Підготовка

Розділ 1: Підготовка

 

 

Хлоя, агентка Королівства Хаґґл — так мене називають на роботі.

 

 

    Край скелі, що виходить до моря. Я розстелила килимок, аби зробити собі мініпікнік і поклала по чотирьох кутах каміння, аби мою ковдрочку не здуло. Повільно закінчивши з прелюдіями, я відкрила кошика і вже потягнулася за бутербродом, як мене окликнув фермер. Зазвичай він проїжджає повз у таку годину, гукає мене зі свого воза і я вітаюся з ним, аби справити враження вихованої панянки.

 

 

　Я з'їдаю лише шматочок бутерброда, наливаю чай з термоса в чашку і ставлю його на климок перед тим, як піднятися. Переконуюся, що мене ніхто не бачить і лягаю вниз обличчям до краю урвища. Простягаю руки і закручую шнурок капелюха навколо соснової гілки, що росте трохи нижче урвища.

 

 

　Вирішую зняти сандалі, після чого кидаю їх до скель під урвищем. Знімаю кулон, яким дорожила донині, і з'єдную металеві частини разом, а потім, з великою силою, рву його і кидаю на край скелі. Я трохи порізалася ним, але крові було достатньо, аби заповнити блюдце і окропити нею кам'яний пляж.

 

 

— Добре. — аби не затримуватися, я перев'язала рану. Поклала закривавлене блюдце у рюкзак, дістала свої шорти і вдягнула їх. Повернувшись спиною до урвища, пішла у сторону гір, по інший бік дороги.

 

 

••••••

 

 

　Того ж вечора.

 

 

　Загін спеціального призначення Королівства Хаґґл — центральна диспетчерська.

 

 

— Дене, не міг би ти піти і подивитися на скелі в Матхурі? Бажано, щоб ти зробив це вранці. Якобе, піди і дізнайся, чи є якась інформація у сил безпеки.

 

 

　Двоє масивних, добре натренованих чоловіка виходять з приміщення. Проводжаючи їх поглядом, голова офісу Ланком зітхає, тримаючись за чоло.

 

 

— Ланкоме, Хлоя постійно ходила до скель у Матхурі, чи не так?

 

 

— Ох, Мері. Я багато разів попереджав її, що там небезпечно: огорожі ж немає, й урвище різке.

 

 

　Жінка, на ім'я Мері, прикрила рот однією рукою.

 

 

— Сподіваюся, що з Хлоєю нічого страшного не сталося…

 

 

— Мері, усе гаразд. Нічого не сталося. Я просто про всяк випадок послав їх перевірити.

 

 

— Вона була шокована, коли ми з тобою одружилися…

 

 

— Не кажи так. Це неправда. Ми ще не знаємо, що сталося з нею.

 

 

— Я просто хочу сказати, що Хлоя… досі не повернулася… А година вже доволі пізна.

 

 

    Майже восьма година. У скелях, мабуть, уже темно.

 

 

— Це просто помилка. Хлоя — сильна людина. — Ланком обійняв Мері за плече, потер спину, заспокоюючи її. Так, Хлоя, яку він знав, була сильною жінкою, яка ніколи не була слабкою.

 

 

••••••

 

 

    Рано-вранці наступного дня я вже сиділа на чиємусь возі, що їхав з провінційного містечка за три поселення від мого.

 

 

　Пряме каштанове волосся, приховане блискучою рудою перукою, кричущий макіяж і багато підкладок на грудях у моїй блузці. Також я намалювала родимку близь моєї верхньої губи. Я замаскувалася під сексуальну та спокусливу жінку.

 

 

　У возі всього було п'ять осіб, включно зі мною. Усі, крім мене, були чоловіками і по-особливому дивилися на мене. Їхні стрункі тіла випромінювали сексуальну привабливість. Їхали цілком спокійно, аж поки один чоловік середнього віку не заговорив до мене.

 

 

— Сестро, куди їдеш? У таке рання, певне, маєш серйозну справу?

 

 

— Так. Моя матінка, здається, захворіла, тому я їду її провідати. Вона живе зовсім сама… Я дуже хвилююся…

 

 

— І справді хвилююче.

 

 

　Інші чоловіки зацікавлено слухали нашу розмову.

 

 

— Так! Я хвилююся за неї. Але за чарівним клацанням я туди не дістануся, тож поки ми їдемо… Я намагаюся не думати про щось погане!.. — говорячи, я витягнула зі своєї сумки срібну флягу.

 

 

— Ох, яка гарна! Дистильований спирт?

 

 

— Звичайно. Зараз ранок, а в мене попереду довга дорога. Вип'єте?

 

 

　У сріблястій флязі міститься особливий продукт, більш міцний, ніж звичайний кальвадос. Коли я запропонувала йому, він зрадів і почав передавати її по колу. Коли наставала чиясь черга, вони просто відпивали по ковтку, робили вигляд, що п'ють, і передавали наступному.

 

 

　Незабаром у вагоні стало тихо, люди в гарному настрої, щось бурмочучи собі під ніс, швидко засинали. Тепер мої враження обмежуються коротким часом. Єдине, що вони зможуть запам'ятати — це кричущий макіяж, родимку біля вуст і руде волосся. О, можливо, ще й груди згадають.

