Прокляття Світанку (2)

Со Джунхо пройшов через овальний блакитний портал і, в кінці кінців, опинився в іншому світі. Пейзаж перед ним одразу змінився.

— Це щось типу цвинтаря?

І дійсно, юнак ступив на землю кладовища в іншому вимірі. Від бруду під його стопами до дерев і трав навкруги — все виглядало по іншому, не так як на Землі.

Парубок заплющив очі і зробив декілька глибоких вдихів і видихів. Повітря в цьому світі було важче, ніж будь-де на Землі. Це заспокоювало хлопака. Роблячи кожен новий подих, він відчував, як всі клітини його тіла починають пробуджуватись.

— ... Я напевно зовсім вже збожеволів. Не можу повірити, що почуваю себе так добре і приємно в подібному місці, — він огледів територію навкруги. — Інформація про Браму.

Перед ним одразу з’явилося голографічне вікно, в якому була зібрана інформація щодо даної Брами.

 

[Прокляття Світанку].

[Необхідний рівень: Перший, або нижче].

[Умови зачищення: Залишитися живим до світанку].

[Складність: Середня].

 

“Гм. В принципі все, як і було вказано в документах Декгу. Але умови зачищення не здаються такими вже складними”.

Вижити до світанку — це повинно було бути доволі простим завданням. Юнак кинув погляд в небо, де сонце вже починало сідати за обрій. Не було нічого незвичного в тому, що перебіг часу в Брамі відрізнявся від такого не Землі.

— Схоже, я прийшов вчасно. Добре, що я заздалегідь зібрав необхідну інформацію.

Хоча юнак і приділяв практично весь свій час тренуванням, все ж таки він не забував про розвідку та аналіз інформації. Таким чином, він дізнався, що групи Гравців, що заходили до Брами вранці, трималися найдовше. Саме тому він поступив таким же чином.

— Групи, котрі заходили після опівдня, схоже, переживали не найкращі часи, — пробурмотів парубок.

Гравці досягали другого рівня одразу, як тільки розбиралися зі своєю першою Брамою, але саме ця Брама вимагала Гравців виключно першого рівня. Інакше кажучи, до цієї Брами могли зайти тільки Гравці, котрі ще жодного разу до цього не зачищали інших Брам.

“Якщо абсолютні новачки опиняться в незнайомому середовищі і одразу повинні будуть вступити в бій з ворогом...”

Звісна річ, вони починали панікувати, і тому подібні групи могли показати не більше половини своєї справжньої сили.

— Цікаво, скільки ж їх тут буде...

Але Со Джунхо прийшов ідеально підготовленим. Він був впевнений, що зможе показати навіть більше ста відсотків свого потенціалу.

***

Сонце, в решті решт, опустилося за горизонт, і темрява окутала кладовище і все навкруги. Со Джунхо поглянув до гори, вдивляючись в зоряне небо, думаючи про себе:

“Не можу позбутись зловісного передчуття”.

Парубок відчував, як цвинтар починає наповнюватись моторошною енергією, котра ясно вказувала на присутність нежиті. Якщо одного разу стикнешся з чимось подібним, то більше вже ніколи цього не забудеш. І більше не зможеш сплутати цю ауру ні з чим іншим.

— Від цього в мене мурашки по шкірі. Ненавиджу це відчуття, — Со Джунхо тяжко зітхнув і почав оглядати околиці цвинтаря, орієнтуючись завдяки світлу від зірок і місяця.

І саме в цей момент земля почала здригатись. З ґрунту почали висмикуватись десятки рук тут і там.

— Отже, це і правда зомбі, — сухо прокоментував Джунхо, дістаючи свого меча, адже це був найкращий момент для того, аби прикінчити ворога. — Ну ні, не треба виходити зі мною вітатись. Повертайтесь назад до своєї сплячки.

Юнак встромлював вістря свого меча точнісенько в голови зомбі, які тільки-но починали вилазити з землі. Хоча ці ходячі мерці і були досить важкими супротивниками, але, все ж таки, навіть вони одразу помирали, варто було лише пошкодити їх мізки.

“Тепер, коли вся картина вже доволі ясна, варто відзначити, що цих зомбі тут досить-таки багато”.

І не тільки це було однією з найбільших проблем для Гравців, що наважувались вступити до цієї Брами. Крім великої кількості ворогів, ще і нічний час доби ускладнював умови для ведення бою. Гравці, як правило, ненавиділи битви в темряві всередині Брам, але, звісно ж, були виключення.

 

[Настала ніч. Навичка “Мисливська Ніч (А)” активована].

[Всі показники Гравця підвищено на 10%].

[Ефективність усіх органів чуття підвищено].

 

Так, саме Со Джунхо і був цим виключенням із правила. Він міг максимально ефективно битися і перемагати в будь-який час доби. Саме тому його і почали називати непереможним.

