Це був мій перший вихідний з того часу, як я почала викладати панові Кларку. Ми з Нонною тільки-но закінчили прибирати, і я сказала:
— Повишиваймо. Я навчу тебе.
Аж раптом хтось неочікувано постукав у двері.
— Так-так, хто там?
— Це я, Кларк Андерсон.
Здивована, я одразу ж відчинила гостю й побачила, що він стояв зовсім один.
— Ох. Пане Кларку, я можу вам чимось допомогти?
— Я хотів побачитися з вами.
Невже йому настільки сподобалися наші заняття? Це добре.
— Прошу, проходьте.
Хлопчик з інтересом розглядав кімнату, але виглядав дещо зніяковіло.
— Чаю?
— Так, був би дуже вдячний.
Нонна підготувала столові прибори, я закип’ятила воду і порізала пиріг з волоським горіхом та сушеним інжиром, який спекла вчора ввечері. Коли занепокоєний аристократ укусив пиріг, його вираз обличчя миттєво змінився на вражений, і він навіть щось задоволено промурмотів.
— Вам подобається?
— Дуже. У якій пекарні ви його купили?
— Вікі сама випікала цей пиріг.
— Так, Нонна мені дуже допомогла.
— Неймовірно... — Кларк, обличчя якого раптово почервоніло, виглядав мило.
— У нас є ще. Не поспішайте.
— Дякую вам. Ви насправді здатні на все.
— Ну що ви, зовсім ні.
— Не кажіть так! Дядечко Бернард завжди вихваляє вас. Ви вільно володієте чотирма мовами, гарно готуєте й прибираєте, а також дуже добре працюєте з документами. До того ж ви займаєтеся фізичною активністю.
Нонна голосно промовила:
— Ага!
Мене зворушив її гордий вираз обличчя.
— Я росла в місці, де повинна була робити все, що в мене виходило. Я покинула рідний дім у вісім років і робила все, що мені скажуть. Спочатку я вчила мови, бо була змушена, але згодом стало навіть весело.
— Вам було весело? — на його обличчі заграв подив.
— Так. Я ніколи раніше не подорожувала. Це був мій перший досвід перетинання кордону цієї країни на самоті. Я багато читала про країни й дуже чекала того часу, коли нарешті зможу їх відвідати. На моєму минулому місці роботи було багато книг, але всі вони були іноземними мовами, тому спочатку я не могла їх читати – просто роздивлялася картинки. Проте з часом вирішила, що так більше не може тривати, і почала вчити мови, щоб розуміти, про що написано в тих книгах.
— Якщо там були такі книги, ви працювали в дворян?
— Так, це було в дворян.
Коли Кларк доїв другу порцію пирога, він промовив:
— Думаю, це було занадто – казати, що я не можу вчитися... — він понуро замовк. — Я робитиму все, що в моїх силах. На ваших заняттях справді весело, я запам’ятовую багато чого.
— Чудово. Мені подобається вас вчити. Продовжуйте у тому ж дусі.
Після того як я закінчила говорити, Нонна піднялася й додала:
— Я хочу ще й сьогодні позайматися! — сказала вона із захопленими очима.
Я перевела погляд на хлопчика – і той також був у захваті від ідеї. Я не могла відмовити дітям, які так сподівалися на мене.
— Гаразд. Сьогодні повчимося чомусь, чого не можемо вчити в маєтку?
— Лазити по деревах!
— Нонна, пане Кларку...
— Я також хочу! Будь ласка, навчіть мене лазити по деревах!
— Ха-ха. Будь по-вашому.
Я з малою перевдягнулася, ми трохи відійшли від дому – до того самого місця, де я побила принца. Там було багато високих дерев, тож воно ідеально підходило для нашої "місії".
— Що ви думаєте про це дерево? Перед тим як залазити, переконайтеся, що воно живе. Якщо ви залізете на мертве дерево без листя, навіть товста гілка миттєво зламається під вашою вагою – і ви отримаєте серйозні травми. Ви навіть можете померти, якщо вдаритеся головою. Дерева з листям – живі. Взимку, коли листя опадає, перевіряйте їх, зламавши маленьку гілочку. Уникайте дерев, які легко ламаються.
