Со Джунхо поглянув на годинник. Обіцянні тридцять хвилин вже минули, а в конференц-залі ставало тільки гарячіше.
“От і добре. Завтрашні новини повинні бути цікавими”.
Побачивши очі журналістів, що не переставали сяяти, Со Джунхо подумав, що настав вже час закінчувати.
— Одне останнє питання, — один з репортерів в цей момент підняв руку. — Ви вже вирішили, якій Брамі кинете виклик наступного разу?
— Ні, — відповідь була миттєвою, неначе юнак чекав цього питання, але потім він одразу додав: — Є одна Брама, до якої б я дуже хотів піти, але мій рівень поки не дозволяє це зробити.
— Отже, ваш рівень занизький... І яку Браму ви маєте на увазі?
Репортер поправив свої окуляри, а Со Джунхо ледве помітно усміхнувся:
— Східноморська Брама.
— Зрозуміло. Отже, Східномор... Перепрошую?!
Репортер випустив пронизливий крик, але ніхто його не став звинувачувати в цей момент. Очі всіх присутніх були широко розплющені, коли вони уставились на парубка, що сидів перед ними. Сумніваючись, чи вони почули все вірно, деякі журналісти обернулись один до одного, щоб перевірити, чи не сплять вони.
Їх реакція була цілком природною. Адже Східноморська Брама була останньою Незачищеною Брамою Кореї, котра досі лишалася нескореною.
— ... Що ж, враховуючи вже наявні досягнення Со Джунхо, це не так вже й дивно.
— Так, твоя правда. Все ж таки, він вже закрив дві Незачищені Брами.
— Чому я не подумав про це раніше?
— Ну звісно ж, а як інакше...
Погляди всіх присутніх сфокусувались на Со Джунхо. Тепер він здавався дещо більшим, ніж раніше, хоча і залишався все таким же худорлявим. Не допомагало і те, що він був вдягнутий в піжаму, а на ногах у нього були домашні капці. Ніхто б і ніколи не подумав, що це і є той самий дивовижний Гравець, котрий закрив дві Незачищені Брами і збирається відправитись до третьої.
— Тож... Ви плануєте відправитись до чергової Незачищеної Брами, щойно у вас буде достатньо високий рівень?
— Саме так.
— Це вражає. Якщо вам вдасться розібратися зі Східноморською Брамою, то таким чином ви закриєте три Незачищені Брами. Це попросту щось нечуване, — репортер, що замовк раніше, продовжив говорити. — Східноморська Брама вимагає тринадцятий рівень, або більше, для входу. Наразі, це найбільш небезпечне місце на Першому Поверсі.
— Вже вісім тисяч п’ятнадцять Гравців загинули в цій Брамі. Ходять чутки, що скоро вона отримає статус “однозіркової”.
— Згідно інформації від Гільдій, схоже, що в даній Брамі на Гравців чекає монстр-бос.
— Ви впевнені, що зможете здолати монстра-боса?
— Не розумію, чи ви поводитеся нерозумно, чи просто ігноруєте той факт...
Зовсім не дивно, що журналісти відреагували так скептично.
“Звісна річ, монстр-бос — доволі серйозна проблема”.
Подібні створіння були на зовсім іншому рівні, в порівнянні зі звичайними чудовиськами. Вони мали неймовірну, величезну силу та правили іншими монстрами, неначе королі.
Це і були монстри-боси.
Дивлячись на нетерплячих журналістів, Со Джунхо розсміявся:
— Якщо доведеться битися з монстром-босом, то перемога однозначно буде за мною.
Це було доречне зауваження від так званого “Байдужого Короля” двадцяти п’ятирічної давнини.
***
[“Монстри-боси? Я здолаю їх усіх!” — коментарій Гравця Со Джунхо].
[Ніхто ніколи раніше не говорив нічого подібного. Це зарозумілість чи впевненість? Тривають гарячі обговорення Гравця Со Джунхо].
[Со Джунхо ще раз прокоментував: “На жаль, я не зміг знайти Штормового Метелика, коли був в Брамі”].
