Усвідомлення емоцій

1

Емілія зітхнула, дивлячись на Субару, який все ще припадав до землі, і приклала палець до губ, ніби щось пригадала.

— Це нагадало мені...

Жести, які вона робила, іноді виглядали дивно по-дитячому милими в очах Субару. Коли він підхопився з землі, Емілія прибрала палець від губ і вказала собі на очі.

— Ти ніколи раніше не бачив духів, так? То чи знаєш ти, як використовувати ману?

— Як використовувати ману?

— Це так само просто, як сфокусувати погляд. Що там ще...

— Ліє, це не так просто. Ти бачила лише тих людей, які досить вправно користуються маною. Ну, крім цього, ситуація Субару трохи особлива.

Емілія нахилила голову і запитала:

— Особлива?

Пак схрестив руки і кивнув Емілії.

— З того, що я мигцем побачив, Ворота Субару в основному щільно закриті. Навіть якщо він ніколи раніше не бачив чарів або духів, чи не занадто вони закриті? Ось наскільки особлива ситуація.

— Дивно... Навіть якби він жив звичайним життям, такого б не сталося, правильно?

— Так, тому це підозріло. Субару не жив нормальним життям.

Після того, як кивнули одне одному, не відриваючи поглядів, вони одночасно подивилися на хлопця, затамувавши подих. Субару, якого розглядали, відповів:

— Не можу позбутися вагання, перериваючи вас, коли ви у своєму маленькому світі... Я тааак заздрю.

— Ну, що ж, я знаю, що це ненормально.

— Твоє визначення нормальності абсолютно неправильне! Тобто, хіба це не досить грубо дивитися людині в обличчя і говорити, що вона нормальна чи ненормальна? А як щодо твоєї доньки?

— Я з радістю скажу, що вона росте доброю і чесною дівчиною.

— А ось і нетямущий батько-кіт! — Субару закрив обличчя долонею від такого ставлення, яке свідчило про сліпу любов до доньки.

Коли Емілія побачила його надмірну реакцію, то сказала:

— Я не впевнена чому, але вони здаються дуже близькими.

Пробурмотівши це, вона уважно подивилася на них.

Почувши її бурмотіння, Субару і Пак глянули один на одного, кивнули, а потім дали один одному “п'ять”.

— Оооо, безумовно, ми найкращі дружбани! Ми на одній хвилі. Чому б тобі не приєднатися до мене і не спробувати стати найкращим комедійним дуетом у світі?

— Ти так кажеш, але я впевнений, що тобі потрібне лише моє тіло, чи не так? — відповів Пак.

— Заради любові чи твоєї пухнастості — причини різні, але я точно знаю, що врешті-решт ми будемо разом. Я навіть не проти кількох зрад, якщо почуватимусь великодушно. Залоскочу-залоскочу-залоскочу.

Розмову перервав дотик долонь, і Субару, здавалося, забув про діалог, який вони вели, оскільки повністю зосередився на грі з Паком з посмішкою на обличчі. Емілія вирішила залишити їх на якийсь час.

— Паку, йди пограйся з Субару он там. А я піду поговорю з духами. Я дуже не хочу, щоб мене знову потурбували, гаразд?

— Вона нас позбулася...

— Нас позбулися...

Емілія мовчки проігнорувала тих двох, що жартівливо знизували плечима. Відійшовши на певну відстань, вона почала огортати себе духами, яких привела, наче продовжуючи те, що робила раніше.

Сцена її розмови з духами була такою ж, як і та, яку він бачив перед цим. Фантастичне видовище, яке варте уваги. Субару хотів на це подивитися, тому й поводився так, як поводився.

— Хай там як, це не входило в мої наміри, тож, будь ласка, зрозумій.

— Не турбуйся. Я не хочу, щоб мене знову насварили, тому просто розповім тобі про все сам. У неї зараз важлива церемонія з духами, тож я більше не можу цього не помічати.

— Але ти, схоже, не можеш стриматися, щоб не перервати її... Що в ній такого важливого?

