Со Джунхо кинув погляд в бік Сонця, що норовило вже сховатись за обрій, і прибрав в сторону свою Віту. Потягнувшись, він нарешті встав:
— Гм, схоже, що вони вже скоро покажуть себе.
Лефи були монстрами, що виглядали, як квіти, проте, їх будова і структура абсолютно відрізнялася. Витончені пелюстки цих створінь зазвичай знаходились біля землі, тоді як стебла були спрямовані догори. Ці самі стебла звивались і перекручувались багато разів, в кінці кінців приймаючи людиноподібні форми. Ось такими були Лефи.
— В нічній темряві вони дуже схожі на людей, — саме тому їх іноді називають квітковими привидами.
[Настала ніч. Навичка “Мисливська Ніч (А)” активована].
[Всі показники Гравця підвищено на 10%].
[Ефективність усіх органів чуття підвищено].
Тільки-но відчуття Со Джунхо загострились, як він одразу закрив свої очі і зосередився на звуках, що оточували його, перевіряючи таким чином ефективність своїх тренувань.
* Скр. Скр. *
Юнак міг почути, як щось наче оберталось під землею.
Протягом дня Лефи ховалися під землею, залишаючи над поверхнею одні лише свої квітки, щоб приманювати здобич. Саме тому парубок раніше обережно йшов ґрунтовою дорогою, намагаючись не наступити ні на який цвіт.
“Якщо вдень бездумно підійти занадто близько до Лефа, або наступити на його квітку, то він одразу схопить тебе своїми лозами і затягне під землю”.
Але це не означало, що вночі ставало хоч трохи безпечніше. Коли над горизонтом сходив місяць, Лефи вибиралися на поверхню, щоб власноруч полювати на здобич.
— Лефи мають досить міцні і сильні стебла, а отже і дуже потужний захист...
Але самі вони були досить повільні і мали одну очевидну слабкість — квітку, що росла в їх ногах.
— Тільки двоє? Навіть для простого привітання це, мабуть, занадто мало, — очі Джунхо були закриті, але його загостренні відчуття надавали йому всю необхідну інформацію стосовно того, що коїлося навколо.
“Один зліва, один справа”.
Зосередившись на супротивниках, юнак сильніше стиснув держака свого списа та рвонув в сторону.
* Шууш! *
Леф махнув своєю рукою, неначе батогом, націлившись в парубка.
“Наближається”.
Тільки-но Джунхо відчув якісь коливання повітря, як одразу встромив списа в землю і, різко відштовхнувшись від нього, злетів до гори, наче якийсь стрибун із жердиною.
* Вууш! *
Таким рухом юнак намагався досягти двох цілей. По-перше, так він міг ідеально ухилитися від атаки Лефа, а по-друге...
“Півтора метри”.
Це дозволило йому опинитись на оптимальній відстані для атаки списом. Не досягнувши успіху в своєму нападі, Леф виявився зовсім беззахисним.
* Вууш! *
Приземлившись на землю, хлопак пригнувся і різко крутнув всім тілом, тримаючись за свого списа, і одразу завдав сильного удару ногою по Лефу, від чого той захитався і трохи позадкував.
“Зараз!”
Со Джунхо, не гаючи часу, кинувся вперед, зі всією своєю міццю врізавшись плечем в груди супротивника, від чого той не зміг втриматись на ногах і впав на землю.
“Десь два метри назад”.
Парубок розслаблено зробив декілька кроків назад, і в цей момент, прямо перед його стопами, в землю встромилися руки Лефа, наче це були якісь ножі.
“А я сьогодні в гарній формі”.
Молодик посміхнувся і змінив хват свого списа, тримаючи тепер середину його держака. В той же час його магічні ланцюги почали розігріватись.
— Можливо, я не зможу повністю контролювати потужність цієї навички. В кінці кінців, це перший раз, коли я використовую її в реальному бої, — щойно він промовив ці слова, як температура навколо нього почала стрімко знижуватися.
Крижана енергія огорнула вістря списа парубка, коли він відкрив свої очі. Вони нарешті звикли до темряви.
