— Ну то як воно? — запитав Шим Декгу, щойно Со Джунхо ввійшов до його кабінету.
— Що ти маєш на увазі?
— Я про Ча Сіен. Хіба вона не чудова?
— Ми провели разом тільки декілька годин. Звідки я буду знати, чудова вона чи ні? — після короткої паузи Со Джунхо додав: — ... Ну, вона добре збирає і подає інформацію.
— Ти не розумієш. З її дипломом і здібностями вона б могла працювати в якомусь величезному конгломераті на високій посаді, чи в якійсь відомій Гільдії, — пояснив чоловік.
— І що вона тоді забула в такому місці? — запитав парубок.
— Ти не помітив? Вона дуже захоплюється Привидом. Ча Сіен сказала, що просто хоче працювати тут, бо Привид мав тісні зв’язки зі мною і Асоціацією.
— Що за дивна дівчина, — пробурмотів Со Джунхо, а Шим Декгу в цей момент піднявся з-за столу.
— Як би там не було, вона добре справляється зі своєю роботою, тож не соромся покладатись на неї. А тепер пішли.
— Куди пішли?
— Якщо ти хочеш здолати Зольну Лисицю, то тобі необхідне відповідне спорядження, чи не так?
— Ми йдемо на шопінг?
— Ні. Ми йдемо до арсеналу нашої Асоціації.
— Наче там є щось круте...
— Гей, у нас взагалі-то є гідне озброєння! Ти спершу сам поглянь, а потім вже суди, — чоловік повів свого буркотливого друга до арсеналу.
— Та був я вже у вашому арсеналі. Нічого там не привернуло моєї уваги.
— Ну, минулого разу ти відвідав тільки перший відділ нашого арсеналу, — впевнено заявив Шим Декгу.
* Врррр *
Задні двері першого відділу арсеналу відкрились, коли було відскановано райдужку Декгу, і вони пройшли до наступного приміщення.
— Чи не думаєш ти, що тобі варто було б підібрати щось з другого відділу арсеналу, якщо ти серйозно збираєшся полювати на Зольну Лисицю?
— ... Хо-о, — вже зацікавлений, Со Джунхо почав озиратися навколо.
Якість тутешньої зброї була значно вищою, ніж в першому відділі арсеналу.
— Я ж можу взяти все, що заманеться?
— Звісно. Я можу пояснити тобі щодо деяких видів озброєння, якщо тобі буде щось незрозуміло, — запропонував Шим Декгу.
— Це і справді не завадить. Можливо, я був відсутній занадто довгий час, але тут я бачу доволі багато незнайомої мені зброї, — прокоментував юнак.
Шим Декгу усміхнувся і взяв до рук меча, що лежав перед Джунхо:
— Ти пам’ятаєш ту гру, в яку ми грали постійно в інтернет-кафе після школи? — запитав чоловік.
— Начебто то була Ліга Богів, вірно?
— Саме так. З кожним новим патчем вони постійно додавали нове спорядження і нові артефакти.
— Так-так. І кожного разу тоді ми вигадували нові стратегії і тактики, — двоє друзів розсміялися, згадавши минулі часи.
— Те ж саме можна сказати і про спорядження Гравців. Воно вдосконалювалося і розвивалося протягом останніх двадцяти п’яти років, — чоловік простягнув меча своєму другу. — Візьми.
Юнак взяв зброю до рук. Це дійсно був якісно зроблений меч, але щось екстраординарне в ньому побачити було важко. Хоча, слід було відмітити, що він був досить таки легким.
— Я трохи розчарований. Він, звісно ж, непоганий, але нічого особливого.
— А тепер влий в нього свою магічну силу, — сказав Шим Декгу.
Щойно парубок це зробив, як його очі широко розплющились від здивування:
— ... Що це таке?
— Це меч з найбільшою провідністю магічної сили. Твій старий меч не міг робити нічого такого, вірно ж?
— Ага...
— Вся інша зброя тут подібна, — чоловік з захватом почав описувати своєму товаришу інші види озброєння.
— Ось це може проводити електричний струм. Ти можеш оглушити таким чином ворога.
— Якщо влити магічну силу до цих обладунків, то вони створять енергетичний щит, котрий буде блокувати ворожі атаки.
