Лефовий Сад знаходився біля віддаленого селища, що називалося Чокчон, у провінції Канвон. Після того, як на Землі були додані безпечні зони, Брами перестали з’являтися в густонаселених територіях.
Самокероване таксі зупинилося в сільській місцевості, і з нього вийшов похмурий чоловік.
— Чорт забирай, ну чому я завжди змушений терпіти це лайно... — бурмотів він собі під носа, дістаючи свою камеру.
Інші репортери і журналісти, котрі прибули раніше, привітно махали йому рукою:
— Гей, репортере Джан! Ви вже тут!
Чоловік, названий Джаном, потер свої руки, приєднавшись до колег по цеху:
— Ага. Прохолодно сьогодні. Не можу повірити, що ми змушені терпіти це щодня.
— Та я також постійно це кажу. Нема ніякої гарантії, що Гравець, що зачистив “Прокляття Світанку”, вирішить розібратися і з “Лефовим Садом”.
— Звісно ж, нема. Просто вище керівництво намагається випускати статті раніше, ніж це зроблять великі ЗМІ, але, оскільки з цікавими сюжетами наразі складнувато, вони просто посилають низькорангових службовців, типу нас, на місця потенційних сенсацій.
— От же ж лярво. Я вже так втомився від цього. Я просто хочу зробити бодай один великий успішний репортаж і перейти до серйознішого журналу.
Репортери продовжували жалуватись безперестанку на своє керівництво. Поки вони говорили, у дороги припаркувалося ще одне самокероване таксі.
— ... Га? Схоже, ще один репортер.
— Напевно. Ще одна бідна душа вирішила приєднатись до нас.
— Мабуть, треба піти привітати його? Ми всі в одному човні, так би мовити.
Молодий юнак, що вийшов із машини, був приблизно років двадцяти п’яти. Він огледівся по сторонах, побачив Браму, і одразу ж пішов в її сторону.
— Г-га? Він збирається ввійти до Брами?
— Якого? Він збожеволів? Зупиніть його!
Репортери тут же ринули вперед, відрізаючи шлях парубку.
— Ти що робиш? — запитав його чоловік.
— Ти що таке твориш? Ти дійсно намагаєшся ввійти до Брами?
— Так, збираюсь.
— Воу, — один із репортерів тяжко зітхнув, явно роздратований, і простягнув вперед руку. — Покажи мені.
— Перепрошую?
— Покажи мені свою ліцензію Гравця.
— ... Боже, цей світ зовсім вже з глузду з’їхав, — юнак зітхнув і дістав свою ліцензію.
— Гравець... Со Джунхо?
— Зачекай-но. Ти отримав свою ліцензію лише два тижні тому?
— Хее, я зараз сам вже збожеволію. Гей, хлопче, ти хоч розумієш, що це за місце, куди ти хочеш потрапити?
— Лефовий Сад.
— Ну і нащо ти туди так рвешся, коли знаєш, що це за Брама? — репортери слабо посміхалися, вивчаючи хлопака перед ними.
Обладунки в нього і дійсно були вищої якості, але сама статура парубка виглядала навіть слабшою, ніж у них самих.
“Що не так з цим худорлявим тілом?”
“Він взагалі точно Гравець?”
“Не схожий він на Гравця, що стане покладатись на грубу фізичну силу. Він маг?”
“Чи він взагалі нормально харчується?”
Вони не мали наміру насміхатись, але не могли серйозно сприймати цього юнака. Аж раптом, один з репортерів помітив дещо, оглядаючи парубка:
— Га? Емблема на його списі... Це емблема Асоціації Гравців, чи не так?
— Вірно, вірно. То ти з Асоціації?
— Саме так, — відповів Джунхо.
— Оу, тоді ясно, — сказав репортер.
