Вони почали балакати десь в обід і продовжували аж допоки на вулиці не загорілися яскраві неонові ліхтарі. Відчуваючи голод після приблизно семи годин розмов і пліток, Шим Декгу подивився на годинник і запитав:
— Воу, вже так пізно. Ти не зголоднів? Хочеш перекусити?
Поміркувавши пару секунд, Со Джунхо покачав головою:
— Я в порядку. Натомість, у мене є до тебе прохання.
— Прохання? Яке? — запитав Шим Декгу.
— Я чув, що Сеульський Музей Історії нині дуже популярний, — сказав Со Джунхо.
— ...
Юнак мав на увазі, що хоче відвідати цей заклад. І Шим Декгу розумів причину цього.
“Цей негіднику... Він сумує за своїми товаришами”.
Насправді ж, він вже знав, що Со Джунхо попросить його про це, а тому заздалегідь все підготував. Хоча цей юнак і поводився стримано, він все ж таки цінив своїх друзів не менше за самого себе.
Шим Декгу витягнув браслет і поклав його на ліжко.
Джунхо моргнув:
— Воу, технології і правда сильно просунулися за двадцять п’ять років. Це і є відомий Сеульський Історичний Музей?
— Дуже смішно. Це — Віта. Це щось подібне до портативного комп’ютера. Живий моментальний переклад, дзвінки, інтернет, карта, оплати... Ти можеш робити практично все за допомогою цього пристрою.
— Дуже цікаво. І навіщо ти мені його даєш? — запитав Со Джунхо, одягнувши браслет на зап’ясток.
Шим Декгу посміхнувся:
— Я піду звідси сходами, через головний вихід. Там зараз юрмиться цілий натовп репортерів, журналістів, політичних діячів, гравців. Мабуть, це не буде для тебе дуже комфортно, якщо підеш зі мною.
— Міг би просто сказати мені поїхати ліфтом. Нащо все ускладнюєш? — насупився юнак.
— Кхем. Далі. Ти можеш робити більшість оплат за допомогою Віти, але якщо тобі знадобиться готівка, то можеш скористатися цим, — чоловік дістав і простягнув другові товсту пачку купюр.
— Гей, якось це все дивно виглядає. Таке відчуття, наче я на піклуванні у якогось збоченого старика.
— Та замовкни. З-заду музею ти зможеш знайти двері з обмеженим доступом.
— Треба буде ввести якийсь пароль?
— Я вже зареєстрував в базі даних райдужку твого ока, тож проблем не має бути.
— Воу, схоже, ти в ці часи став крутим чолов’ягою.
— Пройшло вже двадцять п’ять років. Я б не став президентом асоціації, якби не був достатньо кваліфікованим.
Со Джунхо побачив свого товариша в новому світлі.
— Коли закінчиш зі своїми справами, повертайся до шпиталю. Лікарі будуть слідкувати за твоїм здоров’ям ще деякий час, — сказав Декгу.
— Ваше бажання — наказ для мене.
— Побачимося завтра тоді, — попрощався Декгу.
— Домовились.
Шим Декгу піднявся на ноги, збираючись вже піти. Але перед цим він ще декілька раз озирнувся на друга.
— Ти чого оглядаєшся? — спитав Джунхо, трохи насупившись.
— ...Просто. Все ще не можу повірити, що ти повернувся.
— З віком ти став трохи дивним. Давай вже йди, — поквапив юнак товариша.
— Хаха, — сміючись, Декгу вийшов з кімнати саме в той момент, коли Джунхо жбурнув подушку в його сторону.
— Добре. Тепер мені і самому треба зібратись.
Він стягнув з себе халат пацієнта та одягнув свої речі, які вже були випрані та акуратно складені поряд. На щастя, за останні двадцять п’ять років мода не дуже змінилася.
— І слава Богу. А то я хвилювався, що в цей час чоловіки могли б почати носити колготки, чи щось таке.
Про це можна було зробити відповідні висновки, розглянувши зовнішній вигляд Шим Декгу та лікарів. Юнак вийшов з палати та попрямував до ліфта.
