Розділ 2: Нонна.
Королівська сім'я, яка очолює королівство Ешбері, в якому я вирішила оселитися, здається чудовою і вже багато поколінь не брала участі у загарбницьких війнах, а лише в оборонних. В Королівство приїжджає багато купців. Я обрала його, тому що це країна, де такий чужинець, як я, може одного дня оселитися в місті й нічим не виділятися.
"Чим я зароблятиму на життя?" — лунало у мене в голові
Мене підібрали люди Ланкома, коли мені було вісім років. Я почала працювати, коли мені було п'ятнадцять, а потім наполегливо працювала до двадцяти семи років.
Щомісяця я купувала невеличку річ і передавала її керівнику офісу, щоб він відправив її додому: моїм батькам. Ланком перевіряв, чи немає в ній листів, а потім віддавав посилку у відділ відправлення листів і багажу. Правилом було те, що мені не дозволялося зв'язуватися з родиною.
"Думка про те, що мої батьки та сестра радітимуть тому, що я надсилаю гроші, була моєю емоційною підтримкою. Навіть якщо ми не могли повноцінно спілкуватися, вони повідомляли мені про смерті у родині, коли таке траплялось. Але я ніколи навіть і не думала про те, що всі вони мертві. Я любила Ланкома як брата і поважала його як боса. Він два роки приховував від мене те, що моєї родини більше немає".
Після роботи я вперше за вісімнадцять років поїхала до містечка, де жила моя родина. Я хотіла побачити будинок, а точніше — свою сім'ю: здалеку, хоча б мигцем. Я переодягнулася і підійшла до батьківського дому, але побачила, що місце, де колись стояв будинок, було розчищене. Бувши здивованою, я почала досліджувати причину і виявила, що нею стала пожежа. Як виявилось, вона була дворічної давнини.
Районні чиновники негайно зв'язалися б з дворянством, де я нібито працювала, шляхта - з організацією. Ланком не міг не знати про це. Іншим агентам повідомили лише про смерть моїх батьків. "Зрозуміло. Тепер усе зрозуміло". Він, мабуть, знав, як сильно я піклувалася про свою сім'ю. Протягом вісімнадцяти років я неодноразово говорила їм, на кого працюю.
Після цього я працювала так, ніби нічого не сталося, а після заробітної плати за наступний місяць віддала ящик Ланкому, щоб він, як завжди, відправив його додому моїм батькам. Потім я слідувала за ним, коли він пішов з роботи. Того вечора він, з ящиком в руках, не пішов до офісу збору та доставлення багажу в Королівській столиці. Він навіть не помітив того, що я стежила. Я була глибоко розчарований тим, що його рука була опущена.
Приміщення до якої увійшов Ланком, була не кабінетом керівництва, а кімнатою в шикарному багатоквартирному будинку з охоронцем у гарній уніформі. Штори та вікна на третьому поверсі відчинилися, щоб показати Ланкома.
"Ось він" - промайнуло в моїй голові. Я зачекала, поки він вийде з будівлі, а потім піднялася на третій поверх у темряві ночі, використовуючи терасу на другому поверсі та невеликий виступ на стіні як точку опори. Спочатку я прокралася в іншу кімнату, яка не була освітлена, і звідти попрямувала до його кімнати. Я відімкнула двері інструментом і увійшла у неї. Там знайшла двадцять п'ять маленьких дерев'яних коробочок, які я йому дарувала. Вони були складені у кутку неосвітленої кімнати. Я мало не вибухнула від емоцій, але швидко придушила свої почуття.
Я відкрила всі коробки й витягнула звідти всі монети, які раніше ховала туди. Я також викрала з кухні срібні столові прилади та золоті свічники - припустімо, що це була робота злодіїв. Дорогою додому я викинула всю косметику від Ланкома в річку.
"Я помилялася. Він звичайний чоловік, який не має нічого святого. Він хоче лише піднятися кар'єрними сходами…"
З наступного дня я працювала, як і раніше.
Щомісяця, на наступний день після зарплати, я просила його про подарунки для моєї родини. Життя було таким же, як і раніше, але моє серце змінилося. Моєї сім'ї більше немає на цьому світі, як і моєї віри Ланкому.
У перервах між роботою я почала шукати інформацію про нього. Я дізналася, що Ланком збирався одружитися з жінкою, з якою ми працювали разом. Ця інформація мені знадобиться.
