[Вісник Весни]
Рівень: S.
Опис: Титул надається гравцю початкового поверху, котрий здолав Крижану Королеву.
Ефект: Швидкість відновлення магічної сили та стійкості збільшено на 500%. При переході на кожний наступний поверх, всі характеристики збільшуються на 30 одиниць.
— ...
Со Джунхо не вимовив ані звука, а його тіло безконтрольно затремтіло. Юнак декілька разів перечитав рядки про ефекти титулу.
“Це реально такий бонус?”
Він думав, що дана навичка лише трохи збільшить деякі його характеристики, аналогічно до випадку Скаї.
“Та це ж божевілля просто. Якийсь зовсім інший рівень”.
Насправді, без пришвидшеного відновлення стійкості і магічної сили юнак міг би нормально жити, але наступний ефект — зовсім інша справа.
— Всі мої характеристики будуть збільшуватися на тридцять одиниць кожного разу, як я переходитиму на наступний поверх...
Іншими словами, цей ефект буде активуватись кожного разу, як хлопак буде користуватись Ліфтом між вимірами. Підсумовуючи, досягнувши десятого поверху всі характеристики буде збільшено аж на двісті сімдесят одиниць.
— О Боже!
Джунхо здригнувся, коли уявив ці неймовірні показники. Коли він бився з Крижаною Королевою, його найпотужнішою характеристикою була швидкість, яка тоді складала двісті двадцять п’ять одиниць, а найгірші справи булі з магічною силою, яка на той момент дорівнювала ста вісімдесяти трьом одиницям.
“І навіть так, всі мої характеристики в той час можна було вважати досить визначними. Але якщо всі вони перевалять за двісті сімдесят...”
Очі юнака засяяли. Двісті сімдесят одиниць — це був мінімум. Якщо він дістане купу різних артефактів, та ще і нормально прокачає свій рівень...
“І якщо я зможу відновити свої старі характеристики...”
Він згадав Крижану Королеву. Вона мала неймовірні запаси магічної сили і кожним своїм помахом руки перетворювала цілі території на льодяні пустелі.
“Я і сам можу отримати подібну силу... Ні, я можу стати навіть ще сильнішим”.
І тоді зняти льодяну печать з товаришів та звільнити їх — буде зовсім простою справою.
— ...
Со Джунхо впорядкував свої думки і подивився на чотири статуї перед собою. Постоявши так ще трохи часу, юнак нарешті покинув морг. Коли він вийшов з музею, очі юнака були наповнені нової, твердої рішучості.
“Десятий поверх? Легко!”
Чи він намагався досягти останнього поверху, щоб врятувати людство? Чи врятувати весь світ?
— Дідька лисого.
Со Джунхо, як ніхто інший, чудово розумів, якою егоїстичною особою він був. У нього була лише одна єдина причина повернутися знов до ролі гравця.
“Я обов’язково поверну своїх друзів”.
Це і була одна єдина мета юнака.
Він сховав цю обіцянку глибоко в своєму серці.
***
Наступного дня Шим Декгу прийшов до шпиталю відвідати свого друга дитинства.
— Що?! Ти збираєшся знову стати гравцем? — очі Декгу широко розплющились від шоку, коли він почув новини від хлопака.
Со Джунхо відірвав погляд від свого апетитного Соллонтхану [1]:
— Чому ти такий здивований? Наче я вмію щось ще, окрім того, як бути гравцем.
— Це просто якось дуже несподівано. Ти точно той Со Джунхо, котрий постійно скиглив, як він втомився, і як йому вже хочеться на пенсію? — запитав Шим Декгу.
— Я передумав, — відповів юнак.
— І все ж... Не думаю, що це гарна ідея.
Со Джунхо вважав, що Шим Декгу з радістю дізнається про його рішення та з розпростертими обіймами прийме це. Юнак відклав в сторону ложку:
— Чому ні?
— По-перше, я б хотів, аби ти добре відпочив. Я знаю, як старанно ти завжди працював, адже я завжди був поруч. Ти вже зробив більш, ніж достатньо. Відклади в сторону зброю та спробуй знайти ще щось, чим би ти хотів займатись.
