День 8

Сьогодні наше тріо, яке складається з мене, Ґобукічі і Ґобумі, пішло на полювання.

Так от, за останні кілька днів нам вдалось більш-менш повністю озброїтися (хоча воно настільки поганеньке, що навіть не знаю, як це сміття називати озброєнням).

Я вибрав два відносно великі кролячі роги щоб могти ними орудувати, як парною зброєю.

У тому випадку якщо в мене поцілять, я змайстрував примітивний бронежилет. Ну як змайстрував, сплів лозою до купи решту рогів і так-як примотав до тіла.

Кролячі роги на диво тверді, але проти колючих випадів ця броня, що решето. Проте від ударно-дробильних атак жилет захищає так як треба.

Цього достатньо, щоб захиститися від серйозних ран.

Ґобукічі для захисту мав дерев’яну нагрудну пластину, а з озброєння - дерев’яну ломаку.

Ломака була наскільки товстою, що він мусів тримати її обома руками. Руків’я, для зручності я підточив рогом, щоб воно хоч трохи краще лежало в руці.

З пасків кролячої шкіри і лози плюща я зробив примітивну пращу. Таким чином посилюючи Ґобумі в ролі бійця дальньої дистанції.

На роль снарядів цілком підходили камінці підібрані з землі. Вона була бійцем другої лінії тож її роль полягала на тому щоб підбити пташку, або просто атакувати здаля. Поки що без броні, проте як тільки буде трохи вільного часу, я відразу щось їй змайструю.

Але навіть з цією всією бронею, те тряпчане дрантя, яке ми мали від народження все ще на нас. Треба новий шмот.

Все сталося так як і гадалося. Чим нас більше — тим нам легше.

Ґобукічі на передній лінії, я в атаці, а Ґобумі атакує з дальньої дистанції. Така формація напрочуд ефективна. Так що окрім стандартних рогатих кролів у нас сьогодні є нова здобич.

Ми закатрупили трьох отруйних змій, понад півметра завдовжки і зо шість сантиметрів завтовшки. Через чорну луску і крапчастий візерунок я назвав їх “Нічними Гадюками” (назва тимчасова).

А ще було щось схоже на кажана, але боюсь, що то не він. Ця зараза виділялася, як чорт. Я серйозно, його крила світилися всіма кольорами веселки. Ми натрапили тільки на одного такого і я назвав його “Семибарвний Кажан” (назва тимчасова).

Третьою твариною був гібрид броненосця і єнотовидної собаки, принаймні так воно виглядало. Його спину покривав твердий панцир. Цих було двоє. Я дав їм (тимчасова назва) “Броньований Танукі”.

Ну і ще два класичні рогаті кролі.

Ідеальний результат.

Здається, Ґобукічі і Ґобумі сильно на щось натякали. Бо як інакше трактувати ці щенячі оченята і активне неконтрольоване слиновиділення.

Не те щоб я не розумів їхніх почуттів.

Всі гобліни пожирали свою здобич там де її зловили. Я натомість, хочу витягнути з їхніх тушок якнайбільше, а потім вже нямкати. Все для того щоб пізніше зробити з матеріалів броню і зброю. Очевидно, що цей процес триватиме трохи довше.

Ну і звісно я хотів зайнятися розбором тушок за один раз, ось чому під час полювання не було жодних перекусів.

Так-Так, я розумів чому вони такі голодні.

Але мені то що з того? Я продовжував робити свою роботу ігноруючи їхню поведінку. Проте коли вони опустили від зневіри голови я зрозумів, що не варто довше тягнути.

Ех, що ж мені з ними робити?

Я виламав кролячий ріг і кинув тушку Ґобумі і Ґобукічі.

Взагалі то, я хотів його спочатку оббілувати, але ця слинка і їхній вигляд занадто сильно тиснули на мою жалість.

Та попри те що Ґобумі та Ґобукічі отримали своє м’ясо, вони з якоїсь невідомої причини просто витріщалися на мене схиливши голови на бік.

Напевно тому, що раніше я заборонив їм їсти, а тепер дав їжу. Вони не знали що далі з цим робити. “Розбір всього м’яса займе трохи часу, тому їжте кроля.” — дозволив я.

Ще трішки заклопотано повитріщавшись Ґобукічі і Ґобумі зрозуміли суть моїх слів і почали жадібно запихатися сирим м’ясом.

Це двійко так зацямкалося, що всі їхні мармизи були в крові.

Я лиш закотив очі і прийняв вибір. Першим буде броньований танукі.

Я знав, що використаю його на броню вже тоді, коли не зміг рогом пробити панцир. 

Ось і знадобився той псевдоніж, якого я вчора так старанно майстрував у печері.

Може його лезо і не бомба-ракета, але у порівнянні з кролячим рогом, це просто небо і земля.

Я смутно і уявляв як його відділити, проте виявилося, що панцир приріс до шкіри. Тому було значно легше просто зрізати шкіру разом з панциром.

Пововтузившись з тим щоб зняти за одним разом шкіру разом з бронею я знову почув цей загадковий голос.

[Ґобуру отримав шкіру панцирного звіра разом з панцирем!!]

‘Що це в біса таке?’ подумав я. Але трохи покумекавши вирішив поки що цим не запарюватися.

Перед тим, як продовжити роботу  мені закортіло трохи підкріпитися. Я вирвав серце, мозок, праву ногу, та й з’їв все за один присід.

А решту віддав Ґобумі з Ґобукічі. Там ще гора м’яса залишилася.

