{Том 1. Я був міністром у вигнанні}
Вей Хвайґу був ув'язнений і переданий до суду. Ян Чена із Комісії з управління провінцією Дзюесі не оминула така ж участь - чоловік також був заарештований Імператорською охороною й доставлений до Імператорської в’язниці. Це була одна з найбільших справ першого року правління Імператора Тяньченя, за нею стежили всі цивільні та військові чиновники імператорського двору. Шень Дзечвань діяв швидко: слідуючи свідченням, наданим Ян Ченом, він з'ясував, що Вей Хвайґу ще з четвертого року правління Імператора Сяньде перепродавав військові припаси з метою збагачення.
Вей Хвайґу, користуючись посадою міністра Відомства доходів, щоразу, коли контролював обіг військових припасів, закуповував зерно в Ян Чена, а потім продавав його за завищеною ціною Сі Хонсюаню. Той, і собі, транспортував цю провізію сухопутними та водними шляхами до Шести префектур Джонбо та Сюйхай, отримуючи з цього величезний прибуток. Таким чином податки на землю перекладалися на звичайних селян у Тринадцяти містах Дзюесі, змушуючи простий народ платити ще більше звичного. У підсумку саме їм доводилось нести фінансовий тягар.
— Раз ти цим займався так довго, — Шень Дзечвань переглядав свідчення Ян Чена, — чому саме зараз у тебе прокинулася совість, і ти через релейний рапорт (1) надіслав донесення на Вей Хвайґу?
(1) 驿报 (yìbào) — «релейний рапорт», офіційне термінове донесення в Імператорському Китаї.
Ян Чен, який вже кілька днів сидів у Імператорській в’язниці, похилив голову й сказав:
— Цього разу все не так, як раніше. Використовували запліснявілі зерна. Лібею доведеться йти на війну. Якби ці зерна потрапили на фронт, вони стали б отрутою, яка б убила солдатів на прикордонному перевалі. Я боявся, що з Наслідним князем Лібею може справді щось трапитись...
За столом не було нікого стороннього. Сяо Чиє, котрий сидів у тіні, раптом промовив:
— А ти настільки впевнений, що ця їжа потрапить прямо до вуст Наслідного князя?
Ян Чен занепокоєно пересунув руки. Його губи стали блідими, і він відповів:
— Саме цього я й боюся. Хоч я й жадібний до багатства, але не хочу, щоб через мене загинули люди.
— Не бійся. — Шень Дзечвань глянув на Сяо Чиє, а потім м’якше звернувся до Ян Чена: — Хоча це й Імператорська в’язниця, але справа ведеться під особистим контролем Його Величності. Усе, що хочеш сказати — кажи тут.
Двоє чоловіків — повна протилежність один одному. Ян Чен, ковтаючи слину, втратив орієнтацію після безперервного нічного допиту. Він почав бурмотіти:
— Я не знав... Я не...
— Чого ти не знав? — м’яко запитав Шень Дзечвань.
— Я не знав, що з Наслідним князем Лібею справді щось може трапитися... — промовив Ян Чен, захлинаючись від сліз. — Я не знав... Я боявся, що Броньована кавалерія Лібею зазнає поразки через це й кіннота Б’яньша знову прорветься всередину.
Сяо Чиє злегка нахилився вперед, і його постать, наче хижа тінь, нависла над обличчям Ян Чена. Він холодно промовив:
— Отже, ти знав, що ця партія військових припасів може спричинити поразку Броньованої кавалерії Лібею, і все ж таки запечатав їх і завантажив на вози. Ти заслуговуєш на смерть.
Ян Чен зблід під цим поглядом, у нього перехопило подих. Чоловік розгублено промовив крізь сльози:
— Ваша Світлосте... Я визнаю провину, я... я заслуговую смерті...
— Ти не помреш, — в очах Шень Дзечвань сповнених співчуття, блищало тепло, його обличчя, гарне, як з нефриту, було м’яким. Чоловік сказав м’яко: — У цій справі головним винуватцем є Вей Хвайґу. Він скористався своєю посадою, щоб змусити тебе чинити так само. У тебе не було вибору. Я розумію твої труднощі. Його Світлість також розуміє. Ян Чене, ти почав службу за часів правління Йон’ї. Половину життя ти пропрацював чиновником у Дзюесі, дослужився до посади помічника комісара адміністрації. Тебе визнали здібним під час інспекції з Цюдові. Тепер, коли Дзян Ціншань залишає Дзюесі, щоб стати губернатором в Джонбо, місце комісара провінційної адміністрації в Дзюесі стане вакантним. І, за віком та досвідом, саме ти — перший у списку на заміщення, коли Відомство персоналу розглядатиме кандидатури. Бачиш, яке яскраве майбутнє на тебе чекало — і все це ти втратив заради кількох срібних монет. Воно того не варте.
