Компанія Мьонго протягом десятиліть займала першу сходинку серед найбільших компаній Кореї.
Гільдія Мьонго, Мьонго Електронікс, Мьонго Енергія, Виробнича гілка Мьонго, Благодійна гілка Мьонго і так далі, і так далі...
Сім’я власників компанії Мьонго займалися дуже різноманітними справами та бізнесами, і при цьому вони завжди малу чисту податкову звітність. Всі вони жили життям, яке викликало в інших як повагу, так і заздрість.
— Здавалося б, біла смуга їх життя ніколи не закінчиться, але все ж таки, в кінці кінців, їх спіткало нещастя.
Со Джунхо озирнувся, сидячи на задньому сидінні автівки. Ча Сіен сиділа поруч з ним та тихим голосом описувала йому ситуацію генерального директора та президента компанії Мьонго, Чой Пільхо, неначе розповідала якусь казку, чи історію.
— Нещастя... Ти маєш на увазі доньку?
— Так. Старша донька директора Чой Пільхо страждає від невиліковного недуга, Синдрому Розриву Дев'яти Інь.
— Це і правда досить важко вилікувати...
Ті, хто народжувався з Синдромом Розриву Дев'яти Інь, мали занадто велику частку Інь в своєму тілі, через що більшість подібних людей помирали в ранньому віці. Єдиним способом врятувати хворого було додавання в його тіло протилежної енергії Ян. Проблема полягала в тому, що в ці дні важко було знайти щось з достатньо великою кількістю енергії Ян.
— Один з небагатьох артефактів з великою кількістю енергії Ян, котра могла б вилікувати Синдром Розриву Дев'яти Інь — ядро Зольної Лисиці. Двадцять дев’ять років тому всесвітньо відомий Гравець Привид здолав Зольну Лисицю в одній із брам і довів, що це дійсно правда.
— Ох... Та годі тобі, це не так вже й дивовижно, — Со Джунхо почухав свою щоку, зніяковівши.
Ча Сіен здивовано подивилась на нього:
— Перепрошую, але чому ви ніяковієте?
— ... Ем... Просто я все своє життя захоплювався Привидом. І тепер трохи нервую, адже зможу вполювати того ж самого рідкого монстра, що і він в минулому, — миттєво придумав собі виправдання юнак.
Мабуть, це було досить правдоподібно, адже жінка продовжила свою розповідь, зовсім не сумніваючись в Со Джунхо:
— Ядро, яке тоді здобув Привид, було продано багатому французу. За допомогою цього ядра той зміг вилікувати свою дружину.
— Угу... — Со Джунхо повільно кивнув.
Він пам’ятав, що продав тоді ядро Зольної Лисиці за досить високою ціною.
— Саме тому пан Чой Пільхо і звернувся до вас з подібним запитом.
— Досить цікава історія. Тепер я розумію, що до чого.
— Дякую. Також, я дізналась, що ви не перший і не єдиний, до кого звернувся Чой Пільхо з подібним запитом.
— Нічого дивного. Адже на кону життя його рідної доньки. Як багато було до мене?
— До вас вже сім команд Гравців прийняли це замовлення. Але всі вони провалилися.
— Це не мало. В цей раз до Брами я йду сам?
— Не впевнена.
— Що ж, дізнаюсь про це, коли побалакаю з ним, — саме в цей момент машина зупинилась.
Со Джунхо вийшов назовні та оглянув будівлю компанії Мьонго, що простиралася ввись прямо перед ним:
— А тут все так, як і раніше...
— Ви вже бували тут?
— Так, колись дуже давно, — юнак озирнувся на Ча Сіен, слабо усміхнувшись.
— Давайте зайдемо всередину.
— Авжеж.
Щойно вони ввійшли, як до них одразу звернулась робітниця, що сиділа за стійкою реєстрації:
— Чим я можу вам допомогти?
Ча Сіен порилася в своїй торбі, дістала картку Асоціації Гравців і простягнула її вперед:
— Ми із Асоціації. В нас назначена зустріч з паном президентом, Чой Пільхо, щодо особистого запиту від нього.
— Оу, Гравець Со Джунхо, вірно? Ліфт прямо... — портьє миттєво замовкла, а на її обличчі можна було побачити хвилювання.
В той же час Со Джунхо почув позаду себе голоси.
