Ситуація в країні та обставини цієї дівчини

1

— Ти спрааавді загадковий. Прибути до резиденції Розвааля L. Мезерса в Королівстві Луґуніка, не знаючи обставин? І якимось чином пройшовши через перевііірку при в'їзді в країну?

— Аааа, нууу, гадаю, мене в цьому випадку можна назвати нелегальним мігрантом.

Він в'їхав до цієї країни навіть не усвідомивши, але чи було в цьому щось погане? Такі в нього були думки.

Недбала відповідь Субару здивувала Емілію, а потім вона подивилася на нього з праведним обуренням, ніби сварила малу дитину.

— Просто в голові не вкладається. Ти хоч раз замислювався над тим, що станеться, якщо ми повідомимо про це владу після того, як ти так легко зізнався? Тебе могли б без попередження відвезти до буцегарні й там перетворити на фарш.

— У наш час ніхто не каже “буцегарня”.

— Це не смішно. Слухай, Субару. З тобою точно все гаразд? Там, звідки ти родом, всі такі? Чи ти просто виділяєшся?

Відчуваючи жаль, бо Емілія справді хвилювалася за нього, хлопець почухав голову і замислився над власною поведінкою.

— Ем, просто у мене трохи погана пам'ять. Тому, якщо не заперечуєте, я був би дуже вдячний, якби ви могли ввести мене в курс справ.

— Схоже, ти походиш з хорошої сім'ї, судячи з того, як послуговуєшся словами, але...

Якби Субару, виходячи на вулицю і спілкуючись з людьми, використовував таку витончену мову в недбалому тоні, як оце щойно, його соціальне життя було б гірше нікуди. А Емілію, здавалося, було легко надурити, що змушувало хлопця хвилюватися за неї.

— Невже...? Чи можливо таке, що тобі теж бракує глибини знань у цій сфері, Еміліє-тан? Щойно твоя мова нагадувала мішанину із простої та витонченої.

— Емм... Не можу цього заперечувати, — відповіла Емілія, знітившись, почувши зауваження Субару. Побачивши її такою, хлопець здивувався, бо вважав, що вона обізнана в усьому. Але відповідь він почув не від змарнілої дівчини, а від мовчазного Розвааля, який сидів на почесному місці.

— Я чудооово розумію, про що ти, однааак пані Емілія лише в процесі вивчення цієї теми.

— В процесі вивчення, хах, — сказав Субару. — Хвилинку, це пов'язано з тим, про що ми говорили раніше?

— Ахаааа. Як чудово. Ти доволі тямущий. І саме завдяки цій тямущості ти здатен видавати такі безтямні твердження.

— Це само собою зрозуміло — думати, поки живеш. Навіть якщо руки та ноги не підіймаються, з носа капають соплі, а вміст шлунку вихлюпується назовні, людина зобов'язана думати, правильно?

— Який тривооожний приклад. Звучить, наче ти сааам таке пережив...

Певна річ, ці слова ґрунтувалися на власному досвіді хлопця.

Можливо, через те, що репліка Субару справила на нього глибоке враження, Розвааль простягнув руку, в яку покоївки поклали блокнот і ручку.

Швидко записавши те, що щойно сталося, господар маєтку знову повернувся до Субару.

— Дуууже доообре. Чудово, що ти просто переповнений ідеями.

— Скільки разів на день ти пишеш у цьому блокноті? Який це вже за рахунком том за життя?

— Що стосується цього питааання, то це таїнство Дому Мезерсів. Шкооода, але я не скажу.

Субару стомлено відвів очі від вишуканого старшого чоловіка, який раптом став поводитися дещо зухвало.

Хлопця дедалі більше спантеличувала взаємодія з людиною, яка мала сильніший характер, ніж він сам. Вчасно з'явилася Емілія, яка, прочистивши горло, намагалася повернути розмову на початкову тему.

— Ну що ж, повернімося до теми. Субару, ти знаєш, що зараз відбувається в цій країні, в Королівстві Луґуніка?

— Не маю жодного поняття про те, що тут відбувається. Анітрохи.

— Приємно чути, що ти кажеш це без жодних вагань. Те, як ти поводився до цього часу, не викликало у мене нічого, крім здивування, Субару. Через подібні речі я спрааавді хвилююся за тебе, — переборовши своє здивування, Емілія почала дивитися на нього, як на дитину.