Швидко спустившись на перший поверх, він побачив Декгу, оточеного натовпом людей.
* Клік! Клік! *
— Як здоров’я Привида?
— В нього є якісь проблеми?
— Це справді був Привид?
— Тримання його особистості в тайні — це справжнє зловживання владою! Світ має право знати правду!
— Коли ви проведете прес-конференцію?
Шим Декгу спокійно відповідав на всі запитання, не показуючи і каплі нервозності. Він дійсно був добрим президентом.
— Негіднику. Чудова робота.
Со Джунхо покинув шпиталь з легкою посмішкою на обличчі.
***
На станції перед шпиталем стояло надзвичайно багато автівок таксі, але у всіх них були порожні водійські місця.
— Якого? Вони всі пішли на вечерю? — Со Джунхо присів на тротуарі, в очікуванні на повернення таксистів.
Але одразу після цього повз нього пробіг спітнілий чоловік в діловому костюмі:
— Чорт забирай, мені ще стільки всього треба встигнути, — він швидко сів в одну з автівок таксі, після чого та одразу поїхала.
— Га? Я впевнений, що там щойно не було нікого за кермом.
Подивившись, як від’їхало таксі, Со Джунхо попрямував до іншої автівки. Він обережно відкрив двері та сів. Тільки-но він опинився всередині, як пролунав електронний голос:
— Будь ласка, оберіть пункт призначення.
— Сеульський Музей Історії.
— Відправляємося.
Після чого автівка одразу поїхала.
— Воу! Оце так круто! Тепер я дійсно відчуваю, що потрапив в майбутнє.
Здивовано оглядаючись навколо, він помітив невелику брошуру.
“Після того, як самокеровані таксі захопили ринок вісімнадцять років тому, рівень дорожньо-транспортних аварій впав до нуля...”
— Прямо до нуля відсотків? Воу, цей світ і правда неймовірний, — сама автівка та її салон були дуже комфортними і зручними для пасажира.
Почуваючись краще, Джунхо посміхнувся і відкрив вікно. Прохолодний вітер одразу почав приємно обдувати обличчя юнака, поки сам хлопчина насолоджувався вечірніми краєвидами Сеула.
Годинник показував час “20:20”. Вулиці були заповненні офісними працівниками та юними студентами і студентками. Вулиця, повна таких людей, була рідким явищем в ті часи, коли всюди відкривалися брами.
“В ті часи ми ніколи не знали, коли і де з’являться наступні брами, чи монстри”.
В цей момент юнак не міг не відчути приступ гордості.
В кінці кінців, таксі прибуло до фінального пункту призначення.
Заплативши за проїзд за допомогою Віти, хлопак вийшов з автівки і побачив перед собою великий парк, огороджений білим камінням. Територія музею була заповнена парочками, що прийшли сюди на побачення, чи цілими сім’ями, що вибралися на прогулянку.
Щось зачепило погляд Джунхо, коли він подивився на дітвору, що бігала навкруги.
“Га? Хіба це не моя маска?”
Діти дійсно носили пластикові маски, зроблені схожими на маску Привида. Оглянувши місцевість навкруги, Джунхо побачив малий кіоск, що торгував якраз цими самими масками. Зацікавившись, юнак підійшов трохи ближче і побачив мале дитя, що тягнула батька за рукав:
— Ну будь лаааска! Я дуже хочу її! Хочу маску Привида!
— Годі голосувати. Я вже купив тобі одну минулого разу.
— Але то була маска Скаї!
— Цить! Годі влаштовувати тут сцени.
— Буууудь лааааска!
— Тоді можеш лишатися тут. А мама і тато йдуть додому, — в цей момент дитя впало на землю і почало плакати, благаючи купити маску.
Відчуваючи себе гордо, Со Джунхо підійшов до продавця:
— Маски героїв нині добре продаються, чи не так?