Згорбившись, Ян Чен заплакав.
— Я чув, що ти народився в Баймаджові. У дитинстві ваша сім’я жила в злиднях, а батька ти втратив у шість років. Твоя мати самотужки підняла тебе та братів. Вона віддала все, щоб ви навчалися, пройшла через багато страждань. І, зрештою, дочекалася, що ти став чиновником, маєш свій дім... Але ти припустився такої страшної помилки, — Шень Дзечвань дивився на нього з глибоким жалем. — Від сьогодні вона залишиться самотньою, покинутою, ще й змушена буде терпіти осуд і прокльони через цю справу. Як ти міг бути таким безсердечним?
Ян Чен не витримав і розридався вголос. Він був ученим, й знав, що таке ввічливість, доброчесність, справедливість та честь (2). У домі він був найвідданішим сином, який турбувався про матір. Закривши обличчя руками, чоловік крізь сльози закричав:
(2) 礼义廉耻 (lǐ yì lián chǐ) — чотири ключові чесноти конфуціанства: 礼 (lǐ) — етикет, ввічливість, 义 (yì) — справедливість, мораль, 廉 (lián) — чесність, чистота, 耻 (chǐ) — сором, здатність відчувати сором за негідні вчинки. Цей вислів часто використовується для опису морально високої, доброчесної людини згідно з традиційними конфуціанськими уявленнями.
— Я зробив такий ганебний вчинок... Я більше не маю права поглянути їй у вічі!
— Справу ще не завершено. Чи буде страта — ще вирішується. — Сяо Чиє кинув його зізнання на стіл і з презирством промовив: — Оскільки тобі ще не чужий сором, отже, залишилася бодай крапля совісті. Усі питання, які я поставлю далі, не будуть зафіксовані в протоколі зізнання. Якщо відповідатимеш чесно — я подумаю, як зберегти твою душу та тіло, щоб твоя стара мати дожила свої роки у спокої. Але якщо посмієш викручуватись і хитрувати — я негайно накажу стратити тебе прилюдно біля міських воріт Дваньчену, як застереження для інших. Одним рапортом ти видав Вей Хвайґу і зруйнував «золоті миски рису» (3) для багатьох. Ти сам з цієї системи, і найкраще знаєш, яка доля чекає вдів та сиріт. Без моєї підтримки під загрозою опиниться життя всієї твоєї родини — твоя родина не проживе і дня.
(3) 金饭碗 (jīn fànwǎn) — дослівно «золота миска з рисом». У китайській мові це ідіома, що означає: надійне, вигідне місце роботи; стабільне джерело прибутку; "тепле місце" з хорошим заробітком; або інколи навіть корупційно вигідну посаду (що швидше за все у нашому випадку). Вислів "砸了金饭碗" — це розмовний образ для опису ситуації, коли хтось втрачає хорошу можливість заробітку або коли інша особа навмисне позбавляє когось цієї вигоди.
Ян Чен довго плакав. Коли врешті заспокоївся, Шень Дзечвань особисто приніс йому чашку гарячого чаю. Той витер сльози, низько вклонився і мовив:
— Якщо Його Світлість згоден захистити мене — це буде дарування другого життя. Я не смію просити повернення до державної служби; єдине, чого прагну — заслання, щоб зберегти голову. Ця справа дуже заплутана. Її неможливо пояснити в кількох словах. Я повільно розповім усе Вашій Світлості.
