе! Я не намагався якось підсісти поруч абощо!
— Вибач, але я гааадки не маю, про що ти говориш... але тобі відомо, що це місце Розвааля, правда?
Після того, як всі його виправдання були з легкістю відкинуті, Субару впав у відчай, а його коліна підкосилися. Усвідомлюючи помилку, він зціпив зуби і впав.
Якщо подумати, то цілком природно, що власник особняка сидів на найкращому місці — на почесному.
І нагороду "Лох року" отримує...
— Але я людина, яка перетворює негаразди на можливості. За цих обставин... Так, за цих обставин я зроблю ставку на ще один шанс завтра!
— І сідати на моє місце немає потреби, гаразд? Мені це трооохи неприємно.
— Бог помер!
Субару нарешті впав на землю, заливаючись слізьми.
Втративши всі надії в цьому світі та бачення майбутнього для себе, його огорнула аура безпорадності. Але тут він відчув ніжний дотик чиєїсь руки на своєму плечі. Ця рука, що дарувала йому тепло, занурила його в стан блаженства, настільки спокійний, наскільки це можливо, і, коли хлопець підняв обличчя вгору, то побачив, що сяйний маяк надії насправді був...
— Я берегтиииму твоє тепло з усіііх сил.
Після того, як Субару почув слова високого чоловіка, він без жодних вагань плюнув на сидіння.
— Можеш насолоджуватися теплом мого заду, місце я вже забруднив!
— Ооо, так швидко. Досить несподівано. Дивовижно. Але це пусте.
Розвааль хихикнув, ніби відчув сильне задоволення, і швидко підняв палець, вказуючи на сидіння. Переконавшись, що плювок на місці, він висмикнув палець, створивши звук.
…Одразу після цього плювок зник прямо на очах у Субару.
— Що за!?
Не роздумуючи, хлопець простягнув руку до крісла, не в змозі повірити, що плювок щойно зник. Жодного сліду рідини не спостерігалося, а єдине, що залишилося, — це трохи тепле сидіння.
— Невже випарувався?
Він здогадався, що між теплом крісла і зникненням плювка був зв'язок.
Розвааль захоплено свиснув, почувши висновок Субару.
— Ооо, ти влучив у яблучко. Я погрався зі шкалою полум'я, використавши дуууже малу кількість мани, щоб лише ця частина сидіння нагрілася на якусь мить.
— ЩО? З твоїх слів звучить так, ніби це було легко... Може, ти не такий вже й збочений ідіот?
— Взагалі-то, він головний придворний маг королівства Луґуніка, — відповіла Емілія, що стояла поруч із Субару, і своїми словами трохи заскочила його зненацька. Не в змозі переварити те, що вона щойно сказала, він подивився на Розвааля, бурмочучи про себе слова "Головний придворний маг".
— ...На твоєму обличчі вираз недовіри.
— Н-ні, я повністю тобі вірю! Так! Тепер я цілком тобі вірю! Я вірю тобі!
— Мене це не надто переконало, але я не збираюся продовжувати цю тему, — Емілія швидко припинила спроби змінити його думку. За той короткий час, що вона знала Субару, дівчина навчилася ігнорувати хлопця, щоб заспокоїти його, здавалося б, безмежну енергію.
Субару, розігрітий черговим ігноруванням, побачив, що Емілія сидить не на почесному місці.
“Напевно, тут вона зазвичай сидить, хм.”
Побачивши, що в їдальні до них більше ніхто не приєднається, окрім почесного місця, місця Емілії та Беатріс, Субару замислився над тим, де він сидить відносно решти. Він був досить далеко від почесного місця і трохи відокремлений від місця Емілії, що створювало відчуття незавершеності.
Якби хтось спробував використати весь простір за таким великим столом, його, ймовірно, розставили б незбалансовано.
— Однак це не так весело, як…
Пробурмотівши, Субару схопив їжу, яку поставили на призначене йому місце, а потім почав все пересувати, дзенькаючи порцеляною об порцеляну. Місце, куди він рухався, було, звісно ж...
— Ем?
— Не зважай на мене, не зважай на мене, повір у Террі.
— А хто це? — запитала Емілія.
Після того, як Субару пересів ближче до неї, дівчина здивовано подивилася на нього. Навіть вислухавши її, він все одно пересунув свій салат і тістечка. Успішно підсівши до Емілії, він сказав:
— Ой, та годі тобі. Замість того, щоб їсти окремо, чому б нам не снідати поруч у дружній атмосфері? Якщо тобі не подобаються овочі, можеш просто покласти їх мені на тарілку. *плеснув* Ну, то як?
— Тоді можеш взяти зеленого берцю*... Ні-ні-ні, це було б... невиховано.
*Як з Яблук стали Аблука, так і з Перцю став Берець.
— Хіба відмова від смачної їжі не означає зміну пріоритетів? До того ж, коли їси поруч з дівчиною, їжа стає набагато смачнішою, а я ніколи не піду на компроміс із цим. А ти, Розі?
“Можливо, Емілія не любить зелених овочів?”
Коли Емілія наблизилася до його тарілки, він сказав це з посмішкою, а потім перевів розмову на Розвааля, який зацікавлено спостерігав за ним.
Він вказав на себе.
— Ти, часом, не до мееене звертаєшся?
— А до кого ж іще? Розі. Це ж ідеальне ім'я для тебе.
Підтвердивши це кивком голови, Розвааль весело засміявся, а потім повернувся обличчям до Емілії, яка виглядала здивованою.
— Не засмууучуйтесь, пані Еміліє. Манери може і важлиииві, але ви не зможете насолодииитися їжею, якщо будете надто зациклюватися на них, навіть коли перебуваєте серед тих, кого добре знаєте. Ооо, він правду каже.