Озирнувшись, парубок побачив чоловіка середнього віку, який прямував прямо до них, в оточенні охоронців. Незнайомець простягнув вперед руку, а його очі засяяли:
— Щиро радий зустрічі з вами. Я вже зачекався, чесно кажучи. Мене звуть Чой Пільхо.
І Со Джунхо, і Ча Сіен, обоє були шоковані. Ніхто з них не очікував, що генеральний директор компанії особисто спуститься на перший поверх, щоб зустріти їх. Коли юнак потиснув йому руку, то мимоволі відчув, як щось запульсувало у нього самого в грудях. Можливо, від цього чоловіка він зміг вловити щиру батьківську любов до своєї дитини?
— Мене звуть Со Джунхо. Для мене велика честь познайомитися з вами особисто.
— Ха-ха. Ви ж той самий герой, котрий врятував багатьох людей, закривши дві Незачищені Брами. Тож це скоріше для мене честь, — Чой Пільхо посміхнувся, говорячи це, але в рухах цього чоловіка Со Джунхо зміг розгледіти деяку поспішність і нетерпіння. — Давайте поговоримо нагорі.
Пара пішла за ним, і вже невдовзі вони опинилися на останньому поверсі будівлі, в кабінеті директора, де їх зустрів аромат доброї і якісної кави. Чой Пільхо зачекав, доки Со Джунхо зробить ковток кави, перш ніж почати розмову:
— Враховуючи здібності Асоціації щодо збору інформації, я так думаю, ви вже повинні бути в курсі моєї ситуації.
— Так, вірно.
— В мене тільки одне єдине бажання. Моя донька... Будь ласка, прошу, врятуйте мою Санхі.
Зі сльозами, що почали збиратись в краях його очей, Чой Пільхо більше не нагадував того стриманого, всесвітньо відомого бізнесмена, яким його всі знали. Тепер це було обличчя стурбованого батька, який не міг приховувати своїх переживань.
— Я чув, що вам потрібне ядро Зольної Лисиці, — Со Джунхо допив свою каву одним ковтком.
— Саме так. Це єдиний підтверджений спосіб, за допомогою якого можна вилікувати хворобу моєї доньки.
— Правильно. Оскільки ви все це знаєте, перейдемо до теми оплати вашого запиту, — кивнув юнак.
— Ох, а ви доволі прямолінійний. Мені це подобається. Я думав над тим, щоб запропонувати... Сто п’ятдесят мільярдів вон, — сказав Чой Пільхо.
Сто п’ятдесят мільярдів вон. [1]
Очі Ча Сіен широко розплющились. Це було набагато більше, ніж вона очікувала. Вона подивилась на Со Джунхо поглядом, що наче кричав: “Погоджуйся миттєво!”
— ...
Сидячи зі схрещеними на грудях руками, парубок декілька секунд, здавалося, розмірковував над пропозицією, після чого покачав головою:
— Не думаю, що зможу погодитись.
Чой Пільхо тихо зітхнув і одразу ж підвищив ціну:
— Двісті мільярдів!
— Пане...
— І цього недостатньо? Тоді двісті п’ятдесят... Ні, я дам вам триста мільярдів! Чи ви хочете ще більше? — Чой Пільхо втупився на юнака, сильно прикусивши нижню губу.
Со Джунхо повільно і спокійно заговорив:
— Я не мав на увазі, що потрібно платити більше. Сто мільярдів. За це замовлення я візьму тільки сто мільярдів.
— ..? — очі і Чой Пільхо, і Ча Сіен розплющились ще ширше від подиву.
— Справді? — чоловіку здавалося, що ціна, названа молодиком, була не достатньо високою.
В минулі роки Привид продав ядро французу саме за сто мільярдів. Але з того часу все дещо змінилось. Навіть якщо не брати до уваги інфляцію, той французький багатій купував ядро, не знаючи напевно, чи допоможе воно його дружині. Цього ж разу, Чой Пільхо намагався купити дане ядро, точно розуміючи, що таким чином зможе врятувати свою доньку. Ціна на артефакт залежала від того, наскільки відчайдушно покупець хотів його отримати. Насправді, найбільше, що він обіцяв заплатити за це замовлення одній з команд, було двісті сорок мільярдів.
— Так. Сто мільярдів більш ніж достатньо.
— Чи можу я запитати, чому ви так вирішили? — з сумнівом запитав президент компанії.
Молодик посміхнувся:
— Справа в тому, що в минулому французький багатій пропонував Привиду п’ятсот мільярдів за ядро Зольної Лисиці. Він був готовий продати все, що в нього було, аби тільки врятувати свою дружину.