— Ох, а про це я вже розповідав? Це називається магічною бомбою, і вона дуже потужна, — чоловік на секунду зупинився і поглянув на хлопака. — ... Гей, що не так з твоїм обличчям? Я думав, що ти будеш приємно вражений, — в кінці кінців, Со Джунхо завжди був зацікавлений в різного роду зброї.
— Все це дійсно вражає... І ти начебто казав, що більшість Гравців використовують подібну зброю в ці часи?
— Звісно. Адже ця зброя значно ефективніша за звичайну, якою ти звик користуватись.
— ...
Со Джунхо насупив брови і повернувся до свого друга:
— Тоді де і як вони тренуються з цією зброєю?
— Га? Ну, це... — Шим Декгу пожав плечима. — Я сам не Гравець, тому ну можу бути певен, але їм дійсно потрібно тренуватись з цією зброєю?
— Ха-а... — парубок похитав головою. — Декгу. Гравці високих рівнів... Вони також використовують подібну зброю?
— Ну, у Гравців високих рівнів зазвичай є їх особиста зброя, зроблена спеціально під них, — відповів той.
– ...
Піджавши губи, Со Джунхо на секунду замислився:
“Він сказав, що стандарти нинішніх Гравців дещо вище, ніж вони були раніше... Тепер зрозуміло, що він мав на увазі”.
Раніше Гравці часто помирали жалюгідною смертю, не змігши попросту пробити шкуру орка. Але з цією новою зброєю це більше не було проблемою.
“Але, в найкращому випадку, це просто забавки, які допоможуть розібратись зі звичайними супротивниками, не більше”.
Подібна зброя була безглуздою проти серйозних, “найкращих” ворогів. Ті чудовиська заставляли нервувати навіть самого Со Джунхо в минулому.
Ці іграшки навіть подряпати їх шкіру не змогли б. Юнак був абсолютно впевнений в цьому.
Перед подібними ворогами магічні ланцюги Гравців починають збоїти, що значно ускладнює життя. А що можна сказати про ці фейкові артефакти, які навіть на мали якогось класу? Вони попросту зламаються і розпадуться на частини.
— Але цього разу це ще і Зольна Лисиця... — це було найсильніше чудовисько свого роду, монстр-бос.
Роздратований тривалим мовчанням свого друга, Шим Декгу нарешті заговорив:
— Чому ти нічого не кажеш? Є якісь проблеми зі зброєю?
— Ці іграшки годяться тільки для бою проти звичайних ворогів, — Со Джунхо поклав меч на місце і покачав головою. — Декгу. Ти знаєш, чому Гравці з низьким рівнем зустрічаються і б’ються тільки зі слабими монстрами?
— ... Тому що вони загинуть, якщо зустрінуть когось сильніше?
— Вірно. Ця клята система доволі таки справедлива в цьому плані.
— Що ти намагаєшся сказати?
Юнак закрив очі і згадав тренування, через які він проходив в минулому зі своїми товаришами:
— Гравець зростає і стає сильнішим, борючись з монстрами. Таким чином, він зможе використовувати накопичений досвід і навички, щоб протистояти сильнішим ворогам.
— Ти маєш на увазі, що дана зброя не згодиться проти сильних ворогів?
— Саме так. Ось чому я питав про Гравців високих рівнів, — підтвердив хлопак.
— ... — чоловік замислився, розмірковуючи над словами свого друга. — Ти правий... Гравці, котрі користуються подібною зброєю, в більшості своїй не досягли нічого особливого. Але в той же час вони чудово справляються з простими Брамами і монстрами низьких рівнів.
Посміхнувшись, Со Джунхо оглянув інше озброєння арсеналу. Щось привернуло його увагу і він пройшов в кінець приміщення, де у стіни стояв довгий меч.
* Дзінь! *
Щойно юнак витягнув лезо з піхов, як цей звук пролунав по всьому приміщенню.
— Що це за меч?
— Він також зроблений з нових матеріалів, але в ньому не вбудовано ніяких особливих технологій, тож я вирішив просто поставити його в кутку.
— ... Світ і справді став цікавішим. Зростанню особистої сили Гравців нині заважають звичайні іграшки, — причиною цього, частково, було те, що сам світ в ці дні був досить мирним і спокійним. — Я візьму його. Більше нічого не треба. Ох, і ще! — Со Джунхо схопив додатково декілька магічних бомб. — І цих прихоплю трохи — думаю, це буде весело.