[Наступна ціль Со Джунхо буде ретельно відібрана з потоку запитів, що нахлинули на Гравця].
[Коли його спитали, ким він надихається, Со Джунхо відповів: “Привидом”].
Чоловік, що сидів в кабінеті голови Гільдії, гортав газету. Він уважно подивився на фото Со Джунхо, вдягнутого в піжаму, що було на четвертій сторінці:
— ... Його фото на четвертій сторінці? Це дивовижно, як для новачка.
Чоловік, що сидів навпроти нього на дивані, підняв очі:
— Не так вже це і дивно. Всі ж розуміють важливість закриття Незачищених Брам.
— Минуло вже немало часу, як я востаннє чув щось цікаве з Першого Поверху.
Дві з шести найбільших гільдій світу походили з Кореї. Одна з них була “Гільдія Тихого Місяцю”, на чолі з Сон Чавон, а інша — “Гільдія Гоблінів”, головою якої був Шин Сонхен.
Віце-голова Гоблінів не без цікавості запитав, дивлячись прямо в обличчя голові Гільдії, Шин Сонхену:
— Якщо вам цікаво, то, можливо, мені слід зв’язатися з ним?
— Гм? Ні, ще не треба. Він поки що далеко від того, щоб я захотів зв’язатись з ним, — з рішучим виразом обличчя Шин Сонхен продовжив. — Якщо щось надзвичайне трапляється один раз, люди називають це збігом, випадковістю чи долею. Але чи знаєш ти, що люди кажуть, якщо щось надзвичайне трапляється двічі?
— Це... Хіба це вже не свідчення здібностей людини?
— Саме так кажуть. Але особисто я не згоден з подібним твердженням, — голова гільдії показав три пальці. — Тричі. Я вважаю, що він повинен зробити щось екстраординарне тричі, перш ніж ми зможемо назвати це його здібностями, а не вдачею.
— Тричі... Я запам’ятаю це, — віце-голова кивнув, розуміючи, що мав на увазі його співрозмовник.
“Со Джунхо потрібно проявити себе ще один раз”.
Якщо цей юнак створить ще одне диво, то зможе отримати запрошення до Гільдії Гоблінів.
***
— Пас. І це також.
— А як щодо цього?
— Гм, непогано, але щось якось не тягне мене. Пас.
Со Джунхо і Шим Декгу були в процесі перебирання цілої купи документів. Все це були звернення з позначкою “Особисте замовлення”.
— Я і не думав, що твоя прес-конференція матиме такий великий успіх. Ти зараз просто-таки нарозхват!
— Декгу, для мене це просто черговий звичайний день. Мені не звикати.
— ... Зухвалий негіднику, — Шим Декгу поглянув на свого товариша і похитав головою.
Наразі вони активно шукали запит, який би відповідав трьом, встановленим ними, критеріям:
1. Брама з великою кількістю ЕХР.
2. Брама прийнятної складності.
3. Гідна винагорода від замовника.
Декгу почухав свою перуку:
— Гм, не так-то й просто знайти таке замовлення, котре б відповідало всім трьом критеріям.
— В принципі, від третього критерію можна і відмовитись. Я не проти.
— Ні-ні. Це ж буде твоє перше особисте замовлення, яке створить прецедент, котрий установить ціни на твої послуги. Звичайно, імідж теж важливий. Різниця між Гравцем, який отримує сто мільйонів вон комісійних, і гравцем, який отримує мільярд вон комісійних — більша, ніж ти думаєш.
В даний момент Со Джунхо мав дев’ятий рівень. Йому потрібно було підняти його ще чотири рази, перш ніж він зможе увійти до Східноморської Брами.
— Га? — очі Шим Декгу широко розплющилися, коли він прочитав чергове звернення.
З нетерплячим поглядом він передав аркуш паперу юнаку:
— А як щодо цього?
Дивно, але форма звернення була заповнена від руки. Зобачити подібний акуратний почерк було досить ностальгічно і мило.
Але сам текст звернення милим, або приємним, зовсім не був.
— Це прохання батька для своєї невиліковно хворої доньки.
