Лефовий Сад (3)

Темрява почала відступати. Світанок омив сад своїм ранковим світлом.

— Боже... Як же я втомився, — промені Сонця торкнулися обличчя юнака, що лежав неба прямо на одній з клумб. — Хоп.

Він повільно підвівся. Використовуючи спис в якості тростини, він встав на ноги і незграбно змахнув бруд зі свого заду. З вимученим обличчям він озирнувся навколо:

— ... Якби я облажався, то це і стало б моєю могилою.

Сад все ще був усіяний слідами нічної запеклої битви. В цю мить з’явилось системне сповіщення:

 

[Ви успішно зачистили Браму “Лефовий Сад”].

 

— ... Гм, — замість того, щоб радіти, Со Джунхо підозріло насупився.

Умовою зачищення Брами було знищення всіх монстрів. Звісно, розібратися з шістдесятьма чотирма Лефами в останній хвилі було не просто...

“Але не для групи з чотирьох Гравців”.

Не так вже й складно повинно було б бути кожному прикінчити по п’ятнадцять монстрів.

Парубок погладив своє підборіддя, занурений в свої думки.

“Я продивився інформацію стосовно всіх ста вісімдесяти шести Гравців, що заходили в цю Браму за останні дев’ять років...”

Більшість з них були зеленими новачками, але ж серед них був і супер-зірка Індії.

“Якщо інформація не була невірною, то він один міг би розібратися з сорока Лефами”.

Якщо останні троє не були зовсім безпорадними, то їх команда повинна була б без проблем зачистити цю Браму.

— Чому ж тоді вони не впорались?

Со Джунхо відчував, що щось упускає. Його брови ще більше насупились.

 

[В якості винагороди ви отримали кроваву квітку].

[Ваш рівень підвищено].

[Ваш рівень підвищено].

[Всі показники Гравця збільшено на 2 одиниці].

[5 очок сили було відновлено].

[Брама автоматично закриється за одну годину].

 

Сповіщення заполонили поле зору хлопака. Очі Со Джунхо широко розплющились.

— ... Га?

Він не очікував багато від винагороди за закриття цієї Брами, адже Брами такого рівня рідко могли запропонувати щось надзвичайне. Але кровава квітка?

Посмішка розплилася по обличчю юнака:

“А мені щастить”.

Ймовірність появи кровавої квітки в Брамі була дуже низькою. Крім того, ця квітка могла зацвісти тільки поглинаючи людську кров. Саме тому її і називали кровавою квіткою. Со Джунхо не раз чув плітки стосовно неї, але це був перший раз, коли він побачив її на власні очі.

— Інформація про об’єкт, — пробурмотів він, витягнувши квітку з інвентарю.

Тут же перед хлопаком з’явилося голографічне вікно:

 

[Кровава квітка].

[Клас: Рідкий].

[Опис: Специфічна рослина, яка, живлячись людською кров’ю, набуває особливих властивостей. Ефект від поглинання даної квітки залежить від кількості її пелюсток].

[Ефект: Збільшує показник магічної сили на одну одиницю при поглинанні кожної пелюстки].

 

Со Джунхо сердечно розсміявся, а його обличчя витягнулося, як у статуї Будди. Він відчував, що зараз був би навіть не проти поспілкуватись з тими журналістами, яких він зустрів у Брами.

“Наскільки я знаю, кроваві квітки можуть виростити одну пелюстку приблизно за рік...”

Дана Брама вперше з’явилася дев’ять років назад, але квітка мала всього лише сім пелюсток. Можливо, вона почала квітнути не одразу.

— Що ж, я приймаю цей приємний подарунок. Дякую за частування, — парубок одразу ж відправив цілу квітку до рота.

Огидний присмак крові миттєво покрив його язик.

 

[Показник магічної сили збільшено на 1].

[Показник магічної сили збільшено на 1].

[Показник магічної...

...

 

Со Джунхо прицмокнув язиком, доїдаючи пелюстки:

— ... На смак — та ще гидота, але я б ще одну таку з’їв, якби була можливість, — винагорода за з’їдання цієї рослини була більше ніж достатньою. — Так, тепер мої показники... Вікно статусу.

