{Том 1. Я був міністром у вигнанні}
Легкий вітерець повівав, холодний нічний морок пробирав до кісток.
Шалена вбивча лють Сяо Чиє трохи вщухла після того, як прозвучало це «Ерлан». Він замовк на мить, намагаючись заспокоїти свої думки серед нічної прохолоди.
Шень Дзечвань знову глянув на Ґе Цінціна. Не виявляючи жодного занепокоєння, він мовив:
— Перевезення такої кількості срібла — це не справа одного дня. Як би ретельно він не діяв, йому не вдасться обдурити весь світ. Сьогодні вночі збери людей і вирушай за місто, спершу до Ціньджову. Уздовж шляху ретельно дізнавайся про всі великі угоди з товарами, які за останні два роки перевозили з Дзюесі на північний схід. Запиши все та передай мені.
Ґе Цінцін відчував тяжкість на серці після отримання цієї звістки. Але, побачивши спокій Шень Дзечваня, трохи втамував свої емоції та взяв себе в руки.
— Чень Яне, — Сяо Чиє махнув рукою, тим самим даючи вказівку, — веди їх до Павільйону співпраці (1). Візьміть партію коней середнього класу та прикріпіть до них жетони та офіційний наказ про арешт ватажка відомих розбійників. Скажіть, що бандити втекли та переховуються в Дзюесі, а оскільки Імператорська армія для переслідування та затримання не може залишити столицю, тому це завдання передане Імператорській охороні. Завтра вранці я особисто вирушу до Відомства війти та Відомства юстиції, щоб подати рапорт.
(1) 会同馆 (huì tóng guǎn)- У стародавньому Китаї в усіх столицях Імперій існували спеціальні установи для прийому гостей при дворі. Починаючи з династії Хань, цими функціями займався храм Хонлу (鸿胪寺), що відповідав за церемоніальний прийом і дипломатичні місії. За часів династії Юань ці обов’язки були передані під керівництво Відомства обрядів (礼部) до новоствореної установи під назвою Павільйон співпраці (会同馆). У династіях Мін та Цін храм Хонлу сичу збереглося, однак його функції були обмежені виключно церемоніальними обов’язками, такими як визначення порядку участі в офіційних заходах. З питань прийому гостей відповідальність залишилася за Павільйоном співпраці, а керівник цієї установи додатково мав ранг молодшого заступника храму Хонлу. Окрім того, у складі Відомства війни існувала установа, що відповідала за доставку офіційних документів і прийом послів. За часів династії Дзінь вона називалася Чотирибічний павільйон (四方馆), а в епоху Мін і Цін – також Павільйон співпраці. Існували також спеціальні установи, відповідальні за переклад іноземних документів: у династії Мін – Павільйон Чотирьох варварських країн (四夷馆), а в Цін – Павільйон Чотирьох перекладів (四译馆). Хоча Павільйон співпраці не був адміністративною установою в повному розумінні, і не вважався важливою архітектурною спорудою, він був ключовою ланкою імператорського апарату столиці та виконував важливу роль у зовнішньополітичних зв’язках Імперії.
Міські ворота вже були зачинені, і покинути місто без дозволу було неможливо. Імператорська охорона займалася важливими завданнями, такими як облави та арешти злочинців, і зазвичай мусила доповідати Відомству юстиції та Цензорату. Таким чином, Сяо Чиє надав Ґе Цінціну вагому причину для виїзду з міста та Відомства юстиції.
Отримавши наказ, Ґе Цінцін негайно вирушив. Чень Ян накинув на себе халат й теж покинув приміщення. Вони першими залишили резиденцію.
Сяо Чиє узяв Шень Дзечваня за руку і повів його назад до кімнати. Коли він переступив поріг і побачив, що Шень Дзечвань усе ще глибоко замислений, то сказав:
— Справа пана також пов’язана з Сюе Сьовджво. Але якщо він готовий його перевести, то це означає, що наставник йому ще потрібен. Цей чоловік не стане поспішати та вбивати його. У резиденції клану Сюе приховано надто багато таємниць. Мені потрібна причина, щоб отримати від Імператора наказ на обшук.
— Для розгортання Імператорської армії потрібна велика справа з неспростованими доказами. Тож сьогодні ми все ще маємо покладатися на Імператорську охорону для розслідування, — пояснив Шень Дзечвань. Він не повернувся на своє місце, а, зрозумівши, що ніч обіцяє бути безсонною, налив собі міцного чаю. Однак лише зробив ковток, а решту передав Сяо Чиє.
