{Том 2. Новий герой у смутні часи}
Дощ припинився на світанку, коли небо й земля злилися у безмежну похмуру рівнину під перехрестям світла й темряви. Ці Джуїнь ступала по багнюці, залишаючи військовий табір. Вона поправила на собі нарукавники й поглянула на свого заступника, який саме верхи в'їжджав до табору. Його звали Ці Вей — кремезний, сильний чоловік, обережний за характером. На полі бою він вправно орудував сокирою, а поза боєм був точний і делікатний, немов працював голкою. Серед солдатів він користувався великою повагою.
Ці Вей зліз із коня на півдорозі, швидко кивнув солдатам обабіч дороги, які віддавали йому честь, і негайно попрямував до Ці Джуїнь, мовивши:
— Головнокомандувачко, маємо новини!
— З Цюду чи Бяньцзюня? — запитала вона.
— З обох місць, — відповів Ці Вей. Він був не високого зросту. Окинувши поглядом околиці, він доповів: — Цюдов накрила раптова злива, усе змило водою. Другий молодий пан родини Сяо поспіхом утік із двадцятьма тисячами солдатів Імператорської армії й уже досяг кордону Джонбо. Схоже, він прямує до Циджову.
Ці Джуїнь не проявила жодного занепокоєння. Вона підтягнула нарукавники, прикусила мотузку й крадькома всміхнулася:
— Швидкий цей хлопець.
— Спершу зникли військові припаси, тепер — спроба взяти в кільце Сяо Чиє й убити його. Цього разу князь Лібею точно розлютиться, — сказав Ці Вей, ідучи поруч із нею. — Якщо Лібей підніме повстання, нам доведеться розгорнути додаткові гарнізони в Шести префектурах Джонбо. Війська Джонбо також перейдуть під командування головнокомандувачки...
Ці Джуїнь накинула на плечі плащ і мовила:
— Джонбо — велика територія. Навіть якби вони передали мені командування, я б не наважилася взяти на себе таку відповідальність. Справи Цюдову поки що можуть почекати. Розкажи краще, що там із гарнізонами Б’яньдзюня? Лу Ґванбай вів переслідування аж до володінь Б’яньша?
На грубуватому обличчі Ці Вея промайнула тінь вагання. Він промовив:
— Головнокомандувачко, генерал Лу цього разу, порушуючи наказ, погнався за кіннотою й перейшов кордон. Я підозрюю...
Він замовк, не наважившись закінчити фразу.
Ці Джуїнь мовила:
— Цьогорічні військові припаси скоротили наполовину. Б’яньдзюню буде важко втриматися лише на них. буде важко втриматися лише на них. Я підписала борговий меморандум із кланом Янь із Хеджову від імені батька. Гроші мали піти на закупівлю зерна для гарнізону Б’яньдзюня. То що це за підозра, про яку ти мені розповідаєш? Я не слухатиму жодного слова без доказів
Ці Вей знав, що Ці Джуїнь цінує своїх генералів і завжди справедливо визначає нагороди й покарання. Вона ніколи б не принизила підлеглого через чутки. Але саме тому він і поїхав до Б’яньдзюня, бо відчув щось недобре. І тепер не міг приховувати правду:
— Головнокомандувачко, я не насмілився б щось казати без доказів. Мета моєї поїздки до Б’яньдзюня — була — перевірити дані військової розвідки, отримані кілька днів тому. Генерал Лу не лише не повернувся до табору, а й, ба більше, перевів гарнізонні війська з веж-маяків.
Ці Джуїнь зупинилася й подивилася на Ці Вея:
— Він перевів війська з веж-маяків?
Ці Вей кивнув і вже збирався розповісти докладніше, як раптом почув шум збоку. Обоє обернулися й побачили, як до табору входить цілий натовп людей, що супроводжували паланкін із вишитими краями. Їх зупинила варта.
