{Том 1. Я був міністром у вигнанні}
Небо вже було темне, коли дощ припинився. Лише кілька тонких променів тьмяного світла все ще пробивались крізь густі хмари. Чорні чоботи, що ходили туди-сюди, шльопали по калюжах, розбризкуючи воду, в якій відбивалася розбита небесна сфера. Хоча це був початок літа, Цюдов, здавалося, все ще поглинув сезон дощів — вже кілька днів поспіль не було видно ясного неба.
Лише щойно отримавши трохи вільного часу, Хай Лян’ї сів у крісло тайши й пив міцний чай. Він був старим, і дух його вже не встигав за тілом — чоловік відчував втому. Але довкола нього безперервно рухалися чиновники, виконуючи свої обов’язки, а документи, що переходили з рук у руки, вимагали його перегляду й затвердження. Він не мав права на відпочинок.
— Старійшина Секретаріату, — Кон Цьов зробив паузу в роботі над справами та з повагою звернувся до Хай Лян’ї, сидячи нижче від нього, — цього разу за проблеми з військовими постачаннями несе відповідальність Відомство доходів. Учора вночі я вже подав Його Величності запит на Спільний суд Трьох Найвищих Судових Відомств. Цього не можна відкладати. Як ви вважаєте, чи можу я почати арешти вже цієї ночі?
Хай Лян’ї не поспішав із відповіддю. Він помішував чай, здуваючи піну — усе це чиновник робив не поспішаючи. Після того, чоловік подивився у вікно й мовив:
— Засидівся я. Сили вже не ті. Наразі Його Величність ще вечеряє. Ходімо прогуляємося.
Кон Цьов особисто взяв у євнуха верхній плащ для Хай Лян’ї й допоміг йому накинути. Обоє вийшли з канцелярії. Надворі вже стемніло. Кон Цьов ніс ліхтар і слідував за Хай Лян’ї по маленькому саду у дворі Великого Секретаріату.
— Ти хочеш арештувати Вей Хвайґу — і в цьому немає нічого поганого, — несподівано для себе, Хай Лян’ї відчув полегшення й тягар усіх справ на мить зник під нічним вітерцем. Він зробив ще кілька повільних кроків й лишень тоді продовжив: — Ця справа стосується стабільності прикордоння. З Вей Хвайґу не можна бути м’яким. Дій строго за законом.
Кон Цьов зрозумів, що Хай Лян’ї хоче сказати щось ще. Він освітлював йому шлях і вже змінив звертання:
— Учитель має рацію. Я сам так вважаю. Цього року він щоразу більше переходив межі. Те, що він цього разу зважився на таке — це вже за межами всього допустимого. Навіть якщо Імператриця-Вдова захоче його захистити — це їй вже не вдасться. Він останнім часом усе більше втрачає відчуття меж. Йому слід було давно дати урок. Військові справи — це не звичайне державне управління. Терпіти й закривати очі на таке не можна.
— Те, що князь Лібею знову вдягнув обладунок і вирушив на поле бою — це попередження для Цюдову, — Хай Лян’ї зупинився. Він більше не бачив світла між небом і землею. Чоловік ще довго стояв мовчки, перш ніж сказати: — Сяо Фансю — хижий вовк. У боротьбі з кланом Хва він роками не з’являвся особисто, ні разу не покидав Лібею. Князь Сяо Фансю спостерігав, як Сяо Дзімін виснажується розумово й фізично, і як Сяо Чиє опинився в пастці Імператорського міста. Обидва його сини були поставлені в небезпеку. Як думаєш, чому?
Кон Цьов, під впливом тону Хай Лян’ї, сам занурився в сумні роздуми:
— Він поступився. Князь Лібею свідомо поступився разом зі своїми синами. Родини з глибоким корінням у Цюдові стали стіною. А він зламав «правило» з кордону. Можливо, колись у нього була можливість просунутись вперед, але він вирішив відступити.