Було схоже, нібито Шим Декгу відчитував Джунхо. Але сам юнак, як ніхто інший, знав, що Декгу все це робив заради нього. Джунхо відчув, як тепло розлилося всередині його грудей, і він не змігши втриматись, посміхнувся.
— А по-друге?
— Біси.
— Га? Вони повернулися?
— ...
Відповіддю на це запитання була тиша. Со Джунхо швидко зрозумів, в чому справа:
— Так, дійсно, було б дивно, якби вони не вилізли. Вони постійно виживають, наче таргани якісь.
“Біси” — це група людей, які не зацікавлені в зачистці Брам та знищенні монстрів. Вони користуються навичками гравців для скоєння злочинів, вбивств і тероризування суспільства.
— Нині Біси зовсім розійшлися, створюючи цілу купу проблем нам і всьому суспільству, — пояснив Декгу.
— Як цікаво. Коли я був гравцем, вони були так налякані, що і носа не показували назовні.
— Це було тоді.
Двадцять вісім років тому, Біси зі всього світу ховалися по темних норах через страх перед Со Джунхо і іншими з П’ятірки героїв. Ті Біси ховалися б і далі, адже розуміли, що не буде їм спокійного життя, поки поруч ходять гравці асоціації.
— Але все змінилося, коли відкрився доступ до другого поверху. Там, на Рубежі, в нас немає ніяких систем відеоспостереження, ніяких супутників.
Іншими словами, там вони ніяк не могли вислідити, знайти та знешкодити Бісів.
Шим Декгу подивився прямо в обличчя свого друга:
— Більш того, одночасно з відкриттям другого поверху зникла і П’ятірка героїв.
— Біси, мабуть, зараз насолоджуються життям, як ніколи.
— Не знаю, як вони тримали все це в собі так довго, але вони з кожним днем стають все більш і більш божевільними.
Головний об’єкт їх страхів нарешті зник. І тепер, оскільки ніхто їх більше не міг загнати в кут, вони могли носитися по всьому світові та творити, що заманеться.
— Думаю, я розумію, чому ти не хочеш, щоб я повертався, — юнак повільно кивнув головою.
Якщо слова Декгу були правдивими, то Джунхо міг померти в будь-який момент часу, в будь-якому місці. Біси розвивалися і тренувалися протягом двадцяти п’яти років, і зараз він був би дуже спокусливою здобиччю в їх очах.
— Вони... Вони все ще так сильно мене ненавидять? — запитав хлопак.
— Ти ще питаєш? Та ніхто в світі, напевно, не був щасливішим за них, коли вони почули, що ти повернувся, і що тепер для них з’явилась можливість тебе особисто прикінчити.
“От лайно”.
Джунхо почухав свого носа. Він би хотів з легкістю і комфортом піднімати свій рівень, насолоджуючись всіма привілеями героя, що врятував світ. Але, схоже, все не буде так просто.
— Отже, тобі дійсно варто піти вже на пенсію. Єдиний спосіб для тебе знову стати гравцем — відкинути маску та ім’я Привида... Але в тебе зовсім немає причин робити щось подібне. Навіть на пенсії до тебе всюди будуть ставитись, як до короля, а найкращі гравці будуть захищати тебе двадцять чотири години на добу.
— ... Десятий поверх. Мені потрібно дістатись туди.
— Нащо? — Декгу був спантеличений.
Со Джунхо, якого він знав, повинен був би зараз почивати на лаврах та насолоджуватися всіма своїми здобутками.
— Як би там не було, чи є у вас інший спосіб очистити вулканічний регіон на третьому поверсі?
— Я ж казав вже, що існує лише один спосіб зробити це.
— А що, як я скажу, що в мене є рішення цієї проблеми?
— ... — брови Шим Декгу насупились.
Його друг не став би жартувати на таку серйозну тему. Тож він сказав:
— Поясни. Детально.
