Розділ 17. Скільки хвостів? (1)

Зсередини Брама Палаючих Дюн являла собою безлюдну пустелю. Єдине, що тут можна було побачити: блакитне небо і жовтий пісок. Гравці, що не очікували подібного, одразу вибухнули потоком скарг:

— Чорт забирай! Я вдів металеві обладунки, а це виявилася пустеля?!

— О ні... Я не взяв з собою достатньо води.

— Що не так з цим піском? Мої ноги в’язнуть в ньому. І як ми повинні битись в таких умовах?

— Тут панує просто-таки шалена спека.

В цій експедиції було не багато людей, які раніше вже бували б в пустелі. Більше того, в подібних умовах їм ще доведеться і битися з ворогами.

Деякі з Гравців почали панічно лякатися реальності і голосно лаятись.

— Прошу, послухайте мене! — пролунав чийсь потужний голос, і всі одразу ж повернулися до оратора.

— Будь ласка, підійдіть всі ближче до мене.

— Що це за зухвалий покидьок?

— Не знаю. Хоча, стривай-но, а чи він не Гравець з Гільдії?

— Га? Із Гільдії?

З невпевненими виразами облич, Гравці зібралися коло чоловіка, що звертався до них. Поруч з оратором стояли ще троє його товаришів.

— Дозвольте мені представитись. Мене звуть Ча Мінву, і я — член Корейської Гільдії, що займає тринадцяте місце в рейтингу, Чонгхе.

— Ч-чонгхе?

— Якого дідька? Гільдія Чонгхе справді приймає участь в сьогоднішній експедиції до Брами?

— Вони дійсно круті.

— Чи до їх Гільдії не беруть тільки найкращих Гравців? — в одну мить всі підозри і недовіра, що були у людей, повністю зникли.

Чонгхе не була достатньо могутньою, щоб претендувати на місце у Великій Шістці, але це все одно була відома і престижна Гільдія.

— Як ви всі знаєте, сам по собі Гравець не багато чого може зробити у великій Брамі.

— Ну, так... Це правда.

Гравці закивали, погоджуючись з твердженням.

— Оскільки дана Брама не призначена для того, щоб її можна було закрити самотужки, я хочу зробити вам пропозицію.

— Пропозицію?

— Сто мільйонів вон. Кожний, хто приєднається до нас та буде виконувати всі наші накази, отримає сто мільйонів вон. Звісно ж, ми гарантуємо вашу безпеку. [1]

— Боже... Сто мільйонів вон. Це і справді не мало.

— Що думаєте?

— Ну, якщо порівняти з ціною, яку пропонують за ядро, то це зовсім мало, якщо так подумати...

Гравці переглянулись між собою. Всі вони пішли до даної Брами, маючи надію вхопити великий куш, здобувши ядро Зольної Лисиці. Серед них були навіть такі, котрі ще не отримали серйозного бойового досвіду і не могли взагалі називатись справжніми, повноцінними Гравцями. Зазвичай, коли подібні Гравці заходять до великої Брами, то одразу стикаються з суворою реальністю.

“Чудовий хід”.

Чонгхе була дійсно елітною Гільдією. Вони зробили пропозицію всім присутнім ще до того, як ті встигли щось вдіяти.

“Якби ці Гравці змогли вполювати Лисицю і здобули б ядро, то вони, звичайно ж, відмовилися б від такої пропозиції. Але тепер, якщо ця експедиція буде успішна, вони отримають сто мільйонів і навряд чи залишаться невдоволеними”.

Інакше кажучи, таким чином вони змогли приманити Гравців-початківців. В такому небезпечному середовищі гарантії безпеки були занадто спокусливою пропозицією.

Со Джунхо повільно підняв руку:

— Тоді яким чином ми розділимо винагороду за цю експедицію? Я маю на увазі ядро Зольної Лисиці.

— ... Звісна річ, наша Гільдія забере його собі.

Почувши відповідь, всі одразу почали протестувати:

— Зачекайте-но. Ви зможете продати дане ядро за будь-яку ціну, яку тільки забажаєте, і хочете все забрати собі?