— ... — Со Джунхо уважно оглянув свого списа.
“Виглядає так саме, як і коли цю навичку використовувала Крижана Королева”.
Звісно ж вона буде виглядати так само. В кінці кінців, ця сила належала їй.
— Дивне відчуття.
Неможливо описати словами це дивне почуття, коли ти відчуваєш в собі силу і енергію свого давнішнього ворога, з яким ти бився на смерть.
“Годі з цією рефлексією. Час перевірити, чого воно варте”.
Раніше юнак вже декілька разів активував навичку Морозу в тренувальній залі, але в нього досі не було можливості протестувати її на реальному монстрі. Це був перший раз, коли у нього нарешті з’явилась змога зобачити повну потужність цієї здібності.
Леф, що лежав на землі, різко викинув вперед свої руки. Со Джунхо трохи пригнувся, ледве уникнувши несподіваної атаки, яка все ж таки зрізала кілька волосин на маківці хлопака. Біцепси Джунхо напружились.
— Хоп! — в наступну мить спис пронизав повітря.
Парубок двічі встромив свого списа в квітку, що росла в ногах Лефа. Щойно вістря вперше торкнулося пелюсток квітки, як ті одразу вкрилися кригою, яка почала швидко розповсюджуватися, в кінці кінців, покривши їх повністю. Вдаривши по замерзлим пелюсткам ще раз, Джунхо заставив їх розлетітися на купу дрібних шматочків.
— ...!
Леф не міг кричати, тому лише звивався від болю, наче риба в воді.
[Ви здолали Лефа].
— ... Я вбив його? Вже? — голос юнака звучав невдоволено.
Хоча він і зміг вразити слабке місце ворога, але ж чи Лефи не славились своєю неймовірною живучістю? Невже він і правда вбив його лише двома ударами?
Він серйозно поглянув на вістря свого списа:
“Це... Це навіть краще, ніж я очікував”.
Заморозити квітку, щоб потім її швидко розбити — це був найкращий варіант боротьби з Лефами.
“Але я не можу постійно використовувати цю навичку”.
Протягом цієї короткої дуелі він витратив одну п’яту своєї магічної сили.
“Наступного разу треба постаратися використовувати магічну силу більш економно”.
Ефективність, звісно ж, також впаде, проте парубок зможе використовувати Мороз довше. Со Джунхо впорядкував свої думки і подивився в напрямку іншого Лефа. Той повільно наближався до нього скручуючи обидві руки в загострені вістря.
— Подвійна зброя? Круто!
Леф різко випростав вперед свої загострені руки, ніби підбадьорений отриманою похвалою.
* Вууш! *
Спис Со Джунхо рухався плавно, наче вода, блокуючи атаки ворога.
Зброя Лефа була більш гострою і небезпечною, але Со Джунхо краще вправлявся зі списом. Не досягши успіху в своїй атаці, Леф одразу почав відступати назад. Але парубок не міг так просто упустити подібного шансу. Його руки швидко сковзнули до самого низу держака, після чого він різко крутнувся на місці і, використавши імпульс свого тіла, замахнувся списом.
Після цього пролунав звук тріску, коли юнак вдарив списом по скроні Лефа, наче сокирою по дереву.
— Як я і думав, він доволі міцний, — людина б миттєво померла від подібної атаки, але Леф, в свою чергу, лише трохи похитнувся.
Монстра ця атака тільки більше розсердила, і він почав несамовито махати своїми загостреними руками в усі сторони.
“Надто повільно”.
Неважливо, наскільки сильними були Лефи, потужний удар в голову навіть для них не залишиться непоміченим. Монстр почав одразу втрачати свою енергію та швидкість, яку він демонстрував раніше. Со Джунхо легко ухилився від чергового удару і кинувся в контратаку. Він знову замахнувся своїм списом, в результаті влучивши в те ж саме місце на скроні.
— Квітка не зможе вижити, якщо зламати її стебло, — він ще раз вдарив в те саме місце, приклавши в цей раз ще більше сили.