— Він відступив. Та Імператриця-Вдова цього не зрозуміла, — мовив Хай Лян’ї, виснажений як тілом, так і душею. — Імператриця-Вдова цього не зрозуміла, Вей Хвайґу не зрозумів, і шляхетні клани — також. Сяо Фансю зламав правило, і відступив не зі страху, а тому, що був готовий підкоритися відносинам правителя і васала, щоб зберегти єдність між Лібеєм та Даджовом. Але, як кажуть, коли щось досягає межі, воно обертається у протилежне (1). Тиснути на клан Сяо так поспішно, щоб знищити його — це все одно що примушувати Сяо Фансю повернутись назад. З давніх-давен боротьба за владу була неминучою. Але коли починаються війни — це вже тривожний знак, що все втрачено. У роки правління Імператора Сянде Джонбо зазнав військової поразки, бо тоді весь Імператорський двір був переповнений продажними чиновниками, які занапастили державні справи! Ми ледве зібрали уламки, а труднощі навколо все ще залишилися. Ми знову опинились у безладі — і зсередини, й ззовні.
(1) Фраза "所谓物极必反" (suǒ wèi wù jí bì fǎn) — це класичний китайський вираз, який походить з традиційної філософії, зокрема з ідеї «їнь-ян» та з древніх трактатів на кшталт «Дао Де Дзін». «Те, що називається: “Коли щось досягає крайності — неодмінно обертається в протилежне.”» Це прислів’я означає, що коли будь-яке явище чи стан доходить до крайності, то починає змінюватись у зворотному напрямку. Цей принцип є аналогом до українських і загальновідомих фраз типу:
«Перебір — гірше за недобір»;
«Занадто добре — теж не добре»;
«Коли щось досягає межі, починається зворотний рух». У політичному чи соціальному контексті ця фраза часто використовується як застереження, що перевищення влади, тиску або жадібності неминуче призведе до протидії, занепаду чи краху.
Хай Лян’ї закашлявся на вітрі, але не дозволив Кон Цьову підтримати його.
— Цього року державна скарбниця тільки-но почала справлятися з витратами на допомогу провінціям. Дзюесі добре впорався — забезпечив постачання для двох великих армій. Лібей і командирство Б’яньдзюнь стабільні. Талановитий Дзян Ціншань от-от буде переведений у Джонбо — і це дає надію на його відродження. Імперський коледж знову на підйомі, і кількість учених з простого люду поступово зростає. Головне Управління Нагляду під керівництвом Цень Юя, а серед молодих талантів є Ю Сяодзай. Його Величність більше не захоплюється розвагами... — голос Хай Лян’ї став сумним. — Я думав, що світанок Великої Джов вже близько... але тепер усе частіше відчуваю, що дух мій готовий, та тіло — вже ні.
Приголомшений Кон Цьов міцно підтримав Хай Лян’ї. Його очі почервоніли, і він сказав:
— Учителю, навіщо ви говорите такі зневірені речі? Князь Лібею аж ніяк не така людина! Цього разу саме я веду розслідування, тому не дозволю принизити Лібей. Усе ще можна виправити!
Але Хай Лян’ї не зміг зібратися з духом. Як довго ще зможе йти вперед це виснажене тіло, тримаючи на собі тягар Великої Джов?
Він був лише однією людиною, яка не могла врятувати ситуацію самотужки — , так само як одна колода не може утримати цілу будівлю. Він відрізнявся від інших: не міг діяти безпринципно й безрозсудно, як шляхетні клани, але й не міг повністю схилитися на бік Лібею. Він — Великий Секретар Великого Секретаріату. Він підтримує Його Величність Лі Дзяньхена. Йому доведеться ухвалювати рішення, яке зберігатиме баланс у цій ситуації. Навіть якщо це рішення приведе його до повного знищення — він все одно мав його прийняти.