— Згоден, так не правильно! Навіть якщо ви дасте нам всім по сто мільйонів, то це вийде в сумі всього-на-всього три мільярди. Порівнюючи з ціною за ядро, чи не замало це?

— Чи не здається вам, що треба бути справедливішими до інших?

Ча Мінву насупив брови, коли Гравці почали осуджувати його пропозицію:

— Тоді дозвольте спитати. Ви впевнені, що зможете здолати Зольну Лисицю самотужки, без нашої допомоги?

— ...

Всі миттєво замовчали. Вони ніколи не стикались з подібним чудовиськом, тож звідки вони могли б знати подібне?

Ча Мінву вирішив скористатись мовчазною паузою і продовжив продавлювати свою позицію:

— Ха-а, ладно. Ті, хто приєднається до нас зараз, отримають двісті мільйонів. Але ті, хто захоче приєднатись до нас пізніше, зможуть розраховувати тільки на п’ятдесят мільйонів.

Настав час обирати.

Чи підуть Гравці за Гільдією Чонгхе, отримавши в результаті двісті мільйонів, маючи при цьому гарантії безпеки? Чи вони все ж таки оберуть небезпечний шлях полювання на Зольну Лисицю самотужки, розраховуючи на потенціальну винагороду в мільярди вон?

Люди з практичним складом розуму першими підняли свої руки:

— Я згоден і приймаю вашу пропозицію.

— Я також. Буде важко битись самотужки в цій тяжкій броні...

— Чи поділитесь ви водою? Якщо так, то я з вами...

Ті, хто був погано підготовлений до подібних умов пустелі, погодились на пропозицію наступними. Вслід за ними потягнулись і решта.

— Що, невже всі погодяться на цю пропозицію?

— Цк. Я хотів урвати великий куш цього разу, але навряд чи я зможу суперничати з такою великою групою.

— Так, думаю варто погодитися на двісті мільйонів. Це також досить великі гроші.

— Що ж, тоді я також за.

Двадцять два з двадцяти трьох Гравців приєдналися до групи Гільдії Чонгхе. Ча Мінву, з задоволеним виразом обличчя, повернувся до останнього, Со Джунхо:

— А ти що будеш робити?

— Я... Ох, — юнак нахилився і міцніше зашнурував свої черевики, після чого підвівся і поглянув на всіх інших. — Я піду сам.

Дивлячись вслід парубку, що віддалявся від основної групи, всі почали перешіптуватися:

— Це Со Джунхо? Я чув, що він закрив дві Незачищені Брами...

— Гадаю, що через свою жадібність він не хоче відмовлятись від ядра.

— Ех, а я хотів побачити, як він б’ється. Шкода.

Почувши розмови інших, Ча Мінву не міг не здивуватись:

“То це і був Со Джунхо? Той самий, що зачистив Прокляття Світанку і Лефовий Сад?”

Ча Мінву ніколи не бачив його фото, але чув досить багато пліток про нього, тож він з нетерпінням чекав зустрічі з цим Гравцем. Однак, на ділі Со Джунхо виглядав вкрай слабким і не справляв яскравого враження.

Неначе товариші по Гільдії прочитали його думки, погоджуючись з ним:

— Як я і думав, журналісти занадто сильно перебільшували і прикрашали, коли писали про нього.

— Не варто турбуватись про нього, лідере.

— ... Про що ви? Я ніколи і не думав навіть про нього, — Ча Мінву стер Со Джунхо зі свого розуму та приєднався до решти Гравців.

***

Відокремившись від натовпу Со Джунхо почав перетинати дюни одну за одною, не маючи якогось конкретного напряму.

“Зольна Лисиця... Це щось між монстром та міфічною істотою”.

Зольна Лисиця, яку він здолав в минулому, мала шість хвостів. Взагалі ж, дане чудовисько може відростити до дев’яти хвостів за тисячу років. Щойно вона відростить собі всі дев’ять хвостів, то зможе знестись на небеса і стане тоді вже Тисячолітньою Лисицею, яка наглядатиме за всім своїм родом.

“Зольна Лисиця тим сильніша, чим більше хвостів вона має... Крім того вони можуть командувати своїми особистими солдатами — Вогняними Лисами”.