— ... Вперше чую про це.
— Ох, це президент Шим Декгу мені розповів цю історію.
— Зрозуміло, — не було нічого дивного в тому, що Шим Декгу знав подібні подробиці, адже він був близьким другом Привида.
— Але Привид тоді відмовився від такої пропозиції і продав ядро за значно нижчою ціною. Знаєте чому?
Пару секунд по тому Чой Пільхо покачав головою:
— Я слухаю.
— Ти не повинен грати з почуттями людини, яка намагається врятувати свою сім’ю... Це те, що він сказав.
— ...
— І я погоджуюсь з цими словами Привида. Якщо я скористаюсь цією ситуацією, щоб витрясти з вас якомога більше грошей... Це буде неправильно.
Дослухавши пояснення парубка, і Чой Пільхо, і Ча Сіен глибоко поринули в свої думки. Деякий час по тому Чой Пільхо заговорив:
— Ха-а... Думаю, по-перше, я повинен вибачитись, — він вклонився Со Джунхо, та почав пояснювати юнаку, який зацікавлено дивився на нього. — Всі інші Гравці, хто приймав моє замовлення, були зацікавлені лише в грошах. Мені довелося визначити ціну за життя Санхі, а отже я шукав тільки дорогих найманців.
— Це повинно було бути доволі емоційно важко для вас, — прокоментував хлопак.
— Дякую за ваші слова. Ви єдиний, хто розуміє весь біль, через який доводиться проходити нашій сім’ї. Я ще раз вибачаюсь за те, що вважав вас таким самим, як і інші, — Чой Пільхо був глибоко зворушений словами парубка, а причиною цього було те, що жоден інший Гравець не виявляв до нього такої турботи та уваги.
— В будь-якому випадку, думаю на цей раз одного Гравця Со Джунхо буде достатньо, — додав чоловік.
— Я вражений. Ви настільки впевнені в мені? — запитав юнак.
Чой Пільхо розсміявся:
— З віком в мене тільки зморшок стає більше, та я все краще і краще розбираюсь в людях.
— Дякую за вашу високу похвалу.
— Вже майже обід. Не хочете перекусити разом?
— Перепрошую, але мені потрібно ще зробити певні приготування, якщо я хочу дійсно здолати Зольну Лисицю.
Хоча парубок і одразу відмовив йому, чоловік зовсім не виглядав ображеним:
— Ох, вибачаюсь. На кону, все ж таки, ваше життя. Ви повинні підготуватися якомога ретельніше.
— Це не проблема. Ми можемо пообідати наступного разу. Коли я повернусь з ядром Зольної Лисиці, маю на увазі.
— Я вже почуваюсь краще, лише почувши це. Я найму найкращих кухарів.
З щирою посмішкою чоловік проводив їх до виходу:
— Я розраховую на вас.
— Не переживайте сильно.
“Адже ви вибрали найкращу людину для цього”.
Со Джунхо залишив ці слова не озвученими і сів до автівки.
***
— Ця історія про пана Привида — правда? — порушила тишу Ча Сіен, а її очі ярко блищали.
— Важко в таке повірити, чи не так? Все ж таки, враховуючи його холодний і черствий образ...
Ча Сіен похитала головою:
— Зовсім ні. Насправді, це зовсім не дивно, що хтось, такий добрий, як Привид, поступив саме таким чином.
— ... Добрий? Привид?
— Я так вважаю. І після того, що ви розповіли, я впевнилася в цьому ще більше, — жінка закрила очі, ніби згадуючи когось, і ніжно поклала руки на коліна. — Пан Привид, напевно, відмовився від початкової пропозиції тому, що подумав про свою власну сім’ю.
— ...
— Батьки пана Привида загинули прямо на його очах. Можливо, це найбільший його жаль за все життя. Тож, коли він побачив когось в такій ситуації, він не захотів, щоб ці люди проходили через щось подібне... Ви так не вважаєте?
Со Джунхо мовчки дивився у вікно, як повз них протікала річка Хан, а згодом закрив очі і ледве чутно прошепотів:
— ... Можливо.
— Ну, як би так не було, ніхто не знає, про що думає і сумує пан Привид, окрім його самого, — додала Ча Сіен.
Залишок дороги до Асоціації вони проїхали в тиші.
1. 150 млрд вон — близько 120 млн доларів.
