25 років по тому (3)

[Вісник Весни]

Рівень: S.

Опис: Титул надається гравцю початкового поверху, котрий здолав Крижану Королеву.

Ефект: Швидкість відновлення магічної сили та стійкості збільшено на 500%. При переході на кожний наступний поверх, всі характеристики збільшуються на 30 одиниць.

 

— ...

Со Джунхо не вимовив ані звука, а його тіло безконтрольно затремтіло. Юнак декілька разів перечитав рядки про ефекти титулу.

“Це реально такий бонус?”

Він думав, що дана навичка лише трохи збільшить деякі його характеристики, аналогічно до випадку Скаї.

“Та це ж божевілля просто. Якийсь зовсім інший рівень”.

Насправді, без пришвидшеного відновлення стійкості і магічної сили юнак міг би нормально жити, але наступний ефект — зовсім інша справа.

— Всі мої характеристики будуть збільшуватися на тридцять одиниць кожного разу, як я переходитиму на наступний поверх...

 Іншими словами, цей ефект буде активуватись кожного разу, як хлопак буде користуватись Ліфтом між вимірами. Підсумовуючи, досягнувши десятого поверху всі характеристики буде збільшено аж на двісті сімдесят одиниць.

— О Боже!

Джунхо здригнувся, коли уявив ці неймовірні показники. Коли він бився з Крижаною Королевою, його найпотужнішою характеристикою була швидкість, яка тоді складала двісті двадцять п’ять одиниць, а найгірші справи булі з магічною силою, яка на той момент дорівнювала ста вісімдесяти трьом одиницям.

“І навіть так, всі мої характеристики в той час можна було вважати досить визначними. Але якщо всі вони перевалять за двісті сімдесят...”

Очі юнака засяяли. Двісті сімдесят одиниць — це був мінімум. Якщо він дістане купу різних артефактів, та ще і нормально прокачає свій рівень...

“І якщо я зможу відновити свої старі характеристики...”

Він згадав Крижану Королеву. Вона мала неймовірні запаси магічної сили і кожним своїм помахом руки перетворювала цілі території на льодяні пустелі.

“Я і сам можу отримати подібну силу... Ні, я можу стати навіть ще сильнішим”.

І тоді зняти льодяну печать з товаришів та звільнити їх — буде зовсім простою справою.

— ...

Со Джунхо впорядкував свої думки і подивився на чотири статуї перед собою. Постоявши так ще трохи часу, юнак нарешті покинув морг. Коли він вийшов з музею, очі юнака були наповнені нової, твердої рішучості.

“Десятий поверх? Легко!”

Чи він намагався досягти останнього поверху, щоб врятувати людство? Чи врятувати весь світ?

— Дідька лисого.

Со Джунхо, як ніхто інший, чудово розумів, якою егоїстичною особою він був. У нього була лише одна єдина причина повернутися знов до ролі гравця.

“Я обов’язково поверну своїх друзів”.

Це і була одна єдина мета юнака.

Він сховав цю обіцянку глибоко в своєму серці.

***

Наступного дня Шим Декгу прийшов до шпиталю відвідати свого друга дитинства.

— Що?! Ти збираєшся знову стати гравцем? — очі Декгу широко розплющились від шоку, коли він почув новини від хлопака.

Со Джунхо відірвав погляд від свого апетитного Соллонтхану [1]:

— Чому ти такий здивований? Наче я вмію щось ще, окрім того, як бути гравцем.

— Це просто якось дуже несподівано. Ти точно той Со Джунхо, котрий постійно скиглив, як він втомився, і як йому вже хочеться на пенсію? — запитав Шим Декгу.

— Я передумав, — відповів юнак.

— І все ж... Не думаю, що це гарна ідея.

Со Джунхо вважав, що Шим Декгу з радістю дізнається про його рішення та з розпростертими обіймами прийме це. Юнак відклав в сторону ложку:

— Чому ні?

— По-перше, я б хотів, аби ти добре відпочив. Я знаю, як старанно ти завжди працював, адже я завжди був поруч. Ти вже зробив більш, ніж достатньо. Відклади в сторону зброю та спробуй знайти ще щось, чим би ти хотів займатись.

Було схоже, нібито Шим Декгу відчитував Джунхо. Але сам юнак, як ніхто інший, знав, що Декгу все це робив заради нього. Джунхо відчув, як тепло розлилося всередині його грудей, і він не змігши втриматись, посміхнувся.

— А по-друге?

— Біси.

— Га? Вони повернулися?

— ...

Відповіддю на це запитання була тиша. Со Джунхо швидко зрозумів, в чому справа:

— Так, дійсно, було б дивно, якби вони не вилізли. Вони постійно виживають, наче таргани якісь.

“Біси” — це група людей, які не зацікавлені в зачистці Брам та знищенні монстрів. Вони користуються навичками гравців для скоєння злочинів, вбивств і тероризування суспільства.

— Нині Біси зовсім розійшлися, створюючи цілу купу проблем нам і всьому суспільству, — пояснив Декгу.

— Як цікаво. Коли я був гравцем, вони були так налякані, що і носа не показували назовні.

— Це було тоді.