Юнак продовжував бити Лефа по скроні. В кінці кінців, той більше не зміг витримувати цього, і його голова практична відірвалася від основного тіла, залишившись висіти на тонкій лозі.
[Ви здолали Лефа].
Бій закінчився, і парубок огледівся по сторонах. Тривога почала закрадатися йому в душу.
— ... Ну звісно. Це не могло закінчитися тільки з цими двома. В кінці кінців, це Незачищена Брама.
Четверо нових Лефів вилізли з-під землі і почали наближатися до молодика.
“Схоже, це хвилі монстрів”.
Хвилі монстрів — явище, коли чудовиська безперервно прибували групами, наче припливні хвилі.
— Цікаво, скільки тут буде цих хвиль.
Со Джунхо розслаблено крутонув списа в руках, очікуючи наближення ворога. На його лобі не з’явилося все ще жодної краплини поту.
***
В темному саді десятки гуманоїдних фігур когось переслідували.
“Атака зліва, три ззаду, одна спереду...”
Монстри нападали на юнака практично з усіх сторін. Обличчя Со Джунхо перекосилося, коли він спостерігав за всіма цими атаками, що були напрямлені прямо на нього.
— Та заспокойтесь ви вже, кляті покидьки! — він вже не міг стримувати свої емоції.
Парубок махнув правою рукою, в якій тримав списа, а ліву підняв догори.
З його піднятої лівої руки тут же виріс і розрісся в сторони товстий, добре зроблений крижаний щит. В ту ж мить згори на хлопака почали сипатися атаки Лефів, наче кулі.
Крижаний щит зміг заблокувати дванадцять атак, перш ніж розсипатись від отриманих пошкоджень.
— Угх, — коли шматочки льоду від розбитого щита почали затуляти йому очі, Джунхо влив магічну силу в свої ноги і підскочив повище.
Це було нехарактерно для нього, адже зазвичай він намагався обережно і економно використовувати свою магічну силу, але цього разу справи були настільки погані, що в нього не лишалось іншого вибору.
Коли хлопак злетів в повітря, на нього одразу ж напав інший Леф, що вичікував в засідці. Джунхо намагався ухилитися від атак ворога, але той все ж таки зачепив його ліве плече і правий бік. Кров хлинула з тіла парубка.
— А це що за довбаний стиль нападу?
Коли перші двійко Лефів з’явились перед Джунхо, він лише пирхнув. Коли потім прийшли четверо Лефів, парубок продовжував посміхатись. Але коли після цього по його душу прийшли восьмеро Лефів, йому вже було зовсім не до сміху.
“Ви... Ви ж не хочете сказати, що число Лефів в хвилях реально буде постійно подвоюватись?”
На жаль, він мав рацію.
“Чорт забирай, чому я завжди правий стосовно таких речей?”
В четвертій хвилі вже було шістнадцять Лефів. Коли він хотів бодай трохи перепочити після битви з ними, одразу ж з’явилися наступні тридцять два чудовиська, на даючи йому і хвилини спокою.
— Хаа, хаа... — після двох годин постійних боїв дихання парубка стало важким і грубим.
Якщо б він не приділяв багато уваги своїй стійкості на тренуваннях, то, напевно, не зміг би протриматись стільки часу.
“Не можу повірити, що мене загнали в кут якісь нещасні Лефи. Коли повернусь назад, то подвою час тренувань!”
Со Джунхо взяв себе в руки і оглянув місцевість. За іронією долі, коли його ментальна і психічна стійкість вже почали наближатись до своїх лімітів, його бойові інстинкти і відчуття стали більш гострими, неначе вони заповнювали собою якісь маленькі тріщини, що почали з’являтись на тілі парубка.
— ... Ф’ю, — завдяки цьому, він зміг швидко позбавитись всіх зайвих думок, а його концентрація стала такою гострою, що о неї можна було порізатись.
Якщо він розслабиться бодай на секунду, то його голова тієї ж митті відокремиться від останнього тіла.
“Вони наближаються”.
Тіло юнака рухалося швидко, а самі рухи були максимально акуратними і чіткими, що дозволяло економити свою стійкість. Парубок вправно ухилявся від усіх атак, що дощем сипалися на нього.
