Курс молодого бійця в іншому світі

Витерши сльози, Субару пішов з Емілією, і цього разу коридор, яким він пройшов, як і належить, мав кінець. Потім його привели до знайомого на вигляд саду зовні маєтку.

Близнючки-покоївки мали якусь роботу поблизу будівлі, тому теж вислизнули до саду.

— Ого, який він величезний...! Маєток теж великий, але це більше схоже на поле, ніж на сад.

Сад особняка заможної людини — місце, яке часто використовувалося як декорація для обідів чи вечер у манзі та аніме. Субару захоплено зітхнув, оглядаючи великий сад, і одразу ж почав робити вправи на розтяжку, щоб повернути собі форму.

— Які дивні рухи. Що ти робиш?

— Га!? А розминку тут не роблять? Якщо не розслабити м'язи перед тим, як рухати тілом, то пошкодиш зв'язки, і оком змигнути не встигнеш! Можна порвати ахіллове сухожилля абощо!

— Хм, не думаю, що бачила щось подібне. Але це правда, що можна легко отримати травму, якщо різко поворухнутися, не розім'явшись.

— Я не знав, що люди в цьому світі не роблять розминки. Ну що ж... тоді давай я тебе навчу автентичних вправ для розминки з моєї батьківщини, які передаються з покоління в покоління!

Вражена впевненістю Субару, Емілія нерішуче відповіла:

— Гаразд, але зовсім трішки.

Субару попросив її стати поруч з ним. Після того, як вишикувалися пліч-о-пліч, обличчям у бік від маєтку, вони зробили глибокі вдихи під променями сонця, що лилося на них.

— Вправа з радіогімнастики номер два! Вперед! Раз-два, раз-два, раз-два.

— Ем, що? А як!?

— Простягніть руки перед собою і торкніться неба! Повторюй мої рухи, повторюй за мною! — підбадьорюючи спантеличену Емілію, Субару виконував знамениту на його батьківщині гімнастику, що йшла по радіо. Спочатку дівчина здавалася спантеличеною і намагалася імітувати його рухи, але поступово ставала більш мотивованою і з серйозним виразом обличчя поринула у вправи. Коли вони закінчилися, вона зробила глибокий вдих і...

— А в кінці підніміть руки вгору і скажіть: "Вікторі!".

— Бі... бікторі!

— Добре, ось це дух! Непогано для першого разу. Емілії-тан присвоюється звання "Початківець художньої гімнастики". Продовжуй в тому ж дусі! Борися!

В іншому світі Субару почав життя в ролі інструктора з художньої гімнастики. Емілія — його незабутня перша учениця — видихнула, дивлячись на хлопця, який і тут був сповнений ентузіазму.

— Попри те, що ти щойно сказав, Субару, це правда, що ці вправи були ефективними, бо я відчуваю циркуляцію мани у своєму тілі.

— Тоді сподіваюся, що ти зможеш розповісти про це іншим! Але тільки за умови, що пісенька і «Вікторі!» теж буде передаватися.

Пісенька і «Вікторі!» мали йти в комплекті. Для Субару це навіть не обговорювалось.

Відчуваючи тиск від нехарактерно серйозного ставлення хлопця, Емілія кивнула головою.

— Погляньмо... Рас-ва, рас-ва?

— Ні! Раз-два, раз-два!

Вони провели деякий час, повторюючи один одному "раз-два, раз-два", але врешті-решт Субару вирішив записати текст пісеньки на папері.

Прийнявши це рішення, він усвідомив, що люди в цьому світі можуть не зрозуміти слів, які він напише. Принаймні поки що він сам не міг прочитати місцеві літери.

— Можливо, мені слід згодом це перевірити? Я вмію писати лише японською, трохи англійською та дівчачими ієрогліфами, але...

Сповнений ентузіазму, Субару опанував Ґяру-алфавіт*, витративши на його вивчення напрочуд багато часу. Хоча, ніколи не маючи змоги користуватися ним, він відчував, що просто змарнував частину життя.

