Ув'язнення

  Автор арту:  是非是非谁是谁非
 

 

{ Том 1. Я був міністром у вигнанні }

 У той день, коли Шень Дзечвань увійшов у храм Джао Дзвей, у столиці Даджову на рідкість панувала сонячна погода. Білий сніг вкривав дахи будинків з черепиці, а тінь зеленої сливи відбивалися на палацових стінах кольору кіноварі (1). Сонячне проміння пробивалося крізь дірки у карнизі, вкриваючи косими лініями їнь та ян (2) дорогу, по якій вели ув'язненого. 

(1) 朱 (Zhū) — Кіновар —червона фарба, яку добувають із сірчистої ртуті. 

(2) 阴阳 (yīnyáng) — Поняття Їнь і Ян представляють протилежні сили, такі як життя (ян) та смерть (їнь), чоловік (ян) і жінка (їнь), світло (ян) й темрява (їнь) тощо.у цьому випадку мова йде просто про лінії чергування тіні й світла на землі. 

 Він тільки-но оговтався після тяжкої хвороби й тому був худим та виснаженим настільки, що всі його кістки, що випирали на тілі, виднілися навіть крізь грубу тканину одягу. У свої п'ятнадцять років юнак, одного разу, розплющив очі та опинився в столиці, де його минуле й колишні прагнення перетворилися на безформний попіл, який був розвіяний сильним північним вітром. 

 Ґе Цінцін перший спустився по сходах. Він озирнувся, поглянув на нього і мовив: 

— Поквапся. 

 Спираючись на поруччя, Шень Дзечвань повільно спустився по сходах. З моменту свого ув'язнення, йому уперше вдалося побачити яскраве сонце. Але це не викликало у юнака ніякого хвилювання. Здається все навпаки — йому було байдуже. Юнацька невинність, яка якраз відповідала його віку, немов розчинилася на блідому обличчі. Лише хворобливий вигляд — єдине, що можна було побачити на його обличчі.  

 Дзі Лей очікував біля храму Джао Дзвей разом з Сяо-Фудзи. Піднявши голову, та оцінивши поглядом давній храм, євнух здивовано мовив: 

— Який дивовижний храм! Він не схожий на місце для ув'язнення людей. 

— Ти так говориш, тому що не знаєш його історії, — відповів Дзі Лей. — Колись храм Джао Дзвей був місцем, де члени Імператорської сім'ї молилися та запалювали пахощі. Також, у цьому храмі навіть зберігалися рукописи Ґванчена. У період свого розквіту тут збирались всі видатні монахи світу, вони проводили інтелектуальні дискусії, які, на той час, були в пошані. 

— Чому я ні разу не чув ніяких згадок про нього з тої пори, як служу панові? — запитав Сяо-Фудзи оглядаючи ворота храму. — Він доволі хиткий. Його давно не ремонтували, чи не так? 

 Дзі Лей тихо зітхнув, немов не бажаючи тривожити давні рани. 

— Минуло вже двадцять років...  У той час бунтівний Наслідний принц* посприяв Вісьмом Великим Навчальним Дивізіям Цюдову, плануючи повстання. Проте, після того, як зазнав поразки, він відступив сюди й відбивався до останнього, наче загнаний звір. Зрештою, кров окропила образ Будди — саме так він покінчив зі своїм життям, перерізавши собі горлянку. З тої пори попередній Імператор більш не ступав ні кроку на це місце. Він позбавив храм його тодішньої назви й перейменував у «Джао Дзвей». 

* П/п: 太子(Tàizǐ) — мова іде про сина Імператора спадкоємця престолу. Наголошуємо, щоб не плутали зі схожим по назві титулом Сяо Дзіміна, наприклад. 

— Ти ба, аж двадцять років?! — здивовано перепитав Сяо-Фудзи. — Я ще навіть тоді не народився! Адже якраз у той час Його Ясновельможність Дзі тільки-но приєднався до Імператорських охоронців, чи не так? 

 Дзі Лей нічого не відповів. Він розвернувся до охоронців і, з докором, запитав: 

— Чому його ще не привезли? 

 Зацікавленні очі Сяо-Фудзи все ще кружляють навколо, оглядаючи будівлю. Але тут його погляд зупинився на кам'яній скрижалі з назвою храму «Джао Дзвей». Це змусило молодого євнуха повернутися й знову запитати у Дзі Лея: 

— Але чому я ніколи не чув, щоб всередині цього храму когось замикали? 