Звісно ж, не в його стилі було просто ухилятися та запобігати атак.
* Вууш! *
Він різко махнув своїм списом, вклавши в цей замах всю свою силу, швидкість і лють. Голови чотирьох Лефів тієї ж митті злетіли в повітря.
— Угх!
Звісно ж, на цю атаку довелося витратити також і частину магічної сили, від чого обличчя юнака помітно зблідло. Тим не менш, лишалося ще п’ятнадцять Лефів.
— ... Продовжимо.
В парубка не лишалося іншого вибору. Йому потрібно було продовжувати битися, якщо він не хотів померти.
Держак списа був слизьким від поту, але юнак тримав його міцно. Це повинно було зайняти чимало часу, але він мав вбити їх усіх.
“Якщо я зараз втечу до того кущового лабіринту, то, можливо, зможу знайти можливість перевести дихання і хоч трохи відпочити...”
Але залишалось невідомим, які пастки і небезпеки чекали на нього там. Крім того, щойно він зайде до лабіринту, як йому доведеться битися з ворогами в доволі компактному просторі. Це було б чудовим варіантом для Лефів, адже вони мали серйозний захист і довгі лози, якими могли атакувати.
“Ні, я маю розібратися з ними тут, чого б це не було варто”.
Сповнений рішучості, Со Джунхо різко вдихнув і відірвався від землі:
— Хаа!
Дві третини його магічної сили, яка ще лишалася в тілі, миттєво спорожнились.
Юнак вирішив відмовитися від економного використання своєї магії, зосередившись на максимізації своєї руйнівної сили. Сяйво місяця відбилося від застиглого вістря списа.
“Тридцять секунд. Це все, що в мене є”.
Він не міг підтримувати такий стан свого тіла більше цього часу. Не вагаючись ані секунди, Со Джунхо ринувся вперед.
Підсилений Морозом спис вже не міг вважатися звичайною зброєю — настільки він був гострим. Тіла Лефів розрізалися, немов масло. Парубок безперестанку атакував всіх ворогів, котрі потрапляли в поле його зору.
“... Вони не можуть атакувати, поки ухиляються від моїх атак”.
Техніка юнака була неймовірно потужною, але в нього не було багато часу. Лишилося лише двадцять п’ять, хоча ні, двадцять чотири секунди.
В одну мить Со Джунхо прийняв сміливе рішення:
"Віддай плоть, щоб розрубати кістку".
Юнак був готовий пожертвувати чимось, але при цьому отримати значно більшу вигоду.
Парубок рвонув вперед, дозволяючи атакам ворога досягати його тіла, якщо вони не були фатальними. Кров почала литись з ран на його руках, ногах, спині. Але, протягом своїх безрозсудних атак, він таки зміг прикінчити дев’ятьох Лефів.
— Хаа... Хаа... Хаа...
Будь-хто був би в захваті від здібностей і технік, що демонстрував юнак, але, на жаль, тут не було нікого, хто міг би насолодитись даним видовиськом. Після завершення цього неймовірного подвигу, все тіло Джунхо, з голови до п’ят, було повністю вкрито кров’ю і потом.
* Крр. *
Тремтячою рукою парубок заморозив одну зі своїх ран:
“Сподіваюсь, це хоч трохи зупинить кровотечу”.
Залишилось ще шестеро Лефів. На своєму язику юнак відчував солоний присмак поту, а його руки і ноги безперестанку тремтіли. Але він відмовлявся втрачати надію.
“В мене є... Вісник Весни. Якщо я ще трохи протримаюсь, то обов’язково зможу перемогти”.
“Вісник Весни” збільшував швидкість відновлення магічної сили і стійкості в шість разів. Лефи ринули на хлопака з шести різних напрямів, а Со Джунхо, в цю мить, ще сильніше стиснув держака свого списа.
— ... Що ж, продовжимо.
Неначе зрозумівши слова парубка, монстри одразу ж атакували його.
