В мої часи (1)

З закритими очима та схрещеними ногами, Со Джунхо сидів в реабілітаційній кімнаті №12 лікарні Хангук. Його товариш, Рахмадат, навчив його тому, як поза лотоса може допомогти з циркуляцією магічної сили. 

“Як би там не було, тренування мого тіла займе багато часу”.

Відновлення фізичної форми тіла до його пікового рівня потребує щонайменше декілька місяців. Звісна річ, витрачати весь цей час на м’язи — не варіант. Тому, на даний момент юнак вирішив зосередитись на інших аспектах сили, на покращення яких не треба було витрачати так багато часу.

“Моя магічна сила зараз становить лише вісімнадцять одиниць...”

Це було зовсім небагато. Коли Гравці пробуджувалися, маючи хоча б крихту таланту, то одразу мали магічну силу, що перевалювала за двадцять одиниць.

“Цк, в минулому мені довелося через стільки пройти, щоб прокачати свою магічну силу”, — насупився Джунхо, коли спогади хлинули до його розуму.

День, коли Джунхо пробудився і став Гравцем, був днем, коли загинули його батьки, і коли він поклявся помститися. Тоді ж він отримав навичку S-класу “Наглядач Пітьми”. Однак, вперше він зміг її використати належним чином лише через шість місяців. Причина цього була досить проста...

“Ця шалена навичка потребує просто-таки тони магічної сили”.

Оскільки дана навичка була неймовірно потужною, то і магічної сили вона потребувала відповідно. Таким чином, маючи досить низьку магічну силу, юнаку доводилося викладатися на повну, щоб якомога скоріше перекрити цю свою Ахіллесову п’яту. Всі його характеристики збільшувалися на одну одиницю кожного разу, як він підвищував свій рівень. І це був єдиний спосіб покращити свій показник магічної сили одразу після того, як він став Гравцем. Поки інші Гравці могли сходити на полювання один раз, хлопак завжди робив це три, чотири чи навіть п’ять разів. Поки інші гравці відпочивали і відновлювали свої сили, юнак швидко перев’язував свої рани і йшов полювати далі.

Продовжуючи в такому темпі декілька років, Со Джунхо, в кінці кінців, став найкращим Гравцем в світі.

— Ф’ю... — хлопак закинув всі зайві думки подалі і активував свою магічну силу, яка одразу почала циркулювати в його тілі, пробуджуючи магічні ланцюги.

“Вони і справді порядком заржавіли”.

Магічні ланцюги в тілі юнака впали в глибокий застій після того, як їх не використовували протягом аж двадцяти п’яти років. Люди часто порівнювали магічну силу з потягом, а магічні ланцюги — з коліями. Цілком природно, що колія, яка не використовується протягом років, почне іржавіти та заростати бур’янами. Те ж саме стосується і магічних ланцюгів Со Джунхо.

Більшість Гравців не переймалися підтримкою чи покращенням своїх магічних ланцюгів, адже це не дуже впливало на їх здатність використовувати магію. Однак, Со Джунхо був іншим типом особистості — він не міг відчувати себе задоволеним, поки його ланцюги не були в своєму ідеальному стані.

“В мене не так багато зараз магічної сили, тому я повинен використовувати її максимально ефективно”.

Гравцю знадобиться менше магічної сили на активацію навичок, якщо магія буде протікати по чистих і опрацьованих каналах. Саме тому Со Джунхо і переймався цією проблемою.

“Якщо я зараз спробую користуватися магічною силою, то близько тридцяти відсотків буде витрачатися в нікуди просто через кепський стан моїх ланцюгів”.

Юнак зібрав всю свою магічну силу, схожу на пил, в одному місці, після чого направив її по своїх заржавілих ланцюгах. Магічна сила одразу прокинулася і почала пробурюватися вперед, наче якийсь віл. Ланцюги розповсюджувалися по всьому тілу схожим на коріння чином. Кожен раз, як магія проходила по кожній гілочці ланцюгів, та одразу здригалась, освіжуючись та приймаючи більш пристойний і бадьорий вигляд.

Коли хлопак розплющив свої очі, пройшло вже три години. Все його тіло було неймовірно липким від поту.

— Гм, добре, що від мене не тне.