Він швидко перекинувся поглядами зі своїми колегами. Якщо вони використають цього сухорлявого молодика, то можливо таки створять ту саму сенсацію, яку так сильно жадають їх керівництва. Вони недбало ввімкнули свої мікрофони і почали говорити:
— О Боже, схоже, що тобі доводиться тягнути важку ношу на своїх плечах, не дивлячись на те, що ти виглядаєш так молодо.
— Б’юся об заклад, люди дивляться на тебе зверхньо через те, що ти з Асоціації.
— Не стикався з подібним, — сухо відповів Со Джунхо, а репортер поплескав його по плечу, намагаючись виглядати дружньо.
— Та годі тобі. Я кажу тобі це тільки тому, що ти нагадав мені мого молодшого брата, і через це я почуваюсь погано... Просто подумай про це. Тобі довелося брати таксі і самостійно їхати сюди, на край світу, щоб ввійти в цю моторошну Браму. Як тільки вони взагалі можуть ставитися подібним чином до своїх членів? Вірно я кажу, репортере Джан?
— І не кажи. Так ставитися до Гравців — неприпустимо. Якби ти був в Гільдії, то тобі б точно не довелося мати справу з подібним зверхнім відношенням.
— І дійсно! Не розумію, яким чином думає та Асоціація, відправляючи таку дитину до Незачищеної Брами...
“Ох...”
Обличчя Со Джунхо потемнішало, коли він спостерігав за жахливою грою репортерів. Він вже здогадався, якого типу статтю вони хочуть написати.
“Схоже, вони збираються випустити репортаж про те, як Асоціація примусила новачка піти до Незачищеної Брами”.
Брами були, самі по собі, бомбами уповільненої дії. Якщо ніхто не буде заходити до них протягом певного часу, то вони можуть перетворитись на Відкриту Браму. Відповідно, якщо це станеться, монстри, що населяють Браму, зможуть вийти зі свого виміру та наводнити Землю.
“Безпечні зони запобігають утворенню в них нових Брам, але вони аж ніяк не захищають від монстрів”.
Незачищені Брами були більмом на оці Асоціації, адже вони не могли змусити людей піти до подібної Брами, якщо ті того не хотіли. Через це журналісти таблоїдів постійно просували ідеї конспірологічних змов.
“Якщо в них вийде дістати якісь докази, то це однозначно стане справжньою сенсацією”.
Гільдії ж, в свою чергу, точно не упустять цей шанс, і розірвуть Асоціацію на шматочки, якщо з’являться хоча б чутки про те, що Асоціація примусово відправляє корейських Гравців до Брам на вірну смерть, замість того, щоб захищати їх і дбати про них.
“Що тоді, що зараз, ці нікчемні журналюги створюють купу проблем”.
Вони готові були відкидати в сторону факти і просувати тільки найгарячіші теми, не цікавлячись тим, наскільки воно відповідає дійсності. Вони не заслуговували називатися журналістами. Ці люди не мали ані моралі, ані об’єктивності. Со Джунхо зазвичай не визнавав їх справжніми журналістами. Він відкинув руку репортера зі свого плеча:
— Повинна бути межа тому, наскільки сильно ви можете зганьбити себе, як журналісти, — холодно пробурчав юнак.
Він ще навіть не ввійшов до Брами, але вже був виснажений. Со Джунхо помасажував свою потилицю.
— Чого? Кажи! Навіщо Асоціація прислала тебе сюди?
— Ти хочеш посилатися на п’яту поправку? Чи правильно я розумію, що на тебе чиниться тиск з боку Асоціації?
Безцеремонні журналісти продовжували тикати мікрофонами прямо в обличчя парубку, щоб спровокувати якусь реакцію. Джунхо, в кінці кінців, не витримав і насупився:
— Гей, йдіть до біса.
— ... Що?
Журналісти кліпали очима, здивовані раптовою нецензурною лексикою. Навіть високорангові Гравці не наважувалися робити собі ворога із преси. За виключенням декількох людей, всі інші зіркові Гравці стали такими саме завдяки пресі.