Далі
Розділ 12 - Лефовий Сад (3)
Темрява почала відступати. Світанок омив сад своїм ранковим світлом. — Боже... Як же я втомився, — промені Сонця торкнулися обличчя юнака, що лежав неба прямо на одній з клумб. — Хоп. Він повільно підвівся. Використовуючи спис в якості тростини, він встав на ноги і незграбно змахнув бруд зі свого заду. З вимученим обличчям він озирнувся навколо: — ... Якби я облажався, то це і стало б моєю могилою. Сад все ще був усіяний слідами нічної запеклої битви. В цю мить з’явилось системне сповіщення: [Ви успішно зачистили Браму “Лефовий Сад”]. — ... Гм, — замість того, щоб радіти, Со Джунхо підозріло насупився. Умовою зачищення Брами було знищення всіх монстрів. Звісно, розібратися з шістдесятьма чотирма Лефами в останній хвилі було не просто... “Але не для групи з чотирьох Гравців”. Не так вже й складно повинно було б бути кожному прикінчити по п’ятнадцять монстрів. Парубок погладив своє підборіддя, занурений в свої думки. “Я продивився інформацію стосовно всіх ста вісімдесяти шести Гравців, що заходили в цю Браму за останні дев’ять років...” Більшість з них були зеленими новачками, але ж серед них був і супер-зірка Індії. “Якщо інформація не була невірною, то він один міг би розібратися з сорока Лефами”. Якщо останні троє не були зовсім безпорадними, то їх команда повинна була б без проблем зачистити цю Браму. — Чому ж тоді вони не впорались? Со Джунхо відчував, що щось упускає. Його брови ще більше насупились. [В якості винагороди ви отримали кроваву квітку]. [Ваш рівень підвищено]. [Ваш рівень підвищено]. [Всі показники Гравця збільшено на 2 одиниці]. [5 очок сили було відновлено]. [Брама автоматично закриється за одну годину]. Сповіщення заполонили поле зору хлопака. Очі Со Джунхо широко розплющились. — ... Га? Він не очікував багато від винагороди за закриття цієї Брами, адже Брами такого рівня рідко могли запропонувати щось надзвичайне. Але кровава квітка? Посмішка розплилася по обличчю юнака: “А мені щастить”. Ймовірність появи кровавої квітки в Брамі була дуже низькою. Крім того, ця квітка могла зацвісти тільки поглинаючи людську кров. Саме тому її і називали кровавою квіткою. Со Джунхо не раз чув плітки стосовно неї, але це був перший раз, коли він побачив її на власні очі. — Інформація про об’єкт, — пробурмотів він, витягнувши квітку з інвентарю. Тут же перед хлопаком з’явилося голографічне вікно: [Кровава квітка]. [Клас: Рідкий]. [Опис: Специфічна рослина, яка, живлячись людською кров’ю, набуває особливих властивостей. Ефект від поглинання даної квітки залежить від кількості її пелюсток]. [Ефект: Збільшує показник магічної сили на одну одиницю при поглинанні кожної пелюстки]. Со Джунхо сердечно розсміявся, а його обличчя витягнулося, як у статуї Будди. Він відчував, що зараз був би навіть не проти поспілкуватись з тими журналістами, яких він зустрів у Брами. “Наскільки я знаю, кроваві квітки можуть виростити одну пелюстку приблизно за рік...” Дана Брама вперше з’явилася дев’ять років назад, але квітка мала всього лише сім пелюсток. Можливо, вона почала квітнути не одразу. — Що ж, я приймаю цей приємний подарунок. Дякую за частування, — парубок одразу ж відправив цілу квітку до рота. Огидний присмак крові миттєво покрив його язик. [Показник магічної сили збільшено на 1]. [Показник магічної сили збільшено на 1]. [Показник магічної... ... Со Джунхо прицмокнув язиком, доїдаючи пелюстки: — ... На смак — та ще гидота, але я б ще одну таку з’їв, якби була можливість, — винагорода за з’їдання цієї рослини була більше ніж достатньою. — Так, тепер мої показники... Вікно