— Навіть так, ти досить підтягнутий, Субару, — Емілія несподівано пробурмотіла це хлопцеві, який крутив зап'ястями та щиколотками і постукував суглобами.

Попри те, що вона вже бачила його голим, навіть якщо це було з метою лікування, Субару не міг не відчути збентеження, коли Емілія оглядала його з голови до п’ят.

Пригадавши, як йому було соромно десять хвилин тому, юнак почухав голову.

— Ну, типу того. Оскільки я хікікоморі, то повинен хоча б трохи рухатися.

— Ну, я не знаю, що означає "хікікоморі", але впевнена, що Субару родом з дуже хорошої сім'ї. Тебе не вчили бойових мистецтв?

— Ні, я з дуже нормальної сім'ї середнього класу, але чому ти так вирішила? Я що, випромінюю якусь шляхетну елегантність?!

— Тобі, мабуть, дуууже цікаво?

Субару сказав: "Охоче послухаю", — і грайливо підняв руки вгору.

Тоді Емілія швидко схопила обидві підняті руки хлопця. Дівчина енергійно вовтузилася з його руками, юнак видав "ах" і замовк.

— Це через вигляд твоєї шкіри, волосся та пальців. Ці руки дуже відрізняються від рук простих людей. І твої м'язи не схожі на ті, що з'являються від роботи...

 Вона продовжувала вовтузитися з його руками, змушуючи Субару постійно червоніти, але він все одно відчував задоволення.

Йому вказали на особливості його волосся та шкіри, а також на інші речі, про які він ніколи раніше не згадував, і це сильно нагадало йому про його власну дурість.

Думки Субару крутилися в голові з запаморочливою швидкістю, коли вона говорила про аспекти його зовнішності, які зазвичай не зустрічаються серед тутешнього простого люду. Тим часом дівчина продовжувала:

— Чорне волосся і чорні очі. Це поширена риса серед мігрантів з півдня, її можна побачити і в Луґуніці. Я сама ніколи такого не зустрічала, але, можливо, раніше тут були слуги зі схожою зовнішністю... Навіть це вбрання зроблене з матеріалу, якого я ніколи раніше не бачила... Я не помиляюсь?

Дивлячись на мовчазного Субару, Емілія посміхнулася, ніби пишаючись собою.

Хлопець, зачарований прекрасною зовнішністю дівчини, урочисто кивав головою і вдумувався у зміст її слів.

— Якщо я маю сказати, помилилась ти чи ні, то помилилась. Не образишся, якщо я не буду пояснювати?

— Навіть якщо я помиляюся, ти маєш сказати це чітко, інакше мені буде дуууже соромно.

— Нічого страшного. Я не заперечую, бо сам виставив себе невігласом з багатьох причин. Як щодо того, щоб ми просто були друзями і соромилися разом!?

— Не пам'ятаю, щоб наші стосунки були настільки близькими, щоб ми боялися випадково поставити одне одного в незручне становище. Я не досягну ніякого прогресу, якщо будуватиму здогадки, тому просто запитаю тебе відверто. Звідки ти взявся, Субару?

Питання розвіяло дивну ніякову атмосферу, а хлопець міг тільки задуматись.

Субару відчував, що міг би чесно сказати: "Мене викликали з іншого світу", — але це означало б виглядати божевільним.

У світі, сповненому можливостей, божевільного не викинуть, але, дивлячись на серйозність Емілії, Субару відчував, що його перетворять на крижану статую, якщо він дасть погану відповідь.

— Тож... гадаю, найкраще скористатися планом "Б".

— Це дуууже грубо бурмотіти таке. Ти не збираєшся відповідати на моє запитання?

— У мене є відповідь! І вона супер! Але, на жаль, я її не знаю... Ем, бо в мене амнезія і я нічого про себе не пам’ятаю!

— Ти казав, що тебе звуть Нацукі Субару.

— О, чорт! Ти не здаєшся! Йдеш уперед, геть не зупиняючись!

