Лефовий Сад (2)

Со Джунхо кинув погляд в бік Сонця, що норовило вже сховатись за обрій, і прибрав в сторону свою Віту. Потягнувшись, він нарешті встав:

— Гм, схоже, що вони вже скоро покажуть себе.

Лефи були монстрами, що виглядали, як квіти, проте, їх будова і структура абсолютно відрізнялася. Витончені пелюстки цих створінь зазвичай знаходились біля землі, тоді як стебла були спрямовані догори. Ці самі стебла звивались і перекручувались багато разів, в кінці кінців приймаючи людиноподібні форми. Ось такими були Лефи.

— В нічній темряві вони дуже схожі на людей, — саме тому їх іноді називають квітковими привидами.

 

[Настала ніч. Навичка “Мисливська Ніч (А)” активована].

[Всі показники Гравця підвищено на 10%].

[Ефективність усіх органів чуття підвищено].

 

Тільки-но відчуття Со Джунхо загострились, як він одразу закрив свої очі і зосередився на звуках, що оточували його, перевіряючи таким чином ефективність своїх тренувань.

* Скр. Скр. *

Юнак міг почути, як щось наче оберталось під землею.

Протягом дня Лефи ховалися під землею, залишаючи над поверхнею одні лише свої квітки, щоб приманювати здобич. Саме тому парубок раніше обережно йшов ґрунтовою дорогою, намагаючись не наступити ні на який цвіт.

“Якщо вдень бездумно підійти занадто близько до Лефа, або наступити на його квітку, то він одразу схопить тебе своїми лозами і затягне під землю”.

Але це не означало, що вночі ставало хоч трохи безпечніше. Коли над горизонтом сходив місяць, Лефи вибиралися на поверхню, щоб власноруч полювати на здобич.

— Лефи мають досить міцні і сильні стебла, а отже і дуже потужний захист...

Але самі вони були досить повільні і мали одну очевидну слабкість — квітку, що росла в їх ногах.

— Тільки двоє? Навіть для простого привітання це, мабуть, занадто мало, — очі Джунхо були закриті, але його загостренні відчуття надавали йому всю необхідну інформацію стосовно того, що коїлося навколо.

“Один зліва, один справа”.

Зосередившись на супротивниках, юнак сильніше стиснув держака свого списа та рвонув в сторону.

* Шууш! *

Леф махнув своєю рукою, неначе батогом, націлившись в парубка.

“Наближається”.

Тільки-но Джунхо відчув якісь коливання повітря, як одразу встромив списа в землю і, різко відштовхнувшись від нього, злетів до гори, наче якийсь стрибун із жердиною.

* Вууш! *

Таким рухом юнак намагався досягти двох цілей. По-перше, так він міг ідеально ухилитися від атаки Лефа, а по-друге...

“Півтора метри”.

Це дозволило йому опинитись на оптимальній відстані для атаки списом. Не досягнувши успіху в своєму нападі, Леф виявився зовсім беззахисним.

* Вууш! *

Приземлившись на землю, хлопак пригнувся і різко крутнув всім тілом, тримаючись за свого списа, і одразу завдав сильного удару ногою по Лефу, від чого той захитався і трохи позадкував.

“Зараз!”

Со Джунхо, не гаючи часу, кинувся вперед, зі всією своєю міццю врізавшись плечем в груди супротивника, від чого той не зміг втриматись на ногах і впав на землю.

“Десь два метри назад”.

Парубок розслаблено зробив декілька кроків назад, і в цей момент, прямо перед його стопами, в землю встромилися руки Лефа, наче це були якісь ножі.

“А я сьогодні в гарній формі”.

Молодик посміхнувся і змінив хват свого списа, тримаючи тепер середину його держака. В той же час його магічні ланцюги почали розігріватись.

— Можливо, я не зможу повністю контролювати потужність цієї навички. В кінці кінців, це перший раз, коли я використовую її в реальному бої, — щойно він промовив ці слова, як температура навколо нього почала стрімко знижуватися.

Крижана енергія огорнула вістря списа парубка, коли він відкрив свої очі. Вони нарешті звикли до темряви.

