Особистий запит (1)

Компанія Мьонго протягом десятиліть займала першу сходинку серед найбільших компаній Кореї.

Гільдія Мьонго, Мьонго Електронікс, Мьонго Енергія, Виробнича гілка Мьонго, Благодійна гілка Мьонго і так далі, і так далі...

Сім’я власників компанії Мьонго займалися дуже різноманітними справами та бізнесами, і при цьому вони завжди малу чисту податкову звітність. Всі вони жили життям, яке викликало в інших як повагу, так і заздрість.

— Здавалося б, біла смуга їх життя ніколи не закінчиться, але все ж таки, в кінці кінців, їх спіткало нещастя.

Со Джунхо озирнувся, сидячи на задньому сидінні автівки. Ча Сіен сиділа поруч з ним та тихим голосом описувала йому ситуацію генерального директора та президента компанії Мьонго, Чой Пільхо, неначе розповідала якусь казку, чи історію.

— Нещастя... Ти маєш на увазі доньку?

— Так. Старша донька директора Чой Пільхо страждає від невиліковного недуга, Синдрому Розриву Дев'яти Інь.

— Це і правда досить важко вилікувати...

Ті, хто народжувався з Синдромом Розриву Дев'яти Інь, мали занадто велику частку Інь в своєму тілі, через що більшість подібних людей помирали в ранньому віці. Єдиним способом врятувати хворого було додавання в його тіло протилежної енергії Ян. Проблема полягала в тому, що в ці дні важко було знайти щось з достатньо великою кількістю енергії Ян.

— Один з небагатьох артефактів з великою кількістю енергії Ян, котра могла б вилікувати Синдром Розриву Дев'яти Інь — ядро Зольної Лисиці. Двадцять дев’ять років тому всесвітньо відомий Гравець Привид здолав Зольну Лисицю в одній із брам і довів, що це дійсно правда.

— Ох... Та годі тобі, це не так вже й дивовижно, — Со Джунхо почухав свою щоку, зніяковівши.

Ча Сіен здивовано подивилась на нього:

— Перепрошую, але чому ви ніяковієте?

— ... Ем... Просто я все своє життя захоплювався Привидом. І тепер трохи нервую, адже зможу вполювати того ж самого рідкого монстра, що і він в минулому, — миттєво придумав собі виправдання юнак.

Мабуть, це було досить правдоподібно, адже жінка продовжила свою розповідь, зовсім не сумніваючись в Со Джунхо:

— Ядро, яке тоді здобув Привид, було продано багатому французу. За допомогою цього ядра той зміг вилікувати свою дружину.

— Угу... — Со Джунхо повільно кивнув.

Він пам’ятав, що продав тоді ядро Зольної Лисиці за досить високою ціною.

— Саме тому пан Чой Пільхо і звернувся до вас з подібним запитом.

— Досить цікава історія. Тепер я розумію, що до чого.

— Дякую. Також, я дізналась, що ви не перший і не єдиний, до кого звернувся Чой Пільхо з подібним запитом.

— Нічого дивного. Адже на кону життя його рідної доньки. Як багато було до мене?

— До вас вже сім команд Гравців прийняли це замовлення. Але всі вони провалилися.

— Це не мало. В цей раз до Брами я йду сам?

— Не впевнена.

— Що ж, дізнаюсь про це, коли побалакаю з ним, — саме в цей момент машина зупинилась.

Со Джунхо вийшов назовні та оглянув будівлю компанії Мьонго, що простиралася ввись прямо перед ним:

— А тут все так, як і раніше...

— Ви вже бували тут?

— Так, колись дуже давно, — юнак озирнувся на Ча Сіен, слабо усміхнувшись.

— Давайте зайдемо всередину.

— Авжеж.

Щойно вони ввійшли, як до них одразу звернулась робітниця, що сиділа за стійкою реєстрації:

— Чим я можу вам допомогти?

Ча Сіен порилася в своїй торбі, дістала картку Асоціації Гравців і простягнула її вперед:

— Ми із Асоціації. В нас назначена зустріч з паном президентом, Чой Пільхо, щодо особистого запиту від нього.

— Оу, Гравець Со Джунхо, вірно? Ліфт прямо... — портьє миттєво замовкла, а на її обличчі можна було побачити хвилювання.

В той же час Со Джунхо почув позаду себе голоси.