— М-ми журналісти, голос народу. Ти дійсно тільки що послав нас?
— Я поділився з тобою порадою, адже ти нагадуєш мені мого молодшого брата. І це так ти мені віддячуєш?
— Якщо ти і надалі будеш так поводитися, то твоя репутація буде абсолютно зруйнована! Ти що, не розумієш цього?
Розлючені репортери витріщалися на парубка, кричали на нього. Але Со Джунхо знаходив їх кумедними. В його очах вони виглядало доволі жалюгідно. Юнак активував малу частку своєї магічної сили і поглянув на людей, що оточили його:
— Журналісти? Я не бачу тут жодного такого, — коли з тіла хлопця вибухнула і розійшлася в сторони жахлива жага крові, всі репортери одразу ж здригнулися.
Хоча показник магічної сили у парубка і був доволі низьким, але, при цьому, він мав жагу крові людини, котра незліченну кількість разів знаходилася в ситуаціях, де на кону стояло життя. Цього було більш ніж достатньо для всіх цих простих свиней, які тільки і робили, що сиділи в своїх офісах.
“Угх... Як людські очі взагалі можуть бути такими...”
“Я просто намагався знайти якісь сенсаційні новини... Я не хочу вмирати!”
“Він що, зовсім божевільний?”
Репортери таблоїдів миттєво відступили, підібгавши хвости поміж ніг. Обличчя Со Джунхо все ще показувало велике роздратування:
— Ви мене бісите.
В роки його слави, жоден з журналістів не наважився б нести таку нісенітницю прямо перед ним, та і ніхто б не посмів перевіряти його ліцензію Гравця. Ті, хто переступав межу, одразу ж отримували величезну порцію критики зі сторони суспільства, а всі серйозні таблоїди закривали свої двері для них.
“Ах, я сумую за тими днями”.
Але тепер Со Джунхо починав все з нуля. Він тяжко зітхнув і зайшов до Брами.
Блакитний овал Брами одразу ж змінив свій колір на червоний, а репортери не встигли нічого зробити. Їх щелепи відвисли:
— Ч-чого?!
— Брама стала червоною... Він дійсно пішов туди.
— Серйозно? Він може там загинути, і при цьому він навіть не лишив ніяких останніх слів?
Їх ошелешення швидко перетворилось на лють:
— Цей панк дійсно пішов до Брами?
— Цей негідник!
— Це саме те, що ми повинні розказати суспільству. Необхідно донести людям правду про характер цього Со Джунхо!
— Він взагалі не знає, як проявляти повагу до старших... Чорт, от в мої дні...
Репортери ще продовжували проклинати молодика, перш ніж один з них почав спаковуватись:
— На сьогодні я все. Поїду додому.
— ... Га? Але ж, пане, чи ви не збираєтеся почекати, щоб подивитися, чи повернеться цей Гравець із Брами?
— Ти правда думаєш, що варто чекати на щось подібне? З чого б це? Ти дійсно вважаєш, що цей панк зможе зачистити Браму? — він хмикнув і подивився в сторону червоного овалу. — Цей малий виродок все одно помре всередині. Тож, чому я повинен чекати на це, витрачаючи свій час?
— Це правда... Процент успішних експедицій до Незачищених Брам занадто низький.
— Ймовірність повернення цього панка живим не просто низька, вона рівна нулю. Голова мого відділу не стане мене сварити за це.
Його слова переконали і всіх інших. Журналісти почали активно спаковувати свої речі. Частково, це було через те, що вони все ще були розлючені словами Со Джунхо.
— Давайте поїмо тушкованого м'яса на зупинці.
— Звучить чудово. Всі зараз в поганому настрої, тож можна і випити трохи.
Репортери сіли в свої машини і поїхали вибоїстою ґрунтовою дорогою. Останній з них, який сідав у машину, озирнувся на Браму:
“Але що, якщо я поїду звідси, а цей парубок дійсно зможе закрити цю Незачищену Браму?”
