Тут ми будемо вдома

— Потрібно знайти житло. Якщо ми винаймемо навіть кімнату з кухнею, то я зможу готувати тобі.

Трохи схвильовано сказала я, бо хотіла дізнатися, на якій їжі виросла Нонна і яка її улюблена страва.

— Готувати мені?

— Так, я добре готую. Від сьогодні ми – одна сім'я. Я хочу готувати для тебе смачну їжу. І називай мене Вікторією або Вікі, а не сестрою.

— Вікі.

— Сьогодні ми з тобою підемо шукати місце де ми залишимося жити. А ввечері сходимо на вечерю з дядечкою Джефрі.

— Ага.

— Давай коли будемо жити разом, багато сміятимемося.

— Сміятимемося?

— Так. Ось так!

Я лоскотала Нонні бік. Вона спочатку здивувалася, ніби хотіла вигукнути: "Ай!". Але потім вона почала звиватися і сміятися. Нонна виглядала як звичайна шестирічна дитина, коли сміялася. І вона була такою чарівною.

— Ти дуже мила!.. Якщо я не буду обережною, мене заберуть погані люди. Мені доведеться навчити тебе захищатися.

— Захищатися?

— Так. Захищатися. Недостатньо кричати й плакати, коли тобі страшно. Треба захищатися. Ти маєш це знати.

— Гаразд.

— Я вчитиму тебе щодня потроху. Але спершу ми маємо знайти де жити.

— Так!

Ми обійшли кілька зібрань домовласників, за документами звузили вибір до двох кандидатів і повернулися в готель. Насамперед ми шукали кімнату в будинку, куди можна з дитиною. Я впевнена, що власник будинку сам колись був дитиною.

— Нонно, я сьогодні ввечері піду подивлюся кімнати. Тож якщо ти прокинешся, а мене не буде, не хвилюйся, просто дочекайся мене.

— Я піду з тобою.

— Темно. Дітям туди не можна.

У відповідь тиша.

— Я також не хочу йти туди без тебе, але якщо я гулятиму з дитиною у темряві, це буде схоже на те, що я шукаю неприємності.

— Чому ні?

— Тому, що пізно ввечері можна натрапити на поганих людей. Я можу перемогти їх, якщо я сама, але якщо ти зі мною, я не зможу боротися з ними.

— Я не хочу залишатися тут…

— Розумію. Тоді пообіцяй мені. Якщо я скажу тобі бути тихою, ти не будеш галасувати, незважаючи ні на що.

— Гаразд.

— Якщо я скажу тобі тікати, не хвилюйся за мене, біжи так швидко, як можеш, і ховайся.

— Я швидко бігаю.

— Якщо я скажу тобі кричати, ти кричатимеш так сильно, як тільки зможеш.

— Це я також умію.

— Якщо я скажу тобі не рухатися, не рухайся.

— Зрозуміла.

Коли я побачила відчайдушне обличчя Нонни, я все ще не могла сказати їй, щоб вона залишилася сама і чекала на мене. Найголовніше, що потрібно пам'ятати, – це те, що не варто боятися хвилюватися і виходити зі своєї кімнати. Я впевнена, що зможу уникнути багатьох речей, поки вона тут. У минулому мені доводилося бігати та битися, підбадьорюючи й захищаючи переляканих людей. Нонна ще маленька, тому якщо станеться найгірше, що може статися, я завжди можу взяти її на руки та втекти.

Я знаю, що у звичайному житті люди так не захищаються.

— Ну, тоді варто гарненько виспатися перед вечерею з командиром.

— Так!

Ми лягли в ліжко і спали обличчям одна до одної, я гладила Нонну по спині. Вона заснула несподівано швидко. Я тихенько піднялася з ліжка і почала тренуватися. Я скоротила свій раціон, готуючись до виходу з організації, і жила без фізичних вправ, тому моє тіло було досить млявим.

Після серії вправ на зміцнення м'язів, я сходила в баню.

Я окрасила лице і переодяглася в сукню, яку купила, коли перетинала Рендалл, а потім розбудила Нонну. Вона не скаржиться по-дитячому. Причина, чому вона не виглядає дитиною, полягає в тому, що вона перебувала в середовищі, де не могла бути дитиною.

— Ти гарна.

— Дякую. Нумо і тебе одягнемо.

Я змусила її переодягнутися в сукню, яку купила по дорозі в гостиницю, і розчесала їй волосся.

 — Так, дуже гарно.

Я дала їй стрічку. Коли вона вперше побачила її, трохи занервувала, але була дуже щаслива.

— Я не думаю, що вона сюди пасуватиме...

— Моя перша стрічка.

Дуже сумно, що Нонна каже це з такою радістю. Коли я обернула блакитну стрічку навколо м'якої білявої голови та зав'язала її бантом на маківці, вона стала схожою на ляльку.

— Командир скакатиме від щастя, що вечерятиме з такими лялечками. Нонно, що ти любиш їсточки?

— Хліб.

— …Мг. Тепер ти будеш їсти багато їжі. Я готуватиму для тебе.

— Я також хочу готувати.

— Гаразд. Я навчу тебе. Я навчу тебе всього, що знаю.

— Ага.

Непогано.

Життя з дитиною, здається, набагато веселіше, ніж я думала.

У цей момент я почула стук у двері.

— Хто там?

— Це я. Джефрі Ашер.

— Зараз відчиню.

Я негайно пояснила Нонні пошепки: — Не відчиняй двері одразу, навіть якщо хтось стукає або хтось має прийти. Якщо є вічко – подивись. Якщо вічка немає, прислухайся до голосу. Запам'ятай.

— Гаразд.

Я відчинила двері та побачила пана Ашера, який стояв у темно-синьому костюмі, майже чорному. Він на голову вищий за мене. Я знову подумала: "А мужчинка, видно, має багато прихильниць". Я навіть не знаю, одружений він чи неодружений, але я тут не за цим, тож, гадаю, мені не варто про це хвилюватися.

— Доброго вечора, командире.

— Ви обидві маєте чудовий вигляд. Маю честь вечеряти з вами.

Ми втрьох взялися за руки і попрямували до ресторану. Він слідкував за тим, з яким темпом ми йдемо. Він дуже уважний чоловік.

Дівчинка легко крокувала. Я теж з нетерпінням чекала на їжу.

 

Переклад: Buruliy

T.me/KATARNOVEL

Подякувати: 4441 1111 3516 9708