— Гнів Лібею вже розпалено. Сяо Фансю веде свої війська до гірського хребта Хон’янь на сході, але щойно війна вщухне — він обов’язково повернеться, щоб звести рахунки з Цюдовом, — спокійно промовив Хай Лян’ї, кашляючи. Трохи заспокоївшись та вгамувавши порив кашлю, чоловік знову мовив: — І коли настане цей момент, хай би як він лютував — ми не маємо права відпускати Сяо Чиє. Навіть якщо Лібей запропонує в обмін на нього княжну Лу Їджи та спадкоємця Сяо Сюня. Він помістив обох синів у небезпечні обставини саме для того, щоб загартувати їх до цього дня. Сяо Дзімін — важко поранений, тож зараз саме час залишатися в тіні. Сяо Чиє зробив собі ім’я ще в юності, і Сяо Фансю залишив його в Цюдові на шість років, щоб загартувати. І тепер, коли ця зброя викувана, коли його слава вже стала відомою — відпустити його назад, це все одно що випустити тигра назад у гори. Я вже дожив до цього віку, Божаню... я не витримаю ще довго! Ми мусимо шанувати Лібей, але не можемо відпустити мотузку, якою його стримуємо. Я знаю, що після моєї смерті мене назвуть старим та недалекоглядним. Але, Божаню, хто осмілиться сказати мені прямо в обличчя, що Лібей дійсно не повстане? Що Цідон не повстане? Навіть якщо Сяо Фансю сьогодні ще здатний терпіти — чи зможе Сяо Чиє, який згодом обійме посаду головнокомандувача, витримати це? Даджов не може ризикувати всім! Я беру на себе відповідальність за все, що має бути надане Лібею — жодної нестачі не буде. А Вей Хвайгу, який осмілився продавати військові припаси для власного зиску — ти йди й відрубай йому голову згідно з законом! Хто б не просив милосердя — я виступлю з протестом і подам на нього скаргу Імператорові!
— Так і буде! — озвався Кон Цьов.
Хай Лян’ї зробив паузу, зібрався з силами, і сказав:
— Я напишу листа князю Лібею: скасувати потребу в посаді Цензора з нагляду за армією. Цього разу Імператорський двір не направить до Лібею жодного інспекційного євнуха, щоб здіймати смуту. Всі військові справи Лібею й надалі будуть під його керівництвом.
Кон Цьов трохи завагався:
— Боюся, Імператриця-Вдова не погодиться позбутись Цензора з нагляду за армією.
— А Велика Джов хіба не має Імператора? Жінки з гарему не повинні втручатися в державні справи — це столітнє правило. І цього разу — це не її справа. До того ж війна — не жарт. Що пуття від того, що туди надсилають кастрованих євнухів, які вміють тільки лестити? Вони лише даремно їдять хліб. — Хай Лян’ї пройшов ще кілька кроків у тиші й лишень після продовжив: — Євнухи — це особисті слуги Сина Неба. Двадцять чотири ямени — це, можна сказати, «внутрішній двір». Вони роками мешкають глибоко в палаці, не знаючи ані страждань народу, ані мудрості вчителів. Пань Жуґвей хоч і був випускником Школи євнухів, лише зводив наклепи на чесних людей і завдавав шкоди Державі. Мудра людина передбачає небезпеку і запобігає їй. Фракція євнухів щойно була усунута — не можна давати їм новий шанс. Я зараз же доручу Чень Дженю скласти доповідь. Передайте її Його Величності цієї ж ночі.
Фумань з ліхтарем підійшов із протилежного боку. Не насмілився наблизитись, лише здалеку вклонився і сказав урочистим тоном:
— Старійшина Секретаріату, пане міністре, прошу, у залі вже оголошено Імператорський наказ.
Хай Лян’ї коротко відповів, не надто прихильно ставлячись до Фуманя. Кон Цьов підтримав його під руку й крокував поряд. Лише тоді, коли опинився зовсім близько, він усвідомив, наскільки худим став Старійшина Секретаріату. Його серце сповнилося жалю, хоч обличчя залишалося незворушним у темряві.
◈ ◈ ◈
Сяо Чиє знову поправив свій одяг і повернувся до зали. Цього разу там також був присутній Сюе Сьовджво, який сидів у кінці.
— Справа з військовими припасами має серйозне значення, вона стосується змови між чиновниками та торговцями задля незаконного прибутку. Це дуже погано впливає на місцеву владу. Якщо ми не зможемо вирішити це швидко і суворо, то покидьки лише звикнуть до безкарності й перестануть зважати на закон, — сказав Цень Юй, стримуючи своє роздратування після перерви. — Ваша Величносте, я прошу дозволу розпочати слідство та переслідування вже цієї ночі. Спершу затримати Вей Хвайґу та відправити до в'язниці, а також поставити нагляд над обліковими книгами та маєтками клану Вей. Ми не можемо дозволити їм скористатися метушнею, щоб вивести незаконні прибутки.