Наразі не було ніякої можливості дізнатись кількість хвостів Лисиці в даній Брамі. Тому Со Джунхо вирішив для початку огледітись та розвідати місцевість.

“Потрібно знайти підходяще місце для спостереження”.

Парубок здолав чимало дюн, перш ніж знайшов гідний пагорб. З його вершини він міг бачити здалеку інших Гравців, котрі йшли один за одним.

— Тепер можна і трохи відпочити.

Вогняні Лиси скоро помітять велику групу Гравців, і після цього вже з’явиться Зольна Лисиця. Со Джунхо же планував до цього моменту посидіти в стороні, вичікуючи головного монстра-боса.

“Краще почати діяти, коли буде зрозуміло, скільки хвостів у Лисиці. Це перше, про що треба дізнатись”.

Юнак начаклував собі декілька шматочків льоду, що одразу надали приємну прохолоду. Йому не довелося чекати занадто довго, адже у Вогняних Лисів був пречудовий нюх.

***

З передньої частини колони Гравців пролунав крик:

— Ц-це Вогняні Лиси!

— Скільки їх тут? Тридцять... Сорок... Що за чортівня?! Їх тут щонайменше півсотні!

Вся їх група була оточена в одну мить. Гравці нервово сковтнули.

Ча Мінву поспішив всіх заспокоїти:

— Без паніки! Слідуйте вказівкам і нашій тактиці, котру ми обговорювали! Перевага на нашому боці!

Гравці прийшли до тями, дещо заспокоївшись, і почали діяти. Вони дістали свою зброю і приготувались активувати свої навички, щойно Лиси атакують.

* Гррр... *

Вогняні Лиси були щонайменше в чотири рази більші за звичайних лисиць. Десятки їх кружляли навколо групи людей. Це були доволі розумні створіння, тому вони швидко усвідомили, що їх ворогів вдвічі менше, ніж їх самих. В кінці кінців, півсотні Лисів, не вагаючись, кинулись на свою здобич.

* Грраа! *

Очі Ча Мінву засяяли. Він примусово зупинив Гравців, котрі вже рвалися в атаку, і змусив їх дочекатися зручного моменту. І в той момент, коли відстань між людьми і монстрами скоротилась до двадцяти метрів...

— Зараз! — щойно Ча Мінву викрикнув це, як деякі Гравці одразу ж почали задіювати свою магію.

Пастка, влаштована під піском миттєво активізувалась.

* Бзз! *

Між прихованими машинами одразу ж вистрілили потужні лінії електричного струму, котрий вражав всіх чудовиськ, що знаходилися поряд. Лиси, що бігли на Гравців, нічого не підозрюючи, почали падати на пісок, а від їхньої плоті розходився запах горілої шкіри.

— Спрацювало!

— Вони і правда повелися на це!

— Фух. Звісно ж, що вони повелися, — Ча Мінву не міг не відчути задоволення, коли на ньому зосередилась ціла купа здивованих поглядів.

Саме він і влаштував дану формацію, котра в одну мить змогла здолати значну частину ворогів.

“Методи полювання і правда змінилися за останні десятиліття”.

Тепер це була вже ера технологій. Усе встигло змінитися, якщо порівнювати з часами, коли всю зброю виготовляли вручну, а різні пастки були геть жалюгідними. Дослідники і вчені з Національної Гільдії Вчених розробили купу озброєння, яким можна було легко користуватись. Саме ці люди і були тими, хто задав нові стандарти полювання на монстрів.

“І якщо я достатньо вправний в користуванні подібним озброєнням і спорядженням, а також добре розбираюсь в тактиці ведення бою...”

Це було лише питанням часу, коли він стане поважним високорівневим Гравцем. Ча Мінву зовсім не сумнівався в цьому.

— Ми вже зменшили їх кількість вдвічі! Тепер час добити їх!

Коли кількість Вогняних Лисів зменшилась до приблизно двадцяти, Ча Мінву ступив вперед і дістав свою зброю. Він продовжував віддавати накази, при цьому і сам не забуваючи битись з чудовиськами. Важливо було підвищити і його особистий рівень Гравця, і рівень його внеску в експедицію, як командира.

