25 років по тому (2)

Вони почали балакати десь в обід і продовжували аж допоки на вулиці не загорілися яскраві неонові ліхтарі. Відчуваючи голод після приблизно семи годин розмов і пліток, Шим Декгу подивився на годинник і запитав:

— Воу, вже так пізно. Ти не зголоднів? Хочеш перекусити?

Поміркувавши пару секунд, Со Джунхо покачав головою:

— Я в порядку. Натомість, у мене є до тебе прохання.

— Прохання? Яке? — запитав Шим Декгу.

— Я чув, що Сеульський Музей Історії нині дуже популярний, — сказав Со Джунхо.

— ...

Юнак мав на увазі, що хоче відвідати цей заклад. І Шим Декгу розумів причину цього.

“Цей негіднику... Він сумує за своїми товаришами”.

Насправді ж, він вже знав, що Со Джунхо попросить його про це, а тому заздалегідь все підготував. Хоча цей юнак і поводився стримано, він все ж таки цінив своїх друзів не менше за самого себе.

Шим Декгу витягнув браслет і поклав його на ліжко.

Джунхо моргнув:

— Воу, технології і правда сильно просунулися за двадцять п’ять років. Це і є відомий Сеульський Історичний Музей?

— Дуже смішно. Це — Віта. Це щось подібне до портативного комп’ютера. Живий моментальний переклад, дзвінки, інтернет, карта, оплати... Ти можеш робити практично все за допомогою цього пристрою.

— Дуже цікаво. І навіщо ти мені його даєш? — запитав Со Джунхо, одягнувши браслет на зап’ясток.

Шим Декгу посміхнувся:

— Я піду звідси сходами, через головний вихід. Там зараз юрмиться цілий натовп репортерів, журналістів, політичних діячів, гравців. Мабуть, це не буде для тебе дуже комфортно, якщо підеш зі мною.

— Міг би просто сказати мені поїхати ліфтом. Нащо все ускладнюєш? — насупився юнак.

— Кхем. Далі. Ти можеш робити більшість оплат за допомогою Віти, але якщо тобі знадобиться готівка, то можеш скористатися цим, — чоловік дістав і простягнув другові товсту пачку купюр.

— Гей, якось це все дивно виглядає. Таке відчуття, наче я на піклуванні у якогось збоченого старика.

— Та замовкни. З-заду музею ти зможеш знайти двері з обмеженим доступом.

— Треба буде ввести якийсь пароль?

— Я вже зареєстрував в базі даних райдужку твого ока, тож проблем не має бути.

— Воу, схоже, ти в ці часи став крутим чолов’ягою.

— Пройшло вже двадцять п’ять років. Я б не став президентом асоціації, якби не був достатньо кваліфікованим.

Со Джунхо побачив свого товариша в новому світлі.

— Коли закінчиш зі своїми справами, повертайся до шпиталю. Лікарі будуть слідкувати за твоїм здоров’ям ще деякий час, — сказав Декгу.

— Ваше бажання — наказ для мене.

— Побачимося завтра тоді, — попрощався Декгу.

— Домовились.

Шим Декгу піднявся на ноги, збираючись вже піти. Але перед цим він ще декілька раз озирнувся на друга.

— Ти чого оглядаєшся? — спитав Джунхо, трохи насупившись.

— ...Просто. Все ще не можу повірити, що ти повернувся.

— З віком ти став трохи дивним. Давай вже йди, — поквапив юнак товариша.

— Хаха, — сміючись, Декгу вийшов з кімнати саме в той момент, коли Джунхо жбурнув подушку в його сторону.

— Добре. Тепер мені і самому треба зібратись.

Він стягнув з себе халат пацієнта та одягнув свої речі, які вже були випрані та акуратно складені поряд. На щастя, за останні двадцять п’ять років мода не дуже змінилася.

— І слава Богу. А то я хвилювався, що в цей час чоловіки могли б почати носити колготки, чи щось таке.

Про це можна було зробити відповідні висновки, розглянувши зовнішній вигляд Шим Декгу та лікарів. Юнак вийшов з палати та попрямував до ліфта.

Швидко спустившись на перший поверх, він побачив Декгу, оточеного натовпом людей.

