Хто?

Розділ 20: Хто?

Я закінчила зі своєю роботою і приготувала кілька бутербродів пану Бернарду. Нонна полірувала чашки за столом.

Їй подобалася монотонна робота.

— Вікі, той дядечко твій друг хороший друг?

— Сумніваюся. Ми тільки почали спілкуватися. Ти хочеш знайти собі друзів?

— Ні. Вони мені не потрібні. Я краще буду вчитися.

Я заговорила тихіше.

— Хочеш пострибати з високих місць?

— Хочу!

— Ти така гарненька! Саме тому ти маєш бути сильною.

— Гарненька?

— Дуже. Слабкі і гарненькі дівчатка завжди в небезпеці.

— Справді?

Колись давно, я мала дещо з торговцями людьми.

Усіх украдених дівчат тримають у підвалах поки їх не викуплять за їхнє гарне обличчя.

Діти знатних людей навіть не стають мішенями, адже перебувають під постійною охороною. Вони більше націлені на гарненьких селючок.

Того дня ми поверталися з моєї роботи. Сутеніло.

Ми вправлялися в тому, щоб перелазити через кам’яну огорожу, яку я знайшла неподалік. Вона була трохи вищою за мої плечі, тож підходила ідеально.

— Підстрибуєш, далі підіймаєш руки і відштовхуєшся від стіни руками і ногами, ось так!

Я показала Нонні, як правильно це робити. Вона широко розплющила свої очі. Я зістрибнула назад і дала їй спробувати. Проте дещо допомогла їй, підтримуючи за боки.

— Зосереджуй силу не тільки в руках, але також в спині і животі.

— Зрозуміла!

Вона могла це зробити, але скарабкатися не виходило. Що ж, так ми навчаємося нового, це і є процес навчання."

— Якщо практикуватися у цьому щодня, у тебе однозначно виходитиме краще.

— У тебе круто виходить.

— Дякую. Більш цікаво, коли ти можеш щось зробити, ніж коли відчуваєш безпорадність, так?

— Так!

Позаймавшись ще трохи, я перейшла на шепіт.

— Нонно, підеш додому сама? Я помітила декого, мені потрібно попередити його, щоб більше не з’являвся тут.

— Це злодій?

— Ще не знаю. Тікай так швидко, як тільки можеш і одразу зачиняй двері на замок. Зможеш?

Вона кивнула і я поплескала її по спинці. Вона почала тікати. Так, як я її вчила. Не озираючись. На пані Йорану працюють кілька навчених чоловіків, тому Нонна має бути в безпеці.

Я почала говорити, повернувшись усім тілом до найближчих заростей.

— Чого вам треба?

Чорнявий чоловік вийшов з кущів. На ньому був шарф, який закривав майже усе його обличчя.

— Помітила?

Хлопець не був професіоналом. Він не мав вигляду людини, яка звикла вбивати.

Підібравши відповідну гілку, я стрибнула на огорожу, і, не зводячи очей з чоловіка, схопила палицю обома руками і вдарила її ногою. Вона гнучко затремтіла. Гаразд, не така вже й міцна, одноразова.

— Хто ти?

— Хто питає?

— Я хочу поговорити. Спускайся.

— Ні. Йди звідси. Інакше нападатиму.

— Не будь такою. Я просто хочу поговорити.

Він підійняв руки, наче здаючись, але таки не пішов.

— Йди звідси.

Чоловік також підійшов до огорожі.

Не було жодної причини чекати, поки він щось зробить. Як тільки той заліз на стіну, я підняла гілку і стала в позу. Він швидко відступив, щоб отримати трохи простору. А він досить вмілий.

— Я справді прийшов просто поговорити, але якщо хочеш… можеш атакувати, я…

Ще до того, як він закінчив говорити, я опустила гілку вниз по діагоналі, а потім різко підняла її вгору, націлившись на його обличчя. Він ухилився і втратив рівновагу. Бій на висоті вимагає практики. Я вдарила чоловіка по правому боці, саме там, де він втратив рівновагу. Гілка зламалася, але, ймовірно, я пошкодила йому ребра. Він м'яко приземлився, але біль скривила його фізіономію.

Я стрибнула вниз і, зобразивши удар по його обличчю, лівою ногою вдарила в правий бік, а потім правою ногою вдарила по сонячному сплетінню. Чоловік затнувся і відступив. Якби я справді вдарила його по обличчю, він, ймовірно, схопив би мою руку. Мої удари швидкі, але їхня вага занадто легка.

— Оскільки ти наблизилася до мене з ножем, то не будеш заперечувати, якщо я теж використаю його, чи не так?

Я помітила ніж у кишені, коли він став напроти мене. Я витягла складний ніж з чохла, схованого на талії, і трішки його похитнула, закріплюючи лезо з характерним клацанням.

— Почекай! Я справді не мав жодних поганих намірів. Вибач, я не думав, що ти така сильна! Ніж був для самозахисту. Я не мав наміру використовувати його проти тебе!