Озирнувшись, парубок побачив чоловіка середнього віку, який прямував прямо до них, в оточенні охоронців. Незнайомець простягнув вперед руку, а його очі засяяли:

— Щиро радий зустрічі з вами. Я вже зачекався, чесно кажучи. Мене звуть Чой Пільхо.

І Со Джунхо, і Ча Сіен, обоє були шоковані. Ніхто з них не очікував, що генеральний директор компанії особисто спуститься на перший поверх, щоб зустріти їх. Коли юнак потиснув йому руку, то мимоволі відчув, як щось запульсувало у нього самого в грудях. Можливо, від цього чоловіка він зміг вловити щиру батьківську любов до своєї дитини? 

— Мене звуть Со Джунхо. Для мене велика честь познайомитися з вами особисто.

— Ха-ха. Ви ж той самий герой, котрий врятував багатьох людей, закривши дві Незачищені Брами. Тож це скоріше для мене честь, — Чой Пільхо посміхнувся, говорячи це, але в рухах цього чоловіка Со Джунхо зміг розгледіти деяку поспішність і нетерпіння. — Давайте поговоримо нагорі.

Пара пішла за ним, і вже невдовзі вони опинилися на останньому поверсі будівлі, в кабінеті директора, де їх зустрів аромат доброї і якісної кави. Чой Пільхо зачекав, доки Со Джунхо зробить ковток кави, перш ніж почати розмову:

— Враховуючи здібності Асоціації щодо збору інформації, я так думаю, ви вже повинні бути в курсі моєї ситуації.

— Так, вірно.

— В мене тільки одне єдине бажання. Моя донька... Будь ласка, прошу, врятуйте мою Санхі.

Зі сльозами, що почали збиратись в краях його очей, Чой Пільхо більше не нагадував того стриманого, всесвітньо відомого бізнесмена, яким його всі знали. Тепер це було обличчя стурбованого батька, який не міг приховувати своїх переживань.

— Я чув, що вам потрібне ядро Зольної Лисиці, — Со Джунхо допив свою каву одним ковтком.

— Саме так. Це єдиний підтверджений спосіб, за допомогою якого можна вилікувати хворобу моєї доньки.

— Правильно. Оскільки ви все це знаєте, перейдемо до теми оплати вашого запиту, — кивнув юнак.

— Ох, а ви доволі прямолінійний. Мені це подобається. Я думав над тим, щоб запропонувати... Сто п’ятдесят мільярдів вон, — сказав Чой Пільхо.

Сто п’ятдесят мільярдів вон. [1]

Очі Ча Сіен широко розплющились. Це було набагато більше, ніж вона очікувала. Вона подивилась на Со Джунхо поглядом, що наче кричав: “Погоджуйся миттєво!”

— ...

Сидячи зі схрещеними на грудях руками, парубок декілька секунд, здавалося, розмірковував над пропозицією, після чого покачав головою:

— Не думаю, що зможу погодитись.

Чой Пільхо тихо зітхнув і одразу ж підвищив ціну:

— Двісті мільярдів!

— Пане...

— І цього недостатньо? Тоді двісті п’ятдесят... Ні, я дам вам триста мільярдів! Чи ви хочете ще більше? — Чой Пільхо втупився на юнака, сильно прикусивши нижню губу.

Со Джунхо повільно і спокійно заговорив:

— Я не мав на увазі, що потрібно платити більше. Сто мільярдів. За це замовлення я візьму тільки сто мільярдів.

— ..? — очі і Чой Пільхо, і Ча Сіен розплющились ще ширше від подиву.

— Справді? — чоловіку здавалося, що ціна, названа молодиком, була не достатньо високою.

В минулі роки Привид продав ядро французу саме за сто мільярдів. Але з того часу все дещо змінилось. Навіть якщо не брати до уваги інфляцію, той французький багатій купував ядро, не знаючи напевно, чи допоможе воно його дружині. Цього ж разу, Чой Пільхо намагався купити дане ядро, точно розуміючи, що таким чином зможе врятувати свою доньку. Ціна на артефакт залежала від того, наскільки відчайдушно покупець хотів його отримати. Насправді, найбільше, що він обіцяв заплатити за це замовлення одній з команд, було двісті сорок мільярдів.

— Так. Сто мільярдів більш ніж достатньо.

— Чи можу я запитати, чому ви так вирішили? — з сумнівом запитав президент компанії.

Молодик посміхнувся:

— Справа в тому, що в минулому французький багатій пропонував Привиду п’ятсот мільярдів за ядро Зольної Лисиці. Він був готовий продати все, що в нього було, аби тільки врятувати свою дружину.