Він роздумував над цією ідеєю декілька секунд. Якщо так званий Со Джунхо дійсно впорається, то в журналіста вже, мабуть, ніколи не буде шансу взяти в нього інтерв’ю. Якщо цей Гравець зачистить Браму, то одразу ж стане зірковим і відомим Супер-новачком. Журналіст хмикнув до себе:
— Та бути того не може. Це ж не кіно якесь. [1]
Чоловік був абсолютно впевнений, що такого попросту не могло статися.
***
— А тут доволі гарно, — пробурмотів захоплено Со Джунхо, ввійшовши до Лефового Саду.
За своєю красою дане місце не поступалося садам Гантінгтонської бібліотеки в Америці. Великий сад містив в собі безліч різноманітних квітів, всіх форм і кольорів, що були в розпалі свого цвітіння.
Парубок оглянув мальовничі околиці:
— Гарне сміття.
Кожен, хто не знав нічого про Лефів, міг би заперечити: як можна такі прекрасні квіти називати “сміттям”?
Але варто було лише сісти Сонцю, як ці милі квіточки одразу ж перетворювалися на жахливих чудовиськ. Це і були Лефи — створіння, що маскувалися під виглядом квітів.
Юнак недбало змахнув списом пару разів:
— Порівнюючи зі списом, яким я зазвичай користувався раніше, цей... Цей реально поганий, — в кінці кінців, спис, яким він користувався раніше, був зброєю унікального класу.
Цей же спис мав доволі грубий дизайн, та ще і центр ваги був трохи збитий. Хоча Джунхо і вмів працювати з будь-яким видом зброї, все ж таки цей екземпляр важко було назвати гідним.
— Ну ладно, в решті решт, це просто в мене занадто завищені стандарти, — сказав він гордовито, елегантно крутнувши списа в руці.
Практикуючись останні декілька днів, він же звик до ваги даної зброї.
— Інформація про Браму.
[Лефовий Сад]
[Необхідний рівень: Рівень 5-10].
[Кількість Гравців в групі: До 4].
[Умови зачищення: Знищити всіх монстрів].
[Складність: Висока].
— Гм, — максимальна кількість Гравців, що могли разом зайти до Брами, складала чотири особи, тому Со Джунхо був, можливо, першим, хто кинув виклик цій Брамі самотужки.
“Навіть індійський Супер-новачок взяв з собою трьох своїх побратимів”.
А це означало, що їх командна робота повинна була б бути бездоганною. Факт того, що, в кінці кінців, вони все ж таки провалились, вказував на те, що вони, скоріше за все, нарвались на якусь смертельну пастку.
— Можливо, це...
Со Джунхо перевів свій погляд за сад, де побачив лабіринт, зі стінами заввишки десь три метри, зробленими з віток і лози.
“Напевно, там десь всередині і є та сама жахлива пастка”.
Со Джунхо спустився по брудній доріжці, акуратно йдучи, намагаючись не наступити ні на яку квітку, після чого усівся на лавці, що стояла посеред саду.
Тепер йому лишалося лише чекати, поки Лефовий Сад почне прокидатись.
— Добре, що я купив собі декілька електронних книг, — він вмостився зручніше на лавці та відкрив на своїй Віті фентезійну новелу, що завантажив раніше.
Хлопак продовжував спокійно насолоджуватись читанням, аж поки Сонце не почало сідати.
1. Оригінальна корейська фраза була “Це ж не новела якась”, але її було замінено на більш звичну для нас фразу про кіно.