Двадцять вісім років тому, Біси зі всього світу ховалися по темних норах через страх перед Со Джунхо і іншими з П’ятірки героїв. Ті Біси ховалися б і далі, адже розуміли, що не буде їм спокійного життя, поки поруч ходять гравці асоціації.

— Але все змінилося, коли відкрився доступ до другого поверху. Там, на Рубежі, в нас немає ніяких систем відеоспостереження, ніяких супутників.

Іншими словами, там вони ніяк не могли вислідити, знайти та знешкодити Бісів.

Шим Декгу подивився прямо в обличчя свого друга:

— Більш того, одночасно з відкриттям другого поверху зникла і П’ятірка героїв.

— Біси, мабуть, зараз насолоджуються життям, як ніколи.

— Не знаю, як вони тримали все це в собі так довго, але вони з кожним днем стають все більш і більш божевільними.

Головний об’єкт їх страхів нарешті зник. І тепер, оскільки ніхто їх більше не міг загнати в кут, вони могли носитися по всьому світові та творити, що заманеться.

— Думаю, я розумію, чому ти не хочеш, щоб я повертався, — юнак повільно кивнув головою.

Якщо слова Декгу були правдивими, то Джунхо міг померти в будь-який момент часу, в будь-якому місці. Біси розвивалися і тренувалися протягом двадцяти п’яти років, і зараз він був би дуже спокусливою здобиччю в їх очах.

— Вони... Вони все ще так сильно мене ненавидять? — запитав хлопак.

— Ти ще питаєш? Та ніхто в світі, напевно, не був щасливішим за них, коли вони почули, що ти повернувся, і що тепер для них з’явилась можливість тебе особисто прикінчити.

“От лайно”.

Джунхо почухав свого носа. Він би хотів з легкістю і комфортом піднімати свій рівень, насолоджуючись всіма привілеями героя, що врятував світ. Але, схоже, все не буде так просто.

— Отже, тобі дійсно варто піти вже на пенсію. Єдиний спосіб для тебе знову стати гравцем — відкинути маску та ім’я Привида... Але в тебе зовсім немає причин робити щось подібне. Навіть на пенсії до тебе всюди будуть ставитись, як до короля, а найкращі гравці будуть захищати тебе двадцять чотири години на добу.

— ... Десятий поверх. Мені потрібно дістатись туди.

— Нащо? — Декгу був спантеличений.

Со Джунхо, якого він знав, повинен був би зараз почивати на лаврах та насолоджуватися всіма своїми здобутками.

— Як би там не було, чи є у вас інший спосіб очистити вулканічний регіон на третьому поверсі?

— Я ж казав вже, що існує лише один спосіб зробити це.

— А що, як я скажу, що в мене є рішення цієї проблеми?

— ... — брови Шим Декгу насупились.

Його друг не став би жартувати на таку серйозну тему. Тож він сказав:

— Поясни. Детально.

— Ти казав, що ви весь цей час шукали ядро Крижаної Королеви, так?

— Вірно. В тебе є ідеї, де воно може бути?

— Ага, — Джунхо голосно сьорбнув свій суп, після чого підняв тарілку, проковтуючи бульйон, і продовжив. — Мм, як же смачно.

— То ж, щодо ядра... Що ти знаєш? — запитав Декгу.

— Я з’їв його.

— Гей, та годі вже про соллонтхан, я серйозно тебе питаю...

— Я говорю не про соллонтхан, — Джунхо подивився прямо на свого товариша.

Шим Декгу декілька разів моргнув:

— Якщо ти говориш не про соллонтхан... Зажди, ти що?...

— Ага, в точку.

— Ти ж не робив цього, так? Ти ж не хочеш сказати мені, що з’їв ядро Крижаної Королеви, вірно?! — Шим Декгу різко піднявся на ноги, втупившись на Джунхо так, наче збирався прямо зараз розрізати тому черево.

— Гей, та годі вже! — Со Джунхо спробував заспокоїти свого друга. — Ти такий же нетерплячий, як і завжди. Дослухай мене для початку.

— Т-т-ти..! Ти правда з’їв його?! — закричав Декгу.

— Та не треба так казати, наче я хотів цього. Воно само почало поглинатись моїм тілом, варто було мені лише торкнутися його. І що лишалося робити? — пожалівся юнак.

— ... О-ох, лікар казав мені уникати стресових і нервових ситуацій, — Декгу нахилив голову і почав масажувати шию. — Ти б не став казати щось безглузде. Отже, в тебе є рішення нашої проблеми, вірно?

— Ага, — кивнув хлопак. — Поглинувши повністю ядро, я отримав навичку “Мороз”.

— ... Тобто, ти хочеш сказати, що за допомогою цієї навички зможеш заморозити вівтар на третьому поверсі, так?

— Зможу, — Со Джунхо був впевнений.

Це була навичка рівня ЕХ, в кінці кінців. Якщо це не спрацює, то і самого ядра Крижаної Королеви точно не вистачить.

— Фух, яке ж полегшення, — кивнув Декгу.

