День 7

Сьогодні дощило, тож ми відпочивали і займалися своїми справами в печері. 

Вчора біля річки я знайшов загадкову каменюку схожу на обсидіан. А сьогодні по печері лунав звук цок-цок. То я намагався його розколоти і відшліфувати щоб він хоч трішки був схожим на ножа.

Просто я хочу мати хутряний одяг і якнайшвидше скинути з себе це ганчір’я. А ріг для розрізання шкур підходить слабо.

Частково через шум, а частково через цікавість гоблінці з мого виводку почали підходити все ближче. Але я їх ігнорував і продовжував свою роботу, тому вони в кінці кінців розійшлися. Киш, надокучливі.

Не знаю чому, але старші гобліни коли дивилися на мене, посміхалися.

Я закінчив робити три псевдо ножі коли вже трохи перевалило за полудень. Вийшло навіть непогано. Від роботи вже почали німіти руки, так що час завершувати.

З виробництвом псевдоножів наразі все, це хобі у вільний від роботи час. Знайшлося тільки двоє людей, які не втомлювалися дивитися на мою роботу. Це Ґобумі і Ґобукічі. Хм, трохи некоректно їх так називати, вони ж не люди, а гобліни. Але то таке. Я скликав стратегічну нараду щодо бойової формації на наступному полюванні.

Пропозиції лунали одна за одною, в цій царині мене важко перебити. Розумничка Ґобумі час від часу висловлювалася, а пустоголовий Ґобукічі весь час кивав. В розгарі наради до нас підійшов надзвичайно зморшкуватий гоблін.

Його звали Ґобуджій. Він був найстарішим гобліном в нашій общині і мав позицію такого собі радника. Щоб ви знали, ім’я Ґобуру, так моє ім’я, це він мені його дав. Премудрий дідуган.

Стратегічну нараду довелося відкласти, бо старигань Ґобуджій почав нам оповідати різні історії. О, дід Ґобуджій прожив доволі довге життя і має неабиякі цінні знання. Прослухати їх було б просто марнуванням такої можливості.

Для того щоб називатися старим гобліном треба прожити лише двадцять років. Гобліни довго не живуть… Хахахаха.

Так. ану зосередитися..

Ґобуджій розповів нам багато речей про світ і взагалі, зокрема про рівні і підвищення рангу.  Виявляється тут є такі штуки. А ще чому в цій печері тільки молодий виводок і старигані.

Відкладемо всі ці речі з рівнями, рангами і таким іншим на пізніше. Давайте зараз поговоримо про гоблінів в цій печері.

Виявляється, що старші гобліни, можливо наші батьки, пішли глибоко в ліс на заробітки. Вони важко працюють далеко від дому. Він має на увазі грабують? Розумію, розумію.

Га, хіба гобліни не настільки слабкі, що їх навіть кролик на роги підніме? Що? Ні? Тільки новонароджені гобліненята? Але й так гоблінська раса дуже слабка. Напевно саме тому вони можуть самостійно пересуватися вже наступного дня після народження. Вчитися забивати здобич голою палицею, або закидувати камінцями, щоб якось себе захистити. Вивчати підлу тактику засідок, набувати життєво необхідних навичок. Все це заради виживання.

Слабкі мруть, а сильні живуть. Все ясно, доволі простий і жорстокий закон.

Чорт забирай, це так немилосердно. Я аж заплакав.

Не знав, але є ті, хто бере з нас приклад і йде на полювання рогатих кролів об'єднуючись в команди. Через це процент виживання виріс більше ніж коли небудь раніше.

Я лише кивав головою і говорив “Ага!”. Повз моє око не проминуло те, як одяг Ґобуджія почав совбирчитися формуючи між ногами палатку. Вочевидь довге життя не розохотило його бажання розмножуватися. А може він відчув на потилиці подих смерті?

Буе. Мене мало не вирвало. Я старався не дивитися і швиденько закінчити розмову.

Ніби мені приємно на це дивитися.

Ґобуджій всім своїм виглядом показував який він задоволений розмовою. А потім довго не думаючи хтиво посміхнувся і почалапав у внутрішню частину печери.

Не пройшло довго часу, як навкруги розійшовся жіночий зойк.

Я склав руки і двічі помолився за полонених жінок.

На даний момент це все, що я міг зробити, але прийде час і я їм допоможу.

Думаю жити в таких умовах, це жахливо.

Навіть я відчуваю до них співчуття.