Ого! А броньований танукі дуже смачний! Текстура при пережовуванні просто неймовірна.

В процесі жування соки змішуються в прекрасний коктейль смаків.

Ну… я ще трохи і панциря відкусив, щоб перевірити що там вийде.

Здатність [Броньована Оборона] вивчено.

Лиш від малого кусь я отримав нову здатність.

Напевно це тому, що раніше я вже з’їв серце, мозок і ногу.

Доречі, [Броньована Оборона] це здатність, яка покращує захисні властивості органічних панцирів. Вона збільшує шанс на блокування шкоди і зменшує ймовірність критичних атак.

Хороша здатність.

Ось вони, набутки-прибутки.

В піднесеному настрої я швиденько розібрав другого броньованого єнота. Звісно що швиденько, я уже краще знав що, де і до чого.

На минулій роботі я звик четвертувати істот. Якщо ви знаєте що і як, то процес виявляється доволі легким.

Я з’їв половину другої тушки, а решту віддав Ґобумі і Ґобукічі, а для прокачки рівня набутої здатності ще трохи погриз броні єнота.

Га, рівень? Це просто словесний зворот. Немає ніяких левелів, рівнів чи чогось такого. Просто набута здатність стає сильнішою і я починаю краще її розуміти.

Після єнотів я почав потрошити семибарвного кажана.

Я відділив красиві семиколірні крила і вирвав ікла. Здається через них можна пити кров.

Потім розділив м’ясо на три частини.

Ніжністю кажаняче м’ясце було схожим на єнотяче. Дуже-дуже ніжне і неймовірно смачне.

Як би то сказати. Відколи я став гобліном все м’ясо, яке я їв дуже мені смакувало.

Це через те, що я тепер маю інші смакові рецептори ніж моя попередня раса? Не  скажу, що це якось хвилює.

Боюсь, що з цього кажана мені не перепаде ніяких крутих штук. Трохи зросла сила і вже добре.

Моя здатність [Поглинання] не тільки дає мені нові здатності, як наприклад  [Броньована Оборона], але також  збільшує фізичну силу, захист, витривалість і взагалі зміцнює мою тушку. Так що я дуже задоволений.

Оце думаю, а може моя здатність поглинати походить з душі?

Здається я чув про якогось вченого звідкись там, який написав наукову роботу щось там  про “Інфікування вірусом, який наділяє надлюдськими здібностями тільки сумісних до цієї здібності людей”.

Щось я трохи завис від думок, але так як переконатися в істинності цієї тези неможливо, а зараз таке знання не принесе ніякої користі, так що й запарюватися не варто.

І ось я почав розрізати головну на сьогодні страву. Трьох нічних гадюк.

Спочатку обсидіановим ножем відрізав голови. Шкіра в падлюк була настільки жорстка, що навіть трохи сколола мені кам’яне лезо.

Я повісив гадюку і знову намагався відрізати голову, а вийшло так що просто її відірвав. Хм, а зі шкіри можна щось зробити, так що я і її здер повністю.

Кожен гоблін отримав по штуці вже без голови і шкіри.

Ми їх проковтнули. Боже! Це блаженство!

Якби ж то його скропити саке і на гаряче вугілля, мммм…. воно б смакувало як кабаякі (маринований і варений у соєвому соусі вугор), яке б воно було смачне.

Я тільки уявив, а слинка так і потекла.

Хрумке і трішки волокнисте мняско рогатого кролика і броньованого танукі смачне. Неймовірно ніжний семибарвний кажан теж делікатес.

Проте, нічна гадюка все таки трохи краща.

Смак був таким, що ми на хвилю зависли, а потім вся наша трійця жадібно проковтнула кожен свою порцію.

Здатність [Термографія] вивчено.

Здатність [Керування зміїною отрутою] вивчено.

Здатність [Стійкість до отрути] вивчено.

Здатність [Відчуття присутності] вивчено.

Здатність [Лихе зміїне око] вивчено.

Я вивчив аж п’ять здатностей за раз.

Очевидно, що нічна гадюка була на голову вище в класифікації ніж сьогоднішній я.

Так буває коли я їм щось, що сильніше за мене. Завдяки моїй здібності [Поглинання] ймовірність отримати щось корисне зростає в рази. 

Але так щоб одним махом п’ять то вперше.

Припускаю це через те, що гобліни дуже слабка раса.

Якщо так глянути, то я дуже радий з сьогоднішнього улову.

Решту отруйних зубів використаю на щось корисне. Але якби Ґобумі або Ґобукічі вкусили їх хоч раз, то безсумнівно опинились би на межі смерті, в них же немає [стійкості до отрути].

В найгіршому випадку вони померли б на місці.

Але що реально круто, так це те, що я сьогодні вивчив [Керування зміїною отрутою]. А це означає, що я можу нанести її на кінчик кролячого рогу.

Якщо немає прямого контакту, то здатність не працює. Але й так це краще ніж отруйні ікла.

Щоб не сталося ексцесів я сам з'їв всі три голови.

Просто так безпечніше.

Саме так, отрута для мене абсолютно нешкідлива (це все через те, що працюючи в парі [стійкість до отрути] і [поглинання] нейтралізують її. Все що залишається це легка пікантність, яка тільки додає смаку.

І що з того, якщо ці два дурбецала люто мені заздрили через те, що я сам сточив усі голови.

Агов, ви взагалі вкурсі, що вам цього їсти не можна, інакше помрете?