Розділ 24: Скажи, хоча б: «на добраніч».
Сьогодні ми знову вечерятимемо втрьох. Командор обрав доволі відомий заклад: «Swallow Pavilion». Аналізуючи події недавнього часу, я подумала: ми почали часто проводити час разом. Місця в ресторанчику були відокремлені одне від одного наче окремими кімнатками, за винятком тих, що були біля проходу. Поверхнево ознайомившись з місцем, мені здалося, що всі відвідувачі прийшли парами, за виключенням нас. Я задумалася: чи було правильним брати з собою дитину в місце, переповнене закоханими.
— Неймовірний ресторан! Стіл, мабуть, важко було зарезервувати, еге ж?
— Насправді, я доручив своєму підлеглому знайти місце, куди б було доречно запросити жінку.
— Прекрасно. Дякую за старанність.
Як він міг доручити таке своєму підлеглому? Невже йому буде байдуже, якщо підуть плітки.
Невдовзі кожному з нас принесли доволі великі, квадратні тарілки. По-різному приготоване м’ясо, переважно тушкована дичина, було гарно викладене – мов картина – ще й прикрашене маленькими квіточками.
— Нічого собі! — зраділа Нонна. Вразила не лише подача – смак був не гірший.
— Командоре, це неймовірно смачно.
— Так, цілком згоден, — чоловік із задоволенням з’їв усе так, що тарілка аж блищала. У той час, як він їв, він розмовляв зі мною своїм звичайним, мелодійним голосом. — Я говорив з ним. Він наполягає на тому, що зламав ребра, впавши. І це незалежно від того, скільки разів я його перепитував.
— Справді?
— Так, тому не варто турбуватися про це. Що важливіше, він прийшов до тебе, будучи озброєним. Не важливо, з якої сторони на це подивитися – він сам винний у тому, що так сталося.
— Ви стільки робите заради мене… — сказала я, на що він іронічно всміхнувся, не промовивши ані слова.
Після головної страви я вирішила заговорити про те, що довго не давало мені спокою, елегантно смакуючи вино і пропарений інжир, який був тонко нарізаний слайсами.
— Пане Джеффе.
— Слухаю.
— Який насправді цей чоловік? Звісно, ви можете залишити в секреті те, що хочете. У мене недостатньо навичок, але я зуміла прогнати його, зібравши всю силу в кулак… Якби замість мене там опинився хтось вправніший, його життя могло би опинитися в небезпеці. Досі важко повірити, що хтось з подібним титулом здатен на таке.
Командир застиг, дивлячись у свою тарілку.
— Ти все правильно говориш. Він міг загинути. Маю подякувати, що саме ти стала його опоненткою. Він чесна людина. Як другий син, він жив собі, не знаючи горя. З раннього дитинства його вчили володіти мечем, тому, думаю, в нього гідні захоплення навички, як для аристократа. Про принца ходить чимало тривожних чуток, але люди поважають його.
— Он як?
Чоловік зробив схвильовану гримасу: — Чому ти запитуєш?
— Тому, що в мене будуть проблеми, якщо він раптом змінить свою думку і публічно заявить, що я напала на нього.
— Цього не станеться. Як член королівської родини, час від часу, він може дратувати своєю поведінкою, але він не та людина, яка здатна на щось настільки низьке, — заявив Джефф.
Що ж, якщо командор ручається, то мені немає за що хвилюватися. Навіть якщо вони почнуть шукати щось проти мене, нічого не повинно статися. Цікаво, чи зможу я колись спокійно пожити?
— Фух… Яке полегшення. Може, нам варто вже закінчувати? Нонна виглядає сонною, — дівчинка справді позіхала, та ще з початку нашої бесіди. У них з Кларком був довгий день.
— Ти хочеш спати, Нонно?
— Так. Зовсім трохи.
— Зрозумів. Прикро, що сьогодні ми матимемо розходитися раніше.
Нас у комфорті і теплі довезли аж до самого дому на кареті родини Ашерів.