Сяо Чиє допив чай і промовив:
— Сюе Сьовджво надзвичайно обережний. Він навіть не прийняв «крижану шану», яку чиновники за межами столиці запропонували йому після повернення. За весь час його перебування на посаді Старшого Секретаря з нагляду імператорські цензори з Головного Управління Нагляду вважали його найбільш непідкупним чиновником. Його рідко піддавали імпічменту. Тому, боюся, навіть Імператорській охороні буде важко знайти привід для розслідування.
— Відкрите розслідування з великим розголосом лише даремно стривожить ворога, — Шень Дзечвань крутив у руках чашку чаю, роздумуючи над гіркуватим присмаком. — Він діє відкрито, а ми — приховано. Поки ми тримаємо пішака Сюе Сьов’ї схованим, ми залишаємося стороною, що атакує. Справи за межами палацу не становлять проблеми, але в самому палаці треба бути особливо обережними. Його намір убити Його Величність уже пробудився, і він має підтримку Му Жу та Фен Цюаня. Він знає про всі рухи та вчинки Імператора, як свої п’ять пальців. У таких обставинах нам не залишається нічого іншого, як посилити охорону.
Сяо Чиє трохи подумав, а потім промовив:
— Фен Цюань нещодавно став Головним євнухом Управління Церемоніалу, що володіє печаткою (2). Враховуючи його послужний список, він неодмінно наразиться на критику як з боку внутрішнього, так і з боку зовнішнього двору. Фумань який має нижчий ранг, тільки й чекає можливості кинути йому виклик, а Хай Лян’ї ненавидить євнухів. Влада Фен Цюаня, навіть після призначення, не може зрівнятися з тією, що колись мав Пань Жуґвей. Якщо затиснути його між двох вогнів і змусити оборонятися з усіх боків, у нього просто не залишиться сил допомагати Сюе Сьовджво.
(2) 掌印太监 (zhǎng yìn tàijiàn) — дослівно "євнух, що тримає печатку", тобто головний євнух, що мав право скріплювати документи імператорською печаткою.
— Закріплення позиції Його Величності також має вирішальне значення, — додав Шень Дзечвань. — Жодна звістка про імператорського спадкоємця не повинна просочитися назовні.
З часу сходження Лі Дзяньхена на престол він зазнавав численних нападок з боку імператорських цензорів та неодноразово опинявся у смертельній небезпеці. Він не міг похвалитися видатними політичними досягненнями, а серед простого народу його слава не зрівнялася з попереднім Імператором. Якщо інформація про спадкоємця престолу просочиться назовні, це неодмінно сколихне громадську думку і похитне стабільність держави.
— Неважливо, хто знаходиться в руках Сюе Сьовджво — справжній дракон чи підроблений (3), — Сяо Чиє провів пальцем по нефритовій каблучці, вдивляючись у світло лампи. — Імператором Даджову може бути лише Лі Дзяньхен. І навіть якщо колись доведеться призначати спадкоємця Даджову, це має бути його син.
(3) Дракон (龙, lóng) — священна тварина в китайській міфології, що символізує імператорську владу, небесну легітимність і божественну силу. Справжній дракон (真龙, zhēn lóng) — метафора для законного Імператора, наділеного «Мандатом Неба» (天命, tiānmìng), тобто небесним правом на правління. Фальшивий дракон (假龙, jiǎ lóng) — узурпатор або претендент, який не має законного права на Трон Дракона, але намагається захопити або утримувати владу. Цей вислів вперше виник не як фразеологізм, а як політична метафора, яка часто з’являється в історичних романах, зокрема в стилі «драм імператорського двору» (宫廷剧). Його можна зустріти у творах, де йде боротьба за владу, спадщину престолу чи політичні інтриги між фракціями в імператорському палаці.
Клан Сяо зараз випереджав клан Хва і продовжував нарощувати вплив. Сяо Чиє рухався впевнено, а Сяо Дзімін, що залишався в Лібеї, непохитно утримував оборону. Вони вели приховану боротьбу з аристократичними кланами Джонбо та Цідону. Ця сутичка не була надто запеклою, оскільки між ними стояли відкриті міністри на чолі з Хай Лян’ї, які діяли як посередники, не даючи боротьбі між двома тиграми загостритися до межі. Але головним гарантом безпеки Хай Лян’ї був Лі Дзяньхен. Імператор вірив йому, поважав його та був упевнений у його відданості, тому не поспішав переходити на бік Імператриці-Вдови. Ба більше, Лі Дзяньхен обговорював із Хай Лян’ї всі важливі державні справи, що й стало основною причиною, чому останній зміг утвердитися в посаді Старійшини Секретаріату після початку нового правління.