— Отже, ти не збираєшся давати мені пряму відповідь… Ну, я не буду допитуватися, якщо ти не хочеш відповідати.

Емілія, на диво, без особливих проблем облишила Субару, поки той занурився у роздуми про її поведінку. Вона вимовила лише одне слово "Зараз", і дістала зелений кристал, який був прикріплений до її блузки.

— О, це ж...

— Це кристал, в якому живуть духи. Ти вже знаєш про Пака, так?

— Сірий кіт, який зник, коли ми його найбільше потребували? І він не знає, що я робив після цього, тому що спав, правильно?

Це був кристал, який містив духа, що зник під час їхньої битви з Ельзою. Тоді Субару вперше побачив його в цьому циклі, але він зустрічав кота раніше в попередньому.

Зелений кристал раптом почав світитися, ніби у відповідь на злісні критичні зауваження юнака. А потім...

— На жаль, я дізнався про все це від Лії вже після того, як той інцидент завершився. Я сплю не весь час, Субару.

Світло, що просочувалося з кристала, збиралося докупи і поступово формувало невеликий контур. Сформувалася голова, з'явився тулуб, а потім і кінцівки, повністю вкриті хутром. А ще через кілька секунд на долоні Емілії з'явився маленький котик, що стояв на двох лапах.

— Привіт. Доброго ранку, Субару. Гарний сьогодні день.

— Ну, для мене це були досить дикі ніч і ранок. Мені довелося мати справу з нескінченними коридорами і потребою попісяти, а найгірше те, що в мене вкрали мою невинність, тож я більше не можу одружитися з Емілією-тан...

— Не використовуй такі грубі слова.

Після цих слів Субару відповів розпливчастим "Звісно!".

Емілія заплющила очі, ніби змирившись із цим, а потім подивилася на Пака, який все ще лежав у неї на долоні.

— Доброго ранку, Паку. Пробач, що змусила тебе пройти через усе це минулої ночі.

— Доброго ранку, Ліє. Але мені прикро за вчорашнє. Я мало не втратив тебе. Не знаю навіть, як віддячити Субару, — Пак подивився на хлопця своїми круглими очима, відкинувши маленьку голівку назад. — Я маю тобі подякувати. Якщо хочеш, щоб я щось для тебе зробив, просто дай мені знати. Я для тебе багато чого можу.

— Ну, тоді дозволь мені торкатися твого хутра, коли захочу, — Субару негайно відповів Паку.

Швидкість відповіді була незвичною, але, можливо, її зміст також став несподіванкою. Не тільки Пак закотив очі, але й Емілія, яка їх слухала. Вона виглядала трохи схвильованою.

— Зачекай, може, подумаєш про це трохи довше? Я знаю, що він виглядає маленьким і слабким, але рівень сили Пака це дійсно щось.

— Це трохи ніяково, але вона правду каже. Я досить сильний дух, попри мій зовнішній вигляд, тому я не заперечую, якщо ти будеш трохи жадібним.

— Для такого великого любителя хутра, як я, право погладити твоє, коли захочу, є абсолютно безцінним. Це те, що може підняти свідомість людини на вищий рівень і очистити навіть найбільш занедбані душі.

Як тільки він це сказав, Субару скористався своїми новими правами і продовжив грати з Паком на долоні Емілії досхочу, почавши з його живота, потім підборіддя, а потім і вух.

— Ого, ці вуха дивовижні! Я не можу насолодитися цією пухнастістю!

— Хм, найкраще в Субару те, що він це серйозно. Я трохи читаю твої думки, тому можу сказати точно, — задоволено сказав Пак, вільно граючись з пальцями юнака.

Емілія виразно зітхнула з тривогою від їхньої грайливості.

— Намагання зрозуміти тебе тааак втомлюють, Субару.

— Ти не можеш здатися. Життя, як і стосунки між людьми, будується на взаєморозумінні. Але не думай, що зрозуміти мене буде легко, гаразд?

— Як так? Це дуууже засмучує, — відповіла Емілія.