— Хах, так значно краще, — як тільки органи чуття стали більш чутливими, його зір також покращився, і тепер розпливчаті фігури набували вже більш чітких обрисів зомбі. — Воу, а вас тут більше, ніж я думав.

Со Джунхо посміхнувся, побачивши як десятки мерців почали оточувати його з усіх сторін.

***

Досить дивна вечірка була в розпалі на кладовищі посеред ночі. Тільки от замість музики тут і там лунали звуки розрізування плоті, а замість феєрверків в повітря злітали бризки і струмені крові.

* Гуааа! *

* Уоооо! *

Бойові зомбі зовсім не були такими простими супротивниками, як їх зображували часто в різних фільмах. І рухались вони зазвичай швидше, аніж більшість дорослих людей.

“І вони зовсім не думають про самозахист”.

Зомбі абсолютно не турбувало, що одну чи декілька їх кінцівок могли відрізати, адже вони не відчували болю, а вся їх енергія була спрямована виключно на атаку. Інакше кажучи, це були найгірші, з усіх можливих, вороги для неосвічених Гравців без належного бойового досвіду.

— Але вам, хлопці, не пощастило. Адже в мене, як для новачка, досвіду більш ніж достатньо.

Їх атаки взагалі не могли дістати юнака. В мерців був один єдиний паттерн атаки — накинутися на ворога і спробувати його вкусити. Тобто, для парубка вони були ні чим іншим, як великими боксерськими грушами.

— А меч Асоціації краще, аніж я вважав.

Со Джунхо отримав в Асоціації звичайний стандартний меч, але його якість перевищила очікування парубка. Завдяки цьому, йому зовсім не потрібно було напружуватися, відсікаючи голови мерців. Кожного разу, як місячне світло відбивалося від леза, чергова голова злітала в повітря.

“Як же їх тут багато”.

В цей момент юнак нарахував вже приблизно сорок вбитих зомбі. Навіть з його здібностями, якщо мерці повністю оточать хлопака, не лишаючи простору для маневрів, Джунхо прийдеться доволі важко.

“Достатньо одного їх укусу — і я труп”.

Тому юнак аж ніяк не міг дозволити ворогу підкрастися ззаду.

* Бах! Бах! Бах! *

В момент, коли трійко мерців ринули на парубка зі спини, Со Джунхо тричі вистрелив в їх сторону зі свого Glock-17, спеціально модернізованого під монстрів. Голови зомбі вибухували, наче водяні кулі, щойно снаряди прошивали їх наскрізь.

“Добре, що це лише зомбі”.

Якби це були орки, чи хтось сильніше, парубку б довелося наділяти кулі додатково магічною силою, щоб пробити їх шкіру. Але оскільки супротивниками наразі були лише гниючі трупи, то звичайних куль було більш ніж достатньо. Хоча зомбі і можна було вважати ідеальними солдатами, оскільки вони не відчували ані болю, ані страху, їх все ж таки важко було назвати ідеальною зброєю. Ось чому досвідчені Гравці зовсім їх не боялися.

— Якщо ти хочеш бути ідеальною зброєю, то повинен бути в змозі вбити будь-кого, — прокоментував парубок.

Ходячі мерці миттєво втрачали всю свою перевагу, зустрічаючи Гравців певного калібру.

Як, наприклад, цього разу.

***

— Ф’ю, — Джунхо глянув на свій годинник.

Пройшло вже три години з моменту, як почалася битва. Лишилося лише четверо зомбі, які ще могли рухатися.

— Я хочу якомога скоріше повернутися додому і прийняти гарячий душ, тож давайте вже закінчувати.

Можливо, зомбі зрозуміли слова хлопака, і тому один із них тієї ж митті атакував Гравця, а з його пасті виходив надто різкий запах, який не можна було назвати приємним. Со Джунхо прикрив свій ніс, вистріливши в голову тому:

— Будь ласка, хоча б в наступному житті почни дбати про свої зуби як слід.

* Бах! *

Парубок навіть не перевірив, чи дійсно він вбив того мерця, одразу ж повернувшись в іншу сторону і замахнувшись мечем.

* Вууш! *

Юнак розрубав двох зомбі і кинув меч в третього, неначе це був ніж для метання. Лезо проткнуло наскрізь череп останнього мерця, прибивши його до дерева. Зомбі ще декілька разів смикнувся, перш ніж остаточно завмерти.

— Ось і все, — Со Джунхо висмикнув свого меча з дерева, стряхнувши з нього кров.

Він огледів спокійний і тихий цвинтар навколо. Все ж таки правильним рішенням було взяти із собою Glock-17, адже без нього ситуація була б складнішою. Протягом бійки йому довелося протистояти близько п’ятдесятьом зомбі, які вилізали і вилізали із своїх могил безперестанку.

— ... Гм, — парубок не міг позбутись відчуття, ніби щось забув.

