Кавалер Джеффрі Ашер

Розділ 3: Кавалер Джеффрі Ашер.

 

 

　Нонну так мучила спрага, що вона відразу випила всю фруктову воду з апельсином, що я їй купила. Після я придбала ще, а потім — дві буханки хліба зі смаженими м'ясом та огірком і повернулася до лавки.

 

　Дівчинка одразу ж відкрила рот, щоб відкусити шматочок, але зробила незадоволену гримасу, подякувала мені й аж потім почала захоплено їсти.

 

"Що відбувається?" - пронеслось у мене в голові, коли я зрозуміла: все-таки, її кинули. 

 

　Бачачи, що у неї вистачило дисципліни просто подякувати, я подумала, що батьки, мабуть, виховували цю дитину з певною часткою турботи. Але чи годували вони її? Чи її матінка знайшла собі чоловіка, якому не сподобалася Нонна? На моє запитання, яке я поставила їй пізніше, вона відповіла, що не має батька. Я побіжно оглянула її та з полегшенням видихнула: слідів побоїв немає, принаймні в межах видимості — багато батьків, які покидають своїх дітей, схильні до насильства.

 

— Жуй повільніше, бо може застрягти в горлі.

 

— Угу.

 

— Ось ще сік, запий.

 

— Дякую.

 

— Скільки тобі рочків?

 

— Шість.

 

   Коли мій батько зазнав невдачі в бізнесі і його збиралися відправити працювати в якусь сім'ю, про мене дізнався тоді ще молодий Ланком і забрав мене у віці восьми років. Ні, якщо бути точною, мене продали в обмін на пристойну суму грошей. Але це було те, що я мусила зробити — я не ображаюся на своїх батьків. Навпаки, я рада, що змогла прислужитися родині.

 

Доївши хліб, Нонна поглянула на мене, випила трохи соку і поклала свою голову мені на ноги.

 

"Довго ти чекала, так і не дочекалася. Бідолашна". Нонна мирно спить у мене на колінах. Коли я вперше побачила її, вона була маленькою дівчинкою з брудним, але гарним світлим волоссям і блакитно-сірими очима. Якби її помітив поганий чоловік, він би одразу ж забрав її. Я рада, що підійшла до неї.

 

　Ми залишалися на тому ж місці до темряви, але ніхто так і не приходив за нею.

 

"Уже не прийдуть" — подумала я, після чого вирішила нести Нонну на спині, оскільки вона спала і не прокидалася і шукати пункт охорони. Дівчинку мали б відправити у дитячий будинок. Мені було цікаво, чи дочекається вона там своєї мами. Поки я думала про це, побачила попереду молодого чоловіка, який щодуху біг до мене.

 

 

"Небезпечно, варто його уникнути" — пролетіло в моїй голові, але сумка, яку він ніс, була явно жіночою. Крадій жіночих сумочок? Я несла Нонну на спині, але у мене не було вибору. Якби я була агентом, я б не вплутувалася в це, але я діяла, не надто замислюючись (зараз я звичайна людина з добрими намірами), можливо тому, що це був мій перший день на свободі і я була трохи схвильована.

 

　Я приготувалася і, коли чоловік проходив повз мене, витягнула ногу і зачепила його. Він впав з гучним ударом.

 

— Гівнюк! Не втік же! — чоловіка тримав високий срібноволосий хлопець, який біг слідом за ним. — Помовчи! — у нього в руках якимось чином з'явилася тонка мотузка. Натренованою рукою він зв'язав першого, а потім подякував мені: — Дякую Вам, пані.

 

— Та нема за що! Ви збираєтеся передати цього чоловіка охоронцям? Якщо так, чи можу я піти з вами?

 

— Прошу? Навіщо?

 

— Її, певне, покинули. - Я вказала поглядом на Нонну.

 

　Чоловік поглянув за мою спину.

 

— Зрозуміло. Зараз, зачекайте. — без подальших коментарів пан Срібноволосий віддав сумку літній жінці, яка нарешті наздогнала його. Вона здавалася аристократкою: граціозно нахилилася, ще раз подякувала йому і пішла геть.

 

　Чоловік, що представився Джеффрі Ашером, мав показати мені дорогу, тягнучи за собою зв'язаного юнака.

 

　На вигляд пану Ашеру було близько тридцяти років, він мав добре розвинену мускулатуру. Його зріст — близько сто дев'яносто сантиметрів, а вага — приблизно вісімдесят кіло. Одяг, який він носить, досить добротний. У нього сріблясте волосся і блакитні очі, добре обличчя, і, схоже, багато грошей у кишені. Він, мабуть, дуже популярний серед жінок. А ще, у нього неймовірно гарний голос.