Субару склав руки і відвернув обличчя, дивлячись на Емілію одним відкритим оком. Побачивши погляд, який виражав її невдоволення, хлопець думав, що робити далі.

А потім вона врятувала Пака від шквалу пестощів з боку Субару. Легко змахнувши рукою, дівчина розвернулась до краю саду.

— Ну, тоді я піду поговорю з духами, а ти, Субару, ем, можеш стати туди і тихо прополоти бур'яни?

— Гаразд! Прополювання — це так захопливо, тому я зроблю все, що зможу! Але я ж не для цього в сад спустився, так?! Жартую, жартую, — сказав він, сміючись і споглядаючи, як сріблясте волосся Емілії зникає вдалині. Потім Субару опустився на землю, щоб зробити кілька вправ.

Він вже зробив свою ранкову зарядку, тож, окрім цього, може виконувати щоденне тренування м'язів. Після того, як пропустив учорашнє заняття, йому було б доцільно потренуватися за два дні, щоб надолужити згаяне.

100 відтискань, 100 присідань і 100 підйомів тулуба.

Саме такого режиму тренувань Субару дотримувався щодня вдома, хоча й жив із батьками як відлюдник. Іноді він навіть махав мечем або чимось подібним, але здебільшого виконував лише ці три комплекси вправ.

Якийсь час Субару відтискався, присідав і підіймав тулуб, рясно пітніючи.

Трохи відпочивши, юнак зробив ще одне коло вправ. Виконання кожного комплексу займало лише близько десяти хвилин, але він дуже серйозно ставився до своїх тренувань і робив їх щодня.

— Таке відчуття, що мені чогось не вистачає. Якби ж тільки у мене був дерев'яний меч або щось, з чим можна було б тренуватися...

— Ось, пане.

— Будь ласка, використовуйте його, пане.

Сестри-покоївки з'явилися з нізвідки і запропонували Субару дерев'яний меч для тренування.

Той був приголомшений їхньою турботою. Отримавши меча і шанобливо відповівши "дякую", хлопець зауважив, що служниці безслідно зникли. Хай там як, тепер у нього був дерев'яний меч для тренувань, як він і бажав.

Форма клинка була в стилі дворучних мечів, які зазвичай використовувалися в цьому світі, що дещо відрізнялося від того, до чого він звик. Однак меч все ж був мечем, і принципи користування ним були ті ж самі, незалежно від його форми, матеріалу чи розміру.

Хлопець злегка змахнув ним, щоб переконатися в цьому, і вирішив, що вага саме та, що треба.

— Слава Богу, що існують універсальні покоївки. Хай там як, я вже давно не махав мечем, тому поїхали!

Готуйся, змах! Готуйся, змах!

Субару був членом клубу кендо, коли навчався в середній школі, але цього часу було достатньо, щоб отримати перший дан, тобто ступінь, тому він щонайменше добре володів цим мистецтвом і міг досягти прогресу, тренуючись. З цими думками він продовжував розмахувати мечем знову і знову, і щодо різкості його замахів, то вона все ще була такою ж гарною, як і в часи, коли Субару відвідував клуб.

— Це фентезійний світ, де поряд з мечами використовується магія, тому цікаво, чи стане це в пригоді.

Продовжуючи тренування, Субару відчував, як піт водоспадом стікає по його лобі й проливається на газон.

Він згадав битву, що відбулася в лут-хаусі. Юнак став свідком схрещення мечів Рейнхарда та Ельзи, від якого летіли іскри.

Потім він уявив, як сам налітає на них зі своїм дворучним мечем.

— Отримуй, Ельзо! Тут твоїм злим вчинкам настане кінець!

Він кинувся в бій і завдав удару, але тут же зазнав поразки, отримавши в живіт.

Хлопець спробував ще раз, але цього разу уявив, що опинився на лінії вогню потужного удару меча Рейнхарда... Це теж не закінчилося добре, бо він побачив, як його перетворили на попіл, ніби миттєво провели кремацію.