— Звісно ж, що так. Вони зараз на піку популярності. Особливо... — нібито розповідаючи великий секрет, крамар озирнувся по сторонах. — Особливо добре продається маска великого мага Скаї. Вона зараз найпопулярніша.
— Але ж в цьому немає сенсу.
Очі Джунхо здивовано розплющились, коли він збентежено подивився на продавця:
— Чи не повинні найпопулярнішими бути маски Привида?
— Чого б це? Вони на четвертому місці по популярності.
— ...
З кислим виразом обличчя, Джунхо подивився на інші товари. Колекція масок була не повною.
— Ем, ну, просто маски інших героїв мають зображення їх облич, тоді як ми зовсім не знаємо, як насправді виглядає Привид. Все, що ми можемо робити, це продавати цю чорну маску... Звісно ж, що діти не будуть любити її так сильно.
— Але ж вона така класна. Чорна маска, я маю на увазі.
— Ну, просто дітям подобається щось більш миле.
— ... Ну а я виберу все ж таки маску Привида.
Со Джунхо купив собі чотири маски Привида.
— Моя оригінальна маска виглядає крутіше, — пробурмотів він, крутячи маски в руках.
Обійшовши будівлю музею, він підійшов до нього з-заду, одразу побачивши двері. Після того, як спеціальний сканер відсканував його райдужку, він нарешті опинився всередині, і весь Історичний Музей Сеулу був в його розпорядженні.
— Воу, вони виставили навіть це?
В приміщенні були показані моделі різних монстрів, шкури, кістки, а також різноманітне обладнання відомих гравців минулого.
Со Джунхо вільно і безтурботно прогулювався по музею, роздивляючись експонати. В кінці кінців, він дійшов до моргу.
[Сканування райдужки виконано. Доступ надано. Двері відчинено].
Тільки-но відчинились двері, як одразу назовні повалили білі клуби морозного, охолодженого повітря.
— ...
Цей холод, це відчуття. Морг був страшенно схожий за атмосферою на Гніздо Крижаної Королеви.
“Мабуть, вони хотіли зберегти статуї в найкращому стані, тому постаралися відтворити найсприятливіші для цього умови”.
Це була неприємна думка. Схоже було, що його товариші не змогли втекти від атаки Крижаної Королеви, навіть після смерті.
Юнак пройшов в центр моргу та встав перед чотирма статуями, втупившись на них.
Великий Маг, Ская Кілліленд.
Король Руйнування, Рахмадат Калі.
Сірий Посланник, Гілберто Грін.
Небесний Фенікс, Тенмей Міо. [1]
Вони були його товаришами, його надійними друзями.
— Вибачте, все ж таки я спізнився, — для нього самого минуло лише три дні з того моменту, як він дав їм обіцянку, що вони ще побачать один одного.
Але юнак ніяк не думав, що для здійснення цієї обіцянки йому насправді знадобиться аж двадцять п’ять років.
* Плюх *
Со Джунхо плюхнувся на підлогу.
— Ви в курсі, що сталося після нашої перемоги? Світ став тепер набагато кращий. Ви коли-небудь чули про самокеровані таксі? — він почав описувати світ, який вони принесли людям своєю перемогою.
Він не був занадто добрим розповідачем, тому багато жестикулював, намагаючись пояснити все максимально детально.
— Це і правда той самий світ, про який ми мріяли, — хоча це і не була цілковита безпека, чи абсолютний мир, все ж таке людство зараз почувало себе набагато краще, ніж раніше — людство дійсно було врятовано п’ятіркою героїв.
— Тож, будь ласка...
“Моя робота закінчилась, вірно? Тепер я можу просто відпочити, так?”
Со Джунхо стиснув свої губи, не в силах сказати щось далі. Адже, якщо він продовжить, то було відчуття, що він ніби приймає той факт, що це кінець. Його друзі навіки залишаться в льоді, а він так і буде єдиним, хто повернувся назад.
— Вип’ємо.