— І єдина річ, що може її врятувати — ядро Зольної Лисиці.
Зольна Лисиця. Со Джунхо насупив брови, коли пролунали ці слова:
— Я не чув назви цього чудовиська вже дуже давно.
— Ти ж вже вбивав таку потвору, чи не так?
— ... Ага. Я тоді мало не вмер.
На той момент не пройшло ще і пів року, як хлопак став Гравцем. Тоді все здавалося таким цікавим і схожим на гру.
— А зараз є Брами з Зольними Лисицями? Наскільки пам’ятаю, то за весь час, що я був Гравцем, тільки раз я стикнувся з цим монстром-босом.
— Ага, є. Більше того, така Брама є прямо в Кореї, — відповів чоловік.
Джунхо не міг стримати свого здивування:
— Серйозно?! Чому тоді я до цих пір не знаю про це?
— Тому що досі ти був сфокусований тільки на Незачищених Брамах.
— Тобто тут десь є Брама з Зольною Лисицею, і при цьому це звичайна Брама, а не Незачищена?
— Вона з’явилася тільки 3 місяці тому і поки що не відповідає критеріям, щоб отримати статус Незачищеної.
Щоб Брама отримала статус Незачищеної, вона повинна задовольнити дві вимоги. По-перше, її вік повинен бути не менше шести місяців. По-друге, повинно бути щонайменше 5 невдалих спроб її закриття.
— Простіше показати тобі, — Декгу двічі клацнув по своїй Віті, після чого в повітрі з’явилось голографічне вікно.
[Палаючі Дюни]
[Необхідний рівень: Рівень 5-15].
[Кількість Гравців в групі: До 30].
[Умови зачищення: Здолати Зольну Лисицю].
[Складність: Висока].
Очі Со Джунхо миттєво засяяли, коли він прочитав опис:
— Але схоже на цей раз все буде складніше, якщо порівнювати з тією Зольною Лисицею, що я здолав раніше, — була причина, чому парубок сказав так. — Брама з Лисицею, яку я здолав, вимагала рівень від десятого до двадцятого, і групу тоді можна було зібрати аж до п’ятдесяти Гравців, — на цей раз вимоги були більш жорсткими.
Шим Декгу покачав головою:
— Не обов’язково складніше.
— ... Чому ні?
— Стандарти Гравців нині стали вище, та і спорядження зараз більш якісне.
— Мабуть і здібності стали краще? — запитав юнак, перш ніж повільно кивнути. — Ну, можливо це і правда. Все ж таки я ще жодного разу не бачив інших Гравців в ділі з тих пір, як повернувся, — все, що він встиг побачити, так це виступи новачків на іспиті з отримання ліцензії.
“Цікаво, наскільки сильні Гравці в ці дні...”
Чи були вони такими сильними, як запевняв Шим Декгу? Чи дійсно вони тепер сильніші за Гравців минулого?
— ... Тепер мені і справді цікаво.
Со Джунхо був Гравцем першого покоління. Чи означало це, що для всіх теперішніх Гравців він був сонбе? [1]
“Хочеться вже скоріше побачити моїх хубе”. [2]
Хлопак помахав аркушем паперу зі зверненням щодо лікування доньки:
— Я візьмусь за це. Хочу побачити своїх хубе.
Обличчя Шим Декгу одразу ж розквітло:
— Справді?
— Ага. Ти чого такий щасливий?
— Ох. Ну, це...
Він не знав, як Шим Декгу сприймали інші люди, але сам юнак читав свого товариша, неначе відкриту книгу. Врешті-решт той перестав ходити довкола і відповів прямо:
— Насправді, я знаю чоловіка, котрий написав це звернення.
— Реально? І ви двоє близькі?
— Не те, щоб дуже сильно. Я навіть не знав, що він надіслав це звернення до того, як побачив його, — це мало сенс, адже Шим Декгу був дійсно шокований, коли дістав даний аркуш паперу. — Ти ж знаєш про компанію Мьонго? Так ось, це генеральний директор цієї компанії, — пояснив чоловік.
