Лефовий Сад (3)

Розділ 13 - Дивакуватий Гравець (1)

[Знову? Закриття Незачищеної Брами “Лефовий Сад” підтверджено!] [Інтернет-таблоїди називають Гравця Со Джунхо тим, хто зачистив Браму]. [Та хто взагалі такий цей Со Джунхо?]   Шим Декгу повільно кивнув, читаючи свіжі статті: — Все, як ти і передбачав. Хоча ми особисто нічого і не заявляли, всі все одно зрозуміли, що це ти зачистив Браму. — Саме так я тобі і казав, — дорікнув Со Джунхо, лежачи на дивані в офісі президента Асоціації. — Воу, цей твій диван просто неймовірно зручний... Можна мені з’їсти цей шоколад? — ... Так-так, їж, — відповів Декгу, тихо зітхнувши, після чого продовжив. — Уряд Індії висловив свою щиру вдячність. Коли сім’я Тушара Віші прочитала його щоденник, що ти приніс із Брами, вони попросту виплакали всі свої очі. — Я радий, що зміг хоч трохи допомогти їм. — Так, це велике полегшення для них, що ти зміг повернути хоча б деякі його речі... Хоча, трохи прикро за інше. — Ти про що? — запитав юнак. Шим Декгу покачав головою, а його обличчя було сповнене жалю та досади: — Не бери до голови. Якщо я скажу, то ти напевно назвеш мене черствою та безсердечною людиною. — Та годі тобі. Я і так прекрасно знаю, що ти брудний, аморальний покидьок. Не буду я тебе обзивати та лаяти. — Дякую на доброму слові... — Ну то про що ти там балакав? — продовжував давити молодик. — ... Ну ти ж знаєш, той лук... Штормовий Метелик. Той самий відомий лук, котрим користувався Тушар. Це ганьба, що ти не зміг забрати його, — неохоче пробурмотів чоловік. — Га? А я тобі не казав? — покусуючи шоколад, Со Джунхо відкрив свій інвентар, порився в ньому і дістав Штормового Метелика. — Ось він. — ... Га?! Рот Шим Декгу був широко відкритий, коли він швидко переводив свій погляд з лука на парубка і назад. Чоловік схопився за ноги і ледь не заволав: — ТИ!!! Т-ТИ!... — Боже, та не лякай мене так. В мене зараз кров з вух потече, — пробурмотів Джунхо. — Ти, негіднику! Ти не повинен був приховувати щось таке! Що, якщо через це виникнуть серйозні дипломатичні проблеми між країнами? Штормовий Метелик був знайдений в одній з Брам Індії. Цей лук був наданий в тимчасове користування Тушару Віші, тож можна вважати, що формально він досі був у власності уряду Індії. Со Джунхо поглянув на свого товариша: — В мене є друг, який майстерно вирішує подібні проблеми. — Це ти про мене, так? — запитав чоловік. — Цей мій друг ще і досить розумний. — ... Друже, такими темпами я скоро точно збожеволію, — Шим Декгу знесилено плюхнувся на диван. Було схоже, що в одну мить він постарішав років на десять. Со Джунхо простягнув йому Метелика: — Хочеш ближче роздивитись лука? — Зараз не час для цього... — завагався Декгу. Штормовий Метелик був висококласним луком, який індійський уряд вважав національним надбанням своєї країни. Було б дивно, якби Шим Декгу не було цікаво потримати його та добряче розгледіти. Він почухав свою перуку і обережно взяв того до своїх рук. Чоловік довго і детально його вивчав, перш ніж висловити своє захоплення: — ... Воу, цей лук і правда неймовірний. Тепер я розумію, чому його вважають національним надбанням. — Скажи? Проте я поки не зможу користуватись ним, — тяжко зітхнув юнак. — Звісно не зможеш. Ми заявили, що цей лук був втрачений в інвентарі покійного Тушара Віші, — відповів Декгу. — Та ні. Я маю на увазі не індійський уряд, а одного Біса. — ... Біса? — чоловік розгублено поглянув на свого друга, але швидко зрозумів, що той мав на увазі. — Ти Маєш на увазі Кайла Співця? Со Джунхо кивнув. Демонічний Лучник Кайл Співець