Далі
Розділ 16 - Особистий запит (2)
— Ну то як воно? — запитав Шим Декгу, щойно Со Джунхо ввійшов до його кабінету. — Що ти маєш на увазі? — Я про Ча Сіен. Хіба вона не чудова? — Ми провели разом тільки декілька годин. Звідки я буду знати, чудова вона чи ні? — після короткої паузи Со Джунхо додав: — ... Ну, вона добре збирає і подає інформацію. — Ти не розумієш. З її дипломом і здібностями вона б могла працювати в якомусь величезному конгломераті на високій посаді, чи в якійсь відомій Гільдії, — пояснив чоловік. — І що вона тоді забула в такому місці? — запитав парубок. — Ти не помітив? Вона дуже захоплюється Привидом. Ча Сіен сказала, що просто хоче працювати тут, бо Привид мав тісні зв’язки зі мною і Асоціацією. — Що за дивна дівчина, — пробурмотів Со Джунхо, а Шим Декгу в цей момент піднявся з-за столу. — Як би там не було, вона добре справляється зі своєю роботою, тож не соромся покладатись на неї. А тепер пішли. — Куди пішли? — Якщо ти хочеш здолати Зольну Лисицю, то тобі необхідне відповідне спорядження, чи не так? — Ми йдемо на шопінг? — Ні. Ми йдемо до арсеналу нашої Асоціації. — Наче там є щось круте... — Гей, у нас взагалі-то є гідне озброєння! Ти спершу сам поглянь, а потім вже суди, — чоловік повів свого буркотливого друга до арсеналу. — Та був я вже у вашому арсеналі. Нічого там не привернуло моєї уваги. — Ну, минулого разу ти відвідав тільки перший відділ нашого арсеналу, — впевнено заявив Шим Декгу. * Врррр * Задні двері першого відділу арсеналу відкрились, коли було відскановано райдужку Декгу, і вони пройшли до наступного приміщення. — Чи не думаєш ти, що тобі варто було б підібрати щось з другого відділу арсеналу, якщо ти серйозно збираєшся полювати на Зольну Лисицю? — ... Хо-о, — вже зацікавлений, Со Джунхо почав озиратися навколо. Якість тутешньої зброї була значно вищою, ніж в першому відділі арсеналу. — Я ж можу взяти все, що заманеться? — Звісно. Я можу пояснити тобі щодо деяких видів озброєння, якщо тобі буде щось незрозуміло, — запропонував Шим Декгу. — Це і справді не завадить. Можливо, я був відсутній занадто довгий час, але тут я бачу доволі багато незнайомої мені зброї, — прокоментував юнак. Шим Декгу усміхнувся і взяв до рук меча, що лежав перед Джунхо: — Ти пам’ятаєш ту гру, в яку ми грали постійно в інтернет-кафе після школи? — запитав чоловік. — Начебто то була Ліга Богів, вірно? — Саме так. З кожним новим патчем вони постійно додавали нове спорядження і нові артефакти. — Так-так. І кожного разу тоді ми вигадували нові стратегії і тактики, — двоє друзів розсміялися, згадавши минулі часи. — Те ж саме можна сказати і про спорядження Гравців. Воно вдосконалювалося і розвивалося протягом останніх двадцяти п’яти років, — чоловік простягнув меча своєму другу. — Візьми. Юнак взяв зброю до рук. Це дійсно був якісно зроблений меч, але щось екстраординарне в ньому побачити було важко. Хоча, слід було відмітити, що він був досить таки легким. — Я трохи розчарований. Він, звісно ж, непоганий, але нічого особливого. — А тепер влий в нього свою магічну силу, — сказав Шим Декгу. Щойно парубок це зробив, як його очі широко розплющились від здивування: — ... Що це таке? — Це меч з найбільшою провідністю магічної сили. Твій старий меч не міг робити нічого такого, вірно ж? — Ага... — Вся інша зброя тут подібна, — чоловік з захватом почав описувати своєму товаришу інші види озброєння. — Ось це може проводити електричний струм. Ти можеш оглушити таким чином ворога. — Якщо влити магічну силу до цих обладунків, то вони створять енергетичний щит, котрий буде блокувати ворожі атаки. — Ох, а про це я вже розповідав? Це називається магічною бомбою, і вона дуже потужна, — чоловік на секунду зупинився і поглянув на хлопака. — ... Гей, що не так з твоїм обличчям? Я думав, що ти будеш приємно вражений, — в кінці кінців, Со Джунхо завжди був зацікавлений в різного роду зброї. — Все це дійсно