статусу. [Со Джунхо] [Рівень: 9] [Титули: Вісник Весни] [Сила: 34]. [Стійкість: 35]. [Швидкість: 39]. [Магія: 37]. Хоча він і провів цілу ніч, безперестанку вбиваючи Лефів, і, в кінці кінців, зачистив Браму, його рівень виріс лише чотири рази. Все це пояснювалося тим, що чим вище в тебе був рівень, тим більше ЕХР тобі було потрібно для його підняття. “Отже, всі мої показники піднялись на чотири одиниці... Більше того, я отримав сім додаткових одиниць магічної сили за поглинання кровавої квітки”. Якщо підсумувати, то за одну ніч магічна сила хлопака зросла на одинадцять одиниць. — Гадаю, деякий час можна тепер не переживати стосовно моєї магічної сили, — наступна битва тепер буде значно легшою. Со Джунхо посміхнувся і повернувся в сторону: — Що ж, тепер, коли я зачистив Браму... Час позбирати їх ядра. Він обійшов трупи Лефів, швидко збираючи їх ядра і закидуючи їх до свого інвентарю. Закінчивши, він одразу попрямував до лабіринту, а не виходу. Зблизька той виявився набагато більшим, ніж здалеку. “Тоді я думав, що висота його стін десь три метри, але схоже, що насправді тут не менше п’яти”. Подібна висота стін робила цей лабіринт ще страшнішим. В цей момент навколо вже панував ранок, але юнаку було цікаво, як би він почувався, коли б йому довелося битись з Лефами в цьому лабіринті. Со Джунхо зрадів, що все-таки не прийняв рішення спробувати втекти від монстрів сюди. Увійшовши до лабіринту, Со Джунхо активував свою навичку Морозу, лишаючи льодяний слід на ґрунті за собою, щоб не заблукати. Вся земля в лабіринті була вкрита різноманітною зброєю і різним спорядженням. Парубок швидко пробігся очима по всьому цьому: “Цей — старий, цей — поламаний... Зажди-но, а це що? Тут взагалі вже квіти виросли всередині броні”. В кінці кінців, ніщо не змогло зацікавити юнака. Повернувши на інший шлях, він затамував подих: — Гм... Хлопак побачив людський скелет, притулений до стіни. Рядом з цим скелетом на землі лежали записна книжка і лук. — ... Знайшов, — саме це юнак і шукав. Со Джунхо повільно підійшов до стіни, бережно піднявши лук. Той вже встиг покритись пилом, але це все ще був абсолютно неушкоджений, високоякісний лук. “Отже, це і є Штормовий Метелик”. Штормовий Метелик був названий так тому, що стріли, які він випускав, летіли запаморочливо, за дивними траєкторіями, неначе метелик, а різкі вітри, які викликали його стріли, були схожі на бурю чи шторм. — Він, звісно ж, поступається “Останньому Горизонту”, який знайшли в якихось старовинних руїнах на Другому Поверсі... Але це все одно дуже добрий лук. Останній Горизонт був снайперським луком. Казали, що стріли, випущені з нього, можуть досягати, як не важко здогадатись з його назви, самісенького горизонту. Проте, наразі цей лук знаходився в руках Біса, який був одержимий колекціонуванням луків, тож Со Джунхо не сильно переймався цим питанням. Парубок ще декілька секунд дивився на лук, після чого підняв очі. Він вже здогадався, кому належав цей скелет: — ... Тушар Віші, — молода зірка, супер-новачок з Індії. Со Джунхо тихо помолився за нього. — Дякую. Якби Тушар був злою і жадібною людиною, то перед смертю він поклав би Штормового Метелика до свого інвентарю. Якби він це зробив, то цей рідкісний лук зникнув би назавжди. Але він цього не зробив... — Гадаю, про причину цього можна дізнатись, якщо прочитати записну книжку, — Со Джунхо обережно відкрив старий, пошарпаний блокнот. Вміст був написаний акуратною і охайною англійською мовою. — Це... щоденник. Всередині блокноту була описана вся історія цього молодого Гравця, Тушара Віші. *** Записи в щоденнику були позначені датами і часом, коли вони були написані. “7 квітня, 2044. 