— Я ідеально підходжу такому чоловікові, як Ланком! — я не мала жодного інтересу до нього як до представника протилежної статі, але потроху я мрійливо розповідала про свою любов до Ланкома іншим колегам. Зрештою, його історія про шлюб стала надбанням громадськості. Я удала, що дуже шокована і засмучена та змусила їх думати, що наклала на себе руки.
З того дня, як було оголошено про шлюб Ланкома і Мері, я почала менше їсти, і через два місяці я, напевно, виглядала виснажено в чиїхось очах. Коли мене запитували, чому, я, з похмурим обличчям і вологими очима, відповідала: "А що? Нічого страшного…" - і всі дивилися на мене зі співчуттям. Тільки Мері, його наречена, ледве стримувала свій переможний вигляд.
Чому я пройшла через усі ці труднощі, щоб не бути агенткою? Тому що у мене були відмінні оцінки.
Серед оперативників у Королівстві Хаґґл я була відмінницею багато років. Було очевидно, що вони не дозволять мені кинути роботу і сказати: "Я звільняюся". Я планувала своє майбутнє так: "Не виходити заміж, працювати в організації до сорока років, а потім навчати молодший персонал". - так мені порадив Ланком. Але тепер, коли я втратила батьків і сестру, я не мала ані бажання, ані обов'язку присвячувати організації таку велику частину свого життя. Я не дбала про те, щоб отримати його схвалення.
Я чекала, що він скаже: "Я знаю, що запізнився з повідомленням, Хлоє, але насправді я чекав на..." Але лише в день, коли я здійснила свій план, Ланком повідомив мені про смерть моєї родини. Минуло три роки з того часу, як моя сім'я загинула.
Я не була ні сестрою, ні підлеглою Ланкома, я була просто корисним інструментом.
"Що ж, погуляймо містом, Вікторіє". Я вийшла з кімнати, одягнена в зручну, вільно обтислу темно-синю спідницю нижче коліна і блузку кольору слонової кістки - таке непримітне вбрання, яке можна знайти де завгодно.
— Гарної прогулянки. — голос адміністраторки на ресепшені направив мене до центру міста.
Столиця Королівства Ешбері умовно поділена на схід, захід, південь, північ і південну частину, в центрі якої знаходиться королівський замок. Південний район, де я перебуваю, — це жвавий район простих людей, переповнений магазинами, ринками та офісами. Згідно з моїми попередніми знаннями, в цьому районі проживає найбільша кількість людей іноземного походження.
У ресторанах і кіосках продають їжу з різних країн, і коли я йду вулицею, то відчуваю приємні запахи, що доносяться звідусіль. Мій шлунок бурчить, попри те, що я щільно поснідала вранці. Я купила одну з випічок у кондитерській і їла її, поки роздивлялася місто.
— Га?
На лавці в кутку площі сиділа дівчина, понуро дивлячись на мене. Мені було цікаво поспостерігати, чи не чекає вона на когось, тому я деякий час дивилась на неї здалеку, але не було жодних ознак того, що до дівчини хтось підійшов.
"А що, якщо її вкрадуть?"
Дівчинка сиділа в заціпенінні, не плакала. У мене було погане передчуття і я не могла залишити її саму, тому підійшла до неї й запитала: — Чому ти сама? Ти заблукала?
— Ні, я не заблукала.
— Як тебе звати?
— Нонна.
— Ти тут проживаєш, Нонна?
— Матуся сказала чекати тут.
— Як давно це було?
— Дзвоник лунав уже десять разів.
"Ох… Зараз друга година дня. Вона чекає на свою матінку вже більш як чотири години. Дівча, певне, покинули". Її шкіра і волосся були трохи брудні, а одяг, який виглядав так, ніби він був одягнений для прогулянки, також злегка забруднений подекуди.
— Ти голодна? Якщо хочеш щось поїсти, я тобі куплю. Поїси зі мною і зачекаймо на твою маму тут?
Дівчинка кивнула, я допомогла їй встати на ноги, тримаючи за руку, і ми попрямували до кіосків.