— О-хо? То він — син старика Чой Манхука?
— Так, він його другий син, Чой Пільхо. Ти, можливо, не бачив його, але повинен був чути це ім’я, чи не так?
— Ну... Пам’ятаю, як старик постійно вихвалявся своїми синами, — Со Джунхо по-новому поглянув на звернення і кивнув. — Виглядає цікаво. Організуй мені зустріч з ним.
***
Наступного дня, Со Джунхо попрямував до офісу президента Асоціації, як йому і наказав Шим Декгу.
— Га?
Юнак зупинився на секунду, відкривши двері до кабінету. В приміщені він побачив ще одну особу, окрім свого друга. Це була красива жінка з чорним волоссям до плечей.
— О, ти прийшов.
Со Джунхо поглянув на свого товариша і кивнув.
— Я представлю тобі. Це міс Ча Сіен. Від сьогодні вона буде твоїм менеджером і секретарем.
— Як і сказали, мене звуть Ча Сіен! Буду рада співпраці!
— ... Так, навзаєм, — почувши її веселе привітання, Со Джунхо зрозумів, що відбувається.
“Ясно. Отже, вона буде займатись моїми справами”.
Не важливо, наскільки близькими були юнак з Шим Декгу, це все ж таки були особисті стосунки, про які іншим людям знати було не потрібно. Якщо президент Асоціації буде особисто асистувати звичайному Гравцю, це виглядатиме, як мінімум, підозріло.
“Добре, що він розділяє своє особисте життя та роботу”.
Замість того, щоб буди роздратованим чи сумним, Со Джунхо навпаки став ще більше вірити в свого друга.
— В тебе начебто запланована зустріч з генеральним директором компанії Мьонго, вірно?
— Так, пане президенте, — куточок рота Шим Декгу сіпнувся, коли Со Джунхо перейшов на офіційний тон.
— Міс Ча Сіен буде супроводжувати тебе. Вона дуже здібна, тож у майбутньому ти зможеш покладатися на неї.
— Я-я не... Дякую за ваші добрі слова, — Ча Сіен поглянула на Со Джунхо, і продовжила боязким голосом. — В нас... В нас є тридцять дві хвилини до назначеної зустрічі, тож ми повинні виїхати приблизно через шість хвилин, щоб прибути вчасно.
— Що ж, тоді вперед, — сказав юнак.
— Так, вперед! — Ча Сіен клацнула підборами і попрямувала за Гравцем.
— Що ж, а я буду тут, чекати на гарні новини від вас! — посміхнувся Шим Декгу, помахавши їм рукою зі свого місця.
1. Сонбе (кор. 선배 [sŏnbae], від кит. 先辈 [xiānbèi] старшина) — звернення до старшого колеги (людини) у якої більше досвіду в тій чи іншій області. При високому статусі колеги до звернення додається поважний суфікс «-нім» (님), (аналог япон.: семпай). *Вікіпедія
2. Хубе (кор. 후배 [hubae], від кит. 後輩 [hòubèi] молодь, нове покоління) — молодший (необов'язково за віком) за званням, посадою, по положенню на службі або учень молодших класів / курсів, юніор, помічник. В японській мові також є аналогічне слово — кохай. *Вікіпедія
Далі
Розділ 15 - Особистий запит (1)
Компанія Мьонго протягом десятиліть займала першу сходинку серед найбільших компаній Кореї. Гільдія Мьонго, Мьонго Електронікс, Мьонго Енергія, Виробнича гілка Мьонго, Благодійна гілка Мьонго і так далі, і так далі... Сім’я власників компанії Мьонго займалися дуже різноманітними справами та бізнесами, і при цьому вони завжди малу чисту податкову звітність. Всі вони жили життям, яке викликало в інших як повагу, так і заздрість. — Здавалося б, біла смуга їх життя ніколи не закінчиться, але все ж таки, в кінці кінців, їх спіткало нещастя. Со Джунхо озирнувся, сидячи на задньому сидінні автівки. Ча Сіен сиділа поруч з ним та тихим голосом описувала йому ситуацію генерального директора та президента компанії Мьонго, Чой Пільхо, неначе розповідала якусь казку, чи