* Клік! Клік! *

— Як здоров’я Привида?

— В нього є якісь проблеми?

— Це справді був Привид?

— Тримання його особистості в тайні — це справжнє зловживання владою! Світ має право знати правду!

— Коли ви проведете прес-конференцію?

Шим Декгу спокійно відповідав на всі запитання, не показуючи і каплі нервозності. Він дійсно був добрим президентом.

— Негіднику. Чудова робота.

Со Джунхо покинув шпиталь з легкою посмішкою на обличчі.

***

На станції перед шпиталем стояло надзвичайно багато автівок таксі, але у всіх них були порожні водійські місця.

— Якого? Вони всі пішли на вечерю? — Со Джунхо присів на тротуарі, в очікуванні на повернення таксистів.

Але одразу після цього повз нього пробіг спітнілий чоловік в діловому костюмі:

— Чорт забирай, мені ще стільки всього треба встигнути, — він швидко сів в одну з автівок таксі, після чого та одразу поїхала.

— Га? Я впевнений, що там щойно не було нікого за кермом.

Подивившись, як від’їхало таксі, Со Джунхо попрямував до іншої автівки. Він обережно відкрив двері та сів. Тільки-но він опинився всередині, як пролунав електронний голос:

— Будь ласка, оберіть пункт призначення.

— Сеульський Музей Історії.

— Відправляємося.

Після чого автівка одразу поїхала.

— Воу! Оце так круто! Тепер я дійсно відчуваю, що потрапив в майбутнє.

Здивовано оглядаючись навколо, він помітив невелику брошуру.

“Після того, як самокеровані таксі захопили ринок вісімнадцять років тому, рівень дорожньо-транспортних аварій впав до нуля...”

— Прямо до нуля відсотків? Воу, цей світ і правда неймовірний, — сама автівка та її салон були дуже комфортними і зручними для пасажира.

Почуваючись краще, Джунхо посміхнувся і відкрив вікно. Прохолодний вітер одразу почав приємно обдувати обличчя юнака, поки сам хлопчина насолоджувався вечірніми краєвидами Сеула.

Годинник показував час “20:20”. Вулиці були заповненні офісними працівниками та юними студентами і студентками. Вулиця, повна таких людей, була рідким явищем в ті часи, коли всюди відкривалися брами.

“В ті часи ми ніколи не знали, коли і де з’являться наступні брами, чи монстри”.

В цей момент юнак не міг не відчути приступ гордості.

В кінці кінців, таксі прибуло до фінального пункту призначення.

Заплативши за проїзд за допомогою Віти, хлопак вийшов з автівки і побачив перед собою великий парк, огороджений білим камінням. Територія музею була заповнена парочками, що прийшли сюди на побачення, чи цілими сім’ями, що вибралися на прогулянку.

Щось зачепило погляд Джунхо, коли він подивився на дітвору, що бігала навкруги.

“Га? Хіба це не моя маска?”

Діти дійсно носили пластикові маски, зроблені схожими на маску Привида. Оглянувши місцевість навкруги, Джунхо побачив малий кіоск, що торгував якраз цими самими масками. Зацікавившись, юнак підійшов трохи ближче і побачив мале дитя, що тягнула батька за рукав:

— Ну будь лаааска! Я дуже хочу її! Хочу маску Привида!

— Годі голосувати. Я вже купив тобі одну минулого разу.

— Але то була маска Скаї!

— Цить! Годі влаштовувати тут сцени.

— Буууудь лааааска!

— Тоді можеш лишатися тут. А мама і тато йдуть додому, — в цей момент дитя впало на землю і почало плакати, благаючи купити маску.

Відчуваючи себе гордо, Со Джунхо підійшов до продавця:

— Маски героїв нині добре продаються, чи не так?

— Звісно ж, що так. Вони зараз на піку популярності. Особливо... — нібито розповідаючи великий секрет, крамар озирнувся по сторонах. — Особливо добре продається маска великого мага Скаї. Вона зараз найпопулярніша.

— Але ж в цьому немає сенсу.

Очі Джунхо здивовано розплющились, коли він збентежено подивився на продавця:

— Чи не повинні найпопулярнішими бути маски Привида?

— Чого б це? Вони на четвертому місці по популярності.