— Ти казав, що ви весь цей час шукали ядро Крижаної Королеви, так?
— Вірно. В тебе є ідеї, де воно може бути?
— Ага, — Джунхо голосно сьорбнув свій суп, після чого підняв тарілку, проковтуючи бульйон, і продовжив. — Мм, як же смачно.
— То ж, щодо ядра... Що ти знаєш? — запитав Декгу.
— Я з’їв його.
— Гей, та годі вже про соллонтхан, я серйозно тебе питаю...
— Я говорю не про соллонтхан, — Джунхо подивився прямо на свого товариша.
Шим Декгу декілька разів моргнув:
— Якщо ти говориш не про соллонтхан... Зажди, ти що?...
— Ага, в точку.
— Ти ж не робив цього, так? Ти ж не хочеш сказати мені, що з’їв ядро Крижаної Королеви, вірно?! — Шим Декгу різко піднявся на ноги, втупившись на Джунхо так, наче збирався прямо зараз розрізати тому черево.
— Гей, та годі вже! — Со Джунхо спробував заспокоїти свого друга. — Ти такий же нетерплячий, як і завжди. Дослухай мене для початку.
— Т-т-ти..! Ти правда з’їв його?! — закричав Декгу.
— Та не треба так казати, наче я хотів цього. Воно само почало поглинатись моїм тілом, варто було мені лише торкнутися його. І що лишалося робити? — пожалівся юнак.
— ... О-ох, лікар казав мені уникати стресових і нервових ситуацій, — Декгу нахилив голову і почав масажувати шию. — Ти б не став казати щось безглузде. Отже, в тебе є рішення нашої проблеми, вірно?
— Ага, — кивнув хлопак. — Поглинувши повністю ядро, я отримав навичку “Мороз”.
— ... Тобто, ти хочеш сказати, що за допомогою цієї навички зможеш заморозити вівтар на третьому поверсі, так?
— Зможу, — Со Джунхо був впевнений.
Це була навичка рівня ЕХ, в кінці кінців. Якщо це не спрацює, то і самого ядра Крижаної Королеви точно не вистачить.
— Фух, яке ж полегшення, — кивнув Декгу.
Він зовсім не сумнівався в словах Джунхо. В кінці кінців, цей юнак здолав саму Крижану Королеву, коли всі інші в один голос тверділи, що це попросту неможливо. Якщо його друг сказав, що зможе це зробити, значить так воно і було. В той же час Декгу подумав над справжніми мотивами свого товариша:
— Це якось пов’язано з твоїми побратимами?
— Ніхто з них не стримав обіцянки побачитись зі мною знову. Мені не лишається нічого іншого, як повернути їх і добряче відчитати.
— Їх пробудження також можливе? — запитав Декгу.
— Принаймні Система сказала, що це можна зробити.
— Дійсно? Та це ж чудові новини! — Декгу широко посміхнувся та одразу почав продумувати наступні дії.
Чоловік швидко зупинився подумки на одному аспекті:
— Тепер, коли я думаю про це, лікарі ж бачили твоє обличчя, чи не так?
— Дев’ятеро з них бачили моє обличчя, якщо бути точним, — поправив Джунхо.
— Так вже сталося, що в мене є один підлеглий, який може стирати спогади. Нам потрібно вжити необхідних заходів безпеки, про всяк випадок.
Со Джунхо любив спілкуватись с Шим Декгу, адже той завжди вмів читати між рядків.
— До речі, мій рівень обнулився, так що я тепер тільки першого рівня.
— ... І твої характеристики також?
— Бінго.
— Хааа, ти завжди залишаєш найгірші новини наостанок, — Декгу потер своє пульсуюче чоло.
Він зібрався і постарався поглянути на справу оптимістично:
— Що ж, в якомусь сенсі, це можна назвати добрими новинами. Всі люди будуть думати, що Привид зараз такий же сильний, як і завжди. Ніхто з них, напевно, і уявити не може, що сам Привид має тепер всього-на-всього перший рівень. А отже, ніхто не зможе впізнати в тобі героя, — підсумував чоловік.