Переклад з японської: Buruliy
Редактура: Nastasiia
Бета-рідер: Buruliy
Подякувати: 4441 1111 3516 9708
https://t.me/KATARNOVEL
Далі
Том 1. Розділ 3 - Кавалер Джеффрі Ашер
Розділ 3: Кавалер Джеффрі Ашер. Нонну так мучила спрага, що вона відразу випила всю фруктову воду з апельсином, що я їй купила. Після я придбала ще, а потім — дві буханки хліба зі смаженими м'ясом та огірком і повернулася до лавки. Дівчинка одразу ж відкрила рот, щоб відкусити шматочок, але зробила незадоволену гримасу, подякувала мені й аж потім почала захоплено їсти. "Що відбувається?" - пронеслось у мене в голові, коли я зрозуміла: все-таки, її кинули. Бачачи, що у неї вистачило дисципліни просто подякувати, я подумала, що батьки, мабуть, виховували цю дитину з певною часткою турботи. Але чи годували вони її? Чи її матінка знайшла собі чоловіка, якому не сподобалася Нонна? На моє запитання, яке я поставила їй пізніше, вона відповіла, що не має батька. Я побіжно оглянула її та з полегшенням видихнула: слідів побоїв немає, принаймні в межах видимості — багато батьків, які покидають своїх дітей, схильні до насильства. — Жуй повільніше, бо може застрягти в горлі. — Угу. — Ось ще сік, запий. — Дякую. — Скільки тобі рочків? — Шість. Коли мій батько зазнав невдачі в бізнесі і його збиралися відправити працювати в якусь сім'ю, про мене дізнався тоді ще молодий Ланком і забрав мене у віці восьми років. Ні, якщо бути точною, мене продали в обмін на пристойну суму грошей. Але це було те, що я мусила зробити — я не ображаюся на своїх батьків. Навпаки, я рада, що змогла прислужитися родині. Доївши хліб, Нонна поглянула на мене, випила трохи соку і поклала свою голову мені на ноги. "Довго ти чекала, так і не дочекалася. Бідолашна". Нонна мирно спить у мене на колінах. Коли я вперше побачила її, вона була маленькою дівчинкою з брудним, але гарним світлим волоссям і блакитно-сірими очима. Якби її помітив поганий чоловік, він би одразу ж забрав її. Я рада, що підійшла до неї. Ми залишалися на тому ж місці до темряви, але ніхто так і не приходив за нею. "Уже не прийдуть" — подумала я, після чого вирішила нести Нонну на спині, оскільки вона спала і не прокидалася і шукати пункт охорони. Дівчинку мали б відправити у дитячий будинок. Мені було цікаво, чи дочекається вона там своєї мами. Поки я думала про це, побачила попереду молодого чоловіка, який щодуху біг до мене. "Небезпечно, варто його уникнути" — пролетіло в моїй голові, але сумка, яку він ніс, була явно жіночою. Крадій жіночих сумочок? Я несла Нонну на спині, але у мене не було вибору. Якби я була агентом, я б не вплутувалася в це, але я діяла, не надто замислюючись (зараз я звичайна людина з добрими намірами), можливо тому, що це був мій перший день на свободі і я була трохи схвильована. Я приготувалася і, коли чоловік проходив повз мене, витягнула ногу і зачепила його. Він впав з гучним ударом. — Гівнюк! Не втік же! — чоловіка тримав високий срібноволосий хлопець, який біг слідом за ним. — Помовчи! — у нього в руках якимось чином з'явилася тонка мотузка. Натренованою рукою він зв'язав першого, а потім подякував мені: — Дякую Вам, пані. — Та нема за що! Ви збираєтеся передати цього чоловіка охоронцям? Якщо так, чи можу я піти з вами? — Прошу? Навіщо? — Її, певне, покинули. - Я вказала поглядом на Нонну. Чоловік поглянув за мою спину. — Зрозуміло. Зараз, зачекайте. — без подальших коментарів пан Срібноволосий віддав сумку літній жінці, яка нарешті наздогнала його. Вона здавалася аристократкою: граціозно нахилилася, ще раз подякувала йому і пішла геть. Чоловік, що представився Джеффрі Ашером, мав показати мені дорогу, тягнучи за собою зв'язаного юнака. На вигляд пану Ашеру було близько тридцяти років, він мав добре розвинену мускулатуру. Його зріст — близько сто дев'яносто сантиметрів, а вага — приблизно вісімдесят кіло. Одяг, який він