історію. — Нещастя... Ти маєш на увазі доньку? — Так. Старша донька директора Чой Пільхо страждає від невиліковного недуга, Синдрому Розриву Дев'яти Інь. — Це і правда досить важко вилікувати... Ті, хто народжувався з Синдромом Розриву Дев'яти Інь, мали занадто велику частку Інь в своєму тілі, через що більшість подібних людей помирали в ранньому віці. Єдиним способом врятувати хворого було додавання в його тіло протилежної енергії Ян. Проблема полягала в тому, що в ці дні важко було знайти щось з достатньо великою кількістю енергії Ян. — Один з небагатьох артефактів з великою кількістю енергії Ян, котра могла б вилікувати Синдром Розриву Дев'яти Інь — ядро Зольної Лисиці. Двадцять дев’ять років тому всесвітньо відомий Гравець Привид здолав Зольну Лисицю в одній із брам і довів, що це дійсно правда. — Ох... Та годі тобі, це не так вже й дивовижно, — Со Джунхо почухав свою щоку, зніяковівши. Ча Сіен здивовано подивилась на нього: — Перепрошую, але чому ви ніяковієте? — ... Ем... Просто я все своє життя захоплювався Привидом. І тепер трохи нервую, адже зможу вполювати того ж самого рідкого монстра, що і він в минулому, — миттєво придумав собі виправдання юнак. Мабуть, це було досить правдоподібно, адже жінка продовжила свою розповідь, зовсім не сумніваючись в Со Джунхо: — Ядро, яке тоді здобув Привид, було продано багатому французу. За допомогою цього ядра той зміг вилікувати свою дружину. — Угу... — Со Джунхо повільно кивнув. Він пам’ятав, що продав тоді ядро Зольної Лисиці за досить високою ціною. — Саме тому пан Чой Пільхо і звернувся до вас з подібним запитом. — Досить цікава історія. Тепер я розумію, що до чого. — Дякую. Також, я дізналась, що ви не перший і не єдиний, до кого звернувся Чой Пільхо з подібним запитом. — Нічого дивного. Адже на кону життя його рідної доньки. Як багато було до мене? — До вас вже сім команд Гравців прийняли це замовлення. Але всі вони провалилися. — Це не мало. В цей раз до Брами я йду сам? — Не впевнена. — Що ж, дізнаюсь про це, коли побалакаю з ним, — саме в цей момент машина зупинилась. Со Джунхо вийшов назовні та оглянув будівлю компанії Мьонго, що простиралася ввись прямо перед ним: — А тут все так, як і раніше... — Ви вже бували тут? — Так, колись дуже давно, — юнак озирнувся на Ча Сіен, слабо усміхнувшись. — Давайте зайдемо всередину. — Авжеж. Щойно вони ввійшли, як до них одразу звернулась робітниця, що сиділа за стійкою реєстрації: — Чим я можу вам допомогти? Ча Сіен порилася в своїй торбі, дістала картку Асоціації Гравців і простягнула її вперед: — Ми із Асоціації. В нас назначена зустріч з паном президентом, Чой Пільхо, щодо особистого запиту від нього. — Оу, Гравець Со Джунхо, вірно? Ліфт прямо... — портьє миттєво замовкла, а на її обличчі можна було побачити хвилювання. В той же час Со Джунхо почув позаду себе голоси. Озирнувшись, парубок побачив чоловіка середнього віку, який прямував прямо до них, в оточенні охоронців. Незнайомець простягнув вперед руку, а його очі засяяли: — Щиро радий зустрічі з вами. Я вже зачекався, чесно кажучи. Мене звуть Чой Пільхо. І Со Джунхо, і Ча Сіен, обоє були шоковані. Ніхто з них не очікував, що генеральний директор компанії особисто спуститься на перший поверх, щоб зустріти їх. Коли юнак потиснув йому руку, то мимоволі відчув, як щось запульсувало у нього самого в грудях. Можливо, від цього чоловіка він зміг вловити щиру батьківську любов до своєї дитини? — Мене звуть Со Джунхо. Для мене велика