— Враховуючи твої становище та повноваження, ти напевно зможеш без проблем дістати мені нову ліцензію гравця, так?
— Ох, стосовно цього... — обличчя Декгу потемніло. — З тих пір, як відкрився другий поверх, гільдії стали потужніше і впливовіше за міжнародні асоціації гравців.
— І що? Ти не зможеш дістати мені ліцензію?
— Все не так просто. Коли гравці проходять тест на отримання ліцензії в асоціації, то на екзамені також присутні представники гільдій. Гравці зможуть отримати ліцензію тільки, якщо їх схвалить вся суддівська колегія. Навіть з моєю владою, я ніяк не зможу влаштувати для тебе отримання ліцензії без цього тесту.
— Цк, як же це дратує.
— Якщо згадаєш, який хаос був раніше з цими ліцензіями, то зрозумієш, що ми пройшли довгий шлях по влаштуванню і встановленню належних процедур. До речі, можна сказати, що це непогана можливість, — сказав чоловік, а його очі схвильовано засяяли. — Просто подумай про це. Якщо хочеш отримати мою повну підтримку, ти повинен довести, що вартий цього.
— ... Га?
Інакше кажучи, Декгу мав на увазі, що юнаку варто отримати найвищий бал на іспиті. Якщо він покаже всім, що є серйозним та вправним гравцем, то тоді Декгу зможе спокійно і публічно забезпечити йому повну підтримку Асоціації.
— Звісно ж, ти не можеш використовувати свою навичку Пітьми. І, якщо можливо, прибережи Мороз також, не треба його показувати зайвий раз, — порадив чоловік.
— Я можу зрозуміти частину про Пітьму, але що не так з Морозом? — запитав Джунхо.
— Біси в курсі, що ключем до подолання третього поверху може бути якась навичка, пов’язана з морозом. Тож, краще не привертати їх уваги.
— Добре, добре, я зрозумів, — Джунхо витягнув свою шию, лежачи на лікарняному ліжку. — Я навіть трохи збуджений... А які типи спорядження можна буде використовувати на тесті? — він не міг орудувати своєю високорівневою зброєю, адже в неї були занадто високі вимоги до характеристик гравця.
— Ти зможеш обрати зброю в день іспиту. Всі екзаменовані мають користуватись однаковим озброєнням.
— Справедливо, — посміхнувся Джунхо. — Буде дуже цікаво отримати оцінку, зважаючи на весь мій досвід.
— І не будь занадто безрозсудним. Як би там не було, я подбаю про те, щоб створити необхідну біографію для особи Со Джунхо. День народження, особиста історія, відносини... Схоже, що найближчим часом я буду досить зайнятим, — прокоментував Декгу.
— І скільки часу це займе? — запитав Джунхо.
— Десь дня чотири. А ти коли будеш готовий? Десь місяць знадобиться, щоб набрати необхідну форму? — запитав чоловік.
Юнак, почувши питання товариша, трохи розгубився:
“Нащо мені стільки часу?”
— Один тиждень. Цього достатньо.
1. Соллонтхан — корейський суп з волової ноги, який варять протягом 10 годин до тих пір, поки він не придбає молочно білий колір. Зазвичай подається в чаші з кружельцятами цибулі і шматочками м'яса, а в якості приправ виступають зелена цибуля, сіль та чорний перець.