вражає... І ти начебто казав, що більшість Гравців використовують подібну зброю в ці часи? — Звісно. Адже ця зброя значно ефективніша за звичайну, якою ти звик користуватись. — ... Со Джунхо насупив брови і повернувся до свого друга: — Тоді де і як вони тренуються з цією зброєю? — Га? Ну, це... — Шим Декгу пожав плечима. — Я сам не Гравець, тому ну можу бути певен, але їм дійсно потрібно тренуватись з цією зброєю? — Ха-а... — парубок похитав головою. — Декгу. Гравці високих рівнів... Вони також використовують подібну зброю? — Ну, у Гравців високих рівнів зазвичай є їх особиста зброя, зроблена спеціально під них, — відповів той. – ... Піджавши губи, Со Джунхо на секунду замислився: “Він сказав, що стандарти нинішніх Гравців дещо вище, ніж вони були раніше... Тепер зрозуміло, що він мав на увазі”. Раніше Гравці часто помирали жалюгідною смертю, не змігши попросту пробити шкуру орка. Але з цією новою зброєю це більше не було проблемою. “Але, в найкращому випадку, це просто забавки, які допоможуть розібратись зі звичайними супротивниками, не більше”. Подібна зброя була безглуздою проти серйозних, “найкращих” ворогів. Ті чудовиська заставляли нервувати навіть самого Со Джунхо в минулому. Ці іграшки навіть подряпати їх шкіру не змогли б. Юнак був абсолютно впевнений в цьому. Перед подібними ворогами магічні ланцюги Гравців починають збоїти, що значно ускладнює життя. А що можна сказати про ці фейкові артефакти, які навіть на мали якогось класу? Вони попросту зламаються і розпадуться на частини. — Але цього разу це ще і Зольна Лисиця... — це було найсильніше чудовисько свого роду, монстр-бос. Роздратований тривалим мовчанням свого друга, Шим Декгу нарешті заговорив: — Чому ти нічого не кажеш? Є якісь проблеми зі зброєю? — Ці іграшки годяться тільки для бою проти звичайних ворогів, — Со Джунхо поклав меч на місце і покачав головою. — Декгу. Ти знаєш, чому Гравці з низьким рівнем зустрічаються і б’ються тільки зі слабими монстрами? — ... Тому що вони загинуть, якщо зустрінуть когось сильніше? — Вірно. Ця клята система доволі таки справедлива в цьому плані. — Що ти намагаєшся сказати? Юнак закрив очі і згадав тренування, через які він проходив в минулому зі своїми товаришами: — Гравець зростає і стає сильнішим, борючись з монстрами. Таким чином, він зможе використовувати накопичений досвід і навички, щоб протистояти сильнішим ворогам. — Ти маєш на увазі, що дана зброя не згодиться проти сильних ворогів? — Саме так. Ось чому я питав про Гравців високих рівнів, — підтвердив хлопак. — ... — чоловік замислився, розмірковуючи над словами свого друга. — Ти правий... Гравці, котрі користуються подібною зброєю, в більшості своїй не досягли нічого особливого. Але в той же час вони чудово справляються з простими Брамами і монстрами низьких рівнів. Посміхнувшись, Со Джунхо оглянув інше озброєння арсеналу. Щось привернуло його увагу і він пройшов в кінець приміщення, де у стіни стояв довгий меч. * Дзінь! * Щойно юнак витягнув лезо з піхов, як цей звук пролунав по всьому приміщенню. — Що це за меч? — Він також зроблений з нових матеріалів, але в ньому не вбудовано ніяких особливих технологій, тож я вирішив просто поставити його в кутку. — ... Світ і справді став цікавішим. Зростанню особистої сили Гравців нині заважають звичайні іграшки, — причиною цього, частково, було те, що сам світ в ці дні був досить мирним і спокійним. — Я візьму його. Більше нічого не треба. Ох, і ще! — Со Джунхо схопив додатково декілька магічних бомб. — І цих прихоплю трохи — думаю, це буде весело. — Добре... — пробурмотів Шим Декгу, знизавши плечима. *** Прямо перед Брамою Палаючих Дюн зібрався цілий натовп людей. В основному це були Гравці та їх сім’ї, але також були і репортери з журналістами, котрі чекали на Со Джунхо. — Тут доволі багато людей, — трохи занервувала Ча Сіен, виглянувши назовні. Вона відкрила свій термос і запропонувала