— Перед тобою церемоніальне укладання контракту з духом.

Субару розгублено насупився, почувши багато незнайомих слів. Пак, ніби намагаючись знайти правильний спосіб пояснення, почав:

— Дай подумати... Перш за все, до того як користуватися магією духів, заклинач повинен укласти з ними договір. І зміст контракту варіюється залежно від духа. Ти ще слухаєш?

— Тож, це відрізняється від відсотків і застави за банківську позику. Окей.

— Мене звуть не Окей, але я продовжу. Зміст контракту, який просять духи, для кожного різний, але коли мова йде про малих духів, вони хочуть лише простих речей, таких як прямий доступ до мани заклинача. Ось чому їх досить легко змусити співпрацювати з тобою.

— Гаразд, я зрозумів. Але судячи з твоїх слів, істинні духи роблять інакше, правильно? Як щодо того, щоб пояснити це, пане Дух?

— Розумні діти говорять швидко і поміч від них є... але ми не зайдемо далеко, якщо ти продовжуватимеш шукати обхідні шляхи.

Субару збентежено почухав голову. Тоді Пак тепло подивився на нього, погладжуючи вуса.

— Як ти і сказав, духи, які мають свідомість, більш вимогливі, як я, наприклад. Хоча за можливості я хотів би укласти хорошу угоду з іншою стороною. Але все ж таки я сам по собі потужний дух, тому умови контракту з Лією досить суворі.

— Я вже давно думаю про це, але “Лія” — досить миле прізвисько.

— Твоє “Емілія-тан” ще миліше. Може, наступного разу я її теж так назву.

— Благаю тебе, будь ласка, не роби цього.

Пак одобрив прізвисько, яке вибрав Субару, і тут в їхню розмову втрутилася Емілія зі злим виразом на обличчі.

Вони дивилися на неї, а тьмяне сяйво духів, що оточували її, зникло поки вона витріщалася на них.

“Схоже, ток-шоу з духами закінчилося.”

Субару підвівся і змахнув траву із сідниць.

— Вечірка закінчилася? Здається, це простіше простого.

— Я скоротила її, бо ви двоє мене перебивали і це дуже відволікало. Ви вмієте бісити, навіть коли далеко... Це справжній талант.

— Двоє, що не повинні були зустрітися, зустрілися... У мене таке відчуття, що щось має статися. Не можу перестати думати про це, моє серце мов скажене.

Поки Субару калатав грудьми у ритмі власного серцебиття, Емілія простягнула до нього руку. Пак підскочив з місця, де стояв хлопець, і приземлився на неї. Він подивився на Емілію своїми круглими чорними очима з дещо задоволеною посмішкою на обличчі.

— Все гаразд. З того, що наразі бачив, я не відчуваю в Субару ніякої злоби, ворожості чи злих намірів. Він трохи дивний, але хороший хлопець.

— Що...? — Емілії забракло слів, коли почула дещо неприємну оцінку Пака.

Вона поспіхом огризнулася на нього, одночасно спостерігаючи за Субару, щоб побачити, як він відреагує.

— Навіщо ти сказав таке при ньому...? І навіть якщо це правда, хіба йому не буде боляче таке почути?

— О, та все в порядку. Я, мабуть, зовсім незнайома вам людина, тому це має сенс. Цілком природно підозрювати такого гарного хлопця, як я, чиє ім'я навіть не можна перевірити... Хоча остання частина була дуже болючою, Еміліє-тан!

Емілія швидко прикрила рота рукою, і Субару гірко засміявся від її чесної реакції.

Юнак очікував, що таке станеться, саме тому він провів так багато часу з Паком, щоб підготуватися до цього моменту. Вони не були настільки легковажними, щоб прийняти хлопця, який досі не видав жодної пристойної інформації, без перестороги. Тодішня раптова поява Рам і Рем теж була хитрістю, яка, ймовірно, була пов'язана з тим, що вони звідкись стежили за його пересуваннями.

— Хоча я не знаю, як це пояснити.