Далі
Розділ 5 - В мої часи (1)
З закритими очима та схрещеними ногами, Со Джунхо сидів в реабілітаційній кімнаті №12 лікарні Хангук. Його товариш, Рахмадат, навчив його тому, як поза лотоса може допомогти з циркуляцією магічної сили. “Як би там не було, тренування мого тіла займе багато часу”. Відновлення фізичної форми тіла до його пікового рівня потребує щонайменше декілька місяців. Звісна річ, витрачати весь цей час на м’язи — не варіант. Тому, на даний момент юнак вирішив зосередитись на інших аспектах сили, на покращення яких не треба було витрачати так багато часу. “Моя магічна сила зараз становить лише вісімнадцять одиниць...” Це було зовсім небагато. Коли Гравці пробуджувалися, маючи хоча б крихту таланту, то одразу мали магічну силу, що перевалювала за двадцять одиниць. “Цк, в минулому мені довелося через стільки пройти, щоб прокачати свою магічну силу”, — насупився Джунхо, коли спогади хлинули до його розуму. День, коли Джунхо пробудився і став Гравцем, був днем, коли загинули його батьки, і коли він поклявся помститися. Тоді ж він отримав навичку S-класу “Наглядач Пітьми”. Однак, вперше він зміг її використати належним чином лише через шість місяців. Причина цього була досить проста... “Ця шалена навичка потребує просто-таки тони магічної сили”. Оскільки дана навичка була неймовірно потужною, то і магічної сили вона потребувала відповідно. Таким чином, маючи досить низьку магічну силу, юнаку доводилося викладатися на повну, щоб якомога скоріше перекрити цю свою Ахіллесову п’яту. Всі його характеристики збільшувалися на одну одиницю кожного разу, як він підвищував свій рівень. І це був єдиний спосіб покращити свій показник магічної сили одразу після того, як він став Гравцем. Поки інші Гравці могли сходити на полювання один раз, хлопак завжди робив це три, чотири чи навіть п’ять разів. Поки інші гравці відпочивали і відновлювали свої сили, юнак швидко перев’язував свої рани і йшов полювати далі. Продовжуючи в такому темпі декілька років, Со Джунхо, в кінці кінців, став найкращим Гравцем в світі. — Ф’ю... — хлопак закинув всі зайві думки подалі і активував свою магічну силу, яка одразу почала циркулювати в його тілі, пробуджуючи магічні ланцюги. “Вони і справді порядком заржавіли”. Магічні ланцюги в тілі юнака впали в глибокий застій після того, як їх не використовували протягом аж двадцяти п’яти років. Люди часто порівнювали магічну силу з потягом, а магічні ланцюги — з коліями. Цілком природно, що колія, яка не використовується протягом років, почне іржавіти та заростати бур’янами. Те ж саме стосується і магічних ланцюгів Со Джунхо. Більшість Гравців не переймалися підтримкою чи покращенням своїх магічних ланцюгів, адже це не дуже впливало на їх здатність використовувати магію. Однак, Со Джунхо був іншим типом особистості — він не міг відчувати себе задоволеним, поки його ланцюги не були в своєму ідеальному стані. “В мене не так багато зараз магічної сили, тому я повинен використовувати її максимально ефективно”. Гравцю знадобиться менше магічної сили на активацію навичок, якщо магія буде протікати по чистих і опрацьованих каналах. Саме тому Со Джунхо і переймався цією проблемою. “Якщо я зараз спробую користуватися магічною силою, то близько тридцяти відсотків буде витрачатися в нікуди просто через кепський стан моїх ланцюгів”. Юнак зібрав всю свою магічну силу, схожу на пил, в одному місці, після чого направив її по своїх заржавілих ланцюгах. Магічна сила одразу прокинулася і почала пробурюватися вперед, наче якийсь віл. Ланцюги розповсюджувалися по всьому тілу схожим на коріння чином. Кожен раз, як магія проходила по кожній гілочці ланцюгів, та одразу здригалась, освіжуючись та приймаючи більш пристойний і бадьорий вигляд. Коли хлопак розплющив свої очі, пройшло вже три години. Все його тіло було неймовірно