Почувши, що вартові вперто не пускають їх усередину, Їнсі, особисто підняв фіранку й пронизливим голосом вигукнув:
— Хіба ви не знаєте, хто я?! Чому мій паланкін мають затримувати?! Я — цензор з нагляду за армією з Цюдову, якого Його Величність направив на перевірку війська! Негайно оголосіть про мій приїзд! Скажіть головнокомандувачці Ці, що я маю термінове повідомлення для неї!
Ці Джуїнь спостерігала за всім здалеку й сказала Ці Вею:
— Передай йому, що я зайнята і не маю часу його приймати. Усі ці євнухи з Цюдову однакові — нагодуй його добре, та налий чашу найсмачнішого вина, аби лишень щоб мовчав і не створював проблем. Я зараз вирушаю до Б’яньдзюня. Лу Ґванбай не той, хто стане зрадником. Поки мене не буде, скажи тим із Цюдову, що мене немає на місці. Там зараз неспокійно. Пильно стеж за батьком. Якщо він спробує надіслати вістку до Цюдову — перехопи її й скажи йому поводитися розсудливо.
Ці Вей ще хотів щось сказати, але Ці Джуїнь уже осідала коня.
Перед від'їздом вона озирнулась та на останок мовила:
— Справи з Цюдові раніше ніж за пів місяця не владнаються. Без сумніву, весілля доведеться відкласти на наступний місяць. Зніміть усі ці червоні шовкові тканини та стрічки в домі. Вони коштують чималі гроші.
Сказавши це, й не чекаючи відповіді, вона об’їхала паланкін Їньсі та попрямувала до Б’яньдзюня.
◈ ◈ ◈
Шень Дзечвань випив ліки, і його хвороба поступово почала відступати в дорозі. Імператорська армія мала продовжувати рухатися у північно-східному напрямку. Їм потрібно було знайти спосіб переконати префекта префектури Циджову, Джов Ґвея, дозволити їм пройти через місто. Але перед цим слід було позбутися настирливого переслідування військ, що гналися за ними.
— Той, хто нас переслідує — це Хань Дзінь, — сказав Таньтай Ху, сидячи на камені з мечем у руці. — Якщо ми не встигнемо розбити його загін до того, як дійдемо до Циджову, він, маючи наказ із Цюдову, примусить Джов Ґвея закрити всі виїзди з міста й замкне нас у Джонбо без жодної можливості відступу.
Сяо Чиє мовчки стояв, схрестивши руки на грудях, перед примітивною картою. Йому не страшно було вступити в бій із Хань Дзінем, однак він мусив зважати на час. Чим довше триватиме переслідування, тим гіршою ставатиме ситуація для Імператорської армії. Лише через хаос у Цюдові, спричинений відсутністю спадкоємця Трону Дракона, Ці Джуїнь ще не вирушила на їхній перехоплення. Але варто столиці стабілізуватися — і Ці Джуїнь, за наказом, вирушить у похід. Тоді двадцять тисяч солдатів Імператорської армії зіткнуться лоб у лоб із непроникною стіною металевих обладунків.
— Проблема не в битві, а в її швидкості, — сказав Шень Дзечвань. Його бліде обличчя ще не набуло рум'яності. Він узяв камінець і провів кілька ліній на землі. — Хань Дзінь наважився гнатися за нами так далеко тому, що за його спиною стоїть Даньчен. Для його Восьми Великих Навчальних Дивізій зерносховище Даньчену — немов відчинені двері: їжі й одягу там удосталь. Натомість наша армія промчала сюди без відпочинку, не маючи припасів для підтримки сил. Якщо ми хочемо дістатися Лібею через Циджов, спочатку мусимо вирішити цю проблему — а саме провізія.
Таньтай Ху й досі не звик дивитися Шень Дзечваню прямо в очі. Він замовк на мить, а тоді поглянув на Сяо Чиє.
Сяо Чиє не дивився у відповідь, лишень мовив:
— Кажи, що думаєш.
Таньтай Ху змінив позу, вказав пальцем на карту й мовив:
— Ми з Циджовом добре знайомі. Може, переконаємо Джов Ґвея позичити нам трохи продовольства, виправдавши це затримкою в отриманні новин?