Сам Лі Дзяньхен не був видатною особистістю, але після сходження на престол він став ключовою фігурою. Чоловік опинився в центрі всіх прихованих і відкритих атак. Він був кліткою, якою три сторони взаємно стримували одна одну. І водночас — кинджалом, яким кожна з них намагалася завдати смертельного удару.
Тепер, коли Сюе Сьовджво вже вийшов на сцену, Шень Дзечвань не міг не задуматися: шукаючи лазівку, чи не натрапить він на ще одну постать, що стоїть за Сюе Сьовджво?
◈ ◈ ◈
Через кілька днів над містом мрячив дрібний дощ. Сюе Сьовджво того дня мав відпочинок.
Він, одягнений у халат із небесно-блакитного шовку, відвідав Ці Хвейляня, що перебував у невеликому будинку. Ці Хвейлянь жадібно наминав їжу й навіть не глянув у його бік.
Сюе Сьовджво не сів за стіл і вклонився, як належить учневі. Він помітив, що Дзі Ґан, який сидів біля вікна, гострив камінь, тому звернувся до слуг:
— У Старини Дзі ще не загоїлися рани, йому не можна їсти гостре. Скажіть кухарям у Дваньджову приготувати для нього інші страви.
— Не варто турбуватися, — Дзі Ґан здув кам’яний пил і низьким голосом промовив, — я не буду їсти.
Сюе Сьовджво нічого не сказав, але слуги вже пішли виконувати наказ. Клан Сюе був впливовим у Дзіньчені, вони не звикли до місцевої кухні у Джонбо. Тому кухаря з Дваньджову він запросив спеціально для Дзі Ґана.
Дощ рідкими краплями постукував по квітучих абрикосах у дворі, і рожево-білі пелюстки вмить перетворилися на бруд.
Ці Хвейлянь, наївшись, витер рот, підійшов до вікна і, глянувши на двір, що потопав у сірій сльоті, сказав:
— Не витрачай марно сили. Дзі Ґан упертий. Якщо він вирішив не їсти, то не їстиме. Просто скажи, щоб йому приготували пару парових булочок та солених овочів, щоб не помер з голоду.
Сюе Сьовджво всміхнувся:
— Не можу ж я так непоштиво ставитися до обох старшин, які гостюють у моєму домі.
— Якщо так, тоді відкрий нам двері, — Дзі Ґан, продовжуючи точити камінь, мовив. — Ми самі підемо.
Сюе Сьовджво не виказав жодних емоцій і спокійно відповів:
— Останнім часом весняні ночі досить холодні. Враховуючи, що заступник командира Шень ще не має постійного місця проживання. Як же він зможе подбати про вас?
— Припини ці улесливі балачки, — Ці Хвейлянь зробив кілька кроків, і його кайдани дзенькнули. — Якщо утримуєш нас у полоні, то так і скажи. — Він зупинився, зиркнув на Сюе Сьовджво й додав: — Все життя мене брали в полон, і ось уже майже його кінець. Я старий, а він покалічений. Навіщо тобі двоє немічних, хворих і безпорадних людей?
Сюе Сьовджво, нахилившись, підняв з підлоги палички для їжі, що впали, обтер їх серветкою і спокійно промовив:
— Колись ви були славнозвісною особистістю. Ви могли б насолоджуватися посмертною честю й славою, бути вшанованим в Імператорському храмі предків після смерті. Шкода, що ви обрали неправильну сторону, і в підсумку вам довелося провести двадцять років, удаючи божевільного в храмі Джао Дзвей. Тепер я хочу, щоб ви знову стали наставником Імператора. Це не тільки дасть вам змогу побачити церемонію сходження на престол спадкоємця, яку ви колись пропустили. Це може виправити несправедливість, якої ви зазнали, і дозволить вам почати новий шлях в Імператорському дворі, повернувшись до суспільства відкрито й гідно. Хіба цих двох причин недостатньо? Я поважаю і захоплююся вами, учителю.
— Знову наставником Імператора? — Ці Хвейлянь відступив на крок, його голос прозвучав із насмішкою. — Ти хочеш, щоб я знову став Імператорським наставником? Яка зухвалість! Даджов нині спокійна, нинішній Імператор законний. У нього є той Хай Женьши, який наглядає за ним і допомагає йому, тож навіщо йому потрібен я, Ці Хвейлянь? Я збожеволів, я дурний, я не можу займати важливу посаду!