— Зрозуміло. Я запам’ятаю це.
— Тоді я спершу продемонструю вам, як правильно залазити. Будь ласка, звертайте увагу, на які гілки я закидаю ноги і чому я їх обираю.
Я зняла чобітки й скарабкалася на дерево, поки за моїми шкарпетками уважно слідкували чотири ока.
Після того як я легко залізла на верхівку дерева й так само легко злізла, Нонна – яка, здавалося, вже не могла чекати – відпрацьовано залізла слідом. Діставшись тієї ж точки, що і я, вона сіла на гілку і помахала нам.
— Непогано! Моя черга! — сказав Кларк, зняв черевики, спробував – і не зміг залізти одразу.
У нього це зайняло значно більше часу, ніж у Нонни, перш ніж він сів на гілку трохи нижче, та вона лише задоволено хихотіла, коли він це зробив.
— Гілка. Ось ця гілка.
Коли я підняла голос і почала говорити двома мовами водночас, вони вирішили мене імітувати.
— Лізь. Цього дерева. Найвищої гілки. Спускайтеся.
Їхні приємні голоски повторювали за мною:
— Залазьте на високі дерева і спускайтеся.
— Гарно попрацювали! Злазьте. Нонна перша.
Злазити з високого дерева ще небезпечніше, ніж залазити. Після того як Нонна безпечно приземлилася, я залізла за Кларком і обмотала його мотузкою, яку взяла з собою. Коли вона була двічі обмотана навколо його торса і під пахвами, я тримала кінець мотузки, і ми разом почали спуск. Під час цього я побачила, як на мене здалеку дивиться командор.
Господи...
Коли наші ноги обережно торкнулися землі, він підійшов.
— Кларку, це було неймовірно.
— Здрастуйте, дядечко Джеф. Я ще ніколи не залазив так високо!
— Ти награвся?
— Так!
Я відчула дикий сором, коли командор знову подивився на мене – його очі сміялися. Тепер мені цікаво, якою шибеницею він мене вважає і що думає про те, що я дозволила єдиному сину Андерсонів так легковажно поводитися. Зрештою, я згадала момент, коли ми обійнялися.
— Я навчила дорогоцінного пана непотрібним речам.
— Не турбуйся. Я вперше бачу такого пустотливого племінника. Завжди думав, що така доросла поведінка нічого доброго з ним не зробить. Вибач, що тобі довелося гратися з ними у свій вихідний.
— Ні, мені сподобалося.
Поки ми розмовляли, діти грали в квача і викрикували нові слова. Було видно, що вони насолоджуються моментом. Так тривало понад годину – вони гралися, не стомлюючись.
— Я скоро відішлю Кларка додому. Чи можу я запросити вас удвох після цього на вечерю?
— Дякую, але чи не занадто часто ми вечеряємо разом?
— Навіть попри це я дуже стримувався, щоб не запросити вас.
Я відчула прихильність до чоловіка, який сказав це, відвівши погляд.
— Це буде звичайна крамниця, тож, будь ласка, вдягніться повсякденно.
— Добре.
Зніяковілий командор виглядав як величезний незграбний білий ведмідь.
Кларк виглядав розчарованим, але коли я запросила його завітати до нас ще раз, він кивнув і радісно пішов додому з Джефом.
— Нонно, сьогодні ми підемо вечеряти з командором.
— Вікі, ти хочеш причепуритися?
— Зовсім трошки... Він сказав, що наряджатися не потрібно.
— Існують місця, куди нам потрібно виряджатися, і ті, куди не потрібно?
— Так. З часом ти зрозумієш різницю.
Я перевдяглася в блідо-зелену сукню, а Нонна обрала темно-синю, і ми зав’язали одна одній парні стрічки.
— Я вже з нетерпінням чекаю.
— Ага! Мені було весело лазити з Кларком! І я вивчила нове слово!
— Чудово! У тебе хист до вивчення іноземних мов.
— Ура!
Я сіла навпочіпки й обійняла Нонну, яка сама стрибнула на мене. Я вдихнула її дитячий запах — і моє серце налилося теплом.
Переклад: Buruliy
Редактура: Yuuiopop
T.me/KATARNOVEL
Подякувати: 4441 1111 3516 9708