Чоловік зробив ковток теплого чаю та знову мовив:
— Починаючи з першого року правління Імператора Сяньде, скарбниця Великої Джов зазнала значного виснаження. Бухгалтерські звіти Відомства доходів були у повному безладі. Хва Сицянь, як Великий Секретар Великого Секретаріату, разом із Пань Жуґвеєй затверджували безліч витратних проєктів. Наприклад, «Сад ЛіньЛан» у Ціньджові... Більшість таких проєктів ніколи не планувались до реального завершення. Це була лише ширма, аби пройти перевірку Великого Секретаріату та отримати дозвіл на списання коштів. Усі в палаці знали, що чиновники та торговці працювали разом заради незаконного збагачення. Гроші текли до їхніх кишень, немов річка. У четвертому році правління Імператора Сяньде Вей Хвайґу втягнув мене у це. Мовлю відверто, Ваша Світлосте, я знав, що ці гроші не можна чіпати, але у мене не було вибору. Коли провінційні чиновники на кшталт мене прибували до столиці, до нас по черзі зверталися фракції Пань і Хва з вимогами «крижаної поваги» (4). Ви певне чули про те, як у ті роки люди платили за підвищення. Знатні клани дбають про свою гідність, а страждають через ці «крижану повагу» і «вугільну повагу» (5) ті, хто з простого походження — такі як я. Без грошей не потрапиш у центральну адміністрацію. Без грошей — не отримаєш справжньої посади.
(4) 冰敬 (Bīng jìng) — буквально «крижана повага» (або вияв поваги «льодом» у літню пору року) це одна з поганих практик «трьох глибоких поваг» у часи правління династії Цін, поруч з «вугільною повагою» та «даниною поваги при виїзді». «Крижана повага» — хабарі, які державні службовці за межами столиці використовували для підкупу столичної місцевої влади у літню пору року (зазвичай, це срібні гроші).
(5) 炭敬 (tàn jìng) — буквально «шанування вугіллям». «Вугільна пошана» — хабар взимку (вугілля — дороге й необхідне). 炭敬 — символічний натяк на витрати, яких зазнають чиновники.
— Того року була навала сарани. У Тринадцяти містах Дзюесі не зібрали й зернини. Лише завдяки Дзян Ціншану, який взяв відповідальність на себе, ми вижили. Він насильно відкрив комерційні зерносховища і роздав припаси людям — завдяки цьому не сталося голоду. Через це Дзян Ціншань став кісткою в горлі у великих купців Дзюесі. У той час у столиці теж усе знали. Лихварі переслідували його до самого дому, а його мати, навіть у похилому віці, мусила ткати тканину, щоб розплатитися з боргами. Але всі ми розуміли, які то борги: він віддавав борги не свої — він розплачувався за Імперію. Але була одна річ, про яку знали лише ми, чиновники Комісії управління провінцією Дзюесі: поразка війська Джонбо була надто «вчасною».
Ян Чен на мить зупинився, проте не наважився підняти голови, щоб поглянути на двох чоловіків. Він покрутив у руці чайну чашку й видихнувши, продовжив:
— Чому я так кажу? У той час державна скарбниця була порожня. Дзюесі щойно пережила стихійне лихо. Лібей та командирство Б’яньдзюнь досі протистояли кінноті Б’яньша. Урожай у Хеджові був жалюгідним. Люди в різних регіонах почали помирати з голоду вже на початку року. Відомство доходів було загнане в глухий кут, та не могло надати допомогу — бо скарбниця вже спорожніла. Хва Сицянь мусив надати пояснення регіонам, а Хай Лян'ї з Великого Секретаріату теж почав перевірку звітів. За короткий час Хва Сицянь опинився між двома вогнями. Ця справа поставила його в безвихідь. У той час клан Хва продав свій маєток у Дічені, і його викупив клан Сі. Усі ми розуміли — Хва Сицянь намагався таким чином поповнити скарбницю, щоб замаскувати нестачу. Але такий вакуум неможливо було закрити самотужки. Тож Хва Сицянь почав збирати борги з інших. Я не знаю, чи Хва Сицянь справді зібрав кошти, але саме в той момент кіннота Б’яньша раптово напали на річку Чаши. Війська гарнізону Дваньджов зазнав нищівної поразки, Шень Вей відступив і закрився в місті, як черепаха в панцирі, що призвело до подальших поразок Джонбо. Броньована кавалерія Лібею і війська гарнізону Цідон прийшли на підмогу з обох флангів. Лише біля воріт Цюдову їм вдалося зупинити племена Б’яньша від подальшого просування. Та хоч наша Імперія й була відвойована, але міста перетворилися на руїни. Ба більше, зерно, яке Дзюесі надсилала як допомогу, було саме з Шести префектур Джонбо.