Він не мав на меті пробудити в ній материнські інстинкти чи щось подібне, але в результаті здавалося, що відстань між їхніми серцями зростала, і тепер була як між матір'ю і дитиною.

Намагаючись якось згладити ріст різниці у віці, Субару приставав до неї з вигуками «Ну і що!? Ну і що!?».

— Ти як дитина. Ем, в Луґуніці зараз введено воєнний стан. І він особливо суворий, коли йдеться про в'їзд і виїзд з країни.

— Воєнний стан... Звучить не дуже добре.

— Ааагааа, так і є, звучить не дуже добре. Хай там як, Королівство Луґуніка наразі не має короля, — Розвааль відповів за неї. Уважно вслухаючись у те, що лорд щойно сказав, Субару мовчки ковтнув, збагнувши значення цих слів.

Він подивився на вирази облич Емілії та близнючок, а потім на Беатріс і Пака. Їх, здавалося, зовсім не вразила така інформація, а це означало, що цей факт був тут загальновідомим. Крім того, хлопець відчув настороженість від того, що йому, людині, яка прирівнюється до чужинця, повідомили таку річ, але...

— Не треба хвилюватися! Розумієш, ця сувора правда вже відома широкому загалу.

— О, це добре. А то я думав, що ви скажете: «Ми тебе живим не випустимо». Бо я ж щойно дізнався таємницю, яка загрожує вашим посадам, чи щось таке.

— Це було б сумно, адже саме ми її розкрили... Так чи інакше, вся країна зараз дуууже нестабільна, — втрутилася Емілія.

— Ось тут і потрібен воєнний стааан. У такій ситуації, коли немає правителя, не хотілося б виносити потенційні джерела конфлікту в інші країни, та й навпаки теж не дуже добре.

Зрозуміло, подумав Субару, осмислюючи щойно почуте.

Відсутність короля була б смертельним ударом для діяльності держави. Незалежно від того, чи він помер від хвороби, чи з інших причин, країну трястиме від самих основ раптовою смертю монарха.

— Мммм, зачекайте секунду. Хіба зазвичай все не вирішується, коли до влади приходять діти короля? Або, наприклад, їм приставляють регента, якщо вони занадто малі.

— О-хо, схоже, ти можеш підтримувати подібну розмову. Що ж, так зазвичааай і трапляється. Однааак, дещо сталося пів року тому. Кажуть, що в той самий час, коли помер Його Величність, у замку лютувала хвороба...

Як розповів Розвааль, загалу оголосили, що це була епідемія, яка вражає лише певний рід. Тож король і його нащадки, які жили в королівському замку, загинули.

— Значить, правда в тому, що немає жодного наступника? А якщо це справді так, то що ж тоді буде з країною? Якщо немає королівського роду, то що ви збираєтеся робити, встановити демократію і обрати прем'єр-міністра?

— Я неее зрозумів другої половини твоїх слів, але зараз країною керує Рада Старійшин, яка наглядає за справами. Вона була сформована з видатних родин, які залишили свій слід в історії королівства. Відсутність монарха не мааатиме великого впливу на роботу самого уряду.

Після паузи він вимовив «Однак» і з жорстким виразом обличчя сказав:

— Королівство повинно мати короля.

— Так, певна річ.

Навіть якщо людина на вершині не керувала нічим і була просто символом, кожну організацію мав хтось очолити. Тим більше, якщо йдеться про щось на кшталт країни.

Навіть у Японії, де демократії надавали великого значення, на чолі держави стояв прем'єр-міністр. Це стосувалося навіть посад, що були пов'язані з великою відповідальністю, а людей, що їх обіймали, часто змінювали.

— Тоді, оскільки в королівстві немає короля, потрібно обрати нового. Але кровний рід практично знищений. Тож нового правителя потрібно обрати так, щоб усі були задоволені.

— Ну серйозно, ти такий дивний хлопець, Субару. Навіть нічого не знаючи, ти можеш дійти до таких висновків. Я відчуваю, що ти хтось на кшталт розумного дурня.