 Дзі Лей, здавалося це дратувало, проте він відповів: 

—  Всіх міністрів, які були причетні до справи Наслідного принца, ув'язнили. А всіх державних службовців та військових командирів разом з родинами стратили. Тих, хто залишався живий дуже мало. Минуло двадцять років, хто б ще пам'ятав про це?! 

 Дзі Лей раптом повернувся, адже почув звук скрипіння  арештантської повозки (3), яка під'їжджала до них. Ґе Цінцін підійшов до нього, вклонився та промовив: 

(3) 囚车 (Qiúchē) — буквально в'язниця, вагон для ув'язнених, використовують для транспортації в'язнів на далекі відстані. 

— Ваша Ясновельможносте, я привіз ув'язненого. 

— Виводьте його, — наказав Дзі Лей.  

 Як тільки ув'язнений зістрибнув з повозки, Дзі Лей поглянув на Шень Дзечваня і мовив:  

— Після сьогоднішнього прощання, у нас, ймовірно, не буде можливості побачитися знову. Великодушність Імператора не знає меж. Ти повинен пам'ятати про виявлене милосердя та дякувати йому до кінця своїх днів. 

 Пропустивши його слова повз вуха, Шень Дзечвань мовчки рушив до храму Джао Дзвей. Він штовхнув пурпурні двері будівлі, фарба на який уже облупилася. Пролунав гучний скрип, юнак ступив крок вперед. Переступивши поріг, Шень Дзечвань зупинився й, обернувшись, кинув гострий погляд на Дзі Лея. 

 Відчувши невдоволення від такого пильного погляду, Дзі Лей вже готовий був вибухнути від гніву. Але неочікувано він завмер на місці, побачивши, як губи Шень Дзечваня розпливлися в широченній усмішці. 

 Він з глузду з'їхав.

 Підсвідомо подумав Дзі Лей. Проте, уже в наступну мить він почув відповідь з уст ув'язненого: 

— Ваша Ясновельможносте Дзі, — його голос звучав спокійно. — Ми ще зустрінемось. 

 Пурпурні двері з «гуркотом» зачинились, піднявши за собою хмару пилу. Сяо-Фудзи закрив ніс та закашлявся. Ступивши декілька кроків назад, він зіткнувся з Дзі Леєм, який  закам'янів на місці, навіть не зрушивши ні на крок. 

 Дзі Лей прийшов до тями тільки після того, як його декілька разів гукнули. Він швидко скочив на коня і стрімко помчав вперед, сховавшись у промінні сонця, що лише з'явилося з-за горизонту. Чоловік злісно обізвався: 

— ... Ти ба. Це все моя гнила удача! 

 

◈ ◈ ◈ 

 

 Верхом на своєму коні, Сяо Чиє саме перетинав вулицю, коли зіткнувся з Дзі Леєм. Помітивши його, він натягнув віжки та розсміявся: 

— Лао-Дзі (4), хіба ти сьогодні не на службі при Імператорському палаці? 

(4) 老 (Lǎo) — буквально «старий». Але у Китаї ця приставка використовується у зверненні до людей, старших за віком або у випадку звернення до людини, який вище по званню або більш досвідчена; коли хтось висловлює повагу до іншого, зауважуючи його мудрість; можна ще сказати: старший, старець / мудрець, старина, тд. 

 Дзі Лей кинув жадібний погляд на бойового коня під сідлом Сяо Чиє та мовив: 

— Сьогодні я супроводжував злочинця в храм Джао Дзвей, і ось якраз повертаюся у палац. Другий молодий пане, у вас чудовий кінь! Подейкують, ви самі його приручили? 

— У мене було багато вільного часу,  — Сяо Чиє з тріском вдарив хлистом, і кречет у небі стрімко опустився на його плече. — Катування соколів (5) та гра з кіньми — от і всі мої таланти. 

(5) Катувати соколів (熬鹰 Áo yīng) — досл. варити соколів; це один зі способів муштрування, їм не дають спати, їсти декілька днів, замордовуючи до знемоги, щоб зжити їх дику природу. 

— Як тільки ви візьметеся за виконання своїх обов'язків після Нового Року (6), то у вас буде багацько роботи, — відповів Дзі Лей та посміхнувся на всі тридцять два зуби: — Нам слід відсвяткувати ваше підвищення! Завтра я не на службі, як щодо того, щоб випити разом? 

(6) 年后 (Nián hòu) — належить до місячного / Китайського Нового Року. 