Далі
Розділ 11 - Лефовий Сад (2)
Со Джунхо кинув погляд в бік Сонця, що норовило вже сховатись за обрій, і прибрав в сторону свою Віту. Потягнувшись, він нарешті встав: — Гм, схоже, що вони вже скоро покажуть себе. Лефи були монстрами, що виглядали, як квіти, проте, їх будова і структура абсолютно відрізнялася. Витончені пелюстки цих створінь зазвичай знаходились біля землі, тоді як стебла були спрямовані догори. Ці самі стебла звивались і перекручувались багато разів, в кінці кінців приймаючи людиноподібні форми. Ось такими були Лефи. — В нічній темряві вони дуже схожі на людей, — саме тому їх іноді називають квітковими привидами. [Настала ніч. Навичка “Мисливська Ніч (А)” активована]. [Всі показники Гравця підвищено на 10%]. [Ефективність усіх органів чуття підвищено]. Тільки-но відчуття Со Джунхо загострились, як він одразу закрив свої очі і зосередився на звуках, що оточували його, перевіряючи таким чином ефективність своїх тренувань. * Скр. Скр. * Юнак міг почути, як щось наче оберталось під землею. Протягом дня Лефи ховалися під землею, залишаючи над поверхнею одні лише свої квітки, щоб приманювати здобич. Саме тому парубок раніше обережно йшов ґрунтовою дорогою, намагаючись не наступити ні на який цвіт. “Якщо вдень бездумно підійти занадто близько до Лефа, або наступити на його квітку, то він одразу схопить тебе своїми лозами і затягне під землю”. Але це не означало, що вночі ставало хоч трохи безпечніше. Коли над горизонтом сходив місяць, Лефи вибиралися на поверхню, щоб власноруч полювати на здобич. — Лефи мають досить міцні і сильні стебла, а отже і дуже потужний захист... Але самі вони були досить повільні і мали одну очевидну слабкість — квітку, що росла в їх ногах. — Тільки двоє? Навіть для простого привітання це, мабуть, занадто мало, — очі Джунхо були закриті, але його загостренні відчуття надавали йому всю необхідну інформацію стосовно того, що коїлося навколо. “Один зліва, один справа”. Зосередившись на супротивниках, юнак сильніше стиснув держака свого списа та рвонув в сторону. * Шууш! * Леф махнув своєю рукою, неначе батогом, націлившись в парубка. “Наближається”. Тільки-но Джунхо відчув якісь коливання повітря, як одразу встромив списа в землю і, різко відштовхнувшись від нього, злетів до гори, наче якийсь стрибун із жердиною. * Вууш! * Таким рухом юнак намагався досягти двох цілей. По-перше, так він міг ідеально ухилитися від атаки Лефа, а по-друге... “Півтора метри”. Це дозволило йому опинитись на оптимальній відстані для атаки списом. Не досягнувши успіху в своєму нападі, Леф виявився зовсім беззахисним. * Вууш! * Приземлившись на землю, хлопак пригнувся і різко крутнув всім тілом, тримаючись за свого списа, і одразу завдав сильного удару ногою по Лефу, від чого той захитався і трохи позадкував. “Зараз!” Со Джунхо, не гаючи часу, кинувся вперед, зі всією своєю міццю врізавшись плечем в груди супротивника, від чого той не зміг втриматись на ногах і впав на землю. “Десь два метри назад”. Парубок розслаблено зробив декілька кроків назад, і в цей момент, прямо перед його стопами, в землю встромилися руки Лефа, наче це були якісь ножі. “А я сьогодні в гарній формі”. Молодик посміхнувся і змінив хват свого списа, тримаючи тепер середину його держака. В той же час його магічні ланцюги почали розігріватись. — Можливо, я не зможу повністю контролювати потужність цієї навички. В кінці кінців, це перший раз, коли я використовую її в реальному бої, — щойно він промовив ці слова, як температура навколо нього почала стрімко знижуватися. Крижана енергія огорнула вістря списа