12:40. Я отримав запит на зачищення Лефового Саду в Кореї. Винагороду запропонували просто-таки неймовірну для такого молодого Гравця 10-ого рівня, як я. Всі навколо кажуть мені передумати, але я не можу упустити таку можливість”. “23 квітня, 2044. 16:12. Я нервую. Ми відправимось до Лефового Саду вже завтра. На тренуваннях всі мої стріли потрапляють прямо в яблучко. В мене гарне передчуття стосовно нашої експедиції”. “24 квітня, 2044. 11:37. Ми нарешті ввійшли до Брами. Мої напарники по команді — товариші, з якими я завжди бився разом, спиною до спини, починаючи ще з 1-ого рівня. Ми розвідали околиці. Тут дуже гарно. Навіть не віриться, що ми всередині Брами”. “24 квітня, 2044. 20:33. Коли Сонце сіло, з землі почали вилізати квіткові привиди. Паттерн цієї Брами — хвилі монстрів. В першій хвилі було 8 Лефів. Ми жартували і сміялись, поки розбирались з ними. Але в другій хвилі було вже 16 Лефів. В третій було 32. Коли в четвертій хвилі на нас напали вже 64 Лефи, ми не витримали і побігли до лабіринту. Якщо ми зможемо вбити цих монстрів, я дуже сподіваюсь, що в наступній хвилі не буде 128 цих чудовиськ. Чорт забирай, це просто якась божевільна Брама”. “25 квітня, 2044. 5:29. Світанок тут доволі яскравий. Якось ми таки змогли пережити цю ніч. Лефи, що переслідували нас, сховались назад в землю. Але один з моїх товаришів загинув від надмірної втрати крові. ... Ми зробили могилу і поховали його. Клянуся, це була найдовша ніч в моєму житті”. “25 квітня, 2044. 19:12. Сонце вже скоро сяде. Сподіваюсь, я зможу завтра написати сюди щось це. О великий Шиво, Бог руйнування, дай мені сили”. “26 квітня, 2044. 14:48 Я звалився, щойно битва закінчилась. Я ледве відчуваю свої пальці: мені навіть ручку тримати важко. Ми добили тих Лефів, що лишились з минулої хвилі. Але п’ята хвиля почалась одразу після цього, і в ній дійсно було 128 Лефів. Я не перебільшую, там реально було 128 цих потвор. Ми мало не вмерли, поки бились з ними, але все ще 40 з них лишились живими. Як зайде Сонце, то я навіть сам зможу розібратись з ними. Завтра ми вже зможемо нарешті лишити цю прокляту Браму позаду. ... Там же не буде шостої хвилі, чи не так?..” “26 квітня, 2044. 17:02. Трясця! Цей виродок! Один з моїх напарників виявився Бісом! Як він зміг провести нас? Він атакував мене ззаду. Я вбив цю паскуду, але він серйозно ранив мою ліву долоню, поки ми бились. Я зовсім не відчуваю свою ліву руку. І більше я не можу тримати лука. Моя остання напарниця почула звуки битви і одразу прибігла до мене. Її обличчя моментально зблідло, коли вона все побачила... Тепер лишились тільки ми вдвох. Переживаю за те, що трапиться вночі”. Очі Со Джунхо пом’якшали, виражаючи сум, коли він читав щоденник. Наступні записи були написані нерівним почерком. Можна було відчути поспіх в цих рядках. “26 квітня, 2044. 18:58. Я біг, не озираючись. Моя напарниця билась за нас двох, через мою рану. Але, в кінці кінців, вона загинула. Чорт! Чорт! Сльози не зупиняються. Мені страшно. Що мені робити? Мені так страшно... Все моє тіло тремтить. Коли я зупинився, то знайшов себе загнаним в глухий кут. По дорозі я також вступив в одну із пасток, тож тепер ще і нога кровоточить. Тримати очі відкритими все складніше і складніше. Схоже, що це і буде моя могила. ... Я вже чую, як наближаються Лефи. Вони все ближче. Якщо хтось знайде цей щоденник, будь ласка, перекажіть нашим сім’ям, що нам дуже шкода...” Схоже, що Лефам потрібно було більше часу, щоб знайти його, оскільки записи в щоденнику не