 Ча Мінву зі своїми партнерами були елітними Гравцями Гільдії Чонгхе, тож не дивно, що з супротивниками вони вправлялися куди швидше і ефективніше, аніж інші Гравці.

— А я вже було подумав, що ця Брама буде справді важкою через Зольну Лисицю... А тут нічого серйозного взагалі.

— Ми зробили правильний вибір. Добре, що ми приєдналися до членів Гільдії Чонгхе.

Щойно їх страх відступив, як одразу ж почали проявлятися їх справжні здібності. В кінці кінців, жоден з Гравців не був поранений, і всі вони легко перемогли в цій битві. Навколо Ча Мінву зібрався натовп:

— Це була неймовірна стратегія. Ви немов реінкарнація Чжуге Лян!

— Щойно ми зачистимо Браму, як ваша слава розійдеться по всьому світу!

— Як то кажуть, знайомства зайвими не бувають! Не хочете обмінятися номерами?

Всі Гравці дивилися на Ча Мінву, немов він був самим справжнім героєм. Той посміхнувся до інших та зупинив їх:

— Ну годі вже. Ми ще не перемогли остаточно. Найбільш важлива битва ще попереду.

— Ох... Так, це правда. Ми ще не здолали Зольну Лисицю.

— Але ж ви вже придумали якусь стратегію для цієї майбутньої битви, чи не так?

— Якщо це лідер Ча, то я впевнений, що ми переможемо без проблем!

— Я щиро вдячний за вашу віру в мене, — хоча він і казав так, насправді ж Ча Мінву в цей момент досить сильно нервував.

“Зачистимо цю Браму, і я зроблю перший крок на моєму шляху становлення справжнім героєм”.

Таким чином він зможе здобути те ж саме досягнення, що і сам Привид.

Власне, він би зміг виділитися ще більше, якщо зможе здолати Лисицю без жодної жертви серед їх групи. Врешті-решт, Гравець заспокоївся і переставив пастки.

“Я був правий. Краще використовувати найновіші технології для полювання на монстрів”.

Невдовзі після того, як група зробила перерву на те, щоб попити води, здалеку долинув тихий звук.

* Тш! Тш! Грр! *

Звук шагів по піску? Ні, звук палаючого піску? Хоча монстра все ще не було видно, всі Гравці все одно схвильовано піднялись на ноги і приготували свою зброю.

Первісний інстинкт, закладений в їх ДНК, в цей момент прямо-таки кричав, застерігаючи їх.

— К-командир Ча. Що це?

— ... Вона прибула, — Ча Мінву нервував через іншу причину, але швидко заспокоїв себе.

Секунду по тому всіх їх накрила величезна тінь, що перекрила сонце.

— Га? Тінь?.. — наче за командою, Гравці обернулися, і їхні обличчя впали.

— Т-та бути того не може.

— Ц-це... Це ж не Зольна Лисиця, чи не так?

Монстр, що з’явився перед ними, в довжину сягав двадцяти метрів, в висоту шести метрів, а кожен з його хвостів простягався приблизно на п’ять метрів.  Величезне чудовисько нависало над ними, немов будівля.

Величезна Зольна Лисиця дивилася вниз, на трупи Вогняних Лисів, що були розкидані по піщаних дюнах. Її очі спалахнули, немов очі батька, котрий щойно втратив своїх дітей.

Погляд лисиці був сповнений суму і скорботи. Вони підняла свою голову до сонця і протяжно завила.

* Аууу!.. *

Поблизу не було гір, але звук цього вою прокотився дюнами, аж поки не відбився в небі.

Гравці розгубилися, запанікувавши, і здивовано витріщилися на сповіщення, що з’явилося перед ними.

 

[Монстр-бос Палаючих Дюн, Зольна Лисиця, з’явилася].

 

Позаду величезного тіла Лисиці мерехтіли дев'ять хвостів, схожих на грозові хмари.

 

_______________

1. Сто мільйонів вон — приблизно $89,000.

 

Примітка перекладача: Йти до Брами, котра називається, курваматч, “Палаючі Дюни” і не очікувати там побачити пустелю, піщані дюни і шалену спеку? Рілі?