 Сяо Чиє зухвало усміхнувся та відповів: 

— Якщо вино буде поганим, я не піду. 

 Дзі Лей гучно розсміявся та мовив: 

— Це беззаперечно буде найкраще вино! Хто б посмів запросити Другого молодого пана розпивати вином поганої якості? Пізніше, я відправлю до вашої резиденції гінця з запрошенням. Чи знайдеться у Наслідного князя вільний час, щоб відпочити разом з нами? 

 Сяо Чиє погладив кістяний перстень (7) на великому пальці й запитав: 

(7) 骨扳指 (gû bān zhi) — декоративний перстень для великого пальця, зазвичай виготовлений з нефриту, але в цьому випадку він зроблений з кістки. Його носили лучники в стародавні часи для захисту великого пальця  руки при натягуванні тятиви. Проріз у нижній частині персня був призначений для тримання стріли на місці у момент натягування лука і звільнення тятиви. 

— Мій старший брат не любить подібні заходи, ти ж знаєш. Чи для тебе недостатньо престижно тішитися у компанії зі мною? 

 Дзі Лей поспішно відповів: 

— Я не це мав на увазі! Другий молодий пане, так ви згодні? 

 Сяо Чиє кивнув на знак згоди та підосторожив коня, щоб поїхати далі. Але він раптово зупинився, мов про щось згадавши та запитав: 

— До речі, як справи у того вишкребка? Ходити може? 

— Ходити то може, — задумливо відповів Дзі Лей. — Але, судячи з того, що я бачив, уже не так спритно. Чи багато людей здатні витримати катування без подальших наслідків? Йому пощастило, що він взагалі може ходити. 

 Більше ані слова не сказавши, Сяо Чиє підосторожив коня і поїхав геть. 

 

◈ ◈ ◈ 

 

 Пізніше помічник привіз їжу до храму Джао Дзвей. Шень Дзечвань запалив каганець, але до їжі так і не торкнувся. Схопивши у руку каганець, він різко підвівся. Його тихі кроки заповнили головний зал. 

 Він був весь у пилі та бруді. Прогулявшись вздовж коридору, він дійшов до прибудови храму, двері та вікна якої уже повністю згнили. Хлопець помітив у темному кутку скелет людини, кістки якого уже перетворилися у потерть. Так і не зустрівши тут жодної живої істоти, він повернувся в головний зал храму. 

 Постать Будди наполовину розвалилася, але вівтар для пахощів (8) хоч і виглядав старим, але все ще зберігав міцність та і місця під ним як раз було достатньо. Шень Дзечвань здер зі столу подерту скатертину та укутавшись нею ліг під вівтарем. Через певний час від холоду у нього почало судомити в ногах. Ведучи боротьбу з жахливим болем, він зажмурився і почав пошепки відлічувати час. 

(8) 香案 (Xiāng'àn) — вівтар для пахощів. Це спеціальний, зазвичай невеликий, стіл, де розміщують пахощі, свічки. 

 Після початку нового дня знову пішов снігопад. Шень Дзечвань наїжачився, почувши, як двічі гукнула нічна сова, перервавши мелодію свисту вітру у тиху ніч. Різко підвівшись, він накинув на плачі шматок дірявої тканини, збираючись знову оглянути храм. Проте примружившись, він побачив Дзі Ґана, який входив у будівлю. 

— Чвань-ере, після того, як поїси, потрібно провести тренування. — Дзі Ґан зняв зі спини матер'яний згорток (9), та розгорнув його перед Шень Дзечванем.  —  Вночі тут занадто холодно, це місце не зможе захистити тебе від протягу. Шифу переймається, що ти застудишся, якщо будеш спати на холодній підлозі. 

(9) 包袱 (bāo fú) — шматок тканини. У минулому, люди, які подорожували зі своїм одягом та майном, загортали його у тканину (тягар, ноша). Також його використовували для транспортування їжі. 

 Шень Дзечвань поглянув на смажене курча, загорнене в промаслений папір, і мовив: 

— Я ще остаточно не одужав, так що мені варто стриматися від споживання м'яса. Шифу,  скуштуй краще ти. 

 Шифу знехтував словами свого учня і все ж простягнув хлопцю шматок грудки смаженого курча. Дзі Ґан пробурмотів: 

— Дурниці! Ти ще слабкий, тобі слід добре харчуватися, щоб одужати. Шифу більш смакує задня частина курки. Навіть у рідному домі я їв лише її. Тому залиши це для мене. 