— ...

З кислим виразом обличчя, Джунхо подивився на інші товари. Колекція масок була не повною.

— Ем, ну, просто маски інших героїв мають зображення їх облич, тоді як ми зовсім не знаємо, як насправді виглядає Привид. Все, що ми можемо робити, це продавати цю чорну маску... Звісно ж, що діти не будуть любити її так сильно.

— Але ж вона така класна. Чорна маска, я маю на увазі.

— Ну, просто дітям подобається щось більш миле.

— ... Ну а я виберу все ж таки маску Привида.

Со Джунхо купив собі чотири маски Привида.

— Моя оригінальна маска виглядає крутіше, — пробурмотів він, крутячи маски в руках.

Обійшовши будівлю музею, він підійшов до нього з-заду, одразу побачивши двері. Після того, як спеціальний сканер відсканував його райдужку, він нарешті опинився всередині, і весь Історичний Музей Сеулу був в його розпорядженні.

— Воу, вони виставили навіть це?

В приміщенні були показані моделі різних монстрів, шкури, кістки, а також різноманітне обладнання відомих гравців минулого.

Со Джунхо вільно і безтурботно прогулювався по музею, роздивляючись експонати. В кінці кінців, він дійшов до моргу.

[Сканування райдужки виконано. Доступ надано. Двері відчинено].

Тільки-но відчинились двері, як одразу назовні повалили білі клуби морозного, охолодженого повітря.

— ...

Цей холод, це відчуття. Морг був страшенно схожий за атмосферою на Гніздо Крижаної Королеви.

“Мабуть, вони хотіли зберегти статуї в найкращому стані, тому постаралися відтворити найсприятливіші для цього умови”.

Це була неприємна думка. Схоже було, що його товариші не змогли втекти від атаки Крижаної Королеви, навіть після смерті.

Юнак пройшов в центр моргу та встав перед чотирма статуями, втупившись на них.

Великий Маг, Ская Кілліленд.

Король Руйнування, Рахмадат Калі.

Сірий Посланник, Гілберто Грін.

Небесний Фенікс, Тенмей Міо. [1]

Вони були його товаришами, його надійними друзями.

— Вибачте, все ж таки я спізнився, — для нього самого минуло лише три дні з того моменту, як він дав їм обіцянку, що вони ще побачать один одного.

Але юнак ніяк не думав, що для здійснення цієї обіцянки йому насправді знадобиться аж двадцять п’ять років.

* Плюх *

Со Джунхо плюхнувся на підлогу.

— Ви в курсі, що сталося після нашої перемоги? Світ став тепер набагато кращий. Ви коли-небудь чули про самокеровані таксі? — він почав описувати світ, який вони принесли людям своєю перемогою.

Він не був занадто добрим розповідачем, тому багато жестикулював, намагаючись пояснити все максимально детально.

— Це і правда той самий світ, про який ми мріяли, — хоча це і не була цілковита безпека, чи абсолютний мир, все ж таке людство зараз почувало себе набагато краще, ніж раніше — людство дійсно було врятовано п’ятіркою героїв.

— Тож, будь ласка...

“Моя робота закінчилась, вірно? Тепер я можу просто відпочити, так?”

Со Джунхо стиснув свої губи, не в силах сказати щось далі. Адже, якщо він продовжить, то було відчуття, що він ніби приймає той факт, що це кінець. Його друзі навіки залишаться в льоді, а він так і буде єдиним, хто повернувся назад.

— Вип’ємо.

Хлопак витягнув пляшку алкоголю зі свого інвентарю і розлив потроху перед кожним із своїх товаришів: зовсім трохи перед Міо і Скаєю, котрі слабо переносили випивку, і побільше для двох інших. Остачу ж Джунхо виплеснув собі до горлянки.

— Хеех.

Відчувши себе більш бадьорим, він поклав по масці перед кожною зі статуй.

— Візьміть це із собою. В кінці кінців, я встиг зробити багато чого хорошого, тому вони точно влаштують вам VIP-прийом на небесах.

Все ще відчуваючи жаль і провину, Со Джунхо почав струшувати пил з плечей статуй.

— Гей, не можна ж бути такими брудними.

Без задньої думки, змахуючи пил, він торкнувся статуї.