Можливо, причиною було те, що він багато часу провів в льодяній пастці, але тепер його тіло зовсім не накопичувало всередині якихось відходів чи токсинів. Це було гарною новиною, адже тепер він міг повністю зосередитись на покращенні стану свого тіла.

Со Джунхо піднявся з місця і активував свою магічну силу. На відміну від того, що було три години назад, тепер вона миттєво прокинулася і розійшлася по тілу, наче лісова пожежа.

— Втрати магії тепер лише п’ять відсотків... Це все одно не так добре, як було в минулі часи, але і поганим результатом це вже не назвати.

Це і було головним приводом, чому юнак переймався своїми ланцюгами. Со Джунхо задоволено посміхнувся і стиснув кулаки. Він почав задіювати всю свою магічну силу, яку мав, щоб побачити, як далеко він міг зайти.

* Шууу! *

Темрява, яку породила магія юнака, почала розтікатися в усі сторони, наче крапля чорнила, яку капнули в басейн, наповнений водою. Хтось, хто не був знайомий зі здібностями цього Гравця, міг би впевнено сказати, що це неймовірно красиво. Але ті, хто знав справжню природу цієї темряви, ніколи б не описали її подібним чином.

Темрява була найбільш злобною, найбільш жорстокою і небезпечною серед усіх стихій.

— Уф... — обличчя юнака здригнулося, коли він намагався, як і раніше, керувати своєю темрявою. — Кха! Кха...

Він почав задихатися, не в змозі більше витримувати активацію своєї навички. Коли хлопак підняв погляд, темрява вже зникла. Він обережно витер свої уста, з краєчків яких стікала слина.

“Схоже, це все, на що я здатен, з моєю теперішньою магічною силою”.

Його мозок одразу почав працювати:

“В такому випадку... Як же мені боротись в справжній бійці? Що мені робити, коли в мене так мало магії? Уф, ця клята магічна сила...”

Він швидко знайшов відповідь, коли покопався в своїх спогадах:

“Гадаю, все, що я зараз можу робити, — це використовувати сліпі плями супротивників, пастки та грубу фізичну силу”.

З такою кількістю магії, що була в нього, максимум, на що він був спроможний — це засліпити ворога та заплутати тому ноги.

“Ну а коли вже буде побільше магічної сили, то можна буде і подивитися в бік навички Морозу”.

Завдяки ефектам титулу Вісника Весни, Со Джунхо і справді одразу відчув, як його магічна сила почала швидко відновлюватись. Юнак звузив очі:

— Цікаво, на що буде схожа ця навичка.

Йому і справді було неймовірно цікаво. Лише з однією навичкою S-класу, Наглядачем Пітьми, він зміг піднятися на саму вершину Гравців цього світу. Але навичка Морозу мала ЕХ-клас, а отже, очевидно, повинна була б бути ще більш потужною. Це заставляло хлопака нервувати.

“Сподіваюсь, ця навичка не буде також потребувати тони магічної сили...”

“Щось типу цього... Чи якось так?”

І навичка темряви, і навичка морозу були схожі тим, що створювали щось з нічого. Завдяки цьому Со Джунхо зміг активувати Мороз значно простіше, ніж він сам очікував.

В приміщенні можна було почути звуки тріскоту.

Підлога, на якій стояв юнак, вкрилася кригою. Джунхо посміхнувся:

— Це не потребує так багато магічної сили, як я боявся!

Звісна річ, це була, в кінці кінців, навичка ЕХ-класу, тож вона все одно потребувала значної кількості магічної сили — приблизно ж стільки, як і Наглядач Пітьми. Але це означало, що її ефективність все ж таки більше.

“Такими темпами... Думаю, що вже зможу хоча б частково використовувати її в битвах, якщо ще трохи збільшу кількість своєї магічної сили”.

Більш того, тепер йому не доведеться стільки експериментувати з новою навичкою, як це було минулого разу з Наглядачем Пітьми.

— В кінці кінців, я вже бачив, як вона повинна працювати.

Со Джунхо бився проти Крижаної Королеви протягом сімдесяти годин. Інакше кажучи, за цей час він встиг повністю детально вивчити всі прийоми і техніки супротивника. І не тільки це, він встиг в повній мірі відчути все це на власній шкурі.