 

[Со Джунхо]

[Рівень: 9]

[Титули: Вісник Весни]

[Сила: 34].

[Стійкість: 35].

[Швидкість: 39].

[Магія: 37].

 

Хоча він і провів цілу ніч, безперестанку вбиваючи Лефів, і, в кінці кінців, зачистив Браму, його рівень виріс лише чотири рази. Все це пояснювалося тим, що чим вище в тебе був рівень, тим більше ЕХР тобі було потрібно для його підняття.

“Отже, всі мої показники піднялись на чотири одиниці... Більше того, я отримав сім додаткових одиниць магічної сили за поглинання кровавої квітки”.

Якщо підсумувати, то за одну ніч магічна сила хлопака зросла на одинадцять одиниць.

— Гадаю, деякий час можна тепер не переживати стосовно моєї магічної сили, — наступна битва тепер буде значно легшою.

Со Джунхо посміхнувся і повернувся в сторону:

— Що ж, тепер, коли я зачистив Браму... Час позбирати їх ядра.

Він обійшов трупи Лефів, швидко збираючи їх ядра і закидуючи їх до свого інвентарю. Закінчивши, він одразу попрямував до лабіринту, а не виходу. Зблизька той виявився набагато більшим, ніж здалеку.

“Тоді я думав, що висота його стін десь три метри, але схоже, що насправді тут не менше п’яти”.

Подібна висота стін робила цей лабіринт ще страшнішим. В цей момент навколо вже панував ранок, але юнаку було цікаво, як би він почувався, коли б йому довелося битись з Лефами в цьому лабіринті.

Со Джунхо зрадів, що все-таки не прийняв рішення спробувати втекти від монстрів сюди.

Увійшовши до лабіринту, Со Джунхо активував свою навичку Морозу, лишаючи льодяний слід на ґрунті за собою, щоб не заблукати. Вся земля в лабіринті була вкрита різноманітною зброєю і різним спорядженням. Парубок швидко пробігся очима по всьому цьому:

“Цей — старий, цей — поламаний... Зажди-но, а це що? Тут взагалі вже квіти виросли всередині броні”.

В кінці кінців, ніщо не змогло зацікавити юнака.

Повернувши на інший шлях, він затамував подих:

— Гм...

Хлопак побачив людський скелет, притулений до стіни. Рядом з цим скелетом на землі лежали записна книжка і лук.

— ... Знайшов, — саме це юнак і шукав.

Со Джунхо повільно підійшов до стіни, бережно піднявши лук. Той вже встиг покритись пилом, але це все ще був абсолютно неушкоджений, високоякісний лук.

“Отже, це і є Штормовий Метелик”.

Штормовий Метелик був названий так тому, що стріли, які він випускав, летіли запаморочливо, за дивними траєкторіями, неначе метелик, а різкі вітри, які викликали його стріли, були схожі на бурю чи шторм.

— Він, звісно ж, поступається “Останньому Горизонту”, який знайшли в якихось старовинних руїнах на Другому Поверсі... Але це все одно дуже добрий лук.

Останній Горизонт був снайперським луком. Казали, що стріли, випущені з нього, можуть досягати, як не важко здогадатись з його назви, самісенького горизонту. Проте, наразі цей лук знаходився в руках Біса, який був одержимий колекціонуванням луків, тож Со Джунхо не сильно переймався цим питанням.

Парубок ще декілька секунд дивився на лук, після чого підняв очі. Він вже здогадався, кому належав цей скелет:

— ... Тушар Віші, — молода зірка, супер-новачок з Індії.

Со Джунхо тихо помолився за нього.

— Дякую.

Якби Тушар був злою і жадібною людиною, то перед смертю він поклав би Штормового Метелика до свого інвентарю. Якби він це зробив, то цей рідкісний лук зникнув би назавжди.

Але він цього не зробив...

— Гадаю, про причину цього можна дізнатись, якщо прочитати записну книжку, — Со Джунхо обережно відкрив старий, пошарпаний блокнот.

Вміст був написаний акуратною і охайною англійською мовою.

— Це... щоденник.

Всередині блокноту була описана вся історія цього молодого Гравця, Тушара Віші.

***

Записи в щоденнику були позначені датами і часом, коли вони були написані.

 

“7 квітня, 2044. 12:40.

