Особистий запит (2)

— Ну то як воно? — запитав Шим Декгу, щойно Со Джунхо ввійшов до його кабінету.

— Що ти маєш на увазі?

— Я про Ча Сіен. Хіба вона не чудова?

— Ми провели разом тільки декілька годин. Звідки я буду знати, чудова вона чи ні? — після короткої паузи Со Джунхо додав: — ... Ну, вона добре збирає і подає інформацію.

— Ти не розумієш. З її дипломом і здібностями вона б могла працювати в якомусь величезному конгломераті на високій посаді, чи в якійсь відомій Гільдії, — пояснив чоловік.

— І що вона тоді забула в такому місці? — запитав парубок.

— Ти не помітив? Вона дуже захоплюється Привидом. Ча Сіен сказала, що просто хоче працювати тут, бо Привид мав тісні зв’язки зі мною і Асоціацією.

— Що за дивна дівчина, — пробурмотів Со Джунхо, а Шим Декгу в цей момент піднявся з-за столу.

— Як би там не було, вона добре справляється зі своєю роботою, тож не соромся покладатись на неї. А тепер пішли.

— Куди пішли?

— Якщо ти хочеш здолати Зольну Лисицю, то тобі необхідне відповідне спорядження, чи не так?

— Ми йдемо на шопінг?

— Ні. Ми йдемо до арсеналу нашої Асоціації.

— Наче там є щось круте...

— Гей, у нас взагалі-то є гідне озброєння! Ти спершу сам поглянь, а потім вже суди, — чоловік повів свого буркотливого друга до арсеналу.

— Та був я вже у вашому арсеналі. Нічого там не привернуло моєї уваги.

— Ну, минулого разу ти відвідав тільки перший відділ нашого арсеналу, — впевнено заявив Шим Декгу.

* Врррр *

Задні двері першого відділу арсеналу відкрились, коли було відскановано райдужку Декгу, і вони пройшли до наступного приміщення.

— Чи не думаєш ти, що тобі варто було б підібрати щось з другого відділу арсеналу, якщо ти серйозно збираєшся полювати на Зольну Лисицю?

— ... Хо-о, — вже зацікавлений, Со Джунхо почав озиратися навколо.

Якість тутешньої зброї була значно вищою, ніж в першому відділі арсеналу.

— Я ж можу взяти все, що заманеться?

— Звісно. Я можу пояснити тобі щодо деяких видів озброєння, якщо тобі буде щось незрозуміло, — запропонував Шим Декгу.

— Це і справді не завадить. Можливо, я був відсутній занадто довгий час, але тут я бачу доволі багато незнайомої мені зброї, — прокоментував юнак.

Шим Декгу усміхнувся і взяв до рук меча, що лежав перед Джунхо:

— Ти пам’ятаєш ту гру, в яку ми грали постійно в інтернет-кафе після школи? — запитав чоловік.

— Начебто то була Ліга Богів, вірно?

— Саме так. З кожним новим патчем вони постійно додавали нове спорядження і нові артефакти.

— Так-так. І кожного разу тоді ми вигадували нові стратегії і тактики, — двоє друзів розсміялися, згадавши минулі часи.

— Те ж саме можна сказати і про спорядження Гравців. Воно вдосконалювалося і розвивалося протягом останніх двадцяти п’яти років, — чоловік простягнув меча своєму другу. — Візьми.

Юнак взяв зброю до рук. Це дійсно був якісно зроблений меч, але щось екстраординарне в ньому побачити було важко. Хоча, слід було відмітити, що він був досить таки легким.

— Я трохи розчарований. Він, звісно ж, непоганий, але нічого особливого.

— А тепер влий в нього свою магічну силу, — сказав Шим Декгу.

Щойно парубок це зробив, як його очі широко розплющились від здивування:

— ... Що це таке?

— Це меч з найбільшою провідністю магічної сили. Твій старий меч не міг робити нічого такого, вірно ж?

— Ага...

— Вся інша зброя тут подібна, — чоловік з захватом почав описувати своєму товаришу інші види озброєння.

— Ось це може проводити електричний струм. Ти можеш оглушити таким чином ворога.

— Якщо влити магічну силу до цих обладунків, то вони створять енергетичний щит, котрий буде блокувати ворожі атаки.

— Ох, а про це я вже розповідав? Це називається магічною бомбою, і вона дуже потужна, — чоловік на секунду зупинився і поглянув на хлопака. — ... Гей, що не так з твоїм обличчям? Я думав, що ти будеш приємно вражений, — в кінці кінців, Со Джунхо завжди був зацікавлений в різного роду зброї.