— З нетерпінням чекаю на екзамен.

Широка посмішка розлилася на обличчі юнака.

***

Тиждень промайнув доволі швидко. Протягом цього часу, Со Джунхо тренував своє тіло та старанно розбирав і запам’ятовував всю інформацію з документів, що йому давав Шим Декгу. Мова в тих документах йшла про різні важливі події, що встигли трапитись за останні двадцять п’ять років, які юнак був заточений в льодяній пастці.

— Що ж, добре. Я повністю готовий.

Роздався слабий звук хрусту, коли парубок покрутив головою, розминаючи шию. Після цього він змінив свій одяг. Сьогодні був день екзамену, а також день його виписування з лікарні.

“Звичайно ж, що мене тут підмінять”.

Формально Привид продовжував відпочивати та відновлюватись в лікарні, так як Асоціація оголосила, що йому знадобиться не менше декількох місяців на те, щоб прийти в норму.

— Розкрийте особистість Привида! — лунав чийсь голос через гучномовець ззовні лікарні, а навколо метушилися репортери та протестувальники.

— Розкрийте його особистість!

— Якого дідька. Б’юся об заклад, вони навіть не подумали про те, що заважають відпочивати іншим пацієнтам, — пробурмотів Со Джунхо

І насправді, якби в цих людей була хоча б крихта здорового глузду, вони б не прийшли сюди рано-вранці.

Але оскільки об’єктом скарг був сам хлопак, він не став нічого казати.

Со Джунхо сів в автомобіль таксі та попрямував до центру Асоціації Гравців.

— Схоже, грошей в них більш, ніж достатньо.

Вісімдесятиповерхова будівля звивалася в повітря елегантною дугою, а у входу внизу вже зібрався цілий натовп людей. Всі вони були тут через реєстрацію на екзамен для отримання ліцензії гравця. Так як Со Джунхо вже був зареєстрований, то йому не потрібно було стояти в загальній черзі.

— Будь ласка, присядьте в залі очікування. Вас покличуть, коли настане ваша черга, — проінструктував юнака працівник.

Со Джунхо перевірив свій талон: “Номер 75”. Йому доведеться просидіти тут немало.

Атмосфера в залі очікування була більш розслабленою, ніж думав хлопак. На екзамені не було ліміту людей, котрі могли б здати його та отримати ліцензію. Кожен екзаменований міг здати іспит, якщо в нього виявиться достатньо таланту та здібностей, а отже, не було ніякого сенсу в суперництві з іншими.

Джунхо всівся на вільне сидіння, схрестивши руки на грудях. Він заплющив свої очі, проте продовжував уважно слухати розмови довкола. Його, в першу чергу, цікавила різна інформація, яку він не зміг отримати з документів, які йому давав Шим Декгу.

— Ви вже бачили новини цього ранку? Вони нарешті зачистили те стародавнє підземелля на другому поверсі... Подих Небес...

— Я чув, що сьогодні одним з суддів буде сам Шим Декгу, власною персоною.

— Хаа, якщо я знову провалюся, то це вже буде моя четверта змарнована спроба.

— Вже два роки, як я пробудився, але досі не можу здати екзамен. Може, мені просто не вистачає таланту...

— Хтось знає, яку зброю ми повинні обрати, щоб збільшити шанси на проходження іспиту?

“Схоже, нічого корисного тут не почути”.

В кінці кінців, це були люди, які тільки збиралися стати Гравцями. Було б більш дивно, якби з їхніх розмов і правда можна було б дізнатися про щось цікаве чи важливе. Со Джунхо здався в своїх спробах підслухати якусь корисну інформацію та розплющив очі.

Як раз в цей момент пролунало сповіщення:

— Претендент номер один, будь ласка, проходьте.

В центрі зали очікування з’явилась голограма, що показувала зображення з кімнати іспиту. Згодом там з’явилася людина, екзаменований номер один, який одразу вибрав свою зброю.

“Спис”.

Чоловік помітно нервував, коли брав до рук довгого списа. Одразу після цього екзамен розпочався.

— Гм.

В приміщенні з’явилися голограмні монстри, які тієї ж митті рванули на екзаменованого. Чоловік описав списом широку дугу, різко наблизившись до супротивника, після чого вороги одразу ж відступили на крок назад.