Хлопак витягнув пляшку алкоголю зі свого інвентарю і розлив потроху перед кожним із своїх товаришів: зовсім трохи перед Міо і Скаєю, котрі слабо переносили випивку, і побільше для двох інших. Остачу ж Джунхо виплеснув собі до горлянки.
— Хеех.
Відчувши себе більш бадьорим, він поклав по масці перед кожною зі статуй.
— Візьміть це із собою. В кінці кінців, я встиг зробити багато чого хорошого, тому вони точно влаштують вам VIP-прийом на небесах.
Все ще відчуваючи жаль і провину, Со Джунхо почав струшувати пил з плечей статуй.
— Гей, не можна ж бути такими брудними.
Без задньої думки, змахуючи пил, він торкнувся статуї.
[Ефект навички “Мороз (EX)” перевірено].
[Крижану печать може бути знято з цілі за допомогою навички “Мороз (EX)”].
[Ваша базова магічна сила абсурдно низька. Зняття крижаної печаті — Провал].
Очі юнака моментально широко розплющилися, коли він прочитав три рядки повідомлень системи.
— Якого?
Наче одержимий, Со Джунхо ще раз торкнувся крижаної статуї. Ті ж самі повідомлення знову з’явилися перед ним, але тепер його мозок вже міг реагувати.
“Тобто я може зняти цю крижану печать з них? Я?”
Шим Декгу казав, що ця крига не може бути пошкоджена, або знята, навіть використовуючи найсучасніші технології та різні могутні навички гравців.
Але схоже, що це все ж таки можливо...
— Навичка “Мороз”...
Дану навичку він отримав, поглинувши ядро Крижаної Королеви.
— Фуу, хаа, фуу, хаа, — зробивши декілька глибоких подихів, щоб заспокоїтись, Со Джунхо замислився.
Насамперед, перед тим, як щось робити, потрібно перевірити свої нинішні характеристики.
— Вікно Статусу, — тільки-но він пробурмотів ці слова, як перед ним з’явилося маленьке голографічне віконце.
Це була одна з можливостей, що надавала Система.
[Со Джунхо]
[Рівень: 1]
[Титули: Вісник Весни]
[Сила: 21].
[Стійкість: 24].
[Швидкість: 26].
[Магія: 18].
<Навички>
[Мороз(ЕХ), Наглядач Пітьми(S), Мисливська Ніч (А), Розум Героя(А), Майстерність Володіння Зброєю(А), Сильна Інтуїція(В)].
<Спеціальний статус>
[Минулі, оригінальні характеристики було різко і значно знижено].
[Минулі, оригінальні характеристики будуть відновлюватись з часом та з підвищенням рівня].
— ...
Юнак поглянув на рядки щодо Спеціального статусу і його серце наповнилось надією. Також в нього була навичка Мороз(ЕХ).
“Це ключ”.
Це був ключ до спасіння його товаришів. Крім того, ця навичка ще і перескочила рівень S і одразу стала навичкою рівня ЕХ.
“Декгу завжди казав, що клас S — найвищий”.
Якщо так вважав президент корейської асоціації гравців, то схоже, що Джунхо був першим гравцем, хто отримав навичку з рівнем, вищим за S.
“Але Система сказала, що моя магічна сила занадто низька для того, щоб зняти печать...”
Він уважніше продивився вікно статусу.
— Цк.
Його загальний рівень впав з вісімдесятого до першого, і його характеристики стали відповідно низькими. Але це не означало, що так буде завжди.
“Я зможу відновити їх”.
Звісна річ, це було не питання декількох днів. Сильна Інтуїція юнака підказувала йому це.
— Моя магічна сила тепер рівна вісімнадцяти? Це спеціально зробили так? — він продовжував сміятись, поки не почало боліти в грудях, згадуючи всі ті рази, коли низька магічна сила спричиняла йому купу проблем. — Магічна сила завжди була моїм прокляттям.
Він використовував різноманітні підсилюючі добавки, але навіть так низька магія залишалась його слабким місцем. Врешті—решт, він тяжко зітхнув, але потім дещо привернуло його увагу.