носить, досить добротний. У нього сріблясте волосся і блакитні очі, добре обличчя, і, схоже, багато грошей у кишені. Він, мабуть, дуже популярний серед жінок. А ще, у нього неймовірно гарний голос. Вартівня була великою двоповерховою будівлею в центрі міста. Перед входом стояли двоє охоронців з багнетами, які випросталися, коли побачили пана Ашера. — Спіймав крадія. — Дякуємо, командире! Командире? Якщо він служить у гвардії, то він капітан, тож він повинен бути лицарем або воєначальником. Він у цивільному одязі, а значить, у відпустці. — Хто ця жінка? — Каже, що знайшла покинуту дитину. Будь ласка, подбайте про неї. Охоронець повів мене по проходу ліворуч, а пан Ашер розійшовся зі мною, повернувши із викрадачем праворуч. Потім я пояснила, як знайшла дитину, пред'явила своє посвідчення, підписала документи як Вікторія Селлерс, пізніше запитала те, що мене турбувало: — Що буде з дівчинкою? — Думаю, вона залишиться тут на ніч. Потім ми зв'яжемося з дитячим будинком, але це буде не раніше, аніж завтра. А вони вже там вирішать, що з нею треба робити. Ще, можливо, шукатимуть опікуна. "Ти довго чекала, поки мама прийде і забере тебе, а потім спатимеш сама вночі в задушливій кімнаті. Я пам'ятаю, як коли мені було вісім років, мене забрали в організаційну установу. Пам'ятаю, як спала в незнайомій кімнаті, налякана і невтішна, плачучи, щоб заснути". — Ви б не могли відвезти мене з нею до мого готелю? Хоча б на одну ніч. Я нещодавно в країні та не маю поручителя, але я провела стільки годин з цією малою… мені зовсім не хочеться залишати її на самоті. — У вас немає поручителя? Що ж… я б хотів дозволити вам зробити це, бо ви схожі на совісну людину, але якщо ви не є гостем готелю "Флюїд", який Ви тут вписали, буде дещо проблемно. Почувши це, я майже була готова здатися, як ззаду пролунав голос: — Я можу перевірити, чи справді пані зупинилася в готелі "Флюїд". У мене вихідний. Саме ця жінка допомогла впіймати крадія. — Ах, зрозуміло! Дякую за співпрацю, пані Селлерс! І ще, дякую за порятунок дівчинки. — Без проблем. У мене серце розривається тільки від думки про те, що вона спатиме в убогій камері. — Вона зовсім не убога! — охоронець, засміявшись, дозволив мені залишити Нонну на ніч у своїй кімнаті. — Давайте мені її сюди. — Ви мені дуже допомогли. Дякую. Пан Ашер, який легко взяв Нонну на руки, розмовляв зі мною про те, про се, поки ми не дійшли до готелю. Дівча було дуже щасливе. Я дізналась, що пан Ашер є головою Другого Лицарського Ордену, який контролює безпеку столиці — це вища організація гвардії. — Звідки ви? — Я з сусіднього Королівства Рандал. — Як довго ви пробудете тут? — Моя сім'я загинула під час пожежі, тому я вирішила переїхати сюди. — Я без вагань відповідала заздалегідь заготовленими відповідями. Якщо він голова лицарства, то не завадить справити гарне враження. Я говорила привітно, з усмішкою, і намагалася якомога менше брехати. Так я можу запам'ятати, що казала, а брехня зазвичай не затримується в голові надовго. — Дуже добре розмовляєте нашою мовою. — Дякую. Ми дійшли до готелю, по дорозі купивши Нонні змінний одяг. — Ласкаво просимо назад, пані Селлерс. — я представила дівчинку чоловікові на стійці реєстрації, який привітався зі мною. Пан Ашер також був привітний з портьє. Коли ми зайшли у мій номер, він обережно поклав Нонну на ліжко і подякував мені за допомогу, що, очевидно, облегшило чоловіка. — Дякую вам за допомогу в затриманні злодія і за те, що захистили дівчинку. А тепер, на добраніч і всього доброго! — він закінчив говорити у режимі пана командира і пішов. Я провела його і зачинила двері. Мій перший день у ролі Вікторії Селлерс був досить насиченим. Переклад з японської: Buruliy Редактура: Nastasiia Бета-рідер: Buruliy Подякувати: 4441 1111 3516 9708 https://t.me/KATARNOVEL
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!