Прокляття Світанку (3)

Розділ 10 - Лефовий Сад (1)

Лефовий Сад знаходився біля віддаленого селища, що називалося Чокчон, у провінції Канвон. Після того, як на Землі були додані безпечні зони, Брами перестали з’являтися в густонаселених територіях. Самокероване таксі зупинилося в сільській місцевості, і з нього вийшов похмурий чоловік. — Чорт забирай, ну чому я завжди змушений терпіти це лайно... — бурмотів він собі під носа, дістаючи свою камеру. Інші репортери і журналісти, котрі прибули раніше, привітно махали йому рукою: — Гей, репортере Джан! Ви вже тут! Чоловік, названий Джаном, потер свої руки, приєднавшись до колег по цеху: — Ага. Прохолодно сьогодні. Не можу повірити, що ми змушені терпіти це щодня. — Та я також постійно це кажу. Нема ніякої гарантії, що Гравець, що зачистив “Прокляття Світанку”, вирішить розібратися і з “Лефовим Садом”. — Звісно ж, нема. Просто вище керівництво намагається випускати статті раніше, ніж це зроблять великі ЗМІ, але, оскільки з цікавими сюжетами наразі складнувато, вони просто посилають низькорангових службовців, типу нас, на місця потенційних сенсацій. — От же ж лярво. Я вже так втомився від цього. Я просто хочу зробити бодай один великий успішний репортаж і перейти до серйознішого журналу. Репортери продовжували жалуватись безперестанку на своє керівництво. Поки вони говорили, у дороги припаркувалося ще одне самокероване таксі. — ... Га? Схоже, ще один репортер. — Напевно. Ще одна бідна душа вирішила приєднатись до нас. — Мабуть, треба піти привітати його? Ми всі в одному човні, так би мовити. Молодий юнак, що вийшов із машини, був приблизно років двадцяти п’яти. Він огледівся по сторонах, побачив Браму, і одразу ж пішов в її сторону. — Г-га? Він збирається ввійти до Брами? — Якого? Він збожеволів? Зупиніть його! Репортери тут же ринули вперед, відрізаючи шлях парубку. — Ти що робиш? — запитав його чоловік. — Ти що таке твориш? Ти дійсно намагаєшся ввійти до Брами? — Так, збираюсь. — Воу, — один із репортерів тяжко зітхнув, явно роздратований, і простягнув вперед руку. — Покажи мені. — Перепрошую? — Покажи мені свою ліцензію Гравця. — ... Боже, цей світ зовсім вже з глузду з’їхав, — юнак зітхнув і дістав свою ліцензію. — Гравець... Со Джунхо? — Зачекай-но. Ти отримав свою ліцензію лише два тижні тому? — Хее, я зараз сам вже збожеволію. Гей, хлопче, ти хоч розумієш, що це за місце, куди ти хочеш потрапити? — Лефовий Сад. — Ну і нащо ти туди так рвешся, коли знаєш, що це за Брама? — репортери слабо посміхалися, вивчаючи хлопака перед ними. Обладунки в нього і дійсно були вищої якості, але сама статура парубка виглядала навіть слабшою, ніж у них самих. “Що не так з цим худорлявим тілом?” “Він взагалі точно Гравець?” “Не схожий він на Гравця, що стане покладатись на грубу фізичну силу. Він маг?” “Чи він взагалі нормально харчується?” Вони не мали наміру насміхатись, але не могли серйозно сприймати цього юнака. Аж раптом, один з репортерів помітив дещо, оглядаючи парубка: — Га? Емблема на його списі... Це емблема Асоціації Гравців, чи не так? — Вірно, вірно. То ти з Асоціації? — Саме так, — відповів Джунхо. — Оу, тоді ясно, — сказав репортер. Він швидко перекинувся поглядами зі своїми колегами. Якщо вони використають цього сухорлявого молодика, то можливо таки створять ту саму сенсацію, яку так сильно жадають їх керівництва. Вони недбало ввімкнули свої мікрофони і почали говорити: — О Боже, схоже, що тобі доводиться тягнути важку ношу на своїх плечах, не дивлячись на те, що ти виглядаєш так молодо. — Б’юся об заклад, люди дивляться на тебе зверхньо через те, що ти з Асоціації. — Не стикався з подібним, — сухо відповів Со Джунхо, а репортер поплескав його по плечу, намагаючись виглядати дружньо. — Та годі тобі. Я кажу тобі це тільки тому, що ти нагадав мені мого молодшого брата, і через це я почуваюсь погано... Просто подумай про це. Тобі довелося брати таксі і самостійно їхати сюди, на край світу, щоб ввійти в цю моторошну Браму. Як тільки вони взагалі можуть ставитися подібним чином до своїх членів? Вірно я кажу, репортере Джан? — І не кажи. Так ставитися до Гравців — неприпустимо. Якби ти був в Гільдії, то тобі б точно не довелося мати справу з подібним зверхнім відношенням. — І дійсно! Не розумію, яким чином думає та Асоціація, відправляючи таку дитину до Незачищеної Брами... “Ох...” Обличчя Со Джунхо потемнішало, коли він спостерігав за