Субару цього світу існував у пам'яті людей, але при цьому жодних попередніх записів не існувало. Це було важко пояснити, а ще була висока ймовірність, що до нього ставитимуться як до божевільного. З огляду на це, найкращим вибором було дозволити Паку зробити власне судження.

Субару сподівався, що за допомогою нещодавньої взаємодії Пак, який до певної міри вміє читати думки, зможе переконливіше, ніж сам хлопець, викласти ситуацію.

Це була своєрідна гра, але Пак розсміявся, зрозумівши, що намагається зробити Субару.

— Все гаразд, Ліє. Тобто, Субару теж це знає. Ах ти ж неслухняний хлопчисько, користуєшся моїми навичками читання думок.

— Це честь для мене. Давай просто чудово поладнаємо, мій друже.

На обличчі Пака з'явився вираз шоку, коли він почув таке звернення Субару. Потім дух розсміявся і посміхнувся.

— Вже дуже давно до мене так не ставилися. Мені це подобається.

Субару розумів, чому Пак такий щасливий, але не встиг він навіть сказати про це, як той поплив перед обличчям Емілії. Потім їхні лоби зустрілися, коли вона заплющила очі, що створило дивне сюрреалістичне видовище.

— З'їж це! Супертаємна техніка Пака під назвою "Удар кота в лоба"!!!

Субару не міг не відчувати самотність, поки ті двоє мовчали, і у власній спустошеності він намагався привернути їхню увагу. Але Пак з Емілією були в такому глибокому стані концентрації, що ніяк не реагували, тож самотність хлопця зростала в геометричній прогресії.

— Чорт забирай! Почуваюсь таким безпорадним... Не можу придумати жодних інших способів привернути вашу увагу. Аж плакати починаю.

— ...Мм, зрозумів. Ого, і я теж про тебе багато думав... Чого ти сидиш на землі й плачеш, як дівчисько?

— Не зважай! То що це було?

— Це більше схоже на спільну свідомість. Легше пояснювати, якщо співрозмовник просто відчуває те, що відчуваю я, а не використовувати для цього слова, правильно?

Відповівши на запитання Субару прямо, Пак сів поруч зі срібноволосою дівчиною. Вона поклала руку йому на плече і кивнула:

— Так і є. Через Пака я отримала повідомлення про тебе... Мені дуже шкода, що я сумнівалася в тобі. Тепер я знаю правду, і мені дуже прикро через це.

— Думка про те, що тебе вивчає красива жінка, доволі захоплива. Наступного разу не Пак, а ти можеш безпосередньо увійти в мою свідомість у всіх сенсах цього слова, — Субару підняв вгору великий палець і блиснув зубами, а Емілія в цей момент виглядала дуже розчарованою в ньому. Побачивши її реакцію, хлопець розігнав внутрішній жаль на повну і подумав: "О ні... я знову це зробив".

Субару мав погану звичку говорити дурниці, коли був у гарному настрої. 

— Ні, ні, ні, не в збоченому сенсі, але так... в наших колах такий біль вважається винагородою.

Також він мав погану звичку псувати власне виправдання.

Натягнуто посміхаючись, хлопець відчув, як холодний піт стікає по його обличчю. Піт, сльози, дощ чи слина — рідини, що за три чверті секунди неодмінно змусять його почуватись віслюком. А тепер одна з них текла його підборіддям.

Емілія злегка нахилила голову до юнака, який був жахливим актором.

— Ти дуже дивний, Субару.

— Га?

— Граєшся зі справжнім духом, наче це звична справа, і... навіть поклав око на таку напівельфійку, як я. Хоч це був просто жарт, мене він здивував, — тихо хихикнула вона.

“А якби це був не жарт, ти б так само здивувалася?” — подумав Субару, але одразу ж забув про це і просто мовчки милувався її чарівною посмішкою.

Ця посмішка була такою ж ясною і чистою, як і та, яку він бачив у тому провулку в столиці. Вона не була ні швидкоплинною, ні сумною, і він був дуже щасливий, що побачив її.

Субару вперше усвідомив, як сильно йому подобається її вираз обличчя. 