парубка, коли він відкрив свої очі. Вони нарешті звикли до темряви. — ... — Со Джунхо уважно оглянув свого списа. “Виглядає так саме, як і коли цю навичку використовувала Крижана Королева”. Звісно ж вона буде виглядати так само. В кінці кінців, ця сила належала їй. — Дивне відчуття. Неможливо описати словами це дивне почуття, коли ти відчуваєш в собі силу і енергію свого давнішнього ворога, з яким ти бився на смерть. “Годі з цією рефлексією. Час перевірити, чого воно варте”. Раніше юнак вже декілька разів активував навичку Морозу в тренувальній залі, але в нього досі не було можливості протестувати її на реальному монстрі. Це був перший раз, коли у нього нарешті з’явилась змога зобачити повну потужність цієї здібності. Леф, що лежав на землі, різко викинув вперед свої руки. Со Джунхо трохи пригнувся, ледве уникнувши несподіваної атаки, яка все ж таки зрізала кілька волосин на маківці хлопака. Біцепси Джунхо напружились. — Хоп! — в наступну мить спис пронизав повітря. Парубок двічі встромив свого списа в квітку, що росла в ногах Лефа. Щойно вістря вперше торкнулося пелюсток квітки, як ті одразу вкрилися кригою, яка почала швидко розповсюджуватися, в кінці кінців, покривши їх повністю. Вдаривши по замерзлим пелюсткам ще раз, Джунхо заставив їх розлетітися на купу дрібних шматочків. — ...! Леф не міг кричати, тому лише звивався від болю, наче риба в воді. [Ви здолали Лефа]. — ... Я вбив його? Вже? — голос юнака звучав невдоволено. Хоча він і зміг вразити слабке місце ворога, але ж чи Лефи не славились своєю неймовірною живучістю? Невже він і правда вбив його лише двома ударами? Він серйозно поглянув на вістря свого списа: “Це... Це навіть краще, ніж я очікував”. Заморозити квітку, щоб потім її швидко розбити — це був найкращий варіант боротьби з Лефами. “Але я не можу постійно використовувати цю навичку”. Протягом цієї короткої дуелі він витратив одну п’яту своєї магічної сили. “Наступного разу треба постаратися використовувати магічну силу більш економно”. Ефективність, звісно ж, також впаде, проте парубок зможе використовувати Мороз довше. Со Джунхо впорядкував свої думки і подивився в напрямку іншого Лефа. Той повільно наближався до нього скручуючи обидві руки в загострені вістря. — Подвійна зброя? Круто! Леф різко випростав вперед свої загострені руки, ніби підбадьорений отриманою похвалою. * Вууш! * Спис Со Джунхо рухався плавно, наче вода, блокуючи атаки ворога. Зброя Лефа була більш гострою і небезпечною, але Со Джунхо краще вправлявся зі списом. Не досягши успіху в своїй атаці, Леф одразу почав відступати назад. Але парубок не міг так просто упустити подібного шансу. Його руки швидко сковзнули до самого низу держака, після чого він різко крутнувся на місці і, використавши імпульс свого тіла, замахнувся списом. Після цього пролунав звук тріску, коли юнак вдарив списом по скроні Лефа, наче сокирою по дереву. — Як я і думав, він доволі міцний, — людина б миттєво померла від подібної атаки, але Леф, в свою чергу, лише трохи похитнувся. Монстра ця атака тільки більше розсердила, і він почав несамовито махати своїми загостреними руками в усі сторони. “Надто повільно”. Неважливо, наскільки сильними були Лефи, потужний удар в голову навіть для них не залишиться непоміченим. Монстр почав одразу втрачати свою енергію та швидкість, яку він демонстрував раніше. Со Джунхо легко ухилився від чергового удару і кинувся в контратаку. Він знову замахнувся своїм списом, в результаті влучивши в те ж саме місце на скроні. — Квітка не зможе вижити, якщо зламати її стебло, — він ще раз вдарив в те саме