Оскільки це рішення господаря маєтку, то так воно і буде.
Емілія зітхнула, демонструючи свої почуття, а Рам і Рем, які вже зачекалися, почали подавати страви одну за одною. На столі вишикувалися страви, від яких йшла пара, і незабаром простір для сніданку був готовий.
— Ну що ж, нумо їсти… До дерев, вітру, зірок і до землі, — пробурмотів Розвааль, склавши долоні й заплющивши очі. Емілія з близнючками швидко повторили за ним. Беатріс також повернулася на своє місце і заплющила очі. Зрозумівши, що це молитва перед їдою, Субару поспіхом зробив так само.
Чесно кажучи, він був дуже здивований, що молитва, схожа на християнську, поширена навіть в інших світах.
Судячи з того, як ревно вони молилися, було як день ясно, що Розвааль та Емілія були глибоко релігійними. І близнючки, здавалося, звикли до цього, звертаючи пильну увагу на свою поведінку. З іншого боку, Беатріс просто грубо виконувала рухи.
— Ну щооо ж, Субару. Може, по ній так не скажеш, але Рем готує дуууже смачно, я прааавду кажу?
Відповідаючи на заохочення Розвааля, тим паче, що молитва для хлопця закінчилася непомітно, Субару з великим поспіхом приєднався до трапези. Меню складалося з салату, а також інгредієнтів для хліба, наприклад, чогось схожого на шинку, яку можна було порівняти з тостами. Хоча точно цього не скажеш, але їжа виглядала як сніданок у західному стилі.
Субару відчув полегшення, побачивши, що навколо нього не було нічого незвичайного. Він був вдячний, що жоден з інгредієнтів не виглядав екзотично і не виходив за межі людських знань, тому, поклавши щось схоже на тост до рота, сказав:
— Мм, набагато краще, ніж зазвичай.
Після того, як він підняв обличчя і поділився враженням, блакитноволоса покоївка, що стояла поруч зі столом, зобразила пальцями лисицю. Юнак не був упевнений, що це означає, але в цьому світі це могло бути щось на кшталт знаку "V"*. Субару відповів, показавши руками два знаки жаби.
— Цю їжу приготувала блакитноволоса... ем, можу я називати тебе Рем? Це ти приготувала?
*Victory — Перемога
— Так, усе, як ви й сказали, сер. Рем — єдина, хто займається приготуванням їжі в цьому домі. Сестрі це не дуже добре вдається.
— Ого, то ви, близнючки, маєте різні вміння? Рожевоволоса добре прибирає, але не готує?
— Так, правильно. Сестра особливо добре вміє прибирати, прати та виконувати інші домашні обов'язки.
— Тоді, якщо ти добре готуєш, чи означає це, що ти погано прибираєш і переш, Рем?
— Ні, Рем чудово справляється з усіма домашніми справами, включаючи прибирання та прання. Навіть краще, ніж сестра.
— Нащо тоді тут ця рожевоволоса?
Отже, одна з них досконало справлялася з усіма домашніми справами, а інша — лише з прибиранням. Абсолютно різні близнючки — це щось новеньке.
Рам, яка була поруч з Рем, здавалося, не надто переймалася діалогом. І виходить, що це правда, оскільки вона про це навіть не згадувала. То ось чому її це зовсім не турбувало?
— То, можливо, вони вправні в різних сферах? Рам чудово б’ється... Ні, невже вона відповідає за "нічний сервіс"!? От лайно, у мене сьогодні багато чого свербить!
— Сестро, сестро. Схоже, гість має сумніви щодо тебе!
— Рем, Рем. Схоже, гість подумки роздягає мене!
Близнючки стиснули руки, поводячись так, наче відбувається щось жахливе, у відповідь на непристойні думки невгамовного Субару. Спостерігаючи за цим, Розвааль тихо хихикнув.
— Хороооша робооота, хлопче. Хоча через свої сильні характерні риси Рам і Рем зазвичай відсторонені при першій зустрічі з гостем.
— Якось байдуже до вад слуг, коли навіть у господаря повно недоліків, так? Але, оскільки це фентезі, то я прийму будь-що. А тепер я...
— Немає сумнівів, що він компетентний. Принаймні, так багато хто говорив.
У їхню розмову втрутилася Емілія. Піднісши до рота трохи супу, вона продовжила з ноткою невдоволення в голосі:
— Знаєш, насправді ці двоє просто чудові. Вони займаються майже всім обслуговуванням цього величезного особняка. Для такої раси, як їхня, це досить банально.
— Я не впевнений, що саме відчуваю з цього приводу. Хіба це не складно?
Сказавши це Емілії, зіниці якої загорілися емоціями, схожими на праведне обурення, Субару зібрався з думками і поставив запитання.
— Емілія-тан щойно сказала, що в цьому маєтку працює лише двоє слуг?
— Ооо тааак, зараз, безумооовно, так і є. Рам і Рем — єдині, хто залишився.
— Ти що, ідіот? Як двоє людей можуть впоратися з таким величезним маєтком? Хоч би якими сильними не були, навіть вони можуть померти від перевтоми… Чи тебе стримує якесь обмеження на кшталт "Я не можу найняти більше слуг"?
Почувши запитання Субару, Розвааль якийсь час мовчав, схрестивши руки на столі. На його обличчі була посмішка, але в очах проступали чіткі емоції, коли він дивився в його бік, змінюючи атмосферу.
Субару почув звук підняття прапора і зрозумів, що щось пішло не так. Тоді він дістав свій десерт — рінґу*, яку так довго чекав, і почав її жувати.
*Здається, це фрукт, що схожий на апельсин.
Він перетасовував смачний фрукт у роті, задоволений ніжністю, що збуджувала смакові рецептори.
Коментарі
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Увійти, аби лишити коментар!