— О ні!

— Що?

— Ні, тобто, я давно не відчував нічого подібного... Ні, серйозно.

Серцебиття прискорилося, в роті пересохло, а дихання стало важким.

Очі почали втрачати фокус і йому було важко тримати голову. Потім він втратив контроль над емоціями і відчув, що горить, через що його шия і обличчя стали яскраво-червоними.

— Що сталося? З тобою все гаразд? — Емілія, яка поставила Субару це питання, подивилася на його обличчя знизу вгору. Її стурбоване личко виглядало для нього абсолютно чарівним.

— Вуууух-хуууу!

Після цього гучного крику хлопець раптово відскочив і спробував зробити сальто назад, щоб вийти із ситуації. Він приземлився на землю в перевернутому положенні, підклавши руку під себе, щоб зупинити падіння, але вона вислизнула, бо трава була ще мокрою, і Субару впав на голову. Потім він проїхав на ній кілька футів*, перш ніж зупинився.

 

---

 

*1 фут = 0,3048 метра.

 

---

 

— Уох, чого це ти раптом?!

— Ой-ой-ой-ой-ой-ой. Срака-мотика, я ж не облисів, ні...? О... вони білі.

Емілія кинулася до Субару, який котився по землі, тримаючись за голову, і перебирала руками, намагаючись зрозуміти, що робити. Ті слова він сказав, коли підняв на неї очі з землі.

Обличчя Емілії, яке спочатку виглядало спантеличеним, миттєво стало яскраво-червоним, коли вона зрозуміла, про що він. А все тому, що дівчина ходила перед ним у короткій спідниці, поки хлопець котився по землі.

— Форс-мажор, форс-мажор! Це не те, що я намагався зробити!

— Це правда?

— Дякую за свято для очей, — сидячи в позі сейдза*, Субару склав руки докупи і схилив голову перед срібноволосою богинею.

 

---

 

*Сейдза — традиційний спосіб сидіння на колінах, спираючись сідницями на п'яти.

 

---

 

Коли він підняв очі, Емілія посміхнулася йому. На відміну від попередньої посмішки, ця мала садистський характер.

— Таке обличчя теж дуже миле... о, чорт.

— Поміркуй над тим, що зробив.

Навіть враховуючи свої вчинки, в Субару склалося враження, що кульки льоду, які посипалися на нього, були дещо завеликими.

 

2

— Ай, боляче... Цікаво, я справді починаю лисіти? Все буде добре?

— Це просто маленька ґуля на голові. Гадаю, ти маєш бути дуууже вдячним за мою доброту.

Субару погладив побиту голову, сидячи на землі. Він мало не плакав, а Емілія, яка відвернулася від нього, відповіла холодно.

Тепер їх розділяла відстань у кілька метрів, і виглядало так, ніби розрив, створений його попередніми діями, відобразився в реальності.

Хлопець глянув на її білий профіль, а потім відвернув обличчя.

Подивився, відвернувся. Подивився, відвернувся. Подивився-подивився, відвернувся-відвернувся.

— Не дуркуй. Я досі злюся на тебе.

— Облиш, це був просто нещасний випадок. Невеличке, як муха, непорозуміння, з якого зробили слона.

Якщо користуватися термінами манґи, то ґуля була такою великою, що хотілося заклеїти її пластиром.

Субару здалося, що в момент зіткнення з землею перед його очима промайнуло все його життя. Удар був настільки сильним, що він подумав, що може відправитися назад до магазину, якщо не буде обережним.

Зараз Субару почувався добре, але після того, що сталося, у нього сильно паморочилося в голові. Можливо, вона думала, що перестаралася, але Емілія дивилася на хлопця, що впав, з презирством, а він думав, що дівчина схожа на чарівне маленьке звірятко.

Коли Емілія виявила, що Субару дивиться на неї куточками очей, вона знову розсердилася.

— З твоїм характером дуууже важко мати справу. От би ти міг полегшити мені життя.