— ... — Со Джунхо уважно оглянув свого списа.

“Виглядає так саме, як і коли цю навичку використовувала Крижана Королева”.

Звісно ж вона буде виглядати так само. В кінці кінців, ця сила належала їй.

— Дивне відчуття.

Неможливо описати словами це дивне почуття, коли ти відчуваєш в собі силу і енергію свого давнішнього ворога, з яким ти бився на смерть.

“Годі з цією рефлексією. Час перевірити, чого воно варте”.

Раніше юнак вже декілька разів активував навичку Морозу в тренувальній залі, але в нього досі не було можливості протестувати її на реальному монстрі. Це був перший раз, коли у нього нарешті з’явилась змога зобачити повну потужність цієї здібності.

Леф, що лежав на землі, різко викинув вперед свої руки. Со Джунхо трохи пригнувся, ледве уникнувши несподіваної атаки, яка все ж таки зрізала кілька волосин на маківці хлопака. Біцепси Джунхо напружились.

— Хоп! — в наступну мить спис пронизав повітря.

Парубок двічі встромив свого списа в квітку, що росла в ногах Лефа. Щойно вістря вперше торкнулося пелюсток квітки, як ті одразу вкрилися кригою, яка почала швидко розповсюджуватися, в кінці кінців, покривши їх повністю. Вдаривши по замерзлим пелюсткам ще раз, Джунхо заставив їх розлетітися на купу дрібних шматочків.

— ...!

Леф не міг кричати, тому лише звивався від болю, наче риба в воді.

 

[Ви здолали Лефа].

 

— ... Я вбив його? Вже? — голос юнака звучав невдоволено.

Хоча він і зміг вразити слабке місце ворога, але ж чи Лефи не славились своєю неймовірною живучістю? Невже він і правда вбив його лише двома ударами?

Він серйозно поглянув на вістря свого списа:

“Це... Це навіть краще, ніж я очікував”.

Заморозити квітку, щоб потім її швидко розбити — це був найкращий варіант боротьби з Лефами.

“Але я не можу постійно використовувати цю навичку”.

Протягом цієї короткої дуелі він витратив одну п’яту своєї магічної сили.

“Наступного разу треба постаратися використовувати магічну силу більш економно”.

Ефективність, звісно ж, також впаде, проте парубок зможе використовувати Мороз довше. Со Джунхо впорядкував свої думки і подивився в напрямку іншого Лефа. Той повільно наближався до нього скручуючи обидві руки в загострені вістря.

— Подвійна зброя? Круто!

Леф різко випростав вперед свої загострені руки, ніби підбадьорений отриманою похвалою.

* Вууш! *

Спис Со Джунхо рухався плавно, наче вода, блокуючи атаки ворога.

Зброя Лефа була більш гострою і небезпечною, але Со Джунхо краще вправлявся зі списом. Не досягши успіху в своїй атаці, Леф одразу почав відступати назад. Але парубок не міг так просто упустити подібного шансу. Його руки швидко сковзнули до самого низу держака, після чого він різко крутнувся на місці і, використавши імпульс свого тіла, замахнувся списом.

Після цього пролунав звук тріску, коли юнак вдарив списом по скроні Лефа, наче сокирою по дереву.

— Як я і думав, він доволі міцний, — людина б миттєво померла від подібної атаки, але Леф, в свою чергу, лише трохи похитнувся.

Монстра ця атака тільки більше розсердила, і він почав несамовито махати своїми загостреними руками в усі сторони.

“Надто повільно”.

Неважливо, наскільки сильними були Лефи, потужний удар в голову навіть для них не залишиться непоміченим. Монстр почав одразу втрачати свою енергію та швидкість, яку він демонстрував раніше. Со Джунхо легко ухилився від чергового удару і кинувся в контратаку. Він знову замахнувся своїм списом, в результаті влучивши в те ж саме місце на скроні.

— Квітка не зможе вижити, якщо зламати її стебло, — він ще раз вдарив в те саме місце, приклавши в цей раз ще більше сили.