жахливою грою репортерів. Він вже здогадався, якого типу статтю вони хочуть написати. “Схоже, вони збираються випустити репортаж про те, як Асоціація примусила новачка піти до Незачищеної Брами”. Брами були, самі по собі, бомбами уповільненої дії. Якщо ніхто не буде заходити до них протягом певного часу, то вони можуть перетворитись на Відкриту Браму. Відповідно, якщо це станеться, монстри, що населяють Браму, зможуть вийти зі свого виміру та наводнити Землю. “Безпечні зони запобігають утворенню в них нових Брам, але вони аж ніяк не захищають від монстрів”. Незачищені Брами були більмом на оці Асоціації, адже вони не могли змусити людей піти до подібної Брами, якщо ті того не хотіли. Через це журналісти таблоїдів постійно просували ідеї конспірологічних змов. “Якщо в них вийде дістати якісь докази, то це однозначно стане справжньою сенсацією”. Гільдії ж, в свою чергу, точно не упустять цей шанс, і розірвуть Асоціацію на шматочки, якщо з’являться хоча б чутки про те, що Асоціація примусово відправляє корейських Гравців до Брам на вірну смерть, замість того, щоб захищати їх і дбати про них. “Що тоді, що зараз, ці нікчемні журналюги створюють купу проблем”. Вони готові були відкидати в сторону факти і просувати тільки найгарячіші теми, не цікавлячись тим, наскільки воно відповідає дійсності. Вони не заслуговували називатися журналістами. Ці люди не мали ані моралі, ані об’єктивності. Со Джунхо зазвичай не визнавав їх справжніми журналістами. Він відкинув руку репортера зі свого плеча: — Повинна бути межа тому, наскільки сильно ви можете зганьбити себе, як журналісти, — холодно пробурчав юнак. Він ще навіть не ввійшов до Брами, але вже був виснажений. Со Джунхо помасажував свою потилицю. — Чого? Кажи! Навіщо Асоціація прислала тебе сюди? — Ти хочеш посилатися на п’яту поправку? Чи правильно я розумію, що на тебе чиниться тиск з боку Асоціації? Безцеремонні журналісти продовжували тикати мікрофонами прямо в обличчя парубку, щоб спровокувати якусь реакцію. Джунхо, в кінці кінців, не витримав і насупився: — Гей, йдіть до біса. — ... Що? Журналісти кліпали очима, здивовані раптовою нецензурною лексикою. Навіть високорангові Гравці не наважувалися робити собі ворога із преси. За виключенням декількох людей, всі інші зіркові Гравці стали такими саме завдяки пресі. — М-ми журналісти, голос народу. Ти дійсно тільки що послав нас? — Я поділився з тобою порадою, адже ти нагадуєш мені мого молодшого брата. І це так ти мені віддячуєш? — Якщо ти і надалі будеш так поводитися, то твоя репутація буде абсолютно зруйнована! Ти що, не розумієш цього? Розлючені репортери витріщалися на парубка, кричали на нього. Але Со Джунхо знаходив їх кумедними. В його очах вони виглядало доволі жалюгідно. Юнак активував малу частку своєї магічної сили і поглянув на людей, що оточили його: — Журналісти? Я не бачу тут жодного такого, — коли з тіла хлопця вибухнула і розійшлася в сторони жахлива жага крові, всі репортери одразу ж здригнулися. Хоча показник магічної сили у парубка і був доволі низьким, але, при цьому, він мав жагу крові людини, котра незліченну кількість разів знаходилася в ситуаціях, де на кону стояло життя. Цього було більш ніж достатньо для всіх цих простих свиней, які тільки і робили, що сиділи в своїх офісах. “Угх... Як людські очі взагалі можуть бути такими...” “Я просто намагався знайти якісь сенсаційні новини... Я не хочу вмирати!” “Він що, зовсім божевільний?” Репортери таблоїдів миттєво відступили, підібгавши хвости поміж ніг. Обличчя Со Джунхо все ще показувало велике роздратування: — Ви мене бісите. В роки його слави, жоден з журналістів не наважився б нести таку нісенітницю прямо перед ним, та і ніхто б не посмів перевіряти його ліцензію Гравця. Ті, хто переступав межу, одразу ж отримували величезну порцію критики зі сторони суспільства, а всі серйозні таблоїди закривали свої двері для них. “Ах, я сумую за тими днями”. Але тепер Со Джунхо починав все з нуля. Він тяжко зітхнув і зайшов до Брами. Блакитний овал Брами одразу ж змінив свій колір на червоний, а репортери не встигли нічого зробити. Їх щелепи відвисли: — Ч-чого?! — Брама стала червоною... Він дійсно пішов туди. — Серйозно? Він може там загинути, і при цьому він навіть не лишив ніяких останніх слів? Їх ошелешення швидко перетворилось на лють: — Цей панк дійсно пішов до Брами? — Цей негідник! — Це саме те, що ми повинні розказати