Со Джунхо: — Це лавандовий чай. Він добре допомагає зосередитися, а також розслабляє тіло і розум. — ... А ти добре підготувалася. — Все-таки я ваш секретар. Я також чула, що зазвичай Гравці нервують і переживають перед тим, як входити до Брами... — вона нахилила голову, вдивляючись в обличчя юнака. — Але це дивно. Ви зовсім не виглядаєте знервованим. — ... Та ні, я нервую, просто не показую цього ззовні, — парубок подув на чай перед тим, як зробити ковток, а після виглянув назовні. — Це звісно добре, але я не думав, що буде аж настільки багато людей. — Так, на цей раз ви не підете до Брами самі. І всі ці люди також націлені на ядро Зольної Лисиці. — Я чув, що тут є також і люди з гільдій. Скільки всього Гравців йде до Брами? — Враховуючи вас, всього двадцять сім Гравців. Але було абсолютно невідомо, скільки з них повернеться назад живими. Со Джунхо похитав головою і вийшов з автівки. Щойно він це зробив, як його миттєво осипали спалахами фотокамер, а в обличчя йому одразу почали совати мікрофони. — Що ви відчуваєте стосовно своєї першої експедиції до Брами з іншими Гравцями? — Зольна Лисиця відома, як мінливий монстр-бос. Наскільки ви впевнені в собі? — Це правда, що ви отримали особистий запит від президента групи компаній Мьонго, Чой Пільхо? Коли репортери обступили його, інші Гравці захихотіли в стороні: — Воу, можна подумати, що він якийсь легендарний Гравець з високим рівнем. — Так, останнім часом про нього тільки і говорять, хоча він і зовсім новачок. — І цей худорлявий хлопчина закрив дві Незачищені Брами? Чи не наплутали ті журналісти нічого? — Я і сам в це слабо вірю. Та і його спорядження виглядає якимось пошарпаним. — Ну... В нього напевно щось приховано в інвентарі. Ти ж не думаєш, що він зміг закрити Брами лише з цим? Причина їхнього презирства була проста: майже ніхто з новачків не отримував стільки уваги, як Со Джунхо. Більшість Гравців, які не входили до відомих гільдій, не могли навіть отримати запрошення на інтерв'ю. Со Джунхо також знав про це: “Тут так багато журналістів і репортерів... Навіть більше, ніж у минулому”. Не було б перебільшенням сказати, що репортери були уособленням його влади над засобами масової інформації. Відчуваючи себе добре і задоволено, він усміхнувся: — Чи я нервую? Почуваюся так, ніби вийшов на прогулянку до парку. Зольна Лисиця? Я легко з нею впораюся, — прокоментував хлопак. Щойно це коротке інтерв’ю скінчилось, як вперед ступила Ча Сіен: — Заради психічного і ментального стану Гравця Со Джунхо, ми закінчимо інтерв’ю на цьому. Журналісти виглядали розчарованими, але було, як мінімум, не ввічливо діставати Гравця, який от-от збирався ввійти до Брами. Коли вони почали розходитись, Ча Сіен зітхнула: — Фух. Не знала, що буде так багато журналістів і репортерів. — Це просто чергова демонстрація того, як сильно вони в мені зацікавлені. — ... До цього часу дівчина бачила багато самих різноманітних Гравців, але ніхто з них і близько не виглядав настільки спокійним перед входом до Брами, як це було у випадку Со Джунхо. “І при цьому він до сьогодні побував тільки в двох Брамах...” Чи можливо, що він просто намагався виглядати круто перед дівчиною? Ча Сіен кинула погляд на юнака перед собою, після чого кивнула: — Будь ласка, повертайтесь цілим і неушкодженим. — Добре. І підготуй мені ще лавандовий чай до мого повернення. Він і справді смачний, — коли він рушив до групи інших Гравців, то на секунду зупинився, додавши: — Ох, і завтра тобі варто встати раніше. — Перепрошую? Встати раніше?... — Ча Сіен декілька разів кліпнула очима, коли парубок повернувся до неї. — Після сьогоднішньої експедиції нас попросту завалять особистими запитами і замовленнями. Тож підготуйся до цього. 11:28. Двадцять сім Гравців ввійшли до Брами, залишивши позаду своїх рідних, що підбадьорювали їх, та репортерів з журналістами.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!