— Воу, а він не погано справляється.

— Монстри відступили, бо злякалися.

— Ах, я так заздрю. Впевнений, номер один точно успішно складе цей іспит.

Люди в залі очікування почали нахвалювати дії екзаменованого, але вони, вочевидь, не розбиралися детально в подібних справах.

Со Джунхо покачав головою:

“Цк, не так потрібно використовувати спис”.

Спис був найбільш ефективним у випадку, коли зберігається постійна дистанція з ворогом. Той факт, що чоловік намагався скоротити відстань до супротивника, прекрасно демонструвала те, що він нічого не знає про цей тип зброї.

Тож, не було нічого дивного, коли вороги разом в один момент знову кинулися на екзаменованого в режимі “вбий або помри”. В кінці кінців, чоловік впав на землю, і на цьому бійка закінчилася, а монстри зникли. На обличчі у першого учасника екзамену був шокований вираз, коли він зрозумів, що не впорався.

“Отже, ось як все відбувається”.

У Со Джунхо вже все тіло свербіло від нетерпіння. Йому кортіло вже скоріше дізнатися, як сильно різниться відчуття вбивства голографічного монстра від знищення справжнього чудовиська.

***

Кімната суддів була облаштована досить своєрідно. Там було велике скляне вікно, через яке можна було чудово бачити тестову кімнату внизу, а в самому суддівському приміщенні стояв великий довгий диван, на якому сиділо десятеро людей.

— Гм, щось ця партія екзаменованих — так собі.

— Схоже, вони не підготувалися достатньо до іспиту: не вивчили основні риси і слабкі місця монстрів, не продумали методи боротьби.

— Вірно. Хоча це ж самий базовий мінімум, який треба виконати, якщо ти хочеш стати Гравцем.

— Мабуть, треба все ж таки завалити і цього.

Судді з гільдій почали всі одночасно обговорювати виступ учасника іспиту. Однак, на цей раз вони не були такі вперті і категоричні, як зазвичай. Всі вони обережно висловлювали свої думки, уважно слідкуючи за реакцією однієї конкретної особистості.

— Згоден, цей не пройшов.

Хоча Корейська Асоціація Гравців і втратила значну частину своїх влади, впливу та іміджу, але Шим Декгу все ще був президентом цієї організації. Інші судді намагалися поводитись ввічливо, щоб не образити цього чоловіка.

— Запускай наступного.

Коли Шим Декгу сказав це, в залі очкування одразу пролунало повідомлення, і в приміщення іспиту зайшов наступний учасник.

Судді трохи примружили очі, коли побачили екзаменованого.

— Хаа... Кожного разу є хтось такий.

— Але на цей раз все навіть більш вражальне, ніж зазвичай. Меч, лук, ножі для метання, спис, і навіть пістолет... Він, мабуть, перерив і обібрав весь арсенал.

— Ці дітлахи напевно взагалі нічого не знають про зброю.

— Так, вони, можливо, думають, що чим більше в них зброї, тим вони будуть сильніші.

— Він що, Привидом себе уявив?

— Зважаючи на те, який він худорлявий, він навіть не знає, як подбати про себе та своє тіло.

Все було саме так, як вони і казали. Новий екзаменований був схожий на фаната Привида, який намагався імітувати його стиль. Серед новачків такі не були рідкістю. Ці імітатори, як і сам Привид, зазвичай набирали собі купу зброї, намагаючись стати хоч трохи схожими на легендарного героя.

— Мене це просто дратує, але я навіть не можу уявити, що відчуваєте ви, пане директоре.

— Що ви маєте на увазі? — запитав Шим Декгу.

— Привид же ваш близький друг, але цей екзаменований намагається імітувати його.

— Все ж таки, ви довше, ніж будь-хто, залишалися поряд з найвидатнішим Гравцем.

— ... Що ж, мабуть ви праві. Хоча як на мене, то це досить цікаво.

Шим Декгу слабко посміхнувся, подивившись вниз на приміщення іспиту:

“Я і правда казав тобі постаратися виділитися та вразити всіх... Але це вже занадто. Негіднику”.

Імітатор Привида, Со Джунхо, з цікавістю оглянув кімнату іспиту.