— Га? Вісник Весни?
Юнак згадав, що отримав цей титул, коли здолав Крижану Королеву. Він, на той момент, був гравцем протягом вже п’яти років, але це був перший раз, коли він отримав титул.
“Коли Ская вперше створила магію, вона отримала досягнення “Перші кроки мага”.
Хлопак чудово пам’ятав, як його товаришка вихвалялася тоді, що завдяки цьому досягненню отримала додаткових п’ятнадцять очок магічної сили і могла тепер чаклувати значно швидше.
“Як би там не було, схоже, що отримати титул або досягнення можна лише під час виконання майже неможливих завдань... Треба перевірити, що ж це за титул такий”.
— Перевірити титул: Вісник Весни.
В той же момент нижче вікна статусу з’явилась ще одна секція.
1. Тенмей — фамілія дівчини.
Далі
Розділ 4 - 25 років по тому (3)
[Вісник Весни] Рівень: S. Опис: Титул надається гравцю початкового поверху, котрий здолав Крижану Королеву. Ефект: Швидкість відновлення магічної сили та стійкості збільшено на 500%. При переході на кожний наступний поверх, всі характеристики збільшуються на 30 одиниць. — ... Со Джунхо не вимовив ані звука, а його тіло безконтрольно затремтіло. Юнак декілька разів перечитав рядки про ефекти титулу. “Це реально такий бонус?” Він думав, що дана навичка лише трохи збільшить деякі його характеристики, аналогічно до випадку Скаї. “Та це ж божевілля просто. Якийсь зовсім інший рівень”. Насправді, без пришвидшеного відновлення стійкості і магічної сили юнак міг би нормально жити, але наступний ефект — зовсім інша справа. — Всі мої характеристики будуть збільшуватися на тридцять одиниць кожного разу, як я переходитиму на наступний поверх... Іншими словами, цей ефект буде активуватись кожного разу, як хлопак буде користуватись Ліфтом між вимірами. Підсумовуючи, досягнувши десятого поверху всі характеристики буде збільшено аж на двісті сімдесят одиниць. — О Боже! Джунхо здригнувся, коли уявив ці неймовірні показники. Коли він бився з Крижаною Королевою, його найпотужнішою характеристикою була швидкість, яка тоді складала двісті двадцять п’ять одиниць, а найгірші справи булі з магічною силою, яка на той момент дорівнювала ста вісімдесяти трьом одиницям. “І навіть так, всі мої характеристики в той час можна було вважати досить визначними. Але якщо всі вони перевалять за двісті сімдесят...” Очі юнака засяяли. Двісті сімдесят одиниць — це був мінімум. Якщо він дістане купу різних артефактів, та ще і нормально прокачає свій рівень... “І якщо я зможу відновити свої старі характеристики...” Він згадав Крижану Королеву. Вона мала неймовірні запаси магічної сили і кожним своїм помахом руки перетворювала цілі території на льодяні пустелі. “Я і сам можу отримати подібну силу... Ні, я можу стати навіть ще сильнішим”. І тоді зняти льодяну печать з товаришів та звільнити їх — буде зовсім простою справою. — ... Со Джунхо впорядкував свої думки і подивився на чотири статуї перед собою. Постоявши так ще трохи часу, юнак нарешті покинув морг. Коли він вийшов з музею, очі юнака були наповнені нової, твердої рішучості. “Десятий поверх? Легко!” Чи він намагався досягти останнього поверху, щоб врятувати людство? Чи врятувати весь світ? — Дідька лисого. Со Джунхо, як ніхто інший, чудово розумів, якою егоїстичною особою він був. У нього була лише одна єдина причина повернутися знов до ролі гравця. “Я обов’язково поверну своїх друзів”. Це і була одна єдина мета юнака. Він сховав цю обіцянку глибоко в своєму серці. *** Наступного дня Шим Декгу прийшов до шпиталю відвідати свого друга дитинства. — Що?! Ти