липким від поту. — Гм, добре, що від мене не тне. Можливо, причиною було те, що він багато часу провів в льодяній пастці, але тепер його тіло зовсім не накопичувало всередині якихось відходів чи токсинів. Це було гарною новиною, адже тепер він міг повністю зосередитись на покращенні стану свого тіла. Со Джунхо піднявся з місця і активував свою магічну силу. На відміну від того, що було три години назад, тепер вона миттєво прокинулася і розійшлася по тілу, наче лісова пожежа. — Втрати магії тепер лише п’ять відсотків... Це все одно не так добре, як було в минулі часи, але і поганим результатом це вже не назвати. Це і було головним приводом, чому юнак переймався своїми ланцюгами. Со Джунхо задоволено посміхнувся і стиснув кулаки. Він почав задіювати всю свою магічну силу, яку мав, щоб побачити, як далеко він міг зайти. * Шууу! * Темрява, яку породила магія юнака, почала розтікатися в усі сторони, наче крапля чорнила, яку капнули в басейн, наповнений водою. Хтось, хто не був знайомий зі здібностями цього Гравця, міг би впевнено сказати, що це неймовірно красиво. Але ті, хто знав справжню природу цієї темряви, ніколи б не описали її подібним чином. Темрява була найбільш злобною, найбільш жорстокою і небезпечною серед усіх стихій. — Уф... — обличчя юнака здригнулося, коли він намагався, як і раніше, керувати своєю темрявою. — Кха! Кха... Він почав задихатися, не в змозі більше витримувати активацію своєї навички. Коли хлопак підняв погляд, темрява вже зникла. Він обережно витер свої уста, з краєчків яких стікала слина. “Схоже, це все, на що я здатен, з моєю теперішньою магічною силою”. Його мозок одразу почав працювати: “В такому випадку... Як же мені боротись в справжній бійці? Що мені робити, коли в мене так мало магії? Уф, ця клята магічна сила...” Він швидко знайшов відповідь, коли покопався в своїх спогадах: “Гадаю, все, що я зараз можу робити, — це використовувати сліпі плями супротивників, пастки та грубу фізичну силу”. З такою кількістю магії, що була в нього, максимум, на що він був спроможний — це засліпити ворога та заплутати тому ноги. “Ну а коли вже буде побільше магічної сили, то можна буде і подивитися в бік навички Морозу”. Завдяки ефектам титулу Вісника Весни, Со Джунхо і справді одразу відчув, як його магічна сила почала швидко відновлюватись. Юнак звузив очі: — Цікаво, на що буде схожа ця навичка. Йому і справді було неймовірно цікаво. Лише з однією навичкою S-класу, Наглядачем Пітьми, він зміг піднятися на саму вершину Гравців цього світу. Але навичка Морозу мала ЕХ-клас, а отже, очевидно, повинна була б бути ще більш потужною. Це заставляло хлопака нервувати. “Сподіваюсь, ця навичка не буде також потребувати тони магічної сили...” “Щось типу цього... Чи якось так?” І навичка темряви, і навичка морозу були схожі тим, що створювали щось з нічого. Завдяки цьому Со Джунхо зміг активувати Мороз значно простіше, ніж він сам очікував. В приміщенні можна було почути звуки тріскоту. Підлога, на якій стояв юнак, вкрилася кригою. Джунхо посміхнувся: — Це не потребує так багато магічної сили, як я боявся! Звісна річ, це була, в кінці кінців, навичка ЕХ-класу, тож вона все одно потребувала значної кількості магічної сили — приблизно ж стільки, як і Наглядач Пітьми. Але це означало, що її ефективність все ж таки більше. “Такими темпами... Думаю, що вже зможу хоча б частково використовувати її в битвах, якщо ще трохи збільшу кількість своєї магічної сили”. Більш того, тепер йому не доведеться стільки експериментувати з новою навичкою, як це було минулого разу з Наглядачем Пітьми. — В кінці кінців, я вже бачив, як вона повинна працювати. Со Джунхо бився проти Крижаної Королеви протягом сімдесяти годин. Інакше кажучи, за цей час він встиг повністю детально вивчити всі прийоми і техніки супротивника. І не тільки це, він