— Добре... — пробурмотів Шим Декгу, знизавши плечима.
***
Прямо перед Брамою Палаючих Дюн зібрався цілий натовп людей. В основному це були Гравці та їх сім’ї, але також були і репортери з журналістами, котрі чекали на Со Джунхо.
— Тут доволі багато людей, — трохи занервувала Ча Сіен, виглянувши назовні.
Вона відкрила свій термос і запропонувала Со Джунхо:
— Це лавандовий чай. Він добре допомагає зосередитися, а також розслабляє тіло і розум.
— ... А ти добре підготувалася.
— Все-таки я ваш секретар. Я також чула, що зазвичай Гравці нервують і переживають перед тим, як входити до Брами... — вона нахилила голову, вдивляючись в обличчя юнака. — Але це дивно. Ви зовсім не виглядаєте знервованим.
— ... Та ні, я нервую, просто не показую цього ззовні, — парубок подув на чай перед тим, як зробити ковток, а після виглянув назовні. — Це звісно добре, але я не думав, що буде аж настільки багато людей.
— Так, на цей раз ви не підете до Брами самі. І всі ці люди також націлені на ядро Зольної Лисиці.
— Я чув, що тут є також і люди з гільдій. Скільки всього Гравців йде до Брами?
— Враховуючи вас, всього двадцять сім Гравців.
Але було абсолютно невідомо, скільки з них повернеться назад живими. Со Джунхо похитав головою і вийшов з автівки. Щойно він це зробив, як його миттєво осипали спалахами фотокамер, а в обличчя йому одразу почали совати мікрофони.
— Що ви відчуваєте стосовно своєї першої експедиції до Брами з іншими Гравцями?
— Зольна Лисиця відома, як мінливий монстр-бос. Наскільки ви впевнені в собі?
— Це правда, що ви отримали особистий запит від президента групи компаній Мьонго, Чой Пільхо?
Коли репортери обступили його, інші Гравці захихотіли в стороні:
— Воу, можна подумати, що він якийсь легендарний Гравець з високим рівнем.
— Так, останнім часом про нього тільки і говорять, хоча він і зовсім новачок.
— І цей худорлявий хлопчина закрив дві Незачищені Брами? Чи не наплутали ті журналісти нічого?
— Я і сам в це слабо вірю. Та і його спорядження виглядає якимось пошарпаним.
— Ну... В нього напевно щось приховано в інвентарі. Ти ж не думаєш, що він зміг закрити Брами лише з цим?
Причина їхнього презирства була проста: майже ніхто з новачків не отримував стільки уваги, як Со Джунхо. Більшість Гравців, які не входили до відомих гільдій, не могли навіть отримати запрошення на інтерв'ю.
Со Джунхо також знав про це:
“Тут так багато журналістів і репортерів... Навіть більше, ніж у минулому”.
Не було б перебільшенням сказати, що репортери були уособленням його влади над засобами масової інформації. Відчуваючи себе добре і задоволено, він усміхнувся:
— Чи я нервую? Почуваюся так, ніби вийшов на прогулянку до парку. Зольна Лисиця? Я легко з нею впораюся, — прокоментував хлопак.
Щойно це коротке інтерв’ю скінчилось, як вперед ступила Ча Сіен:
— Заради психічного і ментального стану Гравця Со Джунхо, ми закінчимо інтерв’ю на цьому.
Журналісти виглядали розчарованими, але було, як мінімум, не ввічливо діставати Гравця, який от-от збирався ввійти до Брами. Коли вони почали розходитись, Ча Сіен зітхнула:
— Фух. Не знала, що буде так багато журналістів і репортерів.
— Це просто чергова демонстрація того, як сильно вони в мені зацікавлені.
— ...
До цього часу дівчина бачила багато самих різноманітних Гравців, але ніхто з них і близько не виглядав настільки спокійним перед входом до Брами, як це було у випадку Со Джунхо.
“І при цьому він до сьогодні побував тільки в двох Брамах...”
Чи можливо, що він просто намагався виглядати круто перед дівчиною?