місце, приклавши в цей раз ще більше сили. Юнак продовжував бити Лефа по скроні. В кінці кінців, той більше не зміг витримувати цього, і його голова практична відірвалася від основного тіла, залишившись висіти на тонкій лозі. [Ви здолали Лефа]. Бій закінчився, і парубок огледівся по сторонах. Тривога почала закрадатися йому в душу. — ... Ну звісно. Це не могло закінчитися тільки з цими двома. В кінці кінців, це Незачищена Брама. Четверо нових Лефів вилізли з-під землі і почали наближатися до молодика. “Схоже, це хвилі монстрів”. Хвилі монстрів — явище, коли чудовиська безперервно прибували групами, наче припливні хвилі. — Цікаво, скільки тут буде цих хвиль. Со Джунхо розслаблено крутонув списа в руках, очікуючи наближення ворога. На його лобі не з’явилося все ще жодної краплини поту. *** В темному саді десятки гуманоїдних фігур когось переслідували. “Атака зліва, три ззаду, одна спереду...” Монстри нападали на юнака практично з усіх сторін. Обличчя Со Джунхо перекосилося, коли він спостерігав за всіма цими атаками, що були напрямлені прямо на нього. — Та заспокойтесь ви вже, кляті покидьки! — він вже не міг стримувати свої емоції. Парубок махнув правою рукою, в якій тримав списа, а ліву підняв догори. З його піднятої лівої руки тут же виріс і розрісся в сторони товстий, добре зроблений крижаний щит. В ту ж мить згори на хлопака почали сипатися атаки Лефів, наче кулі. Крижаний щит зміг заблокувати дванадцять атак, перш ніж розсипатись від отриманих пошкоджень. — Угх, — коли шматочки льоду від розбитого щита почали затуляти йому очі, Джунхо влив магічну силу в свої ноги і підскочив повище. Це було нехарактерно для нього, адже зазвичай він намагався обережно і економно використовувати свою магічну силу, але цього разу справи були настільки погані, що в нього не лишалось іншого вибору. Коли хлопак злетів в повітря, на нього одразу ж напав інший Леф, що вичікував в засідці. Джунхо намагався ухилитися від атак ворога, але той все ж таки зачепив його ліве плече і правий бік. Кров хлинула з тіла парубка. — А це що за довбаний стиль нападу? Коли перші двійко Лефів з’явились перед Джунхо, він лише пирхнув. Коли потім прийшли четверо Лефів, парубок продовжував посміхатись. Але коли після цього по його душу прийшли восьмеро Лефів, йому вже було зовсім не до сміху. “Ви... Ви ж не хочете сказати, що число Лефів в хвилях реально буде постійно подвоюватись?” На жаль, він мав рацію. “Чорт забирай, чому я завжди правий стосовно таких речей?” В четвертій хвилі вже було шістнадцять Лефів. Коли він хотів бодай трохи перепочити після битви з ними, одразу ж з’явилися наступні тридцять два чудовиська, на даючи йому і хвилини спокою. — Хаа, хаа... — після двох годин постійних боїв дихання парубка стало важким і грубим. Якщо б він не приділяв багато уваги своїй стійкості на тренуваннях, то, напевно, не зміг би протриматись стільки часу. “Не можу повірити, що мене загнали в кут якісь нещасні Лефи. Коли повернусь назад, то подвою час тренувань!” Со Джунхо взяв себе в руки і оглянув місцевість. За іронією долі, коли його ментальна і психічна стійкість вже почали наближатись до своїх лімітів, його бойові інстинкти і відчуття стали більш гострими, неначе вони заповнювали собою якісь маленькі тріщини, що почали з’являтись на тілі парубка. — ... Ф’ю, — завдяки цьому, він зміг швидко позбавитись всіх зайвих думок, а його концентрація стала такою гострою, що о неї можна було порізатись. Якщо він розслабиться бодай на секунду, то його голова тієї ж митті відокремиться від останнього тіла. “Вони наближаються”. Тіло юнака рухалося