Поки ти комусь довіряєш

Розділ 18: Поки ти комусь довіряєш

Джефрі Ашер зупинився у маєтку пана Бернарда і запросив нас на вечерю.

— Не хочеш кудись сходити, з Нонною?

— Я б не відмовилася, але дещо, що б я хотіла з вами обговорити, пане Командоре. Прошу, зайдіть до мене. Краще, якщо це залишиться між нами.

Цей день настав.

Я хотіла поговорити з ним про те, що сталося після вечірки. За мною з’явився хвіст. Дуже вправний слідопит.

Джефрі подобався Нонні, щоразу бачачи його вона ставала веселішою. З того часу, ми більше не розмовляли з нею про її мати. Коли я пішла спитати охорону про неї, мені повідомили, що вона все ще в розшуку.

__________

Вночі.

У зазначений час я почула стук у двері. Командор, уже переодягнувшись у чисті, випрасувані речі, стояв під нашими дверима. Він виглядав свіжим, наче тільки що виліз з гарячої ванни, а його коротке, сріблясте волосся сяяло неначе справжнє срібло.

— Прошу, проходьте. Їжа смакує краще поки гаряча.

— М-м.. пахне чудово. Ось за цим я насправді і йшов сюди.

Нонна провела його і посади навпроти мене.

Я насипала усім супу і нарешті сама сіла. На столі вже стояв хліб, масло та навіть паштет із печінки. Засмакувавши, командор намружив очі.

— Господи, я відчуваю смак навіть після того, як проковтнув усе до останньої краплини.

— Вам подобається?

— Звичайно, що так. Це спаржа?

— Так. Я додала трохи білої. У вас в країні бери – не хочу різних інгредієнтів.

— Я радий, що тобі подобається тут.

Теревенячи про все на світі, я закінчила суп, піднялася, натягнула саморобні рукавички та витягнула величезний підніс з печі.

Шипів сир. Під ним ховалася купа бекону, моркви, броколі та гарбуза.

Я подала блюдо.

— Воно смачне поки гаряче, спробуйте.

Я всміхнулася.

Без зайвих емоцій смакував гарячу страву. Я обережно піднесла ложку до рота, намагаючись не обпектися. Плавлений сир пахнув і був зі скоринкою. Овочі розм’яклі, солодкі, комбінація соусу та сира віддавала сильним смаком. Нонна активно дула на ложку.

— Вікторіє, про що ти хотіла поговорити?

— Мг.. за мною ув’язався один чоловік після вечірки. Це доволі моторошно, я злякалася, тому планувала заявити про це. Проте подумала, що спершу маю сказати вам, Командоре.

Він задумався. Зробив ковток вина і подивився на мене.

— Я нічого не чув про це. Думаю, це сталося через наказ Його Високості Коронованого Принца. Як ти помітила, що за тобою слідкують?

— Спершу, я помітила його віддзеркалення у вікні крамниці. З того часу, я почала постійно помічати його. Але навіщо я потрібна Його Високості? Він робить так з усіма жінками, які якось пов’язані з тобою? Ти, як-не-як, дуже важлива персона.

Я здогадувалася, що це не той випадок.

— Ні, не думаю. Пам’ятаєш ту вечірку? У той вечір знайшли постраждалого чоловіка. Підозрюють тебе. Саме тому Його Високість слідкує за тобою, він хоче знати, яка ти насправді.

— Я? Того чоловіка? Чому він…

Я вирішила не продовжувати цю розмову з Нонною під боком, тому спочатку подивилася на нього, потім на неї. Командор помітив те, як я дивлюся на дівчинку. Нонна насолоджувалася їжею.

— Любонько, йди вичисти зубки та йди в ліжечко.

— Ага.

Страшно навіть думати про те, що сталося, якби вона наочно зобразила, як я його молотила. Відправити її відпочивати було б найкращим рішенням.

Командо мовчки слухав нас, попиваючи вино.

Посидівши ще трохи, Нонна почала позіхати, але все ще сиділа з нами.

Я швидко понесла її чистити зуби, переодягнула її та вклала в ліжко, укривши теплою ковдрою, після чого тихо вийшла з кімнати.