Ча Сіен кинула погляд на юнака перед собою, після чого кивнула:
— Будь ласка, повертайтесь цілим і неушкодженим.
— Добре. І підготуй мені ще лавандовий чай до мого повернення. Він і справді смачний, — коли він рушив до групи інших Гравців, то на секунду зупинився, додавши: — Ох, і завтра тобі варто встати раніше.
— Перепрошую? Встати раніше?... — Ча Сіен декілька разів кліпнула очима, коли парубок повернувся до неї.
— Після сьогоднішньої експедиції нас попросту завалять особистими запитами і замовленнями. Тож підготуйся до цього.
11:28.
Двадцять сім Гравців ввійшли до Брами, залишивши позаду своїх рідних, що підбадьорювали їх, та репортерів з журналістами.
Далі
Розділ 17 - Розділ 17. Скільки хвостів? (1)
Зсередини Брама Палаючих Дюн являла собою безлюдну пустелю. Єдине, що тут можна було побачити: блакитне небо і жовтий пісок. Гравці, що не очікували подібного, одразу вибухнули потоком скарг: — Чорт забирай! Я вдів металеві обладунки, а це виявилася пустеля?! — О ні... Я не взяв з собою достатньо води. — Що не так з цим піском? Мої ноги в’язнуть в ньому. І як ми повинні битись в таких умовах? — Тут панує просто-таки шалена спека. В цій експедиції було не багато людей, які раніше вже бували б в пустелі. Більше того, в подібних умовах їм ще доведеться і битися з ворогами. Деякі з Гравців почали панічно лякатися реальності і голосно лаятись. — Прошу, послухайте мене! — пролунав чийсь потужний голос, і всі одразу ж повернулися до оратора. — Будь ласка, підійдіть всі ближче до мене. — Що це за зухвалий покидьок? — Не знаю. Хоча, стривай-но, а чи він не Гравець з Гільдії? — Га? Із Гільдії? З невпевненими виразами облич, Гравці зібралися коло чоловіка, що звертався до них. Поруч з оратором стояли ще троє його товаришів. — Дозвольте мені представитись. Мене звуть Ча Мінву, і я — член Корейської Гільдії, що займає тринадцяте місце в рейтингу, Чонгхе. — Ч-чонгхе? — Якого дідька? Гільдія Чонгхе справді приймає участь в сьогоднішній експедиції до Брами? — Вони дійсно круті. — Чи до їх Гільдії не беруть тільки найкращих Гравців? — в одну мить всі підозри і недовіра, що були у людей, повністю зникли. Чонгхе не була достатньо могутньою, щоб претендувати на місце у Великій Шістці, але це все одно була відома і престижна Гільдія. — Як ви всі знаєте, сам по собі Гравець не багато чого може зробити у великій Брамі. — Ну, так... Це правда. Гравці закивали, погоджуючись з твердженням. — Оскільки дана Брама не призначена для того, щоб її можна було закрити самотужки, я хочу зробити вам пропозицію. — Пропозицію? — Сто мільйонів вон. Кожний, хто приєднається до нас та буде виконувати всі наші накази, отримає сто мільйонів вон. Звісно ж, ми гарантуємо вашу безпеку. [1] — Боже... Сто мільйонів вон. Це і справді не мало. — Що думаєте? — Ну, якщо порівняти з ціною, яку пропонують за ядро, то це зовсім мало, якщо так подумати... Гравці переглянулись між собою. Всі вони пішли до даної Брами, маючи надію вхопити великий куш, здобувши ядро Зольної Лисиці. Серед них були навіть такі, котрі ще не отримали серйозного бойового досвіду і не могли взагалі називатись справжніми, повноцінними Гравцями. Зазвичай, коли подібні Гравці заходять до великої Брами, то одразу стикаються з суворою реальністю. “Чудовий хід”. Чонгхе була дійсно елітною Гільдією. Вони зробили пропозицію всім присутнім ще до того, як ті встигли щось вдіяти. “Якби ці Гравці змогли вполювати Лисицю і здобули б ядро, то вони, звичайно ж, відмовилися б від такої пропозиції. Але тепер, якщо ця експедиція буде успішна, вони отримають сто мільйонів і навряд чи залишаться невдоволеними”. Інакше кажучи, таким чином вони змогли приманити Гравців-початківців. В