— Не хвали мене так! Я не звик, щоб мене хвалили, тож якщо будеш продовжувати, я, певно, просто закохаюся в тебе! — Субару відвів погляд від Емілії і сказав це через плече, щоб приховати збентеження.

Він вдарив себе по обличчю, щоб виправдати його почервоніння, а потім повернувся до Розвааля. Зібравшись з думками, він підняв на нього палець.

— Ясно. Здається, тепер я зрозумів суть. Іншими словами, країна не має короля і перебуває в стані, де потрібно обрати нового. Ваші відносини з іншими державами стають все менш значущими, і ви фактично перебуваєте в стані мініізоляції. Тож поява такого загадкового іноземця, як я, є дуже підозрілою!!!

— До тооого ж, вступивши в контакт з пані Емілією, ти зв’язався з Домом Мезерсів. Якби вони були схильними до поспіху, їм цього б вистачило, щоб… — із заплющеними очима Розвааль зімітував гільйотину, «перерізаючи» шию рукою, наче лезом. Скоса побачивши цей жест, Субару кинуло в холодний піт від зловісного передчуття.

— А-агов! Здається, я зрозумів, що відбувається, зі слів того збоченця! Споглядаючи маєток Дому Мезерсів, маю відчуття, що у них непоганий такий родовід. Можливо, ви пов'язані з Радою Старійшин або навіть більше? — виходячи з поточного ходу розмови, це було найкраще припущення, яке Субару міг зробити.

Те, як він викладав ситуацію, ніби смакуючи кожне велике відкриття, яке робив, і те, як щойно створив потік оповіді... Навряд чи це було схоже на слова того, хто дивиться на ситуацію збоку.

Тому для Субару було б цілком природно думати, що господар такого великого маєтку, який напевно походив з гарного роду, може бути пов'язаний з подібними штуками. З такими думками…

— Щоб перепросити за мою з-зухвалість, я хотів би попросити у вас пробачення, пропонуючи вам свій мізинець... хоча б мізинець.

— Для власника такої страшної уяви в мене є гарна новина. Можеш бути спокііійним, гаразд? Як бааачиш, я не маю жодного стосунку до Ради Старійшин, як і до королівського трону. Прааавильно, пані Еміліє?

Субару поклав палець на стіл, а Розвааль засміявся, наче почув вдалий жарт. Потім він подивився на Емілію, щоб отримати її схвалення, а вона відповіла мовчанням, насупившись.

Юнак був готовий вибухнути на лорда через поведінку останнього, але раптом відчув, що щось не так, і припинив так думати.

Його вже давно цікавило одне питання.

— Чому... господар цього маєтку називає Емілію-тан “пані”?

Людині, яка займала найвище становище в домі, завжди виявляли найбільшу повагу.

Субару перевів погляд на Розвааля, щоб переконатися в цьому, і його тривога, що зароджувалася, швидко почала розцвітати квіткою цілковитого жаху. І...

— Хіба це не прирооодно звертатися до когось вищого за мене з повааагою? — склавши руки на столі, вимовив лорд зі зловтішною посмішкою.

Ошелешений Субару застиг з роззявленим ротом. Він дивився на Емілію так роботоподібно, що можна було почути звук обертання шестерень. Дівчина покірно зітхнула.

— Я не хочу, щоб ти думав, наче я намагалася тебе обдурити абощо, гаразд?

— Ем, тобто, Еміліє-тан, ти...?

Хлопець так і не зміг відмовитися від «-тан», яке він їй дав.

Ніби завдаючи останнього удару по Субару, який хотів заперечити таку реальність, вона продовжила:

— Наразі мій титул — Кандидатка в Королі, одна з тих, хто прагне стати 42-м правителем Королівства Луґуніка. За підтримки маркграфа Розвааля, ось так.

Її слова настільки стривожили Субару, що йому здалося, ніби перешкода перед ним піднялася на висоту космічного ліфта.

2

“…Людина, в яку я закохався, виявилася королевою.”

Таке речення спало йому на думку. Ну, технічно вона була лише кандидаткою в королеви.

— А вислів на кшталт «кандидатка в королеви» має досить еротичне забарвлення.

— Я спрааавді не знаю, що це означає, але я говорю серйозно.

— Оооо, від такого холодного погляду у мене аж мурашки по шкірі... Як і годиться королеві. Не дивись на мене, як на покірну свиню!