Лі Дзяньхен також провів без сну день і ніч, і тепер був настільки виснажений, що ледве тримав очі відкритими. Зусиллям волі він кивнув і сказав:
— Військове постачання — справа надзвичайна. Він усе зіпсував. Стосовно того, чи слід його стратити або конфіскувати майно — Великий Секретаріат може вирішити на власний розсуд.
— Ця справа має настільки великий масштаб, що навіть Дзян Ціншань змушений залишитись на посаді до завершення суду. До того ж клан Вей — великий рід із розгалуженою торговою мережею. Якщо доручити все лише Відомству юстиції, то навіть за півмісяця не впораються, — Сяо Чиє легенько потер великим пальцем у западині долоні, повільно крутячи перстень. — Так само, справа про епідемію, яку ще досі не завершили — Спільний суд Трьох Найвищих Судових Відомств досі триває. Щоб суворо запобігти появі подібних випадків змови чиновників і торговців в інших регіонах, Головне Управління Нагляду має виділити людей для перевірки бухгалтерії по всій країні. Як на мене, всі мають труднощі, і скрізь не вистачає рук.
— Ваша Світлосте Хове, ви маєте рацію, — м’яко погодився Сюе Сьовджво. — Але ж у всьому є пріоритет. Лібей зараз веде війну, тому справа з військовим постачанням є справою першочергової важливості. Відомство юстиції й Головне Управління Нагляду повинні надати цьому питанню першість. Це зрозуміло.
Лі Дзяньхен, хоч і мав голову, мов колоду, зрозумів, що Сяо Чиє намагається йому щось підказати. Але через втручання Сюе Сьовджво він розгубився й не знав, як продовжити. Тому він лишень почухав щоку і подивився на Хай Лян’ї.
— А що скаже Старійшина Секретаріату?
Хай Лян’ї ні на кого не дивився. Чоловік витримав не тривалу паузу, а тоді сказав:
— Ваша Світлосте, ви переживаєте, що Спільний суд Трьох Найвищих Судових Відомств затягне справу?
— Процедура Спільного суду Трьох Найвищих Судових Відомств занадто складна. Вей Хвайґу давно на високій посаді, його мислення і методи не такі, як у звичайних людей. Я боюся, що якщо ми залишимо його надовго, це лише ускладнить справу.
Лі Дзяньхен поспішив погодитися:
— Саме так! Клан Вей завжди був шанобливим до Імператриці-Вдови. Якщо справа затягнеться, Ми теж боїмося, що Імператриця-Вдова засмутиться й підірве здоров’я.
— Але без участі Спільного суду Трьох Найвищих Судових Відомств ми не зможемо ретельно викрити всі лазівки в схемі наживи, — заперечив Кон Цьов. — Ці люди діяли так нахабно тільки тому, що мали прикриття у Вей Хвайґу. Якщо їх не прибрати — вони стануть ще більшою загрозою.
— Я говорю не про відмову від розслідування, а про час, — сказав Сяо Чиє, дивлячись на Лі Дзяньхена. — Невже в столиці можна діяти лише за одним і тим самим сценарієм?
У Лі Дзяньхена промайнула думка, і він з плеском ударив себе по стегну:
— Швидке розслідування — це справа для Імператорської охорони! Той Шень Дзечвань дуже швидко впорався з попередньою справою, коли Сі Хонсюань збирав відомих бандитів. Хай він і керує цією справою.
— Це занадто велика справа. Важко довірити її заступнику командира Імператорської охорони. Шень Дзечвань має занадто низький ранг. Краще довірити це головнокомандувачу Хань Чену.
Сяо Чиє перевів погляд на Сюе Сьовджво, ледь усміхнувся та промовив:
— Саме так. Шень Дзечвань справді не підходить для керівництва справою. Він молодий, недосвідчений, і до того ж ми з ним маємо давню ворожнечу. Я не зможу бути спокійним, якщо доручимо це йому.
Його відступ насправді став кроком уперед (2) — цим він переконав Хай Лян’ї. Той знав, що між Сяо Чиє та Хань Ченом добрі стосунки, і боявся, що Сяо Чиє скористається цим, аби провести розслідування надто рішуче. Тож краще вже доручити справу Шень Дзечваню, з яким у Сяо Чиє — постійні конфлікти. Коли обидва перебувають по різні боки, контролюючи одне одного, ніхто не зможе вдатися до махінацій.
