Сьогодні маленький гоблін вперше пішов на полювання. Як то говорять, хто не робить, той не їсть. Новонароджені гобліненята мали в своєму меню лише великих жирних гусениць. Ні-ні, ви не думайте, що вони не смачні, у них на диво хороший смак. Але зрозумійте, запаси цих гусениць не безмежні. Як сказав наш гоблінський менеджер, через брак гусеничного раціону полювання стає невідворотною необхідністю.
Вже на четвертий день після народження, кожен гоблін повинен ходити на полювання. Це має нам показати всю жорстокість закону джунглів. Очікувано, що новонародженим самотужки з цим не споратися. Трохи лестощів, трохи брехні і ось я разом зі своїм вірним друзякою, а при потребі жертовним ягнятком Ґобукічі, вже шастаємо навколишніми лісами.
Щоб ви знали, гобліни в цьому світі просто клінічні тугодуми.
З одного боку це навіть вигідно. Їх тоді легше намахати.
Точно, мало не забув. Гобліни можуть розмножуватися з представницями своєї раси, але процент зачаття чомусь доволі низький. Тому для вирішення цієї проблеми вони викрадають людських жінок, а потім їх ґвалтують аж поки ті не завагітніють.
Бачте в чому страва, вчора в глибині печери я знайшов іржавого меча. Коли я його підняв, то мою увагу привернула кімнату з кількома жінками всередині. Більшість мали не собі рване лахміття, але трохи краще ніж у гоблінів.
Була серед них і дуже красива дівчина в жахливому стані. Все її тіло покривала бліда густа рідина, а життя, здавалось, покидало її тіло з кожним наступним подихом. Вона без сумніву знаходилась при смерті. Це серйозна проблема і нею треба буде зайнятися.
Їх викрали, тут навіть думати не треба. Зі своїм теперішнім рівнем сили я добре знаю на що спроможний. Тому все що я тоді міг зробити, так це скласти руки в молитві і промовити “Нехай береже вас Будда”. Знаю, знаю, це всього лиш самовтішання.
Може котрась із них була моєю мамою, але лише думка про це вганяє мене у депресію. Наразі, про це не варто думати.
Точно, зараз краще полювати і робити це вдвох. Але трохи прикро, що Ґобукічі намагався зїсти здобич навіть не запитавши у мене дозволу. Тож я огрів його палюгою, навчаючи в таким способом манер та ієрархії. Врешті решт він прогнувся, тому можна буде його трохи і задобрити.
Результатом нашого першого блискучого полювання був маленький бурошерстий кролик з довгим рогом на лоб, сантиметрів так зо двадцять. Я назвав його ‘рогатий кріль’. Ріг був доволі таки гострим, може трохи замалий для людини, але в тендітній гоблінській руці він сидів просто ідеально. Без ріжучого леза, але уколи і випади, як естоком пасували цій зброї в самий раз.
\Ґобуру отримав малий ріг тварини\
Момент, коли я торкнувся рогу невідомо звідки прозвучала ця фраза. Але це, певно, лише моя уява.
Точно, зовсім забув вам розказати. Тут мене звуть Ґобуру. Так мене назвав старійшина гоблін ще тоді, коли я тільки з’явився на світ.
Не так щоб воно мені подобалося, але я змирюся, бо не хочу використовувати тут своє попереднє ім’я.
Короч. Я здався.
Може в мене і був чудо убиваторний кролячий ріг, але оббілувати цим рогом тушу ще та задача. Але ще важчою задачею було ігнорувати Ґобукічі. Той прямо таки захлинався слиною, а його бридке лице стало ще огиднішим. Щоб дати собі спокій я просто розділив кроля навпіл. Як би я не старався але зняти шкіру було не під силу. Я врешті забив і з'їв все як було, разом зі шкірою.
Добув свіжого м’яса, обжився зброєю, доволі таки вагомий початок, як на перший день.
М’ясо добре смакувало, гусениці теж були так нічого. Але мнясо, то все таки мнясо.