— Не можна, — Шень Дзечвань викинув камінець. — У такій ситуації будь-який вчинок трактуватиметься як вибір сторони. Навіть якщо Джов Ґвей не має такого наміру, в очах Цюдову він стане зрадником, який допоміг заколотникам. Після нашого проходу через Циджов його заарештують і покарають. У Джов Ґвея є родина. Він на таке не піде.
Дін Тао відірвався від свого записника та мовив:
— Чень-ґе ж пішов домовлятися про провіант, правда? Мабуть, він уже мчить до нас.
— Те, що він підготував, уже відправили в Лібей — для Лібейської броньованої кавалерії на передовій. Для Імператорської армії залишилось небагато, — Сяо Чиє присів і уважно розглядав карту. — Навіть якщо він та Ґу Дзінь прибудуть, то не зможуть привезти багато їжі.
Як кажуть, «війська ще не рушили, а провізія вже має бути» (1). Колись Лібей із Цідон змогли швидко відбити напад кінноти Бяньша саме тому, що ворог не мав резервних запасів і не міг дозволити собі затяжну війну. Тепер Імператорська армія, затиснута в скруті, перебувала в аналогічній ситуації. Затяжні бої для них були смертельно небезпечними.
(1) 正所谓兵马未动，粮草先行。(Zhèng suǒwèi bīngmǎ wèidòng, liángcǎo xiānxíng.) Дослівний переклад: "Як кажуть, ще не рушили війська й коні, а провіант уже попереду вирушив." Літературний переклад: "Як каже прислів’я, перед тим як рушити військом, слід спершу підготувати провіант." Це китайське прислів’я означає: перед будь-якими великими діями потрібно спершу подбати про ресурси й підготовку. У військовій справі — це підготовка продовольства та забезпечення логістики. У ширшому сенсі його часто вживають у житті для підкреслення важливості підготовки перед початком будь-якої справи.
Взяти Циджов силою було можливим варіантом, але дуже поганим. Вони витратили майже сто тисяч лян срібла, щоб налагодити добрі стосунки з Джов Ґвеєм для взаємної підтримки в майбутньому — зруйнувати це зараз означало б перекреслити всі зусилля.
— Повернутися назад і вдарити по Даньчену, — замислившись, запропонував Таньтай Ху. — У Даньчені є зерносховище. Ми не будемо затримуватися в місті: просто заберемо зерно й підемо. Уже в Циджові домовимося з Джов Ґвеєм.
— Не можна, — м’яко зітхнув Шень Дзечвань. — З Данчену прямі військові шляхи ведуть до Чваньчену й Цюдову. Поки ми возитимемося тут, Вісім Великих Навчальних Дивізій зберуться з силами. Дорога назад забере в нас час і сили, та й взяти місто швидко нам, можливо, не вдасться.
Дві пропозиції Таньтай Ху були відхилені Шень Дзечванем. Йому стало незручно — він потер руки й промовчав. Його брат Таньтай Лон був добрим полководцем, але Таньтай Ху не мав наставника. Тепер він відчував збентеження й ніяковість, хоча в душі визнавав правоту Шень Дзечваня. Цей чоловік не був пихатою людиною й чесно погоджувався з тим, що помилився.
Сяо Чиє ніби відчувши його настрій, підняв руку, поплескав Таньтай Ху по спині та безтурботно сказав:
— Хоч час обмежений, ідея контратаки Даньчена все ж має сенс. Ти лише одного разу стикався з Вісьмома Великими Навчальними Дивізіями на вулицях Цюдову. Тепер, коли ти залишив столицю, не соромся питати, якщо чогось не знаєш. У майбутньому буде багато моментів, коли доведеться самому вести війська й приймати рішення. І поруч не завжди буде Його Ясновельможність Шень, який підкаже. Лаоху, море знань безмежне. Якщо навчишся падати й підніматися з усмішкою, на тебе чекає світле майбутнє.
Ґрунт під ногами вже давно перетворився на суцільне болото. Шень Дзечвань підвів голову до сонця й сказав:
— Хань Дзінь, чиє походження глибоко вкорінене у столиці, зазвичай їздить верхи лише на полюваннях. Тож поки що він нас не наздожене.
