Повернення лорда

— Ооо, ти прокинувся. Це добре, дуже доообре, — радісно вимовив високий чоловік з довгим темно-синім волоссям, що спадало на спину, дивлячись на Субару.

Він був високим. Його зріст перевищував зріст Рейнхарда — близько 180 сантиметрів на зріст. У нього було струнке тіло, ніби він ніколи в житті не займався фізичною працею, і воно було не стільки струнким, скільки делікатним. Він мав різнокольорові очі — жовте і блакитне — і вони пасували до його жахливо блідої шкіри, через яку він здавався хворим.

Його зовнішність була прекрасною, наскільки це можливо за стандартами краси. Однак, яким би гарним він не був, якщо підійде надто близько, то будь-хто почуватиметься некомфортно.

— Обличчя занадто близько!

— Перепрошую, перепрооошую. Розумііієш, вперше я побачив тебе, коли ти був страшееенно блідим, закривавленим і на межі смееерті. Я дуууже зворууушений бачити, що ти вже нормально ходиш.

Він дружньо поплескав Субару по плечах і нахилився, щоб ще раз подивитися на нього зблизька. Це був власник особняка і звали його Розвааль.

Субару подумав, що на вигляд йому було близько двадцяти років, і він справляв на нього враження "блудного сина", якщо брати до уваги лише зовнішній вигляд.

— Ні-ні, я впевнений, що ти досить кмітливий хлопець навіть з таким виглядом...

— Та невжеее? Приємна оцінка. Витріщайся на мене досхочууу. То я виглядаю кмітлииивим? Нууу?

Позуючи перед Субару, він розвернувся і позував наче модель. Розвааль стояв так поважно, що юнак здивувався, коли його власні ноги відступили на кілька кроків.

— Н-не може бути... невже мене тут перевершили?! Це ж ненормально, коли хтось унікальніший за мене... Хіба це не заважає у повсякденному житті?!

— Ну, хай там як, для мене це не дуууже важливо.

Позаду них пролунало зітхання, і Емілія зробила крок уперед, а шокований Субару відійшов назад. Вона повернулася обличчям до Розвааля і сказала: 

— З поверненням. Як поживаєш?

— Я в нормііі. Почуваюся дуже задовоооленим. Минуло чотири дні, 3 години і 19 хвилин з моменту нашої останньої розмооови. Треба буде записати це у нотатник.

Рожево- та блакитноволоса покоївки, що стояли праворуч і ліворуч від нього, подали Розваалю нотатник і ручку, щоб він міг записати. При цьому вони шанобливо вклонилися. Чоловік почав несамовито нотувати ручкою у щойно поданий йому записник, і...

— П'ятнадцятого дня місяця Таммуза. Пані Емілія сама заговорила зі мною. Я дуже щасливий. Відчуваю, що ми починаємо ладнати, і...

Розвааль задоволено закрив нотатник, передав його покоївці, а тоді розвернувся. Його зустріла Емілія, на обличчі якої з'явилася легка посмішка, і...

— Ні, серйозно... це просто... КРИНЖ.

Бігцем глянувши на нотатник (ну, він більше нагадував щоденник) Розвааля, який покоївка тримала в руці, Субару побачив, що його вже добряче використали і майже половина сторінок була заповнена змістом, подібним на той, який Розвааль щойно занотував. Якщо там усе майже однакове, то це якийсь записник нічних кошмарів.

Від такої відповіді Розвааль вдарив себе по колінах, перевершивши навіть реакцію Субару.

— Кринж! Яке гарне слооово. Вперше чууую, але мені дуууже подобається! Мм, відчуття нездатності зрозуміти чужу натуру... ох, як дивовижнооо.

— Ого, мене аж вивертає, що я трохи йому симпатизую. Гей, ти це серйозно казала, що я поладнаю з оцим?

На очах у дивака, який дивним чином хапав себе за плечі, Субару з розчаруванням махнув Емілії:

— Невже мене вважають таким же, як і ось це!?

Вона приклала палець до губ і видала трохи невдоволене "Хм".

— Як і очікувалося, навіть ти не можеш зрівнятися з головним збоченцем цієї країни, Субару... чи можеш?

— І близько ні! Невже грань така тонка?! З оцим?!

"Помилка для одного — урок для іншого", — якось так кажуть, але те, що його поставили на один рівень з диваком, який стояв перед ним, стало для Субару справжнім розчаруванням. Відтепер він мав намір бути обережним у своїх словах і вчинках.