Юнак продовжував бити Лефа по скроні. В кінці кінців, той більше не зміг витримувати цього, і його голова практична відірвалася від основного тіла, залишившись висіти на тонкій лозі.

 

[Ви здолали Лефа].

 

Бій закінчився, і парубок огледівся по сторонах. Тривога почала закрадатися йому в душу.

— ... Ну звісно. Це не могло закінчитися тільки з цими двома. В кінці кінців, це Незачищена Брама.

Четверо нових Лефів вилізли з-під землі і почали наближатися до молодика.

“Схоже, це хвилі монстрів”.

Хвилі монстрів — явище, коли чудовиська безперервно прибували групами, наче припливні хвилі.

— Цікаво, скільки тут буде цих хвиль.

Со Джунхо розслаблено крутонув списа в руках, очікуючи наближення ворога. На його лобі не з’явилося все ще жодної краплини поту.

***

В темному саді десятки гуманоїдних фігур когось переслідували.

“Атака зліва, три ззаду, одна спереду...”

Монстри нападали на юнака практично з усіх сторін. Обличчя Со Джунхо перекосилося, коли він спостерігав за всіма цими атаками, що були напрямлені прямо на нього.

— Та заспокойтесь ви вже, кляті покидьки! — він вже не міг стримувати свої емоції.

Парубок махнув правою рукою, в якій тримав списа, а ліву підняв догори.

З його піднятої лівої руки тут же виріс і розрісся в сторони товстий, добре зроблений крижаний щит. В ту ж мить згори на хлопака почали сипатися атаки Лефів, наче кулі.

Крижаний щит зміг заблокувати дванадцять атак, перш ніж розсипатись від отриманих пошкоджень.

— Угх, — коли шматочки льоду від розбитого щита почали затуляти йому очі, Джунхо влив магічну силу в свої ноги і підскочив повище.

Це було нехарактерно для нього, адже зазвичай він намагався обережно і економно використовувати свою магічну силу, але цього разу справи були настільки погані, що в нього не лишалось іншого вибору.

Коли хлопак злетів в повітря, на нього одразу ж напав інший Леф, що вичікував в засідці. Джунхо намагався ухилитися від атак ворога, але той все ж таки зачепив його ліве плече і правий бік. Кров хлинула з тіла парубка.

— А це що за довбаний стиль нападу?

Коли перші двійко Лефів з’явились перед Джунхо, він лише пирхнув. Коли потім прийшли четверо Лефів, парубок продовжував посміхатись. Але коли після цього по його душу прийшли восьмеро Лефів, йому вже було зовсім не до сміху.

“Ви... Ви ж не хочете сказати, що число Лефів в хвилях реально буде постійно подвоюватись?”

На жаль, він мав рацію.

“Чорт забирай, чому я завжди правий стосовно таких речей?”

В четвертій хвилі вже було шістнадцять Лефів. Коли він хотів бодай трохи перепочити після битви з ними, одразу ж з’явилися наступні тридцять два чудовиська, на даючи йому і хвилини спокою.

— Хаа, хаа... — після двох годин постійних боїв дихання парубка стало важким і грубим.

Якщо б він не приділяв багато уваги своїй стійкості на тренуваннях, то, напевно, не зміг би протриматись стільки часу.

“Не можу повірити, що мене загнали в кут якісь нещасні Лефи. Коли повернусь назад, то подвою час тренувань!”

Со Джунхо взяв себе в руки і оглянув місцевість. За іронією долі, коли його ментальна і психічна стійкість вже почали наближатись до своїх лімітів, його бойові інстинкти і відчуття стали більш гострими, неначе вони заповнювали собою якісь маленькі тріщини, що почали з’являтись на тілі парубка.

— ... Ф’ю, — завдяки цьому, він зміг швидко позбавитись всіх зайвих думок, а його концентрація стала такою гострою, що о неї можна було порізатись.

Якщо він розслабиться бодай на секунду, то його голова тієї ж митті відокремиться від останнього тіла.

“Вони наближаються”.