— Я не дивлюся на тебе так жахливо. От би ти припинив говорити такі речі, Субару!

Хлопець кинувся на стіл, злегка тремтячи, а докір красуні, що була зовсім поруч, змусив його корчитися в агонії. Щоб приховати емоції, він ліг на стіл обличчям донизу, але насправді його серце сильно калатало, виражаючи справжні почуття.

Хай там як, він не хотів, щоб Емілія бачила жалюгідний вираз його обличчя.

“Кандидатка в королеви…”

Якщо бути відвертим, то, окрім того, що знав з ігор та манґи, він не мав жодного уявлення про те, як влаштований деспотичний світ, у якому на вершині правлять королі.

Проте, коли мова йшла про потенційного правителя країни, він знав, що такою людиною може бути лише той, хто дуже далекий від народних мас.

Не кажучи вже про те, що Субару навіть не мав у цьому світі запису в реєстрі. Коротше кажучи, його репутація не дозволяла йому навіть зарахування до однієї категорії з масами.

І не згадуючи того, що зухвале почуття кохання хлопця швидко розвіялося, усвідомлення статусу Емілії на додачу до її краси дійсно збило Субару з ніг.

Він не мав жодних сумнівів, що це те саме, що й піднятися на вершину космічного ліфта голими руками.

— О, Ісусе, скажи, що це не так! Мій шлях кохання аж занадто сповнений перешкод, якщо вже я сам так кажу. Ромео, який кохав Джульєтту, напевно зрозумів би мене!

— Стривай, Субару, з тобою все гаразд? Ти раптом замовк, тож...

Коли він підняв заплакане обличчя, в його розмитому полі зору відбилася Емілія. Здавалося, що вона з тривогою дивиться на нього аметистовими очима.

Її шкіра була білою, як чистий сніг, а звук, який виринав з її тонких рожевих вуст, був прекрасним, мов дзенькіт срібного дзвіночка.

Субару відчував, що вона була істотою такою далекою, такою, до якої не зміг би дотягнутися, як би довго не йшов.

— ...Вперед.

Не витримавши, він міцно обійняв дівчину, яка була поруч з ним.

— ...А?

— Ого, яка тендітна. І така м'яка. Цей запах просто дивовижний.

На якусь мить Емілія навіть не усвідомила, що її обійняли.

Субару насолоджувався відчуттям того, як міцно притискає її до себе і обіймає досхочу.

У нього не було великого досвіду в міжособистісних стосунках, а досвіду в обіймах з дівчатами не мав узагалі. Хлопець подумав, що дуже шкода, що він не встиг насолодитися цим, коли захищав Фелт у лут-хаусі, не кажучи вже про те, що дівчина була надто худа, щоб це вважалося за досвід.

Хай би там що, а Емілія, яка із запізненням усвідомила, що відбувається, почервоніла і почала пручатися.

— Чек... Що? Що сталося?

— Ем, просто те, що ти з'явилася переді мною, раптово пробудило мої звірячі інстинкти, і я не зміг втриматися. Коли заспокоївся і поміркував, то зрозумів, що ніколи не зможу досягти своєї мети, тому подумав: «Мені її ніколи не досягти, тож навіщо напружуватися!?».

— Я спрааавді не маю жодного уявлення, про що ти говориш!

— Ну, тоді почекай секунду. Дозволь мені заспокоїтися і проаналізувати себе. …Я маю на увазі, що думав про те, чи тягнутись до тебе, чи ні, коли ти дивилася на мене, тож у мене з'явилася ідея перевірити, чи я це взагалі можу, а потім через спинний рефлекс активізувалися хлоп'ячі характеристики, що призвело до того, що лібідо почало працювати на повну потужність, а це своєю чергою призвело до того, що я обійняв тебе, і після цього я дійшов висновку, що не помру абощо, тож вирішив насолоджуватися цим, скільки зможу, о, і це було досить радісною подією для мене і відповідало моєму плану, але, гадаю, для Емілії-тан це було прикрою несподіванкою... оце й усе.

— Навіть коли ти детально пояснив, я все одно не розумію, що ти мав на увазі!

Субару продовжував теревенити і теревенити, поки Емілія, яка борсалася в його обіймах, нарешті не відштовхнула його від себе.