— Все це дійсно вражає... І ти начебто казав, що більшість Гравців використовують подібну зброю в ці часи?

— Звісно. Адже ця зброя значно ефективніша за звичайну, якою ти звик користуватись.

— ...

Со Джунхо насупив брови і повернувся до свого друга:

— Тоді де і як вони тренуються з цією зброєю?

— Га? Ну, це... — Шим Декгу пожав плечима. — Я сам не Гравець, тому ну можу бути певен, але їм дійсно потрібно тренуватись з цією зброєю?

— Ха-а... — парубок похитав головою. — Декгу. Гравці високих рівнів... Вони також використовують подібну зброю?

— Ну, у Гравців високих рівнів зазвичай є їх особиста зброя, зроблена спеціально під них, — відповів той.

– ...

Піджавши губи, Со Джунхо на секунду замислився:

“Він сказав, що стандарти нинішніх Гравців дещо вище, ніж вони були раніше... Тепер зрозуміло, що він мав на увазі”.

Раніше Гравці часто помирали жалюгідною смертю, не змігши попросту пробити шкуру орка. Але з цією новою зброєю це більше не було проблемою.

“Але, в найкращому випадку, це просто забавки, які допоможуть розібратись зі звичайними супротивниками, не більше”.

Подібна зброя була безглуздою проти серйозних, “найкращих” ворогів. Ті чудовиська заставляли нервувати навіть самого Со Джунхо в минулому.

Ці іграшки навіть подряпати їх шкіру не змогли б. Юнак був абсолютно впевнений в цьому.

Перед подібними ворогами магічні ланцюги Гравців починають збоїти, що значно ускладнює життя. А що можна сказати про ці фейкові артефакти, які навіть на мали якогось класу? Вони попросту зламаються і розпадуться на частини.

— Але цього разу це ще і Зольна Лисиця... — це було найсильніше чудовисько свого роду, монстр-бос.

Роздратований тривалим мовчанням свого друга, Шим Декгу нарешті заговорив:

— Чому ти нічого не кажеш? Є якісь проблеми зі зброєю?

— Ці іграшки годяться тільки для бою проти звичайних ворогів, — Со Джунхо поклав меч на місце і покачав головою. — Декгу. Ти знаєш, чому Гравці з низьким рівнем зустрічаються і б’ються тільки зі слабими монстрами?

— ... Тому що вони загинуть, якщо зустрінуть когось сильніше?

— Вірно. Ця клята система доволі таки справедлива в цьому плані.

— Що ти намагаєшся сказати?

Юнак закрив очі і згадав тренування, через які він проходив в минулому зі своїми товаришами:

— Гравець зростає і стає сильнішим, борючись з монстрами. Таким чином, він зможе використовувати накопичений досвід і навички, щоб протистояти сильнішим ворогам.

— Ти маєш на увазі, що дана зброя не згодиться проти сильних ворогів?

— Саме так. Ось чому я питав про Гравців високих рівнів, — підтвердив хлопак.

— ... — чоловік замислився, розмірковуючи над словами свого друга. — Ти правий... Гравці, котрі користуються подібною зброєю, в більшості своїй не досягли нічого особливого. Але в той же час вони чудово справляються з простими Брамами і монстрами низьких рівнів.

Посміхнувшись, Со Джунхо оглянув інше озброєння арсеналу. Щось привернуло його увагу і він пройшов в кінець приміщення, де у стіни стояв довгий меч.

* Дзінь! *

Щойно юнак витягнув лезо з піхов, як цей звук пролунав по всьому приміщенню.

— Що це за меч?

— Він також зроблений з нових матеріалів, але в ньому не вбудовано ніяких особливих технологій, тож я вирішив просто поставити його в кутку.

— ... Світ і справді став цікавішим. Зростанню особистої сили Гравців нині заважають звичайні іграшки, — причиною цього, частково, було те, що сам світ в ці дні був досить мирним і спокійним. — Я візьму його. Більше нічого не треба. Ох, і ще! — Со Джунхо схопив додатково декілька магічних бомб. — І цих прихоплю трохи — думаю, це буде весело.

— Добре... — пробурмотів Шим Декгу, знизавши плечима.

***

Прямо перед Брамою Палаючих Дюн зібрався цілий натовп людей. В основному це були Гравці та їх сім’ї, але також були і репортери з журналістами, котрі чекали на Со Джунхо.