 

 

　Пізно ввечері я вийшла в пункті призначення — Терстоні — і пішла пішки. Тут, у містечку, знаходиться прикордонний контрольно-пропускний пункт. Саме тут ми в'їжджаємо в сусіднє Королівство Рендалл.

 

 

　Я змогла пройти через кордон з підробленим посвідченням особи, проте без жодних проблем. У посвідченні особи вказано ім'я рудоволосої жінки, на ім'я Марія. Ім'я "Марія" є одноразовим.

 

 

　В'їхавши до Королівства Рендалл, я відійшла в тінь, де мене не могли побачити, і зняла перуку. Я швидко змила родимку і макіяж за допомогою рідини для зняття макіяжу, вийняла наповнювачі з бюста і сховала їх у сумку.

 

 

　Подивившись на себе у маленькому ручному дзеркальці, я побачила, що "Марія" - розкішна і барвиста руда панна — перетворилася на жінку з каштановим волоссям і невиразним обличчям, одягнену так само: сіро.

 

 

　Я продовжила шлях Королівством на кареті, зупиняючись лише в готелі на ніч. У такому темпі я прожила двадцять днів: перетинаючи Королівство Рендалл і в'їжджаючи в Королівство Ешбері, що знаходиться за першим. На іншому посвідченні особи, яке я пред'явила при в'їзді, було написано "Вікторія Селлерс".

 

 

　Вікторія Селлерс — реальна людина з Королівства Рендал, яка зникла безвісти. Вона такого ж віку і виглядає, як я, і не має ніяких особливостей. Вона вважається зниклою вже десять років. З сім'ї у Королівстві майже нікого не залишилося. Коли я побачила інформацію про неї у списку зниклих безвісти, я подумала: "Гм, чи зможу я використати її посвідчення одного дня?", але я ніколи не думала, що знадобиться воно мені у такій ситуації. Цього разу, Вікторія Селлерс, якщо вірити документам, покинула свою батьківщину.

 

 

　Хлої більше немає в цьому світі. Від сьогодні я буду жити під ім'ям Вікторія. У розділі фізичного опису Вікторії заповнені оригінальні риси: каштанове волосся і карі очі, вік: двадцять сім років — і зріст: сто шістдесят п'ять сантиметрів, що є трохи вищим за реальний.

 

 

　Як Вікторія Селлерс, я зайшла до ресторану неподалік від прикордонного пункту пропуску.

 

 

— Доброго ранку! Що замовлятимете?

 

 

— Каву, млинці, дві сосиски і яєчню, будь ласка. Дві яєчні, дякую.

 

 

— Млинці, кава… Що ж! Очікуйте на замовлення! Прошу, проходьте.

 

 

　Замовивши сніданок, я сіла в кутку біля стіни і видихнула. "Даю гарантію: колеги точно подумали, що я розбирался або ж покінчила з собою".

 

 

— Прошу… Ваше замовлення.

 

 

　На столі стояла гаряча кава, що обпікала язик, шипіли підгорілі сосиски, парували млинці з вершковим маслом, що повільно тануло. Маленький скляний глечик був наповнений кленовим сиропом.

 

 

　Я вилила весь сироп на млинці, а потім, з ножем і виделкою в руках, з ненажерливим апетитом, підношу шматочок до рота. Яєчня гарна і напівготова. Минув рік відтоді, як я прийняла рішення перестати бути агенткою. Вісім місяців з цього часу я обмежувала себе в їжі.

 

 

"Хм. Дуже смачно. Відтепер я можу їсти стільки, скільки захочу".

 

 

　У той час, коли я скорочувала споживання їжі, щоб справити враження на розбите серце, я була постійно голодна. Багато хто турбувався про мене: навіть давали стимулятори апетиту від Ланкома. Мій голод був жахливим, але я відчайдушно його терпіла, а маса мого тіла впала на вісім кілограмів більше, ніж зазвичай.

 

 

　Нарешті я могла їсти стільки, скільки хотіла.

 

 

　Я не поспішала доїдати страву, яка наситила б навіть чоловіка. Потім вирішила прогулятися вулицями королівської столиці, дійшовши так до свого готелю. Відтепер я повинна наїсти втрачені кілограми. Врешті-решт, я увійшла до великого готелю на головній вулиці і підійшла до стійки реєстрації.

 

 

— Я бронювала у вас номер на ім'я Вікторії Селлерс.

 

 

— Пані Селлерс, ми вже зачекалися на вас. Ваш номер на третьому поверсі, ми приготували його так, як ви і просили.

 

 

　Поки що я маю намір використовувати цей готель як базу для планування свого майбутнього. У мене є багато посвідчень. Варто розслабитися. Я стрибнула в ліжко з ляскотом.

 

 

　Мені було цікаво, чи продовжить мене шукати Ланком. Чи поширить він свої пошуки на Королівство Ешбері, що за дві країни звідти? Чи він одразу махне на мене рукою?

 

 

"Припини забивати собі цим голову. Хвилюватися зараз — марна трата часу".

 

 

　Відтепер я маю намір жити вільно, нічим не стримуючи себе.

 

Переклад з японської: Buruliy

Редактура: Nastasiia

Бета-рідер: Buruliy

Подякувати: 4441 1111 3516 9708
https://t.me/KATARNOVEL