Під'їхавши автобус зупинився на в'їзді в село.

Водій сказав, що в село заборонено в’їзд транспортних засобів, тож їм довелося вийти та пройти в сільський будинок предків.

Єдина дівчина серед них запитала водія:

- Чому ми повинні зупинитися в залі роду, хіба немає готелю?

Водій:

- Звідки готель? У цьому богом забутому місці поза дорогою достатньо мати де зупинитися.

Жінка поскаржилася:

- Так не можна. Як хтось може залишитись в такому місці, як зала предків?

Водій:

- Вона присвячена попередникам роду, Ви боїтесь примарних предків, які вийдуть, щоб запхнути Вас в колодязь нащадків?

Жінка відповіла:

- Це не мої родичі, примари не моїх родичів.

Водій:

- Тоді можете ночувати в машині.

Жінка більше не говорила, лише пробурмотіла кілька речень і замовкла тоді, коли чоловік біля неї кілька разів потягнув її за руку.

У них тут табу, транспорт мав стояти надворі, що означало, що зараз у селі влаштовують похорон. Якщо машина заїде, боялися, що вона може перевезти душі померлих. У родовій залі шанували привидів прадідів, вони в свою чергу захищали нащадків.

Але всі вони були чужинцями, а не жителями села. У кількох віддалених селах поширювалися чутки, що якщо чужі ночуватимуть у родовій залі, їх заберуть духи померлих, щоб наповнити колодязь, аби благословити село процвітаючим населенням.

Але це були лише чутки, які з’являлися лише в гірських селах з низьким населенням або де проводили багато білих похоронів. Так як це питання смерті, люди не сильно зважали на це увагу.

Фан Ґво спустився, тягнучи свій багаж, підсвідомо дивлячись на чоловіка, який залишився стояти поруч. Ніби тінь, що не говорить, але все ж дає Фану Ґво відчуття безпеки.

Таким чином група людей просувалася мовчки, і в селі було дуже тихо, без звуків і світла.

Фан Ґво подумки був здивований, сонце тільки-но сіло, тому ще не час повертатися.

Трійця попереду також відчула підозру, і один чоловік із них запитав водія:

- Чи можемо ми замість цього переночувати в автобусі? Тут якось занадто тихо.

Водій нетерпляче сказав:

- Чому з Вами стільки клопоту? Ви раніше не були у цьому селі?

Той чоловік сказав:

- Я раніше вже приїжджав… але без ночівлі.

Навколо села були гори, без зв’язку із зовнішнім світом. Скільки темних речей було приховано всередині, сторонні навіть не могли уявити. Можливо, вони навіть поклонялися якомусь злому божеству.

Чоловік також прибув із віддаленого гірського села і глибоко розумів деякі відсталі уявлення селян.

Не кажучи вже про це село, яке навіть на вигляд викликало підозру.

Через стільки часу вони не зустріли жодної людини, а сонце щойно сіло. У селі також було так тихо, без будь-яких голосів та ознак життя, це було надто дивно.

Водій махнув рукою і сказав:

- Я десятки років їздив у це село, і жодного разу вночі нічого не сталося. Якщо ви не втечете із залу предків з будь-якої незначної причини, було б непогано… і не придумуйте жодних жартів.

Фан Ґво також відкрив рота, щоб запитати водія:

- Щось трапилося в селі? Щойно стемніло, але тут не чути жодного звуку.

Водій сказав:

- Мабуть, причина в похоронах.

- Похорон…

- Добре, добре! Якщо ви так вірите у себе і вважаєте, що повернетесь самі до автобуса, то вперед. Таку кількість скарг вже слухати неможливо.

Побачивши, що водій дуже злий, Фан Ґво та інші замовкли й нічого більше не сказали.

Він і чоловік, що стояв поруч, йшли плече до плеча, будучи позаду групи.

Фан Ґво тихо звернувся до чоловіка:

- Я Фан Ґво, як тебе звати?

Чоловік не заговорив, тихо йшовши далі.

Фан Ґво подумав, що той не хоче розмовляти, оскільки він виглядав тихою людиною. З образою торкнувшись носа, він більше не намагався завести розмову.