честь познайомитися з вами особисто. — Ха-ха. Ви ж той самий герой, котрий врятував багатьох людей, закривши дві Незачищені Брами. Тож це скоріше для мене честь, — Чой Пільхо посміхнувся, говорячи це, але в рухах цього чоловіка Со Джунхо зміг розгледіти деяку поспішність і нетерпіння. — Давайте поговоримо нагорі. Пара пішла за ним, і вже невдовзі вони опинилися на останньому поверсі будівлі, в кабінеті директора, де їх зустрів аромат доброї і якісної кави. Чой Пільхо зачекав, доки Со Джунхо зробить ковток кави, перш ніж почати розмову: — Враховуючи здібності Асоціації щодо збору інформації, я так думаю, ви вже повинні бути в курсі моєї ситуації. — Так, вірно. — В мене тільки одне єдине бажання. Моя донька... Будь ласка, прошу, врятуйте мою Санхі. Зі сльозами, що почали збиратись в краях його очей, Чой Пільхо більше не нагадував того стриманого, всесвітньо відомого бізнесмена, яким його всі знали. Тепер це було обличчя стурбованого батька, який не міг приховувати своїх переживань. — Я чув, що вам потрібне ядро Зольної Лисиці, — Со Джунхо допив свою каву одним ковтком. — Саме так. Це єдиний підтверджений спосіб, за допомогою якого можна вилікувати хворобу моєї доньки. — Правильно. Оскільки ви все це знаєте, перейдемо до теми оплати вашого запиту, — кивнув юнак. — Ох, а ви доволі прямолінійний. Мені це подобається. Я думав над тим, щоб запропонувати... Сто п’ятдесят мільярдів вон, — сказав Чой Пільхо. Сто п’ятдесят мільярдів вон. [1] Очі Ча Сіен широко розплющились. Це було набагато більше, ніж вона очікувала. Вона подивилась на Со Джунхо поглядом, що наче кричав: “Погоджуйся миттєво!” — ... Сидячи зі схрещеними на грудях руками, парубок декілька секунд, здавалося, розмірковував над пропозицією, після чого покачав головою: — Не думаю, що зможу погодитись. Чой Пільхо тихо зітхнув і одразу ж підвищив ціну: — Двісті мільярдів! — Пане... — І цього недостатньо? Тоді двісті п’ятдесят... Ні, я дам вам триста мільярдів! Чи ви хочете ще більше? — Чой Пільхо втупився на юнака, сильно прикусивши нижню губу. Со Джунхо повільно і спокійно заговорив: — Я не мав на увазі, що потрібно платити більше. Сто мільярдів. За це замовлення я візьму тільки сто мільярдів. — ..? — очі і Чой Пільхо, і Ча Сіен розплющились ще ширше від подиву. — Справді? — чоловіку здавалося, що ціна, названа молодиком, була не достатньо високою. В минулі роки Привид продав ядро французу саме за сто мільярдів. Але з того часу все дещо змінилось. Навіть якщо не брати до уваги інфляцію, той французький багатій купував ядро, не знаючи напевно, чи допоможе воно його дружині. Цього ж разу, Чой Пільхо намагався купити дане ядро, точно розуміючи, що таким чином зможе врятувати свою доньку. Ціна на артефакт залежала від того, наскільки відчайдушно покупець хотів його отримати. Насправді, найбільше, що він обіцяв заплатити за це замовлення одній з команд, було двісті сорок мільярдів. — Так. Сто мільярдів більш ніж достатньо. — Чи можу я запитати, чому ви так вирішили? — з сумнівом запитав президент компанії. Молодик посміхнувся: — Справа в тому, що в минулому французький багатій пропонував Привиду п’ятсот мільярдів за ядро Зольної Лисиці. Він був готовий продати все, що в нього було, аби тільки врятувати свою дружину. — ... Вперше чую про це. — Ох, це президент Шим Декгу мені розповів цю історію. — Зрозуміло, — не було нічого дивного в тому, що Шим Декгу знав подібні подробиці, адже він був близьким другом Привида. — Але