— Тут доволі багато людей, — трохи занервувала Ча Сіен, виглянувши назовні.

Вона відкрила свій термос і запропонувала Со Джунхо:

— Це лавандовий чай. Він добре допомагає зосередитися, а також розслабляє тіло і розум.

— ... А ти добре підготувалася.

— Все-таки я ваш секретар. Я також чула, що зазвичай Гравці нервують і переживають перед тим, як входити до Брами... — вона нахилила голову, вдивляючись в обличчя юнака. — Але це дивно. Ви зовсім не виглядаєте знервованим.

— ... Та ні, я нервую, просто не показую цього ззовні, — парубок подув на чай перед тим, як зробити ковток, а після виглянув назовні. — Це звісно добре, але я не думав, що буде аж настільки багато людей.

— Так, на цей раз ви не підете до Брами самі. І всі ці люди також націлені на ядро Зольної Лисиці.

— Я чув, що тут є також і люди з гільдій. Скільки всього Гравців йде до Брами?

— Враховуючи вас, всього двадцять сім Гравців.

Але було абсолютно невідомо, скільки з них повернеться назад живими. Со Джунхо похитав головою і вийшов з автівки. Щойно він це зробив, як його миттєво осипали спалахами фотокамер, а в обличчя йому одразу почали совати мікрофони.

— Що ви відчуваєте стосовно своєї першої експедиції до Брами з іншими Гравцями?

— Зольна Лисиця відома, як мінливий монстр-бос. Наскільки ви впевнені в собі?

— Це правда, що ви отримали особистий запит від президента групи компаній Мьонго, Чой Пільхо?

Коли репортери обступили його, інші Гравці захихотіли в стороні:

— Воу, можна подумати, що він якийсь легендарний Гравець з високим рівнем.

— Так, останнім часом про нього тільки і говорять, хоча він і зовсім новачок.

— І цей худорлявий хлопчина закрив дві Незачищені Брами? Чи не наплутали ті журналісти нічого?

— Я і сам в це слабо вірю. Та і його спорядження виглядає якимось пошарпаним.

— Ну... В нього напевно щось приховано в інвентарі. Ти ж не думаєш, що він зміг закрити Брами лише з цим?

Причина їхнього презирства була проста: майже ніхто з новачків не отримував стільки уваги, як Со Джунхо. Більшість Гравців, які не входили до відомих гільдій, не могли навіть отримати запрошення на інтерв'ю.

Со Джунхо також знав про це:

“Тут так багато журналістів і репортерів... Навіть більше, ніж у минулому”.

Не було б перебільшенням сказати, що репортери були уособленням його влади над засобами масової інформації. Відчуваючи себе добре і задоволено, він усміхнувся:

— Чи я нервую? Почуваюся так, ніби вийшов на прогулянку до парку. Зольна Лисиця? Я легко з нею впораюся, — прокоментував хлопак.

Щойно це коротке інтерв’ю скінчилось, як вперед ступила Ча Сіен:

— Заради психічного і ментального стану Гравця Со Джунхо, ми закінчимо інтерв’ю на цьому.

Журналісти виглядали розчарованими, але було, як мінімум, не ввічливо діставати Гравця, який от-от збирався ввійти до Брами. Коли вони почали розходитись, Ча Сіен зітхнула:

— Фух. Не знала, що буде так багато журналістів і репортерів.

— Це просто чергова демонстрація того, як сильно вони в мені зацікавлені.

— ...

До цього часу дівчина бачила багато самих різноманітних Гравців, але ніхто з них і близько не виглядав настільки спокійним перед входом до Брами, як це було у випадку Со Джунхо.

“І при цьому він до сьогодні побував тільки в двох Брамах...”

Чи можливо, що він просто намагався виглядати круто перед дівчиною?

Ча Сіен кинула погляд на юнака перед собою, після чого кивнула:

— Будь ласка, повертайтесь цілим і неушкодженим.

— Добре. І підготуй мені ще лавандовий чай до мого повернення. Він і справді смачний, — коли він рушив до групи інших Гравців, то на секунду зупинився, додавши: — Ох, і завтра тобі варто встати раніше.

— Перепрошую? Встати раніше?... — Ча Сіен декілька разів кліпнула очима, коли парубок повернувся до неї.

— Після сьогоднішньої експедиції нас попросту завалять особистими запитами і замовленнями. Тож підготуйся до цього.

11:28.

Двадцять сім Гравців ввійшли до Брами, залишивши позаду своїх рідних, що підбадьорювали їх, та репортерів з журналістами.