Тіло юнака рухалося швидко, а самі рухи були максимально акуратними і чіткими, що дозволяло економити свою стійкість. Парубок вправно ухилявся від усіх атак, що дощем сипалися на нього.

Звісно ж, не в його стилі було просто ухилятися та запобігати атак.

* Вууш! *

Він різко махнув своїм списом, вклавши в цей замах всю свою силу, швидкість і лють. Голови чотирьох Лефів тієї ж митті злетіли в повітря.

— Угх!

Звісно ж, на цю атаку довелося витратити також і частину магічної сили, від чого обличчя юнака помітно зблідло. Тим не менш, лишалося ще п’ятнадцять Лефів.

— ... Продовжимо.

В парубка не лишалося іншого вибору. Йому потрібно було продовжувати битися, якщо він не хотів померти.

Держак списа був слизьким від поту, але юнак тримав його міцно. Це повинно було зайняти чимало часу, але він мав вбити їх усіх.

“Якщо я зараз втечу до того кущового лабіринту, то, можливо, зможу знайти можливість перевести дихання і хоч трохи відпочити...”

Але залишалось невідомим, які пастки і небезпеки чекали на нього там. Крім того, щойно він зайде до лабіринту, як йому доведеться битися з ворогами в доволі компактному просторі. Це було б чудовим варіантом для Лефів, адже вони мали серйозний захист і довгі лози, якими могли атакувати.

“Ні, я маю розібратися з ними тут, чого б це не було варто”.

Сповнений рішучості, Со Джунхо різко вдихнув і відірвався від землі:

— Хаа!

Дві третини його магічної сили, яка ще лишалася в тілі, миттєво спорожнились.

Юнак вирішив відмовитися від економного використання своєї магії, зосередившись на максимізації своєї руйнівної сили. Сяйво місяця відбилося від застиглого вістря списа.

“Тридцять секунд. Це все, що в мене є”.

Він не міг підтримувати такий стан свого тіла більше цього часу. Не вагаючись ані секунди, Со Джунхо ринувся вперед.

Підсилений Морозом спис вже не міг вважатися звичайною зброєю — настільки він був гострим. Тіла Лефів розрізалися, немов масло. Парубок безперестанку атакував всіх ворогів, котрі потрапляли в поле його зору.

“... Вони не можуть атакувати, поки ухиляються від моїх атак”.

Техніка юнака була неймовірно потужною, але в нього не було багато часу. Лишилося лише двадцять п’ять, хоча ні, двадцять чотири секунди.

В одну мить Со Джунхо прийняв сміливе рішення:

"Віддай плоть, щоб розрубати кістку".

Юнак був готовий пожертвувати чимось, але при цьому отримати значно більшу вигоду.

Парубок рвонув вперед, дозволяючи атакам ворога досягати його тіла, якщо вони не були фатальними. Кров почала литись з ран на його руках, ногах, спині. Але, протягом своїх безрозсудних атак, він таки зміг прикінчити дев’ятьох Лефів.

— Хаа... Хаа... Хаа...

Будь-хто був би в захваті від здібностей і технік, що демонстрував юнак, але, на жаль, тут не було нікого, хто міг би насолодитись даним видовиськом. Після завершення цього неймовірного подвигу, все тіло Джунхо, з голови до п’ят, було повністю вкрито кров’ю і потом.

* Крр. *

Тремтячою рукою парубок заморозив одну зі своїх ран:

“Сподіваюсь, це хоч трохи зупинить кровотечу”.

Залишилось ще шестеро Лефів. На своєму язику юнак відчував солоний присмак поту, а його руки і ноги безперестанку тремтіли. Але він відмовлявся втрачати надію.

“В мене є... Вісник Весни. Якщо я ще трохи протримаюсь, то обов’язково зможу перемогти”.

“Вісник Весни” збільшував швидкість відновлення магічної сили і стійкості в шість разів. Лефи ринули на хлопака з шести різних напрямів, а Со Джунхо, в цю мить, ще сильніше стиснув держака свого списа.

— ... Що ж, продовжимо.

Неначе зрозумівши слова парубка, монстри одразу ж атакували його.