збираєшся знову стати гравцем? — очі Декгу широко розплющились від шоку, коли він почув новини від хлопака. Со Джунхо відірвав погляд від свого апетитного Соллонтхану [1]: — Чому ти такий здивований? Наче я вмію щось ще, окрім того, як бути гравцем. — Це просто якось дуже несподівано. Ти точно той Со Джунхо, котрий постійно скиглив, як він втомився, і як йому вже хочеться на пенсію? — запитав Шим Декгу. — Я передумав, — відповів юнак. — І все ж... Не думаю, що це гарна ідея. Со Джунхо вважав, що Шим Декгу з радістю дізнається про його рішення та з розпростертими обіймами прийме це. Юнак відклав в сторону ложку: — Чому ні? — По-перше, я б хотів, аби ти добре відпочив. Я знаю, як старанно ти завжди працював, адже я завжди був поруч. Ти вже зробив більш, ніж достатньо. Відклади в сторону зброю та спробуй знайти ще щось, чим би ти хотів займатись. Було схоже, нібито Шим Декгу відчитував Джунхо. Але сам юнак, як ніхто інший, знав, що Декгу все це робив заради нього. Джунхо відчув, як тепло розлилося всередині його грудей, і він не змігши втриматись, посміхнувся. — А по-друге? — Біси. — Га? Вони повернулися? — ... Відповіддю на це запитання була тиша. Со Джунхо швидко зрозумів, в чому справа: — Так, дійсно, було б дивно, якби вони не вилізли. Вони постійно виживають, наче таргани якісь. “Біси” — це група людей, які не зацікавлені в зачистці Брам та знищенні монстрів. Вони користуються навичками гравців для скоєння злочинів, вбивств і тероризування суспільства. — Нині Біси зовсім розійшлися, створюючи цілу купу проблем нам і всьому суспільству, — пояснив Декгу. — Як цікаво. Коли я був гравцем, вони були так налякані, що і носа не показували назовні. — Це було тоді. Двадцять вісім років тому, Біси зі всього світу ховалися по темних норах через страх перед Со Джунхо і іншими з П’ятірки героїв. Ті Біси ховалися б і далі, адже розуміли, що не буде їм спокійного життя, поки поруч ходять гравці асоціації. — Але все змінилося, коли відкрився доступ до другого поверху. Там, на Рубежі, в нас немає ніяких систем відеоспостереження, ніяких супутників. Іншими словами, там вони ніяк не могли вислідити, знайти та знешкодити Бісів. Шим Декгу подивився прямо в обличчя свого друга: — Більш того, одночасно з відкриттям другого поверху зникла і П’ятірка героїв. — Біси, мабуть, зараз насолоджуються життям, як ніколи. — Не знаю, як вони тримали все це в собі так довго, але вони з кожним днем стають все більш і більш божевільними. Головний об’єкт їх страхів нарешті зник. І тепер, оскільки ніхто їх більше не міг загнати в кут, вони могли носитися по всьому світові та творити, що заманеться. — Думаю, я розумію, чому ти не хочеш, щоб я повертався, — юнак повільно кивнув головою. Якщо слова Декгу були правдивими, то Джунхо міг померти в будь-який момент часу, в будь-якому місці. Біси розвивалися і тренувалися протягом двадцяти п’яти років, і зараз він був би дуже спокусливою здобиччю в їх очах. — Вони... Вони все ще так сильно мене ненавидять? — запитав хлопак. — Ти ще питаєш? Та ніхто в світі, напевно, не був щасливішим за них, коли вони почули, що ти повернувся, і що тепер для них з’явилась можливість тебе особисто прикінчити. “От лайно”. Джунхо почухав свого носа. Він би хотів з легкістю і комфортом піднімати свій рівень, насолоджуючись всіма привілеями героя, що врятував світ. Але, схоже, все не буде так просто. — Отже, тобі дійсно варто піти вже на пенсію. Єдиний спосіб для тебе знову стати гравцем — відкинути маску та ім’я Привида... Але в тебе