— Було смачно?
— Так! Але мені більше подобається, як готує Вікі!
Божечки… Ця дитина!.. Яка ж вона мила. Командор також дивився на Нонну з легкою усмішкою.
Я не просто так запитала Джеффа про того чоловіка. Я думала, що якщо королівська родина вже почала слідкувати за мною, я б змогла використати другого принца як козир у рукаві. Ця карта могла би бути двосічним мечем… Гострим з обох сторін. Проте краще зробити ризикований хід – аніж не робити нічого.
Якщо організація дізнається про моє місцезнаходження, вони обов’язково потребуватимуть мого повернення. Думаю, я працювала достатньо і відробила всі гроші, вкладені в мене, але вони, звичайно, так не думають. Коли той час настане, якщо я стану другом, або хоча б крутитимусь серед знаті, мене можуть не віддати. Проте, я все ще думала: за ким я зможу закріпитися в кінці?
Восьма вечора, день після вечері. Командор навідався до мене, зі словами: — Я зараз маю бути на роботі.
— Ви працюєте допізна? Має бути складно.
— Я б хотів дещо тобі розповісти. Це щодо тих людей, що ти помічала. Їх найняв наслідний принц, також до цього доклав руку і другий принц. Це сталося через те, що я запросив тебе на той прийом. Це дуже несправедливо. Прошу, вибач мені. Я подумав, що мені варто хоча би вибачитися. Я знаю, що не мав би так просто приходити до твого дому, але я хотів, щоб ти дізналася про це якомога раніше.
Який хороший чоловік. Поводить себе так, навіть якщо я тримаю в секреті від нього стільки речей.
— Командоре, це було моє рішення – скласти вам компанію того вечора. До того ж, я була тою, хто зупинив лиходія. Вам не потрібно відчувати себе відповідальним за мене. Це все – результат моїх рішень. І я його приймаю. Я не збираюся звинувачувати інших. Тому, пане командире, вам не варто турбуватися за мене.
Чоловік закусив губу і подивився на мене.
— Щось не так?
— Ти сильна.
— Мені це часто кажуть, — відповіла я, сміючись. Джефф обережно взяв моє обличчя в свої долоні. Наче торкаючись щось надзвичайно крихке. Я запанікувала. Я сказала щось не те? Чому він так поводиться?
Я відчувала його тепло. На мить я подумала, що було б непогано мати його біля себе взимку. Мікс чоловічого запаху і легкого натяку на одеколон огорнув мене з усіх боків. Мені сподобалося, як воно пахло. Я дозволила собі не рухатися.
Ми ще трохи постояли отак, аж раптом командор відпустив мене.
— Коли я з тобою… мені так спокійно, — пробубонів він собі під ніс і, мовчки, навіть не поглянувши на мене востаннє, залишив мене.
Скажи, хоча б: «на добраніч»...
Тепер я розумію, чому організація змушувала нас забути наші справжні імена – щоб ми не стали такими, як я зараз. Я з самого спочатку зрозуміла, для чого було це все. Це було для того, щоб ми позбулися всіх зв’язків і забули про них. Навіть мені, яка розуміє це все, стало важко й боляче, коли я просто подумала: Я маю втекти і обірвати всі зв’язки. Якби я розкрила своє справжнє ім’я і ми стали ближчими, мені стало б ще гірше.
Я думала про тих, з ким я працювала, і про тих, які зовсім скоро стануть новими службовцями. Ніхто не повинен працювати проти своєї волі. Нікого не мають примушувати до роботи. Мають бути люди, які хвилюватимуться про якість виконання місій, проте, всі мають залишатися там за своїм бажанням.
Тоді чому я відчуваю провину лише за те, що відчуваю «звичайне щастя», про яке так мріють кадети спеціального підрозділу Хаґґл.
Переклад і редактура: Buruliy
Подякувати: 4441 1111 3516 9708
T.me/KATARNOVEL