— Я з тих хлопців, які зрізають кути, щоб жити комфортно. Ти занадто оптимістична.

На шляху заздрісного погляду Субару був Пак, який розслаблявся на колінах Емілії. Ще мить тому він був розміром з людську долоню, а тепер став завбільшки з немовля, і дівчина гладила його, тримаючи на колінах.

— Такі огидні почуття не мають нічого спільного зі мною.

— Замовкни і не читай чужих думок. Знаєш, такі дурниці є в голові кожного хлопчика-підлітка. Емілія-тан не виняток.

— Якщо матимеш забагато брудних думок про мою доньку, я зітру тебе на порох.

— Спробуєш вбити мене тільки тому, що я тебе розлютив?! — Субару просто жартував, але відчував, що Пак говорив серйозно.

Хлопець подивився на тих двох.

— Навіть якщо так… Не забувайте чепуритися щоранку, гаразд? Знаєш, мені здається, що зобов'язань духа в цьому контракті занадто мало.

— Не зовсім так. Деякі духи більш вимогливі за інших. Вони можуть вимагати у багато разів більше мани, ніж має звичайна людина, або ж просити одне вбивство на день, якщо дуже агресивні.

— Занадто брутальне порівняння... а ще ти забагато панькаєш свою доньку.

Порівняно з прикладом Пака, умови його контракту були вкрай хорошими. Субару замислився, чи в кожному світі членам сім'ї надають вигідні умови в бізнес-контрактах тощо. Хай живе кумівство!

Хлопець дивився на гру Емілії та Пака, перебуваючи в рідкісному стані тиші й розмірковуючи над поняттям кумівства.

Причина, з якої Субару продовжував базікати про все, що спадало йому на думку, полягала в тому, що хлопцю було важко мовчати, коли він знаходився в оточенні інших людей.

Мовчання в присутності інших викликало у нього відчуття на кшталт "якщо вже вирішив мовчати, то мовчи". Було дивно, що в цю мить його звичний характер ніде не проявлявся.

Абсолютна тиша.

Можливо, причиною цього була вкрай зворушлива сцена, що розгорталася перед ним.

Рухи пальців Емілії, коли вона розчісувала шерсть Пака, були дуже ніжними. Здавалося, вона забула про свою сварку з Субару, оскільки вираз її обличчя почав змінюватися, і, занурившись у процес догляду, дівчина виглядала серйозно, але спокійно, і повністю заворожувала погляд.

“Здається, я сліпну”, — подумав Субару.

*Усмішка*

Субару справді ненавидів цього кота, який читав думки і дивився на нього з посмішкою на морді. Цей кіт, який міг вловлювати емоції людей, не торкаючись їх, знав би справжню природу складних почуттів юнака, що охоплювали його серце в цю мить. Його слабкість виявили несподівано і Субару зовсім не вважав це смішним.

Він відчував, що обрав дуже тернистий шлях.

Її прекрасне сріблясте волосся було чарівним, як роса в місячному сяйві. Її біла шкіра була бліда, як свіжий сніг, а аметистові очі, здавалося, прикували його увагу, наче він потрапив під чари. Хлопець усвідомлював, що її тендітне тіло з довгими тонкими кінцівками настільки крихке, що може зламатися, якщо він візьме її на руки, але він також знав, що у неї було золоте серце, що огортало незламного стрижня. Вона була благородною, вродливою та ідеальною жінкою.

Як би Субару не дивився на неї, вона нізащо не зацікавилася б смердючим хікікоморі з іншого світу.

— Просто сидіти тут вже розкіш.

Субару почав відчувати дивні емоції, від однієї думки про які він ціпенів. Незабаром хлопець підвівся і знову взявся розмахувати дерев'яним мечем, намагаючись позбутися цих почуттів.

Востаннє Субару відчував подібні емоції ще в початковій школі. Мало того, навіть через 10 років він тримав ті почуття в собі і ніколи нікому про них не розповідав.

Щоразу, коли хлопець думав про ті стримувані почуття, швидкість його махів збільшувалася.