— Я твій учень. Мені слід їсти те, що й вчитель, — у відповідь кивнув Шень Дзечвань. 

 Дзі Ґан кинув на нього короткий погляд та злегка посміхнувся: 

— От же малий негідник (10)! 

(10) 臭小子 (Chòu xiǎozi) — китайський вираз, який дослівно перекладається  «смердючий хлопчисько», щось схоже до наших відповідники: негідник / пакосник. Зазвичай, китайці використовують цей вираз, називаючи дитину у жартівливій формі, таким способом показуючи свою любов та прив'язаність.  

 Вчитель та учень все ж вирішили розділили смажене курча навпіл. У Дзі Ґана, здавалося виріс ще один ряд металеви зубів — він з'їв навіть кістки смаженого курча. Шифу простягнув Шень Дзечваню посудину у формі гарбуза для вина і сказав: 

— Ось. Випий трішки, щоб зігрітися. Тільки пий маленькими ковтками, як це робив твій старший брат. 

 За весь час, поки вони були разом, ніхто не мовив жодного слова про Джонбо, Дваньджов та вирву Чаши. Мати-наставниця і Дзі Му також були тими спільними болючими моментами, про які ці двоє все ще не наважувалися мовити бодай слово. Обидва думали, що добре приховали це десь у собі, але так і не зрозуміли, що та біль подібна до загрубілої кірки на рані, крізь яку уже давно просочилася свіжа кров.  

 Шень Дзечвань зробив ковток вина і простягнув сулію Дзі Ґану. 

 Дзі Ґан «негативно» похитав головою, тим самим відмовляючись прийняти його. 

— Я зав'язав... Шифу більше не п'є. 

 Ця новина шокувала Шень Дзечваня.  

 У приміщені запанувала цілковита тиша. Сидячи на холодній підлозі, вони спостерігали за дрібними грудками снігу, які кружляли за відчиненими дверима. Цей вид став для них єдиною розрадою цієї, здавалося б, нескінченної холодної ночі. 

 Дзі Ґан першим порушив тишу: 

— Що таке? Що тебе так шокувало? — запитав Дзі Ґан. 

— Шифу. 

— Якщо ти хочеш щось сказати, то говори. 

— Мені вкрай прикро. 

 Після тривалої мовчанки, Дзі Ґан нарешті заговорив: 

— Ти ні в чому не винен. 

 Шень Дзечвань настільки міцно стиснув пальці, впиваючись нігтями у долоні, що пролунав неприємний хрускіт. Він витріщився вдалину. Здавалося, що варто лише йому було моргнути, як сльози вмить покотяться з його очей. 

 Голос юнака тремтів, коли він запитав: 

— Ти шукав нас у вирві Чаши? 

 Дзі Ґан неквапливо притулився спиною у вівтар для пахощів, сховавшись у його тіні. Довгий час він мовчав, немов шукаючи у собі потугу сказати це вголос. Нарешті він наважився й заговорив: 

— Я був там і знайшов його... 

 Він відшукав його. 

 Дзі Ґан знайшов свого сина, наскрізь пробитого стрілами, на самому дні засніженого вирву. Він стрибнув туди та, пробираючись крізь купу задубілих трупів, власними руками відкопав тіло Дзі Му. 

 Дзі Му було лише двадцять три роки. Він щойно нещодавно здобув звання молодшого прапороносця у гарнізонному війську Дваньджову. Його обладунки були нові. У той день, коли він вперше одягнув їх, Хва Пінтін подарувала йому поясну підвіску, на якій був закріплений кулон-оберіг. Дзі Ґан знайшов Дзі Му. Тіло його старшого сина уже заціпеніло й примерзло до тіл мертвих побратимів. 

 Шень Дзечвань відкинув голову та мовив: 

— Шифу, пробачте. 

 Дзі Ґан був уже чоловіком похилого віку. Він скуйовдив своє сиве волосся і мовив: 

— Він же твій старший брат, вірно? Це саме те, що він повинен був зробити. У тому, що сталося немає твоєї вини. 

 Снігопад за дверима набув більшої сили. 