зовсім немає причин робити щось подібне. Навіть на пенсії до тебе всюди будуть ставитись, як до короля, а найкращі гравці будуть захищати тебе двадцять чотири години на добу. — ... Десятий поверх. Мені потрібно дістатись туди. — Нащо? — Декгу був спантеличений. Со Джунхо, якого він знав, повинен був би зараз почивати на лаврах та насолоджуватися всіма своїми здобутками. — Як би там не було, чи є у вас інший спосіб очистити вулканічний регіон на третьому поверсі? — Я ж казав вже, що існує лише один спосіб зробити це. — А що, як я скажу, що в мене є рішення цієї проблеми? — ... — брови Шим Декгу насупились. Його друг не став би жартувати на таку серйозну тему. Тож він сказав: — Поясни. Детально. — Ти казав, що ви весь цей час шукали ядро Крижаної Королеви, так? — Вірно. В тебе є ідеї, де воно може бути? — Ага, — Джунхо голосно сьорбнув свій суп, після чого підняв тарілку, проковтуючи бульйон, і продовжив. — Мм, як же смачно. — То ж, щодо ядра... Що ти знаєш? — запитав Декгу. — Я з’їв його. — Гей, та годі вже про соллонтхан, я серйозно тебе питаю... — Я говорю не про соллонтхан, — Джунхо подивився прямо на свого товариша. Шим Декгу декілька разів моргнув: — Якщо ти говориш не про соллонтхан... Зажди, ти що?... — Ага, в точку. — Ти ж не робив цього, так? Ти ж не хочеш сказати мені, що з’їв ядро Крижаної Королеви, вірно?! — Шим Декгу різко піднявся на ноги, втупившись на Джунхо так, наче збирався прямо зараз розрізати тому черево. — Гей, та годі вже! — Со Джунхо спробував заспокоїти свого друга. — Ти такий же нетерплячий, як і завжди. Дослухай мене для початку. — Т-т-ти..! Ти правда з’їв його?! — закричав Декгу. — Та не треба так казати, наче я хотів цього. Воно само почало поглинатись моїм тілом, варто було мені лише торкнутися його. І що лишалося робити? — пожалівся юнак. — ... О-ох, лікар казав мені уникати стресових і нервових ситуацій, — Декгу нахилив голову і почав масажувати шию. — Ти б не став казати щось безглузде. Отже, в тебе є рішення нашої проблеми, вірно? — Ага, — кивнув хлопак. — Поглинувши повністю ядро, я отримав навичку “Мороз”. — ... Тобто, ти хочеш сказати, що за допомогою цієї навички зможеш заморозити вівтар на третьому поверсі, так? — Зможу, — Со Джунхо був впевнений. Це була навичка рівня ЕХ, в кінці кінців. Якщо це не спрацює, то і самого ядра Крижаної Королеви точно не вистачить. — Фух, яке ж полегшення, — кивнув Декгу. Він зовсім не сумнівався в словах Джунхо. В кінці кінців, цей юнак здолав саму Крижану Королеву, коли всі інші в один голос тверділи, що це попросту неможливо. Якщо його друг сказав, що зможе це зробити, значить так воно і було. В той же час Декгу подумав над справжніми мотивами свого товариша: — Це якось пов’язано з твоїми побратимами? — Ніхто з них не стримав обіцянки побачитись зі мною знову. Мені не лишається нічого іншого, як повернути їх і добряче відчитати. — Їх пробудження також можливе? — запитав Декгу. — Принаймні Система сказала, що це можна зробити. — Дійсно? Та це ж чудові новини! — Декгу широко посміхнувся та одразу почав продумувати наступні дії. Чоловік швидко зупинився подумки на одному аспекті: — Тепер, коли я думаю про це, лікарі ж бачили твоє обличчя, чи не так? — Дев’ятеро з них бачили моє обличчя, якщо бути точним, — поправив Джунхо. — Так вже сталося, що в мене є один підлеглий, який може стирати спогади. Нам потрібно вжити необхідних заходів безпеки, про всяк випадок. Со Джунхо любив спілкуватись с Шим Декгу, адже той завжди вмів читати між рядків. — До речі, мій