Пройшовши в тиші хвилин десять чи близько того, небо ставало все більш і більш темним, поки нарешті не було видно жодного світла. Проте водій не дозволив нікому з них увімкнути світло, сказавши, що це може когось привабити.

Інший чоловік із трійки мав запальний характер і вже не злюбив водія. Він вилаявся, і увімкнув свій мобільний телефон, щоб освітлити шлях. Коли водій побачив, що він не може зупинити іншого, роздратовано зітхнув.

Водій сказав:

- Сьогодні увечері не виходьте з зали предків. Якщо завтра все буде гаразд, ми продовжимо наш шлях.

Фан Ґво стрепенувся, відчувши, що водій таємниче балакає, ніби щось знає.

Але він не міг піти наступного ранку, він прийшов сюди, щоб взяти участь у похоронах Вей Вей. Згідно з датою, яку назвала класна керівниця, йому, ймовірно, доведеться залишитися на два-три дні. Однак для такого дивного села він не знав, чи зможе він провести тут стільки часу.

З якоїсь невідомої причини в той момент, коли спалахнуло світло, Фан Ґво помітив кутиком очей, як пролетіла тінь. Зашелестіло, наче зграя мишей промчала повз.

Фан Ґво здригнувся й повернув голову, щоб подивитися. Він нічого не побачив, і світло минуло, залишивши вхід у провулок у темряві. Але він завжди відчував, що там стоять кілька людей і мовчки дивляться, як вони проходять повз.

- Ми на місці.

Фан Ґво оговтався, повернувши голову, побачив старовинну будівлю. На вивісці вище було чотири слова: Зал предків клану X.

Він не міг побачити символ після «клану», але це має бути прізвище села. Зв’язуючи ймення Вей Жань, воно має бути Вей.

Зал предків клану Вей.

Дверний отвір був абсолютно порожній, але для таких залів, як цей, біля входу зазвичай стояли два кам’яні леви. Невеликий вівтар також буде встановлено зовні, щоб поклонятися Богу Землі. Але нічого з них не з’явилося, лише два червоні ліхтарі.

Висять біля дверей, сяючи червоним, наче пофарбовані кров’ю.

Це залишило у Фана Ґво враження, що це не зал предків, а зал, наповнений трупами.

Водій пішов прямо вперед, штовхнувши двері, щоб увійти:

- Заходьте.

Фан Ґво підійшов уперед і, переступивши однією ногою через поріг, згадав, що зазвичай родинний зал був важливим місцем для клану. У давні часи навіть випадкова пожежа сколихнула всіх у клані, побоюючись, що відсутність синівської шанобливості нащадків не сподобається предкам.

Ще суворіше заборонявся вхід стороннім, бо боялися, щоб вони не пошкодили родову кімнату.

Як водій міг недбало сказати, що родовий зал був місцем, де сторонні можуть перечекати ніч? Чи погодилися б жителі села? Для всіх гірських сіл, незалежно від сучасності чи давнини, місцями, призначеними для відпочинку людей, були… будинки-труни*.

- Юначе, що Ви застигли біля порогу? Заходьте швидше.

Жінка з трійці покликала Фана Ґво.

Фан Ґво прийшов до тями, не звертаючи уваги на неспокій у своєму серці.

Повернувши голову до чоловіка поруч, він сказав:

- Ходімо всередину.

Говоривши він увійшов.

Коли він проходив повз жінку, та раптом запитала:

- Ти щойно з кимось розмовляв?

Фан Ґво не зрозумів:

- Га?

Вираз обличчя жінки був дещо ніяковим:

- Я не мала на увазі… всю дорогу я кілька разів бачила, як ти розмовляєш із повітрям… Я думала, з ким ти розмовляєш? Ви, молоді люди, любите поговорити самі з собою. Ха, розмовляти самим з собою.

Жінка не розглядала інших можливостей, лише вважаючи, що з головою Фан Ґво щось не так.

Фан Ґво почув її і раптом озирнувся.

Він побачив, що за дверима стояла чорна тінь, обличчя було неможливо розрізнити, схоже на грудку туману у формі людини.

Він не заходив, тільки дивився на нього. Він слідував за ними всю дорогу, просто сидячи поруч.

Привид переслідував їх усю дорогу.

Обличчя Фана Ґво зблідло.