— Не вірю. Зараз я покажу тобі, що станеться, якщо у тебе вистачить сміливості наставити на мене лезо ножа.

— Вибач мені! Я сам винен у цьому!

— Пішов звідси. Наступного разу я переламаю тобі і ноги і руки.

Як тільки я приготувала ніж і поставилася в бойову позу, чоловік одразу ж втік.

Хто це був?

Він здавався досить досвідченим, але до справжнього бою не звик.

Біда в тому, що комусь відома наша адреса.

Я маю приглядати за Нонною. І перевірити наш багаж на випадок, якщо нам доведеться покинути країну.

Тієї ночі я сиділа на підлозі, готуючись до нападу, і спала, притулившись до ліжка.

Наступного дня. Будинок Бернарда Фішера.

Я зв'язалася з Другим Лицарським Орденом і попросила командора зайти до нас. Настав час обідньої перерви, тож я попросила пана Бернарда розповісти Нонні про те, як він провів своє дитинство.

— Вікторіє, про що ти хотіла поговорити?

— Вчора до мого будинку підібрався незнайомий чоловік. Я багато разів просила його піти, але він ігнорував мене і наближався все ближче. У нього був захований досить таки великий ніж, тому я добряче відлупцювала його гіллякою. Я трохи тренувалася у фехтуванні на мечах. Нещодавно за мною теж був хвіст, тому я думаю, що мені все ж варто покинути столицю. Я хотіла заздалегідь повідомити про це вас, свого поручителя.

Очі командира злегка затремтіли.

— Вчора, так? Вікторіє, я дуже радий, що ти не постраждала. Як виглядав той чоловік?

— Чорне волосся, блакитні очі, правильні пропорції обличчя, на вигляд років двадцять, зріст близько 180, худорлявої статури. Обличчя ховав шарфом.

— Цікаво, чи він був у перуці...

— Що? Це хтось із ваших знайомих?

— Вчора Його Високість Другий Принц пішов прогулятися інкогніто. Було таке враження, що він не взяв з собою жодного охоронця. А коли повернувся, у нього було зламано два ребра. Хлопці з Першого Лицарського Ордену були в розпачі, думаючи, що на нього напали.

...Боже мій.

— Його Високість стверджував, що він просто впав.

— Це правда?

Це був принц?

Навіть якщо я жінка, я б вбила і захоронила його без жодних сумнівів. Чи знав він, наскільки йому загрожує небезпека... Гадаю, що ні.

— Я також навчаю Його Високість володіти мечем. Його Високість Седрик досить сильний.

Командор втупився на мене. Я також подивилася на нього. Він відвів погляд першим.

— Командоре, ви збираєтеся мене схопити?

Залежно від його відповіді, я заберу Нонну і незабаром після цього зникну. Але перед цим, що мені робити з Командором, який стоїть переді мною? Що мені робити з великим чоловіком з сильними руками, який до того ж є для мене великим благодійником і поручителем?

— Я не маю наміру тебе заарештовувати. Я скажу Його Високості, щоб він не наближався до тебе в такій неввічливій манері. Але я вважаю, що ти все одно почуватимешся неспокійно, тож чи не хочеш переїхати до будинку моєї родини? Там щодня і щоночі повно народу, а мій брат знаходиться в такому положенні, що може виступити проти королівської сім'ї більш рішуче, ніж я.

— Прошу, дозвольте мені подумати про це.

Командор мовчки кивнув і пішов.

Так, я сказала, що подумаю, але жодного наміру йти до його родини я не мала. Я не хотіла втягувати їх у свої проблеми.

У такі моменти в голові спливають обличчя пана Бернара та пані Йорани. Біль у грудях викликав у мене сльози, коли я думала про те, щоб залишити цю країну й розірвати зв'язки з тими, хто мені дорогий. Мені здавалося, що я буду самотня, якщо більше не побачу Командора. І ось, до того як я це усвідомила, емоції охопили мене. На шляху додому з Нонною я зупинилася біля Відділення збору листів і посилок в південному районі. Відповідь на лист, який я надіслала за кордон наступного дня після вечірки, нарешті дійшла до офісу.

Він був від когось, з ким я раніше працювала в приватному порядку, і вони були невідомі спецслужбам.

Зміст листа здається звичайним. Привітання з початком нового сезону, останні звіти, наприклад, про ріст дітей. Я взяла листа і прочитала його згідно з правилами, які я приховала в листі-запиті, який я розіслала.

“Жінка, зараз, невідома, офіційна, Еш, за межами, країна”.

“Справжня Вікторія досі вважається зниклою і офіційно покинула Ешбері”

“Я можу ще трохи побути тут?”

Так, перевіримо ще раз. На всяк випадок я вирішила написати ще одне прохання. Прийшовши додому, я написала листа, який, на перший погляд виглядав як звичайний. Після цього я поклала аванс, зашитий в ляльку, в маленьку коробочку разом із листом.

 

Переклад: Buruliy

T.me/KATARNOVEL

Подякувати: 4441 1111 3516 9708