 Дзі Ґан обійняв руками коліна й промовив: 

— Хто знав, що ці плюгаві племена Б'яньша атакують нас так раптово? Дзі Му став воїном і тому був кинутий у саме пекло бою разом з іншими, з цим нічого не вдієш. Я навчав його бойовим мистецтвам і тому чудово знаю, що у  нього такий темперамент, що простіше прикінчити, ніж змусити тікати з поля бою. Якщо людині боляче спостерігати за тим, як страждають інші, як же вона зможе втекти, залишивши всіх? — Дзі Ґан пригнічено зітхнув та продовжив: — Ні ти, ні Дзі Му не винні. Винен лише шифу... Вино занапастило мене. Твоя мати-наставниця частенько сварила мене, проте я ніколи не дослухався до цих повчань, так і не позбувшись цієї погані. Коли увірвалася ворожа кіннота Б'яньша до Дваньджову, я навіть не в змозі був вести бій! Старий та нікчемний. Я вже давно не можу принести ніякої користі. 

 Сльози, немов буйна ріка, покотилися по щоках та підборіддю юного хлопця, приземляючись на сулію з вином. Шень Дзечвань лиш мовчки стиснув її своїми руками. 

— Старий та нікчемний, — раптово з-за скульптури Будди виглянула чиясь голова. Невідомий посміхнувся й крикнув: — Старий та нікчемний! 

 Дзі Ґан підскочив на ноги, подібно до леопарда та прокричав: 

— Хто там?! 

 З-за Будди звільна висунувся скуйовджений, згорблений старий. Копіюючи Дзі Ґана, він сказав: 

— Хто, хто! 

 Коли Дзі Ґан уже чітко почув цей голос, він простяг руку, щоб зупинити Шень Дзечваня, який уже підвівся. Здивований шифу мимоволі вигукнув: 

— ... Великий наставник (11) Ці! 

(11) Тайфу (太傅; tàifù) — чиновник в Китаї. Радник і наставник Імператора в питаннях моралі, справедливості, благочестя. Він відповідав за виховання Його Величності, спадкоємця престолу. Великий наставник / Великий вчитель. 

 Старий ступив крок назад та піднявши ногу вмить ударив образ Будди. Він закричав з усією силою: 

— Ні, це не я! Я не Великий наставник! 

 Побачивши, що чоловік має намір втекти через вікно, Дзі Ґан підскочив до нього. Шифу обійшов Будду, маючи намір наздогнати старого. Проте коли він побачив чоловіка, який збирався пробити собі дорогу крізь діру, щоб утекти, Дзі Ґан поспіхом схопив незнайомця за кісточку. Незнайомець спочатку видав вереск, немов свиня, коли її ріжуть та потому викрикнув: 

— Ваша Високосте, Ваша Високосте, тікайте хутчіше! 

 Шень Дзечвань закрив незнайомцю рот рукою. Разом з Дзі Ґаном вони потягнули чоловіка назад до приміщення.  

— Це ще хто? — запитав юнак.

— Ти молодий і тому ніколи не чув про нього, — відповів тремтячим голосом Дзі Ґан. Він притиснув чоловіка до холодної підлоги й віддихавшись, запитав: — Великий наставнику Ці, як же я щасливий, що ви все ще живі! А Його Ясновельможність Джов? Його Ясновельможність Джов також тут? 

 Великий наставник Ці був низького росту, та ще й до того дуже худорлявим. Тому він не зміг вибратися з пастки Дзі Ґана. Поглинаючи затуманеним поглядом шифу Шень Дзечваня, він мовив: 

— Він мертвий... мертвий! Я також мертвий... Його Високість помер! Всі мертві... 

 Дзі Ґан звернувся до нього важким голосом 

— Великий наставнику Ці. Це ж я, Дзі Ґан! Той самий Дзі Ґан. Той, хто у минулому був командувачем Імператорської охорони, Дзі Ґан!  

 Все ще дуже шокований, Великий наставник Ці обережно викрутив шию та уткнув свій погляд на Дзі Ґана. Він намагався розгледіти його обличчя у темряві. 

— Ти не Дзі Ґан. Ти злий дух! 

 Дзі Ґан сумно викрикнув: 

— Великий наставнику! У двадцять третьому році Йон'ї (12) я супроводжував вас до столиці. Саме тут  ви зустріли Його Імператорську Високість, Наслідного принца. Невже ви й про це забули? 

(12) Йон'ї (永宜; yông yí) — назва епохи, у якій правив конкретний Імператор. 