такому небезпечному середовищі гарантії безпеки були занадто спокусливою пропозицією. Со Джунхо повільно підняв руку: — Тоді яким чином ми розділимо винагороду за цю експедицію? Я маю на увазі ядро Зольної Лисиці. — ... Звісна річ, наша Гільдія забере його собі. Почувши відповідь, всі одразу почали протестувати: — Зачекайте-но. Ви зможете продати дане ядро за будь-яку ціну, яку тільки забажаєте, і хочете все забрати собі? — Згоден, так не правильно! Навіть якщо ви дасте нам всім по сто мільйонів, то це вийде в сумі всього-на-всього три мільярди. Порівнюючи з ціною за ядро, чи не замало це? — Чи не здається вам, що треба бути справедливішими до інших? Ча Мінву насупив брови, коли Гравці почали осуджувати його пропозицію: — Тоді дозвольте спитати. Ви впевнені, що зможете здолати Зольну Лисицю самотужки, без нашої допомоги? — ... Всі миттєво замовчали. Вони ніколи не стикались з подібним чудовиськом, тож звідки вони могли б знати подібне? Ча Мінву вирішив скористатись мовчазною паузою і продовжив продавлювати свою позицію: — Ха-а, ладно. Ті, хто приєднається до нас зараз, отримають двісті мільйонів. Але ті, хто захоче приєднатись до нас пізніше, зможуть розраховувати тільки на п’ятдесят мільйонів. Настав час обирати. Чи підуть Гравці за Гільдією Чонгхе, отримавши в результаті двісті мільйонів, маючи при цьому гарантії безпеки? Чи вони все ж таки оберуть небезпечний шлях полювання на Зольну Лисицю самотужки, розраховуючи на потенціальну винагороду в мільярди вон? Люди з практичним складом розуму першими підняли свої руки: — Я згоден і приймаю вашу пропозицію. — Я також. Буде важко битись самотужки в цій тяжкій броні... — Чи поділитесь ви водою? Якщо так, то я з вами... Ті, хто був погано підготовлений до подібних умов пустелі, погодились на пропозицію наступними. Вслід за ними потягнулись і решта. — Що, невже всі погодяться на цю пропозицію? — Цк. Я хотів урвати великий куш цього разу, але навряд чи я зможу суперничати з такою великою групою. — Так, думаю варто погодитися на двісті мільйонів. Це також досить великі гроші. — Що ж, тоді я також за. Двадцять два з двадцяти трьох Гравців приєдналися до групи Гільдії Чонгхе. Ча Мінву, з задоволеним виразом обличчя, повернувся до останнього, Со Джунхо: — А ти що будеш робити? — Я... Ох, — юнак нахилився і міцніше зашнурував свої черевики, після чого підвівся і поглянув на всіх інших. — Я піду сам. Дивлячись вслід парубку, що віддалявся від основної групи, всі почали перешіптуватися: — Це Со Джунхо? Я чув, що він закрив дві Незачищені Брами... — Гадаю, що через свою жадібність він не хоче відмовлятись від ядра. — Ех, а я хотів побачити, як він б’ється. Шкода. Почувши розмови інших, Ча Мінву не міг не здивуватись: “То це і був Со Джунхо? Той самий, що зачистив Прокляття Світанку і Лефовий Сад?” Ча Мінву ніколи не бачив його фото, але чув досить багато пліток про нього, тож він з нетерпінням чекав зустрічі з цим Гравцем. Однак, на ділі Со Джунхо виглядав вкрай слабким і не справляв яскравого враження. Неначе товариші по Гільдії прочитали його думки, погоджуючись з ним: — Як я і думав, журналісти занадто сильно перебільшували і прикрашали, коли писали про нього. — Не варто турбуватись про нього, лідере. — ... Про що ви? Я ніколи і не думав навіть про нього, — Ча Мінву стер Со Джунхо зі свого розуму та приєднався до решти Гравців. *** Відокремившись від натовпу Со Джунхо почав перетинати дюни одну за одною, не маючи якогось конкретного напряму. “Зольна Лисиця... Це щось між монстром та міфічною істотою”. Зольна Лисиця, яку він здолав в минулому, мала шість хвостів. Взагалі ж, дане чудовисько може відростити до дев’яти хвостів за тисячу років. Щойно