— ... Вперше чую про це.

— Ох, це президент Шим Декгу мені розповів цю історію.

— Зрозуміло, — не було нічого дивного в тому, що Шим Декгу знав подібні подробиці, адже він був близьким другом Привида.

— Але Привид тоді відмовився від такої пропозиції і продав ядро за значно нижчою ціною. Знаєте чому?

Пару секунд по тому Чой Пільхо покачав головою:

— Я слухаю.

— Ти не повинен грати з почуттями людини, яка намагається врятувати свою сім’ю... Це те, що він сказав.

— ...

— І я погоджуюсь з цими словами Привида. Якщо я скористаюсь цією ситуацією, щоб витрясти з вас якомога більше грошей... Це буде неправильно.

Дослухавши пояснення парубка, і Чой Пільхо, і Ча Сіен глибоко поринули в свої думки. Деякий час по тому Чой Пільхо заговорив:

— Ха-а... Думаю, по-перше, я повинен вибачитись, — він вклонився Со Джунхо, та почав пояснювати юнаку, який зацікавлено дивився на нього. — Всі інші Гравці, хто приймав моє замовлення, були зацікавлені лише в грошах. Мені довелося визначити ціну за життя Санхі, а отже я шукав тільки дорогих найманців.

— Це повинно було бути доволі емоційно важко для вас, — прокоментував хлопак.

— Дякую за ваші слова. Ви єдиний, хто розуміє весь біль, через який доводиться проходити нашій сім’ї. Я ще раз вибачаюсь за те, що вважав вас таким самим, як і інші, — Чой Пільхо був глибоко зворушений словами парубка, а причиною цього було те, що жоден інший Гравець не виявляв до нього такої турботи та уваги.

— В будь-якому випадку, думаю на цей раз одного Гравця Со Джунхо буде достатньо, — додав чоловік.

— Я вражений. Ви настільки впевнені в мені? — запитав юнак.

Чой Пільхо розсміявся:

— З віком в мене тільки зморшок стає більше, та я все краще і краще розбираюсь в людях.

— Дякую за вашу високу похвалу.

— Вже майже обід. Не хочете перекусити разом?

— Перепрошую, але мені потрібно ще зробити певні приготування, якщо я хочу дійсно здолати Зольну Лисицю.

Хоча парубок і одразу відмовив йому, чоловік зовсім не виглядав ображеним:

— Ох, вибачаюсь. На кону, все ж таки, ваше життя. Ви повинні підготуватися якомога ретельніше.

— Це не проблема. Ми можемо пообідати наступного разу. Коли я повернусь з ядром Зольної Лисиці, маю на увазі.

— Я вже почуваюсь краще, лише почувши це. Я найму найкращих кухарів.

З щирою посмішкою чоловік проводив їх до виходу:

— Я розраховую на вас.

— Не переживайте сильно.

“Адже ви вибрали найкращу людину для цього”.

Со Джунхо залишив ці слова не озвученими і сів до автівки.

***

— Ця історія про пана Привида — правда? — порушила тишу Ча Сіен, а її очі ярко блищали.

— Важко в таке повірити, чи не так? Все ж таки, враховуючи його холодний і черствий образ...

Ча Сіен похитала головою:

— Зовсім ні. Насправді, це зовсім не дивно, що хтось, такий добрий, як Привид, поступив саме таким чином.

— ... Добрий? Привид?

— Я так вважаю. І після того, що ви розповіли, я впевнилася в цьому ще більше, — жінка закрила очі, ніби згадуючи когось, і ніжно поклала руки на коліна. — Пан Привид, напевно, відмовився від початкової пропозиції тому, що подумав про свою власну сім’ю.

— ...

— Батьки пана Привида загинули прямо на його очах. Можливо, це найбільший його жаль за все життя. Тож, коли він побачив когось в такій ситуації, він не захотів, щоб ці люди проходили через щось подібне... Ви так не вважаєте?

Со Джунхо мовчки дивився у вікно, як повз них протікала річка Хан, а згодом закрив очі і ледве чутно прошепотів:

— ... Можливо.

— Ну, як би так не було, ніхто не знає, про що думає і сумує пан Привид, окрім його самого, — додала Ча Сіен.

Залишок дороги до Асоціації вони проїхали в тиші.

---

1. 150 млрд вон — близько 120 млн доларів.