Він покачав головою і відкрив вікно статусу, де одразу побачив, що його рівень вже двічі збільшився, незважаючи на те, що він ще навіть не зачистив остаточно Браму.

“Вірно я зробив, що пішов до Незачищеної Брами”.

Не стримавшись, хлопак усміхнувся.

— Хтось... Тут хтось є? — десь недалеко пролунав чийсь слабкий голос.

Обличчя Со Джунхо миттєво стало серйозним:

“Голос?”

Голос, здавалося, належав жінці, яка тяжко дихала, наче була готова в будь-який момент померти. Крім того, варто було відмітити, що незнайомка розмовляла по-корейськи.

— Де ти?

— Хтось все ж таки є?... Сюди! Хутчіш сюди! Д-допоможіть...

Со Джунхо відчував, що, хто б це не була, вона відчайдушно хотіла жити. Її голос звучав все слабше і слабше.

— Ти тут внизу?

— Т-так... Я тут...

Голос лунав із могили на краю кладовища.

— Зачекай-но, будь ласка, — парубок почав розкопувати землю голими руками, попутно розпитуючи незнайомку.

В кінці кінців, він відкопав труну з червоного дерева:

— Кажеш, ти прийшла сюди два дні тому зі своїми товаришами?

— Так... Ми думали, що зможемо розібратися з цією Незачищеною Брамою... — можна було почути, як жінка ледве стримувала сльози.

— Боже, ви не повинні були так поспішати, — Со Джунхо прицмокнув язиком, з жалістю дивлячись на труну. — Я тебе трохи погано чую, можеш разок сильніше гукнути до мене?

— ... Нащо?

— Будь ласка, просто зроби це.

Жінка всередині пару секунд роздумувала над проханням хлопака, але в кінці кінців гучно крикнула:

— Хаааа!

— Цього достатньо, — пробурмотів парубок, а його очі аж засяяли. — Отже, твоя голова знаходиться в цій стороні, — він швидко дістав свого пістолета і не роздумуючи вистрелив в нижню частину труни.

* Бах! Бах! Бах! Бах! *

Він повністю спорожнив обойму. Після цього, щось, не без труда, зсунуло в сторону кришку труни:

— Гха... Як... Як ти дізнався?..

Жалюгідне чудовисько, що показалось назовні, виглядало обуреним і зрадженим. В кінці кінців, за останні роки воно вбило більше сотні Гравців, і жодного разу його не викрили.

Со Джунхо вказав на монстра кінчиком свого меча:

— Мою довіру не так-то й просто завоювати. Особливо всередині Брам.

Юнак швидким і відточеним замахом проткнув голову чудовиська. Він слабо посміхнувся, дивлячись як тіло того перестало рухатись і розпласталося на землі.

— Всередині цієї Брами не могло лишитися жодної живої душі, — якби хтось все ще лишався тут живим, то Брама б взагалі не відкрилася для нових відвідувачів.

Навіть новачки повинні були про це знати.

“Але інколи серце зраджує розуму”.

Со Джунхо вже почав щось підозрювати ще під час бійки з зомбі:

“П’ятдесят зомбі — це дійсно не мало, але навряд чи це можна було б назвати неймовірною і непосильною задачею для групи з десятьох Гравців”.

Але при цьому дана Брама лишалася незачищеною протягом вже семи років.

“Але, з таким ошуканцем, це має сенс”.

Подібні ошуканці були значно сильнішими за зомбі і могли навіть поглинати і засвоювати спогади своїх жертв. Мабуть, цей екземпляр зумів здолати і з’їсти одного з корейських Гравців, котрий вирішив кинути виклик цій Брамі.

— Це було досить-таки кмітливо, як для монстра. Він навіть сховався в труні, щоб скрити свою ауру.

Звісна річ, цього разу це не спрацювало.

Згодом почали з’являтися системні сповіщення.

 

[Всі ворожі монстри були вбиті].

[Це прирівнюється до виконання умов зачищення Брами].

[Ви успішно зачистили Браму “Прокляття Світанку”].

[Ваш рівень підвищено].

[Ваш рівень підвищено].

[Всі показники Гравця збільшено на 2 одиниці].

[4 очка магічної сили було відновлено].

 

Як і очікувалося, винагороди за закриття Незачищеної Брами були вражальними. Він також відновив трохи своїх втрачених показників.

“Отже, я зможу відновлювати частину своїх показників кожні п’ять рівнів? Не так вже й багато...”

Але це все ж було хоч щось. Со Джунхо, звісно ж, був задоволений, що зміг повернути собі чотири додаткових очка магічної сили, адже це було його найслабшим місцем.

Однак, очі юнака продовжували яскраво блищати в очікуванні чогось ще:

— Це ж не може бути все, що ви пропонуєте за закриття Незачищеної Брами, вірно?

Ніби відповідаючи на його питання, перед ним з’явилися додаткові системні сповіщення.