встиг в повній мірі відчути все це на власній шкурі. — З нетерпінням чекаю на екзамен. Широка посмішка розлилася на обличчі юнака. *** Тиждень промайнув доволі швидко. Протягом цього часу, Со Джунхо тренував своє тіло та старанно розбирав і запам’ятовував всю інформацію з документів, що йому давав Шим Декгу. Мова в тих документах йшла про різні важливі події, що встигли трапитись за останні двадцять п’ять років, які юнак був заточений в льодяній пастці. — Що ж, добре. Я повністю готовий. Роздався слабий звук хрусту, коли парубок покрутив головою, розминаючи шию. Після цього він змінив свій одяг. Сьогодні був день екзамену, а також день його виписування з лікарні. “Звичайно ж, що мене тут підмінять”. Формально Привид продовжував відпочивати та відновлюватись в лікарні, так як Асоціація оголосила, що йому знадобиться не менше декількох місяців на те, щоб прийти в норму. — Розкрийте особистість Привида! — лунав чийсь голос через гучномовець ззовні лікарні, а навколо метушилися репортери та протестувальники. — Розкрийте його особистість! — Якого дідька. Б’юся об заклад, вони навіть не подумали про те, що заважають відпочивати іншим пацієнтам, — пробурмотів Со Джунхо І насправді, якби в цих людей була хоча б крихта здорового глузду, вони б не прийшли сюди рано-вранці. Але оскільки об’єктом скарг був сам хлопак, він не став нічого казати. Со Джунхо сів в автомобіль таксі та попрямував до центру Асоціації Гравців. — Схоже, грошей в них більш, ніж достатньо. Вісімдесятиповерхова будівля звивалася в повітря елегантною дугою, а у входу внизу вже зібрався цілий натовп людей. Всі вони були тут через реєстрацію на екзамен для отримання ліцензії гравця. Так як Со Джунхо вже був зареєстрований, то йому не потрібно було стояти в загальній черзі. — Будь ласка, присядьте в залі очікування. Вас покличуть, коли настане ваша черга, — проінструктував юнака працівник. Со Джунхо перевірив свій талон: “Номер 75”. Йому доведеться просидіти тут немало. Атмосфера в залі очікування була більш розслабленою, ніж думав хлопак. На екзамені не було ліміту людей, котрі могли б здати його та отримати ліцензію. Кожен екзаменований міг здати іспит, якщо в нього виявиться достатньо таланту та здібностей, а отже, не було ніякого сенсу в суперництві з іншими. Джунхо всівся на вільне сидіння, схрестивши руки на грудях. Він заплющив свої очі, проте продовжував уважно слухати розмови довкола. Його, в першу чергу, цікавила різна інформація, яку він не зміг отримати з документів, які йому давав Шим Декгу. — Ви вже бачили новини цього ранку? Вони нарешті зачистили те стародавнє підземелля на другому поверсі... Подих Небес... — Я чув, що сьогодні одним з суддів буде сам Шим Декгу, власною персоною. — Хаа, якщо я знову провалюся, то це вже буде моя четверта змарнована спроба. — Вже два роки, як я пробудився, але досі не можу здати екзамен. Може, мені просто не вистачає таланту... — Хтось знає, яку зброю ми повинні обрати, щоб збільшити шанси на проходження іспиту? “Схоже, нічого корисного тут не почути”. В кінці кінців, це були люди, які тільки збиралися стати Гравцями. Було б більш дивно, якби з їхніх розмов і правда можна було б дізнатися про щось цікаве чи важливе. Со Джунхо здався в своїх спробах підслухати якусь корисну інформацію та розплющив очі. Як раз в цей момент пролунало сповіщення: — Претендент номер один, будь ласка, проходьте. В центрі зали очікування з’явилась голограма, що показувала зображення з кімнати іспиту. Згодом там з’явилася людина, екзаменований номер один, який одразу вибрав свою зброю. “Спис”. Чоловік помітно нервував, коли брав до рук довгого списа. Одразу після цього екзамен розпочався. — Гм. В приміщенні з’явилися голограмні монстри, які тієї ж митті рванули на екзаменованого. Чоловік описав списом широку дугу, різко наблизившись до