суспільству. Необхідно донести людям правду про характер цього Со Джунхо! — Він взагалі не знає, як проявляти повагу до старших... Чорт, от в мої дні... Репортери ще продовжували проклинати молодика, перш ніж один з них почав спаковуватись: — На сьогодні я все. Поїду додому. — ... Га? Але ж, пане, чи ви не збираєтеся почекати, щоб подивитися, чи повернеться цей Гравець із Брами? — Ти правда думаєш, що варто чекати на щось подібне? З чого б це? Ти дійсно вважаєш, що цей панк зможе зачистити Браму? — він хмикнув і подивився в сторону червоного овалу. — Цей малий виродок все одно помре всередині. Тож, чому я повинен чекати на це, витрачаючи свій час?  — Це правда... Процент успішних експедицій до Незачищених Брам занадто низький. — Ймовірність повернення цього панка живим не просто низька, вона рівна нулю. Голова мого відділу не стане мене сварити за це. Його слова переконали і всіх інших. Журналісти почали активно спаковувати свої речі. Частково, це було через те, що вони все ще були розлючені словами Со Джунхо. — Давайте поїмо тушкованого м'яса на зупинці. — Звучить чудово. Всі зараз в поганому настрої, тож можна і випити трохи. Репортери сіли в свої машини і поїхали вибоїстою ґрунтовою дорогою. Останній з них, який сідав у машину, озирнувся на Браму: “Але що, якщо я поїду звідси, а цей парубок дійсно зможе закрити цю Незачищену Браму?” Він роздумував над цією ідеєю декілька секунд. Якщо  так званий Со Джунхо дійсно впорається, то в журналіста вже, мабуть, ніколи не буде шансу взяти в нього інтерв’ю. Якщо цей Гравець зачистить Браму, то одразу ж стане зірковим і відомим Супер-новачком. Журналіст хмикнув до себе: — Та бути того не може. Це ж не кіно якесь. [1] Чоловік був абсолютно впевнений, що такого попросту не могло статися. *** — А тут доволі гарно, — пробурмотів захоплено Со Джунхо, ввійшовши до Лефового Саду. За своєю красою дане місце не поступалося садам Гантінгтонської бібліотеки в Америці. Великий сад містив в собі безліч різноманітних квітів, всіх форм і кольорів, що були в розпалі свого цвітіння. Парубок оглянув мальовничі околиці: — Гарне сміття. Кожен, хто не знав нічого про Лефів, міг би заперечити: як можна такі прекрасні квіти називати “сміттям”? Але варто було лише сісти Сонцю, як ці милі квіточки одразу ж перетворювалися на жахливих чудовиськ. Це і були Лефи — створіння, що маскувалися під виглядом квітів. Юнак недбало змахнув списом пару разів: — Порівнюючи зі списом, яким я зазвичай користувався раніше, цей... Цей реально поганий, — в кінці кінців, спис, яким він користувався раніше, був зброєю унікального класу. Цей же спис мав доволі грубий дизайн, та ще і центр ваги був трохи збитий. Хоча Джунхо і вмів працювати з будь-яким видом зброї, все ж таки цей екземпляр важко було назвати гідним. — Ну ладно, в решті решт, це просто в мене занадто завищені стандарти, — сказав він гордовито, елегантно крутнувши списа в руці. Практикуючись останні декілька днів, він же звик до ваги даної зброї. — Інформація про Браму.   [Лефовий Сад] [Необхідний рівень: Рівень 5-10]. [Кількість Гравців в групі: До 4]. [Умови зачищення: Знищити всіх монстрів]. [Складність: Висока].   — Гм, — максимальна кількість Гравців, що могли разом зайти до Брами, складала чотири особи, тому Со Джунхо був, можливо, першим, хто кинув виклик цій Брамі самотужки. “Навіть індійський Супер-новачок взяв з собою трьох своїх побратимів”. А це означало, що їх командна робота повинна була б бути бездоганною. Факт того, що, в кінці кінців, вони все ж таки провалились, вказував на те, що вони, скоріше за все, нарвались на якусь смертельну пастку. — Можливо, це... Со Джунхо перевів свій погляд за сад, де побачив лабіринт, зі стінами заввишки десь три метри, зробленими з віток і лози. “Напевно, там десь всередині і є та сама жахлива пастка”. Со Джунхо спустився по брудній доріжці, акуратно йдучи, намагаючись не наступити ні на яку квітку, після чого усівся на лавці, що стояла посеред саду. Тепер йому лишалося лише чекати, поки Лефовий Сад почне прокидатись. — Добре, що я купив собі декілька електронних книг, — він вмостився зручніше на лавці та відкрив на своїй Віті фентезійну новелу, що завантажив раніше. Хлопак продовжував спокійно насолоджуватись читанням, аж поки Сонце не почало сідати.   1.  Оригінальна корейська фраза була “Це ж не новела якась”, але її було замінено на більш звичну для нас фразу про кіно.