Хлопець відчув себе таким самотнім, коли вона вирвалася з його обіймів. Емілія, з іншого боку, почервоніла, а потім вказала на нього із заплаканими очима.

— Не можна так несподівано обіймати дівчину! Це було не так вже й важливо, адже ти обіймав мене, але нормальна дівчина сприйняла б це серйозно, ясно?

— Я ж ненавмисно це зробив. Так, мабуть, я рухався за чиєюсь командою. Зачекай, а може, це ти мене зачарувала, Еміліє-тан...? Ти така зла жінка!

— Я не могла цього зробити. Ти перекладаєш провину на мене! І перестань підіймати великий палець!

Після того, як його підбадьорливий піднятий вгору великий палець відкинули, Субару понуро опустив праву руку.

Але це була правда, що його тіло здригнулося через спинний рефлекс. І слова, які він сказав після цього, теж не були брехнею, але йому було б до смерті соромно, якби сказав це вголос.

“Правда в тому, що твої очі вкрали моє серце.”

— Ах, як соромно! Якби я почув це від тебе, то не зміг би не сказати: «Це так чудово! Обійми мене міцніше!».

— Ооохооо, та ти взагалі нічооого не боїшся, — поки Субару тримався руками за щоки, промовляючи «ой, годі» і похитуючи стегнами, Розвааль, спостерігаючи за їхньою розмовою збоку, сказав це з таким виглядом, наче намагався стримати сміх.

Емілія, все ще з червоним обличчям, дуже суворо подивилася на нього через те, як він це сказав. Розвааль витер очі, на яких проступили сльози від сміху, і вдав, що нічого не зрозумів.

— Пані Емілія — претендентка на роль майбутньої королеви. Можливо, вона надовго запам'ятає цю велику неповагу до неї, і коли прийде час їй зайняти трон, вона винесе тобі свій вирок, і…

— Кажеш мені шкодувати про теперішнє, бо ніхто не знає, що чекає у майбутньому? Не недооцінюй жертву вільної від тиску освіти, яка пропагує миттєве задоволення!

Піднявши вгору середній палець, Субару грубо заявив про це. А вільною рукою вказав на Емілію і сказав:

— Навіть якщо Емілія-тан і є кандидаткою на роль майбутньої королеви, вона наразі лише дівчина. А я лише чоловік. Ти не маєш права скаржитися на те, що раптово з’являються і зникають стосунки між чоловіком і жінкою! Ось чому...! — поставивши одну ногу на стілець і міцно стиснувши кулак, Субару гордо зробив заяву. — ...Навіть якщо мене завтра стратять, я все одно міцно обійматиму Емілію-тан, нюхатиму її волосся і використовуватиму це як поживу, щоб продовжувати жити!

У їдальні запанувала глибока тиша, викликана заявою Субару, в якій звучало страждання.

Усім забракло слів, коли справа дійшла до такого шаленства хлопця. Ковтнувши слину, присутні вбирали в себе слова його надзвичайно дикої і хвалькуватої заяви. А тоді…

— Вибачте, що перервав сніданок. Повернімося до нашої трапези. Нумо ще раз зберемося разом і будемо веселитися, а про диспут, який щойно пролунав, забудемо...

— Виголошуєш надто перебільшену мантру у відповідь на звичайне збочене зауваження.

Коли Субару, відкинувши волосся назад і набравшись впевненості, намагався розрядити атмосферу в кімнаті, зробивши словесний поштовх, його наміру раптово поклали край. Це зробила Беатріс, яка сиділа на віддаленому сидінні, дивлячись у його бік так, наче їй було дуже нудно. демонструючи погані манери, вона поклала Пака на обідній стіл і розчісувала його сіру шерсть.

— Зрештою, тебе лиш надурила краса цієї дівчинки, ось як все просто, гадаю. Як ти міг так довго говорити про неї, гадаю...?

— А ти... насправді мій природний ворог, га…? — пробурмотів Субару у відповідь на роздратовані слова дівчинки, від яких опустив плечі.

Починаючи з Беатріс, яка пирхнула на це, решта присутніх почали приходити до тями одне за одним.

Іншими словами, ось-ось мало розпочатися очорнення Субару за його сексуальні домагання.