— Хай там як, повернись, повернись, кажу. Дозволь подякувати тобі. Мені шкода, що завдав стільки клопоту, і дякую, що дозволив покористуватися ліжком. З повагою, Субару.

— Йой, ти дуууже налажав...

Субару був надто гордий, щоб висловити справжню вдячність, але Розвааль, схоже, не переймався цим і просто свиснув у відповідь. Емілія, яка опинилася між ними, трималася за голову. До речі, близнючки вирішили спокійно утриматися від участі в розмові, ніби й не мали наміру втручатися, а Пак і далі ховався у волоссі Емілії, не видаючи жодного звуку.

— Х-а-й-т-а-м-я-к...

Розвааль похмуро подивився на Субару згори донизу після того, як вкрай незграбно повернувся. Він насупився на хлопця, якому було незручно.

— На вииигляд ти нормальна людина. І це трохи розчарооовує.

— Ей, притримай коней, ти вважаєш, що я нормальний? Нормальний — це ні добре, ні погано... Така оцінка мене ображає! Візьми свої слова назад!

— Цікаво, чого він сердиться…?

Хлопець відповів на запитання з демонстративною зневагою.

Для Субару це була межа, яку не можна було переступати. Зважаючи на його мужню поведінку, Розвааль махнув рукою.

— Аааа, вибач, вибач, — почав він. — Я маю на увааазі "нормальний" в "расовому" сенсі. Розумііієш, я збооочений дворянин з "напівлюдськими смаками".

— Ти, мабуть, до біса жахливий, якщо сам так про себе кажеш, га? Чоловіче, ти починаєш мені трохи подобатися, і я себе за це ненавиджу!

Розвааль весело подивився на Субару, який тримався за голову, а потім обійняв за плечі служниць-близнючок, що стояли по обидва боки від нього.

— Це стосується і цих дітей, а ще це причина, чому ми підтримуємо пані Емілію. Щооо ж, як на мене, то ми з тобою обоє рябоооє, і це викликає у тебе підозру, прааавда?

Розвааль погладив пальцями підборіддя близнючок, яких обіймав, і водночас створив цим дивну аморальну атмосферу. Покоївки робили те, що їм казали, і їхні обличчя ставали яскраво-червоними, наче їх уже вкусили його отруйні ікла. Субару не міг не дивитися на Емілію з недобрим передчуттям.

Можливо, відчувши намір у його погляді, вона швидко замахала руками:

— Зрозумій мене правильно. Я не з тих, кого приваблюють збоченці.

— Нормально — це окей. Коли закінчу середню школу, я піду до коледжу, а коли закінчу його, знайду роботу і працюватиму, щоб піклуватися про свою сім'ю, як це роблять всі інші.

Субару змінив свою попередню думку і задумався про типове нормальне життя. Однак він згадав, що татусі, які так жили, всі мали важкі часи.

Тоді хлопець раптом звернув увагу на тривожну частину заяви Розвааля. 

— Цей, що ти маєш на увазі, підтримуючи Емілію-тан? Ось чому я взагалі не розумію ваших стосунків.

— Ооо, то ти не знаєш, що відбувається? Хммм, це дииивно.

Розвааль відпустив близнючок і підійшов до Субару, заклавши руки за спину. Він знову подивився на нього зблизька, але цього разу той не відступив, а просто втупився в нього.

Їхні погляди зіткнулися, і між ними полетіли іскри. Незручно, коли в тебе вдивляються, ніби вивчаючи наміри. Однак відвести погляд було також не варіант, бо це наче визнати поразку. У відповідь на погляд, який, здавалося, дивився крізь нього, Субару теж був готовий дати рішучу відсіч.

Вони пильно дивилися один на одного, і відстань між ними поступово скорочувалася. “Не програй, не смій програти”, — з таким почуттям юнак вкладав сили у вічі. *Витріщається*, *витріщається*...

*Мваа*

— Хоаґ’яааа! — Субару не міг не випустити рефлекторний аперкот у високого чоловіка, який випадково поцілував його в лоба.

Той відлетів від невблаганного удару, а служниці-близнючки поспіхом спробували зловити господаря, поки він падав. Субару, не дивлячись на результат, щосили тер лоба.

— Щ-що за чортівня, це... та що це взагалі такеее?!

— Ооох, боооляче, боооляче. Нууу, я не міг не помітити, що ти дивився на мене невииинними очима схвильооованої дівчини, і я відчув невелике збууудження.

— А я не міг не напружити зад! Припини дивитися на мене таким поглядом! Я серйозно!