Він зовсім не сумнівався в словах Джунхо. В кінці кінців, цей юнак здолав саму Крижану Королеву, коли всі інші в один голос тверділи, що це попросту неможливо. Якщо його друг сказав, що зможе це зробити, значить так воно і було. В той же час Декгу подумав над справжніми мотивами свого товариша:

— Це якось пов’язано з твоїми побратимами?

— Ніхто з них не стримав обіцянки побачитись зі мною знову. Мені не лишається нічого іншого, як повернути їх і добряче відчитати.

— Їх пробудження також можливе? — запитав Декгу.

— Принаймні Система сказала, що це можна зробити.

— Дійсно? Та це ж чудові новини! — Декгу широко посміхнувся та одразу почав продумувати наступні дії.

Чоловік швидко зупинився подумки на одному аспекті:

— Тепер, коли я думаю про це, лікарі ж бачили твоє обличчя, чи не так?

— Дев’ятеро з них бачили моє обличчя, якщо бути точним, — поправив Джунхо.

— Так вже сталося, що в мене є один підлеглий, який може стирати спогади. Нам потрібно вжити необхідних заходів безпеки, про всяк випадок.

Со Джунхо любив спілкуватись с Шим Декгу, адже той завжди вмів читати між рядків.

— До речі, мій рівень обнулився, так що я тепер тільки першого рівня.

— ... І твої характеристики також?

— Бінго.

— Хааа, ти завжди залишаєш найгірші новини наостанок, — Декгу потер своє пульсуюче чоло.

Він зібрався і постарався поглянути на справу оптимістично:

— Що ж, в якомусь сенсі, це можна назвати добрими новинами. Всі люди будуть думати, що Привид зараз такий же сильний, як і завжди. Ніхто з них, напевно, і уявити не може, що сам Привид має тепер всього-на-всього перший рівень. А отже, ніхто не зможе впізнати в тобі героя, — підсумував чоловік.

— Враховуючи твої становище та повноваження, ти напевно зможеш без проблем дістати мені нову ліцензію гравця, так?

— Ох, стосовно цього... — обличчя Декгу потемніло. — З тих пір, як відкрився другий поверх, гільдії стали потужніше і впливовіше за міжнародні асоціації гравців.

— І що? Ти не зможеш дістати мені ліцензію?

— Все не так просто. Коли гравці проходять тест на отримання ліцензії в асоціації, то на екзамені також присутні представники гільдій. Гравці зможуть отримати ліцензію тільки, якщо їх схвалить вся суддівська колегія. Навіть з моєю владою, я ніяк не зможу влаштувати для тебе отримання ліцензії без цього тесту.

— Цк, як же це дратує.

— Якщо згадаєш, який хаос був раніше з цими ліцензіями, то зрозумієш, що ми пройшли довгий шлях по влаштуванню і встановленню належних процедур. До речі, можна сказати, що це непогана можливість, — сказав чоловік, а його очі схвильовано засяяли. — Просто подумай про це. Якщо хочеш отримати мою повну підтримку, ти повинен довести, що вартий цього.

— ... Га?

Інакше кажучи, Декгу мав на увазі, що юнаку варто отримати найвищий бал на іспиті. Якщо він покаже всім, що є серйозним та вправним гравцем, то тоді Декгу зможе спокійно і публічно забезпечити йому повну підтримку Асоціації.

— Звісно ж, ти не можеш використовувати свою навичку Пітьми. І, якщо можливо, прибережи Мороз також, не треба його показувати зайвий раз, — порадив чоловік.

— Я можу зрозуміти частину про Пітьму, але що не так з Морозом? — запитав Джунхо.

— Біси в курсі, що ключем до подолання третього поверху може бути якась навичка, пов’язана з морозом. Тож, краще не привертати їх уваги.

— Добре, добре, я зрозумів, — Джунхо витягнув свою шию, лежачи на лікарняному ліжку. — Я навіть трохи збуджений... А які типи спорядження можна буде використовувати на тесті? — він не міг орудувати своєю високорівневою зброєю, адже в неї були занадто високі вимоги до характеристик гравця.

— Ти зможеш обрати зброю в день іспиту. Всі екзаменовані мають користуватись однаковим озброєнням.

— Справедливо, — посміхнувся Джунхо. — Буде дуже цікаво отримати оцінку, зважаючи на весь мій досвід.

— І не будь занадто безрозсудним. Як би там не було, я подбаю про те, щоб створити необхідну біографію для особи Со Джунхо. День народження, особиста історія, відносини... Схоже, що найближчим часом я буду досить зайнятим, — прокоментував Декгу.

— І скільки часу це займе? — запитав Джунхо.

— Десь дня чотири. А ти коли будеш готовий? Десь місяць знадобиться, щоб набрати необхідну форму? — запитав чоловік.

Юнак, почувши питання товариша, трохи розгубився:

“Нащо мені стільки часу?”

— Один тиждень. Цього достатньо.

 

---

1. Соллонтхан — корейський суп з волової ноги, який варять протягом 10 годин до тих пір, поки він не придбає молочно білий колір. Зазвичай подається в чаші з кружельцятами цибулі і шматочками м'яса, а в якості приправ виступають зелена цибуля, сіль та чорний перець.