був Бісом, котрий одержимо збирав і колекціонував луки. “Він навіть лишив попередження, що обов’язково вкраде Штормового Метелика. Той Біс, що пішов до Брами разом з Тушаром Віші і намагався вбити індійську зірку, напевно виконував наказ цього Співця”. Юнак не міг дозволити Бісам дізнатись, що цей рідкий лук наразі був саме у нього на руках. Якщо ця інформація просочиться назовні, Кайл Співець націлиться на нього тієї ж митті. “Він напевно вже прочитав статті про зачищення і закриття Брами “Лефовий Сад”. Згідно офіційної інформації, Со Джунхо не знайшов Штормового Метелика. Але Кайл Співець був настільки одержимий луками, що все одно міг би засумніватись в правдивості подібних новин. “Якщо він запідозрить мене...” Цей Біс напевно пошле своїх підопічних за ним, щойно юнак вирішить піти до останньої Незачищеної Брами Кореї, коли досягне тринадцятого рівня або вище. “Точно так, як він зробив з Тушаром Віші”. Со Джунхо легко погладив Штормового Метелика. Якщо все вдасться, то він зможе розпочати помсту, яку обіцяв Тушару Віші, дещо раніше, ніж планував. *** Не так вже й багато людей могли стати знаменитостями за одну ніч. В більшості, вони реагували на це з однаковим хвилюванням і радістю. Але Со Джунхо вже мав досвід світової слави, тож він зовсім не був здивований раптовою популярністю. Скоріше навпаки, юнак був роздратований: — ... Журналісти і репортери вже тут? — пробурмотів він. — Ага! Вони більше не можуть заперечувати, що це саме ти закрив Незачищені Брами і тому злетілися сюди, неначе комахи на світло ліхтаря, — схвильовано сказав Декгу. Першим ділом вранці він одразу поспішив до кімнати свого друга. — Журналісти... Ти впевнений, що це не якісь третьосортні журналюги, як ті, котрих я зустрів тоді біля Брами? — з сумнівом запитав хлопак. — Ні-ні. Цього разу навіть великі компанії прислали своїх людей, — помотав головою Декгу. — Гм, — Джунхо загорнувся в товсту бавовняну ковдру, лишивши назовні тільки своє обличчя. — А що на рахунок Гільдій? — Вони також тут, звісна річ. Рекрутери завжди слідують за запахом талантів. — ... Це стосується і Великої Шістки? — Та годі тобі. Ти ще не настільки значна фігура, щоб зацікавити їх, — відповів чоловік, похитавши головою. Шість найбільших, наймогутніших Гільдій світу називали Великою Шісткою. Вони також були відомі своїми надзвичайно високими стандартами щодо прийняття нових членів. — Але якщо твоя репутація і далі буде продовжувати рости і розповсюджуватись, то рано чи пізно вони обов’язково зацікавляться також, — додав Декгу. — Якщо я приєднаюсь до когось з Великої Шістки... — пробурмотів молодик. — То твоя репутація, популярність і слава миттєво злетять до небес, — чоловік зірвав ці слова з язика Джунхо. Парубок посміхнувся і повернувся до теми журналістів, що чекали внизу будівлі: — Боже. Я ще нічого не встиг особливого зробити, а ці журналісти вже здійняли такий галас. — А ти як хотів? Все ж таки твої дії мали великий вплив на все наше суспільство. В решті-решт, ти Гравець, котрий закрив дві Незачищені Брами, які доставляли країні чимало проблем, — Шим Декгу піднявся і поправив свою краватку. — Як би там не було, я просто хотів попередити тебе про це якомога швидше, ось чому особисто прийшов до тебе. — ... О-о-ох, та надіслав би мені просто повідомлення. Звичайне текстове повідомлення, — роздратовано пробурмотів юнак. — Я лише хотів проявити ввічливість, тому прийшов особисто тебе повідомити. — Ну, будити того, хто так міцно і солодко спав, не те, щоб дуже ввічливо, як на мене... — буркнув хлопак. Попри