рівень обнулився, так що я тепер тільки першого рівня. — ... І твої характеристики також? — Бінго. — Хааа, ти завжди залишаєш найгірші новини наостанок, — Декгу потер своє пульсуюче чоло. Він зібрався і постарався поглянути на справу оптимістично: — Що ж, в якомусь сенсі, це можна назвати добрими новинами. Всі люди будуть думати, що Привид зараз такий же сильний, як і завжди. Ніхто з них, напевно, і уявити не може, що сам Привид має тепер всього-на-всього перший рівень. А отже, ніхто не зможе впізнати в тобі героя, — підсумував чоловік. — Враховуючи твої становище та повноваження, ти напевно зможеш без проблем дістати мені нову ліцензію гравця, так? — Ох, стосовно цього... — обличчя Декгу потемніло. — З тих пір, як відкрився другий поверх, гільдії стали потужніше і впливовіше за міжнародні асоціації гравців. — І що? Ти не зможеш дістати мені ліцензію? — Все не так просто. Коли гравці проходять тест на отримання ліцензії в асоціації, то на екзамені також присутні представники гільдій. Гравці зможуть отримати ліцензію тільки, якщо їх схвалить вся суддівська колегія. Навіть з моєю владою, я ніяк не зможу влаштувати для тебе отримання ліцензії без цього тесту. — Цк, як же це дратує. — Якщо згадаєш, який хаос був раніше з цими ліцензіями, то зрозумієш, що ми пройшли довгий шлях по влаштуванню і встановленню належних процедур. До речі, можна сказати, що це непогана можливість, — сказав чоловік, а його очі схвильовано засяяли. — Просто подумай про це. Якщо хочеш отримати мою повну підтримку, ти повинен довести, що вартий цього. — ... Га? Інакше кажучи, Декгу мав на увазі, що юнаку варто отримати найвищий бал на іспиті. Якщо він покаже всім, що є серйозним та вправним гравцем, то тоді Декгу зможе спокійно і публічно забезпечити йому повну підтримку Асоціації. — Звісно ж, ти не можеш використовувати свою навичку Пітьми. І, якщо можливо, прибережи Мороз також, не треба його показувати зайвий раз, — порадив чоловік. — Я можу зрозуміти частину про Пітьму, але що не так з Морозом? — запитав Джунхо. — Біси в курсі, що ключем до подолання третього поверху може бути якась навичка, пов’язана з морозом. Тож, краще не привертати їх уваги. — Добре, добре, я зрозумів, — Джунхо витягнув свою шию, лежачи на лікарняному ліжку. — Я навіть трохи збуджений... А які типи спорядження можна буде використовувати на тесті? — він не міг орудувати своєю високорівневою зброєю, адже в неї були занадто високі вимоги до характеристик гравця. — Ти зможеш обрати зброю в день іспиту. Всі екзаменовані мають користуватись однаковим озброєнням. — Справедливо, — посміхнувся Джунхо. — Буде дуже цікаво отримати оцінку, зважаючи на весь мій досвід. — І не будь занадто безрозсудним. Як би там не було, я подбаю про те, щоб створити необхідну біографію для особи Со Джунхо. День народження, особиста історія, відносини... Схоже, що найближчим часом я буду досить зайнятим, — прокоментував Декгу. — І скільки часу це займе? — запитав Джунхо. — Десь дня чотири. А ти коли будеш готовий? Десь місяць знадобиться, щоб набрати необхідну форму? — запитав чоловік. Юнак, почувши питання товариша, трохи розгубився: “Нащо мені стільки часу?” — Один тиждень. Цього достатньо. 1. Соллонтхан — корейський суп з волової ноги, який варять протягом 10 годин до тих пір, поки він не придбає молочно білий колір. Зазвичай подається в чаші з кружельцятами цибулі і шматочками м'яса, а в якості приправ виступають зелена цибуля, сіль та чорний перець.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!