(2) Цей вислів містить класичний китайський стратегічний прийом “以退为进” (yǐ tuì wéi jìn), який буквально означає: “Відступити, щоб просунутись вперед” або “Зробити крок назад заради двох уперед”. Це одна з тактик, що широко використовувалась у військовій та політичній стратегії, а також у дипломатії. Герой свідомо відмовляється чи робить вигляд, що поступається, щоб зняти підозру, зменшити опір чи дати іншому відчути перевагу. Але в результаті це дозволяє йому досягти ще більшої вигоди — у цьому випадку, переконати Хай Лян’ї ухвалити рішення на його користь.
— Його Світлість Хове, ви маєте упередження стосовно цього чоловіка, — сказав Хай Лян’ї. — Шень Дзечвань справді молодий і недосвідчений, але його підвищили за імператорським указом. Він уже впорався з низкою складних справ. Дати йому ще трохи практики — це буде тільки на користь. — Чоловік повернувся до Лі Дзяньхена і додав: — Якщо розслідування передається Імператорській охороні, то воно проходитиме в імператорській в’язниці. А Шень Дзечвань якраз і є Північним суддею. З погляду посадових обов’язків це цілком логічно й доречно. Просто гнатися лише за швидкістю не слід. Хоч ми й минаємо процедуру Спільного суду Трьох Найвищих Судових Відомств їх нагляд усе ж потрібен. Що скаже Ваша Величність?
Лі Дзяньхен зрозумів, що Хай Лян’ї пішов на поступки, і щоб не стати на бік Сяо Чиє надто явно, одразу погодився:
— Добре. Ми негайно видамо указ — нехай почнеться розслідування вже цієї ночі.
Після двох днів безперервних обговорень у залі Мінлі, нарешті настала коротка пауза. Усім потрібно було повернутись і відпочити бодай ніч. Коли вони виходили з зали, Лі Дзяньхен спеціально наказав євнухам нести паланкін, щоб доставити Хай Лян’ї до воріт палацу, де на нього чекала карета. Кон Цьов разом з іншими рушив до виходу. Сяо Чиє лише кивнув їм на прощання і пішов геть сам.
Дивлячись йому вслід, Кон Цьов зітхнув:
— Як на мене, він надто засмучений, щоб довірити ведення справи Відомству юстиції, тому й хоче розслідувати її разом із Хань Ченом.
— А хто такий Хань Чен? — зухвало мовив Цень Юй, спускаючись сходами. — Старійшина Секретаріату правильно зробив, що обрав Шень Дзечваня. Яньціне, ти одразу додому?
— Так, — усміхаючись, відповів Сюе Сьовджво, що йшов позаду. — Ці дні я мешкав у службовому дворі, тож сьогодні повернуся додому, аби трохи навести лад. Через кілька днів на мене знову чекає справа.
Цень Ю завжди опікувався молодими, часто їх підтримував та просував. Саме він особисто виховав Ю Сяодзая з Головного Управління Нагляду, чия кар'єра розквітла завдяки його наставництву. Він іноді давав поради та Шень Дзечваню — все з щирого піклування. Сюе Сьовджво він також дуже цінував, тому, почувши його слова, не міг не підбадьорити його.
Всі троє сіли у свої карети біля палацових воріт.
Пізно вночі в маєтку клану Сюе слуга почув стукіт у двері, одягнувся і пішов подивитися. За воротами стояли похмурі вояки Імператорської охорони з мечами у руках. Слуга злякався, не встиг нічого сказати, як попереду стоячий Цяо Тянья спокійно увійшов у двір, штовхаючи його вбік.
— Їли вже? Зараз ще не пізно, мабуть, ще не вечеряли. Тоді йди скажи на кухню, хай і нам, Імператорській охороні, щось приготують. І разом з тим буди всіх — ми прийшли з обшуком.
Управитель із ліхтарем спробував перешкодити:
— Ваша Ясновельможносте, це ж не за правилами! У вас немає ордера на обшук...
— Усіх, хто заважає службовим діям і затримує обшук чи арешт, — негайно до Імператорської в’язниці, — пролунав холодний і рішучий голос Шень Дзечваня з-за дверей. — Скажіть Сюе Сьовджво, що я його чекаю.