Я отримав запит на зачищення Лефового Саду в Кореї. Винагороду запропонували просто-таки неймовірну для такого молодого Гравця 10-ого рівня, як я. Всі навколо кажуть мені передумати, але я не можу упустити таку можливість”.

“23 квітня, 2044. 16:12.

Я нервую.

Ми відправимось до Лефового Саду вже завтра. На тренуваннях всі мої стріли потрапляють прямо в яблучко.

В мене гарне передчуття стосовно нашої експедиції”.

“24 квітня, 2044. 11:37.

Ми нарешті ввійшли до Брами. Мої напарники по команді — товариші, з якими я завжди бився разом, спиною до спини, починаючи ще з 1-ого рівня.

Ми розвідали околиці. Тут дуже гарно. Навіть не віриться, що ми всередині Брами”.

“24 квітня, 2044. 20:33.

Коли Сонце сіло, з землі почали вилізати квіткові привиди. Паттерн цієї Брами — хвилі монстрів. В першій хвилі було 8 Лефів. Ми жартували і сміялись, поки розбирались з ними. Але в другій хвилі було вже 16 Лефів. В третій було 32. Коли в четвертій хвилі на нас напали вже 64 Лефи, ми не витримали і побігли до лабіринту.

Якщо ми зможемо вбити цих монстрів, я дуже сподіваюсь, що в наступній хвилі не буде 128 цих чудовиськ. Чорт забирай, це просто якась божевільна Брама”.

“25 квітня, 2044. 5:29.

Світанок тут доволі яскравий.

Якось ми таки змогли пережити цю ніч. Лефи, що переслідували нас, сховались назад в землю. Але один з моїх товаришів загинув від надмірної втрати крові.

... Ми зробили могилу і поховали його.

Клянуся, це була найдовша ніч в моєму житті”.

“25 квітня, 2044. 19:12.

Сонце вже скоро сяде.

Сподіваюсь, я зможу завтра написати сюди щось це.

О великий Шиво, Бог руйнування, дай мені сили”.

“26 квітня, 2044. 14:48

Я звалився, щойно битва закінчилась. Я ледве відчуваю свої пальці: мені навіть ручку тримати важко.

Ми добили тих Лефів, що лишились з минулої хвилі. Але п’ята хвиля почалась одразу після цього, і в ній дійсно було 128 Лефів. Я не перебільшую, там реально було 128 цих потвор. Ми мало не вмерли, поки бились з ними, але все ще 40 з них лишились живими. Як зайде Сонце, то я навіть сам зможу розібратись з ними. Завтра ми вже зможемо нарешті лишити цю прокляту Браму позаду.

... Там же не буде шостої хвилі, чи не так?..”

“26 квітня, 2044. 17:02.

Трясця! Цей виродок!

Один з моїх напарників виявився Бісом! Як він зміг провести нас?

Він атакував мене ззаду. Я вбив цю паскуду, але він серйозно ранив мою ліву долоню, поки ми бились. Я зовсім не відчуваю свою ліву руку. І більше я не можу тримати лука.

Моя остання напарниця почула звуки битви і одразу прибігла до мене. Її обличчя моментально зблідло, коли вона все побачила...

Тепер лишились тільки ми вдвох. Переживаю за те, що трапиться вночі”.

 

Очі Со Джунхо пом’якшали, виражаючи сум, коли він читав щоденник. Наступні записи були написані нерівним почерком. Можна було відчути поспіх в цих рядках.

 

“26 квітня, 2044. 18:58.

Я біг, не озираючись. Моя напарниця билась за нас двох, через мою рану. Але, в кінці кінців, вона загинула.

Чорт! Чорт! Сльози не зупиняються.

Мені страшно.

Що мені робити?

Мені так страшно... Все моє тіло тремтить.

Коли я зупинився, то знайшов себе загнаним в глухий кут. По дорозі я також вступив в одну із пасток, тож тепер ще і нога кровоточить.

Тримати очі відкритими все складніше і складніше. Схоже, що це і буде моя могила.

... Я вже чую, як наближаються Лефи. Вони все ближче. Якщо хтось знайде цей щоденник, будь ласка, перекажіть нашим сім’ям, що нам дуже шкода...”