закінчились, а продовжились далі. Со Джунхо здогадався про це, тому що почерк далі був ще більш нерозбірливим і грубим, а самі записи були сповнені ненависті і гніву. Навіть дата і час більше не вказувались. “Якщо я виживу, то вб’ю всіх цих клятих виродків, Бісів. Вони — справжня ракова пухлина нашого світу! О великий Шиво, відправ всіх цих грішників до пекла. За це я готов віддати свою душу. Хто-небудь, будь-хто, помстіться за цього нещасного воїна”. Після цього декілька сторінок були переповнені безсенсовними прокляттями. Але на останній сторінці тон написання знову змінився. Було схоже, що це писала людина з чистим розумом, яка вже була готова прийняти смерть. Почерк знову був акуратним і витонченим. “27 квітня, 2044. 00.01. Я все ще живий. Я відкладаю в сторону щоденник з ручкою і знову візьмусь за лук. Навіть якщо доведеться зубами натягувати тятиву. О Богине війни, о Боже стрільби з лука. Покажіть мені ще один раз дивовижну силу цього Метелика”. Це був останній запис. — ... На жаль, схоже, що дива не відбулось, — якби диво дійсно сталось, Тушар досі був би живий. Со Джунхо нарешті отримав відповіді на свої питання: “Отже, кількість Лефів в хвилях залежала від кількості Гравців, котрі ввійшли до Брами”. Холодок пробігся по спині парубка. Якби він ввійшов до цієї Брами з трьома неосвіченими новачками, то йому б довелося протистояти 256-ти Лефам в останній хвилі. — Навіть я не впевнений, що зміг би впоратись з цим, — особливо, якщо йому при цьому ще довелось би наглядати за трьома новачками. “Хто б міг подумати, що найлегший спосіб зачистити цю Браму — ввійти сюди одному?” В кінці кінців, Со Джунхо був першою людиною за дев’ять років, яка ввійшла до даної Брами самотужки, без команди. Після того, як люди продовжували гинути тут, інші були налякані і не насмілюватись входити до Лефового Саду, окрім як максимально потужною командою з чотирьох Гравців. Со Джунхо вгамував свої нерви і підвівся: — Хоп. Він пробігся очима по своєму інвентарю. Він завжди носив з собою один предмет, про всяк випадок: — А ось і воно. Він витягнув назовні пляшку дешевого алкоголю, одразу відкрив і вилив рідину прямо на скелет: — Індуїсти вірять в реінкарнацію, чи не так? Сподіваюсь, що ти переродишся в кращому місці, — коротко помолився за Тушара парубок. Виказавши повагу до померлого, Со Джунхо перевірив інформацію нового лука, Штормового Метелика. [Штормовий Метелик]. [Клас: Рідкий]. [Сила стріли збільшується на 250%]. [Вимоги: Рівень 10, Сила 45, Швидкість 45]. Хоча світ і став схожим на гру, тут все ж таки не було такого поняття, як “показник атаки”, чи чогось подібного в характеристиках зброї. Якщо ти влучно попадеш в голову чи серце, це зробить свою справу. — ... Гарний лук. Характеристики Штормового Метелика були видатними, але Со Джунхо намагався не показувати свого звичайного захвату, з поваги до Тушара Віші. “В будь-якому випадку, в мене наразі недостатньо високі показники сили та швидкості, тож деякий час я не зможу його використовувати”. Звісна річ, насправді він міг використовувати даний лук, але, оскільки він не міг задовільнити вимоги цієї зброї, власні ефекти лука не активувались би. Со Джунхо подивився на скелет Тушара. Череп того був звернений до неба, ніби жадаючи життя. — Я позичу твій лук. Це не зовсім плата, але я помщуся за тебе Бісам. Я також ненавиджу цих виродків. Немов у відповідь, череп Тушара, який роками дивився в небо, з гуркотом опустився донизу. — ... Прощавай, юний Індійський герою. Со Джунхо розвернувся і попрямував до виходу з Брами.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!