Сюе Сьовджво поклав палички для їжі та відповів:
— Учителю, ви опинилися в такій ситуації лише тому, що вас оббрехали. Імператриця-Вдова узурпувала владу в епоху правління Йон’ї, через що закони й дисципліна імператорського двору Великої Джов були перевернуті догори дриґом, а корумповані чиновники панували всюди. Під час правління Сяньде клан Хва та клан Пань правили, як їм заманеться. Народ у Восьми Містах страждав від їхнього свавілля. Потім армія Джонбо була розбита, Шість префектур перетворилися на пустку, а біженці заполонили дороги, серед яких лежали трупи зголоднілих людей. Учителю, ви провели двадцять років у храмі Джао Дзвей, а коли повернулися, то втратили всю свою колишню рішучість. Невже ви більше не хочете довести свою перевагу над Хай Лян’ї?
Ці Хвейлянь обернувся й узявся за вікно, дивлячись на дощ, що стукав по квітах абрикоса. Помовчавши, він промовив:
— Це правда, що двадцять п’ять років тому я хотів змагатися з Хай Лян’ї, щоб визначити, хто з нас кращий. Ми разом складали іспити. Він не виділявся, а я був найкращим та посів перші місця на усіх іспитах. Я був самовпевнений у молодості й не вмів орієнтуватися в чиновницьких колах, тож мене підставили й заслали зі столиці. Я соромився повертатися до своїх старійшин у Юджову і кілька років пробув у депресії. Потім Хай Лян’ї піднявся в рангах, але спадкоємець престолу обрав не його своїм учителем, а мене, повернувши мене з Юджову до Цюдов. Я став Великим наставником Східного двору. Водночас я обійняв посаду міністра Відомства персоналу. Хай Лян’ї програв мені все своє життя. Але він – благородна людина. Коли спадкоємець престолу перерізав собі горло, його проклинали всі. Але він намагався його врятувати. Тільки за це я вже не можу зрівнятися з ним. Між нами немає ні переможця, ні переможеного – лише взаємна повага. Але, на жаль, Небо сліпе. Навіть маючи одну мету, ми не можемо працювати разом. Я був у пастці двадцять п’ять років. Ти маєш рацію. Зараз у мене більше немає бажання змагатися з ним.
Сюе Сьовджво теж замовк, і в кімнаті залишилися тільки звуки дощу та шелест різьблення, коли Дзі Ґан продовжував працювати.
Дощ посилився, і квіти абрикоса падали ще хаотичніше, вкриваючи брудну воду клаптиками рожевого цвіту.
— За все своє життя я навчив лише двох людей, і обидва рази передав їм усі знання, які накопичив. Я занадто високо цінував свої здібності й не хотів йти на компроміси. Саме через цю свою самовпевненість я завдав величезної шкоди своєму першому учневі.
Ці Хвейлянь дивився на ту брудну воду, всипану пелюстками, ніби вдивлявся у власне занепале життя.
— Я, Ці Хвейлянь, зрештою не є безсмертним. Двоє учнів – цього достатньо. Інших я вже не зможу навчити.
Дзі Ґан раптово почав сильно кашляти. Він прикрив рот носовичком і пробурчав:
— Закрий вікно.
Ці Хвейлянь зачинив вікно, залишивши все, що було назовні, за межами кімнати. Він обернувся до Сюе Сьовджво і сказав:
— Я сказав усе, що мав сказати. Не варто більше чіплятися! Йди геть, не заважай мені.
Сюе Сьовджво не зрушив із місця.
Він зовсім не був схожий на Сюе Сьов’ї, ані зовнішністю, ані поставою. Більше того, він навіть не виглядав, як типовий нащадок знатного роду. У ньому не було тієї пихи, що була у Пань Ліня чи Фей Ши. Його походження – як сина наложниці – принесло йому чимало страждань за минулі десятиліття, і ці труднощі сформували в ньому людину, яка, хоч і не впадає в очі, проте володіє витонченим розумом і тонкою елегантністю.
— Я захоплююся вашим талантом, пане, і ще більше поважаю вашу мудрість у справах цього світу, — промовив Сюе Сьовджво. — Тричі я приходив у цей дім, просячи вас повернутися до державної служби, бо розумію ваші прагнення.