 

[Ефект навички “Мороз (EX)” перевірено].

[Крижану печать може бути знято з цілі за допомогою навички “Мороз (EX)”].

[Ваша базова магічна сила абсурдно низька. Зняття крижаної печаті — Провал].

 

Очі юнака моментально широко розплющилися, коли він прочитав три рядки повідомлень системи.

— Якого?

Наче одержимий, Со Джунхо ще раз торкнувся крижаної статуї. Ті ж самі повідомлення знову з’явилися перед ним, але тепер його мозок вже міг реагувати.

“Тобто я може зняти цю крижану печать з них? Я?”

Шим Декгу казав, що ця крига не може бути пошкоджена, або знята, навіть використовуючи найсучасніші технології та різні могутні навички гравців.

Але схоже, що це все ж таки можливо...

— Навичка “Мороз”...

Дану навичку він отримав, поглинувши ядро Крижаної Королеви.

— Фуу, хаа, фуу, хаа, — зробивши декілька глибоких подихів, щоб заспокоїтись, Со Джунхо замислився.

Насамперед, перед тим, як щось робити, потрібно перевірити свої нинішні характеристики.

— Вікно Статусу, — тільки-но він пробурмотів ці слова, як перед ним з’явилося маленьке голографічне віконце.

Це була одна з можливостей, що надавала Система.

 

[Со Джунхо]

[Рівень: 1]

[Титули: Вісник Весни]

[Сила: 21].

[Стійкість: 24].

[Швидкість: 26].

[Магія: 18].

   <Навички>

[Мороз(ЕХ), Наглядач Пітьми(S), Мисливська Ніч (А), Розум Героя(А), Майстерність Володіння Зброєю(А), Сильна Інтуїція(В)].

   <Спеціальний статус>

[Минулі, оригінальні характеристики було різко і значно знижено].

[Минулі, оригінальні характеристики будуть відновлюватись з часом та з підвищенням рівня].

 

— ...

Юнак поглянув на рядки щодо Спеціального статусу і його серце наповнилось надією. Також в нього була навичка Мороз(ЕХ).

“Це ключ”.

Це був ключ до спасіння його товаришів. Крім того, ця навичка ще і перескочила рівень S і одразу стала навичкою рівня ЕХ.

“Декгу завжди казав, що клас S — найвищий”.

Якщо так вважав президент корейської асоціації гравців, то схоже, що Джунхо був першим гравцем, хто отримав навичку з рівнем, вищим за S.

“Але Система сказала, що моя магічна сила занадто низька для того, щоб зняти печать...”

Він уважніше продивився вікно статусу.

— Цк.

Його загальний рівень впав з вісімдесятого до першого, і його характеристики стали відповідно низькими. Але це не означало, що так буде завжди.

“Я зможу відновити їх”.

Звісна річ, це було не питання декількох днів. Сильна Інтуїція юнака підказувала йому це.

— Моя магічна сила тепер рівна вісімнадцяти? Це спеціально зробили так? — він продовжував сміятись, поки не почало боліти в грудях, згадуючи всі ті рази, коли низька магічна сила спричиняла йому купу проблем. — Магічна сила завжди була моїм прокляттям.

Він використовував різноманітні підсилюючі добавки, але навіть так низька магія залишалась його слабким місцем. Врешті—решт, він тяжко зітхнув, але потім дещо привернуло його увагу.

— Га? Вісник Весни?

Юнак згадав, що отримав цей титул, коли здолав Крижану Королеву. Він, на той момент, був гравцем протягом вже п’яти років, але це був перший раз, коли він отримав титул.

“Коли Ская вперше створила магію, вона отримала досягнення “Перші кроки мага”.

Хлопак чудово пам’ятав, як його товаришка вихвалялася тоді, що завдяки цьому досягненню отримала додаткових п’ятнадцять очок магічної сили і могла тепер чаклувати значно швидше.

“Як би там не було, схоже, що отримати титул або досягнення можна лише під час виконання майже неможливих завдань... Треба перевірити, що ж це за титул такий”.

— Перевірити титул: Вісник Весни.

В той же момент нижче вікна статусу з’явилась ще одна секція.

---

1. Тенмей — фамілія дівчини.