скарги, він все ж таки проспав шість годин, і його тіло за цей час встигло повністю відновитись від усієї тієї втоми, котра накрила хлопака після рейду до Брами. Со Джунхо повільно виповз з-під ковдри, широко і протяжно позіхаючи: — Ммм, все одно колись треба буде провести прес-конференцію. — Справді? О котрій годині тобі буде зручно? — запитав Шим Декгу. — Та давай прямо зараз. — ... Прямо зараз? — чоловік замовчав, окинувши оком зовнішній вигляд Джунхо. — Може, тобі спочатку слід було б умитись та нормально вдягнутись? — Та все і так гаразд. Я вже втомився грати роль могутнього і такого ідеального Привида. Навіть якщо юнак і не хотів, раніше йому завжди доводилося вдягати маску. Як герой-рятівник світу, він не міг виглядати слабким. — Але більше я не Привид. Тепер я всього лише простий новачок Со Джунхо, ти в курсі, так? — ... Що ж, якщо це те, чого ти бажаєш, — Декгу задоволено кивнув. — Я знаю, що постійно це повторюю, але ти повинен жити своє життя заради себе і робити те, що хочеш. — А якщо я таким чином створю тобі купу проблем? Декгу відповів прямо: — Тоді ми просто викинемо тебе із Асоціації. — От же ж скнара... — юнак посміхнувся, після чого піднявся. — Добре, ти йди вперед, а я зараз умиюся і також спущусь до журналістів. — Я все підготую для проведення прес-конференції, то ж просто підходь хвилин через тридцять. Коли Шим Декгу пішов, хлопак попрямував до ванної кімнати. Поглянувши в дзеркало, він побачив, що на голові в нього було справжнє щуряче гніздо, замість нормальної зачіски. — Таке в мене тепер життя... Коли він був Привидом, то постійно біг вперед, не озираючись назад — в нього попросту не було на це часу. Все, що було потрібно Привиду, — це монстри і чудовиська, на котрих він міг спрямувати свій гнів, а також його вірні товариші, які все ж таки допомагали парубку стримувати свою лють і не втрачати голову остаточно. “Будь швидким, але не поспішай. Будь стриманим, проте не повільним”, — нагадав він собі, закінчивши умиватись. Він розгладив складки на своїй піжамі і знову поглянув в дзеркало: — Гей, красунчику. Со Джунхо, що виглядав із дзеркала, зовсім не мав тієї потужної харизми, чи стоїчної холоднокровності, які постійно проявляв Привид. “Але мені це і не потрібно”. Відтоді, як він став Привидом, юнак завжди мріяв про безтурботне життя, в якому він би не переймався за те, як він виглядає, і як його сприймають інші люди. *** Незлічені журналісти, репортери та рекрутери Гільдій тулилися у конференц-залі Асоціації. — Його першою Брамою було “Прокляття Світанку”, а другою “Лефовий Сад”... Він дійсно щось з чимось. — Люди, подібні йому, з’являються час від часу. Їх дії непередбачувані, і вони попросту відмовляються йти легким шляхом. — Так звані генії, ага ж? Усі були сповнені очікування і нетерпіння. Вони вважали Со Джунхо рідкісною перлиною. “Навіть серед незліченних дорогоцінних каменів є небагато таких, що сяють самі по собі”. “Схоже, що Корея ось-ось народить ще одного зіркового Гравця, подібного до Кім Учжуна чи Шин Сонхена”. “Більше того, зараз про нього говорять всі і всюди”. “При тому, що в наші дні особливо нема про що писати на Першому Поверсі... Тож, це однозначно добре”. Чоловік, на котрого всі так чекали, з’явився рівно через тридцять хвилин. — Він йде! — Сфотографуйте його! Хутчіш! * Клік! Клак! * — Га? — Якого? Репортери і рекрутери зрозуміли це вже після того, як несамовито почали клацати затворами своїх фотокамер: зовнішній вигляд Со Джунхо був досить своєрідним. “Га? Якого дідька він одягнений так на офіційній зустрічі?” “Це