Він подивився прямо в очі Ці Хвейляню та продовжив:
— Учителю, Хай Лян’ї – справді благородна людина. Але благородні люди ніколи не можуть довго співіснувати з тими, хто має дріб’язкові інтереси. Нинішній Імператор не бажає керуватися класичними канонами (законами конфуціанства) й не має достатньої доброчесності, щоб з належною повагою ставитися до гідних і чеснотливих мужів. Він лише ще одна соломинка у вирі Великої Джов, що вже давно хилиться до занепаду. Він не зможе стати мудрим правителем. Чи вистачить у Хай Лян’ї сил змінити це? Покладати всю відповідальність за порятунок держави тільки на нього – це повне перекручення ієрархії й нехтування важливішими питаннями
Ці Хвейлянь відповів холодно:
— Міністри від самого початку зобов’язані допомагати правителю керувати державою. Хай Лян’ї намагається виправити ситуацію, підтримуючи баланс. Він – вірний слуга. Хіба ти хочеш, щоб він став зрадником, який скине династію Лі та приведе до зміни режиму?
Сюе Сьовджво звівся на ноги:
— Боротьба між знатними родами та простолюдинами триває вже понад сто років. Щоб позбутися цієї вікової суспільної хвороби, потрібна рішучість боротися до самого кінця, безповоротно й безстрашно. Лі Дзяньхен не справляється. Але є й інші. Даджов належить династії Лі, і якщо потрібно, щоб країна пережила цей важкий час, заміна правителя буде лише логічним кроком.
Думка Ці Хвейляня розходилася з думкою Сюе Сьовджво. Тому він просто вважав його нащадком знатного роду, який зловживає своєю владою заради особистої вигоди, і відмовився продовжувати розмову.
Сюе Сьовджво постояв деякий час у тиші, а потім сказав:
— Учителю, ми з вами – споріднені душі, що йдуть однією дорогою. Шкода, що ви мені не вірите. Але я повинен вас попередити: Шень Дзечвань — це залишок зла, який ледве тягне своє жалюгідне існування, живлячи в собі ненависть. У його серці більше нічого немає; він існує лише заради помсти. Його вчинки жорстокі, а сам він – вузьколобий. Він зовсім не схожий на Наслідного принца. Ви навчаєте його так, ніби готуєте правителя, але це не що інше, як допомога лиходію в його злодіяннях. Навіть якщо він досягне великих успіхів у майбутньому, він усе одно не стане хорошим правителем.
Дзі Ґан раптово кинув різець, яким щось вирізьблював, і гнівно глянув на Сюе Сьовджво:
— Що ти знаєш про Чвань-ера? Ви всі постійно називаєте його залишком зла, але насправді це ви – ненаситні залишки зла!Закрий свій рот і забирайся!
Сюе Сьовджво спокійно вклонився:
— Якщо ви зміните свою думку, я завжди готовий прийняти вас.
З цими словами він розвернувся, опустив завісу й пішов.
Надворі накрапав дощ. Сюе Сьов’ї, прогулюючись у дворі, помітив, як повертається його брат. Він щільніше притиснув парасольку до себе і попрямував до веранди, де якраз розходилися учні після занять.
Учні, що колись були куплені з борделів, вклонилися йому. Сюе Сьов’ї недбало кинув парасольку служниці, після чого уважно оглянув їх.
Служниця суворо сказала:
— Невже це той шлях, яким ви повинні йти? Як ви смієте зіштовхуватися зі Старшим паном? Де ваша вихованість?
Студенти одразу ж схилили голови та відійшли вбік. Однак серед них залишалася одна дівчина років сімнадцяти-вісімнадцяти.
Сюе Сьов’ї зацікавився нею. Вона була напрочуд гарна. Він зухвало потягнув її за рукав і запитав:
— І тебе теж купили в Яньцін? Як тебе звати?
Дівчина лише кинула на нього короткий погляд і не відповіла.
У цей момент підійшов Сюе Сьовджво та став між ними. Він усміхнувся і лагідно промовив:
— Старший брате, ти щойно повернувся? Піди у свої покої, дощ стає сильнішим, можеш змокнути.
Сюе Сьов’ї відмахнувся:
— Зрозумів, не повчай мене!
Він пройшов кілька кроків, але все ще чув, як позаду учні вклонялися й називали Сюе Сьовджво "вчителем". Обернувшись, він побачив, що та сама дівчина дивиться прямо на нього.
Її погляд не виражав ні страху, ні тривоги. Навіть коли він зустрівся з її очима, вона не відвела їх одразу, а продовжувала дивитися. Це змусило Сюе Сьов’ї відвести погляд першим.
Вітер і дощ били йому в обличчя. Він здригнувся від холоду, схрестив руки на грудях і швидко пішов геть.