Ми вирішили випити, я замінила келихи. Я вже хотіла відкоркувати пляшку, як він вийняв її з моїх рук, відкоркував сам і розлив по келихах.

— Що можу сказати. У той вечір охорона бачила жінку, яка тікала з місця, де був знайдений чоловік. Вони з точністю заявили, що колір її сукні був м’яким бузковим чи не далеким за відтінком блакитним.

Але було темно. Невже був хтось уважніший за мене? Я ледве не цокнула язиком.

— Мене там не було. Не добре бути звинуваченою у тому, з чим я нічого не маю. Якщо Його Високість продовжить слідкувати за мною…

Він перебив мене.

— Я візьму на себе відповідальність і попрошу принца зайняти того чоловіка чимось іншим. Тому… раптово не зникай.

— Не зникай?

Перепитала я. Його вираз обличчя сколихнувся.

— Ох, з деяких причин мені здалося, що ти можеш зникнути.

— Я б так не зробила. Ви забагато думаєте.

Я думала, що з ним розмова коротка. Це просто збіг обставин?

Здивувалася я не на жарт, тому що він озвучив це одразу після того, як я подумала про те, щоб перебратися в іншу країну.

Після цього ми спілкувалися про усілякі дрібниці. Я слухала його історії та час від часу щось перепитувала. Він змусив мене сміятися з його дурних чоловічих жартів. Коли настала ніч, він підвівся.

— Можна мені буде прийти ще раз?

— Звичайно. Запрошую тебе прийти до нас наступного разу.

На виході він м’яко загорнув мене у свої руки. Ці обійми були занадто довгими для простого прощання. Я заклякла, через що не обійняла його у відповідь. Як тільки його руки зіслизнули з мене, я всміхнулася йому зі словами: “На добраніч”, і він пішов.

Миючи посуд, я загубилася у своїх думках.

За все своє життя я довіряла лише одній людині, з того часу, як почала працювати в році п’ятнадцяти років. Тепер я тут через те, що він підірвав її, довіру.

Поки ти комусь довіряєш, будь готова до зради. Тільки в такому випадку, тобі не буде так боляче. Залишиться просто сказати: “Пха, як я й думала”.

Я заснула, думаючи про це.

Після моєї розмови з Джефрі, той слідопит зник.

Очевидно, свою обіцянку він виконав.

_________

Через кілька днів.

Сьогодні у мене вихідний, тому я вирішила десь вигуляти Нонну.

Погуляти, змінити обстановку. Якщо щось станеться, тут є багато місць, де ми б могли жити. Хоча я тільки витрачаю свою енергію на те, щоб обдумувати речі, які можуть і не статися.

— Зараз зберемося, купимо тобі нову стрічечку. У тебе лише одна блакитна, так діло не піде.

— Але мені подобається блакитний.

— Мені здається, червонувато-фіолетова пасуватиме твоєму волоссю більше, як думаєш? Цей колір схожий на колір вина. М-м… ще докупимо тобі черевички того ж кольору.

— Візьміть мою карету!

Прокричала пані Йорана, я відповіла з усмішкою:

— Ми станемо хворіти, якщо будемо увесь час їздити каретою.

І вийшла за ворота, тримаючи малу за ручку.

Ми зайшли в крамницю, оглядаючи різні стрічечки. Нонна захотіла синю, тому я купила її. Нова була трохи темніша за ту, що у неї зараз.

— Оберімо тобі також?

— Мені також? Хм-м… Думаю, я візьму таку ж, як і у тебе. У нас тепер будуть парні стрічки.

Нонна зрозуміла сенс моїх слів і задоволено засміялася.

“Обираючи подарунок дорогій для тебе людині, ти робиш її щасливою” думала я, тримаючи її руку. Те, як вона обирала подарунок пані Йорані, зробило мене щасливою.

Сьогодні вона залишиться зі Сьюзен, а я знову завітаю до пабу.

 

Переклад: Buruliy

T.me/KATARNOVEL

Подякувати: 4441 1111 3516 9708