вона відростить собі всі дев’ять хвостів, то зможе знестись на небеса і стане тоді вже Тисячолітньою Лисицею, яка наглядатиме за всім своїм родом. “Зольна Лисиця тим сильніша, чим більше хвостів вона має... Крім того вони можуть командувати своїми особистими солдатами — Вогняними Лисами”. Наразі не було ніякої можливості дізнатись кількість хвостів Лисиці в даній Брамі. Тому Со Джунхо вирішив для початку огледітись та розвідати місцевість. “Потрібно знайти підходяще місце для спостереження”. Парубок здолав чимало дюн, перш ніж знайшов гідний пагорб. З його вершини він міг бачити здалеку інших Гравців, котрі йшли один за одним. — Тепер можна і трохи відпочити. Вогняні Лиси скоро помітять велику групу Гравців, і після цього вже з’явиться Зольна Лисиця. Со Джунхо же планував до цього моменту посидіти в стороні, вичікуючи головного монстра-боса. “Краще почати діяти, коли буде зрозуміло, скільки хвостів у Лисиці. Це перше, про що треба дізнатись”. Юнак начаклував собі декілька шматочків льоду, що одразу надали приємну прохолоду. Йому не довелося чекати занадто довго, адже у Вогняних Лисів був пречудовий нюх. *** З передньої частини колони Гравців пролунав крик: — Ц-це Вогняні Лиси! — Скільки їх тут? Тридцять... Сорок... Що за чортівня?! Їх тут щонайменше півсотні! Вся їх група була оточена в одну мить. Гравці нервово сковтнули. Ча Мінву поспішив всіх заспокоїти: — Без паніки! Слідуйте вказівкам і нашій тактиці, котру ми обговорювали! Перевага на нашому боці! Гравці прийшли до тями, дещо заспокоївшись, і почали діяти. Вони дістали свою зброю і приготувались активувати свої навички, щойно Лиси атакують. * Гррр... * Вогняні Лиси були щонайменше в чотири рази більші за звичайних лисиць. Десятки їх кружляли навколо групи людей. Це були доволі розумні створіння, тому вони швидко усвідомили, що їх ворогів вдвічі менше, ніж їх самих. В кінці кінців, півсотні Лисів, не вагаючись, кинулись на свою здобич. * Грраа! * Очі Ча Мінву засяяли. Він примусово зупинив Гравців, котрі вже рвалися в атаку, і змусив їх дочекатися зручного моменту. І в той момент, коли відстань між людьми і монстрами скоротилась до двадцяти метрів... — Зараз! — щойно Ча Мінву викрикнув це, як деякі Гравці одразу ж почали задіювати свою магію. Пастка, влаштована під піском миттєво активізувалась. * Бзз! * Між прихованими машинами одразу ж вистрілили потужні лінії електричного струму, котрий вражав всіх чудовиськ, що знаходилися поряд. Лиси, що бігли на Гравців, нічого не підозрюючи, почали падати на пісок, а від їхньої плоті розходився запах горілої шкіри. — Спрацювало! — Вони і правда повелися на це! — Фух. Звісно ж, що вони повелися, — Ча Мінву не міг не відчути задоволення, коли на ньому зосередилась ціла купа здивованих поглядів. Саме він і влаштував дану формацію, котра в одну мить змогла здолати значну частину ворогів. “Методи полювання і правда змінилися за останні десятиліття”. Тепер це була вже ера технологій. Усе встигло змінитися, якщо порівнювати з часами, коли всю зброю виготовляли вручну, а різні пастки були геть жалюгідними. Дослідники і вчені з Національної Гільдії Вчених розробили купу озброєння, яким можна було легко користуватись. Саме ці люди і були тими, хто задав нові стандарти полювання на монстрів. “І якщо я достатньо вправний в користуванні подібним озброєнням і спорядженням, а також добре розбираюсь в тактиці ведення бою...” Це було лише питанням часу, коли він стане поважним високорівневим Гравцем. Ча Мінву зовсім не сумнівався в цьому. — Ми вже зменшили їх кількість вдвічі! Тепер час добити їх! Коли кількість Вогняних Лисів зменшилась до приблизно двадцяти, Ча Мінву ступив вперед і дістав свою