— Ми можемо влаштувати тут засідку й відібрати в нього провіант, — окинув поглядом місцевість Сяо Чиє. — Нам навіть не знадобляться всі двадцять тисяч людей.
— Він тебе боїться, — кінчик пальця Шень Дзечвань зачепив трохи бруду. — Він увесь час переслідує нас нерішуче й обережно. Щоб заманити його в пастку, нам спершу потрібна наживка.
— Я залишуся тут із п’ятьма сотнями людей. На сході є річка з мулом, обабіч — гори, а з одного боку — ліс. Лаоху візьме дві тисячі солдатів і влаштує там засідку, — Сяо Чиє витер багно з пальця Шень Дзечваня. — Дін Тао сьогодні вночі поведе людей у містечко по провіант і вино. Нехай пустить чутку, що Імператорська армія втекла сюди, усі пригнічені: я надто бідний, щоб купити зерно, і не можу вирватися з Джонбо, а серед нас уже багато дезертирів.
Хань Дзінь був молодим і свого часу мав справу із Сяо Чиє під час затоплення громадських каналів. Шень Дзечвань мав рацію: Хань Дзінь справді його боявся. Власне, насправді серед молодих аристократів Цюдову мало хто не боявся Сяо Чиє. Ще до осіннього полювання його статура і характер зробили його справжнім тираном. Полювання в Мисливських угіддях Наньліну стало вододілом: хоча Хань Дзінь та інші мали родинний захист і легкий шлях у кар’єру, ніхто з них не міг зрівнятися із Сяо Чиє своєю репутацією. Можливо, Хань Дзінь і діяв би обережно через свої побоювання, але шанс перемогти Сяо Чиє він точно не проґавить.
Треба було лише дати йому таку можливість.
— І ще, — подумавши, сказав Шень Дзечвань Дін Тао, — скажи, що я не поладнав із Його Світлістю. Що ми весь шлях сварилися й тепер розійшлися кожен своєю дорогою.
— Зобрази все якомога трагічніше, — оскалив зуби Сяо Чиє. — Ми зруйновані зсередини й зовні. Чим жалісніше, тим краще.
Дін Тао хутко занотовував все у своєму зошиті.
Таньтай Ху, все ще непокоячись, запитав:
— А чи вміє Тао-Дзи грати? Зможеш це зіграти, а? Продемонструй нам разочок.
Дін Тао потер очі, підняв обома руками зошит і з почуттям прочитав:
— Мій пан у страшному становищі, знищений ворогами! Вісім Великих Навчальних Дивізій переслідують нас безупинно, мов скажені пси. У мого пана навіть немає грошей на кашу! Ми тікали з Цюдову, не встигли забрати ні маєтки, ні крамниці, навіть грошей із дому не взяли. Наші кишені зараз такі порожні, як овечий послід. Мій пан заборгував кілька тисяч лян срібла за сережки у ювелірній крамниці на вулиці Шеньву! А тепер немає чим платити. А пан Шень Дзечвань захворів після того, як змок під дощем. У нас немає грошей викликати лікаря. Ех, навіть колишні друзі відвернулися від мого пана. Наші солдати й коні бігають на голодний шлунок. Я такий голодний, що мене вивертає жовчю! Ми змушені були грабувати будинки, щоб хоч трохи вижити. Ми були чесними людьми, але обрали не того командира й тепер загнані в глухий кут! Набивши животи, ми прямуємо шукати прихисток у Хань Дзіна в Даньчені! Ех, Хань Дзінь — добра людина! У нього є і гроші, і зерно. Лише приєднавшись до нього, ми матимемо майбутнє!
Дін Тао декламував докладаючи чималих емоцій.
— На мою думку, сказано чудово, — прокоментував Сяо Чиє. — Лаоху, зніми з нього верхній одяг, обмаж його обличчя брудом і дай три нитки з мідяками. Нехай вирушає. У шинок заходити не треба — просто жебракуй на вулицях міста... Чого це ти так жалібно дивишся на Ланьджова?