зараз такі тренди моди?” “Цей хлопак... Він взагалі знає, що прийшов на прес-конференцію?” Со Джунхо, що ввійшов до конференц-зали, був одягнений в піжаму, на ногах в нього були домашні капці, а на голові було незачесане і  розпатлане волосся. І це ще не все... “... Зачекайте-но, а він взагалі точно Гравець? Він виглядає слабшим за мене!” “Це дійсно той самий Гравець, котрий закрив дві Незачищені Брами?” “Схоже, тут якась помилка? Можливо, він прямував до своєї спальні, щоб лягти спати, але випадково потрапив сюди?” Якщо не брати до уваги одяг, загальний вигляд Со Джунхо значно відрізнявся від того, що вони очікували. Вони уявляли собі великого, м'язистого чоловіка або холоднокровного вбивцю. Але тепер, коли вони побачили його, то втратили дар мови. Поки вся зала завмерла в шоці, юнак зайняв своє місце, зручно вмостившись на стільці, і протяжно позіхнув, після чого звернувся до аудиторії: — Кха-кха. Всім привіт, мене звуть Со Джунхо. Я буду проводити прес-конференцію протягом наступних тридцяти хвилин. Хто хоче задати питання першим? Журналісти, з запізненням, зібралися з думками, і їх руки одразу ж почали тягнутися в гору: — Будь ласка, поділіться з нами деталями того, як ви закрили Брами! — Що ви відчували перед тим, як вперше ввійшли до Брами? — Ви вирішили дебютувати одразу з Незачищеної Брами. Чи є для цього якась особлива причина? Со Джунхо терпляче відповідав на всі запитання, неначе викладач, котрий по черзі піднімає студентів і пояснює їм незрозумілі для них моменти. — “Прокляття Світанку” представляло з себе цвинтар. Як ви всі знаєте, для закриття цієї Брами треба було протриматись і вижити до світанку... Щойно журналісти отримували відповіді на свої запитання, то одразу ж починали писати свої статті, хоча б в чорновому вигляді. Ніхто нічого не сказав в голос, але всі вони думали одне й те саме: “Він точно любить вихвалятись та перебільшувати. Навіть якщо це була Незачищена Брама, хто повірить, що він дійсно зміг здолати більше п’ятдесяти зомбі?” “Та ніхто не повірить, що новачок з першим рівнем зміг здолати так багато зомбі, та ще і Ошуканця. І все це самотужки!” “За всім цим напевно стоїть Шим Декгу. Ймовірно, це саме він вигадав всі ці історії, щоб зробити ім’я цьому новачку”. “Ну то й добре. Так як це все одно сенсаційні новини, які сподобаються людям, то не так це і важливо”. Завдяки майстерному проведенню конференції у виконанні Со Джунхо, на всі запитання надавалися швидкі, точні і повноцінні відповіді. Всупереч очікуваному, це саме журналісти починали нервувати. “Це точно його перша прес-конференція? Таке відчуття, що він вже експерт в подібних речах”. “Більшість Гравців під час своєї першої прес-конференції дуже нервують і багато заїкаються... А він краще, ніж я думав”. “Схоже, що це все ж таки вроджений талант. Інакше ніяк не пояснити все це”. Звісна річ, все це було великим непорозумінням. Просто раніше Со Джунхо вже сидів на цьому самому місці і відповідав на подібні питання просто-таки незліченну кількість разів. Але, врешті-решт, це непорозуміння грало йому на руку. "Гравець-новачок, який на перший погляд виглядає хворобливим і слабким, досяг того, чого не зміг досягти ніхто інший...” “Наскільки ексцентричною особистістю потрібно бути, щоб з’явитись на прес-конференції в піжамі?” “Можна буде написати гарну історію про це”. “Схоже, нам всім тут вистачить матеріалу для статей”. Новинні таблоїди останнім часом страждали від нестачі гарячих новин, але тепер з’явився Со Джунхо, неначе такий довгоочікуваний дощ під час тривалої засухи.