зброю. Він продовжував віддавати накази, при цьому і сам не забуваючи битись з чудовиськами. Важливо було підвищити і його особистий рівень Гравця, і рівень його внеску в експедицію, як командира. Ча Мінву зі своїми партнерами були елітними Гравцями Гільдії Чонгхе, тож не дивно, що з супротивниками вони вправлялися куди швидше і ефективніше, аніж інші Гравці. — А я вже було подумав, що ця Брама буде справді важкою через Зольну Лисицю... А тут нічого серйозного взагалі. — Ми зробили правильний вибір. Добре, що ми приєдналися до членів Гільдії Чонгхе. Щойно їх страх відступив, як одразу ж почали проявлятися їх справжні здібності. В кінці кінців, жоден з Гравців не був поранений, і всі вони легко перемогли в цій битві. Навколо Ча Мінву зібрався натовп: — Це була неймовірна стратегія. Ви немов реінкарнація Чжуге Лян! — Щойно ми зачистимо Браму, як ваша слава розійдеться по всьому світу! — Як то кажуть, знайомства зайвими не бувають! Не хочете обмінятися номерами? Всі Гравці дивилися на Ча Мінву, немов він був самим справжнім героєм. Той посміхнувся до інших та зупинив їх: — Ну годі вже. Ми ще не перемогли остаточно. Найбільш важлива битва ще попереду. — Ох... Так, це правда. Ми ще не здолали Зольну Лисицю. — Але ж ви вже придумали якусь стратегію для цієї майбутньої битви, чи не так? — Якщо це лідер Ча, то я впевнений, що ми переможемо без проблем! — Я щиро вдячний за вашу віру в мене, — хоча він і казав так, насправді ж Ча Мінву в цей момент досить сильно нервував. “Зачистимо цю Браму, і я зроблю перший крок на моєму шляху становлення справжнім героєм”. Таким чином він зможе здобути те ж саме досягнення, що і сам Привид. Власне, він би зміг виділитися ще більше, якщо зможе здолати Лисицю без жодної жертви серед їх групи. Врешті-решт, Гравець заспокоївся і переставив пастки. “Я був правий. Краще використовувати найновіші технології для полювання на монстрів”. Невдовзі після того, як група зробила перерву на те, щоб попити води, здалеку долинув тихий звук. * Тш! Тш! Грр! * Звук шагів по піску? Ні, звук палаючого піску? Хоча монстра все ще не було видно, всі Гравці все одно схвильовано піднялись на ноги і приготували свою зброю. Первісний інстинкт, закладений в їх ДНК, в цей момент прямо-таки кричав, застерігаючи їх. — К-командир Ча. Що це? — ... Вона прибула, — Ча Мінву нервував через іншу причину, але швидко заспокоїв себе. Секунду по тому всіх їх накрила величезна тінь, що перекрила сонце. — Га? Тінь?.. — наче за командою, Гравці обернулися, і їхні обличчя впали. — Т-та бути того не може. — Ц-це... Це ж не Зольна Лисиця, чи не так? Монстр, що з’явився перед ними, в довжину сягав двадцяти метрів, в висоту шести метрів, а кожен з його хвостів простягався приблизно на п’ять метрів. Величезне чудовисько нависало над ними, немов будівля. Величезна Зольна Лисиця дивилася вниз, на трупи Вогняних Лисів, що були розкидані по піщаних дюнах. Її очі спалахнули, немов очі батька, котрий щойно втратив своїх дітей. Погляд лисиці був сповнений суму і скорботи. Вони підняла свою голову до сонця і протяжно завила. * Аууу!.. * Поблизу не було гір, але звук цього вою прокотився дюнами, аж поки не відбився в небі. Гравці розгубилися, запанікувавши, і здивовано витріщилися на сповіщення, що з’явилося перед ними. [Монстр-бос Палаючих Дюн, Зольна Лисиця, з’явилася]. Позаду величезного тіла Лисиці мерехтіли дев'ять хвостів, схожих на грозові хмари. _______________ 1. Сто мільйонів вон — приблизно $89,000. Примітка перекладача: Йти до Брами, котра називається, курваматч, “Палаючі Дюни” і не очікувати там побачити пустелю, піщані дюни і шалену спеку? Рілі?
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!