Шень Дзечвань різко підвівся. Він стояв у темряві, не промовивши жодного слова.
Сяо Чиє похолов — вони з Шень Дзечванем багато що припускали раніше, але ніколи не думали, що поразка військ Джонбо могла бути спрямована на те, щоб заповнити порожні зерносховища — і розплатитися за борги Хва Сицяня та чиновників, які опинилися в скруті через фінансову перевірку.
— Це були десятки тисяч людей... — Шень Дзечвань приголомшено сперся на стіл, дивлячись уперед, і хрипким голосом мовив знову: — Це були... життя сорока тисяч солдатів...
— Ти розумієш, що ти щойно сказав..?
Шень Дзечвань був приголомшений почутим. Шість років він переконував себе, що ті люди могли загинути через політичну боротьбу. Ті живі, повні сил люди, ті юні життя — усі вони колись існували, як й Дзі Му...
Дваньджов був першими дверима в Пекло. Усі вони загинули страшною смертю. Пісня, що лунала з вирви біля Чаши, стала нічним жахом Шень Дзечваня на все життя.
Поразка військ Джонбо призвела до незліченної кількості жертв. Ніхто не збирав тіла загиблих воїнів. Кров затопила сни тих, хто вижив.
У цій гнітючій атмосфері Ян Чен схопився за голову та промовив:
— Цього разу, коли я побачив, чим заповнюють військові запаси, мені стало по-справжньому страшно. У Джонбо ще була можливість на порятунок, але Лібей може покладатися тільки на підкріплення з перевалу Лвося. Якщо кіннота Б’яньша прорветься в Лібей, я стану грішником... я стану зрадником в очах історії нашої Держави!
— Поразка військ Джонбо та поява кінноти Б’яньша — це надто вже підозрілий збіг! Переміщення війська племені Ханьше на південь не було випадковим — вони отримали про це звістку, — голос Сяо Чиє був пронизливим.
У такому разі, зустріч племені Ханьше з Сяо Дзіміном у східному гірському хребті Хон'янь також не була випадковістю. У Цюдові, Джонбо, Лібеї, а навіть і в Цідоні повсюди були люди, які передавали інформацію Дванадцяти племенам Б’яньша. Їх вирощували, немов голодного шакала, що ладен злизати все до крихти. А коли наставала потреба — пускали його в країну, щоб він пожер усе, що не можна було «прикрити».
— Не знаю, чи є ще хтось у центральній адміністрації, хто займається такими речами, — зі страхом промовив Ян Чен. — Але цього разу було дуже близько... У скарбниці вже є запаси, а Великий Секретаріат проводить жорстку перевірку звітів Відомства доходів. Якщо знову дозволити кінноті Б’яньша прорватися в наші землі — це вже буде справжня зрада. Я не знаю... Я не смів ризикувати. Але цього разу... було надто близько до краю. За мною стежили, навіть мої приватні листи перевіряли. Тому я й міг повідомити Цюйду лише через цей рапорт!
— Якщо ти справді хотів викрити Вей Хвайґу, — Шень Дзечвань різко схопив Ян Чена за комір, — чому ж поставив печатку Відомства доходів на тому рапорті? Адже щойно цей документ потрапляє в Цюдов, він одразу ж опиняється в руках Вей Хвайґу!
Ян Чен не втримав чашку з чаєм — вона розбилась із дзвоном. Крихти порцеляни розлетілися у всі боки. Голос його тремтів:
— Ні! Ні! Я ж... я ж вказав печатку Відомства юстиції!
Шень Дзечвань завмер.
Ян Чен, зі страхом на обличчі, майже не вірячи власним словам, прошепотів:
— Якщо цей рапорт справді потрапила до рук Вей Хвайґу, то мені кінець. Я знаю, що міністр Відомства юстиції Кон Цьов сміливий чоловік, ще й не зі знатного роду — він ніколи не став би покривати Вей Хвайґу. Саме тому перед відправ я тричі перевірив — там точно була печатка Відомства юстиції!
— Це пастка. Нас переграли, — пробурмотів Сяо Чиє, підтримуючи Шень Дзечваня за плече. В його очах горів крижаний вогонь. — Цього разу це зробив не Вей Хвайґу. Коли він отримав рапорт, то вже знав — його хтось прочитав. Це було мовчазне примушення. Вей Хвайґу змушений буде зізнатися сам.