 

Схоже, що Лефам потрібно було більше часу, щоб знайти його, оскільки записи в щоденнику не закінчились, а продовжились далі. Со Джунхо здогадався про це, тому що почерк далі був ще більш нерозбірливим і грубим, а самі записи були сповнені ненависті і гніву. Навіть дата і час більше не вказувались.

 

“Якщо я виживу, то вб’ю всіх цих клятих виродків, Бісів. Вони — справжня ракова пухлина нашого світу!

О великий Шиво, відправ всіх цих грішників до пекла. За це я готов віддати свою душу.

Хто-небудь, будь-хто, помстіться за цього нещасного воїна”.

 

Після цього декілька сторінок були переповнені безсенсовними прокляттями. Але на останній сторінці тон написання знову змінився. Було схоже, що це писала людина з чистим розумом, яка вже була готова прийняти смерть. Почерк знову був акуратним і витонченим.

 

“27 квітня, 2044. 00.01.

Я все ще живий. Я відкладаю в сторону щоденник з ручкою і знову візьмусь за лук. Навіть якщо доведеться зубами натягувати тятиву.

О Богине війни, о Боже стрільби з лука.

Покажіть мені ще один раз дивовижну силу цього Метелика”.

 

Це був останній запис.

— ... На жаль, схоже, що дива не відбулось, — якби диво дійсно сталось, Тушар досі був би живий.

Со Джунхо нарешті отримав відповіді на свої питання:

“Отже, кількість Лефів в хвилях залежала від кількості Гравців, котрі ввійшли до Брами”.

Холодок пробігся по спині парубка. Якби він ввійшов до цієї Брами з трьома неосвіченими новачками, то йому б довелося протистояти 256-ти Лефам в останній хвилі.

— Навіть я не впевнений, що зміг би впоратись з цим, — особливо, якщо йому при цьому ще довелось би наглядати за трьома новачками.

“Хто б міг подумати, що найлегший спосіб зачистити цю Браму — ввійти сюди одному?”

В кінці кінців, Со Джунхо був першою людиною за дев’ять років, яка ввійшла до даної Брами самотужки, без команди. Після того, як люди продовжували гинути тут, інші були налякані і не насмілюватись входити до Лефового Саду, окрім як максимально потужною командою з чотирьох Гравців.

Со Джунхо вгамував свої нерви і підвівся:

— Хоп.

Він пробігся очима по своєму інвентарю. Він завжди носив з собою один предмет, про всяк випадок:

— А ось і воно.

Він витягнув назовні пляшку дешевого алкоголю, одразу відкрив і вилив рідину прямо на скелет:

— Індуїсти вірять в реінкарнацію, чи не так? Сподіваюсь, що ти переродишся в кращому місці, — коротко помолився за Тушара парубок.

Виказавши повагу до померлого, Со Джунхо перевірив інформацію нового лука, Штормового Метелика.

 

[Штормовий Метелик].

[Клас: Рідкий].

[Сила стріли збільшується на 250%].

[Вимоги: Рівень 10, Сила 45, Швидкість 45].

 

Хоча світ і став схожим на гру, тут все ж таки не було такого поняття, як “показник атаки”, чи чогось подібного в характеристиках зброї. Якщо ти влучно попадеш в голову чи серце, це зробить свою справу.

— ... Гарний лук.

Характеристики Штормового Метелика були видатними, але Со Джунхо намагався не показувати свого звичайного захвату, з поваги до Тушара Віші.

“В будь-якому випадку, в мене наразі недостатньо високі показники сили та швидкості, тож деякий час я не зможу його використовувати”.

Звісна річ, насправді він міг використовувати даний лук, але, оскільки він не міг задовільнити вимоги цієї зброї, власні ефекти лука не активувались би.

Со Джунхо подивився на скелет Тушара. Череп того був звернений до неба, ніби жадаючи життя.

— Я позичу твій лук. Це не зовсім плата, але я помщуся за тебе Бісам. Я також ненавиджу цих виродків.

Немов у відповідь, череп Тушара, який роками дивився в небо, з гуркотом опустився донизу.

— ... Прощавай, юний Індійський герою.

Со Джунхо розвернувся і попрямував до виходу з Брами.