Його лоб наче ошпарило, він стиснув руку, якою натирав чоло, в кулак і став перед Розваалем, але шлях йому перегородили близнючки, які дивилися на хлопця з ворожістю в очах.

Як і слід було очікувати, їм було не до сміху, коли б’ють роботодавця. Побачивши їхню явну ворожість, Субару рефлекторно зробив крок назад, але тут їх перервав Розвааль:

— Стоооп, стоп, Рам, Рем. Це був мій дурнувааатий жарт. Він не винен, гадаю, це я завинив, що поводився нааадто по-дівочому.

— Та в тебе зір падає, шляхтичу, якщо сприймаєш мене як дівчину через мій погляд. До дитсадка я був гарним наче квітка, але відтоді мене стригли.

Субару не хотів, щоб його вважали за дівчинку, і відповідь, яку дали йому батьки, полягала в тому, щоб просто збрити голову. Тепер хлопець почувався комфортно лише доти, доки міг намацати потилицю, але в ті часи це приносило немало сліз.

Батьки Субару мали сильний вплив на розвиток його особистості. Мати вплинула тим, що ніколи не слухала інших, а батько — тим, що завжди наполегливо йшов до мети.

Близнючки, хоч і були невдоволені поводженням свого пана, але відступили на крок. А тоді, потираючи побиту щелепу, Розвааль підвівся. 

— Я прооошу вибачення за те, що сталося, це була моя провина. До того ж, щоб по-справжньому перепросити, як щодо тооого, щоб поснідати разом? Я пригощаааю.

— Попереджаю, я не буду цього відробляти. Якщо це безкоштовно, я точно наїмся досхочу.

— Це дуууже добре. Хороооше харчування — запорука хорооошого життя. Хм, яка гарна дууумка. Треба записати в нотатник.

Близнючки знову подали записник і ручку Розваалю, який простягнув руку.

Побачивши, як він почав плавно і вправно писати, Субару виявив, що нотатник не містив дивних записів на тему "Щоденник кохання з Емілією-тан".

— Якщо писати про власне повсякдееенне життя, чи не вийде з цього щось на кшталт збірки віршів? Маю таке відчуття, що завдам собі мууук, якщо колись йогооо перечитаю, алеее якщо буду продовжувати в такому віііці, то надії на одужання не буууде.

Мешканцям квітника не сумно від того, що вони у квітнику. Субару переконався в цьому, а потім дав відповідь на отримане запрошення поснідати.

— Хай там як, я приймаю запрошення на сніданок. Я нічого не їв з учорашнього полудня, не кажучи вже про сніданок.

— Пречудово. Ну щооо ж, тоді я попрошу їх провести тобі екскууурсію. Рам, Рем, подбайте про все.

— Можете на нас розраховувати, пане Розвааль, — близнючки відповіли абсолютно синхронно, рухаючись по обидва боки від Субару. Потім кожна з них взяла на себе відповідальність за одну його руку, тісно обмеживши рухи хлопця.

— Гей, гей, таке враження, ніби мене виводять. Навіть якщо ви цього не зробите, я нікуди не втечу, і стіл з наїдками теж... Гей, гей, мені трохи боляче.

— Тож, дозвольте мені показати вам тут все, сер.

— Ну що ж, дозвольте мені показати вам тут все, сер.

— Агов, послухайте, в мене лікті далі не йдуть... То ви все ще не пробачили мені той аперкот?! Але скільки не міркуй про ситуацію, це він вчинив не пра-а-ай-ай-ай. Мої лікті! Лікті! Ви двоє, вони в цю сторону не згинаються! — Субару, який здійняв галас усіма своїми "ай", потягли до обіднього столу, скрутивши руки.

Емілія спостерігала за ними жалісливими очима, а коли ті троє зникли з її поля зору, Розвааль запитав:

— Нууу, то щооо думаєте, пані Еміліє?

Питання він вимовив у звичній манері, але відчувалося воно по-іншому. Емілія прийняла зміну без жодного натяку на здивування.

— Я поділяю твою думку. І Пак теж. Правда?

Висунувши морду з-під її сріблястого волосся, кіт кивнув на її питання про згоду. Задоволений такою відповіддю, Розвааль зіщулив очі, а Емілія ніжно притиснула руки до грудей, відчуваючи легку провину.

— Я дуууже не впевнена, чи варто підозрювати свого рятівника… Я знаю, що це в моїх інтересах, але це просто жахливо, — промовила вона, ніби висміюючи саму себе.