Субару дійшов висновку, що як би не старався, йому, як звичайній людині, не вдасться перемогти читера або всесильного персонажа.

— Чи варто взагалі докладати зусиль...? Ну...

З дерев'яним мечем на плечі Субару зупинився, щоб поглянути на Емілію і перевірити, як у неї справи.

Він побачив, що вона сидить на зеленій траві, розкинувши ноги перед собою, і про щось розмовляє з Паком, який сидів у неї на руці.

Субару подумав, що сірий кіт її єдиний співрозмовник, однак…

— Якщо мої очі мене не обманюють, схоже, що Емілія-тан оточена тьмяним світлом.

Субару побачив, що простір навколо срібноволосої дівчини оповитий імлистим, слабким сяйвом. Навколо неї плавали тьмяні різнокольорові вогники, що мерехтіли, наче світло світлячків.

Це було таємниче і фантастичне видовище.

Картина, у яку смертні не повинні втручатися. Це було схоже на святилище для божества, куди вхід дозволявся лише небесним істотам.

— Ого, дивовижно. То всі ці пухнасті штуки — духи?

— Га?

Субару невимушено заговорив до Емілії, поки вона розмовляла з духами, так, ніби це було найприроднішою річчю у світі.

Дівчина не могла не здивуватися раптовій появі Субару, і її очі наповнилися вологою, ніби у відповідь на здивування.

І раптова зміна почуттів Емілії передалася духам, що оточували її.

— Ой-йой, тепер мені непереливки...

Було помітно, як багато тьмяних вогників тремтіли з боку в бік, намагаючись переміститися позаду Емілії і тим самим сховатися з поля зору Субару.

А той почувався так, ніби розігнав зграю голубів у парку.

— Ти дивовижний, Субару. Зазвичай потрібно багато хоробрості, щоб навіть спробувати доторкнутися до духа, — сказав Пак.

— Це ти хочеш сказати, як тобі пощастило, що я поруч, так? Я знав це! Я не можу уявити свого життя без тебе. Залоскочу, залоскочу, залоскочу.

Субару влаштував засідку на Пака, який все ще був на руці Емілії, яка заклякла у відповідь на його дії, і почав свою атаку лоскотом. При цьому він нахилив голову до Емілії, яка все ще мовчала, і насолоджувався відчуттям її сріблястого волосся, до якого торкався пальцями.

— Що з тобою? Твою відзнаку знову вкрадуть, якщо не будеш обережною.

— Не сип солі на рану! Річ не в тім. Я просто була дуже здивована, — Емілія звинувачувала Субару у власних недоліках, витираючи сльози пальцями.

Духи погойдувалися вгору-вниз, ніби погоджуючись з нею, і, спостерігаючи за їхньою реакцією, Емілія сказала:

— Ну, хіба ви всі тепер не в гарному настрої?

— Нууу, я вперше в житті бачу духів, тому трохи хвилююсь. А ще вони мені не здалися небезпечними.

— Я тримала їх під контролем, тому все було добре. Якби це був недосвідчений заклинач, вони б порозбігалися і... бам!

Емілія намагалася налякати їх своїм криком, але в неї виходило лише "бам" наприкінці речення, наче її словниковий запас був недостатньо широкий, щоб знайти краще слово. Субару уважно слухав і зрештою знизав плечима, а потім подивився на Пака.

— Геть перебільшує, так? Що такого небезпечного в пухнастому ліхтарику?

— Мм. Наприклад, з його допомогою можна перетворити тебе на пил за лічені секунди.

— Мені дуже шкода, якщо я тебе образив! — Субару пірнув у поклони і висловив свою вдячність.

Пак розсміявся, махнувши рукою, а Емілія надула губи через різницю у ставленні.

— Чому ти не ставишся до мене так... Гей! Паку?

— Через різницю у віці...? — спокійно відповів той, погладжуючи бороду. Емілія зітхнула і перестала продовжувати цю тему, можливо, через те, наскільки спокійним і лагідним був Пак.