— Зникніть! Пішли ви, дурні жалі! Мені байдуже, навіть якщо їх буде 108! Я знищу їх усіх! Ну ж бо! — Субару розрубував свої невидимі жалі і робив рішучий коментар після кожного удару.

Було не схоже на нього, щоб він шкодував. Це була його природа — робити вибір, не озираючись назад. Саме таким був чоловік, на ім'я Нацукі Субару.

— Ооо, цей хлопчисько. Хі-хі-хі, ніколи не втомлююся за ним спостерігати.

— Так, так, не схоже, що воно працює... Але твоя правда.

Вони вдвох дивилися на Субару, який продовжував рубати невидимих ворогів, і робили такі коментарі.

Емілія ніжно розтулила губи, дивлячись йому в спину. На її обличчі ніде не було видно незграбного гніву, який вона відчувала раніше. Здавалося, дівчина забула про це, бо Субару поводився як Субару.

— Га? Що це з ними?

На звук голосу Емілії, яка, здавалося, щось помітила, хлопець зупинив удавану битву і подивився в бік маєтку. Покоївки-близнючки з помітним рожевим і блакитним волоссям йшли їм назустріч з особняка. Обидві спокійно зробили формальні поклони.

— Пан Розвааль, господар маєтку, повернувся. Просимо зайти всередину.

Вони ідеально говорили в унісон, не допускаючи жодної помилки.

Їхнє досконале поєднання здивувало Субару, але ще більше його здивувала зміна в їхній поведінці.

На відміну від минулих разів, коли вони жартували одна з одною, дві дівчини, що стояли перед ним, тепер виглядали як справжні слуги в особняку. Коротше кажучи, вони перейшли з приватного режиму в робочий.

— Зрозуміло. Розвааль... Тоді нам краще піти до нього.

— Так, і він просив привести гостя, якщо той не спить.

Пак зменшився і пірнув у сріблясте волосся Емілії. Вона погладила по волоссю і прийняла його, а потім встала з дещо спокійнішим виразом обличчя.

Субару, якого згадали в розмові, витер піт з обличчя, почуваючись ніяково через свій вигляд. Незабаром після цього блакитноволоса покоївка швидко наблизилася до нього, дістала з-за пазухи хустинку і закінчила приводити його зовнішній вигляд до ладу.

— Вибачте.

— Що ви, це мій обов'язок як служниці, пане.

— Що ви, це моя робота як служниці, пане.

Хоча це зробила блакитноволоса покоївка, рожевоволоса втрутилася так, ніби це було цілком природно. Субару відчув полегшення від того, що їхня поведінка знову така, як і раніше, а потім запитав:

— То хто такий цей Розвааль?

— Володар цього маєтку... Ой, схоже, я цього не пояснювала, — Емілія притулила долоню до рота, ніби усвідомивши помилку. Потім насупилася і замислилася, як їй відповісти.

— Ну, так. Розвааль, він... Ти зрозумієш, коли познайомишся з ним.

— Ти занадто рано здаєшся! Він що, занадто непримітний, щоб його можна було описати?!

— Ні, якраз навпаки.

Після одночасного заперечення від чотирьох осіб Субару був настільки вражений, що впустив дерев'яного меча.

Блакитноволоса служниця підкинула тренувальну зброю ногою вгору, зловила її, а потім урочисто вклонилася перед тим, як стати біля сестри. Тоді рожевоволоса служниця, що стояла поруч з нею, рушила в бік особняка.

— Немає сенсу намагатися описати його словами. Ви зрозумієте особистість господаря Розвааля, коли зустрінетеся з ним, пане. Все буде добре.

Рожевоволоса і блакитноволоса покоївки подивилися одна на одну і кивнули, а Емілія неохоче погодилася з ними. Поки Субару все ще перебував у спантеличеному стані, Емілія легенько поплескала його по плечу, прямуючи до особняка.

— Я впевнена, що ви двоє чудово поладнаєте, Субару. Хоча від нього й голова трохи заболіти може.

У відповідь хлопець зміг пробурмотіти лише пригнічене "так".