 

　Вартівня була великою двоповерховою будівлею в центрі міста. Перед входом стояли двоє охоронців з багнетами, які випросталися, коли побачили пана Ашера.

 

— Спіймав крадія.

 

— Дякуємо, командире!

 

　Командире? Якщо він служить у гвардії, то він капітан, тож він повинен бути лицарем або воєначальником. Він у цивільному одязі, а значить, у відпустці.

 

— Хто ця жінка?

 

— Каже, що знайшла покинуту дитину. Будь ласка, подбайте про неї.

 

　Охоронець повів мене по проходу ліворуч, а пан Ашер розійшовся зі мною, повернувши із викрадачем праворуч. Потім я пояснила, як знайшла дитину, пред'явила своє посвідчення, підписала документи як Вікторія Селлерс, пізніше запитала те, що мене турбувало:

 

— Що буде з дівчинкою?

 

— Думаю, вона залишиться тут на ніч. Потім ми зв'яжемося з дитячим будинком, але це буде не раніше, аніж завтра. А вони вже там вирішать, що з нею треба робити. Ще, можливо, шукатимуть опікуна.

 

"Ти довго чекала, поки мама прийде і забере тебе, а потім спатимеш сама вночі в задушливій кімнаті. Я пам'ятаю, як коли мені було вісім років, мене забрали в організаційну установу. Пам'ятаю, як спала в незнайомій кімнаті, налякана і невтішна, плачучи, щоб заснути".

 

— Ви б не могли відвезти мене з нею до мого готелю? Хоча б на одну ніч. Я нещодавно в країні та не маю поручителя, але я провела стільки годин з цією малою… мені зовсім не хочеться залишати її на самоті.

 

— У вас немає поручителя? Що ж… я б хотів дозволити вам зробити це, бо ви схожі на совісну людину, але якщо ви не є гостем готелю "Флюїд", який Ви тут вписали, буде дещо проблемно.

 

　Почувши це, я майже була готова здатися, як ззаду пролунав голос:

 

— Я можу перевірити, чи справді пані зупинилася в готелі "Флюїд". У мене вихідний. Саме ця жінка допомогла впіймати крадія.

 

— Ах, зрозуміло! Дякую за співпрацю, пані Селлерс! І ще, дякую за порятунок дівчинки.

 

— Без проблем. У мене серце розривається тільки від думки про те, що вона спатиме в убогій камері.

 

— Вона зовсім не убога! — охоронець, засміявшись, дозволив мені залишити Нонну на ніч у своїй кімнаті.

 

— Давайте мені її сюди.

 

— Ви мені дуже допомогли. Дякую.

 

　Пан Ашер, який легко взяв Нонну на руки, розмовляв зі мною про те, про се, поки ми не дійшли до готелю. Дівча було дуже щасливе.

 

　Я дізналась, що пан Ашер є головою Другого Лицарського Ордену, який контролює безпеку столиці — це вища організація гвардії.

 

— Звідки ви?

 

— Я з сусіднього Королівства Рандал.

 

— Як довго ви пробудете тут?

 

— Моя сім'я загинула під час пожежі, тому я вирішила переїхати сюди. — Я без вагань відповідала заздалегідь заготовленими відповідями. Якщо він голова лицарства, то не завадить справити гарне враження. Я говорила привітно, з усмішкою, і намагалася якомога менше брехати. Так я можу запам'ятати, що казала, а брехня зазвичай не затримується в голові надовго.

 

— Дуже добре розмовляєте нашою мовою.

 

— Дякую.

 

　Ми дійшли до готелю, по дорозі купивши Нонні змінний одяг.

 

— Ласкаво просимо назад, пані Селлерс. — я представила дівчинку чоловікові на стійці реєстрації, який привітався зі мною. Пан Ашер також був привітний з портьє.

 

　Коли ми зайшли у мій номер, він обережно поклав Нонну на ліжко і подякував мені за допомогу, що, очевидно, облегшило чоловіка.

 

— Дякую вам за допомогу в затриманні злодія і за те, що захистили дівчинку. А тепер, на добраніч і всього доброго! — він закінчив говорити у режимі пана командира і пішов. Я провела його і зачинила двері.

 

　Мій перший день у ролі Вікторії Селлерс був досить насиченим.

 

Переклад з японської: Buruliy

Редактура: Nastasiia

Бета-рідер: Buruliy

Подякувати: 4441 1111 3516 9708
https://t.me/KATARNOVEL