Сьогодні, як і завжди, ми пішли вполювати щось на обід.
Нині ми впіймали нічних гадюк і рогатих кролів, а також успішно зловили кількох броньованих єнотів. Оскільки сонце вже почало заходити, ми повернулися до печери. Все, як і раніше.
На відміну від людей, гобліни народжуються з умінням 【Нічне бачення】, тому темрява сама по собі нам не страшна.
Думаю, ми б і далі полювали собі, так як більш-менш бачимо навіть вночі. Однак після заходу сонця активується багато істот, значно сильніших й лютіших за гоблінів, тому це досить небезпечно.
Еге, гобліни — дуже слабка раса.
Ось деякі з таких небезпечних істот:
【Червоний ведмідь】 — схожий на бурого ведмедя з червоною шерстю.
【Трирогий кінь】 — монстр, схожий на коня. Все його тіло вкрите світло-коричневою лускою, а з лоба стирчать три роги.
【Демонічний павук】 — павук приблизно 60 сантиметрів у розмірі. Має характерну жовту смугу на чорному панцирі, ця броня здається міцнішою за сталь.
【Зелений слиз】 — слабкий монстр, як і гоблін, але, з якихось причин, має здатність типу 【Нівелювання фізичних атак】.
І так далі — ще сила-силенна різних монстрів...
Сильної мотивації полювати на них у мене немає, оскільки ймовірність того, що вони вб’ють мене першими, вища за середню.
Якщо мене заразять достатньо сильною отрутою, швидше за все, я одразу стану небоєздатним.
Ось чому ми щовечора повертаємося додому і не виходимо з печери вночі.
Отож, ми повернулися до нашої печери, яка, очевидно, знаходиться в безпечному місці.
Після цього на мене напали уві сні.
Завдяки завжди активній здатності 【Відчуття присутності】 мені вдалося ухилитися від нападу в останню мить, так що поранень я не отримав.
Нападниками були гобліни мого покоління.
Їх було шестеро, і вони були з тих розумніших. Вони почали наслідувати мою групу і навіть використовували дрючки.
В печері є мій куток, я його займаю і там зазвичай сплю. Але природа не має поблажок, навіть щодо родичів. Поки нападники були здивовані провалом своєї несподіваної атаки, я не змарнував шансу на контратаку.
У результаті я всіх переміг.
Сам того не бажаючи, але я випадково вбив одного з гоблінів. Перестарався з дозуванням при використанні здатності 【Отрута】 — завдяки ній я обробив всю свою зброю. Ну вмер — та й вмер, що ж поробиш, не треба дул лізти. Оскільки вони були винуватцями, то й провина не моя.
Іншим нападникам я успішно ввів паралізуючу отруту, яка їх лише знерухомила. Як і з Ґобукічі, я відгамселив їх палицею з маківки до п’ят, але не вбивав. Все закінчилося тим, що вони валялися у відключці.
Завтра я вислухаю їхні пояснення щодо нападу. Оскільки отрута не смертельна, до того часу їм має полегшати, і я дізнаюся причину.
У гоблінів високі здібності до самозцілення. Як не крути, справжні діти дикої природи.
Але одному з них уже пізно ставити припарки. Повторюся знову — нічого не вдієш, я не винен.
Зовсім не дивно, що через здійнятий галас гобліни попрокидалися, і вся печера наповнилася шумом.
Я думав, що хтось заступиться, накричить. Але наш старійшина Гобуджій, ймовірно, вирішив, що це просто закон виживання в дії, тому нічого конкретного не сказав. Лише співчутливо глянув на тіло.
Оскільки я думав, що мене покарають за вбивство члена того ж виду, я був вдячний, що мене не звинуватили.
Гобумі, однак, не до кінця зрозуміла ситуацію і почала рвати та метати.
Хоч я і силувався її заспокоїти, притримуючи ззаду, але тут було не до сміху. Виявилося, що варто було рятувати саме тих гоблінів, які на мене напали. Міцно тримаючи її, я думав: «Ні! Скелет гобліна не призначений, щоб рука згиналась під таким кутом! Вона зламається!» і «Їхні шиї більше не обертаються! Ти відірвеш їм голову!»
До речі, Ґобукічі спокійнісінько усе проспав. Кажуть, сон допомагає дітям рости. Насправді він фізично більший за решту гоблінів мого покоління. Він навіть за мене вищий — приблизно на десять сантиметрів.
Оскільки я можу покладатися на нього як на авангард, думаю, цього разу я йому пробачу те, що він безсоромно спав під час усієї метушні. Більше того, я б не зрадів, якби прокинувся ще один розлючений гоблін.
Так чи інакше, мені вдалося заспокоїти розлючену Ґобумі.
Я згенерував на кінчиках пальців і випустив слабку снодійну отруту. Коли вона знепритомніла, я відніс її назад до ліжка.
Після цього я виніс тіло назовні — залишати поруч із власним ліжком труп було неприємно, ще й представника того ж виду, ще й у калюжі крові. А ще як смердіти почне...
Завдяки посиленню від здатності 【Розгін】, яку я вчора отримав від Семибарвних Кажанів, моя звичайна сила вдвічі більша, ніж має бути на моєму рівні. Перенести тіло майже мого ж зросту виявилось на диво легко.
Гобуджій сказав віднести труп подалі і одразу тікати, щоб інші монстри прийшли й з’їли його.
Однак я зробив інакше: відійшов на безпечну відстань, сховався... і з’їв його сам. З цікавості.
Як воно? Ну... не смачно, але й не гидко.
Це вперше я скуштував щось, що не було смачним. Я схилив голову набік і задумався. Вирішив, що однієї руки вистачить, а решту залишив, як планувалося.
Словом, сьогодні я добряче виснажився, тож пішов спати.