Привид тоді відмовився від такої пропозиції і продав ядро за значно нижчою ціною. Знаєте чому? Пару секунд по тому Чой Пільхо покачав головою: — Я слухаю. — Ти не повинен грати з почуттями людини, яка намагається врятувати свою сім’ю... Це те, що він сказав. — ... — І я погоджуюсь з цими словами Привида. Якщо я скористаюсь цією ситуацією, щоб витрясти з вас якомога більше грошей... Це буде неправильно. Дослухавши пояснення парубка, і Чой Пільхо, і Ча Сіен глибоко поринули в свої думки. Деякий час по тому Чой Пільхо заговорив: — Ха-а... Думаю, по-перше, я повинен вибачитись, — він вклонився Со Джунхо, та почав пояснювати юнаку, який зацікавлено дивився на нього. — Всі інші Гравці, хто приймав моє замовлення, були зацікавлені лише в грошах. Мені довелося визначити ціну за життя Санхі, а отже я шукав тільки дорогих найманців. — Це повинно було бути доволі емоційно важко для вас, — прокоментував хлопак. — Дякую за ваші слова. Ви єдиний, хто розуміє весь біль, через який доводиться проходити нашій сім’ї. Я ще раз вибачаюсь за те, що вважав вас таким самим, як і інші, — Чой Пільхо був глибоко зворушений словами парубка, а причиною цього було те, що жоден інший Гравець не виявляв до нього такої турботи та уваги. — В будь-якому випадку, думаю на цей раз одного Гравця Со Джунхо буде достатньо, — додав чоловік. — Я вражений. Ви настільки впевнені в мені? — запитав юнак. Чой Пільхо розсміявся: — З віком в мене тільки зморшок стає більше, та я все краще і краще розбираюсь в людях. — Дякую за вашу високу похвалу. — Вже майже обід. Не хочете перекусити разом? — Перепрошую, але мені потрібно ще зробити певні приготування, якщо я хочу дійсно здолати Зольну Лисицю. Хоча парубок і одразу відмовив йому, чоловік зовсім не виглядав ображеним: — Ох, вибачаюсь. На кону, все ж таки, ваше життя. Ви повинні підготуватися якомога ретельніше. — Це не проблема. Ми можемо пообідати наступного разу. Коли я повернусь з ядром Зольної Лисиці, маю на увазі. — Я вже почуваюсь краще, лише почувши це. Я найму найкращих кухарів. З щирою посмішкою чоловік проводив їх до виходу: — Я розраховую на вас. — Не переживайте сильно. “Адже ви вибрали найкращу людину для цього”. Со Джунхо залишив ці слова не озвученими і сів до автівки. *** — Ця історія про пана Привида — правда? — порушила тишу Ча Сіен, а її очі ярко блищали. — Важко в таке повірити, чи не так? Все ж таки, враховуючи його холодний і черствий образ... Ча Сіен похитала головою: — Зовсім ні. Насправді, це зовсім не дивно, що хтось, такий добрий, як Привид, поступив саме таким чином. — ... Добрий? Привид? — Я так вважаю. І після того, що ви розповіли, я впевнилася в цьому ще більше, — жінка закрила очі, ніби згадуючи когось, і ніжно поклала руки на коліна. — Пан Привид, напевно, відмовився від початкової пропозиції тому, що подумав про свою власну сім’ю. — ... — Батьки пана Привида загинули прямо на його очах. Можливо, це найбільший його жаль за все життя. Тож, коли він побачив когось в такій ситуації, він не захотів, щоб ці люди проходили через щось подібне... Ви так не вважаєте? Со Джунхо мовчки дивився у вікно, як повз них протікала річка Хан, а згодом закрив очі і ледве чутно прошепотів: — ... Можливо. — Ну, як би так не було, ніхто не знає, про що думає і сумує пан Привид, окрім його самого, — додала Ча Сіен. Залишок дороги до Асоціації вони проїхали в тиші. 1. 150 млрд вон — близько 120 млн доларів.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!