 Очі Великого наставника Ці заблищали від вологи. Подібно до божевільного, він пробелькотів: 

— Вони вбили Наслідного принца... Ваша Високосте! — відчайдушно крикнув він та заплакав. — Дзі Ґан! Ваша Ясновельможносте Дзі! Заберіть Його Високість якнайдалі від цього місця та тікайте! Східний палац став місцем громадського осуду! Який же проступок здійснили Його Високість?! 

 Дзі Ґан безпорадно відпустив руки чоловіка. 

— Великий наставнику... у двадцять дев'ятому році Дзі Лей продався ворогу, а мене вигнали із Цюдову. За ці двадцять років я став простим втікачем зі Дзянху. Після довгого поневіряння, мені вдалося осісти у Дваньджові, провінції Джонбо. Там я невдовзі одружився та у нас з'явилися діти. 

 Великий наставник Ці розгублено поглянув на Дзі Ґана: 

— ... Його Високість померли, але внук Імператора ще тут! Потрібно забрати його... Заберіть його звідси та тікайте! 

 Дзі Ґан прикрив очі рукою та сказав: 

— У тридцятому році правління Йон'ї Наслідний принц перерізав собі горло і тим самим покінчив з життям саме у цьому місці. Зі Східного двору ніхто не вижив... 

 Великий наставник Ці відкинувся назад та пробурмотів: 

— Все саме так... Все саме так, — він почав плакати наче дитя. — Як же це сталося?! 

 Ця ніч уже забрала всі моральні та фізичні сили в Дзі Ґана. Він почував себе вкрай виснаженим. Голосно видихнувши, він заговорив: 

— Після того, як хмари на плаву розійдуться, десять років мине, подібно до річки, що тече (13). Хто б міг подумати, що ми знову зустрінемося в цьому житті та ще за таких обставин? 

(13) 浮云一别后，流水十年间 (Fúyún yī bié hòu, liúshuǐ shí niánjiān) — репліка з вірша Вей Їнву (韦应物; Wéiyìngwù) , поета епохи династії Тан «Зустріч старих друзів із Лянджову на річці Хвай» («淮上喜会梁州故人»; «Huái shàng xǐ huì liáng zhōu gùrén»). 

 Великий наставник Ці повернувся спиною до них, тим самим приховавши своє обличчя та заговорив: 

— Тебе також ув'язнили? Хай закриють! Нехай вб'ють всіх вчених чоловіків у Піднебесній (14)! 

(14) 天下 (Tiān-xià) — Піднебесна, тянь ся, «під Небом» — термін, який використовують у Китаї (у філософії), що означав «весь світ», тобто все, що є «під Небом».  Пізніше, для означення всієї території, на якій розповсюджувалася влада Імператора — «держава Імператора». 

 Дзі Ґан похитав головою: 

— Не зовсім. Мій учень звалив на свої плечі провину батька. 

— Перекинув на свої плечі провину батька? — немов смакуючи кожне слово, перепитав Великий наставник Ці. — ... Це звісно заслуговує на похвалу. А хто його батько? Він також розізлив Імператора?  

 Дзі Ґан зітхнув та сказав: 

— Минулого року війська Шень Вея зазнали поразки... 

 Проте він не очікував, що Великий наставник Ці так раптово поверне голову, почувши ім'я «Шень Вей» і підповзе рачки до Шень Дзечваня. Кивком вказавши на юнака, він запитав: 

— Він син Шень Вея? 

 Дзі Ґан відчув тривогу. Він хотів відтягти цього божевільного від Шень Дзечваня, проте той виявився шустрішим. Випередивши його, Великий наставник накинувся на хлопця. Схопивши Шень Дзечваня кістлявими руками, він з обуренням закричав: 

— Шень Вей! Шень Вей убив Його Високість! 

 Проте юнак виявився більш проворним. Шень Дзечвань відразу вирвався і схопив зап'ястя Великого наставника Ці. Дзі Ґан підскочив до них, схопив руку божевільного та зі злістю мовив: 

— Великий наставнику! Невже ви хочете, щоб мій учень помер, так само як внук Імператора? Вчинки Шень Вея ніяким чином не стосуються мого учня! 

— Оскільки він син Шень Вея, син Шень Вея... — стривоженим голосом пробурмотів Великий наставник. 

— Він народився сином Шень Вея, — Дзі Ґан схопив чоловіка за плечі та неочікувано вклонився. — Але пізніше він став сином Дзі Ґана. Якщо сьогодні, я мовлю бодай одне брехливе слово, то нехай моя смерть буде жахлива і нестерпна! Великий наставнику Ці, ви хочете вбити мого сина?