швидко, а самі рухи були максимально акуратними і чіткими, що дозволяло економити свою стійкість. Парубок вправно ухилявся від усіх атак, що дощем сипалися на нього. Звісно ж, не в його стилі було просто ухилятися та запобігати атак. * Вууш! * Він різко махнув своїм списом, вклавши в цей замах всю свою силу, швидкість і лють. Голови чотирьох Лефів тієї ж митті злетіли в повітря. — Угх! Звісно ж, на цю атаку довелося витратити також і частину магічної сили, від чого обличчя юнака помітно зблідло. Тим не менш, лишалося ще п’ятнадцять Лефів. — ... Продовжимо. В парубка не лишалося іншого вибору. Йому потрібно було продовжувати битися, якщо він не хотів померти. Держак списа був слизьким від поту, але юнак тримав його міцно. Це повинно було зайняти чимало часу, але він мав вбити їх усіх. “Якщо я зараз втечу до того кущового лабіринту, то, можливо, зможу знайти можливість перевести дихання і хоч трохи відпочити...” Але залишалось невідомим, які пастки і небезпеки чекали на нього там. Крім того, щойно він зайде до лабіринту, як йому доведеться битися з ворогами в доволі компактному просторі. Це було б чудовим варіантом для Лефів, адже вони мали серйозний захист і довгі лози, якими могли атакувати. “Ні, я маю розібратися з ними тут, чого б це не було варто”. Сповнений рішучості, Со Джунхо різко вдихнув і відірвався від землі: — Хаа! Дві третини його магічної сили, яка ще лишалася в тілі, миттєво спорожнились. Юнак вирішив відмовитися від економного використання своєї магії, зосередившись на максимізації своєї руйнівної сили. Сяйво місяця відбилося від застиглого вістря списа. “Тридцять секунд. Це все, що в мене є”. Він не міг підтримувати такий стан свого тіла більше цього часу. Не вагаючись ані секунди, Со Джунхо ринувся вперед. Підсилений Морозом спис вже не міг вважатися звичайною зброєю — настільки він був гострим. Тіла Лефів розрізалися, немов масло. Парубок безперестанку атакував всіх ворогів, котрі потрапляли в поле його зору. “... Вони не можуть атакувати, поки ухиляються від моїх атак”. Техніка юнака була неймовірно потужною, але в нього не було багато часу. Лишилося лише двадцять п’ять, хоча ні, двадцять чотири секунди. В одну мить Со Джунхо прийняв сміливе рішення: "Віддай плоть, щоб розрубати кістку". Юнак був готовий пожертвувати чимось, але при цьому отримати значно більшу вигоду. Парубок рвонув вперед, дозволяючи атакам ворога досягати його тіла, якщо вони не були фатальними. Кров почала литись з ран на його руках, ногах, спині. Але, протягом своїх безрозсудних атак, він таки зміг прикінчити дев’ятьох Лефів. — Хаа... Хаа... Хаа... Будь-хто був би в захваті від здібностей і технік, що демонстрував юнак, але, на жаль, тут не було нікого, хто міг би насолодитись даним видовиськом. Після завершення цього неймовірного подвигу, все тіло Джунхо, з голови до п’ят, було повністю вкрито кров’ю і потом. * Крр. * Тремтячою рукою парубок заморозив одну зі своїх ран: “Сподіваюсь, це хоч трохи зупинить кровотечу”. Залишилось ще шестеро Лефів. На своєму язику юнак відчував солоний присмак поту, а його руки і ноги безперестанку тремтіли. Але він відмовлявся втрачати надію. “В мене є... Вісник Весни. Якщо я ще трохи протримаюсь, то обов’язково зможу перемогти”. “Вісник Весни” збільшував швидкість відновлення магічної сили і стійкості в шість разів. Лефи ринули на хлопака з шести різних напрямів, а Со Джунхо, в цю мить, ще сильніше стиснув держака свого списа. — ... Що ж, продовжимо. Неначе зрозумівши слова парубка, монстри одразу ж атакували його.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!