Далі
Розділ 5 - День 5
Сьогодні ми також пішли полювати. Після моїх “настанов” Ґобукічі навчився розуміти нашу ієрархію, хто тут вище, а хто нижче. Вчорашній досвід дозволив майже миттєво впіймати здобич. Хоч це знову рогатий кролик, але сьогоднішній вдвічі більший ніж вчора. Та й саме полювання було трохи небезпечнішим. Ґобукічі використовував тільки дерев’яний дючок, а я в свою чергу мав добутий вчора кролячий ріг. До речі, ця штука в битві показала себе навіть краще ніж я очікував. Ґобукічі відволікав увагу на себе, а я підкрався ззаду, переламав хребет та вирвав серце. Під час битви ріг трохи сколовся, але здобич впольовано, тому це взагалі дрібниця. З цим кролем я зробив те саме що вчора, обламав йому ріг. Нічого не подумайте, але нову зброю я назвав “Найлегендарнішим рогом”, та за секунду система мене виправила. “Ґобуру отримав Малий ріг тварини” Це повідомлення краще проігнорувати. Мій твоя не розуміти. В той час, коли я займався роздумовуванням, Ґобукічі пожирав нашу здобич поглядом. Чамкаючи м’ясцем, хрумкаючи кісточками і повільно проковтуючи кожен шматочок я відчував, як моє тіло наповнюється силою. Значить все саме так, як я думав. Виходить, що навіть попри реінкарнацію, моя вроджена екстра здібність залишилася. [Поглинання] Виходить я зараз ніби граю мод “Нова Гра +”, типу як заново, але щось і зі старого проходження залишається. Спочатку я цьому зовсім не зрадів. Щоб ви знали, ще з тих часів, коли люди вийшли у космічний простір, а може і кілька століть до цього, ймовірність народження людини з екстра здібностями була одна на тисячі. Існують теорії, що [екстрасенси] є наступною гілкою людської еволюції. Але інші заперечать, адже екстрасенсорні здібності у спадок не передаються, гени не тойво. Не існує стовідсоткового шансу передати своїй дитині екстрасенсорні здібності. Можливість їхнього успадкування невідома, та й те, як вони розвиваються теж загадка. Це зараз надприродні здібності вже стали буденністю. Темні часи, коли надлюдей переслідували вже давно пройшли. Дехто отримував ці здібності неприроднім шляхом, як то контакт з інопланетянином, але навіть на таких людей не дивилися звисока. Все тому, що надздібності вважаються частиною особистості. А якщо комусь було некомфортно з цією силою, то на ринку існували технології, які могли її придушити. Моє [Поглинання] було потужною силою, сильнішою навіть за [Психометрію], [Телекінез] чи [Телепортацію], ці три з класу загальних. Я міг їсти все, не мало значення наскільки твердою чи отруйною є їжа. Я її просто з’їм, та й по всьому. Мої зуби легко перекусять сталь чи золото. А токсини у моєму тілі реструктуризуються, знешкодяться і перетравляться. Що б я не їв, органіка чи неорганіка, все поглиналося і асмілювалося, а їхні характеристики переходили до мене. А вже потім я міг ними користуватися. Ймовірність отримати таку здібність можна була дуже. Я все ще не до кінця шарю, як воно робе.. Просто хотів вам сказати, що в мене є ось така штука. А заперечувати існування надприродних здібностей вважаю нонсенсом. Щоб ви знали, якщо я з’їм щось, що мало певні здібності, то не факт, що зможу їх засвоїти. От наприклад, я щойно з’їв живу істоту, для успіху в мене є дванадцять годин після її смерті. Свіжіть тушки тут дуже важлива, щоб після обіду мати хоч якусь ймовірність засвоїти здібності. Кажуть, що є певні частини, як то серце чи мозок де концентрація сили більша, тому зжерши їх є вищий шанс отримати здібність. Здібністю [поглинання] можна засвоїти і додати до списку щось таке, як фізичне зміцнення чи покращену регенерацію. А якщо поглинена мною істота за мене сильніша, то можна за раз і не одну хапнути. А якщо багато разів поглинати тіло носія здібності, то таким чином можна посилити здібності отримані раніше. Хоча саме по собі [поглинання] і не сильне, але чим більше я їм, тим сильнішим стаю. Звісно, всьому є межі. Перед переродженням я пожирав істот рівня Стихійне Лихо і лихих надлюдей. На жаль всі отримані з них здібності зникли. Там було кілька корисних, їх трохи шкода. Але рідненьке [поглинання] зі мною і це вселяє оптимізм. Ось чому не має значення кролів, чи личинок, треба жерти все. Без жодних вагань. Але чорт, залишитися після переродження лише з однією здібністю. Я трохи розчарований. Мені тут виживати треба, тому такі речі, як здоровий глузд і етичність ідуть лісом. Сьогодні я отримав [Втеча]. “Ну що ж, можливість втекти і уникнути смертельної небезпеки для виживання і пристосування дуже важлива.” Цікаво, чому ж цей кріль не втік під час сутички…це його провтик. Після того ми закатрупили і зжерли ще двох кролів. Спати з ситим черевом просто казка. Здається, що Ґобукічі вже більше покладається на мене. Це напевно через те, що закон джунглів шепоче йому на вушко, що підкорятися сильнішому, тобто мені, дуже правильно.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!