супротивника, після чого вороги одразу ж відступили на крок назад. — Воу, а він не погано справляється. — Монстри відступили, бо злякалися. — Ах, я так заздрю. Впевнений, номер один точно успішно складе цей іспит. Люди в залі очікування почали нахвалювати дії екзаменованого, але вони, вочевидь, не розбиралися детально в подібних справах. Со Джунхо покачав головою: “Цк, не так потрібно використовувати спис”. Спис був найбільш ефективним у випадку, коли зберігається постійна дистанція з ворогом. Той факт, що чоловік намагався скоротити відстань до супротивника, прекрасно демонструвала те, що він нічого не знає про цей тип зброї. Тож, не було нічого дивного, коли вороги разом в один момент знову кинулися на екзаменованого в режимі “вбий або помри”. В кінці кінців, чоловік впав на землю, і на цьому бійка закінчилася, а монстри зникли. На обличчі у першого учасника екзамену був шокований вираз, коли він зрозумів, що не впорався. “Отже, ось як все відбувається”. У Со Джунхо вже все тіло свербіло від нетерпіння. Йому кортіло вже скоріше дізнатися, як сильно різниться відчуття вбивства голографічного монстра від знищення справжнього чудовиська. *** Кімната суддів була облаштована досить своєрідно. Там було велике скляне вікно, через яке можна було чудово бачити тестову кімнату внизу, а в самому суддівському приміщенні стояв великий довгий диван, на якому сиділо десятеро людей. — Гм, щось ця партія екзаменованих — так собі. — Схоже, вони не підготувалися достатньо до іспиту: не вивчили основні риси і слабкі місця монстрів, не продумали методи боротьби. — Вірно. Хоча це ж самий базовий мінімум, який треба виконати, якщо ти хочеш стати Гравцем. — Мабуть, треба все ж таки завалити і цього. Судді з гільдій почали всі одночасно обговорювати виступ учасника іспиту. Однак, на цей раз вони не були такі вперті і категоричні, як зазвичай. Всі вони обережно висловлювали свої думки, уважно слідкуючи за реакцією однієї конкретної особистості. — Згоден, цей не пройшов. Хоча Корейська Асоціація Гравців і втратила значну частину своїх влади, впливу та іміджу, але Шим Декгу все ще був президентом цієї організації. Інші судді намагалися поводитись ввічливо, щоб не образити цього чоловіка. — Запускай наступного. Коли Шим Декгу сказав це, в залі очкування одразу пролунало повідомлення, і в приміщення іспиту зайшов наступний учасник. Судді трохи примружили очі, коли побачили екзаменованого. — Хаа... Кожного разу є хтось такий. — Але на цей раз все навіть більш вражальне, ніж зазвичай. Меч, лук, ножі для метання, спис, і навіть пістолет... Він, мабуть, перерив і обібрав весь арсенал. — Ці дітлахи напевно взагалі нічого не знають про зброю. — Так, вони, можливо, думають, що чим більше в них зброї, тим вони будуть сильніші. — Він що, Привидом себе уявив? — Зважаючи на те, який він худорлявий, він навіть не знає, як подбати про себе та своє тіло. Все було саме так, як вони і казали. Новий екзаменований був схожий на фаната Привида, який намагався імітувати його стиль. Серед новачків такі не були рідкістю. Ці імітатори, як і сам Привид, зазвичай набирали собі купу зброї, намагаючись стати хоч трохи схожими на легендарного героя. — Мене це просто дратує, але я навіть не можу уявити, що відчуваєте ви, пане директоре. — Що ви маєте на увазі? — запитав Шим Декгу. — Привид же ваш близький друг, але цей екзаменований намагається імітувати його. — Все ж таки, ви довше, ніж будь-хто, залишалися поряд з найвидатнішим Гравцем. — ... Що ж, мабуть ви праві. Хоча як на мене, то це досить цікаво. Шим Декгу слабко посміхнувся, подивившись вниз на приміщення іспиту: “Я і правда казав тобі постаратися виділитися та вразити всіх... Але це вже занадто. Негіднику”. Імітатор Привида, Со Джунхо, з цікавістю оглянув кімнату іспиту.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!